Настанови Святого Григорія Синагга

Повернутися до змісту книги "Щирі розповіді Прочанина своєму духовному отцеві"

НАСТАНОВИ СВЯТИХ ОТЦІВ ПРО ВНУТРІШНЮ МОЛИТВУ СЕРЦЯ - ПЕРШИЙ РЯД

Святий Григорій Синаїт навчає про внутрішню молитву серця і навики в ній у трьох главах Про безмовність та молитву, поміщених у Добротолюбії, (частина І, с. 112-119). Ось витяг із них:

«Належало б нам, прийнявши духа життя в Христі Ісусі, чистою молитвою в серці по-херувимська славити Господа. Але ми не розуміємо величі, чести й слави благодати відродження, не турбуємось про те, щоб духовно зростати, сповняти заповіді та піднестися до стану умового споглядання. Натомість віддаємося недбальству, через яке впадаємо у пристрасні звички та безодню нечутливости й - темряви. Буває й так, що ми навіть забуваємо про Бога, а про те, якими повинні бути ми - діти Божі по благодаті, - зовсім не думаємо. Віруємо, але бездіяльно і, обновившись духом у святому Хрищенні, живемо і далі тілесно. Якщо деколи, покаявшись, звертаємось знову до заповідей, то сповняємо їх тільки зовнішньо і так одвикаємо від духовного життя, що його прояви в інших видаються нам збоченням та облудою. Тож до самої смерти ми мертві духом; не відповідаємо своєму призначенню, яке, зроджене від духа, повинно бути духовне.

Прийнявши у святому Хрищенні Ісуса Христа, не леліємо своєї віри в Нього, не розвиваємо, а закопуємо свій скарб у землю. Розважність і вдячність зобов'язують, навпаки, віднайти його і зробити явним. Але як?

Є два способи: перший - ретельно, копітко та дбайливо сповняти заповіді, щоб дар благодати Божої осінив і очистив нас. Другий - постійно призивати Господа Ісуса, або, що те саме, безперервно пам'ятати про Бога. Перше знаряддя сильне, але друге - значно могутніше, бо перше навіть черпає від нього силу свою. Тому, якщо щиро бажаємо відкрити приховане в нас насіння благодати, то поспішімо сердечно молитися, щоб те молитовне діло зігріло і запалило серце наше вогнем несказанної любови до Господа.

Молитва у серці твориться двояко: деколи перед веде ум - постійною пам'яттю про Господа; іноді діяння молитви, порушившись вогнем веселости, привертає ум до серця і спонукує його призивати Господа Ісуса і побожно перед Ним предстояти. У першому випадку молитва твориться після згасання пристрастей завдяки виконанню заповідей, сердечній теплоті, постійному призиванню Господа Ісуса; у другому - дух привертає ум до серця і утверджує його там, у глибині, стримуючи від звичного блукання. Від цих двох видів молитви ум буває то діяльним, то споглядальним: діянням він, з поміччю Божою, перемагає пристрасті, а спогляданням бачить Бога - наскільки це доступно людині.

Діяльну умову молитву серця твори так: сядь на стілець, заввишки одну п'ядь, спрямуй ум свій з голови до серця і затримай його там; звідтіля взивай умом і серцем: Господи Ісусе Христе, помилуй мене! Дихай повільно, не різко, бо це може розвіювати думки. Якщо з'являться якісь помисли, не надавай їм значення, хоч би вони були прості й добрі, а не тільки суєтні й нечисті. Часто й терпеливо призиваючи Господа Ісуса умом у серці, ти розженеш і викоріниш усі помисли, невидимо вражаючи їх Божественним Ім'ям. Святий Йоан Ліствичник каже: «Ісусовим Іменем побивай ворогів. іншої зброї, міцнішої від цієї, нема ні на небі, ні на землі».

Коли знеможеться ум твій від труду цього і кволими стануть тіло й серце від напруженої зосереджености й частого призивання Господа Ісуса, тоді встань і співай або розважай над якимсь місцем Писання, згадуй про смерть, читай або працюй...

Читай тільки такі книги, які повчають про внутрішнє життя, тверезіння духа та молитву, головно - Ліствицю духовну Йоана Ліствичника, слово Ісаака Сирійського, аскетичні книги Максима Ісповідника, Симеона Нового Богослова, Езихія, Філотея Синайського та подібні до них писання. Усі інші твори облиш на якийсь час - не тому, що вони погані, а тому, що несвоєчасні: вони можуть відвести ум твій від молитви. Читай небагато, але заглиблюйся і засвоюй прочитане.

Не покидай і молитвослов'я. Одні дотримуються більшого молитовного правила, інші зовсім забувають про молитовник, молячись Господеві лише однією умовою молитвою. Ти ж вибери середину: не молися багатьма молитвами, бо звідси збентеження, але й зовсім не покидай їх - у разі немочі й ослаблення. Якщо молитва сама твориться у твоєму серці, не берись за молитовник. Це означало би залишити Бога всередині серця, вийти звідти і зовні з Ним розмовляти. Хто ще не набув самодіючої молитви, тому треба багато молитися, навіть без міри, щоб від такого виснажливого молитовного труду потепліло серце і в ньому розпочалося діяння молитви. Хто ж зазнає нарешті цієї благодати, тому треба більше перебувати в умовій молитві, як заповідали святі Отці. Коли внутрішньо ослабнеш, треба молитися або перечитувати писання Отців. Коли вітер надув вітрила, весла зайві; вони потрібні тоді, коли вщухне вітер і човен зупиниться.

Потужну зброю на ворогів має той, хто в молитві творить покаянний плач, щоб не впасти у зарозумілість від задоволення, яке приносить молитва. Хто перебуває у такій радісній і тихій печалі, той уникне всякої шкоди. Справжньою та необлесливою внутрішньою молитвою є та, тепло від якої запалює вогонь у серці та спалює в ньому пристрасті, як тернину. Веселістю та миром молитва сповнює душу і виходить не з правого або лівого боку, ні навіть не згори, але виривається із серця, як джерело води від животворного Духа. її єдину полюби і здобудь серцем своїм, а уму заборони блукати й мріяти. З такою молитвою не бійся нічого, бо Сам Христос, Який сказав: Будьте ж мужні: - це Я, не бійтесь! - є з нами (Мр. 6:50).

[ Cкачати книгу: "Щирі розповіді Прочанина своєму духовному отцеві" ]

[ Купити книгу: "Щирі розповіді Прочанина своєму духовному отцеві" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!