Від сотворення до усиновлення за благодаттю

Розділ І.

Від сотворення до усиновлення за благодаттю

І. А. Сотворения людини на "образ та подобу Божу"

Сотворивши увесь невидимий та видимий світ, Бог наче приготував царський палац, а після цього Він вирішив ввести до нього того, для кого і було сотворене все — царя¹. Господь творить людину на свій "образ та подобу" (Бут. 1, 26). Усе решта Він творив самим Своїм могутнім словом, а перед сотворениям людини, каже св. Йоан Золотоустий, відбувається рада Осіб Пресвятої Тройці, оскільки настав найважливіший етап у плані сотворения².

Святитель, неодноразово говорячи про образ Божий у людині в контроверсії з антропоморфітами, наголошує, що образ не полягає в тотожності Божої та людської природ, а лише у подібності панування ³. Тут мається на увазі дана людині влада над усім видимим світом⁴. Ці два моменти — вселенська влада людини і чітке розмежування несотвореної та сотвореної природ — характерні для Йоана як представника антіохійської школи⁵.

Стосовно подоби Божої, Золотоустий звертається до поняття наслідування чи, радше, уподібнення Богові в Його божественних досконалостях⁶. У людині це відбувається тоді, коли вона поборює в собі усі неприродні їй помисли і змагає до чеснот, які є властиві для людської природи. Йоан образно пояснює це в контексті образу Божого: як людина поставлена над усіма тваринами, щоби підкоряти собі диких, використовувати покірних, так і в самій собі вона має поборювати дикі (неприродні для неї) помисли, а плекати тихі і тихомирні, і таким чином зростати у подобі до Бога, наскільки це можливе людині⁷.

Однак, для Золотоустого, на думку прот. Г. Флоровського, усе благородство людини — і царювання у світі, і розумне панування над своєю природою, і здатність уподібнюватися до Бога — має свою опору у свободі людини: "Про свободу та самодіяльність людини він говорив і нагадував постійно"⁸. Бог діє так, щоб не зашкодити нашій самовладності⁹. Сам святитель, вказуючи на перевагу людини над рештою сотвореного, називає людину - "самовладна істота"¹⁰.

І. А. 1. Первісний благодатний стан людини

Про першу людину Золотоустий говорить, що вона була причасником Божої благодаті. Про це свідчить захоплення Адама: "Це справді кість від моїх костей і плоть від плоті моєї. Вона зватиметься жінкою, бо її взято від чоловіка" (Бут. 2, 23). Ці слова Йоан вважає здатністю Адама передбачати майбутню дійсність. Иншими словами, людина була "причасником пророчої благодаті"¹¹.

Иншою рисою благодатного стану першої людини була її глибока мудрість. Бог приводить до неї усяке створіння, щоб вона за даною їй Творцем мудрістю дала кожному відповідне ім'я, тобто Адам міг проникати у сутність сотворених речей¹².

Проте найвищою честю людини святитель вважає те, що Сам Бог, "як друг з другом"¹³, розмовляв з людиною, а вона розуміла Його мірою, доступною для неї¹⁴. Цей зв'язок людини з Богом ¹⁵ давав "обітницю безсмертя"¹⁶, хоч, як каже Йоан, людина і не була смертною. Для підтримання життя та здобуття безсмертя Господь дав першій людині можливість споживати плоди з дерева життя¹⁷.

Людина за своєю природою займала місце між земним та небесним¹⁸. "Людина жила на землі, наче ангел, — була в тілі, проте не мала тілесних потреб; як цар, прикрашений багряницею та діядемою і зодягнений у порфіру, свобідно насолоджувалася вона райським житлом, маючи все у достатку"¹⁹.

Ι. Α. 2. Володіння своєю природою

Сотворивши тіло людини із земного пороху, Господь вдихає у неї розумну душу — життєву силу, яка керуватиме тілом і послуговуватиметься ним як своїм орудиям. Золотоустий каже, що душа - як вищий елемент людської істоти — твориться після тіла, (як і людина взагалі після всього видимого), тому що перша важливіша за останнє, бо без душі тіло було позбавлене життя і змісту свого існування²⁰.

Для Золотоустого, згідно зі своєю природою живе та людина, яка зберігає закладений в ній Творцем порядок: душа керує тілом тому, що вона розумна. За даною мудрістю Адам мав розрізняти природне від неприродного і опановувати останнє — пристрасті, які самі по собі не є злі, лише мусять бути вжиті за призначенням. Так, наприклад, гнів треба опановувати і спрямовувати його проти злих помислів та спокус, сам же по собі він є однією з внутрішніх сил людини, закладених Творцем в її природу не без причини²¹.

Оскільки сама природа людини була сотворена свобідною, то й людина отримала від Бога владу реалізувати власною волею, вибираючи чесноту і уникаючи пороку²².

І. А. 3. Найвища влада у світі

Із дотримання порядку у самій людині випливала і її влада над всяким творінням. Йоан вважає, що у прямому значенні лише чоловік мав цю владу, будучи носієм образу Божого. Жінка ж, рівна йому за честю та гідністю²³, отримала цю владу лише через чоловіка, оскільки і образом Божим вона є через чоловіка, чи радше — "його славою"²⁴.

Бог, увівши в світ людину, дав їй не лише здатність проникати в сутність речей та владу над усім видимим, але й відвів їй окреме місце дня життя - а саме, рай²⁵. Золотоустий каже, що цим Творець ще більше підкреслив високе місце людини у світі²⁶ і це перебування означало, що людина, обдарована самовладністю та розумом, "не має під цим оглядом нічого спільного зі звірями та рештою творіння"²⁷.

Таким чином, Бог усе зробив, що залежало від Нього, чим виявив свою безмежну благість²⁸. За це Господь заповідає людині триматися осторонь лише від одного дерева у раю — дерева пізнання добра та зла. Він робить це не задля власної користи, а тільки по-батьківськи дбаючи про людину²⁹, щоб остання пам'ятала, що всім насолоджується по благодаті і Божій щедрості³⁰, та щоб не віддалилась від Джерела цих благ. Само по собі це дерево, каже Йоан, не приносило знання добра і зла, але людина мусіла вправляти свою волю в тому, що послух Богові - це добро, а непослух — зло і втрата всього³¹.

Людина панує над усім, для неї все сотворене і без неї світ втрачає сенс свого існування³², але незважаючи на це, Адам мусів пам'ятати, що людина сама по собі — ніщо³³, бо створена зі земного пороху, а останній — Бог привів з нічого³⁴. Це було внутрішнім законом людини, чи радше благодаттю, що спонукала її до збереження цього життєдайного зв'язку з Богом, і вона розуміла, що "немає сили, яка би змогла здолати того, хто користується вишньою співдією, як і немає нічого слабшого від людини, позбавленої вишньої помочі"³⁵.

І. Б. Гріхопадіння людини

І. Б. 1. Непослух і втрата благодаті

Із деревом пізнання добра та зла була пов'язана заповідь Господня, оскільки добром для людини був послух Божій волі, а злом - непослух³⁶. Скерувавши за намовою диявола свою волю проти цієї заповіді, людина виявила свій непослух, а отже — спрямування до зла. "Відчуття наготи сповістило перших людей про позбавлення за це вишньої благодаті"³⁷. Таке покарання не було злом для людини, оскільки доводило, що Бог справді шанує людську самовладність, бо перед людиною був вибір між покаранням за непослух та нагородою за послух³⁸; до того ж, каже Золотоустий, хіба Адам, який був сповнений такої влади, мудрости та благодаті, "не знав, що добре, а що - зле?"³⁹.

Хоч і не повне, однак позбавлення благодаті запровадило смерть у людську природу⁴⁰ та вирок: "Порох єси, і у порох ти повернешся" (Бут. З, 19). За цим вироком увірвалися в людину й пристрасті⁴¹, і вона із земного ангела стала земною людиною не через свою сутність, за якою вона взагалі є нічим, як ми вже згадували, а через грішне наставление⁴². Тепер для людей смерть стала природною, але Йоан каже, що тільки для цього впалого стану людства, оскільки Бог "не сотворив нас для того, щоб ми вмирали, а щоб стали безсмертними"⁴³. Людина, сотворена для рівноангельського життя, "стала меншою від ангелів тільки після гріха"⁴⁴.

І. Б. 2. Втрата порядку в людині

Зміна порядку у стосунку людина—Бог потягнула за собою обернення в людині природного підпорядкування тіла душі. Остання мала бути начальницею, і Золотоустий каже, що в цьому і полягає сутність розумної людини, щоб берегти своє достоїнство і не піддаватися "безладним внутрішнім порухам"⁴⁵. Людина не тільки була поставлена над тваринами, а й над пристрастями, що в ній виникали; коли ж вона відмовляється від начальства, у чому полягає образ Божий, то стягає на себе імена безсловесних чи нерозумних тварин і перестає до певної міри бути людиною⁴⁶.

Суспільним наслідком гріхопадіння стало рабство, чи радше, підпорядкування. Святитель виділяє три основних його види. По-перше, чоловік став панувати над жінкою, а до того вони були у рівній честі; по-друге, люди, в яких одна природа, почали поневолювати одні одних в якості рабів як таких; по-третє, Господь встановив різні влади у суспільстві, у чому не було потреби до гріха.⁴⁷

Розтлумачуючи слова: Кожен, хто чинить гріх, є рабом гріха (Йоан. 8, 34), Золотоустий доводить, що всі ці вищезгадані види рабства походять від того єдиного, справжнього рабства людини - гріховного⁴⁸, так як і істинно свобідним є лише той, хто вільний від гріха⁴⁹.

1. Б. 3. Втрата влади у світі

Втрата сміливости перед Богом спричинила те, що людина перестала панувати над видимим світом: "Спочатку ж так не було, а боялися звірі та трепетали, підкоряючись своєму владиці"⁵⁰. Однак, влада людини не зникла, а лише зменшилась, тому що Господь залишив у владі людини корисних для налагодження її існування тварин⁵¹.

Проте порядок уже порушився через гріх, і через людину, а саме — через її смертне тіло уся сотворена дійсність стала тлінною⁵². Вона втратила сенс свого існування, бо сотворена була для людини⁵³.

Нарешті, у цьому суцільному безладі людина переконалася, що її "природа є дуже слабкою, коли її залишає Бог"⁵⁴. Однак Творець опікується Своїм творінням і вже від самого початку божественну ікономію між собою розділили Особи Пресвятої Тройці⁵⁵, об'явлення Якої людина очікувала так довго.

І. В. Спасіння як нове сотворения

Ми вже згадували, що Золотоустий розглядає спасіння людини позитивно, як продовження того самого акту творіння⁵⁶. Слова Сотворімо людину на наш образ та подобу (Бут. 1, 26) Йоан вважає найпершим одкровенням про Сина Божого⁵⁷. У цілій ікономії спасіння Бог щоразу дарує більше благ. Отець від самого початку призначив людину для богосинівства⁵⁸; відновлення людської природи після гріхопадіння, отже, не було головною причиною воплочення Сина Божого, а, радше, його наслідком. Найважливішим елементом у цій синергії Бога і людини є людська воля. Вона, за Йоаном, "направляє недомагання природи"⁵⁹, і тому Христос "прийшов не усунути [впалу] природу, а наново скерувати волю"⁶⁰, щоб вона підкорилася волі Божій: "Те, що корисне для нас, того хоче Бог, а чого хоче Бог, те корисне для нас"⁶¹. Дари богосинівства, які Бог хоче подарувати від початку⁶², не є

протиприродні для людини, а надприродні, тобто людина своєю волею з поміччю Божої благодаті здатна перевищити власну природу⁶³.

І. В. 1. Закон природний та Закон Мойсея

Людина після вигнання з раю віддалилася від безпосереднього спілкування з Богом у благодаті, але в самій людській природі Господь заклав знання чеснот⁶⁴ і "дав силу вибирати чесноту і уникати пороку"⁶⁵. Дав знання добра і зла, "поставивши у людині непідкупного суддю — совість"⁶⁶, та заклавши природний закон: "Сотворивши Адама, Він вклав у людину і цей (природний) закон, зробив його надійним співжителем для всього людського роду"⁶⁷.

Однак, людський рід злою волею забув про свою природу, розбестився. Причина тут не в природі, а у стремлінні людей до нечестя⁶⁸, тому що, сказавши: "Ной - людина" (Бут. 6, 9), Бог обертає спільне ім'я природи в похвалу праведнику. Йоан каже, що в часи Ноя решта людей перестали бути собою, бо "людиною ми називаємо лише того, хто вправляється в чесноті та виконує заповіді Господні"⁶⁹. Лише Ной відновив у собі через чесноту давній образ (αρχή), завдяки чому звірі визнали його владу і ввійшли у ковчег⁷⁰.

Золотоустий каже, що людина втратила свій образ і опустилася до безобразности, стала "звірообразна"⁷¹. Святе Письмо дає людям в залежності від пануючих над ними пристрастей різні назви⁷², і святитель теж образно показує впалий стан людства: "Коли ти лягаєш, як осел, скачеш, як віл, іржеш на жінок, як дикий кінь, насичуєш черево, як ведмідь, набиваєш плоть, як жереб'я, злопам'ятний, як верблюд, викрадаєш, як вовк, сердишся, як змія, вжаляєш, як скорпіон, хитриш, як лисиця, ...ворогуєш з братами, як лукавий демон, — то як можу зарахувати тебе до людей, не бачачи в тобі ознак людської природи?"⁷³. Для тварин ці риси є природними, у той час як для людини — протиприродними⁷⁴.

Творець, однак, не покидав опіки над людським родом. Ділом співдії Божої благодаті та людського зусилля було і

те, що Бог ще спілкувався з Ноем, Авраамом. Але за часів Мойсея люди вже потребують Писання, бо настільки віддалилися від благодаті⁷⁵, що Бог, відновлюючи давню дружбу (пригадай: Адамова як сопричастя), "посилає їм закон Мойсея, наче листи чужинцям у далеку країну"⁷⁶.

Золотоустий називає Закон Мойсея мостом до Христової благодаті. Через нього Бог хотів людям, які уподібнилися до тварин і навіть стали гіршими від безсловесних, надати хоч трохи людського вигляду ⁷⁷. Людина впала за намовою диявола, і той всяким способом хотів уподібнити людину до найнерозумніших сотворінь, але Бог збирався "возвести людину вище самого неба"⁷⁸.

1. В. 2. Христос і людська природа

Двома головними причинами та наслідками воплочення Сина Божого Золотоустий вважає визволення від зла та подання благ, і цього "ніхто не міг зробити, крім Христа"⁷⁹. Він визволив від прокляття Закону та привів до богосинівства⁸⁰. Це — надмір благодаті, тому що "ми викуплені, освячені, приведені до усиновлення, оправдані, стали братами Єдинородного, стали Його співспадкоємцями та співтілесними Йому...

Ми отримали не лише лік, відповідний до рани, але й здоров'я, красу, честь, славу і такі достоїнства, які набагато вищі за нашу природу"⁸'.

Хресне дерево святитель називає деревом Життя, а "дерева пізнання добра і зла вже немає"⁸². Це протиставлення для Йоана означає перш за все послух та непослух Божій волі, яка тепер сповіщає людині повноту Життя. "Христос прийшов навчити нас усякої чесноти"⁸³, і Золотоустий каже, що Він вчив "не лише словом (проповіддю), а й ділом"⁸⁴. Найяскравіший приклад, який залишив нам Учитель чесноти, святитель вбачає у молінні Гетсиманському та вольній⁸⁵ , смерті на хресті, тому що Господь "навчав нас підпорядковувати у всьому (у всіх чеснотах) свою волю волі Божій"⁸⁶.

Зупиняючись менше на Господньому Воскресінні, Йоан частіше говорить про плоди Його вознесіння. Це було прославленням Сина Божого, але щодо людської природи, бо за Божою Він не потребував прослави⁸⁷ (пор. Фил. 2, 5-11). Сильно потішало святителя те, що Господь не розлучився зі Своєю плоттю, а взяв її, "щоб навіки замешкати у цій скинії"⁸⁸.

Людськість Христа Золотоустий називає первоплодом людської природи. Він, за Законом, мав бути принесений Богові в жертву. Не Адам для Йоана є первоплодом, хоч він жив раніше за Христа, а Останній, тому що "начаток" — це не перший, а найкращий плід, а таким є Христос⁸⁹. Первоплід нашої природи вознісся на небеса, засівши по правиці Бога, чи радше, "на самому царському престолі"⁹⁰. Людська природа в Особі Христа знову повернулася до Бога: "Днесь примирення у Бога з людським родом настало; днесь довготривала ворожнеча припинилась..."⁹¹. Христос тут виступає "в ролі посередника"⁹², тому що Він і Бог, і взяв первогаїід людської природи. Природа, від якої Херувими стерегли рай, тепер "возсіла вище Херувимів"⁹³. Природа, яка без благодаті є порохом і в порох повертається, тепер стала вище від ангельської за тією ж, але обильнішою благодаттю, бо прийшов спасти людину не ангел, не архангел, а сам Єдинородний Син Божий⁹⁴.

Самим воплоченням і перебуванням між людьми Божого Сина віруючі в Його ім'я стають дітьми Божими. "Істинний Син Божий став Сином Чоловічим, щоб сини людські стали дітьми Божими" — стверджує Йоан, йдучи вслід за свв. Іринеєм, Атаназієм та взагалі традицією св. Отців перших IV століть після Христа⁹⁵. Те, чим був Єдинородний за природою (Бог, Божий Син), тим люди стали за благодаттю (боги, Божі сини)⁹⁶. Золотоустий каже, що вже Христос дав учням Своїм певну благодать та духовну владу, назвав їх своїми друзями й синами Отця, однак повноту благодаті вони ще мали прийняти⁹⁷. Є різниця, каже святитель, між тим, що Божий Син після Воскресіння вдихнув у своїх учнів благо-

дать Святого Духа та тим, коли сам Святий Дух зійшов на них під час П'ятидесятниці⁹⁸.

Божий Син сповнив у своїй Особі предвічний промисел шодо цілої людської природи як. її первоплід, але довершити це діло в кожній людській особі має Святий Дух у співдії з кожною людською волею. Діло Христа єднає людей", а "діло Духа — їх розрізняє"¹⁰⁰. Зробив нас синами Божими Син тому, що Він - Бог. Бо, каже Йоан, "якщо Він не істинний Бог, то як може робити нас богами та синами Божими?"¹⁰¹. Але також і Святий Дух - Бог. Їхнє діло (енергія) усиновлення — єдине завдяки Єдиній Природі, але щодо ікономії спасіння - їх роль є різною. Золотоустий каже, що Святий Дух мав по иншому перебувати з людьми, ніж Христос, — у самих їхніх душах, у самому нутрі¹⁰².

Для Йоана було важливо, як видно, доводити божество Сина і Святого Духа не лише з позицій тринітарних, але ще більше, як для пастиря душ, з антропологічних та моральних позицій. Він захищав велике покликання людини — стати Богом, Сином за благодаттю. Про важливість єдности догми та моралі, тобто, віри та чистоти життя він говорить неодноразово, і навіть каже, що робить це за прикладом Павла у його посланнях¹⁰³.

Христос для Йоана — це родоначальник нового людства, а радше, Боголюдства. Він сам вкладає в уста Учителя слова: "Я запроваджую у світ инше народження; Я хочу, щоб люди народжувались иншим чином... з води та Духа"¹⁰⁴. Це народження — свобідне, не зв'язане з жодними природними необхідностями, через особисту віру кожного у Дусі Святому, бо під час хрещення з людиною стається те саме, що з Христом на Йордані: вона народжується від Отця і на неї сходить Святий Дух¹⁰⁵.

І. В. 3. Ікономія Святого Духа

"Десять днів тому природа наша вознеслась на царський престіл, а днесь Дух Святий зійшов на нашу природу; Господь возніс первоплід, і низвів Духа. Инший Господь обда-

ровує, бо і Святий Дух — Господь, ікономію ж щодо нас розділили між Собою Отець, Син і Святий Дух.... Він (Христос) відразу послав нам дари примирення"¹⁰⁶.

Цс дарування Святого Духа Золотоустий вважає "найбільшим благом"¹⁰⁷, що дане людям в "останні дні" (пор. Йоїл 3, 1-5), тому що Бог, усе творив для того, щоби людина отримала Святого Духа¹⁰⁸. Це благо є найвищим, тому що Несотворене¹⁰⁹: "Він дарував нам не небо, не землю, не море, а те, що цінніше за це все... Яке ж це благо? — Святий Дух"¹¹⁰. Той, Хто вознісся, є царським за природою, і Той, Хто робить нас синами Божими, які кличуть: "Авва Отче!", "теж мусів бути царським за природою"¹¹¹. Христос дав завдаток Духа, а значить - дасть і повноту¹¹².

Як Христос став родоначальником Боголюдства, так і Дух Святий, тому що "тепер сотворения нашої природи вже відбувається згори — Духом Святим і водою"¹¹³. Благодать Святого Духа тепер стає невід'ємним елементом нової людини. Стара людина, яка перебувала у владі диявола, не могла йти за законом ума, а слідувала похотям плоті. "Цю жорстоку боротьбу припинила [лише] благодать Духа, що умертвила гріх та вчинила боротьбу легкою для нас"¹¹⁴. Як Христос, так і Святий Дух не змінює природу людини, а перемінює у співдії з людською волею спосіб життя людини з людського на ангельський, на Богосинівський.

¹ Пор.: Про сокрушенна II, 2, PG 47, 419: ούτω τον κόσμον τεκτηνάμενος ό Θεός ήγαγε τον άνθρωπον βασιλεύοντα πάντων των έν αύτω. Бесіда II на Буття (з 8-ми), PG 54, 588; Бесіда VIII на Буття, PG 53, 71.

² Пор.: Бесіда IIна Буття (з 8-ми) [про раду Осіб Пресвятої Тройці], PG 54, 587.

³ Пор.: Св. Иоанн Дамаскин, точное изложение православной веры / Пер. с греч. А. Бронзова, С.-Петербург, 1894, с. 412.

⁴ Бесіда VIII на Буття, PG 53, 72: Образ - пануванні. 53, 73: проти антропоморфітів. Бесіда X на Буття, PG 53, 85; Бесіда III на Буття (з 8-ми), PG 54, 591: ούκ ουσίας άπαραλλαξία, αλλ' αρχής όμοιότης'

⁵ Пор.: Томаш Шпідлік, Духовність Християнського Сходу / Пер. з італ. М. Прокопович. — Львів: ЛБА, 1999, с. 59; Бесіди на Ефесян: І, PG 62, 12; Ш, PG 62, 25. Бесіда II на Євтропія (Dubia), PG 52, 403.

⁶ Пор.: Бесіда III на Буття (з 8-ми), PG 54, 591: Καθ' όμοίωσιν, το ήμερον είναι και πραον, και εις δύναμιν έξομοιοΰσθαι τω θεφ κατά τον της αρετής λόγον.

⁷ Бесіда ІХна Буття, PG 53, 78. Бесіда Піна Буття (з 8-ми), PG 54, 591: Καθάπερ γαρ έν τη γη τη πλατεία και εύρυχώρω ταύτη των ζώων τα μεν είσιν άλογώτερα, τά δε θηριωδέστεραρ οΰτω και έν τω πλάτει της ημετέρας ψυχής, των λογισμών οι μεν είσιν άλογώτεροι και κτηνώδεις, οι 6έ θηριωδέστεροι και άγριώτεροι. Δει τοίνυν αυτών κρατεί ν καί περιγίνεσθαι, και τω λογισμω την τούτων αρχήν παραδιδόναι.

⁸ Протоиерей Георгий Флоровский, Восточные Отцы IV-VIII веков в двух томах. - Париж, 1931; 1933, т. I, с. 210.

⁹ Пор.: Бесіда XII на Євреїв, PG 63, 99: Πάντα μεν έπί τω θεώ· άλλ' ούχ ούτως, ώστε το αύτεξούσιον ημών βλάπτεσθαι. Пор.: Бесіда VIIIна Филипян, PG 62, 240.

¹⁰ Бесіда XVI на Буття, PG 53, 132: Δια γαρ τοΰτο έξ αρχής αύτεξούσιον τουτι το ζώον κατεσκεύασεν. Бесіда XXII на Буття, PG 53, 187. Бесіда XXII на Буття, PG 53, 192.

¹¹ Бесіда XVIна Буття, PG 53, 132, Бесіда XV. PG 53, 123: προφητικού χαρίσματος" μετέχων про τής παρακοής, άπαντα ταΰτα έώρα τοις πνευματικοίς όφθαλμοΐς;

¹² Пор.: Бесіда XIVна Буття, PG 53, 117: πάσης σοφίας καί συνέσεως - πεπλήρωτο.

¹³ Там само, PG 53, 113-114.

¹⁴ Бесіда І на Буття (з 8-ми), PG 54, 582. До Стагирія подвижника І, PG 47, 428.

¹⁵ Бесіда І на Буття (з 8-ми), PG 54, 582.

¹⁶ До Стагирія подвижника І, PG 47, 428.

¹⁷ Пор.: Бесіда XVIII на Буття, PG 53, 151.

¹⁸ Пор.: До Стагирія подвижника І, PG 47, 428. " Бесіда ХШна Буття, PG 53, 109.

²⁰ Пор.: Бесіда XII на Буття, PG 53, 103-104: Τί έστιν, Εις ψυχήν ζώσαν; 'Ενεργούσαν, έχουσαν ύπηρετούμενα τα μέλη τοΰ σώματος ταΐς αυτής ένεργείαις, και τω βουλήματι αυτής επόμενα. 'Αλλ' ούκ οΐδ' όπως ήμεϊς άντεστρέψαμεν την τάξιν, ί άγνοοΰντες αυτής την εύγένειαν, και όση ταύτης ή προεδρία τυγχάνει.

²¹ Пор.: Бесіда II на Ефесян, PG 62, 21; Похвали св. An. Павлові, Слово VI, PG 50, 508.

²² Пор.: Бесіда XXII на Буття, PG 53, 187: Είδες ώς αύτεξούσιον ημών την φύσιν ό Δεσπότης έδημιούργησε;

²³ Пор.: Бесіда IV на Буття (з 8-ми), PG 54, 594.

²⁴ Бесіда II на Буття (з 8-ми), PG 54, 589.

²⁵ Пор.: Бесіда XVна Буття, PG 53, 124.

²⁶ Пор.: Бесіда V на Колосян, PG 62, 337: То άυακεχωρηκός της φύσεως ό παράδεισος έδήλου, και το πάντων είναι βελτιώτατον τον άνθρωπον.

²⁷ Бесіда VII на Фшіип'ян, PG 62, 237-238: ένταΰθα ουδέν τα άλογα κοινόν έχει.

²⁸ Пор.: Бесіда XXII на Буття, PG 53, 192: Τα παρ' έμαυτοΰ πάντα, φησίν, έπεδειξάμην.

²⁹ Пор.: Бесіда XIVна Буття, PG 53, 113-114.

³⁰ Пор.: Бесіда ХШна Буття, PG 53, 109-110.

³¹ Пор.: Бесіда XVI на Буття, PG 53, 133.

³² Див.: Бесіда XXII на Буття, PG 53, 193: Бесіда XXV на Буття, PG 53, 227.

³³ Пор.: Бесіда І на Тита, PG 62, 655. Бесіда II на Діяння, PG 60, 32.

³⁴ Пор.: Бесіда XIII на Буття, PG 53, 106.

³⁵ Бесіда ПІ на Буття, PG 53, 458:

³⁶ Пор.: Св. Иоанн Дамаскин Точное изложение православной веры // Пер. с греч. А. Бронзова. - С.-Петербург, 1894. - С. 411. Бесіда VII на Буття (з 8-ми). PG 54, 610: Καί γαρ δια τοΰτο γνωστόν καλοΰ και πονηροΰ καλείται το ξύλον, επειδή ή εντολή, ή γυμνάζουσα τήυ ύπακοήν και την παρακοήν, περί το ξύλον έγένετο.

³⁷ Бесіда VI на Матея, PG 57, 72. Бесіда XVI на Буття, PG 53, 131;

³⁸ Пор.: Бесіда XVI на Буття, PG 53, 132:

³⁹ Бесіда XIV на Буття, PG 53, 117:

⁴⁰ Пор.: Бесіда XVI на Буття, PG 53, 132 μετά τήν βρώσιν έν τάξει τιμωρίας αύτοΐς έπήγαγε τον θάνατον.

⁴¹ Пор.: Бесіда Хіна Римлян, PG 60, 487-488.

⁴² Пор.: Бесіда XLII на I Корштян, PG 61, 363.

⁴³ БесідаXна ПКоринтян, PG 61,468 " Бесіда XVIна Буття, PG 53,126. ⁴⁵ Бесіда XXXIV на Буття, PG 53, 313.

⁴⁶ Пор.: Бесіда II на Йоана, PG 59, 37; Бесіда ХХІІІ на Буття, PG 53, 203: Бесіда XII на Буття, PG 53, 102.

⁴⁷ Див.: Бесіда XLIV на Матея, PG 57, 470. Бесіда IV на Буття, PG 54, 594-597.

⁴⁸ Пор.: Бесіда XIXна І Коринтян, PG 61, 157.

⁴⁹ Пор.: Бесіда LIVна Йоана, PG 59, 297. Πάς ό ποιών την άμαρτίαν, δοΰλός έστι της αμαρτίας, δεικνύς δτι περί ταύτης λέγει της ελευθερίας, της άπό ταύτης της δουλείας.

⁵⁰ Бесіда IXна Буття, PG 53, 79: 'Επειδή δε της παρρησίας εξέπεσε δια την παρακοήν, και τα της αρχής ήκρωτηριάσθη.

⁵¹ Пор.: Бесіда III на Буття (з 8-ми), PG 54,592

⁵² Пор.: Бесіда XIVна Римлян, PG 60, 530-531.

⁵³ Див.: Бесіда XXU на Буття, PG 53, 193; Бесіда XXV на Буття, PG 53, 227:

⁵⁴ Бесіда LXXXIII на Йоана, PG 59, 451.

⁵⁵ Пор.: Бесіда II на П'ятидесятницю, PG 50, 456.

⁵⁶ Пор.: Бесіда II на Буття (з 8-ми), PG 54, 587: Бесіда VII PG 54, 614: άναπλάττει.

⁵⁷ Пор.: Бесіда XXXIII на Йоана, PG 59, 190.

⁵⁸ Пор.: Бесіда Хна Римлян, PG 60, 481-482.

⁵⁹ Похвали св. An. Павлові, Слово VI, PG 50, 501 -508.

⁶⁰ Бесіда XXVIII на Матея, PG 57, 355-356. Бесіда Хіна Римлян, PG 60, 486. ού γαρ την φύσιν ήλθεν άνελεΐν, αλλά την προαίρεσιν διορθώσαι.

⁶¹ Бесіда XX на Римлян, PG 60, 598.

⁶² Пор.: Бесіда XIII на Ефесян, PG 62, 96.

⁶³ Пор.: Бесіда IXна Римлян, PG 60, 468.

⁶⁴ Див.: Бесіда XXIVна Буття, PG 53, 213; XXV11, PG 53, 242. Бесіда II на Буття (з 8-ми), PG 54, 589.

⁶⁵ Бесіда Vua Римлян, PG 60, 429.

⁶⁶ Бесіда XVII на Буття, PG 53, 135: το συνειδδς αύτω ένέθετο κατήγορου άδιάλειπτον, παραλογισθήναι μη δυνάμενον.

⁶⁷ Бесіда XII на Римлян, PG 60, 502.

⁶⁸ Пор.: Бесіда V на Ефесян, PG 62, 41. Бесіда на І главу до Галатів, PG 61, 619.

⁶⁹ Бесіда ХХІІІ на Буття, PG 53,201.

⁷⁰ Пор.: Бесіда XXVна Буття, PG 53, 225.

⁷¹ Бесіда IV на Матея, PG 57, 49 οΰκ άμορφου μόρον, άλλα και θηριομόρφου.

⁷² Пор.: Бесіда XII на Буття, PG 53, 102.

⁷³ Бесіда IV на Матея, PG 57, 48-49.

⁷⁴ Пор.: Бесіда III на Буття (з 8-ми), PG 53, 591; Бесіда IVна Матея, PG 57, 50. Бесіда XXI на Матея, PG 57, 300.

⁷⁵ Пор.: Бесіда І на Матея, PG 57, 13-15.

⁷⁶ Бесіда І на Буття (з 8-ми), PG 54, 582.

⁷⁷ Пор.: Бесіда Хіна Филип 'ян, PG 62, 264.

⁷⁸ Бесіда Ніна Римлян, PG 60, 414.

⁷⁹ Бесіда XVна Матея, PG 57, 231.

⁸⁰ Пор.: Бесіда на IV главу до Галатів, PG 61, 657.

⁸¹ Бесіда Хна Римлян, PG 60, 476-477.

⁸² Бесіда VI на Колосян, PG 62, 342; Бесіда XVI на Буття, PG 53, 133- 134. Бесіда VII (з 8-ми), PG 54, 612.

⁸³ Бесіда XLI на Матея, PG 57, 448.

⁸⁴ Бесіда на «Отче, якщо можливо», PG 51, 38. Бесіда XLIX на Йоана, PG 59, 273.

⁸⁵ Пор.: Бесіда LXна Йоана, PG 59, 330. Бесіда LXXXI1Iна Йоана, PG 59, 448.

⁸⁶ Бесіда на «Отче, якщо можливо», PG 51, 40.

⁸⁷ Пор.: Бесіда II на Діяння, PG 60, 29. Бесіди на Йоана: LXXX PG 59, 435; LXXXVIPG 59, 469.

⁸⁸ Бесіда XI на Йоана, PG 59, 80.

⁸⁹ Пор.: Бесіда на Вознесіння, PG 50, 445-446.

⁹⁰ Там само, PG 50, 445-446. " Там само, PG 50, 444.

⁹² Бесіда XVна Матея, PG 57, 228.

⁹³ Бесіда на Вознесіння, PG 50, 445.

⁹⁴ Пор.: Бесіда IXна Ришян, PG 60,471; Бесіда на Вознесіння, PG 50,446.

⁹⁵ Бесіда XI на Йоана, PG 59, 79. Див. також у: В. Н. Лосский, По об разу и подобию, Москва, 1995, с. 95 (включно з примітками 1, 2, 3).

⁹⁶ Пор/. Бесіда LXI на Йоана, PG 59, 339.

⁹⁷ Пор.: Бесіда LXXXVI на Йоана, PG 59, 471.

⁹⁸ Пор.: Бесіда II на Діяння, PG 60, 30. Бесіда II на Йоана, PG 59, 284.

⁹⁹ Пор.: Бесіда XIIна Йоана, PG 59, 83.

¹⁰⁰ В. Н. Лосский Очерк мистического богословия Восточной Церкви. Догматическое богословие, Москва 1991, с. 125.

¹⁰¹ Бесіда LXXX на Йоана, PG 59, 435.

¹⁰² Пор.: Бесіда LXXV на Йоана, PG 59, 404. Бесіда II на Буття, PG 53, 31.

¹⁰³ Пор.: На Римлян: Бесіда X, PG 60, 479; Бесіда XX, PG 60, 599; Бесіда XLI PG 59 238

¹⁰⁴ Бесіда XXVна Йоана, PG 59, 149.

¹⁰⁵ Пор,: Бесіда XII на Матея, PG 57, 204-205.

¹⁰⁶ Бесіда І на П'ятидесятницю, PG 50, 456.

¹⁰⁷ Там само, PG 50, 460. Бесіда XVII на Йоана, PG 59, ПО.

¹⁰⁸ Пор.: Бесіда Хіна Матея, PG 57, 199.

¹⁰⁹ Див.: Бесіда Уна Йоана, PG 59, 55. БесідаXIVна Римлян, PG 60, 527.

¹¹⁰ Бесіда Хіна Римлян, PG 60, 470.

¹¹¹ Бесіда I на П'ятидесятницю, PG 50, 461.

¹¹² Пор.: Бесіда III на II Коринтян, PG 61, 411.

¹¹³ Бесіда XXVI на Йоана, PG 59, 153.

¹¹⁴ Бесіда XIII на Римлян, PG 60, 513.

[ Повернутися до змісту книги: "Життя людини у христі за творами св. Йоана Золотоустого" ]

[ Cкачати книгу: "Життя людини у христі за творами св. Йоана Золотоустого" ]

[ Купити книгу: "Життя людини у христі за творами св. Йоана Золотоустого" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!