Переривання вагітності чи усиновлення?

Повернутися до змісту книги "Родинні перехрестя"

Коли мені доводиться дискутувати стосовно переривання вагітности, намагаюся бути об'єктивною й розглядати цю проблему з різних точок зору, але беру до уваги, передовсім, власний досвід, й тому завше схиляюся до "усиновлення".

Мене "удочерили" у ранньому дитинстві. Довгий час переживала через це. Не могла погодитися з думкою, що моя рідна мати відреклася від мене, що я є гіршою від инших. Те, що я не "рідна дочка", уважала справжнім нещастям. Млява туга обценьками охоплювала серце. Щось муляло на душі. Смію вас запевнити - в молодості людина створює проблеми навіть там, де їх й близько немає. Адже було мені цілком незле у прибраних батьків...

Замислювалася, як мама, народивши, могла мене покинути. Певно була дуже злою людиною, коли зважилася на такий крок, розривала душу на дві частини. Я зверталася до Бога набагато частіше, аніж дівчата мого віку. Не просила грошей чи багатства, лише аби допоміг мені створити "справжню родину", у якій панувала б взаємна любов, а діти приносили б радість.

Минув час, й зійшла зірка моєї любови. Я заручилася і вийшла заміж за прекрасного хлопця. Створила родину, про яку мріяла. Наше кохання допомогло мені позбутися колишньої проблеми. Народились діти. Стала я щасливою мамою. Кажуть, дерева і діти ростуть вночі, бо ми того не бачимо. Так само й наша свідомість... Нині я дивлюся на усе иншими очима, очима матері. Як же несправедливо я судила! Зараз бачу зламану болем жінку - свою неньку... Як дорого мусила вона заплатити за свою помилку! Який біль відчувала! Хто знає, можливо, ця жінка, моя мама, живе десь цілком самотня, повна докорів сумління, і чекає на вибачення.

Господь покерував так, що я не залишилась жити зі своїми дитячими образами. Завдячую цьому своїм друзям, які наблизили мене до Бога. Я зрозуміла, що мушу жити більш заангажованим, більш відданим Господу життям. Передумала й наново оцінила свою нинішню життєву позицію.

Розплющились чоловічки моїх очей й стали вікнами до раю. Збагнула, яка я щаслива. Адже кохали мене уже у хвилини зачаття. Упевнена у цьому. Бо боротись упродовж дев'яти місяців можна лише за те, що справді кохаєш. Дев'ять, без сумніву, важких місяців, у часах, коли ментальність аж надто відрізнялась від сьогоднішньої. Коли б моя мама тихцем перервала вагітність, напевно, суспільство уважало б її порядною, гідною захоплення особою. Одначе не вчинила цього, бо кохала мене.

Напевно, мусили існувати дуже поважні причини, через які не могла мене затримати при собі. І чи існує більша жертва, аніж жертва матері, яка змушена віддати власне дитя? Одначе така жертва не могла піти намарне, мусила зродити любов. Я удруге народилась, коли мої нові батьки узяли мене до себе й я заново відчула теплоту материнства й батьківства. Це духовне батьківство узагалі не має аналогів у матеріяльному світі, воно народжене справжньою Божою любов'ю.

Я - найщасливіша людина, якій на долю випало двічі запізнати батьківську любов. Нині я доросла. Дістала добре виховання, відповідну освіту, маю родину, про яку можна лише мріяти, люблячого чоловіка й дітей. Живу спокійно, й погідними є усі мої дні. Переконана, що уся любов, яку я отримала у своєму житті, і яку надалі отримую, є Божим даром.

Нині прагну звернутись до жінок, які висловлюються за переривання вагітности:

- Я не є жодним авторитетом, звичайна собі жінка, але чи ж не мала права на життя я, яка нині так невимовно радіє тому життю. А жінкам, які не можуть мати дітей, хотіла б сказати: не плачте, не розпачайте! Адже і ви можете ощасливити якесь дитя, так само, як колись ощасливили мене. Можливо, це дитинча віддавна чекає на вас.

Бруна (Тоскана)

[ Cкачати книгу: "Родинні перехрестя" ]

[ Купити книгу: "Родинні перехрестя" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!