 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Блаженної пам'яті старець Паїсій СвятогорецьСлова. Том 5.Пристрасті і чеснотиРозділ другий. Чесноти.“У кому є духовна краса, народжувана чеснотою, той світиться Божественною Благодаттю. Оскільки, набуваючи чесноти, людина здобуває обоження, а тому випромінює світло, Божественна Благодать її видає” Добре занепокоєння.“Якщо не будемо забувати, що наша мета на землі — це стяжання Царства Божого, тоді в нас увійде добре занепокоєння. Це занепокоєння рано чи пізно принесе нашу душу в царину духовного, де вона знайде вдосталь кисню, оживе й високо злине вверх”Добре занепокоєння — добра тривога про “добрий подвиг” — Геронде, що таке добре занепокоєння? — Добре занепокоєння — це добра тривога про “добрий подвиг”. Людина подвизається, стежить за собою, виявляє, що заважає її духовному успіху, замислюється, просить, якщо необхідно, про допомогу й здійснює духовний труд. Наприклад, бачить, що в такому-то випадку вона повелася гордовито, відразу думає: “Чим перемагається гординя? Смиренністю. Отже, потрібна смиренність”. Цюк-цюк, рубає цю гординю сокирою. Словом, людина шукає духовного успіху й займається духовною роботою. Дивися, учень закінчує перший клас початкової школи, потім іде в другий, закінчує початкову школу, переходить у гімназію, йде в ліцей і т.д. Якщо в нього погано з навчанням, то він звернеться за допомогою або буде брати додаткові уроки, якщо хоче вступити в університет. Потім напружено займається, щоб отримати диплом. Потім він може вступити домагістратури, потім до аспірантури, якщо хоче вчитися далі, може поїхати закордон. І все це він робить заради того, щоб досягти успіху в науці. Тим більше в духовному житті, яке є духовною наукою, людина має турбуватися про свій духовний успіх! Добре занепокоєння — це звесеління й прагнення. Воно надає душі молодецтва, бадьорості, приносить не страх і печаль, а втіху. Воно — не напруга й не тривога, але ревність про подвиг. У вас іноді спостерігається деякий застій. Ви кажете: “Я так подвизаюсь, у такому стані перебуваю” — і залишаєтеся там, де були. А як би повівся який-небудь святий у такому випадку? Немає у вас цього пориву, цього прагнення. Немає у вас внутрішньої зміни, тому що не зрушився ще всередині важіль доброго занепокоєння, який би зрушив вас з місця. Сприймемо близько до серця питання спасіння нашої душі— У житії старця Хаджі-Георгія Ви пишете: “Зацікавленість у спасінні душі смиряє тіло й умертвляє пристрасті”. У мені нема цієї зацікавленості... — Головне, що твої розум і серце не зайняті цим. Розум і серце мають бути постійно зосереджені на тому, як дістатися до кінцевої мети, яка є Царство Небесне. Коли серце вболіває за спасіння душі, то й розум іде туди, де біль серця. Вся справа в болю. Коли болить, ти не хочеш ні їсти, ні спати. У кого є добре занепокоєння, той все сприймає близько до серця. Схоже, що ти ще не поставила собі метою Небо, у тебе мета — земля. Ще не прийняла близько до серця питання спасіння своєї душі. Але якщо не прийняти близько до серця це питання, на що можна розраховувати? Нам не може бути байдужим спасіння власної душі. Ми постійно маємо думати про те, як спастися. Якщо ми не будемо про це думати, то залишимося прив’язаними до земного й будемо постійно перебувати в стані застою. Якщо не забуватимемо, що наша мета на землі — це стяжання Царства Божого, тоді в нас увійде добре занепокоєння. Це занепокоєння рано чи пізно перенесе нашу душу в царину духовного, де вона знайде удосталь кисню, оживе й високо злетить. Бог наділив людину розумом не для того, щоб вона постійно думала про те, як би знайти найшвидший спосіб переміщення з однієї точки світу в іншу, але щоб вона насамперед думала про головне: як досягти кінцевої мети — прийти до Бога, досягти країни істинної, Раю. «Дай мудрому пораду, він стане ще мудрішим»— Що для байдужої людини може стати поштовхом до того, щоб почати жити духовним життям? — Підштовхнути може багато що, якщо вона сама хоче йти вперед. А якщо сама не хоче, то просто покриється ранами, як віл, якого колеш стрекалом, щоб він ішов швидше, а він не йде, покривається ранами від стрекала, а користі немає. — Геронде, якщо в людини є благе зволення й ти їй даєш поштовх, хіба Бог не допоможе їй чогось досягти? — Так, Бог допоможе, але від поштовху вона має бігти. Інакше втомлюється й той, хто штовхає. Коли людина весь час тупцює на одному місці через те, що не хоче виправлятися, це дуже втомливо для того, хто намагається їй допомогти. Якщо в людину не ввійде добре занепокоєння, щоб вона могла почати рухатися й здійснювати духовну роботу, у неї не буде духовного успіху, вона буде як квадратне колесо, яке потрібно раз у раз штовхати. Штовхаєш — “бах”, стало. Знову штовхаєш, “брик”, стало. Хіба можна так їхати? Якщо попереду довгий шлях, хіба можна поштовхами його подолати? А духовний шлях довгий: не сто й не двісті метрів. — Геронде, як збуджується добре занепокоєння? — Припустимо, я читаю корисну книгу для душі й зупиняюся на тому місці, яке на мене справляє враження, — немов знайшов дорогоцінний камінь і хочу подивитися, що це за камінь, досліджую його. Застосовую до себе, потім запитую, чи правильно я його зрозумів і стараюся використати в житті. Потім запитую, чи правильно я використовую. Так поступово я вчуся йти правильним шляхом у духовному житті. Про авву Ісаака мені ніхто не розповідав, але якось продавець бакалійної крамниці загорнув мені оселедець в аркуш журналу “Святогорська бібліотека”. Коли я її розгортав, мій погляд упав на текст, надрукований на папері. Він був із святого Ісаака. Я взяв папір, висушив на сонці, прочитав і був вражений. За цим читанням я провів рік: читав і перечитував уривок і так полюбив святого Ісаака. Потім задався питанням, чи є його книга? Шукав і боявся знайти й взяти до рук цю книгу. А ви стільки всього читаєте, невже нічого з того, що читаєте, не справляє на вас враження? Записуйте те, що вас найбільше вразило. Якщо будете записувати й постійно про це думати, то не зможете легко забути й почнете виконувати. Декому скажеш лише два-три слова, і очі в людей відразу починають блищати. Записують те, що чують на клаптику паперу, виконують і йдуть уперед. Хіба Соломон не сказав: “Дай мудрому пораду, і він стане ще мудріший”? А інші, хоча стільки всього почули й стільки отримали, нічого не роблять, тому що в них не ввійшло добре занепокоєння. Приходять і просто описують мені свій стан, не маючи доброго занепокоєння про подвиг. Дуже поверхневе ставлення. Я не розумію! Невже їм все зрозуміло в духовному житті? Зовсім нема питань? Як тільки в людини виникає добре занепокоєння, вона починає стежити за тим, чого їй не вистачає, запитує, як це можна придбати й має духовну користь. Як можна дізнатися, якщо не запитувати? Якось я їхав разом з однією подружньою парою, з ними була маленька дитина. Малюк всю дорогу не давав батькові спокою, запитував то одне, то інше. “Тату, це що таке? Тату, а це чому?” “Відчепися, у тата вже голова від тебе болить”, — говорила йому мати. “Нехай запитує, — казав батько, — як він дізнається, якщо не буде запитувати?” Так само й у духовних питаннях. Щоб вам краще зрозуміти, яке духовне ділання в того, хто має добре занепокоєння, я мушу вам розповісти, що за питання займають тут одну із сестер. Дивлюся на неї й радуюся. Щоб відповісти навіть на одне з питань, що вона мені задає від доброго занепокоєння, а не заради простої цікавості, потрібно списати цілий зошит. У неї велике добре занепокоєння, вона багато чого вловлює, подвизається ревно, тому й дістає велику благодать. Коли людина намагається зрозуміти, які в неї недоліки інамагається виправитися, смиряється, то приходить Благодать Божа, і з цього моменту вона йде вже впевнено. Добре занепокоєння не припиняється ніколи— Геронде, я тривожуся, що не подвизаюсь як слід. — Відчуваєш страх? — Ні, але чому в мене це занепокоєння? — Дорога моя, є спокійне занепокоєння й неспокійна тиша. Добре занепокоєння в нас має бути завжди, лиш би не було страху. Якщо людина правильно подвизається, вона ніколи не буває задоволена собою, у ній завжди є деяке занепокоєння, викликане її любочесними стараннями. — Геронде, чи настає коли-небудь такий момент, коли людині, котра подвизається, уже не потрібно доброго занепокоєння? — Ні, тому що добре занепокоєння не припиняється ніколи в цьому житті. “Біжіть так, щоб осягнути нагороду” (тобто “біжіть, щоб отримати”), — говорить апостол Павло. Людина біжить, скільки живе, щоб знайти Христа, і ніколи не зупиняється. Біжить і відчуває не втому, а радість. Щоб стало зрозумілим, наведу один приклад: хороший гончак, зачувши зайця, не стоїть біля мисливця, а зривається з місця, біжить і шукає зайця. Біжить, потім ненадовго зупиняється, принюхується, знову біжить. Він не може стояти на місці. Його розум зайнятий тим, як знайти зайця. Він не видивляється по боках. Для нього більше радості в бігу, ніж у стоянні на місці. Життя для нього в бігу й пошуку. Ось таке трезвіння нам потрібно мати. Розум наш має постійно прагнути до Христа, тому що Він — наша мета. А ми, хоча взяли слід, хоча знаємо дорогу, знаємо куди йти, щоб зустріти Христа, часто стоїмо на місці, не рухаємося вперед. Якби ми не знали дороги, то наше стояння на місці мало б виправдання. Пам’ятаю, у мого батька в Коніці були дві добре навчені хортиці. Якось псалмоспівець храму святого Арсенія Продромос Корциноглу попросив у нього щеня тієї ж породи для охорони стада, щоб пес гавкав, коли наближається вовк. Батько дав йому одне щеня. Сусід у Корциноглу був запеклим мисливцем, але його собака прихворів, і він дуже журився, що залишався без полювання. Продромос довідався про це й говорить йому: “Не переживай, я дам тобі свого собаку, він тієї ж породи, що й у Езнепідіса”. Сусід зрадів, взяв собаку й пішов на полювання. Прийшов він у ліс, махнув рукою, як зазвичай роблять мисливці, подаючи собаці команду шукати, а пес, замість того щоб бігти, став вертітися довкола нього, лизати ноги й тикатися в долоні, шукаючи хліба! Бачите, собака був хороший, породистий, але не налаштований на зайця, тому й вертівся увесь час навколо мисливця. Але ви, я думаю, знайшли слід, будете постійно бігти, шукаючи Христа, щоб серце наповнилося Ним настільки, що не вміщало б більше і ви стали б просити: “Боже мій, вистачить, я більше не можу”.
[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ] [ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ] [ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
[
