Про прошення, і чому ми спершу починаємо молитву прошенням миру

1. Після славослов'я священик починає прошення такими словами: «В мирі Господу помолімся».

2. Про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо (Рим. 8, 26) і щоб ми не були велемовними, він навчає нас, даючи стосовно молитви потрібні [настанови] — як слід передовсім молитися — [обов'язково] «в мирі».

3. Але чому після славослов'я він велить відразу молитися, коли перед цим ще не було ні сповіді, ні благодарення Богові? Тому що у слові «мир» вони вже присутні, якщо хтось захоче серйозно над цим замислитися. Бо хто незадоволений тим, що трапляється йому у житті, той не може мати і в самому собі миру, а хто розважливий, той за заведеним звичаєм блаженного Павла за все дякує (пор. 1 Сол. 5, 18); тим більше [не має миру] і той, хто не має чистого сумління (пор. 1 Тим. З, 9); а чисте сумління без сповіді неможливе. Отож, хто молиться з миром, у того душа вже мала і благодарення, і сповідь.

4. До того ж і прошення, з яким вони звертаються [до Бога], представляє їх і вдячними, і такими, що сповідаються. Про що вони просять? «Бути помилуваними». А це є прошення засуджених, коли вони позбавлені будь-якого захисту, коли їм немає що сказати для свого виправдання, вони звертаються до судді з цим останнім словом, сподіваючись отримати те, про що просять, уже не за правом, а від Його чоловіколюбства. І хто вчиняє так, той виявляє свідчення, з одного боку, безмежного милосердя Судді, а з иншого — своєї зіпсованости: одне тут є справою сповіді, а друге — справою благодарення.

5. Народ до молитви закликає священик, бо він є особою, для цього покликаною. Адже він призначений народові як його заступник і посередник, щоб його молитва діяла і мала більше сили, як сказав апостол Яків: Молитва праведника має велику силу (Як. 5, 16), коли і всі ті, за кого священик молиться, докладають із свого боку до того багато зусиль — благочестивість звичаїв, молитви, покірність та инше, про що знають, що воно приємне Богові.

6. Яке ж перше прошення, що йде відразу за тим? «За мир з висот і за спасення душ наших».

7. Давши спочатку настанови про те, який душевний стан треба мати під час молитви, тепер він навчає, що передовсім треба просити — мир з висот і спасення душ. Бо і Христос велів нам просити перше Царство Боже та його справедливість (Мт. 6, 33), тому що спасення душ означає Царство Боже, а мир з висот — Божу справедливість. Про це сказав апостол Павло: І мир Божий, що вищий від усякого уявлення (Флп. 4, 7). Його залишив Господь апостолам, відходячи до Отця, коли сказав: Мир залишаю вам, мій мир даю вам (Йо. 14, 27). Так як там слово «справедливість» означає не лише роздавання всього порівну, а є виразником всілякого роду доброчесности, так і тут слово «мир» означає щось загальне, бо він є плодом сукупносте усіх чеснот, плодом усілякого любомудрія, бо неможливо досягти досконалого миру тому, кому не вистачає хоча б однієї якоїсь чесноти, а тому, хто хоче жити в мирі, треба перейти через усі щаблі доброчесности.

8. Отже, передовсім треба привчати себе до такого миру з людьми, наскільки це можливо, а потім просити у Бога Його миру, оскільки це стосується і будь-якої чесноти. Бо ж є доброчесність, яка досягається за допомогою подвигу (аскези), і є доброчесність, яка дається душі від Бога, і любов, і молитва, і мудрість, так само і щодо всього иншого. Тому священик спершу говорить про той мир, який нам підвладний, який досягаємо ми самі, і з таким миром він велить нам помолитися Богові. Потім [говорить] про той мир, який дається від Бога, і заради нього заохочує нас молитися Богові, кажучи: «Помолімось за мир з висот». Він говорить не тільки про мир одного з одним, коли ми не пам'ятаємо зла один одному, а про мир наш із самими собою, коли серце наше не засуджує нас. А користь від такого миру велика, ця чеснота для нас є очевидною. Адже для занепокоєної душі абсолютно неможливо досягти єдности з Богом насамперед через саму природу неспокою. Бо ж як мир об'єднує багатьох в одному [в одній особі], так неспокій одне [одну особу] ділить на багатьох. Тож як може така особа перебувати у гармонії з єдиним і простим Богом? Адже той, хто молиться без миру, не може ні добре помолитися, ні отримати щось добре від своєї молитви. Чи непокоїть людину гнів і злопам'ятність вигнала мир з її душі, вона через свою молитву не знайде прощення своїх прогрішень, тим більше не отримає жодної иншої милости. Чи через якісь инші гріхи людина карається совістю і в серці своєму несе тягар докорів, і її бентежить цей неспокій, то вона втрачає будь-яку сміливість перед Богом відповідно до [відомого] вислову: І коли молиться, молиться без сміливости (пор. Еф. З, 12), тобто без віри. А хто молиться без віри, той молиться даремно, без жодної користи.

9. Ось тому нам і заповідається, щоб ми молились Богові з миром і передусім просили для себе миру з висот.

10. А після цього, щоб з благим наміром просили Бога і за инше: не лише за Церкву і владу, за кожного провідника, за тих, які зазнають небезпек, напастей, нещасть, а й за всіх людей цілого всесвіту.

11. «За мир, — каже далі священик, — усього світу». І це, зокрема, тому, що свого Владику ми вважаємо спільним Владикою усіх, бо Він піклується про всіх, як Творець про своє творіння. А хто турбується про них, той Йому догоджає краще, ніж той, хто приносить жертву.

12. Потім, за словами блаженного Павла, щоб і ми в мирі їх тихо та спокійно вели життя з усією побожністю та пристойністю (1 Тим. 2, 2).

13. І молимося ми не тільки за блага, які стосуються душі, а й за блага тілесні, потрібні нам, «за добре поліття, за врожай плодів земних», щоб визнавали Бога джерелом і подателем усіх [цих благ] і зверталися тільки до Нього, бо сам Христос повелів нам, до речі, просити у Нього насущного хліба.

[ Повернутися до змісту книги: "Пояснення Божественної літургії" ]

[ Купити книгу: "Пояснення Божественної літургії" ]

[ Cкачати книгу: "Пояснення Божественної літургії" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!