 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
1. Виходячи з попереднього, варто розглянути і це. 2. Якщо ці Святі Дари жертвуються Богові, а вони освячують тих, які мають потребу в освяченні, то чому ми віримо, що ті, які вже освячені й повністю досконалі, мають почитання від цього дароприношення, і коли ми прикликаємо їх на допомогу, благаючи їх за щось, ми обіцяємо служіння цим Дарам, немовби збираємося жертвувати Дари або їм, або за них, щоб вони стали кращими? 3. Бо є й инший спосіб цього дароприношення, про який я сказав раніше, згідно з яким ці Дари є і Дарами святих, коли вони, як Євхаристійні Дари, приносяться Богові за ту славу, якою Він їх прославив, і за ту досконалість, якої Він їх сподобив. Тому вони є Божими Дарами, оскільки жертвуються Йому. Водночас вони є і Дарами тих вірних, які потребують допомоги, тому що є Дарами помічними. Вони також є і Дарами святих, бо задля них жертвуються Богові. 4. Тому те, що дається задля мене, отримую я, хоч би хто його й не прийняв. Бо не все, що дається нам кимось, ми приймаємо своїми руками, а й руками друзів, руками близьких і взагалі всіх, кому дарувальник дарує, щоб зробити нам приємність. Тому і Господь, коли бідні приймають милостиню, говорить, що Він сам приймає, бо ті, що подають її, подають це заради Нього. Так і святі приймають ці Дари, тому Дари жертвуються Богові заради них. Бо як те існує через любов до Христа, так і це — через любов до святих. Оскільки ж ми дуже їх любимо, то вважаємо їхні блага своїми і радіємо разом із ними їхньому щастю, наче б і самі були учасниками тих благ. Таким чином, радіючи за Дари, подані їм від Господа, ми дякуємо тому, хто їх дав і приносимо Йому подячні Дари. 5. Однак не лише тому святі приймають Дари, що через любов до них існує дароприношення, а й тому, що саме це для них є найбільш приємним і приносить їм насолоду, що через них Бог приймає благодарення і прославляється. Як найбільший гріх лихих людей полягає у тому, що через них паплюжиться Боже ім'я, так великою доброчесністю і вельми бажаною для святих чеснотою є те, що через них прославляється Бог. Це було, справді, їхнім безупинним подвигом й упродовж життя у тілі, і після переселення на небо — безперервне їхнє заняття і насолода, і довершення того блаженства. Бо якщо тоді, коли в них тільки жила надія [отримати] блага, вони постійно благодарили Бога за все і все робили на Його славу, то лиш подумаймо, якими вони стали в той час, коли, з одного боку, їхня вдячність більша понад будь-яке порівняння, бо вони вже стали досконалими у всілякій доброчесності, а з другого боку — вони вже не тільки сподіваються [отримати] блага, а на власному досвіді пізнають щедрість Владики, коли бачать, із чого і чим вони самі стали: з істот глиняних — сонцями, із нікчемних рабів — синами високоповажаними і спадкоємцями Небесного Царства, із винуватців — здатними й инших звільнити від провини своїм завзяттям перед Суддею? Тому ніхто з них не насичується, прославляючи Бога, і самі себе не вважають достатніми для благодарення. Саме тому вони хочуть мати співслужителями у цьому прославленні всіх: і ангелів, і людей, щоб свій борг — благодарення Богові віддати більш переконливо, оскільки воно саме по собі стає набагато численнішим від збільшення кількости тих, хто прославляє Його. 6. Свідками цього є святі юнаки, що були з Азарією, які перемогли вогонь й отримали тоді від Бога цю благодать. Коли ж було потрібно, щоб вони воздали подяку Спасителю за своє чудесне спасення і прославили Його, вони не вдовольнилися тим, щоб тільки самим прославити [Його] і не вважали свій голос достатнім, а закликали і ангелів, і всі племена людей, і саме небо, і сонце, і зорі, і землю, і гори, і всі безмовні та неживі істоти, і взагалі всіляке творіння. Таке величезне у святих бажання прославляти Бога і тоді, коли вони ще живуть у тілі, і набагато більше — коли звільнилися від тіла. 7. Тож якщо хтось, згадуючи про них, про їхню честь, блаженство і славу, прославить Бога, який увінчав їх, той принесе їм радість, найціннішу за всілякі радощі, особливо ж, коли прославлятиме не тільки самими словами, а й приношенням подячних Дарів — тих Дарів, які так угодні Богові й поціновані найвищою ціною. І тоді, як сам Спаситель, милостиво приймаючи ці Дари і цінуючи їх понад усіляке законне служіння, віддає нам своє Тіло і Кров, так само і вони, радіючи Дарами, якими ми думаємо їх вшанувати, ні за що инше так не радіють, вони повністю віддають себе нам, щоб служити всьому, що для нас є корисно, бо у всьому наслідують свого Владику. [ Повернутися до змісту книги: "Пояснення Божественної літургії" ] [ Купити книгу: "Пояснення Божественної літургії" ] [ Cкачати книгу: "Пояснення Божественної літургії" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові! |
|
|
|
|
|
