Про те, що і в латинській Церкві таїнство [Євхаристії] звершується таким самим чином, як і у нас

1. Повністю ж змушує мовчати їх те, що латинська Церква, на яку вони, очевидно, покликаються, не відмовляється після слова Господа молитися за Дари. Вони забувають про це, бо моляться не одразу після слова [Господнього], і що про освячення і переміну в Тіло Господнє просять неясно, а вживають инші назви, які стосуються до цього, хоч вони мають ту саму силу.

2. Що ж це за молитва? «Звели вознестись цим Дарам рукою ангела у пренебесний Твій жертовник».

3. Нехай вони скажуть, що означає «вознестися цим Дарам?»

4. Вони моляться або за їх місцеве перенесення від землі і від нижчих місць на небо, або за якесь особливе перенесення: із стану упослідженого у високий.

5. Але якщо тут мається на увазі перше, то яка користь нам від цієї молитви за відбирання у нас святині, коли ми молимося і віруємо, що вона у нас і з нами перебуває, бо якраз саме це і означає, що Христос з нами аж до кінця віку (Мт. 28, 20)? Як же вони не вірять, що якщо визнавати це Тілом Христа, то воно і в нас є — і пренебесне, і сидить праворуч Отця, а яким чином — знає лише Він? Як би воно могло бути пренебесним, коли б не було самим пренебесним Тілом Христовим? Як же йому і вознестись рукою ангела, коли воно є вище всілякого начала і влади, і сили та всілякого названого імени?

6. Якщо ж вони моляться за перемінення особливе — за перемінення у щось краще, то я не знаю, наскільки вони піддаються надмірному безвір'ю, якщо визнають, що це — справді Тіло Христа, і водночас вірять, що воно прийде до кращого і святішого стану.

7. Із цього цілком очевидно, що латинники ще не визнають хліб і вино освяченими, тому вони моляться за них, бо ті ще мають потребу в молитві, моляться за їхнє вознесення, оскільки вони ще лежать унизу, оскільки ще не покладені на вівтар [небесний], щоби уже там присутніми, стати жертвою. Вони ж бо потребують руки ангела, так як перша єрархія, єрархія ангелів, за словами святого Діонісія Ареопагіта, приходить на допомогу другій єрархії, єрархії людській.

8. Отже, молитва ця стосовно Дарів може означати не що инше, як перемінений їх у Тіло і Кров Господа. Тому не якесь віддалене на небі місце, на якому треба приносити жертву, слід розуміти під назвою того вівтаря. Инакше ми не набагато відрізнялися б від тих, які говорять, що в Єрусалимі чи на горі в Самарії є місце, де треба поклонятися Богові. Оскільки, за словами апостола Павла, Один бо Бог, один також і посередник між Богом та людьми, Ісус Христос (1 Тим. 2, 5), то все, що має силу посередництва і дарує нам освячення, виходить лише від самого Спасителя. Але хто може здійснювати посередництво й освячення? Священик, жертва, жертовник. Бо, за словом Господа, жертовник освячує те, що є принесене у жертву. Жертовник, — каже Він, — є святий дар (пор. Мт. 23, 19).

9. Отож, якщо той, хто освячує — Він сам, то і священик, і жертва, і жертовник є одне.

10. І що священик, і жертва — одне й те ж, Він сам сказав: Віддаю себе, — каже, — за них у посвяту (Йо. 17, 19).

11. А що стосується жертовника, то святий Діонісій Ареопагіт свідчить, кажучи у трактаті «Про миро»: «Якщо найбожественнішим нашим жертовником є Ісус — богоначальне освячення святих умів, до Нього, за [його] висловом, ми, будучи, освяченими і таємно спаленими, маємо прийти (пор. Еф. 2, 18), то духовними очима спогляньмо на сам найбожественніший жертовник».

12. Саме на цей пренебесний жертовник благає священик вознести Дари, тобто благає освятити їх, перемінити в саме пренебесне Тіло Господа, а не змінити їм місце чи із землі перенести на небо, тому що і після молитви ми ще бачимо їх перед собою.

13. Бо якщо жертовник освячує покладені на нього Дари, то це одне й те ж — чи молитися за освячення Дарів, чи за їхнє покладення на жертовник.

14. Що ж це за освячення, яким освячує жертовник покладені на нього Дари? Це те освячення, яким сам Священик освятив себе, приносячи себе Богові і ставши пожертвуваним.

15. І оскільки Він сам є і Священик, і жертовник, і жертва, то все це одне й те ж: бути освяченими від того Священика, бути перетвореними у ту жертву і бути покладеними на той пренебесний жертовник. Тому, якщо ти почнеш молитися за щось одне із цих трьох, то молитимешся за все, і ти маєш те, що просиш, ти звершив жертву.

16. Отже, ваші священики, дивлячись на Христа як на жертву, моляться за покладення на Нього Дарів — моляться за одне й те ж, тільки иншими реченнями і словами. Тому наші священики, після того, як помолились за перемінення Дарів у Пресвяте Тіло і Кров, і спом'янувши пренебесний жертовник, уже не моляться за саме вознесення на нього Дарів, а оскільки Дари вже вознесені туди і прийняті, то вони натомість моляться за зсилання нам благодаті і дару Святого Духа. «Помолімось, — каже, — за освячення Дарів». Хіба для того, щоб вони освятились? Ні, вони вже освячені. А щоб освятились ними ми, щоб Бог, який їх освятив, освятив і нас через них.

17. Таким чином, стає зрозуміло, що і латинська Церква не нехтує молитву за Дари після слів Господа, так чинять лише деякі, їх небагато, і вони недосвідчені та й у иншому їй нашкодили. Ні на що инше вони не мали часу, лиш тільки на те, щоб або щось говорити, або слухати новин (Ді. 17, 21).

18. І це — про молитву.

[ Повернутися до змісту книги: "Пояснення Божественної літургії" ]

[ Купити книгу: "Пояснення Божественної літургії" ]

[ Cкачати книгу: "Пояснення Божественної літургії" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!