 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Блаженної пам'яті старець Паїсій СвятогорецьСлова. Том 5.Пристрасті і чеснотиРозділ перший. Пристрасті.“Боротьба з пристрастями — це постійне солодке мучеництво за дотримання заповідей заради любові до Христа” Четверта частина. Діти себелюбності й гордості.Заздрість — гнів — печаль “Коли людина навчиться радіти від успіхів інших, Христос дасть їй всі успіхи інших, і вона буде радуватися так, як радуються всі інші разом узяті, і тоді її успіхи й радість будуть величезними” Повернемо гнів проти пристрастей— Геронде, я хочу звільнитися від гніву. Бачу, наскільки недоречний для ченця гнів. — Гнів, чистий гнів — це сила душі. Якщо людині від природи покірливій ця властивість її характеру допомагає в духовному вдосконалюванні, то людині гнівливій двічі більше користі від сили, яка є в її характері, тільки б вона цю силу гніву використала проти пристрастей і проти лукавого. Якщо вона не буде користуватися цією силою правильно, то нею скористається диявол. Якщо людина, за природою м’яка, не постарається набути мужності, то не буде здатною до великих справ. А гнівливий, якщо зважиться на щось велике й поверне свій гнів проти зла, то вважай справу зробленою. Тому висот у духовному житті досягають люди, у яких є іскра безумства. — Виходить, Геронде, мені потрібно було б гніватися на диявола, а не на сестер. — Чи бачиш, спочатку людина гнівається на інших, потім, якщо буде подвизатися, стане гніватися на тангалашку, а наприкінці приходить до того, що гнівається тільки на свою ветху людину, на свої пристрасті. Тому намагайся гніватися тільки на тангалашку й на свої пристрасті, а не на сестер. — Геронде, мої гнів і впертість — це дитячі пристрасті? — Ні, дорога! Можна зрозуміти, маленьку дитину, коли вона злиться, стукає ніжками й кричить “не хочу, не буду!” Але з віком вона має цього позбутися, зберегти тільки дитячу простоту, безпосередність, а не свої дитячі пустощі. Бачиш, дехто потім до чого доходить! Б’ються в гніві головою до стіни — добре, що Бог так влаштував, що в людей міцна голова, тому з ними нічого не трапляється! Інші рвуть на собі одяг! Був чоловік, який щодня в гніві рвав на собі сорочку. Рвав на шматочки, щоб не зриватися на інших. — Виходить, що гнів — це зганяння злості? — Так, але чи не краще зганяти злість на своїй ветхій людині, ніж на інших? Чому ми гніваємося— Мені здається, що я не гніваюсь, а просто дратуюся. — Це як? Якщо дратуєшся, то повинна подивитися, чи нема в тобі пристрасті гніву. Одна справа, якщо людина в роздратуванні скаже різке слово, тому що вона втомилася, у неї щось болить, є якісь проблеми й т.д. Інша і на привітання може відповісти: «Та відчепися ти!» — хоча їй нічого поганого не сказали, сказали тільки “вітаю”. Але людина втомилася, їй боляче, тому так реагує. Бо ж навіть найтерплячіший ослик, якщо його перевантажити, буде брикатися. — Коли в мене нема миру зі собою, то мене дратує будь-який дріб’язок. — Якщо в тебе нема миру зі самою собою — виходить, у тебе духовне нездужання й не дивно, що ти так реагуєш. Якщо людина хвора, вона іноді стомлюється навіть від звуків мови. Те ж саме, коли вона у поганій духовній формі, у неї нема трезвіння, терпіння, поблажливості. — Геронде, чому я гніваюсь з найменшого приводу? — Гніваєшся, тому що думаєш, що завжди винні інші. У тобі гнів походить від того, що ти приймаєш щодо інших помисли, які приходять зліва. Якщо будеш приймати помисли, що приходять справа, то не будеш звертати уваги на те, що тобі сказали і як сказали. Братимеш відповідальність на себе і не будеш гніватися. — Але, Геронде, я не можу повірити, що завжди винна саме я. — Схоже, що в тобі є прихована гордість. Дивися, обережно, адже гнів несе в собі самовиправдання, гордість, нетерпіння, нахабність. — Геронде, чому сьогодні люди так легко дратуються? — Зараз і мухи дратуються! У них упертість, настирливість! Раніше, якщо ти муху відганяв, вона летіла. Тепер затято сидить... Але правда й те, що сьогодні й деякі види діяльності не тільки не допомагають знаходити душевний спокій, але можуть і спокійну від природи людину зробити нервовою. — Чому тепер, коли живу в монастирі, не гніваюсь, а в миру сильно гнівалась? — Часто через зовнішні причини людина відчуває невдоволення й зривається, тому що не відчуває задоволення від того, що робить і хоче чогось іншого. Але таке роздратування як зовнішній пил, зникає, коли людина знаходить те, до чого прагне. “Гніваючись, не грішіть”— Геронде, обурення походить від егоїзму? — Не завжди. Є і праведний, священний гнів. Пророк Мойсей скрижалі із заповідями тримав у руках, але, коли побачив, що ізраїльтяни приносять жертву золотому тельцю, у священному гніві кинув їх на землю й розбив. Перш ніж піднятися на гору Хорив, де він повинен був отримати заповіді, Мойсей сказав ізраїльтянам, що вони мають робити до його повернення. До того ж вони й самі бачили блискавки й чули грім на вершині Хорива, але через те, що Мойсей довго не повертався, вони почали шукати собі бога. Пішли до Аарона й сказали йому: “Ми не знаємо, що трапилося з Мойсеєм. Хто нас тепер поведе? Зроби нам богів, щоб вони вели нас”. Аарон спочатку не погоджувався, але потім поступився. Люди взялися до роботи. Побудували піч, повкидали в неї все золото, що їм дали єгиптяни перед виходом з Єгипту, і виготовили золотого тельця. Встановили його на великий камінь і почали пити й веселитися. “Він поведе нас”, — говорили люди. Тоді Бог сказав Мойсею: “Іди скоріше вниз, тому що народ зрадив Мене”. Спускаючись із Сінаю, Мойсей почув крики. Ісус Навин, що чекав його внизу, питає: “Що трапилося? Прийшли іноплемінники?” “Це не бойові крики, це веселощі”, — відповів йому Мойсей. Вони підійшли ближче, побачили, як люди веселяться, тому що золотий телець поведе їх у Землю обітовану! Бачиш, телець-то був золотий!.. Обурився Мойсей, кинув на землю й розбив скрижалі із заповідями. Людина духовна може розсердитися, обуритися, закричати, але тільки через серйозний духовний привід. Усередині в неї нема зла, і іншим вона зла не заподіює. “Гніваючись, не грішіть” — чи не так говорить пророк Давид? «Поспішав і не барився дотримуватися заповідей Твоїх»— Геронде, як же мені перебороти гнів? — Завдання в тому, щоб не доходити до гніву. Молоко, якщо не встигнеш вчасно зняти його з вогню, піднімається й відразу втікає. — А як не доходити до гніву? — Необхідне чування. Стеж за собою й стримуй свій гнів, щоб пристрасть не пустила в тобі коріння. А інакше, навіть якщо ти потім захочеш вирубати її сокирою, вона постійно буде давати нові пагони. Пам’ятай сказане пророком Давидом: “Поспішав і не барився дотримуватися заповідей Твоїх “. Знаєш, як один чернець робив? Виходячи з келії, він хрестився й говорив: “Боже мій, збережи мене від спокус”. Він був готовий до зустрічі зі спокусою. Немов стояв на сторожі. Дивився, з якого боку прийде спокуса, щоб захиститися від неї. Якщо якийсь брат робив йому щось погане, він був готовий до цього і відповідав йому лагідно й смиренно. Те ж роби й ти. — Геронде, іноді, коли буває спокуса, я собі кажу: “Промовчу”, але під кінець не витримую, зриваюся. — Що значить, зриваюся? А зірване потім куди подінеться? Згоряє? Схоже, у тобі мало смиренності, тому ти доходиш до певної межі, а потім зриваєшся. Потрібно ще трішки смиренності. Перш ніж заговорити, прочитай два-три рази Ісусову молитву, для просвітлення. Одна жінка, коли гнівалася, спочатку читала “Вірую” і потім відкривала рот. Мирські люди, а, бачиш, як подвизаються! — Що робити, якщо мені не подобається манера поведінки однієї з сестер? — Стався до сестри по-доброму. Постарайся виправдовувати її з любов’ю. Це допоможе тобі набути природним способом постійне добре духовне налаштування. І коли до тебе прийде пристрасть гніву, то побачить, що твоє серце зайняте любов’ю й, не маючи, де зупинитися, піде. Смиренністю й мовчанням ми перемагаємо гнів— Геронде, як людина може перемогти гнів? — Смиренністю й мовчанням ми перемагаємо гнів. Чому ми називаємо змію мудрою? Хоча в неї є сильна зброя, отрута, і вона може заподіяти нам шкоду, але варто їй почути невеликий шум, вона відразу повзе геть: не йде напролом, поступається місцем нашому гніву. Так і ти, якщо хтось зачепить тебе словом, не відповідай. Мовчанням ти обеззброюєш людину. Одного разу кіт Дікас у мене в келії збирався придушити жабеня. Жабеня сиділо без руху, і Дікас дав йому спокій і пішов. Жабеня своїм мовчанням і смиренністю... перемогло кота. Але вартувало б йому хоч трохи поворухнутися, Дікас схопив би його, став би кидати й бити як бубон. — Коли в нас із сестрою бувають розбіжності й кожна стоїть на своєму, то ми заходимо в глухий кут, і під кінець я дратуюся. – Чи бачиш, одна з двох має смиритися й поступитися, інакше ніяк. Якщо двоє чоловіків хочуть пронести в маленькі двері довгу дошку, хтось із них має зайти першим, другий за ним: по-іншому вони не зможуть її занести. Коли кожен стоїть на своєму, це однаково, що бити камінь об камінь — тільки іскри летять!.. Жителі Фарас, коли хтось стояв на своєму, говорили: “Нехай твій козел буде кізкою, а мій цапеням”, і так уникали сварки. У всякому разі, той, хто поступається, виявляється у виграші, тому що чимось жертвує, і це приносить йому радість і мир. — А якщо людина зовні поводиться правильно й поступається, а в душі обурюється? — Це значить, що в ній ще жива ветха людина, і вона з нею бореться. — Але чому, Геронде, хоча вона і правильно поводиться, але внутрішнього миру не має? — Як же в неї буде мир? Щоб у людини був мир, вона повинна і внутрішньо бути правильно зорієнтованою. Тоді відходять і гнів, і занепокоєння, а в людину входить мир Божий. А коли приходить душевний спокій, то знищує чад гніву, душевні очі очищаються, і людина починає бачити ясно. Тому Христос саме про «миротворців» говорить, що вони «синами Божими назвуться».
[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ] [ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ] [ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
[
