 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Блаженної пам'яті старець Паїсій СвятогорецьСлова. Том 5.Пристрасті і чеснотиРозділ другий. Чесноти.“У кому є духовна краса, народжувана чеснотою, той світиться Божественною Благодаттю. Оскільки, набуваючи чесноти, людина здобуває обоження, а тому випромінює світло, Божественна Благодать її видає” Друга частина. Любов духовна.«Духовна людина віддає спочатку Зв’язок людини з тваринами до й після гріхопадіння— Геронде, побажайте мені що-небудь на Різдво. — Бажаю, щоб ти була поруч із Христом і Божою Матір’ю, як та овечка, що стоїть поруч з яслами. Думаю, їй нема на що скаржитися, як і бичкові й осликові, які зігрівають своїм теплом Христа, Котрий лежить у яслах... «Віл знає господаря свого, а осел — ясла пана свого», — говорить пророк Ісайя. Що значить: віл знає господаря свого, і осел — ясла пана свого. Вони впізнали, Хто лежав у яслах і зігрівали Його своїм подихом! Впізнали свого Творця! А ослик, яка честь йому випала везти Христа до Єгипту! Володарі їздили на прикрашених золотом колісницях, а на чому поїхав Христос! Як би мені хотілося бути тим осликом! У Раю тварини відчували благоухання благодаті й визнавали в Адамі свого володаря. Але після гріхопадіння людини вони теж позбулися Раю, хоча самі не були винні. Тепер вони вже не визнавали Адама своїм володарем, але кидалися на нього, бажаючи розтерзати, немов говорили: “Ти поганий, ти не наш володар”. Тепер, коли людина через дотримання заповідей Божих знову наближається до Бога, знову облачається в Божественну Благодать, тобто повертається до стану, у якому була до гріхопадіння, тварини знову визнають її своїм володарем. Вона без страху ходить посеред диких тварин, які вже перестають бути дикими, тому що хазяїн їх приручив. Тварини відчувають любов людини— Авва Ісаак говорить: «Серце, що милує, — <це> горіння серця в людині за все творіння...» — Так, так і є, “горіння серця” і за тварин, і навіть за демонів. Духовна людина віддає свою любов насамперед Богові, потім людям, а залишок своєї любові вона віддає тваринам і всьому творінню. Ця божественна любов сповіщає тварин. Вони розпізнають людину, що їх любить і співчуває їм, і без остраху наближаються до неї. Навіть дикі тварини можуть відрізнити людину, що їх любить, від мисливця, котрий полює на них. Від мисливця вони ховаються, а до людини, котра їх любить, наближаються. Колись я думав, що це не стосується змій, тому що змія — єдина тварина, яку люди не люблять. Однак пізніше я переконався, що й змії відчувають любов людини й можуть стати її друзями. Якщо людина поставить себе на місце змії й стане їй співчувати, змія відразу це розуміє й наближається до людини як друг. Вона немов говорить: “Слава Богу, ось і я нарешті знайшла друга”! — Можливо, це прояв інстинкту? — І тварин Бог наділив необхідним, Він дав їм чуття. Після гріхопадіння людина втратила надприродний дар, але в неї залишилися розум і здатність розважання. Наприклад, люди бачать платани й розуміють, що десь тут є вода, копають і знаходять. А тварини дізнаються про це по-іншому, у них начебто є якийсь радар. Верблюд у пустелі, коли захоче пити, сам біжить до місця, де є вода, а погонич лише йде за ним. Верблюд немов уловлює якийсь сигнал. Тварини просять допомоги в людиниДля тварин людина — це Бог. Як ми просимо допомоги в Бога, так вони просять допомоги в людини. На Афоні я чув про старця Феофілакта зі скиту святого Василія, котрий дружив з дикими тваринами. Вони відчували його любов і йшли у випадку потреби до нього в келію. Якось козуля, що зламала ногу, прийшла під вікна його келії й стала жалібно стогнати. Старець вийшов з келії й побачив, що вона простягає йому зламану ніжку, немов показуючи, де болить. Він виніс їй трохи сухарів підкріпитися, взяв дві тріски й міцно стягнув зламане місце. Потім сказав козулі: “Тепер іди з миром, а через тиждень приходь, я подивлюся”. Цей блаженний старець розмовляв з твариною, як лікар з хворою людиною, тому що сам він став людиною Божою! – Геронде, мене дивує, як преподобний Гарасим не злякався лева, котрий прийшов до нього, щоб той вийняв у нього з лапи колючку. — Адже ж він був святим, та й тварини ніколи не заподіють людині шкоди, коли перебувають у тяжкому стані. Одного разу робітники повз мою келію везли на мулах дрова. Раптом один мул падає й зверху на нього падає в’ючне сідло з дровами. Я забув про свою грижу, про те, що мені навіть ходити було важко. Побіг і почав знімати з мула дрова. Намагаюся підняти сідло — не виходить. Стьобнув мула, потягнув за вузду й звільнив тварину. А тут якийсь отець, що був поблизу, закричав: “Дивися, у тебе ж грижа, як би гірше не було”. Тут тільки я згадав, що в мене грижа. “Добре, — кажу я йому, — у мене грижа, а ти чому не побіг на допомогу!” “Злякався, як би мул мене не брикнув”, — відповідає він. “Знаєш, дорогий, тварина, навіть і вовк, якщо вона у важкому стані, то просить допомоги й не може зашкодити людині”. Коли тварини страждають від голоду чи від спраги, вони знову ж вдаються за допомогою до людини, бо людина їхній хазяїн. Пам’ятаю, одного разу влітку в келії Чесного Хреста гадюка сповзла з даху на землю й згорнулася переді мною кільцем. Високо задерла голову, висунула свій язик і стала сичати. Вона страждала від спраги — було дуже спекотно — і погрожувала мені. Вона вимагала води, немов я зобов’язаний був постачати її водою. “Так, — кажу я їй, — такою манерою поведінки ти інших не особливо до себе налаштовуєш!” Потім я налив їй води, і вона напилася. А шакали мене просто-таки розчулюють, тому що, коли вони хочуть їсти, плачуть, немов маленькі діти. А з кошенятами в мене зараз у келії просто біда. Вони зрозуміли, що щоразу, коли дзвонить дзвіночок, я виходжу на двір й іноді виношу їм якусь їжу. Так вони тепер, коли хочуть їсти, смикають за мотузку, і дзвіночок дзеленькає. Я виходжу, бачу, що вони смикають за мотузку, і годую їх. Як же Бог все влаштував! — Геронде, до Вас у келію приходять тварини? — Як не приходять, приходять! Приходять шакали, кабани... Іноді прибігає маленька лисичка. Коли кішки йдуть геть, прибігає лисичка. Кабанів влітку не видно, тому що вони бояться мисливців, тільки змій можна побачити, тому що люди їх бояться. Прилітають птахи зграями: великі, маленькі. Я даю їм розмочені сухарі, і вони їдять. Горіхи від лукуму я зберігаю винятково для птахів, які приносять весну. Ці бідні пташки, починаючи із зими, коли ще сніг, співають по-весняному. Одним словом, втішають. Як же вони люблять горіхи! — Геронде, а на Сінаї були тварини? — На Сінаї, тому що там пустеля, більше було диких тварин, а ще птахів. Куріпки, перепели, такі ж, яких їли євреї в пустелі. Ще були красиві миші, схожі на черепашок, без хвоста, у яких на спині щетина була щільною, як щітка! Я всіх їх годував, куріпок, перепелів, мишей! Розкладав окремо їжу на плитах, щоб вони не сварилися! А то пташка тільки починає клювати, прибігає миша, і пташка летить. Птахи, куди б я не пішов, слідували за мною. Коли я вилазив на скелі й починав співати, вони збиралися, і я їм кидав трохи рису. Якщо мені хотілося тиші, то доводилося замовкати, тому що досить було заспівати, як птахи відразу зліталися! Пам’ятаю, одного разу у мене схопило поперек, довелося кілька днів провести в ліжку. Так одна пташка залетіла до мене просто в келію й сілана груди. Сиділа, дивилася мені в обличчя й щебетала кілька годин підряд, дуже гарно. От було здивування! Будемо брати з тварин приклад— Що це за гул, Геронде? — Бджолиний рій поселився в мене за вікном, і тепер бджоли так активно працюють, що мені доводиться терпіти вечорами такий шум! Ходіть-но, я вам покажу свою пасіку. Дивіться, як у бджіл все архітектурно продумано, хоча в них нема ні архітектора, ні підрядника! Бажаю й вам трудитися правильно, духовно, створити духовний вулик, який дає духовний мед, щоб приходили миряни, їли й насолоджувалися духовно. — Геронде, що означає сказане псалмоспівцем: “Людину і скотину спасаєш, Господи”? — Це означає, що Бог допомагає і тваринам теж. Скільки є святих заступників тварин! А самим тваринам, що їм доводиться терпіти, бідолашним! Ми й тиждень не змогли б витримати того послуху, який вони несуть, служачи людині. Якщо їх нагодують — добре, а якщо ні, залишаються голодними. Якщо не роблять того, що хоче хазяїн, їх б’ють. А як трудяться без усякої винагороди! Ми за одне “Господи, помилуй” можемо дістати Рай. Хіба цього мало? Так що тварини перевершили нас і в нестяжанні, і в терпінні, і в послуху. Спостерігайте за життям тварин і комах, це корисно. Я дивлюся, як ретельно й любочесно трудяться мурахи, не маючи керівника. У жодній людині немає такої тактовності, яка є в мурах. Молоді мурахи тягнуть у мурашник дрібні палички й багато інших випадкових речей, бо ще не знають, що потрібно, а що ні. Дорослі мурахи їм не перешкоджають, але потім самі виносять все це з мурашника. Згодом молоді починають дивитися, що в мурашник несуть дорослі мурахи, і вчаться. Якби ми були на їхньому місці, то говорили б так: “Агов, ти, іди сюди, що це таке ти тягнеш? Ану викинь швиденько!” Бог сотворив тварин, щоб вони служили людині, але й щоб людина брала з них приклад. Людина, якщо вона дійсно людина, з усього дістає для себе користь. Олет — старанний птах— З останнім листом ви надіслали мені ікону, де зображений Адам з тваринами в Раю. Ось я й подумав послати вам у відповідь малюнок одного птаха, мого найближчого друга, тому що, якби я вам послав малюнок змії, думаю, ви б злякалися. Я назвав його Олет, що по-арабськи значить “дитина”. Олет живе на пагорбі в п’ятистах метрах від моєї келії. Щодня опівдні я несу йому гостинці й частування. Коли я даю йому їжу, він бере трішки й летить. Я кричу, щоб він повернувся, однак він летить, але незабаром повертається, тихо підлітає ззаду й ховається в мене під жилеткою. Коли я йду геть, він проводжає мене на відстань приблизно на сто метрів, і я, щоб він не летів за мною далі й не втомлювався, кидаю йому крихти, щоб відволікти, а сам швидко йду вперед, поки він не випустить мене з виду. Останнім часом Олет залишив суворе життя й шукає насолод! Не їсть ні дробленого рису, ні розмочених у воді сухарів, тільки черв’ячків, причому хоче, щоб я підносив йому їх на... тарілці — на долоні, — сідає на неї і їсть. Прогрес! У ці дні я насолоджуюся товариством Олета. Хтось може сказати: “Чому ти робиш для Олета виняток? Чому до інших птахів не ставишся так само, як до нього?” Відповідаю: коли я кличу Олета, він прилітає разом з іншими птахами, своїми друзями; інші відразу накидуються на їжу, а Олет прилітає через послух і через любов. Навіть коли він голодний, може довгий час просидіти разом зі мною, потім я сам нагадую йому про їжу. Зараз встановилася гарна погода, і в Олета багато їжі: комашок, мурашок, але він все одно прилітає, коли я його кличу, хоча він і ситий, — прилітає через послух. Як же не тішитися цим запопадливим любочесним птахом більше, ніж іншими? Часто від великої любові мені хочеться міцно стиснути Олета в долонях, але боюся, як би мені не перетворитися на ту мавпу, що міцно притискає до себе своїх дітей, так що врешті-решт душить їх. Тому я стримую своє серце й радію від Олета здалеку, щоб йому не нашкодити. Одного разу я затримався, і, коли прийшов на пагорб, Олета вже не було, тому що в той день дув сильний вітер. Я залишив їжу у звичному місці й пішов. Наступного дня пішов до Олета дуже рано, тому що непокоївся, чи не з’їв його яструб. Олет, коли побачив залишену йому звечора їжу, “спокусився помислом”, полетів у напрямку до моєї келії й став чекати на менена половині дороги. Побачивши мене, він від радості немов збожеволів. Я став його годувати, але йому більше було потрібно моє товариство, ніж їжа. Я дивуюся його помірності, любові й вдячності. Моліться, щоб мені бути наслідувачем його чеснот. Думаю, що я вас не розчарував, сказав усе без приховування, не запитавши дозволу в Олета. Сподіваюся, він не засмутиться, хоча й так ніхто, крім вас, про це не дізнається... Великий уклін вам від Олета й від мене. У мене в келії не тільки птахи, але й всі тварини, що приходять туди, — шакали, зайці, ласки, черепахи, ящірки, змії, — насичуються від превиливу моєї любові, насичуюся і я, коли насичуються вони, і всі разом, «звірина і всі тварини, змії і птахи пернаті» “хвалимо, благословляємо, поклоняємося Господові”.
[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ] [ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ] [ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
[
