Життя людини у христі за творами св. Йоана Золотоустого. Висновки.

Висновки

Диякон Аніян Келедський, який між 415 та 419 роками переклав Похвали святому Апостолові Павлові на латинську мову, у передмові до тексту зазначив, що Золотоустий не просто зобразив у Семи Словах великого Апостола, а у певному сенсі "воскресив" його з мертвих, щоб він знову став живим прикладом християнської досконалосте¹. Представлений у даній дипломній роботі переклад дає можливість і українському читачеві побачити цей Павловий приклад, прекрасно змальований та возвеличений святителем Йоаном Золотоустим у цих Семи Похвальних Словах. Проведене дослідження инших творів цього автора вказало взагалі на глибину та оригінальність богословського вчення Золотоустого про людину. Таким чином були досягнуті два основні завдання, поставлені нами на початку дипломної роботи.

Підсумовуючи ставлення святителя до риторики його часу, слід пригадати, у чому він бачив сенс святкування пам'яті мучеників чи иншого роду святих. Останнім не потрібна наша похвала (панегірик), оскільки похвала їм не від людей, а від Бога (пор. Рим. 2, 29)². Справжнім святкуванням він вважав наслідування цих святих в їхніх чеснотах³. Тому Золотоустий із такою заповзятістю виголошував похвали, і на честь Апостола Павла, якого вважав із людей первовзором (άρχήτυπος) чесноти, Сім Слів. Намагання привести кожного з доручених йому вірних до вправляння у чесноті, і ніщо инше, слід вважати основною причиною широкого застосування Йоаном даного йому дару красномовства. Це жодним чином не усуває його позитивного ставлення до риторики, особливо у проповіді Євангелія. Про це свідчать настанови Йоана Золотоустого у його творі Про Священство, коли він каже, що проповідник повинен кілька годин на день ретельно готуватися до проповіді. Це він порівнює із тим, як ми, опікуючись хворим, кладемо перед ним різні роди страв, щоб він міг обрати у тому важкому стані те, що йому подобається. Подібно і проповідник мусить "викладати" своїм вірним ту ж саму Христову науку різними, прийнятливими для кожної "хвороби" способами⁴. Вище сказане доводить, що Золотоустий не вважав відповідне використання засобів красномовносте та знання риторики суперечливим християнському духовному проповідництву.

Про Похвали святому Апостолу Павлові як про Сім Слів, у яких йде мова про життя людини у Христі, оскільки Павло взятий лише за зразок такого життя. Особливо це видно у І Слові, де, порівнюючи Апостола з усілякого роду святими, Золотоустий наче залишає місце між старозавітніми праведниками та ангелами. Ангели для Йоана, коли він говорить про людину, є синонімом до синів Божих за благодаттю⁵. Між людиною Старого Завіту та тими, хто, народившись від Бога, стали дітьми Божими, без сумніву стоїть Христос — Засновник Нового Завіту та праведности, що походить від віри. Святитель послуговується у цих Словах такими поняттями як природне та неприродне для людини, благодать Святого Духа та свобідна воля, свобідний вибір, смерть у людській природі, уподібнення Богові у чеснотах та инші. Це означає, що Похвали стосуються не стільки самого Павла, скільки кожної людини, яка живе у Христі.

В якості основних рис вчення Йоана Золотоустого про людину у світлі Божого Об'явлення можна виділити наступні:

а) образ Божий у людині як покликання до онтологічного становлення за благодаттю істинним Образом Божим;

б) проголошення свободи людини та важливість її волі у ділі божественної ікономії спасіння та усиновлення за благодаттю;

в) збереження порядку в собі та єднання з Богом через підпорядкування своєї волі Божій волі, що сповіщається людині таїнственно благодаттю Святого Духа⁶;

г) збереження порядку у всій сотвореній дійсності та преображения останньої завдяки прославленню цілої людської істоти — Духа, душі та тіла;

ґ) способи існування людини як скерування її розуму та свобідної волі у протиприродному, природному чи надприродному напрямі.

Зазначені положення доводять тезу, яка наголошує на богослов'ї образу Божого в людині, якому Йоан Золотоустий відводив, головну роль у розвитку особового (іпостасного) виміру людини та осягнення ідеалу життя у Христі. Важливим теж є загалом позитивне бачення святителем спасения та усиновлення. "Займаючись виключно лиш нашим спасінням, ми забуваємо про єднання з Богом, чи, точніше, ми бачимо єднання з Богом тільки в його негативному аспекті, що стосується нашого сучасного сумного стану"⁷. Хоч перед Йоаном були в більшості слухачі, яких він мусів картати за гріхи, пробуджувати з пристрасного запаморочення, він все ж таки залишався проповідником Божої любови⁸. Проповідь про велике покликання людини — стати Сином Божим, Богом за благодаттю та привести через духовні жертви до Бога усю сотворену дійсність — була для святителя більшою спонукою до чеснотливого життя, ніж залякування карою⁹.

Врешті, життя людини у Христі св. Йоан Золотоустий бачить як спосіб існування людини — сотвореного, однак, за благодаттю — істинного Образу Божого, згідно з двома природами — сотвореної та несотвореної. Як проповідник чесноти, а особливо — любови, бо вона є матір'ю всіх благ, джерелом "освячення"¹⁰, "початком та кінцем чесноти"¹¹, св. Йоан наголошує на першості божественної ініціятиви: "Ти, отже, переконаєшся на досвіді, що твоя любов, без вишньої помочі, — ніщо"¹². З иншого боку, нагадуючи про благодатне усиновлення, закликає людину в істинній свободі та самовладності відповідати на цю Божу ініціятиву, єднатися з Богом як Син з Отцем у любові, обраній свобідно, бо "ця чеснота нас найбільше лучить з Богом"¹³.

Ця злука з Богом та преображения світу є для Золотоустого божественним принципом "χάρις άρτι χάριτος"¹⁴ — "благодать за благодать" (Йо. 1, 16) — постійним додаванням обильніших благ до часу, коли благодать стане безпечною.

Сенсом приведення людини з небуття у буття, піднесення її з упадку та возведения на небеса було постання Боголюдства¹⁵, передбаченого ще перед початком сотворения радою Осіб Пресвятої Тройці¹⁶.

¹ "...ut eum поп depinxisse solum, verum quasi ad praebendum rursus perfections exemplum resuscitasse quo tammodo videatur". PG 50, 472°. Пор.: Johannes Quasten, Patrology, Vol. Ill, Texas, 1959, с 456.

² Пор.: Слово VI, 14. - SC 300, 290.

³ Пор. Похвала святому мученику Варлааму, PG 50, 675-677.

⁴ Див.: IV, 6 -9; V, 1-6. О Священстве. Сборник. — Киев: Киево- Печерская Успенская Лавра, 1997. — С. 100-114.

⁵ Пор.: Бесіда І на Матея, PG 57, 20; Бесіда ХІ на Римлян, PG 60, 470.

⁶ Бесіда LXXXVII на Йоана, PG 59, 475. Бесіда III на Діяння, PG 60, 36.

⁷ В. Н. Лосский, По образу и подобию, Москва, 1995, с. 96.

⁸ Пор.: Архиеп. Филарет (Гумилевский), Историческое учение об От цах Церкви в трех томах, т. II, С.-Петербург, 1882, с. 232.

⁹ Пор.: Бесіда XVIII на Римлян, PG 60, 580.

¹⁰ Бесіда Іна Римлян, PG 60, 399.

¹¹ Похвали св. An. Павлові, Слово III, PG 50, 486. Бесіда XXIII на Рим лян, PG 60, 618-619.

¹² Бесіда LХХІІІ на Йоана, PG 59, 395.

¹³ Похвали св. An. Павлові, Слово III, PG 50, 483.

¹⁴ Бесіда XIV на Йоана, PG 59, 94.

¹⁵ Пор.: Бесіда II на Матея, PG 57, 25-26.

¹⁶ Пор.: Бесіда II на Буття (з 8-ми), PG 54, 587. До Теодора падшого І. 1, PG 47, 287.

[ Повернутися до змісту книги: "Життя людини у христі за творами св. Йоана Золотоустого" ]

[ Cкачати книгу: "Життя людини у христі за творами св. Йоана Золотоустого" ]

[ Купити книгу: "Життя людини у христі за творами св. Йоана Золотоустого" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!