Практичні висновки

Передусім необхідно вийти зі стану смертельного гріха

Господь Бог об'явив нам великі правди про пекло передусім для того, щоб прищепити страх Божий, який разом зі святою вірою становить основу нашого спасіння, щоб прищепити страх перед справедливістю й Судом Божим, страх перед гріхом, що веде у пекло, страх перед прокляттям й страшним вироком, безконечним розпачем, страх перед вогнем, що проникає у тіло і душу, страх перед темрявою й жахливою присутністю дияволів, страх перед усіма вічними муками, заслуженою карою проклятих душ.

Воістину, добрим є безмежне сподівання на Боже Милосердя, але воно ніколи не повинне відділятися від страху Божого.

Щоправда, надія повинна домінувати над страхом, але він повинен завжди бути поряд. Знаємо, що кожна будівля, щоб не розвалитися, повинна мати фундамент. Таким фундаментом нашого спасіння є страх Божий. Без цього страху в нас запанувало би надужиття віри у Боже Милосердя , яке загрожуватиме нашому спасінню. Адже той Самий Бог, який сказав: “... того, хто до Мене прийде, Я не відкину” (Йо. 6, 37), - також промовив: “Працюйте над спасінням вашим в острасі та трепеті” (Фил. 2, 12). Мусимо мати святий страх , щоб володіти правом на святу надію.

Маючи перед очима страшну безодню пекла, вогняну і вічну, щиро запитай у свого сумління, що діється у твоїй душі? Чи перебуває вона у стані благодаті? Чи не маєш на своєму сумлінні якогось тяжкого гріха, який би, у разі раптової смерті, привів би твою душу у пекло? Якщо так, то негайно щирим серцем покайся за образу Господа і сьогодні або принаймні у першу вільну хвилину піди до сповіді . Невже, зважаючи на відкрите пекло, тобі треба ще нагадувати, що все інше повинно поступитися перед цією найважливішою справою вічного спасіння? “ Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу?” (Мт. 16, 26).

Не відкладай на завтра того, що можеш зробити сьогодні. Ніхто не знає, чи доживе до завтра? Я знав чоловіка з Нормандії, який відтоді, як оженився, так занурився у справи, що зовсім забув про Бога і душу. Два чи три рази його трохи налякав приступ епілепсії, але це не опам'ятало його. Напередодні Пасхи парох, випадково зустрівшись з ним, нагадав йому про християнські обов'язки. “Отче, - відповів він, - дякую за нагадування. Я подумаю, і якщо це не завдасть вам клопотів, то через декілька днів прийду до вас і про все поговоримо”. Проте зранку наступного дня його знайшли мертвим.

У Парижі одного розбещеного студента, який переїхав у місто чотири роки тому, відвідав земляк, богобоязний і добросердний. Розмова їхня була недовгою, і гість пішов геть, але, помітивши, що залишив там свою книжечку, повернувся. Постукав у двері - ніхто не відзивався, подзвонив - ні шелесь. Повторив це кілька разів, відтак наважився і увійшов, знайшовши свого приятеля мертвим. Не пройшло і півгодини, як він з ним попрощався, а серцевий приступ в одну мить перервав нитку його життя і розпусти.

Такі приклади можна було б наводити ще і ще. Не кажучи вже про тисячі випадків, що трапляються кожного дня, кожної хвилини на вулицях, на морі, в повітрі, на роботі і т.п. Ці випадки якнайкраще доводять, що нам слід бути готовим щомиті до Суду Божого. А переконувати себе, що з нами нічого подібного не трапиться, - це небезпечна гра з вічністю. Людина, яка живе у смертельному гріху і не думає про те, щоби щирим каяттям і жалем поєднатися з Богом, подібна до безумця, що танцює на краю безодні. “Не розумію, - говорить св. Тома, - як людина у стані смертельного гріха може сміятися і жартувати, адже сміючись, може на собі пізнати правду, котру несуть з собою слова св. Павла: “Страшно впасти в руки Бога живого!” (Євр. 10, 31).

Як краще уникати нагоди до гріха і омани?

Мова йтиме не лише про те, щоб не перебувати у стані гріха, уже вчинивши його. Турбота про спасіння душі не обтяжується лише якнайшвидшим очищенням від гріха, що веде до пекла. Надійніше зовсім не впадати у гріх. Отже, здоровий глузд підказує уникати нагоди до гріхопадіння, надто того, про який ми вже знаємо з власного досвіду. Християнин, будь-яка людина тверезомисляча пожертвує всім, через все пройде і все стерпить, щоб тільки не потрапити у пекло. Адже Сам Бог сказав: “Коли твоя рука або нога стає тобі причиною падіння, відітни її і кинь геть від себе: ліпше тобі ввійти в життя одноруким чи кульгавим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненим у вогонь вічний” (Мт. 18, 8).

Не дозволяймо ввести себе в оману! Св. апостол Петро застерігає нас: “Будьте тверезі і чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти” (1 Пт. 5, 8). Цей противник, якщо йому не вдається відкрито напасти і спонукати нас до падіння, завжди досягне своєї мети обманом. Які численні, різноманітні, витончені й зухвалі бувають його омани! Немає на світі такої речі, у якій людину не можливо було б звести на манівці. Проте головне їхнє джерело - це егоїзм зі своїм холодним і витонченим розрахунком, далі - бунт проти віри, проти авторитету Апостольської Столиці і Святої Церкви. Це також надумані потреби, пов'язані із здоров'ям чи просто звички, що непомітно штовхають у калюжу нечистоти. Це так звані вимоги світського виховання, які так легко втягують нас у вир розваг, марноти, забуття Бога і занедбання християнського життя. Нарешті, засліплена жадоба, яка підштовхує людей до крадіжки, мотивуючи їхні вчинки ринковою необхідністю, суспільною нормою, турботою про майбутнє родини. Повторюю: проженіть оману. Скільки нещасних душ потрапило у пекло саме через хвіртку омани! Людина може обманути сама себе, але Бога ніхто не в змозі ввести в оману!

Від омани не завжди може вберегти чернече життя. Ченців теж не бракує в пеклі. Надіюся, їх там небагато, однак, безперечно, вони там є. Яким же чином вони туди потрапили? Не інакше, як згубним шляхом омани, нехтуючи пересторогами щодо послуху, щодо вправляння у побожності, щодо чистоти, убозтва, умертвлення, переоцінюючи вартість науки і своїх здібностей, і, одному Богу відомо, підкоряючись яким ще оманам. Бо шлях до омани - широкий!

Дозволю собі навести приклад з життя св. Франциска з Асижа: серед провінціалів нового Чину Братів Менших був брат Ян зі Стракії. Його пристрасне замилування наукою могло стати для ченців небезпечним прикладом відступу від простоти і святості їхнього покликання. Св. Франциск неодноразово застерігав брата, але марно. Нарешті, занепокоєний згубним впливом, який провінціал мав на братів, святий усунув з посади у присутності Капітули, засвідчуючи, що Сам Ісус Христос наказав йому так суворо вчинити, бо гордість цієї людини викликала на себе Боже прокляття. Незабаром виявилося, що св. Франциск мав рацію. Нещасний помер у страшному розпачі з криком на устах: “Я проклятий. Проклятий навіки!” А страшні з'яви, які відбувалися після його смерті, переконали присутніх у достовірності його слів.

Необхідність запевнення вічного спасіння через християнське життя

Якщо ти, дорогий читачу, прагнеш уникнути пекла, не зупиняйся на тому, щоб не лише не поповнювати смертельних гріхів, але також борися з поганими звичками й уникай небезпечних нагод. Ти повинен намагатися жити святим життям, справжнім християнським життям, згідно з наукою Ісуса Христа, який сказав: “Будьте досконалі, як Мій Отець досконалий”. Бо прагнення до святості - це обов'язок кожного католика. Люди, які цю істину зрозуміли і втілюють її у життя, наймудріші на цій землі.

Чини так, як чинять розважливі люди, коли доводиться їм йти важкою дорогою, що в'ється над безоднею. Щоб не впасти у глибоку прірву, вони намагаються не триматися самого краю, де один необережний крок може бути смертельним. Вони простують по протилежній стороні дороги, відсуваючись якнайдалі від провалля. Чини і ти так, прямуючи чудесною і шляхетною дорогою християнського і побожного життя.

Обери собі у духівники якогось побожного і досвідченого священика, дотримуйся постійності у житті. В залежності від потреб своєї душі та зовнішніх обставин, у яких ти опинишся, можна впроваджувати визначені, корисні й вже випробувані вправи побожності. З-поміж них я хочу порадити тобі ті, які кожен легко може практикувати.

Починай і закінчуй кожний день щирою і сердечною молитвою. Додай до цього зранку невелике розважання, а ввечері коротке, але уважне читання Святої Євангелії або книжки Томи Кемпійського “Наслідування Христа”, або іншої, що більш відповідає твоїм смакам. Після читання на хвилину заглибся у себе. Зранку вчини добру постанову на цілий день, а ввечері - на ніч з думкою про смерть і вічність.

Привчи себе до того, щоб хреститися щоразу, коли виходиш зі свого будинку або повертаєшся додому. Це дуже проста практика, вона неабияк дуже допомагає освяченню. Та остерігайся хреститися недбало, бездумно і машинально, як це робить багато людей. Це слід чинити з повагою і релігійним почуттям.

Намагайся, наскільки дозволяють тобі обов'язки твого стану, щоденно брати участь у Службі Божій. Якщо це можливо - у ранішній Службі, щоби щодня отримувати благословення Спасителя й віддячувати Йому з пошаною й поклонінням у Найсвятіших Тайнах. Коли ж не маєш змоги це вчинити, то не занедбуй принаймні щоденного адорування Найсвятіших Тайн, відвідуючи по дорозі якусь церкву, або хоч в серці поклонися Євхаристійному Ісусу, проходячи біля храму.

Не забувай також щоденно відправляти зі справжнім синівським почуттям якесь набоженство до Пресвятої Діви Марії, Божої Матері й Матері усіх вірних, виявляючи Їй пошану і любов. Палке набоженство до Пресвятої Богородиці поряд з набоженством до Найсвятіших Тайн є непомильною запорукою спасіння. Досвід багатьох століть доводить, що Ісус Христос щедро обдаровує надприродними благодатями як за життя, так і в годину смерті всіх тих, хто любить Пресвяту Діву Марію й прибігає під Її опіку. Носи на собі святий параман, медальйончик або вервицю.

Добрим і святим звичаєм є часта Свята Сповідь й Святе Причастя. Це найбільш дієвий засіб, даний Божим Милосердям усім тим, хто прагне спасти й освятити свої душі, уникнути тяжких падінь, зростати у любові й вправлятися в християнських чеснотах.

Тут неможливо встановити якесь правило. Але можна сміло сказати, що люди доброї волі, тобто ті, що щиро прагнуть уникати злого, служити Богові і любити усім серцем, стають кращими, чим частіше приступають до Таїнства Сповіді й Святого Причастя. Катехизм Тридентського Собору вчить, що кожен християнин повинен не менше, ніж раз на місяць приступати до Таїнства Сповіді.

І, нарешті, твердо постанови перемагати дві, три найбільші свої вади, які ти у собі зауважив, або на які вказав тобі духівник. Вони становлять найслабшу сторону твоєї душі, куди при кожній нагоді буде настирливо вдаряти її пекельний неприятель, щоб згубити її. Як вогню уникай поганого товариства, поганих книжок і преси (напр. поганих радіо-телевізійних програм - прим. ред.).

Думаю, що ти розумієш, любий читачу, що усі мої поради не обов'язкові. Але ще раз повторюю, якщо ти ступиш на шлях шляхетного і ревного вправляння у чеснотах і будеш цього регулярно дотримуватись, то, напевно, забезпечиш своє спасіння і тим самим уникнеш вічної кари прокляття.

З наведених вище вказівок намагайся використовувати у своєму житті принаймні деякі, чини якомога досконаліше. Але заради любові твоєї душі, заради любові Спасителя, який пролив за неї усю Свою Кров, закликаю тебе: “Не соромся Святої Євангелії і будь добрим християнином”.

Часто пригадуй пекло, вічні муки, жахливий поглинаючий вогонь і вір, що потрапиш на Небо, бо найкращим місіонером Неба є пекло.

[ Повернутися до змісту книги: "о. Л. Г. де Сегюр. Пекло. Чи існує? Яке воно?" ]

[ Скачати книгу: "о. Л. Г. де Сегюр. Пекло. Чи існує? Яке воно?" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!