 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
1. І це також варто дослідити. 2. Бо коли це таїнство і подячне, і благальне, то чому воно не називається ні тим, ні тим іменем, а тільки Євхаристією? 3. Назва взята від більшого. Більше підстав для благодарення, ніж для прошення. Ми вже отримали більше того, в чому мали потребу. Це є частиною, а те — цілим. Бо те, що просимо отримати, є частиною того, що ми отримали. Ми отримали від Бога все, і Він нічого не оминув, щоб не дати. Але ще не прийшов для нас час скористатися тим, чим є, для прикладу, нетління тіла, безсмертя і Царство Небесне. Инше ми отримали, але не вберегли, як наприклад, відпущення гріхів та инші дари, подаровані нам через таїнства. А ще инше ми втратили, бо погано ним послуговувалися, щоб не стати гіршими, наприклад, задоволення, здоров'я, багатство, які ми зробили зброєю насолоди і зіпсованости, або ж самі позбуваємося істинних благ задля більшої користи, як було з Йовом. 4. Звідси зрозуміло, що Бог не залишив жодного місця для прошення, а для благодарення дав найрізноманітніші приводи. Але від [наших] лінощів ми самі створюємо собі [усілякі] потреби, тому змушені вдаватися до прошення. 5. Погляньмо, про що ми просимо. 6. Про відпущення гріхів? Але це ми отримали сповна, без жодних зусиль, через святе хрещення. Чому ж ми знову за це просимо? Тому що знову стали винними у гріхах. Яка ж причина нашої винуватости? Ми самі. Отже, ми є причиною прошення. 7. Ще молимось за Царство, щоб успадкувати його? Однак таке успадкування [його] дане нам. Адже ми стали дітьми самого Бога, зодягнутого Царством. Бо хто спадкоємець, як не Син? І що із батьківського добра не переходить до спадкоємця? Нічого. То чому ж ми просимо за те, що вже подароване? Народившись від Бога і досягнувши такої чести, ми відважилися на справи, чужі усиновленню, і з синів стали лукавими рабами. І тому ми молимося за Царство, як за щось чуже, що нам аж ніяк не належить. Отож, і в цьому прошенні ми винні самі. 8. А про тілесні блага Господь заповідав так: Шукайте перше Царство Боже, а все те вам докладеться (Мт. 6, 33; Лк. 12, 31) і Не турбуйтеся про їжу та одяг. Отець ваш небесний подасть вам все необхідне (пор. Мт. 6, 25). Хоч ми й маємо потребу у цих благах, однак терпимо це чи через лінощі та невірство, чи через недотримання заповіді щодо них. І тоді як потреба, так і прощення з потреби є нашою справою — чи з Промислу Божого і [Його] чоловіколюбства, як Йов, щоб отримати блага кращі та цінніші, і тоді, хоч потреба існує, вона стає приводом не до прошення та благань, а до славослов'я і благодарення, як Йов говорив: Нехай ім 'я Господнє буде благословенне повіки! (Йов. 1, 21). 9. Бачиш, що все, подане нам від Бога, спонукає лише до славослов'я і благодарення, а в цих благаннях та прошеннях винні ми самі. Через це, споминаючи у молитовних зверненнях до Бога про всі блага: і тілесні, і духовні, ми згадуємо про них для благодарення, чи є вони у нас всі, чи немає. Бо все Він нам подарував один раз і не залишив нічого за собою. Знаючи це, святий апостол заповідав благодарити за все, пишучи: Завжди радійте, за все дякуйте (1 Сол. 5, 16.18). 10. Тому природно було назвати Євхаристією [благодаренням] найдосконалішу і найпотрібнішу бесіду з Богом, тобто таїнство причастя, в якому згадуємо не про ту чи ту милість, а взагалі про всі Божі благодіяння: і теперішні, і прийдешні, запозичити назву не від того, чого потребуємо і за що просимо, а від тих благодіянь, які Бог виявляє, не від нашої убогости, а від багатства Його милосердя. 11. Бо хоч ми і просимо у ній Бога, і благодаримо, але оскільки благодарення є справою Божою, а прошення, як було сказано, справою людської немочі, до того ж для благодарення існує більше підстав, а для прошення — менше, тому благодарення приносять взагалі за всі блага, а прошення — за деякі, тому потрібно було, щоб при найменуванні цього таїнства воно було назване від кращого і більшого — благодаренням. Так і людина: хоч має в собі частку нерозумного, називається розумною живою істотою, виводячи свою назву від частини кращої і більшої. 12. А з иншого боку, той, хто перший відкрив нам це таїнство, Господь наш, Ісус Христос, звершив його не благаючи, а тільки благодарячи [Отця], і передав це нам. Тому Церква як прийняла його, так і називає ім'ям Євхаристії. І досить про це. [ Повернутися до змісту книги: "Пояснення Божественної літургії" ] [ Купити книгу: "Пояснення Божественної літургії" ] [ Cкачати книгу: "Пояснення Божественної літургії" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові! |
|
|
|
|
|
