Любов до ближнього

Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець

Слова. Том 5.

Пристрасті і чесноти

Розділ другий. Чесноти.

“У кому є духовна краса, народжувана чеснотою, той світиться Божественною Благодаттю. Оскільки, набуваючи чесноти, людина здобуває обоження, а тому випромінює світло, Божественна Благодать її видає”

Друга частина. Любов духовна.

«Духовна людина віддає спочатку
свою любов Богові, потім людям,
а залишок любові віддає тваринам
і всьому живому творінню»

Любов і смиренність — дві чесноти-сестри

— Геронде, як я спасуся, коли в мене стільки пристрастей?

— Любов’ю й смиренністю. Як тільки розів’ються любов і смиренність, гордість і злість виснажаться і почнеться агонія пристрастей. Так поступово всі пристрасті загинуть і всі решта чеснот прийдуть самі собою. Тому всі свої сили спрямуй на набуття любові й смиренності.

Істинна любов нерозривно пов’язана зі смиренністю, як дві сестри-близнючки, які одна одну дуже сильно люблять. Любов невіддільна від смиренності. У любові ти знаходиш смиренність і в смиренності знаходиш любов.

Для мене основа духовного життя — любов і смиренність. Де є любов, там живе Христос — Любов, і де є смиренність, вона немов силою втримує в людині Благодать Божу. Тоді всюди царює Бог і земля перетворюється на Рай. А де любові й смиренності нема, там живе тангалашка — ворог, і люди разом з ним уже тут живуть немов у пеклі, і з кожним днем погіршують свою долю в іншому житті. Найлегший шлях до спасіння — це любов і смиренність. Якщо в нас їх не буде, то ми будемо осудні. Ці дві чесноти схиляють Бога до милості і підносять Його творіння на Небеса. За цими характерними ознаками — за смиренністю й любов’ю — святі Ангели визначають чад Божих, з любов’ю беруть їх і без страху проводять через повітряні митарства, і спроваджують до ніжно люблячого Отця, Бога.

Дорога істинна любов

— На мою думку, любов буває трьох видів: плотська любов, яка повна духовних мікробів; мирська любов — примарна, зовнішня, лицемірна, неглибока; і духовна любов — правдива, чиста й дорога. Ця любов безсмертна, вона перебуває “во віки віків”.

— Як я зможу зрозуміти, Геронде, чи є в мене справжня любов?

— Щоб це зрозуміти, потрібно випробувати себе, чи любиш ти однаково всіх людей і чи вважаєш всіх кращими за себе.

— Геронде, моя любов до Бога й ближнього охолола.

— Посій той невеликий залишок любові, що в тебе є. Нехай вона дасть паростки, виросте, віддячиться плодами любові, які ти й збереш. Потім ти посієш уже більше любові й ще більше збереш, так поступово твоя комора заповниться любов’ю, так що тобі вже нікуди буде її складати, адже чим більше любові сієш, тим більше її виростає. Допустимо, у хлібороба є невеликий пакетик насіння і він його сіє. Потім він збирає плоди, наповнює ними великий пакет. Якщо він потім висіє плоди з пакета, то, коли збере врожай, наповнить насінням цілий мішок. І коли в нього стане багато насіння і він його висіє, то потім заповнить повну комору. Але якщо він буде тримати насіння в пакетику й не посіє його, то в ньому заведуться хробаки. Він повинен кинути насіння в землю, щоб воно проросло, виросло й дало плоди.

Хочу сказати, що те ж саме відбувається і з любов’ю. Щоб любов зростала, потрібно її віддавати. Людина, що не віддає навіть ту невелику любов, яка в неї є, немов тримає в руці жменю насіння і не хоче його посіяти. Така людина — лукавий раб, що сховав талант.

Залежно від того, скільки любові ти віддаси, стільки й одержиш. Якщо не даси любові, не отримаєш любові. Бачиш, мати постійно віддає свою любов дітям, але й постійно бере від дітей, і її любов постійно росте. Але коли ми вимагаємо любові від інших тільки для себе, хочемо тільки отримувати від інших і, роблячи якесь добро, думаємо про нагороду, тоді в нас не дорога, а дешева любов. Тоді ми стаємо чужими Богові й не дістаємо любові ні від Бога, ні від інших людей.

Ті, хто у мирській любові сперечаються один з одним, прагнуть одного — схопити для себе побільше любові. І навпаки ті, котрі сперечаються один з одним у любові духовній, прагнуть віддати іншому якомога більше любові. Вони люблять, не думаючи про те, люблять їх інші чи не люблять, і навіть не вимагають, щоб інші їх любили. Хочуть постійно віддавати своє й себе і не вимагають від інших, щоб вони віддавали їм своє й себе. Таких людей люблять всі, але найбільше Бог, з Котрим вони одного роду.

Любов без винагороди! Не треба робити благодіяння для того, щоб отримати блага. Треба плекати благородну, дорогу любов, таку, яку любить Бог, а не дешеву мирську любов, яка наповнена всіма людськими немощами.

— Геронде, мені важко віддавати свою любов туди, де її не оцінять.

— У тебе нема справжньої любові, тому тобі й важко. Того, у кого справжня любов, не хвилює, оцінять його любов чи ні. Жертву, яку він здійснює заради ближнього через чисту любов, він навіть не пам’ятає.

— Як мені навчитися забувати добро, яке я роблю?

— Кинь його в море... Так і забудеш. Але й зло, що тобі роблять, теж потрібно забувати. Так ти, сама того не зауважуючи, нагромадиш духовне багатство.

Видаляти своє «я» з нашої любові

— Геронде, який еталон любові?

— “Так любіть один одного, як Я полюбив вас”. Цим Христос говорить, що ми повинні завжди жертвувати собою заради інших, як Він приніс Себе в жертву за нас.

— Чи може в жертві бути присутньою корисливість?

— Так, може. Пам’ятаю, (я тоді був ще мирянином) хтось з мешканців Коніци після Великодньої служби говорив кожному зустрічному: “Піду в монастир на горі, до Божої Матері, запалю лампадки”, Але з того, як він це говорив, було видно, що в ньому сидить гординя і корисливість... Пішов він уночі в монастир запалювати лампадки, дві години дороги туди, дві година назад. А дорога — жах! І церква занедбана, усе валяється, годі знайти ґнотики й поплавки для лампад! Так що виявилося, що весь його труд був даремним. Але ж, напевно, якби хтось йому сказав після служби: «Запали лампадку, як прийдеш додому», — можливо, він би й не запалив! Якби він насправді захотів принести жертву Богові, то мав би піти в монастир запалювати лампадки просто, без шуму.

— Виходить, людина може жертвувати собою і через гординю?

— Може, як не може? Вона може пожертвувати навіть, як говорить апостол Павло, своїм життям, а любові не мати.

— Така жертва має цінність?

— Не пам’ятаєш, що перед тим говорить апостол Павло? “Якби я не мав любові, я був би ніщо”. Жертва, щоб вона була мила Богові, має бути вільною від людського: корисливості, гордості й т.д. Коли людина смиренно жертвує собою, тоді це означає, що в неї є любов, тоді вона схиляє до себе Бога. Коли я говорю про любов, говорю про дійсну, справжню любов, у якій є благородство. Адже людина може бути впевненою у своєму помислі й думати, що має любов, тому що все роздає, і, однак, не мати любові, тому що в її любові є її “я”, тобто її любов спрямована на досягнення особистого інтересу.

Щоб наша любов була справжньою, ми повинні її очистити, видалити своє “я” з нашої любові. І коли всі видаляють своє “я” зі своєї любові, тоді кожен в кожному й усі об’єднані однією любов’ю Христовою. А в Христі вирішуються всі проблеми, тому що любов Христова ліквідує всі проблеми.

Материнська любов до всіх

— Геронде, як людина може прийняти увесь світ у своє серце?

— Як може обійняти увесь світ, коли в неї короткі руки?.. Щоб людині помістити увесь світ у своє серце, вона повинна розширити своє серце.

— Як це зробити, Геронде?

— Любов’ю. Але й цього недостатньо. Потрібна материнська любов. Мати любить своїх дітей більше за себе саму. Якщо людина набуде таку любов, то вона стане любити не тільки тих, хто її любить, але й тих, хто їй шкодить, тому що буде завжди для інших знаходити пом’якшувальні обставини й звинувачувати у всьому себе. Навіть якщо її обкрадуть, вона буде відчувати докори сумління, коли злодія спіймають і посадять до в’язниці. “Через мене чоловік потрапив до в’язниці, — говоритиме вона. Якби я знайшла спосіб дати йому грошей, яких він потребував, то він би зараз не був у темниці”.

Материнська любов все покриває й все погашає. Якщо дитина щось пошкодить, щось зламає або зробить щось погане, мати її відразу пробачає, тому що дитина її чадо. Так, якщо ти любиш свого ближнього материнською любов’ю, то виправдовуєш всі його слабкості і не бачиш його гріхів, а якщо й бачиш, то відразу пробачаєш. Тоді твоє серце переповнюється любов’ю, тому що ти робишся наслідувачем Христа, Котрий усіх нас терпить.

— Геронде, я до всього підходжу якось звужено. Може, у мене немає серця?

— Це в тебе нема серця? Та знаєш, яке в тебе серце? Але ти допускаєш, щоб його душила твоя вузьколобість, а потім мучишся. У кого широке серце, той все може витримати, а той, у кого вузьке серце, легкодухий, через одне зауваження, одну неприємну подію засмучується, не може її сприйняти.

— Чому?

— Тому що настільки вистачає його акумуляторної батареї.

— Що мені зробити, щоб збільшити потужність моєї батареї?

— Виправдовуй незібраність і недоліки інших. До всього стався духовно, з вірою й довірою до Бога. Думай про те, що ти в руках Божих, і коли щось відбувається не так, як ти хочеш і бажаєш, приймай це із вдячністю.

— І моє серце розшириться?

— Щоб твоє серце стало ширшим, потрібно щось з нього забрати: позбутися себелюбності. Якщо плющ себелюбності й вузькості думки, що тебе душить, засохне, то твоє духовне дерево стане розвиватися вільно. Бажаю, щоб твоє серце незабаром звільнилося зовсім, розрослося й розширилося. Амінь.

Я зараз, знаєте, що відчуваю? Відчуваю таку материнську любов, таку м’якість і ніжність, яких у мене не було раніше. У мені вміщується увесь світ. Я хочу обійняти всіх людей, хочу їм допомогти. Тому що любов не може залишатися захованою в серці. Як у матері, яка втратила дитину, молоко ллється із грудей, так і любов шукає виходу.

Серце не старіє ніколи

— Геронде, авва Памво каже: “Якщо маєш серце, можеш спастися”, Що він має на увазі, говорячи “якщо маєш серце”?

— Багато чого можна мати на увазі. По-перше, “якщо маєш серце” може означати “якщо любиш Бога”. По-друге, “якщо маєш серце” може значити “якщо маєш сприйнятливість і не є байдужим”. По-третє, “якщо маєш серце” може значити “якщо ти добрий”. По-четверте, “якщо маєш серце” може означати “якщо в тебе є терпимість”. По-п’яте, “якщо маєш серце” може означати “якщо в тебе є мужність”, Коли ми говоримо “серце”, то маємо на увазі не шматок плоті, а налаштування до жертовності, благородну любов.

Велика справа сила серця! Серце немов акумуляторна батарея, що постійно підзаряджається. Воно не стомлюється й не старіє, його сила не вичерпується ніколи. Але над серцем треба працювати. Адже й у мене є серце, і в тебе є серце, але яка з цього користь, якщо ми над ним не працюємо? Якщо людина не працює над своїм серцем, вона може бути велетнем і при цьому зовсім не мати відваги. А інший, маленький і кволий, роблячи все із серцем, ніколи не втомлюється. Ось і тут є одна слабка сестра, та через те, що вона в кожну справу вкладає серце, не відчуває втоми. Дивиться не на те, як би ухилитися від роботи, а на те, як би допомогти іншому. Кожну справу вона робить з любов’ю, тому що уболіває за неї, а не тому, що чекає, щоб інші її помітили й похвалили. У неї нема самолюбства, прагнення собі догодити, вона живе так, щоб її не було видно, тому й отримує Божественну Благодать і приймає допомогу від Бога.

Якщо людина за своєю природою немічна або вже зістарилася і її тіло не може витримувати великого навантаження, якщо вона навчилася працювати над серцем, тоді її серце примушує тіло до роботи. Вона — немов старий автомобіль зі спущеними колесами, з поламаними осями, але з міцним двигуном — штовхаєш такий автомобіль, він і біжить. А інша людина і молода, і сильна, але якщо вона не працює над своїм серцем, то схожа на нову машину зі слабким двигуном, що не може рухатися вперед. Будь-яка, навіть найлегша справа їй здається нездійсненною. Іноді трапляється, що якийсь дідусь забуває в мене в келії парасольку або сумку, і я прошу когось із молодих: “Давай-но, орле, збігай, наздожени дідуся”. Варто мені тільки це сказати, “орел” тяжко зітхає: “Отче, а він сам не повернеться?” “Ну що ти, давай, зроби добру справу”, — прошу я знову. Він знову зітхає. Та він від одного слова “збігай” уже стомився, куди вже там бігти!

Якщо людина не працює над серцем, то вона навіть не як тварина, вона стає як статуя, пам’ятник. Серце її ні до чого не придатне.

Спільна робота розуму й серця

— Геронде, іноді я розумію, що потрібно полюбити іншого, але любові всередині не відчуваю.

— Потихеньку з розуму перейде й у серце, і відчуєш любов. Щоб полюбити іншу людину необхідно, щоб працювало серце теж, одного розуму недостатньо. Максимально, що може зробити розум, це привести тебе в стан, коли ти зможеш сказати: “Я повинна потерпіти цю людину” або “я маю тримати себе в руках, щоб не сказати або не зробити їй чогось поганого” і т.д. Це значить, що ти іншого не любиш. Дивишся на нього, як на чужого, не бачиш у ньому брата, щоб переживати за нього й щоб серце трепетало.

— Якщо між розумом і серцем існує дистанція, я можу логічним міркуванням зробити так, щоб серце пішло за розумом?

— І яка відстань між серцем і розумом? Чому має бути відстань?

— Бо хоча розумом я мислю правильно, але серце не може за ним піти, оскільки воно в полоні пристрастей.

— Діагноз правильний, але цього недостатньо, потрібно подбати про лікування. Всю духовну роботу здійснює розум разом із серцем. Розум — передавач, а серце — приймач. Як людина налаштує передавач, на такій частоті працює й приймач. Якщо розум працює по-мирському, то посилає серцю мирські повідомлення. Якщо працює духовно, то серце зворушується й духовно хворіє. Як ти можеш, наприклад, об’їдатися, якщо знаєш, що в іншому місці люди помирають від голоду або що бедуїни їдять верблюжий гній?

— Геронде, я помітила, що люблю не серцем, а розумом. Як змусити серце працювати?

— Хіба ти не знаєш? Зараз лікарі, щоб змусити серце працювати, розрізають грудну клітку й вставляють усередину... батарейку. І ми повинні зробити так, щоб розум краяв серце, завів його й змусив працювати.

— Як це?

— Я думаю, що це відбувається трьома способами. Або людина відчуває вдячність за благодіяння Божі, тож знемагає й прославляє Бога. Або вона відчуває тяжкість своїх гріхів і з болем просить у Бога прощення. Або вона ставить себе на місце людини, що перебуває в скрутному стані, й співчуває їй природно.

— Геронде, я поводжуся безпосередньо, так, як відчуваю. Це добре?

— Дивися, коли в серці є чиста й всеціла любов до Бога, тоді кожен мимовільний рух серця чистий. Але коли в серці нема чистої любові, тоді потрібно безпосередність обмежувати, тому що тоді цей мимовільний рух серця наповнений мирськими токсинами.

— Що мені зробити, щоб обмежити свою безпосередність?

— Ти хіба не водила машину? В машині є гальма? Ну, скажи мені тепер, людино... без гальм, що потрібно зробити?

— Потрібно вставити в серце гальма.

— Так, розум має гальмувати серце, бо якщо серце йде поперед розуму, то працює вхолосту. Тобі Бог дав багато розуму й велике серце, але ти не користуєшся розумом для того, щоб гальмувати серце, і тому воно в тебе працює вхолосту. Перш ніж щось зробити — подумай, і так працюй над серцем, як тобі дав Бог, просто й з любочестям.

“З убозтва свого... “

— Геронде, апостол Павло говорить: “Бог любить того, хто дає радо”. Я примушую себе, коли потрібно щось дати або зробити якусь добру справу.

— Ми — діти Божі, і наш обов’язок робити добро, тому що Бог весь є любов. Бачиш, удова, що прийняла в себе пророка Іллю? Вона була язичницею, але яку мала любов! Коли пророк прийшов і попросив у неї хліба, вона сказала: “У нас є трохи олії й борошна, це ми з’їмо з моїми дітьми й помремо”. Не сказала йому: “У нас нічого нема”. І коли пророк, щоб випробувати її зволення, сказав їй зробити хліб спочатку для нього, а потім для себе й дітей, то бідолаха відразу погодилася. Якби в ній не було любові, у неї стали б народжуватися різні помисли. “Мало йому, — думала б вона, — що я йому сказала, що в нас мало олії й борошна, він ще хоче, щоб я спочатку спекла хліб для нього!” Виявилося її налаштування, щоб нам був добрий приклад. Ми читаємо Святе Письмо, стільки всього в ньому знаходимо, а на ділі як застосовуємо його?

Пам’ятаю, як на Сінаї діти бедуїнів, які не знали, що таке Євангеліє, коли я їм давав що-небудь, то вони ділили це між собою, навіть якщо я їм давав зовсім трішечки. Усім щось перепадало. А якщо останньому не вистачало, то кожен давав йому від своєї частини.

Все це нехай буде для вас прикладом. Дивіться на себе, щоб зрозуміти, де перебуваєте. Якщо людина так подвизається, то видобуває для себе користь не тільки із прикладу святих і подвижників, але з життя всіх людей. Думає: “А чи в мені є ця гарна якість? Як я прийду на Суд?”

Цінне те, що ми приділяємо іншому від своєї скудності, чи йде мова про духовну допомогу чи про матеріальну.

Припустимо, у мене є три подушки. Якщо я віддам іншому ту подушку, якою не користуюся, то в цьому нема нічого цінного. Але, якщо я віддам йому ту подушку, на якій сплю сам, отоді це цінно, тому що тут є присутньою жертва. Тому Христос і сказав про вдову: «Ця бідна вдова кинула більше від усіх».

Кинь свою стару рахівницю у вогонь любові

— Мені нелегко прощати інших, Геронде.

— Ти не хочеш, щоб Христос тебе простив?

— Хочу, Геронде. Як же не хочу?

— Тоді чому ти сама не прощаєш інших? Подумай гарненько, адже цим ти дуже засмучуєш Христа. Він простив тобі борг у десять тисяч талантів, а ти не хочеш простити іншому сто динарів. Говори у своєму помислі так: “Як можливо, що Христос, Котрий не має гріха, постійно мене терпить, а ще терпить і прощає мільярдам інших людей, а я не прощаю одній-єдиній сестрі?”

Одного разу до мене в келію прийшов юнак, що посварився з якимось чоловіком і, хоча той просив у нього вибачення, його не прощав. Якось він мені каже: “Помолись, Геронде, щоб Бог мене простив”. “Я буду молитися, — відповідаю я, — щоб Бог тебе не простив”. Він знову мене просить: “Я хочу, Геронде, щоб Бог мене простив”. Якщо ти, дорогий, не простиш іншим, — сказав я йому, — тоді як же Бог простить тобі?”

Правосуддя Боже — це любов і довготерпіння. Воно не має нічого спільного з людською справедливістю. Цю Божественну справедливість нам і потрібно стяжати. Одного разу у келію отця Тихона прийшов якийсьмирянин, щоб обікрасти його. Після того як він досить помучив старця — душив його мотузкою, — зрозумів, що в того нема грошей, і зібрався йти. Коли він ішов геть, отець Тихон сказав йому: “Бог простить, чадо моє”. Потім цей бандит пішов грабувати келію іншого старця, але там його впіймала поліція. Він сам зізнався, що ходив грабувати і келію отця Тихона. Поліцейський послав жандарма, щоб він привів отця Тихона на допит, але той не хотів іти, “Я, чадо моє, — говорив старець жандармові, — простив злодія від усього серця”. Але жандарм не звертав ніякої уваги на його слова. “Давай, отче, йдемо швидше, — говорив він. Що мені до твоїх «прости» та «благослови»”. Врешті-решт, коли вже старець став плакати як маленька дитина, начальник поліції його пошкодував і відпустив. Коли старець згадував цей випадок, він ніяк не міг зрозуміти: “Чадо моє, — говорив він, — у цих мирських свій статут, немає в них ні «благослови», ні «Бог простить»”!

— Геронде, що значить пам’ятозлобіє? Пам’ятати зло, що тобі заподіяли, чи злитися на того, хто його зробив?

— Якщо ти пам’ятаєш зло й засмучуєшся, коли в того, хто його заподіяв, все йде добре, або радієш, коли погано, тоді це пам’ятозлобіє. Але якщо, незважаючи на зло, що тобі заподіяв інший, ти радієш від його успіхів, тоді це не пам’ятозлобіє. Ось так ти можеш випробовувати себе в цьому питанні.

Я будь-яке зло, що мені роблять, забуваю. Кидаю стару рахівницю у вогонь любові, вона й згоряє. Під час громадянської війни 1944 року до нас у село прийшли повстанці. Було дуже холодно. Я подумав: “У них, напевно, нема їжі. Люди залишаться голодними. Віднесу-но я їм трохи хліба”. Коли приніс хліба, вони визнали мене підозрілим і затримали. Я навіть і не думав про те, що ці заколотники полюють за моїми братами, які ховалися в горах. Що сказав Христос? “Любіть своїх ворогів і робіть добро тим, хто вас ненавидить”.

Любов зі співчуттям

— Геронде, як же Вам важко в келії! Приходять душевнохворі, наркомани...

— Ось тут-то й стає зрозумілим, чи є в нас справжня любов. В особі нашого брата ми бачимо Христа. Тому що, роблячи щось заради брата, робимо Самому Христу. “Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, — сказав Христос, — ви Мені зробили”.

Одного разу до мене в келію прийшов батько з біснуватим сином-юнаком. Майже одночасно з ними прийшов і мій знайомий. Я відвів батька юнака убік, щоб з ним трохи поговорити, тому що причиною біснування хлопчика був він. Бідний хлопець! Здоровий, а з носа тече... Побачивши це, мій знайомий підійшов до нього, витяг з кишені хустинку, витер хлопцеві ніс, а потім хустинку поклав назад собі в кишеню. Потім зняв зі себе золотий натільний хрест і надяг його юнакові на шию. Але не це мене вразило, а те, з якою любов’ю він витирав йому ніс — і бачили б ви того юнака, у якому він був стані! Ця людина співчувала йому як братові. Якби він не бачив у ньому брата, хіба вчинив би так? Якщо ти любиш іншу людину як брата, то можеш своєю хустинкою витерти йому носа, а потім покладеш хустинку назад у свою кишеню! Але якщо такого відчуття нема, то інша людина для тебе — як сторонній предмет, тому тебе пересмикує від будь-якого його дотику, і варто йому випадково бризнути на тебе слиною, ти відразу стрімголов побіжиш умиватися. Благий Бог дав нам щедрі дари й не допустив, щоб ми страждали, то ми маємо співчувати своєму ближньому, котрий страждає. Наприклад, бачимо інваліда. Якщо подумаємо так: “Якби я був інвалідом і не міг би ходити, як би я себе почував?” — то відчуємо до нього жалість. Або, якщо хтось, хто перебуває в скрутному стані, попросить у нас допомоги, ми відразу маємо подумати так: Якби я був на його місці, хіба я б не хотів, щоб мені допомогли?” — у цьому буде наше до нього співчуття. Але навіть коли сама людина перебуває в біді, якщо в неї є справжня любов до ближнього і співчуття, то така людина забуває свою власну хворобу й вболіває за інших. Я, якщо хтось говорить мені про свій біль, перестаю відчувати власний біль, навіть якби сидів на цвяхах або ходив би босоніж по битому склі.

— Святий Марко Подвижник пише: “Одна пристрасть заважає нам творити по наших силах добро — недбальство. Пристрасть ця лікується молитвою й милостинею”. Чому він у цьому випадку говорить про милостиню?

— Тому що милостиня, доброта зм’якшують серце. Милостиня діє на серце, як олива на іржавий замок. Жорстоке серце зм’якшується, коли людина дивиться на страждання інших, стає більш сприйнятливим і смиренним. Бог не створив людину жорстокою й немилосердною, але люди не розвивають у собі милосердя, дане їм Богом, не співчувають ближньому й від недбальства поступово стають жорстокосердими.

— А як зм’якшити серце?

— Щоб зм’якшити своє серце, потрібно ставити себе на місце не тільки інших людей, але й тварин, і навіть змій. Подумаємо, наприклад, так: “Добре було б мені, якби я був змією: виповзаю я на сонечко погрітися, а до мене біжить людина з ціпком і б’є мене по голові? Ні, не добре”. Якщо будемо так думати, то будемо жаліти й любити навіть змій. Якщо людина не буде ставити себе на місце інших людей, і не тільки людей, але навіть тварин і комах, то не зможе стати людиною.

У співчутті прихована любов такої сили, що вона більша за звичайну любов. Якщо ти співчуваєш іншому, то починаєш любити його сильніше. Коли в любові є співчуття, то ти стискаєш в обіймах свого брата, одержимого бісом, і біс виходить з нього. Тому що “міцна” любов, духовна любов, у якій є співчуття, втішає творіння Божі святою втіхою, потопляє полки демонів, звільняє душу, лікує її рани бальзамом Христової любові, яка виливається на неї.

Людина духовна — вже сама по собі є одним великим співчуттям.

Знемагає, співчуваючи іншим, молиться, утішає. І, хоча бере на себе чужі страждання, завжди наповнена радістю, тому що Христос віднімає від неї її біль і втішає духовно.

Любов сповіщає

— Геронде, як я можу проявити любов?

— Проявити любов? Я цього не розумію. Це неправда й лицемірство. У нас є любов, і ця любов нас видає? Це зрозуміло. Справжня любов сама сповіщає про себе іншій людині без показних проявів. Любов — це значить вислухати зі співчуттям чужий біль. Любов — це значить співчутливий погляд і слово, сказане людині у тяжку хвилину. Любов — це значить розділити її горе, заспопокоїти у труднощах. Любов — це значить прийняти від неї брутальне слово. Все це корисніше за багато слів і показних проявів.

Коли ти внутрішньо співчуваєш іншій людині, то Бог її сповіщає про твоє налаштування, твою любов, і вона розуміє її без показних проявів. Так само й злість, якщо вона зовні не виражається, але всередині є, то інша людина її відчуває. Адже і диявол, коли являється в образі “ангела світла”, приносить збентеження, а справжній Ангел приносить невимовну легку радість.

— Що, Геронде, мені заважає отримувати повідомлення про любов до мене інших людей?

— Напевно, ти не розвинула в собі любов? Людина, котра любить, отримує повідомлення про любов до неї іншої людини, але й іншу людину сповіщає про свою до неї любов.

Людина розуміє, чи любиш ти її по-справжньому, чи прикидаєшся, тому що любов летить до неї, як телеграма. Якщо, наприклад, ми прийдемо в дитячий будинок, діти відразу зрозуміють, з яким налаштуванням ми прийшли. Якось до мене в келію прийшли кілька людей, які хотіли організувати дитячий притулок. “Головне, — сказав я їм, — переживати за цих дітей, як за своїх власних, і навіть більше, ніж за своїх. Якщо цього не буде, то краще нічого й не починати”. Тоді один лікар, чоловік дуже благочестивий, сказав: “Ти маєш рацію, Геронде. Коли ми прийшли першого разу у дитячий будинок, діти відразу зрозуміли, з чим прийшов кожен. «Цей пан, — кажуть, — прийшов просто так, цей прийшов з нами погратися, а цей пан по-справжньому нас любить»”. Бачите, яким способом любов сповіщає?

Любов скасовує відстані

— Геронде, як люди духовно спілкуються один з одним на відстані?

— Передають один одному послання по рації або за допомогою азбуки Морзе!..

— Як це?

— Щоб люди могли між собою духовно спілкуватися, вони повинні працювати на одній частоті. Цього ніяк не можуть зрозуміти люди вчені. Пам’ятаєш випадок, про який розповідається в книзі “Отці-святогорці...”? Якось чернець зібрався відвідати іншого ченця, котрий проживав у Капсалі, і став прикидати, що йому віднести в подарунок. Він добув дві рибини і став їх чистити, готуючись подарувати. Тим часом інший отець дістав повідомлення від Бога про візит брата й задумався: “Чим мені почастувати брата, коли він прийде?” У той час, коли перший брат чистив рибу, зненацька прилетів ворон, схопив одну з рибин і відніс її другому ченцеві в Капсалу на відстань п’ять із половиною годин шляху. Розумієте? Одна людина думала про те, як порадувати іншу, а ворон став між ними посередником!

Коли людина має Любов — Христа, навіть якщо вона німа, знайде спільну мову з мільярдами різних людей, з людиною будь-якого віку, хоча в кожного віку є своя мова спілкування. Посади поруч двох людей, які не люблять один одного, і скажи їм сидіти мовчки — і посади тих, у кого взаємна любов, і їм скажи сидіти мовчки. Як будуть відчувати себе і ті, і ті? І перші мовчать, і другі мовчать. Однак другі, хоча й мовчать, розмовляють, тому що між ними є зв’язок. І, навпаки, перші не зможуть спілкуватися, тому що вони ізольовані один від одного. Коли нема любові, двоє людей фізично можуть перебувати поруч, але бути далеко одне від одного.

— Геронде, мені жаль, що прийшов день, коли Ви знову маєте нас покинути й виїхати далеко.

— У духовному житті не існує “далеко” і “близько”. Любов Христову не розділяють відстані, тому що Христос Своєю любов’ю відстані скасовує. Отже, далеко чи близько перебуває людина, завжди відчуває, що перебуває поруч, коли вона близька до Христа й пов’язана з іншою людиною братніми узами Христової любові.

Я дякую Богові, що маю такого роду любов, духовну, ангельську, так що відстані скасовуються, і я спілкуватимусь з вами і у цьому житті на відстані, і при переході в інше життя, хоча відстань буде набагато більшою, — але й вона буде зовсім недалекою, тому що нас поєднує Любов — Христос.

[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ]

[ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ]

[ Cкачати книгу в аудіоформаті: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. (на російській мові) ]

[ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" ]

Паїсій Святогорець "Слова" (українською):		Паисий Святогорец "Слова" (на русском):
[ Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" Том I ] [ Паїсій Святогорець "Духовне пробудження" Том II ] [ Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" Том III ] [ Паїсій Святогорець "Сімейне життя" Том IV ] [ Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" Том V ]		[ Паисий Святогорец "С болью и любовью о современном человеке" Том I ] [ Паисий Святогорец "Духовное пробуждение" Том II ] [ Паисий Святогорец "Духовная борьба" Том III ] [ Паисий Святогорец "Семейная жизнь" Том IV ] [ Паисий Святогорец "Страсти и добродетели" Том V ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!