Різдво Елізабет

Повернутися до змісту книги "Родинні перехрестя"

Що це сестри - можна зауважити одразу, бо ж Аннаріта й Франца схожі одна на одну, як дві краплі води. Походять з Гаети і розмовляють із дуже милим неаполітанським акцентом, який викликає в людей добру усмішку, а за тим - симпатію і сердечність. Останнім часом вони намагалися нав'язати приятельські стосунки з однією африканкою та її дочкою.

- З Елізабет та Джаймірою ми познайомились випадково, - каже мені Франца. - Часто зустрічали Джайміру в садку біля нашого будинку. Дівчинка була дуже жвавою й безпосередньою. Завжди радісно віталася з нами. Якогось дня, окрім Джайміри, зауважили молоду жінку, її маму - Елізабет. Вона підійшла привітатися і познайомитися з нами. Якийсь час ми зацікавлено розмовляли. Згодом наші зустрічі стали частішими. Хоча тих декілька слів, якими ми повсякчасобмінювалися з Елізабет, не виходили за рамки звичної ввічливости, видно було, що розмовляє з нами охоче і потребує такого спілкування.

- Якогось дня, - додає до розмови Аннаріта. - Запитала Елізабет, чи та не пішла б з нами на прогулянку. Запрошення застало її зненацька, але, хвилинку завагавшись, - погодилася. Джайміра зраділа. На вулиці я міцно тримала її за руку. Наступного дня в магазині зустрілася з однією із сусідок. Відразу ж зауважила у її поведінці прохолоду. "З чого б це?" - не встигла подумати, як та вже поспішила із запитанням: "Для чого ви з сестрою спілкуєтеся з тією африканкою? Хіба ж не знаєте, що це легковажна жінка?" Я аж заніміла, її слова боляче вразили мене. Цього ж дня розповіла усе сестрі, її реакція була подібною до моєї. Ми вирішили, незважаючи на осуд сторонніх, надалі підтримувати й поглиблювати контакт з Елізабет. Прийшло нам на думку, що Ісус теж відвідував митарів і розмовляв із повіями, ще й обдаровував їх своєю особливою любов'ю.

- Отож, - продовжила Франца. - Наступного дня ми вирішили запросити Елізабет та Джайміру до нас на обід. Аннаріта і я мешкаємо з тіткою. Розповіли їй про нашу нову знайому. Тітка нас підтримала, та й Елізабет охоче прийняла запрошення. День пройшов у приємних клопотах - готували святковий обід, прибирали будинок, декорували стіл, подбали і про най-дрібніші деталі, хотіли, аби Елізабет у цих дрібничках відчула наше сердечне ставлення. І дійсно, за столом панувала атмосфера повної довіри та щирости. Елізабет навіть вперше почала розповідати про себе. Оповіла про своє сирітське дитинство, яке провела в Африці у бабусі.

- Старенька працювала далеко поза домом й не могла нею опікуватись. Про свої щирі глибокі стосунки з сестрою. Розповідала, ніби сама дивуючись, що почала згадувати про ті давні речі, напевно, раніше ні з ким не ділилася. Джайміра бавилася з Аннарітою і почувалася вільно, як у себе вдома. Наступну зустріч ми призначили ще на цьому тижні. Елізабет і її донька знову мали прийти до нас на обід.

- Ми заприятелювали, й вони стали у нас частими гостями, - підтверджує Аннаріта. - І з кожним наступним візитом теплий настрій зустрічей поглиблювався. Франца брала гітару, і ми разом наспівували пісеньки. Часто Елізабет прибирала зі столу і допомагала нам мити тарілки. У родинній атмосфері вона все більше набирала відваги й розкривалась перед нами. Поверталася у спогадах до своєї молодості, проведеної в Америці, до подружжя. Розповіла про перші непорозуміння, й про те, як швидко воно розпалося, її чоловік ще й досі мешкає у Філадельфії. Вона ж разом з донькою вирішила виїхати.

Якогось вечора Елізабет несподівано прийшла до нас сама. Хоча наполегливо запрошували її увійти, не зайшла до помешкання, хотіла лишень перекинутися кількома словами. Отож стали на порозі будинку. "Не можу більше до вас приходити - мовила рішуче, - відчуваю, що у цьому домі з усіх вас струменить якась святість. Не увійду сюди, аж доки не зірву стосунки з тим чоловіком..."

Більше нічого не пояснила, але ми зрозуміли усе без слів: її біль, гіркоту, трагізм ситуації. У цю хвилину хотіли б дати їй усе, тільки б знайшла у собі достатньо сили, аби зірвати з минулим, розпочати нове життя. Елізабет відчула це, прагне розповісти дещо більше. Це поки що дуже несміливі кроки, але важливі для її подальшого життя. "Тут, серед вас, - визнає - зрозуміла, що означає родина, що таке взаємна любов. Передовсім побачила, що Джайміра тут щаслива. Знову почала думати про Стіва, про наше подружжя. Хочу написати йому листа, але цей, інший чоловік, усе ще зі мною. Тепер мушу знайти в собі сили, аби з ним поговорити." Залишає нас, швидко збігаючи по східцях.

- Елізабет справді вирішила зірвати стосунки з тим чоловіком, - каже Франца. - Через тиждень повідомила нас по телефону, що вже сама. Гаряче нам дякувала й ствердила, що власне у дні, коли вирішувалось це важливе питання, відчувала сильний зв'язок із нами. Згодом Елізабет написала до чоловіка, один за одним, три листи, не чекаючи на відповідь. Розуміла, як важко буде заново нав'язати контакт по такому довгому часі, налагодити стосунки, яких її чоловік, можливо, уже й не прагнув.

Тоді порадили їй: часто в листі важко все висловити, може б спробувала зателефонувати? Адже зберегла давній номер із Філадельфії, може, її чоловік ще там мешкає? Разом ідемо до неї додому, знаходимо цей номер. Замовляємо розмову. І от Елізабет знову говорить зі своїм чоловіком, батьком Джайміри, після стількох років. Голос у неї тремтить. Не розуміємо, про що говорить, але з виразу її очей, які поволі випогоджуються, з голосу, в якому з'являються радісні нотки, здогадуємося - все пройшло добре. Пізніше Елізабет віддає Нам слухавку - її чоловік трохи розуміє по-італійськи і хоче з нами привітатись. Вочевидь, Елізабет щось йому про нас написала. Заспокоюємо його, кажемо, що Елізабет і Джайміра разом із нами, в родині. Дякує, чуємо, що зворушений.

Ще через декілька днів Елізабет повідомила нам важливу новину - її сестра, що мешкає в Америці і має чоловіка алкоголіка та наркомана, просить взяти на виховання свого синочка. Дитинча зазнає жорстоких побоїв від батька-алкоголіка, уже неодноразово побувало в лікарні. Сповіщаючи це, Елізабет сказала: "Я зустріла вас і завдяки тому мені вдалося видряпатися з брудної канави. Тепер і я мушу зробити добрий учинок - візьму до себе цю дитину".

Коли вона знову телефонувала до чоловіка, ми так само були присутні при розмові. Хотіла повідомити йому, що хоче повернутися до нього, але тепер уже разом із дитиною сестри. Пережили хвилини неспокою й тривоги, бо ж чоловік міг не погодитися прийняти чужу дитину, й зв'язок, який тільки почав налагоджуватися, міг знову розірватися, але всі троє перебуваємо у добрій вірі. Елізабет упевнена й рішуча. Чоловік вислухав її і відповів просто: "Окей. Привозь його, будемо мати двох дітей".

- Отака простенька історія, - закінчує Аннаріта. - Тепер Джайміра й Елізабет поїхали до Філадельфії. В останній день, який провели разом, Франца і я накупили різдвяних солодощів і прибрали стіл. Коли ділилися "свяченим", Елізабет, з повними сліз очима, сказала: "Це для мене насправді Різдво". Відчували те ж саме. Знали, що у ту саму хвилину Ісус справді народився серед нас, як дитя болі й любови, що їх пережили разом.

Rosanna Cantelmi, Essere mamma, Рим, 1981.

[ Cкачати книгу: "Родинні перехрестя" ]

[ Купити книгу: "Родинні перехрестя" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!