Мама Марія

Повернутися до змісту книги "Я поспішаю жити"

Перед народженням кожного із семи своїх дітей я змушена була давати розписку лікарям у тому, що знаю, які небезпеки на мене очікують. У мене - вада серця, а з такою вадою вагітність і пологи - велике навантаження, - серце може не витримати.

Але я так любила дітей! Вірила, що від "Бога нагорода - плід лона", як написано в одному псалмі. І - з Божою допомогою виношувала і народжувала здоровеньких малюків.

Але восьма вагітність просто приголомшила усю мою родину, найбільше - мого чоловіка. Він має добрий характер, також дуже любить дітей, але звістка про восьму дитину викликала в нього розпуку. Тоді ми удев'ятьох мешкали в однокімнатній квартирі, часи були складні: зростання цін, безробіття, нестабільність...Та і я вже не була молодою, збільшувалася небезпека різних ускладнень і для мене, і для дитини..

Напевно, за инших обставин, у чоловіка і думки про аборт не виникнуло б. Але тоді він почав переконувати мене перервати вагітність. Моя сестра - лікарка. І він навіть вже був домовився з нею про безкоштовний аборт. А щоб я довго не роздумувала, поставив питання руба: якщо не робиш аборт, я йду геть. Що робити? Як переконати його прийняти це малятко, не противитися Божій волі? Я гарячково шукала відповідь на це питання, бо нізащо у світі не погодилася б на аборт, але і втрачати чоловіка не хотіла. Тепер думаю, що він ніколи б не залишив мене і дітей, а говорив тоді так з розпачу, йому в ту мить просто було дуже важко на душі від переживань і тривоги. Ще й всі намовляли його, аби я зробила аборт. Та мені було байдуже, до всіх, мені б схилити на свій бік свого Івана!

Було дуже тяжко на душі. Але я вставала рано і говорила: "Боже, я - твоя, віддаю усі свої переживання у Твої руки. Знаю, ти зробиш так, як найкраще для мене".

Щось спонукало мене піти радитися у Фонд св. Володимира, що опікувався багатодітними родинами. "А ви приведіть чоловіка до нас", -порадили там. "Та він і чути ні про що не хоче". "А ви вдайтеся до невеличких хитрощів".

Так і зробила. Чоловік - шофер, його маршрут пролягав повз будівлю фонду. Одного дня попросила його мене підвезти у справах. Іду в машині і прошу чоловіка коло фонду стати -мовляв, у туалет забігти. Він зупинився, вийшли ми удвох, а у фонді його вже чекали.

Пізніше чоловік розповідав, що найбільше вразили його слова: "Якщо ти це зробиш, Іване, те малятко завжди бути дріботіти своїми крихітними босими ніжками за тобою, ті кроки відчуватимеш все життя, і не зможеш спокійно зайти до церкви... Не роби цього, Іване. Лай цій дитині народитися..."

Після тієї розмови Іван вже був на моєму боці.

Через кілька місяців у нас народився симпатичний маленький Іванко. Стараннями фонду мерія надала нам велике чотирикімнатне помешкання. І невдовзі у нас народився ще один хлопчик! Під час цієї, останньої вагітности, ми вже не переживали так, як минулого разу. Діти у нас працьовиті, допомагають у всьому, маємо город, не ледарюємо, з Божою допомогою проживемо, вигодуємо усіх дітей! Душа радіє, як стомлений батько приходить з роботи, а малеча, наче ті пташенята, біжить з усіх боків до нього, обіймає, горнеться...

Звичайно, у житті багатодітних родин проблем і труднощів вистачає, але в такі хвилини розумієш, що жодні скарби світу і матеріальні багатства ніколи не подарують такого щастя, як дитячі обійми.

Ще коли ми мешкали в однокімнатній квартирі, завітала до нас австрійська делегація - подивитися, як живуть багатодітні українські сім'ї. Ось австрійський журналіст, із здивуванням оглянувши наше крихітне помешкання, взявся розпитувати: "А з чого ваш раціон щоденний складається?". "Маємо город, і основне наше харчування - власна городина: картопля, капуста, огірки...""А чи маєте медичне страхування"? "Ні, - кажемо, не маємо". "Чи рахунок у банку є у вас?" "І рахунку немає".

-А як же ви живете? - дивуються.

-А так і живемо. І на життя не скаржимося.

Учора - у день Різдва Богородиці - на мої іменини зібралися усі мої діти, прийшли старші вже зі своїми сім'ями. "Боже, - думаю, і коли вони виросли?" Згадалося усе пережите, але ні на мить не пошкодувала, що народила дев'ятеро дітей. Хтось своїми розкішними хоромами чи автами тішиться, хтось - кар'єрою, а я своїми дітьми - головною нагородою від Всевишнього.

Марія, 53 роки

[ Cкачати книгу: "Я поспішаю жити" ]

[ Купити книгу: "Я поспішаю жити" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!