 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
«Бувши з ними у світі, я беріг їх у твоє ім'я; Коли я тільки одружився, то часто запитував інші подружні пари про таємницю щасливого подружжя. Часом мені відповідали: «У вас і вашої дружини можуть виникати проблеми, але вони потрібні, щоб ви завжди залишалися разом. Якщо їх не буде, то ви розлучитеся». Пізніше, коли я думав про стосунки зі своїми дітьми, мені часто говорили: «Коли вони будуть у підлітковому віці, у вас виникне з ними багато проблем. Але це цілком нормально». Ця життєва правда була такою песимістичною. Щоразу, коли наш домашній затишок порушувала якась сварка, мені було дуже прикро. Я ніде не міг знайти книжки чи хоч би статті про те, як сімейне життя зробити щасливим і гармонійним. Але сьогодні я можу сміливо сказати, що моя дружина є моїм найкращим товаришем. Це завдяки тому, що ми застосовували принцип, який запозичили в щасливих подружніх пар. Цей принцип врятував нас від багатьох сварок і непорозумінь, і в нашій сім'ї дуже тісні стосунки. Цей принцип я запозичив у тридцятьох сімей з різних регіонів країни. Мені пощастило брати в них інтерв'ю. Як я їх вибирав? Їх вирізняла глибока прихильність одне до одного, і навіть діти були дуже щасливі і близькі зі своїми батьками, хоч вони вже були в підлітковому віці. Це були сім'ї, які випромінювали щастя і радість. Коли я мав доповідь, то шукав в аудиторії сім'ю, яка б справляла враження щасливої. Потім я брав у них інтерв'ю. Часто я розмовляв спочатку з дружиною, потім з чоловіком, а потім з дітьми. Усім їм я ставив одне і те саме запитання: «Що, на вашу думку, сприяє тому, що ви всі такі прихильні одне до одного і щасливі як сім'я?» Усі члени кожної окремої сім'ї, без винятку дали одну і ту саму відповідь: «Ми багато часу проводимо разом». Ще більше мене здивував той факт, що всі сім'ї мали однакове хобі. Часто визнаю, що я сам скористався порадами цих сімей і переконався у їх правильності. Зараз я вже не побоююся, що мій шлюб буде невдалим чи що наші діти віддаляться від нас з дружиною, коли підростуть. Причина в тому, що ми практикуємо речі, які роблять сім'ю щасливою. Ісус дав нам приклад. Він розділив своє життя зі своїми учнями. Він подорожував, їв, спав, лікував і проповідував разом з ними. Він ходив разом з ними, оберігав і навчав. Він також молився за них (Йо. 17). Цей приклад єдності і спільності надихає мене й сьогодні бути «одним» зі своєю сім'єю, коли я планую спільне проведення вільного часу. Оскільки кожна опитана сім'я згадала мандрівки, то я також «взяв на озброєння» цей спосіб проведення вільного часу. Норма відразу подумала про бруд, павуків, змій і всі можливі види небезпечних комах. Мандрівки не були її пристрастю. Я сам відпочивав у такий спосіб лише кілька разів, але, наскільки пригадую, якихось надзвичайних труднощів не було. Ми вирішили спробувати. Норма погодилася не дуже охоче і відразу озброїлася «Засобом проти комах». Ми взяли напрокат необхідне для мандрівки спорядження і метою нашої подорожі обрали Флориду. Першого дня нашої подорожі ми знайшли чудове місце для ночівлі, і хоч мене трошки тривожило, що воно було досить відлюдне, я цього не показував. Коли ми припаркували автомобіль біля єдиного ліхтаря, який світився, ми розклали вогнище і почали смажити ковбаски. Усе було спокійно. Нам ніхто не заважав. О дев'ятій годині ми поклали дітей спати, а самі залишилися біля вогнища, щоб насолоджуватися романтичним вечором. Подував теплий вітерець, і далека гроза розважала нас своїми світловими ефектами. Блискавки наближалися, але ми думали, що гроза обмине нас, і спокійно пішли спати. Діти вже спали. Я тихо ліг у вузеньке ліжко біля Ґреґа, а Норма - біля Каріни. Ми лежали так близько одне біля одного, що могли триматися за руки, коли перешіптувалися. Я думав: "Це справді чудово! Тепер я розумію, чому люди люблять мандрівки". Але мій радісний настрій як вітром здуло, коли раптом наш намет опинився в обіймах грози. Раптово погас ліхтар. Було темно хоч око виколи, і лише часті блискавки освітлювали небо. Тривала громовиця стрясала землю, завивав вітер. Дощ лив наче з відра, намет протікав, наші покривала були мокрі до нитки. «Ти думаєш, вітер переверне наш намет?» - тихо запитала Норма. «Звичайно, ні», - відповів я. Хоч насправді я був переконаний, що вітер здує наш намет і взагалі - прийшла наша остання година. Але за мить гроза втихла, і на небі навіть з'явилися зорі. Ми мовчки лягли в наші мокрі ліжка і тихо запитали себе, чи справді кемпінг є для нас правильним вибором. Мені так хотілося довідатися, чому кемпінг сприяє зближенню, згуртованості сім'ї! Звичайно, сім'я, яка дивилася смерті у вічі, буде згуртованішою, якщо виживе! Метою нашої першої подорожі, у яку ми вирушили власним бусиком, було Колорадо. Ми навіть не сподівалися побачити таку красу засніжених гір і насолоджувалися запашним ароматом сосен. Я вслухався в хрускіт риби, яка смажилася на сковороді. Коли ми в'їхали в гори, швидкість нашого автомобіля зменшилася з 80 кілометрів за годину до 50, а потім поступово до 40, 30, аж поки ми не сунулися зі швидкістю 20 кілометрів за годину. Стрілка температури показувала «жарко». Мої долоні були липкі від поту, мені здавалося, ніби я зрісся з кермом. Діти сиділи неспокійно, галасували. «На наступній стоянці я мушу зупинитися», - сказав я. Коли я зупинив автомашину, мої нерви були на межі зриву. Діти відразу вибігли з автомобіля. Я ще не встиг забути про перенагріту машину, як наш наймолодший, Міхаель, закричав на все горло. Його старший брат хотів позбутися надлишку своєї енергії і вдарив ногою порожню банку. На жаль, банка була не порожня, а наполовину заповнена машинним мастилом. Банка приземлилася в Міхаеля на голові, і її вміст вилився на нього. Він був подібний на мокру курку. Рідина капала йому з носа, з вух, навіть з рота. До такого випадку ми були абсолютно не готові, у нас не було води, щоб помити його. Оскільки решту дороги він дуже моргав, то ми вже подумали, що він поранив собі очі. Дотепер я говорив лише про трагічні випадки нашої мандрівки, але було дуже багато чудових моментів під час сходження на гору і прогулянки лісом. Справжню суть мандрівки вам допоможе зрозуміти третій пункт цього розділу. Спільна мандрівка вашої сім'ї потребуватиме додаткових витрат, але цього варта кожна витрачена копійка. Якось мені зателефонувала Норма і запитала, чи я не хочу купити човен. Спочатку я не зважувався, але кожен член сім'ї постарався вплинути на мене. Ми придбали цю застарілу модель. Коли ми вперше спустили човен на воду, я помітив, як міцно моя дружина трималася за поручні, ніби побоювалася, що ми зараз перекинемося. Я думав, що все роблю правильно, але в її очах стояв страх. Одною рукою вона схопилася за накриття від вітру, а другою міцно обійняла поручень. «Нормо, що сталося?» - запитав я. «Я ненавиджу човни», - повільно відповіла вона. «Ти це серйозно? Ти ненавидиш човни? Ти ж сама зателефонувала мені і запропонувала купити човен, а зараз ти розповідаєш, що ненавидиш човни? Ти б не могла мені це пояснити?» Я зменшив швидкість і вимкнув мотор, щоб вона могла розслабитися і поговорити зі мною. «Я все своє життя боялася човнів, - сказала вона. - У мене просто неправильне ставлення до човнів». Я вже взагалі нічого не розумів. Норма намагалася пояснити, що боїться човнів, але була переконана, що зможе впоратися з цим страхом. Сьогодні їзда на човні і водні лижі приносять їй задоволення, і вона переконалася, що це посприяло нашій згуртованості. Заради сім'ї Норма погодилася позмагатися зі своїм почуттям страху і виграла цей двобій. Якось у літаку я познайомився з одним урядовцем. Коли я запитав його про сім'ю, він розповів мені, що вони всі дуже згуртовані. «Що ж так гуртує вашу сім'ю?» - поцікавився я. «Кілька років тому ми купили яхту і на ній побували у всіх бухтах і на різних острівцях в околиці Сіетлу. Ці мандрівки дуже подобаються моїй сім'ї, крім того, вони сприяють згуртованості нашої родини». Якби всі батьки могли так сказати! Один чоловік визнав, що коли він час від часу бачиться з дітьми, то навіть розмова на спільну тему є проблемою. «Це жахливо, - сказав він. - Коли діти приходять додому, я навіть не маю про що з ними говорити. Знаєте, єдине, над чим ми можемо разом посміятися, - це наші спогади про одну тритижневу відпустку. Ми тоді їздили в гори і жили в наметах. Це був відпочинок! Ми дотепер згадуємо про наші пригоди!» Інших спогадів про спільне перебування сім'ї в нього не було. Його дружина проводила час у теревенях з сусідками, він - за грою в карти, а діти мали свій власний спосіб проведення вільного часу. Кожен жив своїм життям. «Тепер, коли ми з дружиною залишилися самі, у нас дуже мало спільного, - скаржився він. - Ми - двоє самотніх людей, які загубилися у своєму великому будинку». Простий принцип «ділити життя один з одним» проник у всі ділянки нашого подружнього життя, починаючи від того, що ми вболіваємо за команду, у якій грають Ґреґ і Міхаель, і закінчуючи захопленням, коли Каріна і Ґреґ грають на фортепіано. Ми намагаємося якомога більше робити разом: готувати, рибалити, вкладати дітей спати, працювати на городі... Усе, що ми робимо разом, додає мені впевненості, що і в майбутньому ми будемо такими ж згуртованими. Відпочинок на Гаваях у мене асоціюється з ластами, пірнанням, ловінням риби гарпуном й іншими речами, які можна робити на воді. Моя дружина згадує екзотичні рослини, романтичні ресторани й екскурсії. У нас абсолютно різні бажання. Але ми думаємо, що чоловік і жінка, присвячуючи багато вільного часу своїм власним хобі, повинні проникати в світ одне одного і розділяти спільні інтереси. Коли моя дружина йде по магазинах, я можу поплавати в ластах, а ввечері ми разом йдемо в ресторан. Можливо, інколи вона захоче поплавати разом зі мною, а я захочу поїхати на екскурсію разом з нею. Я не кажу, що я надам перевагу екскурсії перед плаванням чи що моя дружина радше вдягне ласти, ніж нове плаття. Ми просто вважаємо, що компроміси необхідні, щоб спільно здобувати досвід. А коли відпустка закінчується, надовго залишаються спільні спогади і пережиття. Часто я запитую подружні пари, чи вони відпочивають разом. Коли я запитую про відпустку й очі чоловіка починають світитися, а дружина незадоволено зітхає, то я безпомилково визначаю, що місце відпочинку вибирав чоловік. Для нього мрія здійснилася, а для дружини і дітей це були тортури. На що ви повинні зважати, плануючи спільний відпочинок Спочатку ви маєте визначити, куди б хотіли поїхати дружина і діти. Потім ви повинні зважити на особисті вподобання кожного члена сім'ї, щоб запланований спільний відпочинок не вимагав від когось занадто великої жертви. Наприклад, у нашій сім'ї ми вирішили, що Ґреґ цього року не відвідуватитме спортивної секції, бо замість того щоб вболівати в суботу на трибунах за футбольну команду, у якій грає член нашої сім'ї, ми вирішили разом їздити на кемпінг. Час від часу ми змінюємо програму нашого відпочинку, щоб спільне перебування не примушувало нікого нехтувати якимись важливими справами. Запитайте дружину, які 10 важливих справ протягом року вона хотіла б запланувати разом з вами. Потім запитайте, що з названого є для неї найголовніше. Не дивуйтеся, якщо вона деякі речі захоче робити сама або неохоче погоджуватиметься на ваше товариство. Якщо так, то подумайте, як ви ставилися до неї під час попереднього відпочинку. Можливо, ви критикували її чи були занадто нудним? Ви були ледачим, щоб підтримати її ініціативу? Якщо це так, то в майбутньому вона уникатиме спільного відпочинку. А зараз перейдімо до другого пункту, важливого для згуртованості родини. Зрозумійте, що почуття належності важливе для кожної людини Напевно, вам знайоме це добре почуття, коли можна сказати: «Я належу до цього клубу», «Це мої друзі», «Спілка потребує моєї допомоги». Під час розмови з однією жінкою я зрозумів, що жінкам необхідне це почуття належності. Вона розповіла мені, як до неї ставиться чоловік, коли вона повертається після дводенної подорожі. Він дуже радіє, що вона повернулася, і розповідає, як йому її бракувало. Але через два дні це захоплення минає, і він знову починає ставитися до неї як до чогось закономірного. Чому ми сидимо перед телевізором так, ніби наші дружини взагалі не існують? Ми починаємо думати про те, що любимо їх, коли кілька днів їх нема поряд. Але як тільки дружина повертається, повертається і це байдуже ставлення до неї. Мої стосунки з донькою є гарною ілюстрацією цього принципу належності. Коли Каріні було дев'ять років, у мене було незрозуміле відчуття, що між нами з'явилася якась стіна. Я нічим не міг цього пояснити, просто між нами не було прихильного ставлення. Для мене не було особливим задоволенням бути разом з нею, та й для неї - так само. Як я не старався, але не міг зламати цю стіну. Час від часу Норма робила мені зауваження, що я люблю синів більше, ніж доньку. На це я відповідав: «Причина в тому, що хлопці йдуть мені назустріч». «Було б добре, якби ти щось придумав, щоб налагодити свої стосунки з Каріною, - сказала дружина. - Бо коли вона стане старшою, це буде набагато важче». Я вирішив спробувати і пообіцяв, що візьму Каріну з собою, коли наступного разу поїду у відрядження. І хоч ми не були дуже близькі, вона з нетерпінням чекала на цю поїздку. У літаку я перевіряв її табличку множення, так що мені аж голова крутилася, як, напевно, і нашому сусідові! Першу ніч ми ночували в одних фермерів. Я зауважив, як добре ми з Каріною порозумілися, коли обідали разом з дітьми тої сім'ї, сміялися і співали з ними. Інколи ми нічого не говорили. Нам було достатньо того, що ми разом. Перебування в цій сім'ї було дуже приємним для Каріни, а потім вона так само раділа, коли допомагала мені під час семінару. Я доручив їй роздавати друковані матеріали, і тому вона почувала себе важливим членом моєї команди, а воно так і було. Потім ми вирішили поїхати довшою дорогою, щоб намилуватися гарними ландшафтами. Я хотів показати їй маленьке містечко, у якому я виріс. У нас трапилася автополомка, і ми разом міняли шини на колесах. А потім ми спустилися до річки, щоб взяти на пам'ять шматок сплавного дерева. Ми намагалися виїхати на засніжену гірку, але нам це не вдалося, і ми мусили їхати об'їзною дорогою. Цю подорож з її гарними і не дуже гарними пригодами ми ніколи не забудемо. За чотири роки, які минули з того часу, я ніколи не відчував, що між мною і Каріною є якась стіна. У її кімнаті до сьогодні зберігається шматок сплавного дерева на згадку про нашу нову прихильність і її особливе ставлення до Ісуса. На ньому вирізьблено дату її «навернення». Кризові ситуації можуть об'єднувати В окопах зароджується справжня дружба. Вам, напевно, доводилося чути про друзів, які під час війни лежали в одному окопі. Щоразу, коли вони зустрічаються, відразу відновлюється це відчуття дружби, відчуття, яке ніхто і ніщо не може в них забрати, бо воно зродилося у протистоянні спільному нещастю. Завдяки випробуванням можна виховати в собі зріле щире ставлення до інших. Сімейне життя також має свої окопи. Кризові ситуації, які залишають глибокі шрами, можуть тим самим згуртувати сім'ю. Напевно, мандрівка і створює ці критичні ситуації, які зближують усіх членів сім'ї. Кожна сім'я, яка пережила нашестя комах, опіки кропивою, грози і буревії, їла підгорілі ковбаски і суп, від якого на зубах залишався пісок, може лиш згуртуватися після всіх цих випробувань. Коли ми зараз пригадуємо всі наші невдачі під час кемпінгів, то лише сміємося, хоч тоді нам було не до сміху. Як, наприклад, та ніч, коли Норма розбудила мене о другій годині. Вона дуже змерзла і запитала: «Чи ми б не могли поїхати додому?» Хоч нам було їхати додому не менше двох годин, я виліз зі свого теплого спальника і сів за кермо. По дорозі додому вона назвала мене своїм Джоном Вайном, хоч я тоді зовсім не почувався героєм. Під час мандрівок нам часто доводилося терпіти різноманітні фіаско. «Ще дві години, і ми нарешті будемо вдома», - думав я, коли ми поверталися з нашої першої мандрівки. Ми всі скучили за домом, за теплою водою і за нашими м'якенькими ліжечками. Сьогодні ми сміємося, коли згадуємо про ці моменти, і цей сміх об'єднує мене з дружиною і дітьми. Одна річ для жінок особливо важлива Багато жінок розповідали мені, що для них дуже важливим є обмін думками зі своїм чоловіком. Це може бути особливий час спілкування, коли діти вже сплять, або телефонний дзвінок протягом дня, розмова під час сніданку і вечері чи в кав'ярні за горнятком кави. Ці розмови можуть бути для жінки найкращими моментами впродовж цілого дня. Моя дружина також стверджує, що для неї цей обмін думками є найважливішим у наших стосунках. Ми дуже цінуємо можливість поснідати в сусідньому ресторані й обговорити справи на майбутнє. Я запитую її, що важливого в неї заплановано на наступний тиждень і чим я можу допомогти їй, і навпаки. Ці розмови для мене важливі, бо я знаю, що вони важливі для неї. Але що ще важливіше: мені бракувало б цих обмінів думками зі своєю дружиною! Щоб добре розуміти одне одного, ми застосовуємо під час наших розмов принцип, який, на жаль, не дуже відомий. Йдеться про дуже простий метод ведення розмови, який справді дуже ефективний і допоможе уникнути непорозумінь. Сюди належать чотири кроки:
Моя дружина робить те саме, коли я пояснюю їй свої почуття. Оскільки ми не здогадуємося, а точно знаємо, що хто хотів сказати, то наші розмови стали змістовнішими. (Раніше непорозуміння часто були наслідком того, що ми говорили одночасно, перебиваючи одне одного). Завдяки цьому методу в нас більше не виникає непорозумінь. Для роздумів 1. Як можна застосувати в родинному житті приклад, який подає Павло своїм учням в 1 Сол. 2, 7-11? 2. Подумайте, що можна зробити, щоб бути «одним» (Еф. 5,31). Візьміть до уваги такі пункти: Що ми можемо спільно зробити? А. У нашому житті як християни:
Б. Мандрівки чи відпустка:
В. Два мої улюблені заняття:
Г. Два улюблені заняття моєї дружини
Д. Чи є якесь заняття, перед яким я маю страх або ще не готовий до нього? Як дружина може допомогти мені позбутися цього відчуття?
[ Повернутися до змісту книги: "Пізнай свою дружину" ] [ Купити книгу - "Пізнай свою дружину" ] [ Скачати книгу - "Пізнай свою дружину" ] [ Читайте також - Гері Смолі "Пізнай свого чоловіка" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
