 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Блаженної пам'яті старець Паїсій СвятогорецьСлова. Том 5.Пристрасті і чеснотиРозділ другий. Чесноти.“У кому є духовна краса, народжувана чеснотою, той світиться Божественною Благодаттю. Оскільки, набуваючи чесноти, людина здобуває обоження, а тому випромінює світло, Божественна Благодать її видає” Перша частина. Є одна чеснота – смиренність.«Смиренність відкриває двері Небесні й сходить на людину Благодать Божа» Як плекається смиренність— Геронде, яким чином набувається смиренність? — Смиренність плекається любочестям і удобрюється гноєм падінь. Любочесна людина все, що має доброго, приписує Богові. Бачить безліч благодіянь Божих і розуміє, що вона їх недостойна, смиряється й постійно славословить Бога. І чим більше смиряється й прославляє Бога, тим сильніше на неї виливається Божественна Благодать. Це добровільна смиренність. А смиренність, що походить від безперестанних падінь, — вимушена смиренність. Безперечно, добровільна смиренність має більшу цінність, ніж вимушена. Вона подібна до ділянки родючої землі, на якій дерева ростуть без добрив і гною й дають смачні плоди. Вимушена ж смиренність схожа на вбогий ґрунт, де, щоб отримати врожай, потрібні і добрива, і гній, і, знову ж, плоди будуть не такими смачними. — Геронде, мені важко доводиться, коли через негідну поведінку з кимось я принижую себе в очах інших і вимушено смиряюся. — Вимушеною смиренністю ти оплачуєш хоч частину того боргу, який накопичуєш своїми гріхами. Однак потрібно почати добровільно смирятися. — А я перебуваю в дуже важкому стані. Мене мучать плотські помисли, і я засмучуюся. Боюся, що ніколи не вийду з цього стану. — Будь мужньою, добра моя людино, і врешті-решт Христос переможе. Співай: “Від юності моєї ворог мене спокушає, ласощами палить мене: я ж, надіючись на Тебе, Господи, перемагаю його”. По суті, не так вже і винна бідна плоть, винна гординя. Насправді, у тебе багато чеснот, які, звичайно, даровані Богом, але через деяке недбальство й неуважність ворог знаходить зручний момент і ввергає тебе в гординю. І замість того щоб обмивати своє обличчя слізьми радості й вдячності Богові, ти зрошуєш його слізьми скорботи й печалі. Звідси такий висновок: якщо ми не смиримося добровільно, то нас смирять примусово, оскільки Благий Бог нас любить. Отже, будь мужньою, чадо моє, і Христос переможе. “Якщо знову боротиметеся, то знову переможете: Бо з нами Бог”. Буря минеться й принесе після себе багато хорошого. Ти краще пізнаєш себе, смиришся вимушено, і, відповідно до духовних законів, на тебе обов’язково спаде Благодать Божа, якій раніше заважала гординя. Ми поки ще не пізнали себе. Якщо пізнаємо, душа наша стане торжествувати, і буде смиренно просити милості Божої. Пізнання себе народжує смиренність. Адже чим більше людина дізнається про себе, тим ширше розкриваються очі її душі й вона краще бачить свою велику неміч. Пізнає свою злиденність і свою невдячність, а водночас велике благородство і милосердя Боже. Тому вона внутрішньо сокрушується, смиряється до землі й починає сильно любити Бога. Сердечна смиренність — це все— Геронде, чи може людина смирятися розумом, але при цьому серцем не смирятися? — Раніше в монастирях і в багатьох будинках двері були дуже низькими, і людині, щоб увійти всередину, треба було нахилятися: якщо вона не нахилялася, то вдарялася головою до одвірка. Так що мусила згинатися й мимовільно замислюватися й іншого разу не ловити гав, щоб себе не спотворити й не знеславитися перед людьми. Та цей приклад показує, що розумова смиренність придатна тільки для того, щоб зберегти голову і не втратити репутацію. Позавчора прийшла одна сестра й каже мені: “Геронде, ігуменя мені сказала, що, коли я співаю, то вихваляюся своїм голосом. З того моменту я пам’ятаю про це й намагаюся співати смиренніше”. Ти зрозуміла те, що тобі сказала ігуменя? — відповідаю я їй. — Ти повинна відчути й усвідомити цю слабкість і захотіти її позбутися. Коли ж твоє старання не вихвалятися своїм голосом буде чисто зовнішнім, тільки для того, щоб ігуменя більше тобі не робила зауважень, то можеш дійти до того, що станеш не просто вихвалятися своїм голосом, але пишатися собою”. — Геронде, хоча розумом я й намагаюся контролювати свої смиренні помисли, але в глибині мене, усередині, є деяке самошанування. Як може одне поєднуватися з іншим? — Ти просто контролюєш смиренні помисли, але ці помисли не доходять до серця. Якби вони торкалися твого серця, то внутрішньо б змінювали тебе доброю зміною й ти б тепер була ангелом. Сердечна смиренність — це все. Що говорить авва Ісаак? “Цілком же смиренномудрий той, хто не має потреби мудруванням своїм винаходити способи бути смиренномудрим... але без примусу є таким у серці своєму”. Смиренність на ділі, а не тільки на словах— Геронде, якщо людина сама себе смиряє, докоряє й говорить: “Я ущербна, нікчемна, пропаща людина й т.п.”, цим вона допомагає собі стяжати смиренність? — Самій собі людина може легко докоряти, але вона тяжко сприймає докори від інших. Сама про себе вона може говорити: “Я жалюгідна, найгрішніша, найгірша зі всіх людей”, але при цьому від інших не може сприйняти жодного зауваження. Коли людина сама спіткнеться і впаде, то хоча їй буде боляче, вона не сильно засмутиться. Або якщо її вдарить хтось із тих, хто її любить, знову ж скаже: “Добре, нічого страшного”. Але якщо її трохи подряпає або штовхне людина, котра їй несимпатична, отоді, так! Вона почне кричати, робити вигляд, начебто їй боляче, що вона не може встати! Коли я жив на Сінаї, там був мирянин, який називався Стратіс. Якщо ти йому кричав: “Пане Стратіс”, він відповідав: “Який пан? Грішний, грішний Стратіс клич”. Усі говорили: “Яка смиренна людина!” Одного разу він проспав вранці і не приступив вчасно до служби. Хтось пішов його будити. “Стратісе, ти ще спиш? Уже Шестипсалміє прочитали. Ти що, не підеш на службу?” Він як почав кричати: “Та у мене благочестя більше, ніж у тебе, і ти будеш мені вказувати, щоб я йшов до церкви?” Кричав як божевільний... Навіть схопив ключ від дверей — такий великий, як від навісного замка, — і замахнувся на людину, тому що зачепили його самолюбство. Люди, які чули, як він кричав, втратили дар мови, адже всі вважали його дуже смиренним і брали з нього приклад. Знеславився Стратіс. Бачиш, що робиться? Сам себе називав грішним, але ледь зачепили його самолюбство, просто озвірів! Інший чоловік в Епірі підремонтував церкву. Сам він говорив, що нічого особливого не зробив, так, підмазав подекуди. Але коли я йому сказав: “Добре, «підмазав». Дещо все-таки зробив”, ото він розлютився! “Можна подумати, ти б зробив краще, — почав говорити. — Я знаю, що значить будувати, не якийсь там тесля, як ти. Мій батько сам брав підряди!” Самому себе легко смиряти, але це не означає, що в тебе є справжня смиренність. — Геронде, що таке справжня, істинна смиренність? — Коли інший тебе принижує, і ти це приймаєш, отоді в тебе справжня смиренність, тому що справжня смиренність — це смиренність на ділі, а не на словах. Одного разу святий Косма Етолійський запитав людей, які зібралися довкола нього: “У кого з вас нема гордині?” “У мене”, — промовив один чоловік. “Підійди-но сюди, ти, у кого нема гордині, — говорить святий Косма. — Відріж-но один вус і йди на площу”. “Е-е, це я не можу зробити”, — відповідає той. “Ну тоді в тебе нема смиренності”, — каже йому святий. Святий Косма цим хотів сказати, що потрібно мати діяльну смиренність. — От і я, коли мене зачіпають, відповідаю. — Не маєш смиренності, тому й відповідаєш. Подивися, яка була смиренність в авви Мойсея? Коли його висвятили на священика, архієпископ захотів його випробувати й сказав клірикам: “Коли ввійде авва Мойсей у вівтар, женіть його геть і йдіть за ним, щоб почути, що він говоритиме”. Ледь авва Мойсей увійшов у вівтар, його стали гнати: “Іди геть, ефіопе”. “Справедливо з тобою повелися, чорношкірий ефіопе, — сказав собі авва Мойсей, — ти не людина, навіщо ж ходиш з людьми”! Він не образився, не розгнівався. — А може людина не мати смиренності, але бути лагідною і не відповідати, коли її ображають? — Смиренна людина лагідна. Але це не означає, що хто лагідний, той і смиренний. У лагідності має бути й смиренність, коли ж її нема, то людина може зовні здаватися лагідною, покірною, але всередині бути сповненою гордині й говорити про інших: “Вони ненормальні, нема чого на них і увагу звертати, хай собі говорять!” Як той чернець, якого отці ніколи не бачили розгніваним і який ніколи не відповідав, якщо йому надокучали. Тому одного разу його запитали: “Який помисел він завжди має в серці своєму, що, зазнаючи образ або терплячи від когось кривду, він виявляє таке довготерпіння?” На що той відповідав: “Чи мені звертати увагу на їхні недоліки... Це гавкаючі пси”. Тобто він зневажав інших. Коли ми просимо в Бога смиренності, то маємо приймати приниження— Геронде, що мені допоможе в набутті діяльної смиренності? — Як стяжати смиренність? Тобі слово, а ти десять? Не терпиш ані найменшого докору? Знаєш що, дорога, коли тобі дається можливість смирятися, смиряйся. Твої ліки полягають у тому, щоб поводитися просто, смиренно, як земля: приймати і дощ, і град, і сміття, і плювки, якщо хочеш звільнитися від своїх пристрастей. Приниження від інших допомагають людині швидко звільнитися від свого ветхого “я”, якщо вона їх приймає. — Мені, Геронде, потрібно багато смиренності. — Піди, купи. Є багато людей, які продають смиренність, навіть віддають просто так, тільки б ти цього бажала... — Хто вони, Геронде? — Це люди, які, не маючи доброго духовного налаштування, поводяться з нами грубо й своєю поведінкою нас принижують. Смиренність не можна купити в бакалійника, як продукти. Коли ми просимо: “Боже, дай мені смиренності” — це не означає, що Бог візьме совок і почне кожному відсипати: “Кілограм смиренності тобі, півкілограма — тобі”. Бог допустить, щоб з’явилася жорстока людина й обійшлася б з нами суворо, або Бог відніме від іншого Свою благодать і ця людина стане нас ображати. Це буде для нас випробуванням, і якщо хочемо стяжати смиренність, то будемо трудитися. Але ми не думаємо про те, що це Бог допустив, щоб наш брат зробився злим задля нашої користі, і гніваємося на брата. І, хоча просимо в Бога смиренності, не користуємося сприятливими можливостями, які Він нам надає для смиренності, але бунтуємо й обурюємося. По-хорошому, ми повинні бути вдячні тій людині, котра нас смиряє, тому що вона — наш найбільший благодійник. Хто в молитві просить у Бога смиренності, але не приймає людину, яку їй посилає Бог для смиренності, той не знає, чого просить. Коли я мешкав у монастирі Стоміон, то в Коніці був один священик, котрий дуже мене любив, ще відтоді, коли я був мирянином. Якось у неділю я пішов у Коніцу на літургію. У церкві було багато людей. Я, як завжди, пішов у вівтар і, коли входив, сказав про себе: “Боже мій, візьми всіх цих людей у Рай, а мені, якщо хочеш, дай там хоч один маленький куточок”. Коли настав час причастя, священик, котрий переважно причащав мене у вівтарі, повертається в мій бік й голосно говорить: “Вийди з вівтаря, будеш причащатися разом з усіма, тому що ти недостойний”. Я вийшов з вівтаря, не кажучи ні слова. Став на крилас і почав читати молитви до святого причастя. Підходячи останнім до причастя, я мовив про себе: “Бог просвітив священика, і він відкрив мені, хто я насправді. Господи Ісусе Христе, помилуй мене, худобину”. Ледь я причастився, відчув усередині велику насолоду. Коли Божественна літургія закінчилася, священик підійшов до мене в сокрушенні: “Прости мене, — говорить. — Не знаю, як це сталося! Адже я ніколи не ставив поперед тебе ні своїх дітей, ні матінку, ні себе самого. І як це зі мною сталося?” Він кланявся мені до землі, просив пробачення, намагався мені цілувати руки. “Отче, — відповів я, — не переживай. Ти не винен, винен я. Бог тебе використав, щоб випробувати мене”. Священик не міг зрозуміти, що я йому говорю, і, мені здається, я його так і не переконав. Причиною ж того, що сталося, була моя молитва. І ви, коли бачите, що якась сестра втрачає витримку й грубо з вами розмовляє, знайте, що у більшості випадків причиною того є ваша молитва. Тому що ви просите в Бога смиренності, любові й т.п., то Бог відбирає ненадовго Свою благодать від сестри, і та принижує вас і засмучує. У такий спосіб вам надається можливість скласти іспит на смиренність, на любов. Якщо смиритеся, дістанете користь. Що стосується сестри, то вона отримає подвійну благодать: по-перше, за те, що Бог відняв у неї благодать, щоб випробувати вас, і, по-друге, тому що вона смиряється, бачачи свій гріх, і просить прощення в Бога. Так що, і ви плекаєте смиренність, і вона стає кращою. “Применшуй себе у всьому”— Геронде, коли я грішу й бачу, що інші могли б мене застерегти від цього, то висловлюю їм претензії. — У питанні власного виправлення вимоги треба пред’являти тільки до себе самого. А ти поводишся як маленька дитина, у якої лише вимоги. — Коли ж я подорослішаю, коли зрозумію, що в мене є й обов’язки? — Коли... применшиш себе! Тобто коли виплекаєш смиренність і любов. — Авва Ісаак пише: “Применшуй себе у всьому перед всіма людьми”. Як цього досягти? — Смиренним налаштуванням. Коли в сім’ї, у монастирі й т.п. є дух суперництва в духовному вдосконалюванні, коли один смиряється перед іншим, то кожному від цього користь, як у древній Церкві, де сповідь була публічною, від чого всі отримували користь. Хто смиряється, отримує від Бога благодать і потім допомагає іншим. Смиренне налаштування ніколи не вражає іншого, тому що у смиренної людини завжди є любов. — Що може мені допомогти відчути себе нижчою від усіх сестер? — Щоб відчувати себе нижчою від усіх сестер, думай про те, як багато дарів дав тобі Бог, а ти їх не подвоїла. Кажи собі: “Я тільки в дерев’яне било навчилася бити, а свої таланти так поки що й не змогла подвоїти". Коли людина бачить себе нижчою за всіх, аж внизу... то тут возноситься на Небо. А що робимо ми? Порівнюємо себе з іншими й робимо висновок, що стоїмо вище за них. “Я кращий від цього, — говоримо, — і кращий від того... Я ж і не те, що він...” Як тільки в нас вселяється помисел, що інша людина нижча за нас, ми відгороджуємо себе від допомоги Божої. — Геронде, коли я визнаю чесноту іншого, у цьому є смиренність? — Звичайно, якщо ти поважаєш і любиш людину, що має чесноти, це значить, що в тебе є смиренність і ти насправді любиш чесноти. Знак духовного успіху ще ось у чому: щось гарне, що є в тобі, ти не вважаєш важливим, а найменше добро в іншому вважаєш набагато вищим від твого, тобто завжди цінуєш добро в іншому. Тоді на тебе сходить щедра Благодать Божа. Тому той, хто вважає інших вищими за себе, той є вищим, тому що на ньому почиває Благодать Божа. У всіх людей є недоліки, є й чесноти, які вони або успадкували від своїх батьків, або здобували подвигом: у когось на десять відсотків, у когось на тридцять, в іншого на шістдесят, ще в іншого на дев’яносто. Отже, від кожної людини можна навчитися чогось доброго, придбати користь і допомогти іншим. З іншого боку, з цього й складається православний дух. Я й від малих дітей дістаю користь, хоча і не показую цього, щоб вони не загордилися й не зашкодили собі. “Нижче за все творіння”— Яке найвище ділання для ченця, Геронде? — Хіба ти не пам’ятаєш, що відповів авва Сисой тому ченцеві, котрий сказав йому, що його розум завжди з Богом? “Це не важливо, важливо бачити себе «нижче за все творіння»”. — Як можна, Геронде, відчувати себе “нижчим за все творіння? — Одного разу я намагався зрозуміти, до якої тварини себе уподібнити, і знайшов, що до гнойового жука. Але, коли я уважніше подивився, чим він займається, то зрозумів, що я гірший від нього. Знаєш, що робить гнойовий жук? Знаходячи на дорозі гній, він його розбиває на шматочки, робить із цих шматочків кульки й викочує їх на узбіччя. Так він очищає дорогу. Бачачи, що він робить, я сказав собі: “Ти гірший за гнойового жука, тому що він, дрібна комаха, очищає від гною дорогу, а ти, якого Бог сотворив людиною, своїми гріхами збираєш гній в «храмі Божому»”. Хочу сказати, що людина, думаючи про благодіяння Божі і бачачи, що вона їх недостойна, все більше себе вважає вартою покарання, бачить себе гіршою за всіх людей, гіршою за тварин, навіть гіршою від самого диявола. Вона говорить сама собі: “Диявол один раз згрішив помислом, а я грішу щодня і помислом, і відчуттями. Виходить, я гірша за нього”.— Але чи це безпечно вважати себе гіршим від диявола? — Небезпечно тільки для тієї людини, у якої нема духовного дерзновіння і яка легко впадає у відчай. Така людина має говорити дияволу: “Якою б я не була, все одно я краща за тебе. Христос мене не залишить, я надіюся, що Він мене спасе”. А той, хто має духовну мужність, може сказати так: “Диявол добре робить свою роботу, але що роблю я?”
[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ] [ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ] [ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
[
