Пояснення першого антифону Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Пояснення Божественної літургії
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Пояснення першого антифону
   

1. Отже, заклик до славослов'я [Бога] для тих, які починають [співати], передається [такими] словами: «Благо є сповідуватися Господеві». Це — пісня до Бога і Отця, і про Єдинородного [Сина]: «Благо є сповідуватися Господеві і співати імені Твоєму, Всевишній», яка Всевишнім називає [Бога]-Отця, а Господом — Єдинородного [Сина]. Благо є оспівувати Сина і Тебе, Отця. Що ж це означає? Це — вступ до наступного слова. Ця пісня має звернутися до Них із спільною хвалою. Яким чином? Возвістити діла Сина, щоб через них також був прославлений Отець.

2. Бо який же привід для хвалення? Пониження Сина і вбогість, діла, звершені у плоті, та страждання. Це бо називається милосердям та істиною. Милосердям, бо Він через неосяжну доброту [свою] і чоловіколюбство не погордував нами, побитими ворогом у найжалюгідніший спосіб, і не тільки виявив співчуття до наших нещасть, а й прилучився до наших поневірянь, нашого лиха і смерти.

3. І не лише підняв нас від того згубного падіння, а й сподобив Царства і величезних благ. Ось тому і каже апостол Павло: Коли з'явилась доброта й любов до людей Спаса нашого Бога (Тит. З, 4), тільки тоді вперше виявилось, наскільки вона велика. І Господь цими простими словами: Бог бо так полюбив світ (Йо. 3,16) висловив безмірність любови.

4. Тож, саме тому псалом називає ікономію милістю.

5. А істиною [називає] тому, що на все давнє дивиться як на тінь і образ. Тому пророк, згадуючи про ікономію, каже: Поклявсь Господь Давидові правдою (Пс. 132 (131), 11). Що ж було предметом клятви? Пришестя і життя Господа у плоті. [Святе Письмо] говорить: Плід твого лона насаджу я на твоїм престолі (Пс. 132 (131), 11), чим виявляє самого Спасителя. Звідки це видно? Цьому навчав Гавриїл, звіщаючи Діві Марії про таємниче народження і напоумлюючи, яким великим буде той, хто має народитися. Він говорить: І Господь Бог дасть Йому престол Давида, Його батька, і Він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню Його не буде кінця (Лк. 1, 32 — 33).

6. Самою ж істиною є також суд і правосуддя (пор. Пс. 99 (98), 4). Чому? Тому що Спаситель, вигнавши нею гріх і умертвивши диявола, сотворив це не перевагою сили і могутністю перемоги, а судом і правосуддям, як сказано: Право й справедливість — основа Твого трону (Пс. 89 (88), 15), так і ми в судах перемагаємо супротивників вироком суддів. Ось тому й [Христос] стверджує: Тепер світові цьому суд; тепер вигнаний буде геть князь цього світу (Йо. 12, 31).

7. Знаючи це, блаженний Діонісій [Ареопагіт] говорить, що невичерпне чоловіколюбство богоначальної благодаті зруйнувало над нами владу зрадливого полчища, тобто демонів, не домінуючою силою, а через таємно передані нам слова «судом і правосуддям».

8. Оскільки те, що оспівують, є не тільки «милістю та істиною», а й «справедливістю і судом», то співець додає у псалмі: Господь правий [...] і що нема неправди в Ньому (Пс. 92 (91), 16).

9. Благо звіщати, — каже він, — вранці Твою милість, а ночами — Твою вірність (Пс. 92 (91), 3). Вдень і вночі, каже він, треба хвалити Бога. Бо саме це означають слова «вранці» і «вночі». В иншому місці те ж саме виражено словом «повсякчасно» (Пс. 34 (33), 2).

10. Це пояснення першого антифону.


[ Повернутися до змісту книги: "Пояснення Божественної літургії" ]

[ Купити книгу: "Пояснення Божественної літургії" ]

[ Cкачати книгу: "Пояснення Божественної літургії" ]


Нагору



Рекомендуйте цю сторінку другові!






Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!