Похвали святому апостолові Павлові. Слово ІV.

Святитель Йоан Золотоустий

Во святих отця нашого Йоана,
архієпископа Константинограда, Золотоустого,
Похвали святому Апостолові Павлові

Слово IV

1.   Блаженний Павло, який днесь зібрав нас⁴⁷ і всю землю просвітив, колись, у час свого покликання, був осліплений, але ця сліпота його прислужилася до просвічення світу. Оскільки він бачив погано, Бог осліпив його повністю, так щоб прозрів він із користю⁴⁸: з одного боку, Він доказ Своєї сили йому подав, а з иншого — цим стражданням майбутнє предзобразив, і навчив способу проповідування, тому що, усе попереднє відкинувши і заплющивши очі, він повинен всюди слідувати за Ним. Від того і сам взивав він, доводячи це саме: Якщо хтось думає мудрим бути між вами, хай стане дурним, щоб стати мудрим (1 Кор. З, 18). Тож і йому неможливо було прозріти належно, перед тим не осліпнувши зовсім і помислів власних, що бентежили його, не відкинувши, та вірі повністю не віддавшись.

2.   Але нехай ніхто, чуючи це, не думає, що це його покликання було вимушеним; бо він міг повернутися знову до того, від чого відійшов. Багато хто, инші та більші чуда побачивши, таки поверталися до попереднього, і в Новому, і в Старому Завітах, як наприклад, Юда, Навуходоносор, Еліма маг, Симон, Ананія і Сапфіра, увесь юдейський народ; однак не Павло. Прозрівши, поринув він до чистого світла і вознісся на небо. Якщо ж хочеш знати, задля чого він був осліплений, то послухай, що він каже: Ви бо чули про мою поведінку колись у юдействі, що несамовито я переслідував Церкву та руйнував її. Я перевищував у юдействі багатьох ровесників у моєму роді, запеклим прихильником бувши передань моїх батьків (Гал. 1, 13-14). Тому, оскільки сильний він був та впертий, то потребував і міцнішої вуздечки, щоб, піддавшись пориву ревности, не ослухався і того, що [йому] сказано. Через це, бажаючи стримати ту його несамовитість, спочатку [Господь] заспокоює хвилі його стрімкої запальности через осліплення, а тоді з ним розмовляє, виявляючи незбагненність Своєї премудрости і перевагу [істинного] знання⁴⁹, та навчаючи Павла, що від Того, з Ким він бореться, не лише покарання, а й добродіяння він не здатний витримати. Бо не темрява його осліпила, а надмір світла його затьмарив.

3. І чому ж не спочатку це сталося, кажеш? Не шукай цього і не досліджуй, а залиши відповідність часу неосяжному Божому промислу. Бо й сам він (Павло) так чинить, кажучи: А коли Той, хто вибрав мене від утроби матері моєї і покликав благодаттю Своєю, благоволив об'явити Сина свого в мені (Гал. 1, 15-16). Отож і ти більше нічого не досліджуй⁵⁰, коли Павло так каже. Тоді бо, [саме] тоді це було доречним у часі, коли спокусам настав кінець. А ми, зрештою, з цього навчімся, що ніхто ніколи, ані з тих, що перед ним [були], ані він не знаходив [Христа] сам по-собі, а Христос об'являвся Сам. Тому й казав Він: Не ви Мене вибрали, а я вибрав вас (Йо. 15, 18). Бо [инакше] чому, бачучи мертвих, яких воскресили Його іменем, він не увірував? Бачучи, як кульгавий ходить і демони втікають, а розслаблені набираються сили, він нічого не скористав; звичайно ж, він знав про це, він, який так слідкував за Апостолами. І коли Степана каменували, він, який був при тому і бачив обличчя його, як обличчя ангела (Ді. 6, 15), від цього не отримав жодної користи. Чому, отже, не отримав жодної користи? Бо ще не був покликаний.

4. Ти ж, чуючи це, не подумай, що покликання буває вимушеним; бо не примушує Бог, а дозволяє [нам] бути господарями своєї волі і після покликання. Бо і юдеям Він об'явив Себе, коли було потрібно, однак не захотіли вони прийняти [Його] через любов до слави людської (Йо. 12, 43). А якби сказав хтось із невіруючих: "Звідки видно, що Павла покликав Він із неба, і він увірував? Чому ж і мене Він не покликав?", то йому відповімо таким чином: Скажи-но мені, чоловіче, чи ти взагалі віруєш у це? Якщо віруєш, то цього достатньо тобі для доказу. Бо якщо не віруєш, що Віл покликав [Павла] з неба, то як можеш запитувати: чому і мене Він не покликав? Якщо ж віруєш, що Він покликав, то цього достатньо тобі для доказу. Тому, віруй; бо і тебе кличе Він з неба, якщо душа в тебе благомисляча; якщо ж нерозумний ти і збився на манівці, то не буде достатньо тобі для спасіння і голосу, що зійшов згори.

5. Скільки бо разів чули юдеї голос, що з неба сходив, і не увірували! Скільки бачили знамень і в Новому, і в Старому Завітах, і не стали кращими! Навпаки, у Старому Завіті, вони після безлічі побачених чудес, виробили тельця; а єрихонська блудниця, нічого такого не бачивши, віру проявила дивовижну перед вивідувачами. Та й на землі обітованій вони, коли знамення бували, зоставалися нечутливішими від каміння; ніневітяни ж, лише побачивши Йону, повірили та покаялися, і призначений Богом гнів відхилили від себе. А в Новому Завіті, у час самого Христового пришестя, розбійник, розп'ятим [Його] побачивши, визнав Богом; ці ж, бачивши, як [Він] мертвих воскрешав, зв'язали і розіп'яли [Його].

6. А що ж у наш час? Хіба вогонь з підвалин Єрусалимського храму вийшовши, не перекинувся на домобудівничих, і таким чином не віддалив їх тоді від протизаконної спроби⁵¹? Та однак вони не перемінилися і не відкинули своєї нечулости. Скільки ж инших сталося після цього чудес тоді, і нічого з того їм користи не принесло⁵²? Наприклад, грім, що вдарив на покрівлю храму Аполона, відповідь саме того демона, який змусив тодішнього царя перемістити мученика, який лежав поблизу, кажучи, що не може вирікати [пророцтва], поки гріб його бачитиме поруч; бо він недалеко лежав⁵³. Опісля, дядько цього [царя], осквернивши священний посуд, віддав духа, пожертий червами; та й хранитель царської скарбниці, за инше беззаконня, яке він учинив проти Церкви, загинув, тріснувши посередині живота⁵⁴. Ще джерела, що були в нас, які плином своїх вод переважали над ріками, [всі] разом щезли та відійшли зі своїх місць, а ніколи цього раніше з ними не ставалося⁵⁵, [лиш тоді], коли жертвенними приношеннями та возливаннями цар осквернив країну⁵⁶. Що би можна було сказати про голод, який по всьому світі за цього царя настав⁵⁷, про смерть самого царя у Персидській країні, про затьмарення ума [його] перед смертю⁵⁸, про військо, покинуте серед варварів, наче у неводі якомусь чи сітях, про повернення звідти, дивне і неочікуване? Бо після того, як нечестивий цар загинув жалюгідним чином, а инший — благочестивий, змінив його, усі лиха відразу припинилися; і воїни, що опинилися в сітях і в яких не було жодного виходу, поки Бог не виявив до них прихильність, і вони, від варварів, зрештою, визволившись, цілком безпечно повернулися назад⁵⁹. Кому цього недостатньо, щоб навернути до благочестя?

7.   А теперішні [події] хіба не значно дивовижніші від цих? Хіба не хрест проповідується — і збігається вселенна? Хіба не смерть сповіщається ганебна, і всі злітаються? Бо хіба не були розіп'яті тисячі [людей]? Хіба разом із Христом не були розіп'яті два розбійники? Хіба не було багатьох мудреців? Хіба не було багатьох сильних? Чиє ж ім'я коли мало таку силу? І чому кажу я про мудрих і сильних? Хіба не було царів славних? Хто за такий короткий час здобув перемогу над світом? Та не кажи мені про єресі хитросплетені та різноманітні: усі бо вони того самого Христа проповідують, хоч і не у всіх здорове [навчання]⁶⁰; Йому, у Палестині розп'ятому за Понтія Пилата, усі поклоняються. Тож хіба це — не правдивіший доказ Його сили, ніж той голос, що ізлинув з неба? Чому жоден цар не отримав такої перемоги, як Він, і то коли було безліч перешкод? Бо і царі воювали, і тирани готувались до бою, і народи всі повставали, а нашої сили однак не послабили, лиш стала вона ще славнішою. Звідки, отже, скажіть мені, така сила?

8.   Чарівником був Він, кажеш. Отож, лише Він був таким чарівником? Без сумніву, ви чули, що у персів та індійців багато було магів, та ще є і тепер; однак навіть імени їх ніде [не чути]. Але той з Тіяни⁶¹, кажеш, ошуканець та чаклун, і він прославився. Де і коли? У незначній частині вселенної, і на короткий час, та невдовзі щез і загинув, ні Церкви не залишивши, ні народу, ні нічого иншого такого. І чому я веду мову про магів та чаклунів, які щезли? Від чого припинилися всі [сповіщення] рішень богів? І Додонський, і Кларійський⁶², і всі ці лукаві віщунські осередки мовчать, замкнувши свої уста?

9. Як сталося, отже, що не лише від самого Розп'ятого, а й від костей убитих за Нього дрижать демони? Чому ж, зачувши про хрест, вони утікають? Здається, їм слід би глузувати, бо хіба ж чимось славний та знаменитий хрест? Навпаки, він викликає огиду та сором. Бо це - знаряддя смерти для осудженого. Смерти, найгіршої з усіх инших, для юдеїв — проклятої, для греків — осоружної. Як же так, що його бояться демони? Хіба не через силу Розп'ятого [на ньому]? Бо якщо самої по собі речі [хреста] бояться, то, звичайно, це вельми недостойно для богів⁶³; окрім того, багатьох і до Нього, і після Нього було розіп'ято, а двох - разом з Ним, і що, якби примовляв хтось в ім'я розбійника розіп'ятого, чи того, чи иншого когось, побіжить демон? Аж ніяк, а ще й сміятиметься. Коли ж спом'янеш ім'я Ісуса Назарянина, наче від вогню якого вони біжать. Отже, що ти сказав би? Звідкіля в Нього така сила? Тому, що Він ошуканець? Але не такі Його настанови. А до того ж, ошуканців було багато. Тому, що чаклун? Але не так свідчить Його вчення; і чаклунів часто бувало сила-силенна. Тому, що мудрий? Але мудрих часто багато бувало. У кого, отже, була така сила? У нікого і ніколи, ані трохи схожої [до неї].

10. Звідси зрозуміло: не тому, що нібито чаклуном Він був чи ошуканцем, а тому, що [був Він] Виправителем їхнім і якоюсь божественною та непоборною силою; через це Він і Сам усе подолав, і в цього виробника наметів таку вдихнув силу, про яку самі діла свідчать. Людина бо, що на базарних площах стояла і займалася шкіряним ремеслом, виявилася такою сильною, що і римлян, і персів, і індійців, і скіфів, і ефіопів, і сарматів, і парфян, і мідян, і сарацинів, і весь взагалі людський рід до істини привела за неповні тридцять років⁶⁴. Тож яким чином, скажи мені, проста людина, яка у майстерні працювала та долото брала до рук, і сама осягнула таке любомудріє, і инших переконала — і народи, і міста, і країни, слова силу не виявляючи, а зовсім навпаки — будучи в тому вкрай невправною? Послухай же, як він, не соромлячись, каже: Хоч і неук я словом, та не знанням (2 Кор. II, 6). Маєтків він не мав. Бо і про це сам він каже: Ще й дотепер ми і голодні, і спраглі, і нагі, і нас б'ють (1 Кор. 4, 11). І чому я згадую про маєтки, коли в нього і необхідної поживи не було, і одягу він не мав, щоб загорнутись? Бо ж і в ремеслі він не був славним, і це учень його доводить, кажучи: перебував він у Акти та Прискили, через схожість ремесла. Бо були вони виробниками наметів за ремеслом (Ді. 18, 3). Не був він знаменитий предками — бо як [міг бути], маючи таке заняття — ані батьківщиною, ані народом. Однак, виступивши і лише з'явившись, усе вороже приводив у замішання, усе розладнував, і наче вогонь, що потрапив у солому чи сіно, знищував задуми демонські, і все обертав у те, у що лиш хотів.

11. Та не це лише дивне, що сам він, будучи таким, мав таку силу, а й те, що більшість [його] учнів були людьми вбогими, простими, невченими, у голоді жили, незнатні та із незнатних [родин]. І про це він сам свідчить, і не соромиться говорити про їх нужденність, більш того, просити милостиню для них: Бо йду, — каже, — в Єрусалим, служити святим (Рим. 15, 25), і знову: Першого дня по суботі кожен з вас хай відкладає в себе, збираючи, щоб не тоді, коли я прийду, бували збірки (1 Кор. 16, 2). А що більшість із них складалася з простих людей, то він [про це] у посланні до Коринтян каже: Подивіться на звання ваше: небагато мудрих по-плотському, і що із незнатних: Небагато, — каже, — благородних, і не лише не благородні, а й дуже незначні. Бо немічне світу, — каже, — вибрав Бог, і те, що нічого не варте, щоб те, що вартує, знівечити (1 Кор. 1, 26-28). Але простий та невчений, може був якимось чином переконливий у промові? Та ні. І це сам він знову виявляє, кажучи: Та я прийшов до вас, не піднесеністю слова чи мудрістю звіщаючи вам свідоцтво [Боже]. Бо я розсудив нічого не знати між вами, окрім Ісуса Христа, і то — розп 'ятого. І слово моє та проповідь моя не в переконливих мудрости словах (1 Кор. 2, 1,2,4).

 12.  А може те, що проповідувалося, було гідне зацікавлення. Та послухай, що каже про не: Коли і юдеї знаків вимагають, і греки мудрости шукають, то ми проповідуємо Христа розп 'ятого: для юдеїв — ганьбу, а для греків — глупоту (1 Кор. 1, 22-23). Чи він насолоджувався безпекою? Та ж він ніколи від небезпек не спочивав. Бо в немочі, — каже, — і в страху та трепеті великому був я у вас (1 Кор. 2, 3). І не лише він сам, а й учні його те саме терпіли. Пригадайте бо, — каже, — перші дні, коли ви, [щойно] просвітившись⁶⁵, великий подвиг витерпіли страждань. З одного боку, зневагами та скорботами виставлені на посміховисько, з иншого ж — будучи спільниками тих, які так страждали. Бо й грабунок майна вашого радісно прийняли (Євр. 10: 32-34). І ще, солунянам пишучи, мовить: Ви бо те саме витерпіли від власних соплемінників, як і вони від юдеїв, які і Господа вбили, і своїх пророків, і нас переслідували, і Богові не вгодили, і всім людям супротивні (1 Сол. 2, 14-15). А в посланні до Коринтян сказав: Надмір страждань Христових є у вас, і як причасниками ви є страждань Христових, так і утіхи, [Його] (2 Кор. 1, 5), а до Галатів: Ви стільки витерпіли марно ? Коли б лиш марно! (Гал. З, 4).

13. Отже, коли і проповідник — звичайна людина, бідна і незнатна, і те, що проповідувалося, непривабливе, та ще й ганебне, і слухачі — люди вбогі і немічні та жалюгідні, і небезпеки чигали одна за одною, як на вчителів, так і на учнів, і проповідуваний був Розп'ятий, та що ж спричинило його перемогу? Хіба не ясно, що якась божественна і несказанна сила? Цілком очевидно; і це із супротивного можна помітити. Бо бачиш, як поєдналося все, протилежне цьому, — і багатство, і благородство, і велич батьківщини, і сила красномовства, і безпека, і значна підмога, однак усі починання зазнали поразки, а противники перемогли, то яка цьому причина, скажи мені? Бо тут сталося б те саме, якби, наприклад, цар із військом, збройно та в бойовому порядку, не міг узяти гору над варварами, убогий же хтось, нагий та без нікого, ані списа не беручи до рук, ані вбрання не маючи, прийшовши, довершив те, чого з оружжям та обладунками не змогли инші.

 14. Отже, не будь нерозсудливим, а щодня роби ви бір⁶⁶ і поклоняйся силі Розп'ятого. Бо якби ти побачив когось, як він міста споруджує, рови викопує навколо, машини воєнні підводить до стін, зброю виковує і воїнів набирає, великі статки маючи, і в той же час не здатний жодного міста захопити, а инший з нагим тілом воюючи, і одними лиш руками, проходить не одне, чи двоє, чи двадцять міст, а безліч, у всьому світі, беручи їх разом із мешканцями, то чи назвав би ти це людською силою? Так, очевидно, є і в цьому випадку. Тому і дозволив Бог, щоб розбійники були розіп'яті [разом з Христом], і щоб перед Ним деякі ошуканці з'явились, щоб через порівняння для цілковито нечулих від крилась перевага істини, і щоб ти знав, що Він — не один із них, а між Ним та ними велика і неосяжна різниця. Бо ніщо Його слави затьмарити не змогло; ані спільність страж дань із тими [розбійниками], ані те, що час їхнього (Його і ошуканців) життя співпав. Бо якщо демони бояться хреста, а не сили Розп'ятого, то двоє розбійників замикають уста тим, які так кажуть; а якщо [сказати], що усьому сприяла трудність тих часів, то протилежне засвідчують послідовни ки Тевди та Юди⁶⁷, які у ті ж [часи] здіймали на нас руки, навіть за допомогою багатьох знамень — і були вигублені. Це бо, як я вже казав, Бог через те дозволив, щоб у надмірі Свої [діла] явити. Тому Він і допустив лжепророкам при пророках з'явитися, і лжеапостолам при апостолах, щоб ти дізнався: ніщо не в змозі затьмарити Його діла.

15. Може, вказати тобі і з иншого боку силу проповіді — дивну та надзвичайну, показати, як вона підносилася та розквітала через ворогів? Колись деякі з тих, що виступали проти Павла, почали проповідувати його науку в Римі. Бо, прагнучи роздратувати Нерона, який був ворогом Павла⁶⁸, заходилися і самі проповідувати, щоб із значнішим поши ренням учення та побільшенням учнів, [ще] нестримнішим став гнів тирана, і щоб цей звір здичів ще дужче. Та про це сам Павло, филип'янам пишучи, сказав: Хочу, браття, щоб знали ви: те, що зі мною [сталося], на більшу користь благовістуванню вийшло, так що більшість братів, яким додали сміливости кайдани мої, ще дужче набрали відваги безстрашно слово [Боже] проголошувати. Деякі, щоправда, із заздрощів та ревнощів, а инші — з доброї волі Христа проповідують; ще инші — із суперечки, нещиро, гадаючи скорботи завдати кайданам моїм. А ці — з любови, взнавши, що на захист Євангелія я тут поставлений. То що ж? Усяким способом, чи то лицемірно, чи істинно, Христос проповідується (Фил. 1, 12-18). Бачиш, як багато хто проповідував через заздрощі? Та однак і завдяки ворогам перемагала [істина].

16. Окрім цих, були й инші перешкоди. Зокрема старі закони не лише не сприяли проповіді, а й протидіяли, ворожими були, ще й лукавство та неуцтво наклепників: царем бо, казали вони, мають [християни] Христа. Не відали вони вишнього царства Його, того страшного і безмежного; робили наклепи на [християн], наче вони тиранію впроваджують у вселенну, боролися з ними усі, виходячи із громадських мотивів, та кожен зокрема, із приватних. Із громадських — ніби вони державний лад розхитують, і закони спотворюють, а з приватних — бо ніби в кожному домі через них розділ та безлад. Бо і батько збурювався на сина тоді, і син відмовлявся від батька, і жінки від чоловіків, а чоловіки - від жінок, і доньки від матерів, і рідні від рідних, і друзі від друзів⁶⁹, і відбувалася боротьба, заплутана та розмаїта, у доми вриваючись, рідних розділяючи, зібрання вводячи у замішання, судилища хвилюючи, оскільки батьківські звичаї руйнувалися, святкування та служіння демонам припинялися⁷⁰, про що давні законотворчі піклувалися понад усе инше. Разом з тим і підозра щодо тиранії повсюди гоніння на християн спричиняла. І ніхто не може сказати, що між греками таке [було], а між юдеями — було спокійно; адже ті ще непримиренніше ставилися [до християн]; бо й вони звинувачували [їх] у знищенні державного ладу. Безупинно бо, — казали, — говорить він [архидиякон Степан] зневажливі слова проти місця цього святого та закону (Ді. 6, 13).

17.  Однак і тоді, коли звідусюди полум'я здіймалося — від домів, від міст, від пустинь, від поган, від юдеїв, від начальників, від підвладних, від рідних, від землі, від моря, від царів, і коли всі один одного підбурювали та нападали лютіше від усякого звіра⁷¹, цей блаженний, у такі печі потрапивши і серед вовків стоячи, і звідусюди зазнаючи ударів, не лише не потерпів загибелі, а й усіх їх скерував до істини. Скажу, окрім того, і про инші роди боротьби, найважчі: із лжеапостолами, [і], що більш за все його засмучувало, — із своїми, які підпадали немочам; тому що багато хто із віруючих розбещувався; проте і тут він переміг. Як і якою силою? Оружжя наше, — каже він, — не плотське, а сильне в Бозі на зруйнування твердинь, замисли знищуючи і всяке превозношения, що здіймається проти спізнання Бога (2 Кор. 10, 4-5). Через це усе цілком перемінювалося та перетворювалося.

18. І як тоді коли вогонь спалахнув, і терня відступає перед полум'ям, і залишає чистими ниви, так і тоді, коли Павловий язик виголошував слово і сильніше від вогню усе охоплював, поступалося все і щезало: і служіння демонам, і [звичайні] святкування, і [великі] урочистості, і батьківські звичаї, і порушення законів, і [ворожі] замисли народів, і погрози тиранів, і лукавство своїх, і злодіяння лжеапостолів; а радше, як коли проміння [сонячне] з'являється, і темрява зникає, і дикі звірі ховаються та лягають нарешті у нори⁷², і розбійники розбігаються, і вбивці назад до печер утікають, і морські, розбійники відступають, і грабіжники могил відходять, і перелюбники, і злодії, і крутії, знаючи, що ось-ось промінням [сонячним] мають бути викриті, відходять десь далеко, заховуючись, і все очевидним та осяяним стає, і земля, і море, бо проміння з висот усе освітлює: морські безодні, гори, країни, міста; так само і тоді, коли з'явилася проповідь і Павло повсюди її розсівав⁷³, зникала омана, а поверталася істина, сморід же і дим, цимбали і бубни, пияцтво та бенкети, розпуста і перелюби та инше, про що казати не личить, що в святилищах ідольських довершувалося, припинялося все і знищувалось, наче віск від вогню топлячись⁷⁴, і згоряючи в полум'ї наче солома, а світле полум'я істини здіймалося ясно та високо, до самого неба, піднесене самими гонителями і тими, що перешкоджали, зміцнене; ані небезпека не зупиняла її (істини) пориву та нестримного руху, ані тиранія застарілої звички, ані сила батьківських звичаїв та законів, ані те, що науку про заповіді нелегко сприйняти, і ніщо инше зі сказаного.

19.   А щоб ти зрозумів, як це важливо, то погрози поганам, не кажу — небезпеками, смертю чи голодом, а [лише] незначною втратою майна, і ти побачиш, що вони переміняться відразу. А наші не такі; коли їх усіх рубали, вбивали та повсюди гнали, і різними способами [з ними] воювали, вони через це ставали ще сильнішими. І чому говорю я про нинішніх поган, нещасних та огидних? Згадаймо тих, що їх колись подивляли і за любомудріє прославляли: Платона, Діягора, Клазоменянина⁷⁵ та багатьох инших таких, і побачиш тоді силу проповіді. Після того, як [прийняв] Сократ отруту, одні у Мегару подалися, побоюючись того самого зазнати, инших же — і батьківщини, і свободи позбавили, та, за винятком однієї жінки, нікого иншого [як послідовників] вони не здобули; а Кіттеянин⁷⁶, залишивши політику в писаннях, так і помер. Хоч жодної не існувало тоді перешкоди — ані небезпеки, ані неуцтва, ще й сильні словом вони були, і майна мали вдосталь, і до всіма славленої батьківщини належали, однак нічого не змогли зробити. Такою бо є омана: ніхто не бентежить її, а вона розпадається; такою є істина: багато хто воює з нею, а це їй лиш сприяє⁷⁷.

20.   Про це і сам порядок речей свідчить: жодного не треба слова, ані промов, коли звідусюди голос подає вселенна, — міста, поля, земля, море, заселений і незаселений край та гір вершини. Бо і пустиню не залишив [Господь] без участи в благодіянні Його⁷⁸, але і її виповнив тими благами, які, з неба прийшовши, приніс нам, через Павловий язик, через благодать, даровану йому. Бо оскільки достойна цього дару ревність у ньому була, то й благодать щедро [у ньому] засяяла, і більшість сказаного довершена була його устами.

 21. Отже, коли Бог так пошанував наш рід, що одну людину удостоїв спричинитися до таких чеснот, то змагаймо, наслідуймо, стараймося стати подібними до неї і ми, та не думаймо, що це — неможливо. Я бо часто казав, і не перестану про це говорити: і тіло в нього таке саме було, як у нас, і пожива така ж, і душа така сама, але воля - велика, і ревність — сильна; це і зробило його таким. Тому ніхто хай не розпачає і ніхто хай не впадає у відчай. Бо якщо приготуєш свою душу, ніщо [не стоятиме] на перешкоді прийняти таку саму благодать. Бо не зважає Бог на особу: і його (Павла) Він сотворив, і тебе Він привів [до життя]; і як його Він Владика, так і твій; як його увінчав хвалою, так і тебе прагне прославити. Тому пообіцяймо очистити себе, щоб і ми, прийнявши щедру благодать, таких самих удостоїлися благ, благодаттю і чоловіколюбієм Господа нашого Ісуса Христа, якому слава і влада на віки віків. Амінь.

⁴⁷ Ό τήμερον ημάς συναγαγών. Це словосполучення містить часову вказівку: можливо, стосовно того, що принаймі деякі зі Семи Слів були виголошені у день літургічного свята св. Павла. Подібні натяки знаходимо у V, VI, VII Словах (див. далі). Пор.: SC 300, с. 14-19; 182. Примітка 1.

⁴⁸ Ή πήρωσις εκείνου φωτισμός γέγονε της οικουμένης. Це — та кий вид оксиморону, коли поняття, що має матеріяльний зміст, застосовується у духовному значенні. Він у поєднанні з наступним реченням утворює подвійне протиставлення, чи антитезу: 'Επειδή γαρ έβλεπε κακώς, έπήρωσεν αύτον καλώς ό θεός, ώστε άυαβλέψαι χρησίμως. Пор.: Ameringer.., с. 35-37.

⁴⁹ Το της γνώσεως ύπερέχον. Перекладаємо як "перевагу [істинного] знання", тобто знання Бога, духовного знання тайн Христових. — Пор.: SC 300, с. 186. Примітка 1; с. 204-205. Примітка 2.

⁵⁰ Μηθέν περιεργάζου. Дієслово περιεργάζομαι часто зустрічається у св. Йоана Золотоустого. Воно означає марне шукання, пусту цікавість, наприклад,, старання дослідити сутність Бога. Див. Про священство, IV, 5, SC 272, Бесіда XVI па послання до Римлян, PG 60, 559; Проти Аномеїв, про неосяжного Бога: SC 28 bis, Paris 1970, horn. I, li. 322; horn. II, li. 59, 77, 143, 166; horn III, li. 144, 256; horn. IV, li. 17, 42, 99; horn. V, li. 282, 386. - Пор.: Там само, с. 186. Примітка 3.

⁵¹ 363 р. імператор Юліян запросив юдеїв відбудувати Єрусалимський храм. Тоді виник землетрус, який винищив міста Палестини. Згідно зі св. Йоаном Золотоустим та деякими істориками, говориться і про те, що струмені вогню на очах усіх опалили робітників. — Там само, с 192. Примітка 1.

⁵² Ці шість прикладів відносяться до періоду царювання Юліяна Від ступника і мали місце в Антіохії (362-363 pp.). Але зазвичай християнські автори у панегіричному (похвальному) жанрі відкрито не згадували імени правителя-гонителя. — Там само, с 192-193. Примітка 3.

⁵³ 22 жовтня 362 p., серед темної ночі, у храмі Аполона, що в Дафні, раптом зчинилася пожежа. На думку святителя, ця пожежа сталася через блискавку, що вважалася карою провидіння за перенесення мощів св. мученика Бавили, яке було здійснене кілька днів перед тим, оскільки цього вимагало віщування Аполона. — Пор.: Там само, с 193. Примітка 4.

⁵⁴ Мова йде про графа Юліяна та Фелікса, управителя скарбницею. Перший, користуючись своєю владою графа Сходу, наказав закрити велику церкву в Антіохії і конфіскувати священний посуд. Він сам керував цими заходами, із допомогою згаданого Фелікса та Салуста, префекта варти Преторії. Фелікс помер через кровотечу і Золотоустий красномовно це описує. Граф Юліян теж помер у той час через невиліковну виразку. — Там само, с 193-194. Примітка 5.

⁵⁵ Антіохія славилася повноводними джерелами, що брали свій початок у Дафні. Найславнішим було джерело Касталії, близько храму Аполона. Відомою теж є назва джерел Сараманни та Палли. Золотоустий тут говорить про висихання загальне і нечуване, яке сталося наприкінці 361-го р. від великої посухи, згаданої Ливанієм та Юліяном. Це чудово засвідчив Ам'єн. — Там само, с 194. Примітка 1.

⁵⁶ Ці жертви засвідчені Юліяном, Ливанієм і Ам'єном. — Там само, с 195. Примітка 2.

⁵⁷ Антіохія переживала тоді складну економічну ситуацію. Посуха, що знищила врожай хліба 362-го p., ще більше її ускладнила. Там само, с 195. Примітка 3.

⁵⁸ Імператор Юліян помер 26 червня 363 p., близько опівночі, внаслідок рани, отриманої у поході. Вираз την про το {θανάτου άπάτην відноситься або до одного видіння, що мало погане передвіщення для імператора, або до провіщення бога Геліоса, що імператор піднімається до Олімпу на поховальному візку. Ум його затьмарився, був він у свого роду маренні. — Там само, с 195. Примітка 4.

⁵⁹ Цей сьомий приклад — про дивний похід назад, відрізняється від шести попередніх. По смерті Юліяна, його офіцери обрали імператором Йовіяна, який був християнином. По декількох днях боротьби, він уклав мир із Сапором II і повернувся зі своїми військами до Антіохії без серйозних труднощів. — Там само, с 196. Примітка 1.

⁶⁰ Пор. 1 Тим. 1, 10.

⁶¹ Аполоній з Тіяни в Кападокії, що був прихильником пітагорейської філософії і до середини І ст. здобув на Сході і навіть у Римі певний успіх серед народу. Лукіян у своєму творі Александр представляє його як шарлатана, який зловживав довір'ям народу. У III ст. Філострат склав Життя Аполонія, де одна велика частина присвячена чудесам. — SC 300, с 199. Примітка 3.

⁶² αΔωδωνα ος. Додонський, прізвисько Зевса, походить від грець кого Δωδώνη — Додона, найдревніший осередок віщування, що мав храм Зевса, в Епірі, біля озера Яніна. ό Κλάριος — кларійський, від гр. Κλάρος — Кларос, місто в Іонії, у Малій Азії, в якому був храм та віщун Аполона. Див.:А.Д. Вейсман, Греческо-русский словарь, С.-Петербург, 1899, с 358; 710.

⁶³ Пор.: Πολλούς εΐχον θεούς εκείνοι, μάλλον 6έ πολλούς δαίμονας. Πάντες γαρ οι θεοί των έθνων δαιμόνια. Св. Йоан Золотоустий, Бесіда на початок Діянь, PG 51, 73. Друге речення є цитатою з Пс. 95, 5, де Давид називає поганських богів демонами.

⁶⁴ Ці слова, очевидно, говорять про швидке поширення та вплив по слань Апостола Павла серед цих народів, оскільки сам він там не був. Це відбувалось паралельно  із поширенням християнства. — SC 300, с 202-203. Примітка 3.

⁶⁵ "...просвічені" (грец. φωτισθέντες). Цей дієприкметник взятий із Євр. 10, 32; у перших віках християнства він був еквівалентом до βαπτισθέντες ("охрещені"). Відповідно й іменник φώτισμα означав "хрещення". — Там само, с 209-210. Примітка 6.

⁶⁶ Φέρε τήι  ψήφου. Вислів взято із політичної лексики; тут Золотоустий застосовує його до християнської віри у значенні: щодня подавай свій голос за віру Христову. — Там само, с 212. Примітка 2.

⁶⁷ Пор. Діяння 5, 36-37.

⁶⁸ Про ненависть Нерона до Павла див.: Бесіда II на Филип'ян, PG 62, 192-193.

⁶⁹ Христос став знаком протиріччя у світі (Пор. Мт. 10, 34-36; Лк. 2, 34; 12, 51-53). - SC 300, с 218. Примітка 2.

⁷⁰ В Антіохії ще до кін. IV ст. відбувалися свята-оргії на честь Вакха та Афродіти. Там само, с 218-219. Примітка 4.

⁷¹ Από των οικιών, άπό των πόλεως άπό των αγρών, άπό της έρημίας, άπό των 'Ελλήνων, άπό των 'Ιουδαίων, άπό των αρχόντων, άπό των αρχομένων, άπό των συγγενών, άπό της γης, άπό της θαλάττης, άπό των βασιλευόντων, καϊ... έξαγριούντων, και... επιτιθεμένων. Тут вжито симетрію оміотелевтон — вид рими, що утворюється через повторення тих самих кінцевих складів наприкінці кожної складової частини цього стилістичного прийому. Це музичний та поетичний елемент стилю. — Пор.: Ameringer.., с. 53.

⁷² Пор. Пс. 104, 21-22.

⁷³ Порівняння проповіді Павла із промінням сонця — один із класичних видів цієї фігури мовлення, коли запозичується образи з природних явищ. Инші запозичення були із військової, морської чи технічної лексики. Водночас цей довгий період містить екфразис. Пор.: Ameringer.., с. 69; 80; 88-89.

⁷⁴ Пор.: Пс. 68, 3.

⁷⁵ Діягор — філософ та поет-лірик V ст. до Христа. Клазоменянин — це Анаксагор м. Клазомени, що в Малій Азії, який у 475 р. До Христа заснував школу в Афінах. Він виступав проти тодішніх забобонів і помер на засланні, 428 р. До Христа SC 300, с. 225. Примітка 7.

⁷⁶ Можливо, йде мова про Діотиму, яку Платон згадує у Бенкеті, 201 d-212c, CUF, Paris 1966, p. 51-72. Цитата за: Там само, с 226. Примітка 1. Під прізвиськом Кіттеянин мається на увазі Зенон, засновник стоїцизму. Аніян, відомий перекладач творів Золотоустого на латинську мову, [помилково] вираз ό 6έ Κιτιεύς перекладає як "Платон". Монфокон повторює ту саму помилку. Вони опиралися на слова "залишивши політику в писаннях" (έν το ς γράμμασιν άφείς την πολιτείαν). Насправді, існування твору Зенона Про політику (Περί πολιτείας) засвідчене Діогеном Лаертським, Плутархом, Климентом Олександрійським та Орігеном. — Там само, с 226-227. Примітка 2.

⁷⁷ Τοιούτον γαρ ή πλάνη, και μηδενός ένοχλοΰντος, καταρρεΐ· τοιούτον ή αλήθεια, και πολλών πολεμούντων, διεγείρεται. Золотоустий вживає тут стилістичний прийом парисон — протиставлення, прагнучи показати контраст між істиною та оманою. Пор.: Ameringer.., с. 48.

⁷⁸ Натяк на монаше життя, яке процвітало на той час на півночі Антіохії, в Єгипті, у Малій Азії та Палестині. — SC 300, с 227. Примітка 3.

[ Повернутися до змісту книги: "Похвали святому апостолові Павлові" ]

[ Cкачати книгу: "Похвали святому апостолові Павлові" ]

[ Купити книгу: "Похвали святому апостолові Павлові" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!