Три ключі до внутрішнього молитовного діяння

Повернутися до змісту книги "Щирі розповіді Прочанина своєму духовному отцеві"

Просіть, і дасться вам;

шукайте, і знайдете;

стукайте, і відчинять вам,

(Мт. 7:7)

Я - путь, істина і життя!

Ніхто не приходить до Отця,

як тільки через Мене.

(Йо. 14:6)

З духовних багатств святих Отців

Я в моїм серці сховав Твоє слово,

щоб не згрішити проти Тебе.

(Пс. 119:11)

Духові треба всіляко пориватись угору.

(Катафіґіота, гл. 19)

Кожна людина має свої особливі схильності та здібності, тому одну і ту ж мету досягає різними способами. Внутрішні молитовні діяння також осягає по-різному, як читаємо у творах святих Отців.

Деякі з цих способів спільні для поступу як у молитві, так і в християнському житті. Наприклад: безумовний послух, як каже Симеон Новий Богослов - труди добродіяння й подвижництва, як виголошує Церква у своїх піснеспівах - «Трудившись, знайшов ти, Богонадхнений, шлях до боговидіння» (тропар священномученикові); зовнішня молитва про внутрішню молитву: «Господи, навчи нас молитись» (Лк. 11:1); особлива благодать, коли, наприклад, Капсо Калівіт після дворічних «даремних» молитов раптом відчув насолоду і теплоту в серці, припавши всього один раз до ікони Божої Матері; юнак Григорій, щиро молившись, побачив внутрішнє світло і прийняв безперервно самодіючу молитву тощо.

Є й інші суттєві аспекти внутрішньої молитви. їх є три, як читаємо в святих Отців:

1.Часте призивання Імени Ісуса Христа.

2. Уважність при тім.

3. Входження ума до серця, як кажуть Отці Церкви.

Оскільки ці способи порівняно швидко й легко відкривають у нас царство Боже і виявляють скарб внутрішньої духовної молитви в серці, то цілком доречно назвати їх ключами до цього таємничого ковчега.

ПЕРШИЙ КЛЮЧ

Часте, майже безперервне призивання Імени Ісуса Христа (хоча спочатку й розсіяне) зосередить і зігріє серце, бо людська природа здатна засвоювати щось завдяки частому повторюванню та звичці. «Аби навчитися що-небудь добре робити, треба це робити якомога частіше», - сказав один духовний письменник. І святий Езихій мовить, що частота породжує звичку й перетворюється у вдачу (гл. 7). Хто бажає осягнути внутрішню молитву, той мусить часто, майже безперервно, призивати Ім'я Боже, тобто усно промовляти Ісусову молитву: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного (деколи скорочено - Господи Ісусе Христе, помилуй мене, як вчить святий Григорій Синаїт). Він же додає, що скорочене призивання зручніше для початківців, але радить не часто міняти молитовні слова, аби легше було звикнути до призивання. А щоб ще більше спонукати себе безперервно творити молитву, учень повинен взяти собі за правило призивати Ім'я Христове конкретну кількість разів, тобто - стільки-то сотень або тисяч молитов проказувати на чотках вдень і вночі, не поспішаючи, а чітко й виразно, напружуючи язик і уста, котрі через якийсь час здобудуть навик і вже без особливого зусилля самі по собі взиватимуть Боже Ім'я навіть без голосу. До цього руху язика згодом прислухається ум, що поступово очищується від розсіяности й стає уважним на молитві. Коли ж ум увійде в серце, то зігріє його теплотою Божественної любови, - свідчать святі Отці. Тоді вже саме серце, без примусу, вільно, з невимовною насолодою призиватиме Ім'я Ісуса Христа і безперервно предстоятиме перед Богом, як сказано: Я сплю, та моє серце не засинає (П.п. 5:2). Про плоди від частого умового призивання Імени Ісуса Христа чудово сказав святий Езихій: «Що більше дощ сходить на землю, то більше її пом'якшує, так і земля нашого серця наповняється радістю від частого призивання Імени Ісуса Христа».

Хоч наведений спосіб, ґрунтуючись на досвіді та спостереженнях святих Отців, достатній для осягнення внутрішньої молитви, однак є ще інші способи - досконаліші: уважність і введення ума в серце. Перший спосіб підходить переважно тим, хто недостатньо уважний і ще не здатний успішно трудитись над своїм серцем, або ж - може бути попередником наступних способів молитви. Зрештою, залежно від людських схильностей і здібностей, кожен нехай вибирає те, що йому ліпше підходить, - каже Никифор Монах.

ДРУГИЙ КЛЮЧ

Уважність - це сторож ума, - каже Никифор Монах, - або зосередження ума в собі, заглиблення в якийсь предмет без будь-яких сторонніх думок та уявлень. Про вкрай потрібну уважність під час молитви говорять святі Каліста Ігнатій, наводячи слова преподобного Ніла, що уважність, яка шукає молитви, обов'язково знайде її, бо молитва більше, ніж щось інше, слідує за уважністю; її й треба старатись набути (Добротолюбіє, частина II, «Слово про молитву» гл. 24), Подібне пише і святий Езихій: «Наскільки будеш уважним, настільки будеш витривалим у молитві» (гл. 90); і ще: «Уважність наповнює серце радістю й тишею (гл. 91), що так потрібні для молитви, як ґніт для світла лампади» (гл. 102). Також і Никифор Монах навчає про внутрішню молитву: треба намагатися віднайти якнайбільшу увагу під час молитви, яка, безсумнівно, відкриє вхід до серця і приведе до внутрішньої молитви. Це відомо з досвіду святих Отців, і Святе Письмо підтверджує істину, що без уважности не можна злучитися з Богом: Відкиньте розваги й веселощі та зрозумійте, що Я - Бог.

Отже, хто бажає через уважність осягти внутрішню молитву, той повинен, наскільки це можливо, усамітнюватись, уникати пустих бесід з людьми, молитися поволі, не проказувати великої кількости молитов, а заглиблюватись умом у слова молитви, немовби уважно читаючи книжку; відганяти всілякі помисли і якнайбільше дослухатися до Ісуса, призивати милость Його до себе. Іноді, помолившись один раз, добре є трохи помовчати, ніби очікуючи Божої відповіді; коли хто розсіяний, нехай намагається зосередити увагу свою і завжди пам'ятає, що, молячись до Господа, повинен бути неустанно уважним, очищаючи ум свій від усіх помислів.

ТРЕТІЙ КЛЮЧ

Третій ключ є входженням у себе, чи - у своє серце. Уникаючи тут власних міркувань, пропонуємо вчення святих Отців про самозаглиблення і входження до серця випробуваними способами - першими провідниками до правдивої духовної внутрішньої молитви. Настанови святих Отців подаємо тут, розділивши для зручности в три ряди:

До першого ряду ввійшли святі Отці, які залишили нам повну настанову про Ісусову молитву:

1. Св. Симеон Новий Богослов;

2. Св. Григорій Синаїт;

3. Св. Никифор Монах;

4. Свв. Каліст та Ігнатій Ксантопули.

До другого ряду - Отці, що залишили короткі вислови про внутрішню молитву:

1. Св. Езихій, пресвітер єрусалимський;

2. Св. Філотей Синайський;

3. Св. Теоліпт Митрополит;

4. Свв. Варсануфій Великий та Йоан.

У третьому ряді подаємо душеспасенне оповідання про авву Филимона, в якому описано весь шлях подвижництва.

[ Cкачати книгу: "Щирі розповіді Прочанина своєму духовному отцеві" ]

[ Купити книгу: "Щирі розповіді Прочанина своєму духовному отцеві" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!