 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Блаженної пам'яті старець Паїсій СвятогорецьСлова. Том 5.Пристрасті і чеснотиРозділ другий. Чесноти.“У кому є духовна краса, народжувана чеснотою, той світиться Божественною Благодаттю. Оскільки, набуваючи чесноти, людина здобуває обоження, а тому випромінює світло, Божественна Благодать її видає” Четверта частина. Діти любові й смиренності.“Тільки поруч із Христом людина знаходить дійсну, справжню радість, тому що тільки Христос дає справжні радість і втіху” Богородиця принесла радість у світ— Геронде, Ви можете нам проспівати величання, яке написали на честь Божої Матері? — Давайте проспіваємо його разом, “Ти знайшла в Бога велику благодать, Матір Владики, Многоблагодатна, воістину Благодатна, як Гавриїл виголосив, Цариця Ангелів, охороняй рабів Твоїх”. А тепер послухай догматик: “Богородиця — Дочка й Мати, Раба й Цариця, Цариця всього світу”. Поміщається це в розумі людини? Благовіщення — це щось надприродне, вище розуму. Нехай Божа Мати дасть тобі радість Благовіщення, а Ангел тебе благословить, щоб мати духовний успіх. Амінь. — Геронде, в одному тропарі співається: “Радуйся Єва радості, тому що ця печаль різдвом твоїм змінилася, Чистая”. — Що б людина не сказала доброго про Божу Матір, не зможе виразити Її величі. Богородиця Своїмпослухом знову відкрила для нас Рай, який закрив непослух Єви. Єва розірвала ланку, що з’єднувала нас з Богом, і принесла в світ горе й біль. Божа Матір знову з’єднала ланку й принесла в світ райську радість. Вона з’єднала нас з Богом, бо Христос — Богочоловік. Архангел Гавриїл приніс у світ радісну звістку, що люди, завдяки Божій Матері, знайшли “благодать у Бога”. Радується Всесвята, тому що втілилося Слово Боже й звільнило нас від гріха. Радуємося й ми, тому що Вона позбавила нас від сорому. Тому ми співаємо на Різдво: “Пустеля приносить Христу ясла, а ми, люди, приносимо Матір Його, Богородицю”. Де Христос — там істинна радість— Геронде, іноді в мене не виходить радуватися, і тоді я думаю, що, можливо, радість не для мене. — Ти що говориш? Радість не для тебе? А для кого? Для тангалашки? Ти що? Радість для людини! Бог приніс не печаль, приніс тільки радість. — Але чому, Геронде, я не завжди відчуваю в серці радість? — Якщо твій розум не з Богом, то як ти відчуєш радість Божу? Ти забуваєш Христа, твій розум постійно зайнятий роботою, суєтою, тому й зупиняється твій духовний двигун. Увімкни молитву й тихий піснеспів, і полетиш уперед, і будеш обертатися навколо Христа, немов зірка. Тільки в Христі людина знаходить справжню, дійсну радість, тому що тільки Христос дає радість і духовну втіху. Де Христос — там правдива радість і райське торжество. Ті, що перебувають далеко від Христа, не мають істинної радості. Вони можуть віддаватися мріям: “Зроблю те-то й те-то, з’їжджу туди, поїду сюди”, їм можуть надавати почесті, вони можуть віддаватися розвагам і тому відчувати радість, але ця радість не наситить їхню душу. Ця радість матеріальна, мирська, а мирська радість не насичує душу, і людина залишається з порожнечею в серці. Знаєш, що говорить Соломон? “Я збудував будинок, посадив виноградники, розбив сади, зібрав золото, придбав все, чого бажало моє серце, але наприкінці зрозумів, що все це суєта”. Мирська радість дає щось тимчасове, що приємне тільки в цей момент, не дає того, що дає радість духовна. Духовна радість — це райське життя. Ті, які пройшли Хрест і воскресли духовно, живуть у великодній радості. “Великдень, Господній Великдень”! А потім приходить П’ятидесятниця! А коли людина дійде до П’ятидесятниці й на неї зійде вогненний язик, Святий Дух, тоді все закінчується... Духовна радість приходить у результаті духовного ділання— Геронде, розкажіть нам про небесну радість. — Існує й у цьому житті небесна радість і небесні насолоди, і людина задається питанням, чи є в іншомужитті щось вище за те, що вона переживає тут. Цю радість не можна виразити словами, її можна тільки пережити. — Як можна досягти такого стану? — Щоб прийти в такий стан, коли ти не можеш вмістити радість, що переповнює тебе, і не можеш її виразити словами, потрібно звернути увагу на дві речі: поводитися просто, не дивитися на інших, творити молитву. Якщо будеш це робити, то прийде час, коли ти відчуєш таку радість, що будеш мені говорити: “Геронде, я збожеволів! Може, я сам не свій? Що таке я відчуваю?” Така в тебе буде безумна радість! — Геронде, щоб людина відчувала духовну радість, вона має перебувати в доброму налаштуванні? — Як ти вважаєш, коли людина відчуває духовну радість? Коли в неї всередині безлад? Внутрішня радість приходить після того, як буде наведений порядок всередині. Вона дає душі крила. Поки душа не зігріта внутрішнім діланням, вона схожа на машину з непрогрітим двигуном, потрібно штовхати, щоб вона зрушила з місця. Внутрішнє ділання — трезвіння, увага, повчання й молитва — зігріває душу, двигун заводиться, і машина біжить уперед. Тоді людина перестає звертати увагу на зовнішнє і йде в духовному житті вперед гігантськими кроками. — І тоді несприятливе навколишнє оточення вже не впливає на людину? — Ні, не впливає, тому що вона живе в іншому світі, поза цим середовищем. І тому що вона живе в іншому світі, то цей світ не заподіює їй занепокоєння. Люди довкола неї немов говорять іншою мовою, якої людина не знає, тому й не розуміє, що вони говорять. І добре, що не розуміє, тому що якби вона що-небудь розуміла, навіть трохи, то її увага відволікалася б на ці слова. А тепер вона повністю поглинена мовою, яку вона знає. Так починається внутрішнє піднесення. Знаєте, що таке внутрішнє піднесення? Який ангельський чин має крила? Херувими чи Серафими? “Шість крил”, про які говорить пророк Ісая, який чин має? — Серафими, Геронде. — Знаєте, що роблять Серафими? Махають крильми в такт... Точно так само б’ється й серце, коли є внутрішнє піднесення. Тоді життя — радість. Але ви поки прив’язані до себе, не звільнилися від свого “я”, тому серце не вільне й не може прийти в стан, коли воно тремтить від радості. Зазнайте спочатку цієї радості, а потім приходьте, поговоримо! Божественна радість приходить, коли ти себе віддаєш— Геронде, кожна людина, що живе з Богом, відчуває духовну радість? — Природно! Щоб людина мала істинну радість, духовну, вона має любити, а щоб любити, має вірити. Люди не вірять, тому й не люблять, не жертвують собою й не мають радості. Якби вірили, то любили б, жертвували б собою заради інших і тоді мали б радість. З жертовності відбувається найбільша радість. — Людина радується, коли любить? — Ні, навпаки! Коли любить, радується. А коли любов множиться, тоді людина не шукає радості для себе, але хоче, щоб радувалися інші. — Це значить, що радість виникає із чогось, а любов існує сама по собі? — Так, так і є. Любов існує сама по собі, у той час як радість виникає з любові. Коли віддаєш любов, тоді приходить радість. Людина віддає любов і отримує радість, винагороджується за любов радістю, яку відчуває. Наприклад, людині дають якусь річ, вона бере цю річ і радується одній цій речі. Інша людина віддає все й радується не через одне, а за все. Радість, що відчуває людина, коли отримує, — людська радість. А радість, яку відчуває, коли віддає, — свята, Божественна. Божественна радість приходить, коли ти себе віддаєш! Духовна радість — дар Божий— Геронде, як людина отримує повідомлення про своє примирення з Богом? — Внутрішня радість, Божественна втіха, яку людина відчуває, є повідомлення того, що людина примирена з Богом. — А може людина відчувати себе примиреною з Богом і при цьому не відчувати радості й Божественної втіхи? — Ні, не може, щось вона однаково буде відчувати. Можливо, вона одного разу зазнала сильної втіхи, а потім втіха стала слабшою, і тому їй здається, що вона не відчуває Божественної втіхи. — Геронде, чому іноді буває так, що перебуваєш у доброму духовному налаштуванні й відчуваєш радість, а потім раптом втрачаєш цю радість? — Бог посилає тобі духовну радість, і ти радуєшся. Потім віднімає її, і ти починаєш її шукати, додаєш більше подвигу й більше процвітаєш духовно. — Геронде, чому я відчуваю таку радість? Може, у мене нема усвідомлення своєї гріховності? — Та ні! Це Бог веселить тебе цукеркою. Зараз цукерки, а потім вино, як те, що п’ють у Раю. Знаєш, яке там солодке вино? Так! Якщо Бог побачить хоч трохи любочестя, хоч трішки благого бажання, то щедро подає Свою благодать, п’янить тебе Своїм вином уже в цьому житті. Духовна зміна, якої зазнає людина, і сердечна радість, що її вона відчуває, коли її відвідує Божественна Благодать, не може дати людині жоден... кардіолог, навіть найзнаменитіший. Коли ти відчуваєш цю радість, постарайся її втримати якомога довше. — Ми маємо просити в Бога, щоб Він подавав нам духовну радість? — Несерйозно просити духовну радість, вона приходить сама, коли є передумови. Якщо ти хочеш постійно радуватися, то в такому бажанні є себелюбність. Христос прийшов у світ, щоб за любов прийняти Хрест. Він спочатку був розіп’ятий, а потім воскрес. Чада Божі трудяться не за небесну винагороду, не за духовну радість у цьому житті. Адже Отець не платить дітям за їхню працю, тому що їм належить все Його майно. Інша справа — Божественні дари, які Бог як Благий Отець подає в цьому житті й у майбутньому. Духовний біль — це духовна радість— Геронде, як людина може втримати в собі радість? — Якщо вона до всього ставиться духовно. Тоді навіть хвороби й випробування не віднімають у неї радості. — Хіба людина, для того щоб ставитися до випробувань духовно, не має спочатку позбутися пристрастей? — Якщо людина й не позбулася пристрастей, то однаково може відчувати радість, коли зазнає випробувань, прикрощів. Якщо вона буде думати, що ці прикрощі — ліки від пристрастей, тоді прийме їх з радістю, як хворий приймає з радістю гіркі ліки в надії, що вони її вилікують від хвороби. — Але як погодити між собою радість і біль? — У духовному житті відбувається щось дивне: коли людина терпить щось заради любові Христової, навіть муки, то її серце наповнюється Божественною насолодою. Те ж саме, коли вона є спільником Страстям Господнім. Чим більше вона переймається думкою про те, що Христа розіп’яли за наші гріхи, і відчуває біль від цього, тим багатше винагороджується Божественною радістю. Біль — торжество, біль — радість. І чим сильнішим є цей біль, тим більшу радість відчуває. Вона відчуває, немов Христос її ласкаво гладить по голові й говорить: “Не турбуйся про Мене”. Якась сестра говорила: “Мені не потрібна радість, я хочу печалитися заради Христа. Христа розіп’яли за мене, як я можу радуватися? Навіщо Христос дає мені радість?” Вона переживала духовні стани, і чим більше була спільником Страстям Христовим і мала любочесну печаль, тим більше радості їй подавав Христос. Христос позбавив її розуму в доброму значенні! Розп’яття завжди передує воскресінню й приносить перемогу. Хрест приносить славу. Христос, після того як зійшов з Хрестом на Голгофу й після того як Його розіп’яли, зійшов до Отця. Розіп’ятий Христос солодить гіркоту людей, а розіп’ята людина наслідує Богочоловіка Ісуса. Благий Ісус разом з гріхами всього світу прийняв на Себе й всю його гіркоту, а нам залишив радість і торжество, яке відчуває той, хто позбувся своєї ветхої людини, і в кому тепер живе Христос. Така людина відчуває на землі частину райської радості, за словом Євангелія: “Царство Боже всередині вас є”. Дякую Богові, що Він удостоїв мене знати багатьох таких людей, і прошу Його, щоб Він мені допоміг, і я перестав Його засмучувати, нехай навіть сам і не удостоюсь таких станів. Бажаю вам завжди в цьому житті мати духовну радість, а в іншому, вічному — радуватися вже постійно поруч із Христом.
[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ] [ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ] [ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
[
