 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Блаженної пам'яті старець Паїсій СвятогорецьСлова. Том 5.Пристрасті і чеснотиРозділ другий. Чесноти.“У кому є духовна краса, народжувана чеснотою, той світиться Божественною Благодаттю. Оскільки, набуваючи чесноти, людина здобуває обоження, а тому випромінює світло, Божественна Благодать її видає” Друга частина. Любов духовна.«Духовна людина віддає спочатку «Щільний вогонь» любові Божої— Геронде, іноді я дуже сильно відчуваю любов Божу й страждаю, бачачи власну невдячність. — Бажаю, щоб ти виявилася гідною численних благодіянь Божих. “Милість Твоя, Господи, супроводжуватиме мене всі дні життя мого”, — говорив Давид. І ти так говори, тому що й тебе милість Божа супроводжує. Добре, що ти це бачиш, дякуєш і прославляєш Бога. Коли людина відчуває Божественну любов, тоді на неї обрушується... “щільний вогонь” любові Божої. Напевно, вам здається дивним цей вислів — «щільний вогонь». Але, щоб видалити із серця вапнякові відкладення або зруйнувати його гранітну стіну, що його оточує, потрібні снаряди, які містять найсильнішу вибухову речовину — Божественну любов. Коли ця тверда оболонка буде зруйнована, то серце зробиться сприйнятливим, і людина радуватиметься навіть найменшому благодіянню Божому. Вона відчує себе перед Богом неоплатним боржником і увесь час відчуватиме розчулення, тому що думає постійно про свій борг, а Бог їй посилає благословення, одне більше від іншого, так що зрештою її любочесна душа тане від любові Божої. — Геронде, чому Бог нас так сильно любить? — Тому що ми Його діти, більше я нічого не можу вам сказати! — А якщо людина подвизається й увесь час спотикається на тому самому, цим вона сердить і розчаровує Бога? — Хіба Бог чекає від нас успіху? Ні. Ми Його діти, і Він усіх нас однаково любить. Якось я бачив одного батька. Одна його дитина була трохи немудрою, і раз у раз витирала рукавом ніс. Але батько і її притискав до себе, цілував і ласкаво гладив, як і інших. Так само й Бог, як Благий Отець, любить не тільки гарних дітей, але й духовно слабких. І переживає, і піклується про них навіть більше, ніж про здорових. Ніхто не може збагнути, як Бог любить людину! Його любов ні із чим не порівнянна! Вона не має меж! Вона така велика, що якщо людина відчує хоч малу її частину, її серце не витримує, розчиняється в цій любові. Бог часто наділяє нас надлишком Своєї любові, і тоді наша душа зігрівається, ми бачимо, наскільки солодка Божественна любов, наскільки велика, така велика, що ми не витримуємо й просимо: “Вистачить, Боже мій! Стримай Свою любов, тому що я не можу її витримати”. Так Бог хоче нам показати, що Він зі Свого боку готовий дарувати нам удосталь Свою любов, але не робить цього, тому що обсяг нашої акумуляторної батареї маленький. Необхідно його збільшити, щоб він міг умістити більше Божественної любові, адже струм любові Божої надходить до нас із розрахунку ємності нашої батареї. — Як збільшити місткість батареї? — Чим більше очищається серце, тим більше збільшується його місткість і тим більше ми зможемо приймати Божественну любов, безмежну, невмістиму, невичерпну. Правильний розподіл любові— Геронде, чи може моя любов до якогось святого послабити мою любов до Бога? — Ні, тому що, коли людина дуже вшановує якогось святого й відчуває до нього велику любов, то за цим криється й велика любов до Триєдиного Бога й Божої Матері. Хто вшановує святих, безсумнівно, ще більше вшановує Божу Матір. Так само як і той, хто вшановує Пресвяту Богородицю, природно, вшановує ще більше Пресвяту Трійцю. Якщо ти зв’язаний тісними узами з ким-небудь зі святих і відчуваєш до нього велике почуття вдячності, то буває, що навіть готовий пожертвувати собою заради цього святого. Але, якщо ти жертвуєш собою заради святого, хіба це не означає, що ти жертвуєш собою заради Бога? Любов до Христа, до Божої Матері, до святих — велике діло. Ця любов не порівнянна ні з якою іншою. Це міцна любов, яка не залишається без відповіді. — Чи можливо любити Бога й не любити людей? — Ні, бо коли ти любиш Бога, то не можеш не любити образу Божого, людину. Любов до Бога приносить зі собою любов до ближнього, тому що той, хто близький до Бога, близький всім людям, як святі. Але й за любов’ю до ближнього криється велика любов до Бога. Коли людина віддасть своє серце Богові, то вона починає любити, не тільки людей, але й птахів, дерева, навіть змій. Тоді вона не тільки благоговійно поклоняється Богові й святим, але й образу Божому, людям. Усяке творіння, велике чи маленьке, дорогоцінне чи просте, камінці й тріски, вона благоговійно бере й цілує, як благословення від свого Творця, як цілує предмет, великий чи маленький, котрий отримала на благословення від шанованої нею людини. Сходження на Небо— Геронде, як людина приходить до Бога? — Є два способи, як людина може зійти до Бога на висоту й “схилити” Його зійти вниз і перебувати разом з нею. Перший спосіб — це щире покаяння — стосується великих грішників. Коли вони усвідомлюють своє велике падіння й глибоко смиряються, то Бог, заради їхньої великої смиренності, проявляє до них велику любов і зводить на Небо. “Велика радість буває на Небесах за одну людину, що кається”, — говориться в Євангелії. Тоді, звичайно, і грішники зазнають великої любові до Бога, тому що Він залишив їм великий борг. Другий спосіб такий: коли людина збережеться чистою від смертних гріхів, то вона має дякувати Благому Богові за те, що Той з дитячих років оберігав її, і одіяння її душі не опоганилися. І ти, якби Христос не оберігав тебе, як пташеня, у Себе під крилом, можливо, була б сьогодні найбільшою грішницею на світі. Тому вдень і вночі прославляй Благого Бога за цей Його великий дар і проливай перед Ним сльози радості й подяки. Ці сльози мають рівну, а може й більшу, силу зі слізьми покаяння. Тоді людина возноситься на Небеса, приходить до Бога й славословить Його безперестанно, як Ангели. І хоча живе на землі, але немов — на Небі. Її життя стає суцільним славослів’ям, і смерть вона очікує зі славослів’ям, бо знає, що тоді буде з Богом постійно, що і є її кінцевою метою. Тоді в ній народжується найбільше славослів’я: “Слава Тобі, Хто показав нам Світло...”. Віддамо свою любов Христові— Геронде, як мені трудитися, щоб возлюбити Бога? — Почни з жертви. Коли людина не зважає на себе й приносить себе в жертву, тоді все йде як треба; вона любить свого ближнього, любить Бога. Ті люди, які кажуть, що люблять Бога, але не жертвують собою заради ближнього, “вони обманювали Бога устами своїми, і язиком своїм брехали Йому”. — Геронде, як росте любов до Бога? — Нехай ваш ум постійно буде в Бозі, думайте про Бога. Творіть молитву, розмовляйте з Богом. Коли людина займається таким діланням, то спочатку слабо відчуває любов Божу, але чим далі, тим відчуває її все сильніше. Тепер її ум постійно перебуває в Бозі, її не займає ніщо земне й суєтне. У її серці росте любов до Бога, наповнює, і вона не хоче думати ні про що, окрім Бога. Її не хвилює ніщо з того, що є у світі, вона постійно думає про Небесного Отця. Тих, хто займається наукою, вона поглинає повністю. Але чи ми є поглинені Христом? — Чого ж нам не вистачає для того, щоб ми з такою ж ревністю шукали Христа? — Усе в нас є. Голова є, зрілість є. Перешкода — ми самі, наше “я”. Якщо ми не відмовимося від себе, то як у нас увійде Христос? Якщо ж ми відмовимося від себе і несумлінний квартиронаймач, ветха наша людина, залишить наше житло, то в серці — на місці, що звільнилося, оселиться нова людина, людина Нового Завіту. Наш храм, все наше єство наповниться любов’ю, тому що в нас буде жити Христос, Котрий є Любов. Тоді серце людини перетворюється на дзвін, що увесь час благовістить так голосно, що від цього дзвону тремтять стіни — грудна клітка й ребра, які, як стіни в будинку, обмащені глиною, що стала за велінням Божим плоттю. І якщо ти опинишся в пустелі, де немає храму, то храмом буде твоє тіло, а дзвоном серце. Коли людина віддає своє серце Богові, тоді й розум її охоплений любов’ю Божою, і серце тріпоче від радості. У голові легкість, тіло як пір’їнка. А коли любов Божа більша, ніж може вмістити серце, тоді дзвін серця чути навколо, тому що в цьому стані бере участь і тіло. Таке маленьке серце, а може так сильно любити! І якщо така любов людини до Бога, то яка ж тоді любов Божа! Я маю на увазі кількість, тому що за якістю любов Божа така ж, як наша, якщо наша духовна. Яке велике зло роблять люди, які не хочуть віддати свою любов Христові, а марнують її на земні, порожні й суєтні речі! Навіть якби ми жили тисячу років і мали б тисячу сердець, то й цього б нам не вистачило, щоб віддячити Христові за Його велику до нас любов, яку Він нам явив і продовжує являти, прощаючи нас, терплячи й очищаючи наші сморідні душі Своєю Божественною Кров’ю. Вогонь любові Божої— Геронде, чому в мене до Бога немає такої ж любові, як до людини, адже якщо я когось люблю, то хочу бути з ним увесь час разом? — Це приходить поступово, в результаті боротьби, а інакше люди б зайнялися й горіли б любов’ю Божою. Навколо був би холод, а вони думали б, що горять, і бігли б у гори. Один солдат під час війни залишив свою частину й утік у гори. У його серці запалала така любов, що він не міг її стримати, хотів піти геть і молитися. Забув про все. Знайшов якусь печеру, увійшов до неї й став молитися! Коли інші солдати пішли на завдання, вони знайшли його й кричали: “Дезертир”. Потім його викликав на допит командир частини. “Як це називається?” — запитує. “Я горю, пане командире, горю любов’ю до Христа. Знаєте, що значить «горю»?” “А я що по-твоєму — не горю?” — запитує командир. “Я горю, пане командире, розумієте чи ні?” — повторював він і немов говорив: “Якщо гориш, то біжи!” Бог допоміг йому, і він уник трибуналу. Тут у мирний час, якщо солдат утече з частини, йому загрожує трибунал, а що говорити про війну! — Геронде, коли людина перебуває в такому стані, то вона відчуває тепло у всьому тілі? — Так, але найбільше в області грудей. Коли займеться духовна любов, то палахкотять вогнем усі груди. Вся грудна клітка перетворюється на полум’я. Людина горить сильним солодким вогнем любові Божої, ширяє, любить щирою, материнською любов’ю. Цей внутрішній вогонь, який запалює Сам Христос Своєю любов’ю, зігріває тіло сильніше за фізичний вогонь. Він має силу спалювати будь-яке сміття, будь-який злий помисел, який підкидає тангалашка, як і будь-яку похіть і будь-яке непристойне видовище. Тоді душа відчуває божественну насолоду, яка незрівнянна ні з якою іншою насолодою! Як прикро, що цей вогонь ще не ввійшов у вас! Якщо він спалахне й розгориться у вашому серці, то вас не будуть приваблювати ніякі суєтні речі. Бажаю, щоб Бог попалив Своєю любов’ю ваші серця! Божественний ерос— Божественний ерос — це любов до Бога? — Божественний ерос — це щось вище, ніж любов Божа, — це божевілля. Любов-ерос-божевілля — це як заздрість-ненависть-вбивство. Велика любов до Бога, поєднана з жертвою, солодко розпікає серце, і тоді, як пара, викидається Божественний ерос, який неможливо стримати, і саме він з’єднує людину з Богом. Божественний ерос розм’якшує тверді кості, які робляться настільки м’якими, що людина не може встояти на ногах і падає! Вона стає як свічка, поміщена в тепле місце, яка не може стояти прямо й нахиляється то в один бік, то в інший. Її поправляєш, а вона знову нахиляється, знову падає, тому що навколо тепло, дуже тепло... Коли людина перебуває в такому стані і їй потрібно кудись йти або щось робити, вона не може, вона мусить докласти зусиль, щоб вийти з цього стану... — А людина, охоплена Божественним еросом, відчуває біль? — Якщо біль дуже сильний, то він стихає й робиться терпимим, якщо слабкий — зникає. Бачиш, люди, коли закохані, перебувають у такому замилуванні, що й про сон забувають. Один чернець мені розповідав: “Геронде, мій брат закохався в циганку, навіть спати перестав. Тільки й чути «Парасочка моя, Парасочка моя». Зачарували його, чи що? Не знаю! Я стільки років чернець і не люблю Божу Матір так, як мій брат любить свою циганку! Я, наприклад, зовсім не відчуваю в серці ніяких веселощів”. На жаль, є духовні люди, яких бентежать слова “Божественний ерос”. Не розуміють, що таке “Божественний ерос”, і хочуть забрати це слово з Міней і Октоїха, тому що воно їх бентежить. Ось до чого ми дійшли! І, навпаки, миряни, які знають, що таке людський ерос, коли їм говориш про Божественний ерос, відразу відповідають: “Це має бути щось вище”. З багатьма хлопцями, які пізнали мирський, людський ерос, я швидко знаходжу спільну мову, якщо починаю їм говорити про Божественний ерос! “Ви коли-небудь від великої любові падали без сили на землю? Ви коли-небудь відчували, що не можете поворухнутися, не можете нічого робити?” Вони відразу здогадуються, що це щось вище, і ми починаємо розуміти одне одного. “Якщо на нас, — кажуть вони, — так діє проста, мирська любов, то можна собі уявити, що таке любов небесна!” Святе божевілля— Геронде, як можна збожеволіти від любові Божої? — Спілкуватися з... божевільними, щоб вони заразили тебе своїм духовним божевіллям! Сподіваюся побачити тебе... божевільною за Богом! Амінь. І в мене є невеликий досвід духовного божевілля, який походить від Божественного еросу. Тоді людина приходить у стан священної неуважності й не хоче думати ні про що, крім Бога, крім святого, духовного й небесного. Перебуваючи в стані божественної любові, вона горить солодко зсередини, виливає себе зовні в божевіллі, у межах священного благочестя, як ангел, прославляючи вдень і вночі свого Бога й Творця. — Це називається несамовитістю? — Так, тоді людина перебуває поза собою, у хорошому значенні. Це і є... “Вжахнися, бійся неба...”! Священне божевілля ставить людину поза земним притяганням, підносить її до престолу Божого, і людина починає відчувати себе, як собачка біля ніг свого хазяїна, котра радісно й шанобливо лиже йому ноги. Божественне сп’яніння— Геронде, я боюся, що не спасусь. — Не бійся, будемо разом підніматися нагору. Тільки скажи ігумені, нехай дасть нам дві великі пластикові пляшки на дорогу. Дивися, пластикові, а не скляні, щоб не розбилися дорогою!.. Ми наповнимо їх водою і будемо пити з них на шляху до Неба, коли відчуємо втому! Залишимо в них води тільки на три пальці, і попросимо Христа, щоб Він її благословив, перетворив на вино. Вип’ємо його й духовно сп’яніємо поруч із Христом. — Геронде, а що це за вода така? — Це любов до Христа й до братів. — А сп’яніння? — Сп’яніння від Святого Духа. Сп’янені Святим Духом увесь час радуються ніжній любові Бога, свого Отця. Якщо людина духовно сп’яніє від небесного вина, то її життя тут, на землі, стає мученицьким, однак, у доброму значенні. Вона стає непридатною для світу, її не хвилює ніщо земне, і вона все вважає за сміття. Бачиш, люди, коли багато вип’ють, п’яніють, і потім їх ніщо не хвилює. “Діду Фанасію, твоя хатина горить”, — кричали люди одному дідові, у якого зайнялася хата. “Ну її, хай горить”, — відповідав він, тому що напився і був п’яний!.. Отже, небесне пияцтво — це благо, але людина увесь час має бути там, біля бездонної бочки з небесним вином. Бажаю вам знайти заповітний райський священний кран, пити й постійно впиватися райським вином. Амінь!
[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ] [ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ] [ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
[
