 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Блаженної пам'яті старець Паїсій СвятогорецьСлова. Том 5.Пристрасті і чеснотиРозділ перший. Пристрасті.“Боротьба з пристрастями — це постійне солодке мучеництво за дотримання заповідей заради любові до Христа” Третя частина. Осуд – найбільша несправедливість.“Тільки Бог судить праведно, тому що тільки Він знає серця людей. Ми, не відаючи праведного суду Божого, судимо “за зовнішністю”, зовні, і тому осуджуємо і несправедливо звинувачуємо інших” Якщо ми будемо займатися собою, то осуджувати не будемо— Геронде, коли я бачу непорядок на послуху, то в думках осуджую. — Ти в себе стеж за порядком, а не дивися на чужий безпорядок. Будь строгою до себе, а не до інших. Сьогодні ти що робила? — Пилюку витирала. — З інших пилюку витирала чи з себе? — На жаль, з інших. — Дивися, ти не почнеш працювати над собою, поки не припиниш цікавитися тим, що роблять інші. Якщо будеш займатися собою й припиниш дивитися на інших, будеш бачити тільки свої власні недоліки, а в інших не будеш їх зауважувати. Тоді ти впадеш у відчай, у хорошому значенні, і будеш осуджувати тільки себе. Відчуватимеш свою гріховність і намагатимешся позбутися своїх слабкостей. Потім, коли станеш бачити в інших якусь слабкість, будеш говорити собі: “Невже я переборола свої слабкості? То як я можу пред’являти іншим якісь претензії?” Тому постійно стеж за собою, щоб уникнути прихованої гордості, і май самодокоряння з розважанням, щоб уникнути внутрішнього осуду. Так виправишся. — Геронде, авва Ісаак пише: “Якщо любиш чистоту... увійшовши у виноградник серця твого, працюй у ньому, винищуй у душі своїй пристрасті, намагайся не знати зла людського”. Що він має на увазі? — Має на увазі необхідність звернутися до себе й працювати над собою. Як святі здобували святість? Звернулися до себе й бачили тільки свої власні пристрасті. Завдяки самоосуду й самодокорянню, у них із душевних очей спала завіса, і вони стали бачити чисто й глибоко. Вони бачили себе нижчими од всіх людей і вважали всіх кращими від себе. Вони бачили власні недоліки великими, а недоліки інших маленькими, тому що дивилися очими душі, а не земними очима. Тому вони й говорили про себе: “Я гірший від всіх людей”. Їхні душевні очі очистилися й набули пильності, тому вони бачили власні недоліки — скалки — як колоди. Ми, хоча наші недоліки як колоди, бачимо їх скалками або зовсім не бачимо. Розглядаємо інших у мікроскоп. Нам чужі гріхи здаються великими, а власних не бачимо, тому що в нас не очистилися очі душі. Головне, щоб очистилися душевні очі. Коли Христос запитав сліпого: «Як ти тепер бачиш людей?» — той йому відповів: “Як дерева”, тому що зір його відновився не повністю. Коли весь зір відновився повністю, він став бачити ясно. Досягши хорошого духовного стану, людина все бачить чисто, виправдовує всі недоліки інших, у хорошому значенні, тому що бачить їх духовним зором, а не людським. Якщо ми інших виправдовуємо, то не осуджуємо— Коли до мене приходять помисли гордості й осудження, я намагаюся виправдовувати інших. Це падіння чи боротьба, Геронде? — Боротьба. Коли людина видивляється, розкривши рот, то в рот може влетіти муха. Звичайно, вона її виплюне, але краще поводитися так, щоб муха не влітала. — Геронде, часто, дивлячись на інших, я їх осуджую. – По правді сказати, неможливо не бачити, що робиться навколо тебе. Однак потрібно здобувати розважання, щоб бачити пом’якшувальні обставини й виправдовувати людей. Тоді ти будеш їх бачити в доброму стані. — Геронде, під час служби мені приходять помисли, чому одна сестра не приходить на крилас, чому інша співає тихо, і так я постійно осуджую. — Чому ти не думаєш, що, можливо, сестра стомилася або, може, у неї щось боліло, і вона не спала й тому не співає? Я знаю сестер, які, навіть хворі й з температурою, ледве волочачи ноги, ідуть на послух і намагаються, щоб ніхто нічого не помітив, щоб їх не звільнили від послуху й не поставили іншу сестру на їхнє місце, і тій би довелося працювати за двох. Це тебе не зворушує? — Зворушує, але в мене не завжди виходить виправдовувати сестру, коли вона грубо поводиться. — Ти коли-небудь думала про те, що сестра поводиться грубо, щоб сховати свою чесноту? Я знаю людей, які навмисно чинять безчинства, для того, щоб їх осуджували ті, хто до себе неуважний. Або, можливо, сестра поводиться грубо, тому що стомилася, але потім відразу кається. Вона вже покаялася за свою поведінку, а ти все ще її засуджуєш. В очах людей вона виглядає принижено, але в очах Бога — високо. — Геронде, у мене якась обмеженість: я не ставлю себе на місце іншої людини, щоб виправдати. — Дивися з жалем на того, хто помиляється, і прославляй Бога за те, що Він тобі дав, а то Він потім тобі може сказати: “Я тобі стільки дав, то чому ти зі Мною повелася так жорстоко?” Подумай про те, що було в людини в минулому, які в неї були можливості для саморозвитку і які були в тебе, а ти ними не скористалася. Так ти будеш радуватися благам, які тобі дарував Бог, прославляти Його і смирятися. Одночасно відчуєш любов і співчуття до брата, у якого не було таких можливостей як у тебе, і будеш за нього від усього серця молитися. Є люди, які скоюють тяжкі злочини, але в них є багато пом’якшувальних обставин. Хто знає, які ці люди в очах Божих? Якби Бог нам не допомагав, то, може, і ми були б хуліганами. Припустимо, злочинець скоїв двадцять злочинів, я його осуджую, але не знаю, що в нього було в минулому. Хто знає, скільки злочинів скоїв його батько!.. Може, його з дитячих років посилали красти? А потім, у молодості, багато років він провів у в’язниці, де його вчили досвідчені злодії. Він міг би зробити не двадцять, а сорок злочинів, але стримався. А я зі своїми спадковими задатками й вихованням тепер уже мав би творити чудеса. Я творю чудеса? Не творю. Виходить, вибачення мені нема. Але навіть хай я здійснив двадцять чудес, але ж міг здійснити сорок. Виходить, знову ж, вибачення мені нема. Такими помислами ми відганяємо осуд і злегка розм’якшуємо наше тверде серце. Не треба поспішати з висновками— Геронде, що може мені допомогти не осуджувати? — Хіба завжди насправді є так, як ти думаєш? Ні. Ну тоді говори: «Я не завжди думаю правильно, часто допускаюся помилок. От, наприклад, у такому-то випадку я думала так-то, а виявилося, що не мала рації. В іншому випадку я осудила, а виявилося, дарма й несправедливо обійшлася з людиною. Отже, я не маю слухати свого помислу». Кожному з нас траплялося помилятися у своїх припущеннях. Якщо ми будемо пригадувати собі випадки, коли помилялися у своїх судженнях, то уникнемо осуду. Навіть якщо один раз ми не помилилися, а мали рацію у своїй думці — не треба поспішати робити висновки. Хіба ми знаємо, які в іншої людини є пом’якшувальні обставини? І в мене в молодості осуд завжди крутився на язиці. Тому що я жив досить уважно й мав якусь подобу благочестя, тому й осуджував те, що мені здавалося неправильним. Коли людина живе в миру духовним життям, то може бачити в інших пороки й не бачити чеснот. Тих, хто плекає чесноту, людина може не бачити, тому що вони живуть непомітно, але бачить інших, які творять безчинства, і осуджує їх. Цей робить не те, інший ходить не так, третій дивиться не туди... Знаєте, що зі мною трапилося одного разу? Ми зі знайомим пішли на службу в монастир у Монодендри, від Коніци приблизно дев’ять годин пішки. У храмі мій знайомий пішов на крилас, а я став біля стасидії позаду псалмоспівців і тихо їм підспівував. Через якийсь час у храм увійшла досить молода жінка, одягнена в чорне, стала поруч зі мною й почала мене уважно розглядати. Дивиться на мене й хреститься, дивиться й хреститься... Я розлютився. “Ну що вона за людина, — думав я, — чого вона постійно дивиться?” Я на своїх сестер, коли вони проходили поруч по вулиці, не дивився. Вони потім приходили додому й скаржилися матері: “Арсеній мене бачив і пройшов мимо. “ Ну хіба так можна, — говорила мені потім мама, — зустрічаєш на вулиці своїх сестер і не вітаєшся!” “Буду я дивитися на кожну, що проходить повз мене, сестра це чи ні, — відповідав я. — У нас купа родичів. Робити мені більше нема чого”. От у такі я впадав крайнощі: проходить мимо сестра, а я з нею не вітаюся! Ну отож... Тільки закінчилась літургія, ця жінка в чорному запросила мене до себе в будинок. Виявляється, я був дуже схожий на її сина, вбитого на війні! Так ось чому вона дивилася на мене в церкві й хрестилася: я нагадав їй її дитину. А я осуджував: “От безсовісна, як вона дивиться в церкві!” Я дуже погано себе почував після цього випадку. “Ти, — говорив я собі, — невідомо, що думаєш... А вона втратила сина, у неї горе!” Іншого разу я осудив свого брата, що був в армії. Інтендант роти мені сказав: “Я дав твоєму братові два бідони з олією. Де вони?” Я згадав, що брат приводив до нас у будинок ночувати своїх товаришів по армії... “Як же він міг таке зробити, взяти олію?” — подумав я. Сідаю й пишу братові різкий лист... А він мені відповідає: “Бідони запитай у сторожа нижньої церкви”! Виявляється, він послав олію в церкву нижньої Коніци. “Вітаю, — сказав я собі, — минулого разу ти осудив бідну жінку, тепер власного брата. Все, досить! Іншим разом не суди взагалі. Ти людина ненормальна, тому й бачиш все ненормально. Намагайся стати нормальною людиною”. Іншим разом, коли щось мені здавалося нетак, я говорив: “Напевно, це щось гарне, тільки я цього не розумію, скільки б разів я не приймав помисел зліва і завжди виявлявся неправим”. Коли я, у доброму значенні, зненавидів себе, то став усіх виправдовувати. Для інших я завжди знаходив виправдання й звинувачував тільки себе. Якщо людина не стежить за собою, то їй нічого буде сказати на Суді на своє виправдання. Потрібна мужність, щоб відітнути осудження. Отже: Бажаю покласти добрий початок. STOP.
[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ] [ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ] [ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
[
