Душешкідлива печаль

Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець

Слова. Том 5.

Пристрасті і чесноти

Розділ перший. Пристрасті.

“Боротьба з пристрастями — це постійне солодке мучеництво за дотримання заповідей заради любові до Христа”

Четверта частина. Діти себелюбності й гордості.

Заздрість — гнів — печаль

“Коли людина навчиться радіти від успіхів інших, Христос дасть їй всі успіхи інших, і вона буде радуватися так, як радуються всі інші разом узяті, і тоді її успіхи й радість будуть величезними”

Радість від Христа, а печаль від диявола

— Геронде, останнім часом я дуже сумую.

— Чому сумуєш? Потонули твої кораблі? Куди ти їх відправила? В Атлантичний океан? Ти що, хіба за такої погоди посилають кораблі в плавання? Скільки затонуло?

— Всі, Геронде, затонули.

— Прекрасно, тоді в тебе нема майна, і ти можеш стати хорошою черницею! Чому ти увесь час не прославляєш Бога? Чого тобі не вистачає? Якщо тужить людина, що перебуває далеко від Христа, я це розумію, але якщо тужить той, хто близький до Христа, це зрозуміти важко. Адже навіть якщо в тебе щось болить, твій біль пом’якшує Христос.

У людини не може бути гіркої печалі, адже коли вона свою печаль принесе до Христа, то ця печаль стане солодким нектаром. Якщо в когось є печаль, то це значить, що людина зі своїми прикростями не йде до Христа. Радість від Христа, а печаль від диявола. Знали б ви, як я засмучуюся, коли бачу ченця з виразом обличчя, як у хазяїна бакалійної крамниці, якого позбавили прибутку. Інша справа печаль за Богом, радіснотворний плач. Отут людина радується. Її мовчання, її зібраність виливають у її серце мед. Коли бачу таку людину, хочеться їй ноги цілувати.

— Звідки людина може зрозуміти, що її печаль дійсно за Богом?

— Припустимо, людина скоїла гріх і переживає. Якщо вона засмучується через те, що засмутила Христа, то відчуває в серці солодкий біль, тому що Бог розливає в її душі насолоду, Божественну втіху. Цей сум за Богом. А якщо людина постійно перебуває в печалі, відчуває страх і розпач, то вона має зрозуміти, що цей сум не за Богом. Печаль за Богом — це духовна радість, вона приносить у серце втіху. А печаль, яка не за Богом, приносить страх і безнадію.

— А якщо, Геронде, людина духовна засмучується через те, що якийсь єретик користується її ім’ям і завдає людям шкоди?

— Цей сум виправданий, людина повинна переживати, тому що багатьом завдається шкода. Але й у цьому випадку реагувати треба духовно. Якщо людина сприйме все смиренно й скаже: “Боже мій, я не хочу, щоб люди постраждали, просвіти їх, щоб вони урозуміли істину”. Якщо вона так скаже, то буде мирною. Але якщо почне метушитися й говорити: “Що робити? Моїм ім’ям користуються й гублять людей”, то спокою їй не буде. У всякому разі, якщо людина сама не винна і совість у неї спокійна, то, навіть якщо інші її засмучують, вона отримуватиме велику втіху.

Егоїзм завжди приносить сум і страх

— Геронде, я постійно думаю про ту свою помилку, яка Вас засмутила, і мене охоплює печаль.

— Припини, уже все минулося. Нічого, крім засмучення, це тобі не дасть, і нічим не допоможе. Але бути уважнішою у майбутньому тобі б не завадило. Продовжуй далі боротися із завзяттям. Всі люди допускаються помилок, але Благий Бог, як Батько, нас захищає. Для цього в Нього є святі, для цього він кожній людині дав Ангела-хоронителя, щоб той її захищав, для цього Він виділяє людей духовних, щоб ті допомагали іншим людям.

— Мене гнітить печаль через мої падіння, Геронде, і я втомлююся подвизатися.

— Це від егоїзму. Ти не схиляєшся, тому знесилюєшся. Нема смиренності, покаяння, сокрушення, але є егоїзм, а егоїзм завжди приносить сум і страх. Коли в людини нема покаяння, вона засмучується через свій егоїзм, самолюбство, через те, що впала в очах інших, тоді в ній живуть тривога, гіркота, біль.

— Виходить, якщо людина після свого падіння сильно переживає, то причиною цього завжди є егоїзм?

— Не завжди. Це може відбуватися й від завзяття. Коли людина дуже переживає від ревності і завзяття, тоді отримує велику втіху, котра підбадьорює не тільки душу, але й тіло.

— Але як мені зрозуміти, що я переживаю через зазяття?

— Той, хто переживає через завзяття, звинувачує у всьому себе, а той, хто від егоїзму — звинувачує у всьому інших і говорить, що з ним поводяться несправедливо. Ущемляється егоїзм, людина починає гніватися, перестає розмовляти... От сьогодні я двом сестрам зробив зауваження за їхню помилку. Обидві засмутилися й опустили голови. Але одна засмутилася через завзяття, тому що своєю помилкою засмутила мене, а інша засмутилася від егоїзму. Перша соромилася навіть очі на мене підняти. А інша, щоб не зіпсувати свою репутацію, відразу стала виправдовуватися, не думаючи про те, наскільки серйозна її помилка. Вона подумала так: “Я впала в очах інших, мені перестануть довіряти. Як мені тепер виправдати свою помилку, щоб не зіпсувати репутацію?” Якби вона визнала свою помилку, звинуватила б у всьому себе, то мала б розраду. Але вона постаралася виправдатися, тому спокою в неї в душі не було. Ми, коли самі себе виправдовуємо, даємо місце дияволу, який приходить, впливає на нас тонким способом і викликає печаль. Але коли ми приймаємо всю провину на себе, тоді Бог бере на Себе весь наш тягар. Так що, давайте вирішимо, що нам обрати: смиренність, яка дає спокій, чи егоїзм, що приносить печаль, страх і внутрішній розлад?

Невдячна людина завжди сумна

— Чому багато людей, хоча в них усе є, відчувають страх і печаль?

— Якщо ви бачите людину, що відчуває сильний страх, засмучення і печаль, хоча все в неї є, то знайте, що в неї нема Бога.

Той, у кого є все: і матеріальні блага, і здоров’я, — а він, замість того щоб дякувати Богові, висуває нові божевільні вимоги, бурчить і нарікає, однозначно, готує собі місце в пеклі. Людина, котра знає, що таке вдячність, усім задоволена. Вона думає про те, що Бог їй дає щодня, і радується всьому. Але якщо людина невдячна, вона всім незадоволена, постійно на щось нарікає й мучиться. Припустимо, їй не подобається сонце, і починає віяти Вардаріс, північний вітер, і приносить холод... Не подобалося їй сонце, от і тремти тепер від холоду.

— Геронде, що Ви хочете цим сказати?

— Хочу сказати, що коли ми не сприймаємо благ, які нам дає Бог, і нарікаємо, то приходять випробування, які змушують нас стиснутися в кулак. Я вам серйозно кажу, у кого такі примхи, хто постійно бурчить і нарікає, нехай знає, що дістане від Бога ляпаса, щоб у цьому житті розплатитися хоч із частиною свого боргу. А якщо ляпаса не буде, то це ще гірше, тоді йому доведеться одночасно, відразу за все розплачуватися в майбутньому житті.

— Виходить, нарікання може стати звичкою?

– Стає звичкою, тому що за наріканням йде нарікання й за скаргою скарга. Той, хто сіє скарги, скарги пожинає й накопичує тривогу. А той, хто сіє славослів’я, вкушає божественну радість і благословення повік. Той, хто нарікає, скільки б Бог йому не давав благословень, їх не відчуває. Тому Благодать Божа відходить від нього й приходить спокуса. Спокуса переслідує його, і все в нього через пень колоду. А вдячного Бог Сам переслідує Своїми дарами.

Невдячність — великий гріх, який засудив Сам Христос. “Хіба не десять очистилось? Де ж дев’ять?” — запитав Він прокаженого, який прийшов Йому подякувати. Христос чекав подяки від десяти прокажених не для Себе, але для них самих, тому що подяка їм же самим принесла б користь.

Тангалашка хоче бачити нас засмученими

— Геронде, чому в мене радість різко переходить в печаль?

— Різкий перехід від радості до печалі найчастіше походить від спокуси. Злобний тангалашка бореться з людиною, особливо з піддатливою і від природи життєрадісною, котра прагне до життя духовного. У цьому й полягає його робота: він хоче бачити нас сумними й втішатися. Але чому ми повинні дозволяти тангалашці робити це? Хіба радість не краща від печалі? І любов чи не краща від злості?

— А ось я іноді впадаю в печаль, а причини не знаю.

— Тангалашка не хоче, щоб людина радувалася. Він знаходить спосіб засмутити й тих, у кого є причини до смутку, і тих, у кого їх нема. Що стосується тебе, то мені здається, що він прагне привести тебе до розчарування, усе більше тебе обплутує тонкими нитками. Добре, якби він в’язав тебе шпагатом, ще куди б не йшло, начебто можна сказати, що є привід для засмучення. Але ж тобі тонкі нитки здаються товстими мотузками, і ти переживаєш. Не муч себе марно, тому що цим ти тішиш тангалашку й засмучуєш Христа. Хочеш, щоб Христос засмучувався?

— Ні, Геронде, але...

— Ніяких “але”! “Пекло, засмутися!”, скажи: “Засмутися!”

— “Засмутися!”

Печаль виснажує наші душевні й тілесні сили

— Геронде, мене часто болить живіт, і мені важко виконувати свої чернечі обов’язки.

— Ти постійно сидиш і заглиблюєшся у свої помисли, все бачиш у чорному світлі й терзаєш себе даремно, тому й страждаєш душею й тілом. Слідом за черговим таким приступом у тебе й живіт починає боліти, де вже потім знайтися силам для духовного? Можна випити ліки й зняти біль, але якщо не позбутися печалі, то живіт знову почне боліти. Не приймай помислів, які викликають розчарування, щоб не зробити марними ті дари, які тобі дав Бог. Чим правильніше ти будеш дивитися на речі, тим більше в тобі буде спокою й умиротворення, тим здоровішою будеш і перестанеш вживати ліки.

Печаль обеззброює людину. Висмоктує всі душевні й тілесні сили і не дає нічого робити. Отруює душу й у тіло вносить безлад. Б’є по найчутливіших місцях тіла, викликає страх і ним виснажує людину. Отрута смутку може звалити не тільки людину зі слабким організмом, але й дуже сильну. Тут є одна сестра. Знаєте, скільки в неї сил? І в духовному плані молодець, і на послуху все в неї в руках горить! Може весь монастир завести, але через упадок духу нічого не робить, пропадає намарно. Такий сильний двигун, а простоює без користі.

Духовним завзятям проженете неміч

— Геронде, коли мене в моєму подвигу переслідують труднощі, я починаю нарікати, і мене охоплює туга.

— Ось у тяжкий момент і проявляється людська сила. Не бійся і не панікуй, коли зустрічаються труднощі. Проси в Бога духовної мужності, щоб сміливо зустрічати труднощі на своєму духовному шляху й відважно боротися.

— Печаль, яка останнім часом охоплює мене через мій поганий духовний стан, зовсім позбавляє мене духовних сил.

— Слава Богу, ти відійшла від того, де раніше була, хоча туди, де маєш бути, ще не прийшла. Я впевнений, що ти незабаром покажеш, на що здатна, розірвеш останні пута духовної немочі за допомогою Благодаті Божої, як лев розриває павутину. Прожени неміч духовним завзяттям. Буду чекати й молитися. Сподіваюся, що дочекаюся й зможу порадіти твоїм успіхам.

— Геронде, коли я легковажу своїми духовними обов’язками, мене охоплює туга.

— Печаль від того, що ми чимось злегковажили й радість за вчинене — речі природні. Але до цього може домішуватися й егоїзм, а тому будь обережною. Поклади добрий початок, визнач порядок твоєї духовної боротьби й потихеньку йди вперед. Так ти досягнеш більшої сталості, припиняться ці метання вгору-вниз, які викликає замаскований ворог. Якщо ти будеш використовувати свої сили з духовною мужністю заради успіху в чернечому подвигу, то досягнеш великих успіхів. А якщо застрягнеш у немочі, то сама будеш без кінця голосити, а тангалашка в цей час буде плескати в долоні.

— Геронде, мені не вистачає сили?

— Потрібний натиск, порив!

— Як його здійснити?

— Необхідна мужність, хоробрість! Навіщо мені монахині-бідолахи, мені потрібні духовні суліотки, які з духовною відвагою воювали б з тангалашкою, прославляючи Бога.

Славослів’я Бога — протиотрута смутку

— Геронде, я засмучуюся, коли бачу в собі залишки якої-небудь пристрасті.

— Говори: “Слава Богу, що основне пішло”! Якби я був на твоєму місці, то, дивлячись на великі Божі дари, “від сторожі ранньої до ночі” повторював би: “Слава Тобі, Боже”. Якщо хочеш уже тут почати жити райським життям, дивися на милості й багаті дари, які Бог тобі дає, і славослов: “Слава Тобі, Боже”. Прославляйте Бога за те, що Він допоміг вам досягти успіху, нехай небагато, чи завдяки власній праці, чи з допомогою інших. Коли людина говорить: “Слава Тобі, Боже”, то Бог допомагає, тому що подяка в поєднанні зі смиренним налаштуванням, ретельністю й запопадливістю в подвигу залучає незліченні небесні сили й Божественні дари.

— Геронде, а якщо я знаю, що знову впаду?

— Не знаєш. А думаєш так зі страху. Не потрібно боятися, що припустишся колишньої помилки, тому що хиткою є твоя віра в Бога. Отут особлива скрупульозність ні до чого. Якщо помисел говорить тобі, що ти не виправишся, і засмучуєшся, то потрібно самій себе утішити й підбадьорити. “Слава Богу, — потрібно сказати, — сьогодні я стала кращою, ніж була вчора. Тисяча разів слава Богу...” Хоча ця наснага й здається несправжньою, але містить у собі велику силу — надію на Бога. Надія на Бога — важіль, котрий перемагає розпач, звільняє душу від смутку й страху, і крок за кроком зміцнює духовні сили людини, пробуджуючи в ній святий оптимізм.

— Геронде, я переживаю через проблеми зі здоров’ям.

— Приймай все як великий дар Божий. Бог нікого не кривдить. На Небі тобі буде чим утішитися. Дістанеш більшу пенсію, якщо сама її не зменшиш своїм наріканням.

— Але як, Геронде, адже зараз я не відчуваю в собі Неба?

— Не відчуваєш Неба, тому що не прославляєш Бога. Коли людина живе славослів’ям, вона радується всьому. Є люди в миру, які будуть судити нас, ченців. Подивіться на бедуїнів, яке в них тяжке життя, а вони дякують Богові й завжди веселі. Вони пшеницю не очищують від каміння, а перемелюють як є, тому хліб у них — суцільний камінь! У їжі, яку вони споживають, схоже, немає необхідних мікроелементів, кальцію й т.д., тому в них зовсім зруйновані зуби. Дивишся, бедуїн з одним-єдиним зубом, а радіє, немов цей зуб у нього перламутровий. Іншому чоловікові одного тільки зуба й не вистачає, а він через це відчуває себе обділеним. Усе це значить, що потрібно безперестанно славословити, прославляти Бога вдень і вночі за Його до нас благодіяння.

Один єпископ мені розповідав, що в храмі, коли диякон читав Євангеліє про зцілення гадаринських біснуватих, один простий парафіянин, що стояв за єпископським місцем, увесь час повторював: “Слава Тобі, Боже”. Диякон починає: “Коли ж прибув Ісус у край гадаринський”. “Слава Тобі, Боже”, — говорить парафіянин. “Зустріли Його два біснуваті” — “Слава Тобі, Боже”. “Дуже люті” — “Слава Тобі, Боже”. “Тоді все стадо кинулося з кручі в море” — “Слава Тобі, Боже”. “Я зрозумів, — сказав мені потім єпископ, — що цей простий чоловік мав рацію, коли постійно повторював: «Слава Тобі, Боже», тому що «слава Тобі, Боже» увергає бісів у море”. І ви постійно повторюйте: “Слава Тобі, Боже, слава Тобі, Боже”, поки стадо не кинеться в море...

Славослів’я освячує все навколо. Славословлячи, людина забуває себе в подяці, втрачає розум у доброму значенні, радується всьому. А коли людина дякує Богові навіть за мале, то потім на неї находить таке щедре благословення Боже, що вона не може його знести. Отут диявол уже не може більше встояти і йде геть.

[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ]

[ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ]

[ Cкачати книгу в аудіоформаті: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. (на російській мові) ]

[ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" ]

Паїсій Святогорець "Слова" (українською):		Паисий Святогорец "Слова" (на русском):
[ Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" Том I ] [ Паїсій Святогорець "Духовне пробудження" Том II ] [ Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" Том III ] [ Паїсій Святогорець "Сімейне життя" Том IV ] [ Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" Том V ]		[ Паисий Святогорец "С болью и любовью о современном человеке" Том I ] [ Паисий Святогорец "Духовное пробуждение" Том II ] [ Паисий Святогорец "Духовная борьба" Том III ] [ Паисий Святогорец "Семейная жизнь" Том IV ] [ Паисий Святогорец "Страсти и добродетели" Том V ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!