 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Блаженної пам'яті старець Паїсій СвятогорецьСлова. Том 5.Пристрасті і чеснотиРозділ другий. Чесноти.“У кому є духовна краса, народжувана чеснотою, той світиться Божественною Благодаттю. Оскільки, набуваючи чесноти, людина здобуває обоження, а тому випромінює світло, Божественна Благодать її видає” Четверта частина. Діти любові й смиренності.“Тільки поруч із Христом людина знаходить дійсну, справжню радість, тому що тільки Христос дає справжні радість і втіху” Який наш духовний стан — таке розважання— Геронде, чому святі отці говорять, що чеснота розважання — “найбільша зі всіх чеснот”? — Розважання — не просто чеснота, вона — корона, вінець чеснот. Який наш духовний стан, яка в нас якість чеснот, таке в нас розважання. Якщо в нас паперові чесноти, то паперовим буде й вінець чеснот, тобто розважання. Якщо чесноти бронзові, бронзовим буде й вінець. Якщо вони золоті, то й вінець у них золотий. Якщо в наших чеснотах є алмази, то алмази будуть і на вінці чеснот — розважанні. — Геронде, що таке розважання? — Розважання — це духовний зір. А духовним зором володіє той, хто має очищений розум. Тоді він має ясність духу й просвітлення від Бога. — Святий Йоан Лєствічник говорить: “Очима ми бачимо тілесне, а розважанням бачимо духовне”. — Так і є. Бачиш, якщо наші очі здорові, то ми бачимо добре, а якщо вони вражені хворобою, то бачимо погано. Гострота нашого зору залежить від здоров’я очей. Те ж саме відбувається й у духовному житті. Від того, наскільки ми здорові духовно, залежить і наш духовний зір, розважання. — Геронде, як відкриваються духовні очі? — Хіба Христос не глеєм отверз очі сліпому? Але, щоб відкрилися очі нашої душі, ми повинні скинути зі себе глей, бруд, скверну гріха. Чи не сказано: “Болотом бо зцілив очі умного”? Якщо ми не відречемося свого “я” і не звільнимося від своєї ветхої людини, але буде в нас залишатися себелюбність, егоїзм, догоджання собі, то не буде в нас ясного духовного погляду. Чим більше людина процвітає в духовному житті, тим ширше розкриваються очі її душі. Розум очищається, людина починає краще розпізнавати власні недоліки й бачити багато благодіянь Божих, смиряється, внутрішньо сокрушається — і приходить цілком природно Благодать Божа, Божественне просвітлення, і людина здобуває розважання. Тоді вона у кожному випадку ясно бачить, яка воля Божа, і не спотикається на своєму духовному шляху. Тому що розважання — це кермо, яке веде її безпечно, не дозволяючи ухилятися з прямої дороги ні праворуч, ні ліворуч. — Геронде, коли людина, за благим зволенням, починає робити щось хороше, а потім доходить до крайності й виходить зло, це значить, що нема розважання? — Початок може бути гарним, але якщо людина неуважна, то до справи домішується егоїзм, і вона збивається з потрібного курсу. Коли до того, що ми робимо, домішується наше “я”, наше еґо, тоді виникають пристрасті, і диявол пожинає плоди. Тому намагайтеся жити внутрішньо уважно, смиренно, трудитися непомітно, щоб мати Божественне просвітлення. Той, хто живе внутрішнім життям, смиренно переборює людську дріб’язковість, фанатизм і т.п., стаючи зилотом (член юдейської партії, яка перебувала під впливом політичного месіанства), ревнителем, у хорошому значенні цього слова. — Геронде, мені важко розпізнавати, що правильно в кожному конкретному випадку. — Тобі необхідне очищення, щоб з’явилася ясність духовного сприйняття. Читай “Лавсаїк”, “Лимонарій”, “Достопам’ятні сказання”, авву Варсонофія, читай, застосовуючи до себе, щоб розвинути духовну інтуїцію. Тоді зможеш розрізняти, де золото, а де мідь, і станеш справжнім ювеліром у духовних справах. У кожній чесноті необхідне розважання— Геронде, авва Ісаак пише: “Бог вкладає чесноту за розважливістю”. — Так і є. Будь-яка наша справа, щоб вона була угодна Богові, і будь-яка чеснота, щоб вона насправді була чеснотою, мають потребу у розважанні. Розважання — це сіль чеснот. Тому Христос і говорить у Євангелії: “Кожна жертва сіллю посолиться”. Приміром, упитанні подвигу скільки потрібно розважання! Людина має враховувати свої сили, свій духовний стан і т.д. Якщо вона перегне палицю, то виявиться нездатною взагалі щось робити, а це буде на шкоду всьому її духовному життю. Тому отці говорять: “Що надміру, то від диявола”. Для Паїсія Великого, наприклад, котрий міг двадцять днів залишатися без їжі, не було б крайністю постійно тримати триденні пости. Але для людини, у якої ноги тремтять від слабкості і яка насилу раз на рік витримує триденний піст, накладати на себе постійно такий піст було б крайністю, а крайність, як ми сказали, від диявола. — Геронде, я розумію, що в подвигу потрібне розважання, але навіщо воно потрібне в інших чеснотах, мені важко зрозуміти. Не могли б Ви навести нам якийсь приклад? — Візьмемо, приміром, тебе. У тебе серце матері, а... Говорити далі? — Говоріть, Геронде. — А манери... злої мачухи. У тобі стільки жертовності, стільки самозречення, стільки доброти, але нема розважання. Ти не звертаєш увагу на те, що за людина з тобою говорить і чого вона хоче, не думаєш, як потрібно з нею поводитися, а починаєш кружляти довкола неї дзиґою. Але людина, яка не бачить твого серця, а тільки твою зовнішню поведінку, засмучується. — Що ж мені робити, Геронде? — Проси в Бога просвітлення, щоб до всього ставитися з розважанням. Озбройся терпінням і молитвою й поступово придбаєш розважання. І в любові потрібне розважання— Авва Пімен говорить: “Дізнайся, чого хоче брат і упокой його”. Що саме він хоче цим сказати? — Він має на увазі, що потрібно довідатися про потребу брата, ближнього, і відповідним чином його упокоїти, у хорошому значенні. Тому що й у любові потрібне розважання. Якщо, наприклад, чоловік є ненажерою, то його не потрібно весь час годувати смачними стравами, тому що це йому зашкодить. Смачну їжу потрібно приготувати тому, хто страждає на відсутність апетиту. Якщо в людини цукровий діабет, а ти йому даєш солодке, хіба це любов? — Геронде, як людина може любити всіх людей однаково й при цьому любити з розважанням? — Вона усіх любить однаково, але проявляє свою любов по-різному. Одного любить на відстані, тому що цю людину потрібно тримати на відстані, іншого зблизька: кому як корисно. З кимось їй не потрібно зовсім говорити, іншому потрібно сказати кілька слів, з третім — поговорити довше. — Чи можна, проявляючи любов, зашкодити комусь? — Якщо в людині є любочестя й ти проявиш до неї велику любов, то вона змінюється в хорошому значенні й намагається всіляко тобі віддячити. А людина нахабна, якщо ти проявиш до неї велику любов, стає ще нахабнішою, тому що велика любов любочесних робить ще любочеснішими, а нахабних — нахабнішими. Отже, коли бачиш, що твоя любов не приносить користі, ти її зменшуєш з розважання, але й це робиш по любові. — Геронде, може статися так, що я пожертвую з чистих намірів і в результаті почну обурюватися? — Так, тому жертовність повинна бути з розважанням. Не виходь за рамки своїх можливостей, тому що фізичні сили теж мають межу. Коли ти виходиш за межі своїх фізичних можливостей, то, якщо хто-небудь тобі скаже: “Ти зранку нічого не зробила”, ти можеш подумати: “От невдячний! Зранку працюю не розгинаючись, а він говорить, що нічого не зробила!” І так вся праця змарнується. — Якщо я на якусь мить обурюся, а потім відразу подумаю, що це сталося тому, що я діяла не з чистих намірів, то й у цьому випадку втрачаю все? — У цьому випадку тангалашка тебе штовхає, а ти йому відповідаєш ляпасом. Тож тангалашка дістає свій ляпас і втікає. У розважанні нема меж і правил— Геронде, у розважанні є якась певна міра? — Ні, у розважанні нема певної міри, нема меж і правил. Є й “так”, є й “ні”, є й «багато», є й «мало». Сестрі, у якої є розважання, не потрібно вказувати, що їй робити й що говорити. Вона завжди діє правильно, тому що завжди розважає духовно. Вона просвіщається Божественною просвітою й має духовну інтуїцію. — Геронде, Ви якось сказали, що в мене є вузьколобість. Що Ви мали на увазі? — Ти дивишся на речі вузько: тебе хвилює тільки порядок і не цікавить сама людина. На службі, приміром, ти говориш: “Така-то сестра повинна стояти там-то й співати те-то”. Ти не дивишся, чи є в неї сила стояти й чи може вона це співати. Спочатку потрібно дивитися, де і як застосувати на практиці це “повинен” чи “повинна”, а потім уже вимагати виконання. У тебе нема розважання, тому ти й ставишся до всього сухо, формально. Щоб людина правильно застосовувала церковні канони з користю для людей, вона повинна бути духовною і мати духовне розважання. Тому що інакше вона залишається на букві закону, а буква закону “убиває”. Людина тобі каже: “У Кормчі так написано”, і як бачить у книжці, так буквально й застосовує, а мала би кожен випадок аналізувати окремо. Як я бачив на практиці, в одному випадку можуть ховатися тисячі інших випадків. Епітимія, наприклад, повинна відповідати людині, її стану, провині, яку вона вчинила, покаянню, яке показала, і враховувати багато чого іншого. Тут немає одного рецепта, одного-єдиного правила на всі випадки життя. У всіх випадках головне — це розважання, Божественна просвіта. Тому я завжди молюся, щоб Бог людям послав просвітлення. “Христе мій, — мовлю я, — ми втратили свій дім і дорогу, що веде до нього. Просвіти нас, щоб знайти нам свій дім, свого Отця. Подай нам Божественне відання”.
[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ] [ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ] [ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
[
