Перша розповідь Прочанина, який шукав молитви

Розповідь Прочанина про те, як він здобув дар внутрішньої, безперервної молитви серця

Милістю Божою я - людина і християнин, ділами ж - великий грішник, за покликанням - мандрівник без притулку, найнижчого стану, який подорожує з місця на місце. Майно моє таке: за плечима - торбинка сухарів, а за пазухою - Біблія. Ось і все.

Одного разу, а була це двадцять четверта неділя після празника Пресвятої Тройці, я прийшов до церкви на Службу Божу помолитися. Якраз читали Апостола, з послання до Солунян, начало 273, в якому сказано: Моліться безупинно (1 Сол. 5:17). Цей вислів особливо засів у моєму умі, і я почав думати: «Як же це можна молитись без перерви, коли кожній людині необхідно турбуватись багатьма іншими речами для підтримки власного життя?».

Я звернувся до Святого Письма, і там побачив власними очима те, що почув, а саме: треба молитись без перерви (1 Сол. 5:17), завжди в дусі (Еф. 6:18); на всякому місці, зводивши до неба чисті руки... (1 Тим. 2:8).

Думав, думав, - не знав, як це розуміти. Запитав дячка:

- Що означає: молитись без перерви і як це робити?

- От причепився, - дячок роздратувався і пішов.

- Частіше ходити до церкви, бути уважним до слова і співу, правити молебні, ставити свічки, бити більше доземних поклонів...

- Де тобі, неуку, до Біблії! Вам і читати її не дозволено; нам тільки можна її читати.

Сказавши це, він відійшов. Що мені робити, - подумав я, - де розшукати когось, хто би міг пояснити мені, як молитися безупинно? Вирішив ходити по церквах, де проповідують славні проповідники, може, там вдасться почути добре пояснення.

Прийшов я в Неділю митаря і фарисея до катедрального собору. Сам архієрей мав проповідь на текст: Фарисей, ставши, молився так - у собі (Лк. 18:11). Ця проповідь містила міркування проте, що потрібне для істинної молитви, і що молитва без належного приготування буде недостойною. Він говорив так:

- Якщо бажаєш, щоб твоя молитва була правдивою, приносила плід на спасіння і не була відкинутою, а вислуханою Богом, - здобудь насамперед тверду віру, очисти ум від усіх помислів лукавих, відклади усяку турботу життєву, вчини своє серце храмом Духа Святого, прожени з нього всяке сластолюбство й обнови його чистотою та щирістю, усмири тіло постом і стриманістю та умертви земні члени; з усіма примирися, зберігай у серці мир і святість й так, утвердившись всіма подвигами, приноси твій дар на Вівтар, вознеси чисту молитву на Божий жертовник, - і твоя молитва буде вислухана і тебе спасе. Інакше, якщо ти належно не підготуєшся чеснотами, яких тебе навчили, і не очистишся наперед покаянним і стриманим життям, а насмілишся розсіяно і холодно приступити до молитви, то позбавиш її «крил», не даси їй сили діяти; така твоя молитва не тільки буде безуспішною, але й зневажливою для Бога, а для тебе згубною, і зарахується тобі за гріх, як сказано в Псалмах: Його молитва хай йому за гріх буде (Пс. 109:7).

Почувши це, я налякався: що мені робити? Готовим до молитви я ще не почувався, навіть у майбутньому не мав надії, що колись достойно приготуюся до неї. Тож зневірений вийшов я із церкви.

Прийшовши на квартиру, я почав читати Біблію, шукаючи в ній те, що почув від єпископа: «Здобудь насамперед тверду віру..». Як же я її здобуду, коли віра походить не від нас, але є Божим даром (Еф. 2:8); щоб отримати дар, треба його просити, треба про нього молитися. Просіть, і дасться вам (Мт. 7:7), а єпископ сказав: «Здобудь насамперед віру і потім вже молися». Це зовсім навпаки! Та ще й додав, що віра повинна бути непохитною. Але ж самі Апостоли її не мали, бо просили Господа: Додай нам віри (Лк. 17:5). Єпископ ще говорив:

«Щоб істинно молитись, - очисти ум від помислів лукавих, відкинь життєві турботи». А в Біблії сказано: Бо помисли людського серця злі вже з молодощів, і що Бог дав людям це невдячне заняття, щоб вони клопоталися (Буг. 8:21, Проп. 1:13). І тому насамперед треба молитися, щоб очистити наш нестримний ум від помислів лукавих; а якщо хтось своїми силами намагається очистити ум від помислів лукавих і очікує його очищення, тоді повіки не почне молитися. Тож і це єпископ неправильно сказав.

Далі архієрей говорив: «Для істинної молитви обнови серце чистотою і ревністю». Але чи ми самі можемо змінити наше серце, коли в Біблії сказано: Я дам їм одне серце й вкладу в них новий дух (Єз. 11:19). Тай пророк Давид спочатку не очистив серце, а молився, благав про його очищення: Серце чисте створи мені, о Боже (Пс. 50:12). Потім єпископ сказав: «Стриманістю вмертви земні члени». Але і цього робити неможливо без молитви, а приклад цьому - апостол Павло, який спочатку молився три рази про відвернення і перемогу над спокусами, кажучи: Я сам служу умом законові Божому, а тілом - законові гріха (Рим. 7:25). Чи може бути образливого для Бога молитва без належного приготування?

Зі всіх молитов у Біблії видно, що вони приносились для очищення від гріхів, а не попереднє очищення від гріхів передувало молитві... Про це свідчить молитва Манассії [5].

Звіривши все, що сказав єпископ, зі Святим Письмом, я побачив, що проповідь зовсім не мала істинного обгрунтування і досвіду та що все в ній - догори ногами, навпаки... Читання Біблії мене заспокоїло, і я перестав думати про почуте, хоча дуже шкодував, що не довідався про те, що означає безупинно молитися і як це робити. Ця думка сильно закорінилась у мені й почала мене турбувати.

Настала Хрестопоклонна неділя. Я пішов на Службу Божу до церкви Духовної Академії[6]. Там вчений проповідник навчав про молитву Ісуса Христа на Хресті, що є взірцем для наших молитов, й основувався на тексті: Моліться завжди в дусі (Еф. 6:18).

Почувши це, я зрадів і подумав, що тепер він напевно розтлумачить й те, що означає безперервно молитися та як це робити практично.

Проповідник все кричав, кричав, доказуючи, що необхідно молитися духом. «Молитва не повинна полягати в доборі слів, - говорив він, - ані в зовнішній поставі, ні в біганні на спільні богослужіння заради марнославства, ні в багатьох молитвах чи в тривалих співах, але в силі, увазі, палкій ревності, смиренному вознесінні ума й серця до Бога». Одне слово, молитва повинна приноситись переважно духом; дух людський з ревним поривом і палким бажанням повинен підносити свою молитву. Лише така істинна молитва за одну мить пройде крізь небеса, щирим, сповненим тепла, віри і любови подихом торкнеться Престолу Божого, буде вислухана й принесе бажаний плід. Істинна молитва духом у всьому повинна бути протилежна зовнішнім марнославним молитвам, як у фарисеїв, що тривали довго, без сердечного тепла, стосовно чого й Ісус Христос застерігав учнів Своїх, кажучи: А коли молитесь, не говоріть зайвого (Мт. 6:7).

Вислухавши проповідника, я все ж таки не зрозумів: як молитися безперервно? Повернувшись до свого помешкання, я з горя знову взявся за Біблію... Читав, читав та й почав роздумувати: як же так? Проповідник пояснював текст: Моліться в кожному часі в дусі всякою молитвою і благанням (Еф. 6:18), але зовсім не розтлумачив, яким чином молитися в кожному часі, тобто завжди, але ще й засуджував тривалі молитви і радив вдаватися до молитви хоч би й короткої, але палкої. У цьому він суперечив сам собі, та й в Біблії говориться, що потрібно завжди, постійно молитися, а не коротким подихом проходити крізь небеса! Пророки навчають про це так: У всіх твоїх путях думай про Бога, і Він твої стежки вирівняє (Прип. 3:6); нехай усі, що навколо Нього, несуть дари Всевишньому (Пс. 76:12); завжди пам'ятай про свого Господа (Неє. 4:14); а не тільки під час короткого палкого пориву. Та й дух і серце самому запалити не можна. І цього насамперед просив пророк Давид молитвою: Випробуй, немов вогнем, мій ум й моє серце (Пс. 26:2). Проповідник на потвердження своєї думки про перевагу короткої ревної молитви навів слова Ісуса Христа: А коли молитесь, не говоріть зайвого (Мт. 6:7), хоча слова ці зовсім не були сказані для засудження тривалої молитви, а для того, щоби не вводити в молитву багатьох надмірних прошень про життєві потреби, як це роблять погани. Молитву не тільки тривалу, але й постійну заповідав наш Господь та пояснив у притчі, що треба молитись завжди й не падати духом... (Лк. 18:1). Звіривши все це із Святим Письмом і не отримавши в почутих проповідях відповіді на запитання, що не давало мені спокою, я рушив далі...

Наближаюсь до одного міста та запитую, чи є тут духовні наставники. У відповідь чую, що є протопоп, поважний старий, побожний і суворий. Коли він проповідує, то всі люди виходять з церкви зі страхом Божим і надхненням. Почувши це, я втішився й нетерпеливо очікував наступного святкового дня, аби послухати такого мудрого вчителя. Сподівався, що він розв'яже мій сумнів стосовно безупинної молитви.

Наступної неділі я пішов на службу та став ближче до вівтаря. Ось і вийшов протопоп на проповідь. На моє щастя, він почав зі слів: Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам (Мт. 7:7). Почувши це, я від захоплення перехрестився і почав уважно слухати. Після багатьох доказів про необхідність молитви він почав наводити методи і засоби, за допомогою яких молитва може бути боговгодною і здійснимою:

«Господь для належної молитви навів такий приклад: Стукайте, і відчинять вам; стукають же не словами, а ділами. Так і нам потрібно стукати у двері милосердя Божого, стукати не одними тільки словами, але й ділами. Хоча б ти день і ніч молився, але не творив діл благочестя, діл віри, діл любови до ближнього, діл благодійности і діл зречення усього гріховного, - це не принесе тобі ніякої користі. Який тобі буде хосен від молитви, якщо ти до церкви ходиш не так часто, як до шинку? А церква - це дім молитви, дім Божий, де Сам Господь перебуває. Подумай, якщо ти маєш намір особисто просити про щось царя, то чи не повинен ти часто ходити в його палац, аби отримати доступ до нього? Яка користь буде тобі від молитви, якщо ти безчесно витрачаєш гроші на своє сластолюбство, на розкоші й домашнє оздоблення, а, прийшовши до церкви на молитву, не поставиш свічки перед іконою, скупишся і жалкуєш дати гроші на церковну будову чи на прожиття священнослужителів і вбогих братів? А Писання говорить: Молитва й милостиня силу гріхів покриває! (1 Пт. 4:8). Без цих діл благочестя, без християнських чеснот і любови ти не зможеш достукатися в двері милосердя Божого, й молитва твоя буде тільки даремним і пустим криком, що ображає слух Божий...»

Після проповіді я замислився. Чому проповідник твердив, що не буде користі тому, хто день і ніч молиться, але не робить діл благочестя? Хіба це не діло благочестя - день і ніч молитися? Якщо б день і ніч проходили в молитві, то не залишалось би часу на лихі вчинки. Так і в Святому Письмі сказано: А Бог хіба не оборонить Своїх вибраних, які до Нього день і ніч голосять?{Як, 18:7). «Молитва не буде вислухана без зречення від гріхів», - але що сприяє перемозі над гріхом, як не часто творена, постійна молитва? «Молитва не буде вислухана без діл віри, без діл благодійности», - то як же почута була молитва гордого фарисея й принесла плід молитва потопаючого маловірного Петра? «Молитва не буде вислухана без частого і відвідування церкви» - мабуть, проповідник, - подумав я, - коли говорив це, забув, що сказав святий пророк Давид: По всіх місцях Його правління, благослови, душе моя, Господа!(Пс. 103:22) і що сказав святий архідиякон Стефан: Та не в рукотворених домах проживає Всевишній (Ді. 7:48).

Аби переконатися, що все сказане не є правдою, я розгорнув Біблію й прочитав у пророка Ісаї (55 глава) таку настанову: (Понад усе) шукайте Господа, покіль Його можна знайти, (отже) взивайте до Нього, покіль Він близько... (Тоді) нехай безбожник покине свою путь, а беззаконник - свої думки! Нехай навернеться до Господа, і Він його пожалує, до Бога нашого, бо Він на прощення пребагатий (Іс. 55:6-7). Тут я побачив зовсім протилежну поступовість. По-перше, треба віднайти Господа й призивати Його в молитві. Потім, коли Бог наблизиться до душі, тоді вже треба намагатись, з Його допомогою, покинути гріховні діла і навернутися до Господа, тобто виконувати Його заповіді.

Усі прослухані проповіді не дали мені бажаного розуміння. Тому, наслухавшись їх і все ж не знаючи, як молитись без перерви, я вже не спішив на публічні проповіді, а вирішив, з Божою допомогою, шукати досвідченого й обізнаного співбесідника, який би розтлумачив мені, через мій невідступний потяг до цього пізнання, в чому полягає безперервна молитва.

Довго я мандрував по різних місцях: все читав Святе Письмо і розпитував, чи немає десь поблизу якогось духовного наставника або побожного досвідченого провідника? Раз мені сказали, що в якомусь селі вже довгі роки живе один пан, який старанно намагається спасти свою душу: у своєму домі має церковцю, ніде не виїжджає, завжди молиться Богові та постійно читає духовні книги. Почувши це, я вже не йшов, а біг до згаданого села; прийшов і відразу ввійшов до поміщика[7].

- Я чув, що ви - побожна і розумна людина, тому прошу вас, ради Бога, поясніть мені, що означає сказане в Апостола: Моліться безупинно, і яким чином можна безперервно молитися? Я бажав би це зрозуміти, але сам ніяк не можу.

Пан помовчав, уважно глянув на мене та й каже:

- Постійна внутрішня молитва - це безнастанне стремління людського духа до Бога. Якщо бажаєш досягнути успіху в цій вдячній вправі, мусиш частіше просити Господа, щоби Він навчив тебе молитися безперервно.

- Не розумію я цих ваших слів, - сказав я, - прошу розтлумачити мені.

- Це для тебе зависоко, - відповів пан, - ти цього не зрозумієш, тож молися так, як знаєш. Молитва сама по собі відкриє тобі таємницю, яким чином може стати безперервною. Але на це прийде свій час...

Сказавши це, він звелів мене нагодувати, дав на дорогу й відпустив.

Я знову вирушив у путь. Думав, читав Біблію, роздумував про те, що сказав мені пан, і все ж таки не міг зрозуміти його слів. А так сильно бажав цього, що навіть ночами не спав. Пройшов зо двісті верст[8] і ось входжу до головного міста губернії. Побачив там монастир. Зупинившись у заїзді, я довідався, що в монастирі живе ласкавий, побожний і гостинний настоятель. Пішов до нього. Він радо прийняв мене, посадив і почав пригощати.

- Отче святий! - сказав я, - не потрібний мені почастунок. Замість їжі дайте мені духовну настанову: як спасти свою душу?

- Живи чесно та молись Богові, - ось і спасешся!

- Я чув, що треба без перерви молитись, а як це робити, - не знаю. Що означає безнастанна молитва? Прошу вас, отче мій, поясніть мені це, будь ласка.

- Не знаю, улюблений брате, як це тобі пояснити... Та ні, зачекай! Маю книжечку, там це добре пояснено. - Він приніс Духовне навчання внутрішньої людини святителя Димитрія[9].

Я почав читати: «У Священному Писанні часто повторювана дія звичайно називається безупинною, тобто часто чиненою, коли, наприклад, читаємо в перший намет увіходять завжди священики (Євр. 9:6), тобто часто, або щодня, в установлені на це години. Подібно і молитва, часто повторювана, вважається безперервною».

- Чи розумієш, що це означає - безупинно молитися?

-Не знаю, як це узгодити, аби було одне і те саме, що «часто» і що «безупинно». Ось подивіться, далі цей же святитель пише: «Слова Апостола: Моліться безупинно - стосуються молитви, яка проказується умом: бо ум завжди може бути спрямованим до Бога і безперервно Йому молитися».

- Поясніть мені, яким чином ум завжди може бути спрямованим до Бога, не відволікатися і молитись без перерви; мабуть, святитель знав цей спосіб.

- Якщо Бог не дасть тобі цього дару, то буде дуже важко навчитися, - сказав настоятель.

Я залишився у нього на ніч і вранці, подякувавши за його ласкаве прийняття, знову рушив у дорогу, сам не знаючи, куди. Я сумував, бо не міг зрозуміти жаданого. Щоб себе потішити, я часто читав Святе Письмо. Так я подорожував п'ять днів головним шляхом. Нарешті, під вечір, я зустрів одного старого чоловіка, на вигляд з духовних.

На моє запитання, хто він, старець[10] відповів, що він - схимник[11], і що Пустинь, у якій він проживає зі своїми співбратами, лежить за десять верст від головного шляху, і кликав мене зайти туди.

-У нас, - каже, - приймають подорожніх, дають їм притулок і годують разом з богомольцями в заїзді.

Мені щось не хотілось заходити, і я відповів на його запрошення так:

- Мій спокій залежить не від притулку, а від духовного наставлення; за їжею не пропадаю, маю багато сухарів у торбинці.

- Якого наставлення ти шукаєш і чого не можеш збагнути? Зайди лишень, милий брате, до нас, маємо досвідчених старців, які можуть дати духовний корм і наставити на правдиву дорогу в світлі Божого слова та розсудливости святих Отців.

- Бачите, отче, приблизно рік тому, будучи на Службі Божій, почув я в Апостола таку заповідь: Моліться безупинно!Я не міг зрозуміти цих слів і тому почав читати Святе Письмо. Там у багатьох місцях звучить Божий наказ, що треба молитися без перерви, завжди, в кожному часі, на всякому місці, не тільки під час занять або чування, але навіть і вві сні... Я сплю, та моє серце не засинає (Пісня Пісень 5:2). Це мене дуже здивувало, і я не міг збагнути, яким чином це можна виконати. У мені зродилось сильне бажання та зацікавлення, як би пізнати, що це означає, і які для цього існують засоби: ці слова не сходили мені з думки ні вдень, ні вночі. Тому я почав ходити по церквах, слухати проповіді про молитву; але, скільки їх не вислухав, у жодній не отримав ясної настанови, як молитись без перерви. Завжди мені говорили тільки про приготування до молитви ділами віри, подвигами та чеснотами, виконати які не вистачить сил грішної людини. Все це мене тільки лякало і знеохочувало, але не навчило, як молитись без перерви і що означає така молитва.

Я часто читав Біблію і нею перевіряв те, що чув; але все одно не знайшов бажаного пізнання, а тільки бачив, що в проповідях говорено не так, як у Біблії. Все мені здавалося якось навпаки. З того часу відчуваю себе збентеженим.

-Дякую Богові, улюблений брате, що дав тобі нездоланний потяг до пізнання безперервної внутрішньої молитви. Вважай це за Божий поклик і заспокойся, бо це Господь випробовує на тобі згоду твоєї волі на голос Божий. Він дав тобі зрозуміти, що ні мудрістю цього світу, ні зовнішньою жадобою знання не можна досягнути небесного світла безперервної внутрішньої молитви, а тільки вбогістю духа та практичним досвідом у простоті тайни. Тому не дивно, що ти нічого не зрозумів з дієвости молитви і не міг пізнати науку, яка веде до такого постійного діяння. Та й, правду кажучи, хоча чимало проповідують про молитву і багато про неї повчають різні письменники, але тому, що всі їхні міркування ґрунтуються здебільшого на міркуванні природного розуму, а не на практичному досвіді, то вони більше повчають про властивості молитви, ніж про сутність самого предмета, і не розуміють внутрішньої послідовносте духа. Один прекрасно роздумує про необхідність молитви, інший - про її силу і благотворність, третій - про засоби для досконалої молитви, тобто про те, що молитва вимагає ретельности, уважности, теплоти серця, чистоти думки, примирення з ворогами, смиренности, скрухи серця та іншого. А що таке молитва і як навчитись молитися? - на ці, хоч і найперші та найнеобхідніші питання, дуже рідко знаходимо відповіді у проповідників; тому що важчі для зрозуміння від усіх вищезгаданих їхніх пояснень і вимагають таїнственного та практичного знання, а не тільки шкільної науки. А ще сумніше те, що ця порожня стихійна мудрість веде до того, що ми Бога міряємо людською мірою.

Багато хто про молитву міркує зовсім неправильно, гадаючи, ніби підготовчі засоби і подвиги чинять молитву, як чув ти в повчаннях, а тому забороняють вдаватися до молитви, наказуючи спочатку приготувати себе до неї подвигами чеснот та подоланням пристрастей. Насправді саме молитва є джерелом подвигів і всіх чеснот.

Вони неправильно вважають плоди чи наслідки молитви за знаряддя й засоби до неї, чим применшують силу молитви. І це зовсім протилежне Священному Писанню, бо святий апостол Павло дає настанови про молитву такими словами: Передусім, отже, благаю, щоб відбувались... молитви (1 Тим. 2:1). - Тут першою настановою у вислові Апостола про молитву є те, що він ставить молитву понад усе:

Передусім благаю, щоб відбувались молитви. Від християнина вимагається багато добрих діл, однак молитва повинна бути понад всі діла, оскільки без неї не може здійснитися жодне інше добре діло... Без попередньої постійної молитви не можна знайти шляху до Господа, зрозуміти істину, розп'ясти тіло з пристрастями й похотями, просвітити серце Христовим світлом і спасенно з'єднатися з Богом. Я кажу постійної, бо й досконалість, і правильність молитви - поза нашою можливістю, як мовить і святий апостол Павло: Про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо (Рим. 8:26). У наших можливостях – часто молитися, щоб досягти чистоти молитви - матері кожного духовного добра... «Здобудь собі матір і матимеш потомство», - каже святий Ісаак Сирїйський[12]. Тим повчає нас, що перше мусимо засвоїти молитву, якщо бажаємо практикувати всі чесноти. Але про це майже не знають і небагато говорять ті, що мало обізнані з практикою і таїнственним навчанням святих Отців.

За цією розмовою ми непомітно підійшли майже до самої Пустині. Тоді я відважився попросити цього мудрого старця:

- Будь ласка, всечесний отче, поясніть мені, що означає безперервна внутрішня молитва і як її навчитися. Бачу, що ви досвідчені в цьому.

Старець прийняв моє прохання з любов'ю і запросив до себе.

- Зайди тепер до мене. Дам тобі книгу святих Отців, з якої, з Божою допомогою, ти ясно й детально зможеш зрозуміти і навчитися, як треба молитися.

-Безупинна внутрішня Ісусова молитва[13] - це безперервне, невмовкаюче призивання божественного Імени Ісуса Христа умом і серцем, усвідомлюючи Його повсякчасну присутність та прохаючи Його про помилування - під час всіх занять, на кожному місці, будь-коли, навіть і вві сні... Вона промовляється такими словами: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене! І якщо хтось звикне до цього взивання, то буде відчувати велику розраду і потребу завжди творити цю молитву, бо вже без неї не зможе жити, і вона вже сама собою буде виливатися у ньому. Чи тепер розумієш, що таке безперервна молитва?

- Дуже добре розумію, мій отче! Заради Бога навчіть мене, як її осягнути! - вигукнув я, повний радости.

- Як навчитися цієї молитви, про це прочитаємо в книзі під назвою Добротолюбіє[14]. Вона містить у собі повну й докладну науку про безперервну внутрішню молитву, яку склали двадцять п'ять святих Отців. Ця книжечка така корисна й досконала, що вважається найкращим підручником споглядального духовного життя, і, як каже преподобний Никифор[15], «без труду й посту вводить у спасіння».

- Невже вона вища і святіша від Біблії? - спитав я.

- Ні, вона не вища і не святіша від Біблії, але пояснює те, що таїнственно міститься у Біблії іщо нелегко зрозуміти нашому розумові, який не досягає її висоти. Поясню це на прикладі. Сонце є величним, блискучим і прегарним світилом, але ти не можеш дивитись на нього неозброєним оком. Для цього потрібне штучне скло (хоча воно у мільйони разів менше і темніше від сонця), через яке ти міг би споглядати на цього величного царя світил та зносити і приймати його палке проміння. Так і Священне Писання є блискучим сонцем, а Добротолюбіє - це необхідне скло, котре уможливить доступ до цього найвищого світила. Тепер слухай. Буду читати, яким чином можна навчитись безперервної внутрішньої молитви.

Старець розкрив Добротолюбіє, відшукав настанови святого Симеона Нового Богослова[16] і почав читати: «Сядь безмовно на самоті, схили голову, заплющ очі; дихай повільно й спокійно; уявою заглянь у глибину свого серця, зведи свій ум, тобто мисль, від голови до серця. Дихаючи, промовляй виразно, але тихо, устами або тільки умом: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене! Намагайся відігнати всі інші помисли, докладай зусиль бути терпеливим і часто повторюй це заняття».

Потім старець усе це мені розтлумачив, показав на прикладі, і ми ще прочитали з Добротолюбія святого Григорія Синаїта[17], преподобного Каліста та Ігнатія[18]. Все, що ми прочитали в Добротолюбії, старець показав мені у Святому Письмі зі словами: «Ось подивись, звідки все це взято». Я захоплено та уважно все це слухав; поглинав пам'яттю і старався якомога точніше все запам'ятати. Так ми пересиділи цілу ніч і, не спавши, пішли на Утреню.

Прощаючись, старець поблагословив мене і сказав, аби, навчаючись молитви, я його відвідував і зі щирою простотою серця йому сповідався, бо без керівництва наставника самочинно займатися внутрішнім діянням було б мені зовсім не під силу або малоуспішним заняттям.

Стоячи в церкві, я відчув палке бажання якомога пильніше вивчати внутрішню безперервну молитву і благав Бога, щоб Він допоміг мені.

Потім подумав: як же я буду ходити до старця на пораду чи сповідь, адже в заїзді більше трьох днів жити не дадуть, а біля Пустині нема жодного житла? Тоді я довідався, що за чотири версти є невеличке село. Отож пішов туди шукати собі місця, і, на превелику радість, Господь Бог допоміг мені. Я найнявся там на ціле літо у селянина стерегти город, з тим, що буду й жити в курені на цьому ж городі. Слава Богу, знайшов спокійне місце. Так я почав жити і вчитися внутрішньої молитви згідно з вказаним мені способом й одночасно відвідував старця.

Увесь тиждень я жив самітньо на городі і пильно осягав безупинну молитву, саме так, як пояснив мені старець. Спочатку мені здавалось, що справа йде добре. Але потім відчув великий тягар, лінивство, нудьгу, перемагаючий сон; різні помисли хмарою насувались на мене. З глибоким сумом пішов я до старця і розповів йому про свій стан. Він, люб'язно привітавши мене, промовив:

-Це, дорогий брате, супроти тебе війна темного світу, якому ніщо в нас не є таким страшним, як молитва серця, і тому він всіляко намагається перешкодити тобі й відвернути од вивчення цієї молитви. Зрештою, ворог діє не інакше, як згідно з Божою волею та допустом, оскільки це для нас необхідне. Видно, що тобі ще потрібне випробування, аби осягнути смиренність, тому ще зарано з надмірною заповзятістю торкатися вищого порогу серця, аби не впасти в духовне користолюбство. Ось прочитаю тобі дещо про це з Добротолюбія.

Старець відшукав навчання преподобного Никифора Монаха і зачитав:

«Якщо, доволі потрудившись, все ж не зможеш переступити поріг серця, як тобі було пояснено, вчини те, що я скажу тобі, і з допомогою Божою знайдеш те, чого шукаєш. Відомо, що здатність вимовляти слова знаходиться у кожної людини в гортані. Цій здатності, відганяючи всякі помисли (якщо дійсно бажаєш, можеш це зробити), дозволь безнастанно повторювати: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене! Спонукуй себе завжди це проказувати. Якщо деякий час так робитимеш, то згодом відкриється тобі, без найменшого сумніву, і вхід у серце. Це правда, випробувана досвідом».

- Ось бачиш, які настанови подають святі Отці в такому випадку, - сказав старець. - І тому ти повинен тепер з довір'ям прийняти заповідь - творити якомога більше усну Ісусову молитву. Ось тобі чотки, на яких спочатку відмовляй хоча б зо три тисячі молитов кожного дня. Чи стоїш, чи сидиш, чи ходиш, чи лежиш, - безперервно кажи: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене. Повторюй це тихенько і повільно, без поспіху. І неодмінно відмовляй три тисячі кожного дня, не добавляючи і не віднімаючи самовільно нічого. Бог допоможе тобі досягнути через це безперервного діяння серця.

Я з радістю прийняв старцевий наказ і повернувся додому. Потім я точнісінько виконував усе так, як навчив мене старець. Перші два дні мені було важко це робити, але потім стало так легко й охоче, що коли не відмовляв молитви, з'являлась якась потреба в ній - в Ісусовій молитві, і вона стала вимовлятися охочіше і легше, вже не так, як раніше, - з примусом.

Я повідомив про це старця, і він наказав мені відмовляти вже по шість тисяч молитов денно, кажучи:

- Будь спокійним і намагайся якнайвірніше відмовляти призначену тобі кількість молитов. Бог змилосердиться над тобою.

Увесь тиждень я перебув у моєму курені на самоті й щоденно проказував шість тисяч разів Ісусову молитву, не турбуючись ні про що і не звертаючи уваги на помисли, як би вони не воювали. Тільки й старався, аби точно виконати старцеву заповідь. Що сталося зі мною після цього? Я так звик до молитви, що коли й на коротку хвилю переставав її творити, то відчував порожнечу, ніби втратив щось важливе. Коли розпочинав молитву, тієї ж миті ставало мені легко і втішно. Навіть зустрівши кого-небудь, вже не хотів й говорити, а лише бажав завжди перебувати на самоті, аби творити Ісусову молитву. Таким чином я звик до неї за один тиждень.

Не бачивши мене десять днів, старець сам прийшов мене відвідати. Я пояснив йому мій стан. Він вислухав і сказав:

- Ось тепер ти звик до молитви, підтримуй і посилюй цей навик, не марнуй часу і з Божою допомогою відважся неухильно відмовляти дванадцять тисяч молитов щодня. Перебувай на самоті, вставай раніше, іди на відпочинок пізніше і два рази на місяць приходь до мене на пораду.

Япочав поводитись згідно з наказом старця. Першого дня ледве встиг закінчити пізно ввечері моє дванадцятитисячне правило. Але другого дня відмовив його легко і з задоволенням. Спершу відчував, безперервно відмовляючи молитву, втому, задерев'яніння язика і якусь зв'язаність у щелепах, але водночас приємну, легеньку і слабку болість у піднебінні. Потім відчув слабкий біль у великому пальці лівої руки, котрого перебирав чотки, та запалення цілої кисті, яке простягалось аж до ліктя, але викликало приємне відчуття. Все це якось спонукало мене ще більше молитися. Протягом п'яти днів я сумлінно відмовляв дванадцять тисяч молитов денно, а разом зі звичкою здобув приємність і заохочення.

Якось вранці, на світанку, збудила мене молитва. Прокинувшись, я відчув, що мої губи і язик самі по собі безперервно рухаються; хотів це припинити, але не зміг. Я почав відмовляти ранішні молитви, однак язик не вимовляв їх вправно. Все моє бажання спрямовувалось до одного: творити Ісусову молитву. І коли її розпочав - відразу стало мені легко й добре. Язик й уста ніби самі собою вимовляли молитву, без мого примушування! Ввесь день я провів у радості й був ніби звільнений від усього земного. Наче перебував у іншому світі. Раннього вечора без труднощів закінчив дванадцять тисяч молитов.

Мені хотілося ще творити молитву, але не відважився додавати більше, ніж наказав старець. Таким чином і в інші дні я далі призивав Ім'я Ісуса Христа - з легкістю та без найменшої втоми. Потім відвідав старця і докладно йому про це розповів. Він мене вислухав і сказав:

- Слава Богові, що ти відчув заохочення і легкість молитви. Це природний наслідок, який приходить від постійної вправи та постійного зусилля у подвизі, подібно, як машині дадуть поштовх, або форс головному колесу і вона вже потім сама по собі крутиться; а щоб її рух був справним, колесо треба змазувати і підштовхувати. Ось бачиш, якими чудовими здатностями наділив чоловіколюбний Бог нашу людську природу? Якими можуть бути відчуття і поза благодаттю, навіть в неочищеній похоті та грішній душі, як і сам ти цього вже зазнав? Оскільки ж вище, чарівніше і втішніше буде, коли Господь зволить відкрити дар самодіючої духовної молитви й очистить душу від пристрастей? Цей стан не можна висловити. Відкриття цієї молитовної таємниці є передчуттям небесної солодкости на землі. Цього сподобляються в простоті велелюбного серця ті, що шукають Господа... Тепер дозволяю тобі: твори молитву стільки, скільки бажаєш, якомога більше. Ввесь час чування намагайся посвячувати молитві та вже, не мислячи, призивай Ім'я Ісуса Христа, смиренно віддаючи себе волі Божій, і очікуй від Нього допомоги, віруючи, що Господь тебе не залишить і керуватиме твоєю дорогою.

Прийнявши ці настанови, я протягом усього літа постійно відмовляв усну Ісусову молитву і був дуже спокійним. Вночі мені часто снилось, що проказую її. А вдень, якщо траплялось когось зустріти, то всі, без винятку, здавалися мені такими люб'язними, неначе рідними, хоч я ними й не переймався. Помисли самі цілковито стихли, і ні про що інше я не думав, як лише про молитву, до слухання якої почав схилятись ум, а серце само собою інколи починало відчувати теплоту і якусь приємність. Коли я приходив до церкви, то довга служба видавалася короткою і вже не стомлювала, як раніше. Моя відлюдна сторожка здавалась мені величною палатою. Я не знав, як ; і дякувати Богові, що Він послав мені, окаянному грішникові, такого спасительного старця і наставника.

Але недовго я втішався настановами мого люб'язного й богомудрого старця - наприкінці літа він упокоївся. Зі сльозами в очах я попрощався з ним і, дякуючи йому за його батьківське повчання мені, окаянному, випросив собі на благословення його чотки, на котрих він завжди молився.

Отже, я залишився сам. Вже минуло літо, й овочі з городу позбирали. Мені стало ніде жити. Селянин розрахувався зі мною. Дав мені за сторожіння два рублі та насипав у торбинку сухарів на дорогу, і я знову пішов мандрувати по різних місцях. Але вже ходив не так, як раніше, з нуждою. Взивання Імени Ісуса Христа потішало мене в дорозі, і всі люди ставали стосовно мене кращими. Мені здавалося, ніби всі мене почали любити.

Одного разу я роздумував, що мені робити з грішми, які отримав за пильнування городу, і для чого вони мені придалися б. Старця вже немає, вчити мене нікому. Куплю собі, думаю, Добротолюбіє і з нього буду вчитися внутрішньої молитви. Перехрестився та й пішов собі з молитвою. Дійшов до одного міста губернії і почав шукати по крамницях Добротолюбіє. Вдалось мені знайти в одному місці, але купець просив три рублі, я ж мав тільки два. Поторгувався, але купець не уступив анітрошки. Нарешті сказав:

- Піди до тієї церкви. Там запитай церковника. Він має таку саму стару книжку. Може, тобі продасть за два рублі.

Я пішов і дійсно купив за свої зароблені гроші Добротолюбіє, знищене і старе. Але я ним втішився. Дбайливо обгорнув полотном, обшив ганчіркою і вклав у торбинку зі Святим Письмом.

Відтепер так і ходжу, постійно творячи Ісусову молитву, яка длямене миліша і солодша понад усе на світі. Деколи за один день перейду сімдесят верст, а то й більше, і не відчуваю, що йду. Усвідомлюю лише, що творю молитву. Коли мене пройме сильний холод, почну відмовляти молитву уважніше - і відразу зігріюся. Якщо відчую голод - тільки стану частіше призивати Ісуса Христа - і забуду, що був голодним. Коли захворію, почнеться ломота у спині й ногах - стану свідоміше проказувати молитву: і не відчуваю болів. Коли хтось мене образить - я тільки згадаю, якою втішною є для мене Ісусова молитва, і відразу образи і сердитість перейдуть, і все забуду. Я став якимсь іншим, ні про що не турбуюся, ніщо мене не цікавить, ні на що суєтне не дивився б, а тільки завжди хотів би залишатись на самоті. Набувши звички, тільки одного й хочеться: безупинно творити молитву. Коли це роблю, то мені дуже радісно. Бог знає, що зі мною діється!

Певна річ, все це чуттєве або, як казав покійний старець, природне й штучне від навику; але почати вивчати та засвоювати духовну молитву серця ще не смію через мою недостойність і глупоту. Очікую годину Божої волі, надіючися на молитви мого покійного старця.

Отож, хоча і не досягнув постійної самодіючої духовної молитви серця, але, слава Богу, тепер ясно розумію, що означають слова Апостола, які я колись почув:

[5] Молитва Манассїї - це старозавітний апокриф. Йдеться про поетичну композицію 15 віршів, в яких Манассія, цар Юдеї від 687 до 642 року до Хр., виявив своє глибоке каяття за гріх ідолопоклонства. Ця молитва написана незадовго до народження Христа, її додано до Біблії і використовують навіть у Літургії через її невимовну красу.

[6] Духовна Академія. Йдеться, мабуть, про Казанську Академію або, згідно з іншими джерелами, про славну Київську Богословську Академію, яку 1632 року заснував митрополит Петро Могила і яка була під сильним впливом католицької навчальної системи тієї епохи. Ця інституція, перша свого роду на слов'янському православному Сході, мала вирішальне значення для розвитку богословських студій в Україні та Росії.

[7] Поміщик - член аристократичного класу, який на час писання Щирих розповідей Прочанина (1859) був власником не тільки землі, але й селян. Згадаймо, що визволення російських селян з рабства відбулося щойно 1861р.

[8] Верста - давня міра довжини (1,067 км).

[9] Св. Димитрій з Ростова (1651-1709). У світі Даниїл Савич Туптало. Був сином козацького сотника. Став монахом 1668 р. Петро Великий призначив його єпископом Ростова поблизу Москви 1701 р. Енергійно боровся проти занепаду священства та вірних і відновив порядок у своїй єпархії. Написав багато проповідей та працював над Місяцесловом, літургічним календарем з життєписами Святих, що його не докінчив Петро Могила. Видання Місяцеслова, яке почалось 1684 р., було закінчене в Києві щойно 1705 р. У цьому творі, як і в одній із проповідей, виступив за Непорочне Зачаття Пречистої Діви Марії, через що його оскаржив московський митрополит Йоаким. У 1752 р. тіло св. Димитрія знайшли нетлінним. Святим був проголошений 1757 р. як перший канонізований петербурзької та синодальної доби. Його пам'ять вшановуємо 21 вересня.

[10] Старець - у східному монашестві це монах, що пройшов довгий внутрішній духовний шлях, після якого він стає духовним провідником. У XIX ст. у Росії старці мали великий вплив на Церкву І суспільство, бо до них за духовним проводом зверталися не тільки прості люди, але й інтелігенція.

[11] У східному монашестві є три типи монахів:

1) Рясофор-архарій - це монах, який після послушництва отримав рясу (простий монаший одяг, зшитий збоку, як туніка) і став учнем подвижницького життя.

2) Схимонах-ставрофор (хрестоносець) - монах, який через «Чин малого ангельського образу» (малої схими) відрікся світу, зобов'язуючись жити в чистоті, послусі та постійному аскетичному житті в пості.

3) Великосхимник - це монах, який через «Чин великого ангельського образу» (великої схими) отримав найвищий монаший ступінь і перейшов до суворого способу монашого життя: усамітнення, споглядальної молитви, мовчання, посту. «Малий образ» (схима) - це немов заручини, а «Великий образ» - як духовне подружжя монашої душі з Богом.

[12] Св. Ісаак Сирійський - аскет і містик кінця VII ст. Походив з Аравії (край Бейтг Кватарає на березі Перської затоки напроти Бегреінських островів). Уже в молодості вступив до монастиря Мар Маттаї в Джебел Маккуб, приблизно тридцять кілометрів на північ від Мосулу (теперішній Ірак).

Патріярх Юрій, який виконував свій уряд у 660-680 рр., підніс його до сану єпископа Ніневійського, але він не міг там утриматись, правдоподібно, через заздрість помісного духовенства до чужинця, тому після п'ятьох місяців залишив єпископське служіння. Помер у глибокій старості в монастирі Раббан Шабор. Постійно та виснажливо читаючи, майже зовсім осліп.

Твори Ісаака Сірійського були перекладені грецькою, арабською та ефіопською мовами і мали глибокий вплив на грецький та слов'янський гезихазм - старовинний рух Східної Церкви, який намагається досягнути зовнішнього і внутрішнього спокою (гезихії) як знаряддя досконалої молитви.

З його творів, перекладених грецькою мовою в XVIII ст., які опублікував Никифор Теотокім (друге видання - на Атосі [Афоні], 1895 р.), знаходимо декілька у Грецькій патрології (Міgne), т. 86, с. 811-886. Під назвою Liber de contempt mundiзібрано двадцять п'ять різних проповідей, вільно розміщених у тридцяти трьох розділах. Цю збірку подає як грецька, так і слов'янська Філокалїя (Добротолюбіє).

Проповіді Ісаака Сирійського вийшли російською мовою в журналі Християнское чтение у 1821-1849 рр.

Порівняй: Wensinck, De vita contemlativa d Isaak de Ninive, англійський переклад 1930 р.

[13] Ісусова молитва походить з перших віків східної духовности. Ця постійна молитва, «шукаючи місця в серці», творить основу гезихазму. Декілька текстів допоможе нам збагнути зміст цієї традиції. Евагрій Монаху у Практиках ІІ, 49 пише: «Рукоділля, чування, піст не накладаються на нас постійно; але є закон, щоб ми молились без упину.. Молитва дійсно робить наш дух сильним і чистим...»

«Коли думкою про Бога закриємо всі виходи розуму, тоді ум цілковито вимагає від нас діла, яке би задовольняло його діяльну чинність. Треба йому, отже, дати пресвяте Ім'я Господа Ісуса як єдине заняття, що цілковито відповідає його меті: Ніхто не може сказати: „Господь Ісус", - як лише під впливом Духа Святого» ( 1 Кор. 12:3). «Хто бажає очистити своє серце, нехай постійно згадує Господа Ісуса, вчинивши собі з цього єдине навчання і свою постійну практику...» (Роз. 97).

[14] Добротолюбіє означає любов до прекрасного, високого, доброго. Ця книга вийшла у Венеції 1782 р. Містить патристичні тексти про внутрішню молитву та про зберігання чи бадьорість серця, що їх зібрали та у Венеції видали: монах з Атосу Никодим Гагіорит (1749- 1809) та єпископ Макарій з Корінту (1731-1805). Майже водночас старець Паїсій Величковський (1722-1794), обновитель монашества в дусі гезихазму, склав слов'янську Філокалію (Добротолюбіє), опубліковану 1793 р. Видання російською мовою (твір Теофана Затворника, тамбовського єпископа) виходило в Москві, починаючи з 1876 р. Добором авторів воно дуже відрізняється від Добротолюбія 1793р.

15 Никифор Монах, або Самітник, народився в Італії, вступив до одного з монастирів на Атосі навприкінці XIII ст. Вважається, що він був одним із перших учителів гезихазму та духовним провідником Григорія Палами.

[16]Симеон Новий Богослов (949- 1022) - один з найбільших містиків Грецької Церкви. Десятирічним хлопцем був уведений на імператорський двір, але одразу після цього вступив до монастиря святого Мамаса, де був ігуменом протягом двадцяти п'яти років. Через незгоду з патріярхом Стефаном мусив на якийсь час залишити Царгород, однак перед смертю його реабілітували.

Вже на чотирнадцятому році одержав дар видінь. Склав віршовані співи Світло Божих гимнів, які перекладені різними мовами.

[17] Григорій Синаїт – монах з Атосу. Народився в другій половині XIII ст., помер, правдоподібно, 1346 р. Походив з Малої Азії. На Атосі відновив гезихастську традицію та впровадив у життя безперервну молитву. В час великих гезихастських диспутів (1320- 1340) мусив покинути Атос. Замешкав у Болгарії, де заснував монастир біля теперішнього міста Каваклу. Грецький текст його життєпису видав Пом'яловський в Санкт-Петербурзі 1894 р., слов'янський текст від Р. Syrku, Реtersburg 1909. Твори у Грецькій патрології (Міgne), т. 150.

[18] Каліст Телікуд та Ігнатіп Ксантопул (ХІV-ХV ст.) написали твір про подвижницьке життя Певні методи й канони для звернення до Бога, т. 147. Каліст протягом декількох місяців (1397) був Царгородським патріархом. Як монах одержав аскетичне виховання на Атосі. Відомий його твір Про гезихастську практику опублікований у Грецькій патрології (Міgne),т. 147, с. 817-825.

[19] У рукописі Щирих розповідей дату «6 листопада 1859 р.» дописано іншим почерком.

Я - НА ЗЕМЛІ ЧУЖИНЕЦЬ...

(Пс. 119:19)