Про померлих: чи вони так само, як і живі освячуються від Дарів трапези? Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Пояснення Божественної літургії
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Про померлих: чи вони так само, як і живі освячуються від Дарів трапези?
   

1. Крім сказаного, треба розглянути і це.

2. Адже божественне і священне таїнство, як відомо, освячує подвійно. По-перше, через посередництво, оскільки принесені Дари через те, що приносяться, освячують і тих, які приносять, і тих, за кого приносять, і чинять Бога милостивим щодо них. По-друге, через причастя, бо вони для нас, за словом Господа, є правдивою їжею і питтям.

3. Із цих дій перша є спільною і для живих, і для померлих, бо жертва приноситься і за одних, і за других. А друга дія придатна тільки для живих, тому що мертві вже не можуть ні їсти, ні пити. І що? Тому померлі не освячуються цим освяченням від причастя і мають тут менше, ніж живі? Аж ніяк. Бо і їм Христос подає себе самого так, як сам знає.

4. А щоб це стало зрозумілим, розгляньмо причину освячення, і чи не мають його душі померлих так само, як і душі живих?

5. Що є причиною освячення? Невже те, що маємо тіло, що приходимо ногами до трапези, що беремо руками Святі Дари, що приймаємо їх устами, що їмо і п'ємо? Зовсім ні. Бо багато з тих, які це прийняли і які таким чином приступали до таїнств, не отримали жодної користи, і вони відійшли, зазнавши ще більшого зла.

6. То що ж є причиною освячення для тих, кого освячують? І що ж є тим, чого вимагає від нас Христос? Це — чистота душі, любов до Бога, віра, бажання таїнства, прагнення причастя, гаряче поривання і те, щоб ми приходили спраглі. Ось, що може здобути це освячення і що треба мати тим, які приходять стати причасниками Христа, без чого неможливе [освячення].

7. Але це все не стосується тіла, а залежить тільки від душі. Таким чином, ніщо не стоїть на заваді, щоб і душі померлих могли це мати, так як і [душі] живих.

8. Тому, якщо душі почуваються готовими і налаштованими до таїнства, а Господь, який освятив і звершив [його], завжди хоче освячувати і бажає щоразу віддавати самого себе, то що може завадити прилученню? Безумовно, ніщо.

9. Таким чином, скажуть, якщо хтось із живих матиме в душі добрі якості, які ми згадали, то навіть коли б і не приступав до таїнств, все ж отримав би від них освячення?

10. Не кожний, а лиш той, хто так само, як і душі померлих, не може приступити до них тілесно, якими власне були ті, які блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами (Євр. 11, 38), для яких було неможливим бачити жертовник і священика. Таких-бо людей сам Христос незримо освячував цим освяченням. Із чого це видно? З того, що вони мали життя в собі, а його не було б, якби вони не причастилися цього таїнства. Тому сам Христос сказав: Якщо не споживатимете Його Кров, не матимете життя в собі (Йо. 6, 53). І щоб це ознаменувати, до багатьох із цих святих посилав ангелів, які несли Дари.

11. Якщо ж хтось матиме можливість, а не приступатиме до трапези, йому аж ніяк неможливо отримати від них освячення, і не тому, що він просто не приступає, а тому, що може, але не приступає, і тому стає очевидним, що його душа, позбавлена добрих якостей, які потрібні для таїнств.

12. Яке ж бо поривання і бажання приступити до трапези у того, хто легко може приступити до неї, але не хоче? Яка віра в Бога у того, хто не боїться погрози, що міститься у словах Господа для тих, хто гребує цією вечерею? Як можна повірити у любов того, хто, маючи можливість узяти, не бере?

13. Тому немає нічого незвичайного в тому, що Христос подає цю трапезу тим душам, які звільнились від тіла і яких [Він] не міг звинуватити в жодному такому недоліку. Бо незвичайним і дивним є те, що людина, живучи в постійному тлінні, може їсти нетлінне тіло, а душа — безсмертна сутність — прилучається відповідним їй способом до того, що безсмертне. Що в цьому дивовижного? Якщо ж через невимовне чоловіколюбство і незбагненну премудрість Господь знайшов, як звершити те, що є незвичайним і дивним, то як не повірити, що Він звершує те, що природне та ймовірне?


[ Повернутися до змісту книги: "Пояснення Божественної літургії" ]

[ Купити книгу: "Пояснення Божественної літургії" ]

[ Cкачати книгу: "Пояснення Божественної літургії" ]


Нагору



Рекомендуйте цю сторінку другові!






Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!