Християнська бібліотека. Життя людини у христі за творами св. Йоана Золотоустого - Взаємодія Божественного і тварного Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Життя людини у христі за творами св. Йоана Золотоустого.
Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!                Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся!                Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий.                Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!                Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими.                Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Взаємодія Божественного і тварного
   

Розділ II.

Взаємодія Божественного і тварного

II. А. У людині

II. А. 1. Образ і подоба — до Отця

Слід тепер застановитись, як Золотоустий бачить співіснування в людині як у причаснику Несотвореного буття у Святому Дусі двох природ115, "відстань між якими — невимовна"116: чи вони впливають одна на одну, чи перебувають нероздільно, чи одна з них домінує над иншою. Найкраще це можна зрозуміти, знову звернувшись до поняття образу Божого в людині.

Коли людина дотримується порядку, встановленого Богом у сотворенні, щоб душа панувала над тілом, то вона є дійсно образом Божим, не за тотожністю сутности (природи), а в подібности панування. Якщо людина дозволяє тілові керувати душею (що є неприродним), то вона втрачає свій образ, ведучи спосіб життя безсловесних, нерозумних тварин117. Це буває тоді, коли людиною керує пристрасть чи плотський помисл, а останні для Йоана — це "звірі", і навіть гірше118. Якщо ж людина, виходячи за межі своєї природи, дозволяє Святому Духові керувати душею, а через неї — тілом, тобто цілою своєю істотою (за словами Йоана, "відмовляючись, щоб це робила лише душа"), то вона стає Божим сином, який "водиться Святим Духом, а не просто Ним живе"119.

Бачимо, що при гріхопадінні Божий образ був порушений, тому що воно спричинило онтологічну зміну в людській природі. Щоб дати людині те, що вище природи, Бог мусів повернути природу в її первісний стан, скерувавши волю у властивий напрям: иншими словами, щоб усиновити людину, треба було її спасти; щоб вона стала Богом, треба було їй повернути людський вигляд. Ніхто після гріхопадіння до воплочення Сина Божого не міг перемогти закон плоті лише власним зусиллям, яке прагнуло діяти за законом ума. Перемога ця — виключно ініціятива Пресвятої Тройці — виявилася у Божому Сині в кожній людині довершується Святим Духом120.

При усиновленні за благодаттю, на противагу до гріхопадіння, образ Божий в людині, як дійсність онтологічна, залишається незмінним: "Раніше людина була сотворена на образ Божий, а тепер поєднана із Самим Богом"121. Дозволяючи благодаті керувати її душею та тілом, людина не перестає бути образом, бо душа і далі керує тілом , просто вона віддає вуздечку своєї колісниці Святому Духові і таким чином, зберігаючи порядок людської природи, стає вище останньої.

Істинним Образом Божим для Йоана є лише Син Божий, бо Він є ним за Природою122. Людина, як сотворений образ Божий, покликана за благодаттю стати вище сотвореного образу. Тоді вона стає істинним Образом Божим, Сином Божим, тільки не за Природою, а за благодаттю: "Тим, чим є Єдинородний за природою, ми стаємо за благодаттю"123. Людина стає Богом, і вся різниця між нами та Христом полягає у посудині, в якій містяться компоненти: Образ Божий Христа Несотворений, а наш — сотворений. Це майже дослівно попереджує пізніше вчення Отців Церкви про Несотворені та сотворені Іпостасі. І ще більше це гармонізує з визначенням образу Божого, зроблене В. Лоським на підставі двадцятистолітнього містичного досвіду Церкви: "людина, сотворена "на образ", — це особа, здатна настільки виявляти Бога, наскільки її природа дає себе пронизувати обожествлюючій її благодаті"124. Для Йоана, людина настільки стає Сином Божим, наскільки більше віддає себе проводу благодаті Святого Духа.

Хоч Йоан каже, що людина, поєднана тепер з Богом, стає вище свого Божого образу (і тоді ми не можемо шукати будь-яку подібність між Золотоустовим поняттям "образ" та пізнішим поняттям "сотворена іпостась"), однак уважніший розбір змісту, який він вкладає у поняття "образу" як представник антіохійської школи, доводить їх цілковиту тотожність у суті. Образ для антіохійців — це влада, дотримання порядку, встановленого Богом у сотворенні: душа володіє тілом, і через нього усім сотвореним. Якщо Йоан бачить усиновлення (в нього це рівнозначне обожествлению) як продовження акту творіння, а отже, хоч і вищим від людської природи, але не протиприродним (за словами Євдокімова, "надприродно природним"125), то влада благодаті Святого Духа над душею та тілом людини, якій вона свобідно як Божий Син віддається, — це лише розширення, теж "надприродно природне", порядку в людині на одну сходинку вище, бо благодать тепер стає дійсно компонентом нової людини126. Таким чином, сотворений Божий образ в людині для Йоана — це та сама посудина, в яку тепер влита ще й благодать Божа.

Золотоустий називає людину, що керується Святим Духом, священиком власного тіла та життя127. На відміну від Старого Завіту тепер людина віддає своє тіло і душу під меч Святого Духа128. Вона приносить Богові в жертву чесноти, які народжуються у її душі. Ще раз про це буде згадано у розділі про духовне служіння людини у світі, тому що її вселенська влада у космосі із врахуванням присутносте у ній благодаті Духа тепер набирає ще важливішого значення — приведення до Бога та преображения усього сотвореного. Дуже важливо зазначити цю оригінальність антіохійського богослов'я, тому що в більшості випадків, коли говориться про покликання людини до обожествления, покликання як сотвореної іпостасі містити у собі дві природи, Отці Церкви та богослови звертаються до олександрійського бачення образу Божого в людині як її одуховлення129. Хоч, зрештою, і Йоан Золотоустий говорить про одуховлення людини під дією несотвореної благодаті Святого Духа, але, усе-таки усиновлення для нього — це віддання себе під владу Святого Духа. З усього вище сказаного можна зробити висновок що для Золотоустого істинний Образ Божий в людині, як і пізніше поняття сотвореної іпостасі — це онтологічна (за благодаттю) та динамічна дійсність.

Коли Йоан говорить про Боголюдство, що люди стають Богами та Синами Божими, він завжди зазначає різницю між нами та Єдинородним Сином, Який є Богом за Природою130. "Хоч згідно з людською природою Христос і став нашим братом, але за славою — Він відрізняється від нас настільки, що й виразити неможливо", — типові слова для святителя як антіохійського мислителя. — "Сам Він буде возсідати на престолі Отця, а вони (сини Божі за благодаттю) — будуть предстояти перед цим престолом"131. Уже саме споглядання Сина Божого буде нашою славою та блаженством132.

Елементи вчення Йоана Золотоустого про людину, як і практично всі инші питання богослов'я, доводиться шукати в його проповідях, "оскільки він не викладав своєї науки систематично"133. У них Йоан лише кілька разів говорить, що людина стає Богом, але постійно наголошує, що ми стали синами Божими134. "Син Божий" більше виявляє іпостасність у тому значенні, що говорить про стосунок до Іпостасі Отця, а "Бог" радше говорить про внутрішню дійсність усиновленої Богом людини. Перед святителем на проповідях стояли в більшості люди, які замкнулися у житейських печалях та прерізних пристрастях, серця яких похитнулися у вірі, і їх треба було перш за все привести у початковий стосунок до Бога, а не розтягувати слово про внутрішню дійсність обожествления135. Стосунок же найлегше пояснити словами: Отець та сини.

У питанні про Божий образ в людині у первісному райському стані Йоан звертався до порівняння: як Бог є Владикою на небі, так і людина була поставлена владикою всього сотвореного. І уподібнення до Бога носило характер сотворений: людина наслідувала Бога в Його Божественних досконалостях через чесноти, але "на землі". Людина знала Бога як свого Владику, але Він хотів, щоб вона знала Його і уподібнювалася Йому як Отцеві: "Бог не так радіє тоді, коли називають Його Владикою, як толі, коли називають Його Отцем"136. У контексті усиновлення за благодаттю святитель говорить, що тепер ми набуваємо подобу Божу як сини, а християнські чесноти тепер спричиняють "уподібнення до Отця"1".

II. А. 2. Чесноти як Боголюдська дійсність: благодать та людська воля

Якщо образ Божий є дійсністю статичною, то подоба — динамічною. Просто тепер людина уподібнюється Богові на небі в чеснотах не лише на землі, — це уподібнення стало Боголюдською дійсністю, оскільки ми поєднані з Отцем у Святому Дусі і людина вознеслася понад небеса, на царський престіл. Боголюдськість полягає тут в тому, що чеснота тепер — це співдія людської волі та благодаті Святого Духа.

Часом Йоан каже, що все чинить Божа благодать138, а людині дається право лише погодитися на це, щоб вона отримала вінець за все діло139. Иншим разом він говорить, що все залежить від ревности та трудів людини, але завжди з поміччю "з висоти"140. Ці два моменти, як видно, для святителя тісно пов'язані між собою (так що в одній Бесіді Золотоустий благодаттю називає самі труди)141, однак «один другого не зумовлюють»142. До того ж, Йоан розрізняє "благодать випереджуючу"143 та "супроводжуючу"144. Перша необхідна для початку віри в людині і дається людині без заслуги, без другої неможливе просування в чеснотах, уподібнення до Отця. Найбільше це наслідування Бога проявляється в уподібненні до Божого Сина, про що ми скажемо в контексті способів існування людини. Тут лише зауважимо, що Боже синівство перемінює в людині свободу вибору на істинну свободу синів Божих145. Перша дає можливість вибрати гріх і стати рабом, тому не є вповні свободою146, або ж вибирати добро доти, доки людину не виповнить свобода синів, в якій немає місця на гріх. Сам послух благодаті Святого Духа довершується людиною свобідно, і тому, хоч вона відмовляється від своєї свободи вибору, її виповнює "структурна" свобода і стає вибором людини147. Будучи, з одного боку, співцем людської свободи та волі, Золотоустий стверджує, з иншого боку, то духовною людина стає тільки у співдії зі Святим Духом148. Він допомагає людині найперше укріпити волю, щоб людина могла стати вище над своєю природою. Не природа вже панує над людиною, як після гріхопадіння, а остання над першою, як у первісному благодатному стані, коли людина володіла своєю природою (див. вище: Розділ 1. А).

У природі людини закладена здатність до чеснот149, але з гріхом увійшла в природу смерть, голод, спрага, труди. Це спричинило важкість чесноти, однак це не стало перепоною до неї, тому що смерть чи голод, хоч додані, але теж у природу150. Власне, перепоною до чеснот як природних здатностей людини Золотоустий вважає тільки "безпечність та злу волю''151, яка скерована у протиприродному напрямі — до пристрастей, і тому "чесноти стають неможливі"152. Смерть та инші непорочні страсті Йоан відрізняє від пристрастей, бо першим сам Господь не відмовився прийняти на себе і пройти всі людські стани заради спасения людини153. Він каже, що непорочні страсті стають з поміччю благодаті для нас ще більшою причиною нагороди за подвиги154.

Повертаючись до тринітарного контексту, святитель говорить, що хто носить в собі Святого Духа, той має і Христа. "Живу вже не я, а живе в мені Христос" (Гал. 2, 20) для Йоана означає не те, що людина розчинилась у Боголюдській дійсності, а те, що узгодила свою волю з волею Христа, яка "повністю покірна волі Божій"155. Хто має Христа у собі, той "виповнений всякою чеснотою"156. Але Золотоустий йде від Духа через Сина до Отця, усе наше зачисляючи до Тройці, тим більше, що джерелом усиновлення за благодаттю є Отець157, і тому найбільше розвинув чесноти той, хто став милосердним як Отець — "до добрих і до злих"158. Для Йоана ідеалом чеснотливої людини є той, хто у всіх: тілесних і ще більше духовних потребах стає по відношенню до инших джерелом отцівської любови159, тому що отець все терпить від будь-якого сина, і чим більше останній його зневажає, він спонукає себе до ще більшої про нього турботи, жаліючи його як опанованого дияволом160 :"І як можливо, скажуть, не журитися? А я питаю: Як можна журитися? Скажи мені: якби тебе зневажила твоя дитина, то невже ти цю зневагу вважав би справжньою образою? Чи ти став би журитися? Ні. А якби став ображатися, то чи не виглядатимеш ти тоді смішним?"161.

Людина як Божий Син характеризується подвійним виміром любови — вона любить Христа і Він її: "Це блаженство пізнається тільки на досвіді"162. Повніший доказ Боголюдськости такого зв'язку становить те, що не просто людина любить Бога і стремиться до Нього, але і Отець любить людину як свого Сина божественною любов'ю163.

II. А. 3. Способи існування людини

Коли Йоан говорить про тріяди: протиприродне, природне та надприродне; безсловесна тварина (радше, гірше від неї), людина та ангел (ангели, коли Йоан говорить про людей, — це сини Божі за благодаттю164); плотське, душевне та духовне, він має на увазі не сутність (бо "все природне — незмінне"165), а способи існування чи образи ведення життя людини166.

Те, що люди стали плоттю за часів Ноя, не значить, що в них не стало душі, але всі вчинки їхні і скерування волі слідують за плотськими помислами. "Плоть може стати душевною, і навпаки"167. Коли ж Йоан говорить про Дух людини, він завжди має на увазі Святого Духа, чи радше, стосунок Божого Духа з духом людським, рідко зупиняючись на останньому168. Духовною стає ціла людина, тому в ній далі присутні людська душа та плоть, а остання уподібнюється до плоті Воскреслого і Прославленого Христа. Контакт благодаті і людини відбувається у серці останньої169, а через нього вся людина, покірна Духові, "стає духовною"170. Ніщо з людської істоти не усувається, лише людина свобідно обирає спосіб свого існування: плотський, душевний чи духовний:

"Як залізо від перебування у вогні і саме стає вогнем, зберігаючи власну природу, так і у віруючих, які мають Духа, сама плоть перероджується в ту ж саму діяльність, стаючи всеціло духовною..."171 Йоан пояснює відмінність земного та небесного тіл теж як різницю життя людини: мати небесне тіло, як Господь, — означає не природу, а спосіб існування, який проявляється у ділах172.

З цим пов'язана тріяда: безсловесна тварина, людина та Син Божий. Не те, щоб людина переставала бути людиною, але вона обирає той чи инший спосіб існування. Безсловесний - протиприродний для неї, коли в ній відсутні чесноти, оскільки будь-яка пристрасть для Йоана — неприродна173 і "мучить людину гірше від звіра"174. Відповідно людський — є природним способом, а синівський — благодатним, чи надприродно природним, про що ми коротко згадали вище.

Такі тріяди співвідносяться із розрізненням сучасних богословів трьох видів осіб: індивідуум, просопон та іпостась175. У Золотоустого перший тип — це ті, які слідуючи пристрастям, закриті до инших, з усіма ворогують, а так не поводяться навіть безсловесні176. На другому типі святитель мало зупиняється, переважно говорячи про нього в контексті первісного благодатного стану людини. Людина не може бути довго в цьому стані, тому що вона проявляє свою волю "у вчинках" (ενεργείας177) і відразу стає явним скерування людини — до добра чи зла, та спосіб — надприродний чи протиприродний. Останній тип, відкритий до Бога та до инших людей, — це ті, які вправляються в чеснотах, які тепер стали Боголюдськими178. Святитель каже, що такі вчинки як піст, боротьба з гнівом чи пожаданням мало відкривають нас до инших179; вони стосуються самої людини, а любов — це не лише шукання у всьому добра инших, але й "спільне в нас із Богом"180. Це найбільш Боголюдська чеснота, бо Син Божий не шукав свого, а подбав про инших (пор. Рим. 15, 2-3)181. Любов до ворогів аж до смерті за них — це для Золотоустого ідеал відкритости до инших (іпостась як стосунок та вихід із себе)182 і також ідеал уподібнення до Отця та рівности

Йому, "наскільки це можливо для людини183, тобто, її обожествления.

Життєдайне відкриття до инших святитель пояснює, коментуючи слова Павла: "Перший чоловік Адам став душею живою, а останній Адам — Духом Животворящим" (1 Кор. 15, 45). Він каже, що людство мало життєву силу, проте ніхто з людей до Зшестя Святого Духа не міг давати справжньої життєдайної сили иншим. Навіть апостоли мали спочатку певну духовну владу та силу, дану їм Христом, однак з часу П'ятидесятниці вони змогли "сповіщати Святого Духа иншим"184. Це — найбільше благо, яке людина через життєдайний іпостасний вихід із себе може дати ближньому.

II. Б. Людина і світ

II. Б. 1. Преображення усього сотвореного

Золотоустий каже, що людина за благодаттю бере участь не в Природі Божества, а в Його енергіях185, тому що саме Джерело благодаті зостається незмінним: "Благодать Духа рясна і, виливаючись на всіх, не зазнає від цього в собі жодного зменшення, а ще більше помножується через сам розподіл поміж багатьма, і чим більше тих, які стають причасниками благодаті, тим ряснішими стають її дари"186; незважаючи на те, що кожен матиме її у повноті187, благодать не знає межі і "постійно простягається до більшого"188. Людина, стаючи сином Божим, не може як іпостась бути закритою, каже Йоан, беручи за приклад жінку-самарянку: "Ви бачили, як вона, прийшовши зачерпнути чуттєвої води, була напоєна божественними потоками з духовного Джерела... Сама, сповнена Ним, вона не втримала у собі Його потоків, але від надміру свого вилила благодать сповіщеного їй дару і на жителів міста... "189

Благодать виливається не лише на инших людей, але й на увесь світ через людину190. Світ, який був сотворений лише для людини, що підупав тлінню через її гріхопадіння, тепер через даровану тій же людині благодать увесь преображується. Причина цьому — свобода слави синів Божих. Тепер, на відміну від першого сотворения, першою твориться нова — Боголюдина, а через неї "світ преображується"191. І це для святителя ще більша спонука до чесноти: "Якщо вся твар буде в славі, то чому ти хочеш загинути і відпадаєш від благодаті"192.

Для певности у майбутньому Преображенні світу Йоан пригадує мудрість Адама в благодаті. Він знав сутність і призначення усіх сотворених речей, а ми не розуміємо зараз сенсу існування деяких тварин чи речей лише через брак благодаті193.

II. Б. 2. Священиче служіння людини

Врешті, ставлячи людину у преображений світ, Золотоустий відводить їй місце не просто царя, як це було у раю, але священика. Із влади над своєю природою випливала в раю влада над усім сотвореним; тепер людина як священик власного тіла та життя, як священик чесноти, що постає у душі, стає священиком усього світу, приносячи Богові "не старозавітні жертви із вогнем та димом"194, а духовні, коли меч Святого Духа заколює на жертовнику, що перебуває вище небес завдяки несотвореній благодаті Духа195, цнотливість, милостиню, тихомирність, незлобивість та инші чесноти.

Як через смертність людського тіла світ став тлінним, так тепер через прославлене тіло синів Божих196 людина покликана привести все створіння до Бога, виконуючи словесне служіння. Під останнім Йоан розуміє духовні, на противагу старозавітнім видимим, жертви. Людина має приносити Богові через своє сопричастя з Ним навіть найнезначніші речі: "Якщо в тебе є щось і нестійке та житейське, але ти принесеш жертву з істинним настроєм, то вогонь Святого Духа, зійшовши, знищить усе житейське та довершить усе приношення"197.

Присутність у людині благодаті Святого Духа, яка стала складовою частиною усиновленої Богом людини, підносить порядок усього сотвореного на щабель вище і творить новий порядок у сотвореній дійсності. Благодать вінчає все сотворене і єднає його з Богом через людину.

Таке об'єднання усього сотвореного через порядок198 (первісне значення грецького слова космос) та приведення його до Бога для св. Йоана Золотоустого і є, зрештою, високим завданням Боголюдства щодо світу: "Ось це і є словесне служіння, і де є життя у Христі"199


115 Пор.: Бесіда II на Діяння, PG 60, 30. Бесіда XIV на Римлян, PG 60, 527. Бесіда III на Ефесян, PG 62, 24.

116 Бесіда II на Йоана, PG 59, 34; Бесіда XV на Матея, PG 57, 227 (для зображення цієї різниці Природ Йоан, не знаходячи сильніших антонімів, насмілюється назвати Божу добром, а людську - злом); Бесіда ХХШ на Матея, PG 57, 313. Бесіда І на Ефесян, PG 62, 12.

117 Пор.: Бесіда XXIII на Буття, PG 53, 201.

118 Пор.: Бесіда IVна Матея, PG 57, 50-51.

119 Бесіда ПІ на Римлян, PG 60, 525.

120 Пор.: Бесіда XIII на Римлян, PG 60, 509.

121 Бесіда XXV на Йоана, PG 59, 150. Пор.: Бесіда VI на Колосян, PG 62, 342.

122 Пор.: Бесіда II на Євреїв, PG 63, 22. Бесіда LXXVна Йоана, PG 59, 405-406.

125 Бесіда XV на Римлян, PG 60, 540.

124 В. Н. Лосский, По образу и подобию, - Москва, 1995, с. 128.

125 Див. у: П. Евдокимов, Женщина и спасение мира: О благодатных да рах мужчины и женщины/пер. с фр. Кузнецовой Г. Н., Минск, 1999, с. 90.

126 Бесіда XVIII на I Коринтян, PG 61, 146.

127 Пор.: Бесіда LXXV на Йоана, PG 59, 402. Бесіда XX на Римлян, PG 60, 597.

128 Пор.: Похвали св. An. Павлові, Слово I, PG 50, 474.

129 Див.: Томаш Шпідлік Духовність Християнського Сходу // Пер. з італ. М. Прокопович. — Львів: ЛБА, 1999, с. 59-60

130 Пор.: Проти аномеїв VII, PG 48, 758-759. Бесіди на Йоана: XV, PG 59, 100; XVIII, PG 59, 116; XXVI, PG 59, 154; LXI, PG 59, 339; LXXI, PG 59, 386; LXXV, PG 59, 405-406; LXXXV1, PG 59, 470. Бесіда XV на Рим лян, PG 60, 540.

131 Бесіда LXXXVIna Йоана, PG 59, 470.

132 Пор.: Бесіда LXXXIIна Йоана, PG 59, 445.

133 Архиеп. Филарет (Гумилевскйй), Историческое учение об Отцах Церкви в трех томах. — Т. И. С.-Петербург, 1882, с. 233.

134 Див. вище: прим. 130.

135 Пор.: Протоиерей Георгий Флоровский, Восточные Отцы IV-VIII веков в двух томах. Париж, 1931; 1933. — Т. I., с. 211.

136 Бесіда X на Римлян, PG 60, 481-482.

137 Бесіда XIVна Діяння, PG 60, 117.

138 Пор.: Бесіда XX на Діяння, PG 60, 160.

139 Пор : Бесіда XIIна Євреїв, PG 63, 99.

140 Бесіда XXVIII на Римлян, PG 60, 651. Бесіди на Діяння: IV, PG 60, 44-45; XX, PG 60, 157.

141 Див.: Похвали св. An. Павлові, Слово II, PG 50, 480.

142 Архиеп. Филарет (Гумилевскйй), там само. — С.-Петербург, 1882, с 234.

143 Бесіда VIII на Римлян, PG 60, 459. Св. Иоанн Дамаскин, Точное изложение православной веры // Пер. с греч. А. Бронзова. — С.-Петербург, 1894, с. 418-419.

144 Бесіда НІ на Римлян, PG 60, 416. Св. Иоанн Дамаскин, Точное изложение православной веры // Пер. с греч. А. Бронзова, С.-Петербург, 1894, с. 418-419.

145 Пор.: Бесіди на Йоана: III, PG 59, 45; ХШ, PG 59, 243; LIV, PG 59, 296-298; LXIII, PG 59, 349.

146 Пор.: Бесіда XXII на Буття, PG 53, 189.

147 Пор.: Томаш Шпідлік, Духовність Християнського Сходу // Пер. з італ. Μ. Прокопович. - Львів: ЛБА, 1999, с. 92.

148 Пор.: Бесіди на Йоана: XXIV, PG 59, 146; XXVI, PG 59, 154; LXXV, PG 59, 409.

149 Пор.: Бесіда Уна Римлян, PG 60, 429.

150 Пор.: Бесіда XXXVI на Йоана, PG 59, 205-206.

151 Бесіда II на Ефесян, PG 62, 20-21.

152 Бесіда И на Діяння, PG60, 32. Пор.: Бесіда XVI1 на Діяння, PG 60,138.

153 Пор.: Бесіда XI на 11 Коринтян, PG 61. 475. Бесіда 11 на Матея, PG 57, 25. Бесіда XIX на Матея, PG 57, 280. Бесіда XVна Діяння, PG 60, 124. Бесіди на Буття: ХХШ, PG 53, 204; LV1II, PG 53, 510.

154Пор.: Бесіда XIVна Римлян, PG 60, 528-529. Похвали св. An. Павло ві, Слово VI, PG 50, 501-508.

155 Бесіда на II главу до Галатів, PG 61, 646.

156 Бесіда III на Ефесян, PG 62, 52.

157 Пор.: Бесіда XIII на Ришян, PG 60, 513.

158 Бесіда XVIII на Матея, PG 57, 268-269. Бесіда VII на Ефесян, PG 62, 115-117. Бесіда LXI на Йоана, PG 59, 335.

159 Пор.: Бесіда IV на І Солунян, PG 62, 417. Передмова до Бесід на Римлян, PG 60, 394; Бесіда XXIX на Римлян, PG 60, 658-659.

160 Пор.: Похвали св. An. Павлові, Слово III, PG 50, 483.

161 Бесіда НІ на Римлян, PG 60, 415.

162 Бесіда IX на Римлян, PG 60, 474.

163 Пор.: Бесіда VIII на Римлян, PG 60, 455.

164 Див.: Бесіда І на Матея, PG 57, 20; Бесіда XIна Римлян, PG 60, 470.

165 Бесіда LXXV1 на Йоана, PG 59,409.

166 Див.: Бесіда на V главу до Галатів, PG 61, 671-674. Бесіда LXXVна Йоана, PG 59, 409-410. Бесіди на Римлян: XIX, PG 60, 594 (Ού γαρ έστι πάντας εΐραι συγγενείς έρταΰθα, άλλα τους όμοτρόπους); XIII, PG 60, 520. Бесіда XVI на Матея, PG 57, 242: βίου παρασκευήρ ύψηλοτέραρ. Бесіда XXIV на Буття, PG 53, 209.

167 Бесіда XIII на Римлян, PG 60, 516.

168 Див.: Бесіда XI на І Солунян, PG 62,463. Бесіда XIII на Римлян, PG 60, 518; Дух людини, для Йоана, завжди благий, через нього людина пере буває у зв'язку з Божим Духом, на відміну від душі чи плоті.

169 Пор.: Бесіда XVII на Матея, PG 57, 256.

170 Бесіда XIVна Римлян, PG 60, 533.

171 Бесіда XIII на Римлян, PG 60, 518: οϋτω και τώρ πιστώρ καϊ πνεΰμα έχόυτωυ ή σαρξ λοιπόν προς έκείρηρ μεθίσταται τήρ έρέργειαρ, ολη πρευματική γινομέρη

172 Пор.: Бесіди на І Коринтян: XLI, PG 61, 358; XLII, PG 61, 363: τήρ πολιτείαν.

173 Пор.: Бесіда LXX1V на Йоана, PG 59, 402-404. Бесіда LXXVII на Йоана, PG 59, 418-419.

174 Бесіда IV на Матея, PG 57, 50-51.

175 Див. статтю: P. Evdokimov, Le Mystere de la person humaine / Contacts 1969 № 21. - С 272-289. Пор.: П. Евдокимов, Женщина и спасение мира: О благодатных дарах мужчины и женщины / пер. с фр. Кузнецовой Г. Н., Минск, 1999, с. 44-54.

176 Пор.: Бесіда XIX на Римлян, PG 60, 594-595; Бесіда LXV на Йоана, PG 59, 363-364. Бесіда XL на Матея, PG 57, 442.

177 Бесіда XIII на Ефесян, PG 62, 96: "Οτι χωρίς έρεργείας ουκ дейчиеЯз άνθρωπος".

178 Пор.: Бесіда LXXVII на Йоана, PG 59, 415.

179Пор.: Бесіда Vina Tuma, PG 62, 698.

180 Похва.іи св. An. Павлові, Слово III, PG 50, 483. Бесіда L1Vна Йоана, PG 59, 300.

181 Пор.: Бесіда XXVIІ на Римлян, PG 60, 646. Бесіда XV на Йоана, PG 59, 101. Бесіда LXXXVUI на Йоана, PG 59, 477. Бесіда XXV на І Коринтян, PG 61, 208.

182 Пор.: Бесіда LXXV11 на Йоана, PG 59, 416. Бесіда XXVII на Римлян, PG 60, 646 (!). Бесіда XV на Матея, PG 57,231.

183 Див.: Бесіда XVIU^na Матея (вся), PG 57, 265-274: ('Αλλ' όμως και ούτω δίδωμι ίσον είναι, ώς άνθρωπου έγχωρεΐ είναι. - 57, 269). Пор.: Бесіда XIX на Римлян, PG 60, 594. Бесіда XV на Діяння, PG 60, 125. Бесіда /II на Буття, PG 53, 36-37.

184 Бесіда XVIII на Діяння, PG 60, 144; 146. Пор.: Бесіди на Йоана: XXV, PG 59, 150; LI, PG 59, 284.

185 Пор.: Бесіда XVIII на Ефесян, PG 62, 117. Бесіди на Йоана: (Про Д\ха) XXVI, PG 59, 155; XXXII, PG 59, 183; (Про Пресвяту Тройшо) II, PG 59, 34; XV, PG 59, 98-99;

186 Бесіда XIV на Йоана, PG 59, 91. Бесіда XL1Vна Буття, PG 53, 406. Бесіда XXXVI на Йоана, PG 59, 204. Пор.: Василій Великий, Книга про Святого Духа XI, 2. - PG 32, 108-109.

І87 Пор.: Бесіда III на II Коринтян, PG 61, 411.

188 Бесіда IX на Римлян, PG 60, 468. Бесіда XLIVna Буття, PG 53, 406.

190 Пор.: Бесіда Хна Матея, PG 57, 187.

191 Бесіда XXVна Йоана, PG 59,150: ό άνθρωπος ό νέος δημιουργείται. Και γαρ πρώτος ούτος γεννάται, καϊ τότε ό κόσμος μετασχηματίζεται.

192 Пор.: Бесіда XVIII на Римлян, PG 60, 580,

193 Пор.: Бесіда XI про Статуї, PG 49, 123-126.

194 Бесіда LXXVho Йоана, PG 59, 402. Бесіда XX на Римлян, PG 60 597.

195 Пор.: Похвали св. An. Павлові, Слово І, PG 50, 474.

196 Пор.: Бесіда XIV на Римлян, PG 60, 530. Бесіда XIII на Филип >ш, PG 62,279. Бесіда LXXXVII на Йоана, PG 59, 476.

197 Бесіда XX на Римлян, PG 60, 597,

198 Пор.: Бесіда І на Матея, PG 57, 16: θεός έπϊ γης, άνθρωπος έν ούρανω· και πάντα άναμίξ έγένετο.

199 Бесіда XX на Римлян, PG 60, 597: λογική λατρεία; Ή πνευματική διακονία, ή πολιτεία ή κατά Χριστόν.


[ Повернутися до змісту книги: "Життя людини у христі за творами св. Йоана Золотоустого" ]

[ Cкачати книгу: "Життя людини у христі за творами св. Йоана Золотоустого" ]

[ Купити книгу: "Життя людини у христі за творами св. Йоана Золотоустого" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!