Вдаримо по гордості

Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець

Слова. Том 5.

Пристрасті і чесноти

Розділ перший. Пристрасті.

“Боротьба з пристрастями — це постійне солодке мучеництво за дотримання заповідей заради любові до Христа”

Друга частина. Гордість – корінь зла.

“Гордий відділений від Бога, тому що гординя — поганий провідник, ізолятор, що не пропускає Благодать Божу і віддаляє нас від Бога”

Воювати потрібно, але воювати правильно

— Геронде, помисел говорить мені, що якщо я зміню послух, залишу крилас і перестану писати ікони, то перестану постійно гордитися і впадати в спокуси.

— Навіть якщо ти перестанеш співати й писати ікони, але не зненавидиш марнославство, то будеш допускати ще більше помилок. І у відході твоєму теж буде гордість, навіть ще більше гордості, тому що насправді ти хочеш відмовитися від свого послуху для того, щоб не ущемлявся твій егоїзм.

— Геронде, чи не краще взагалі нічого не робити, ніж робити щось і при цьому пишатися?

— Якщо тобі кажуть робити те-то, то йди й роби, але стеж за тим, щоб не спіткнутися й не впасти. А якщо спіткнешся й впадеш, вставай. Усвідом, що спіткнулася через неуважність, і якщо тобі знову скажуть робити, роби, але стеж, щоб знову не спіткнутися. Якщо ти один раз упала, то це не значить, що наступного разу справу не треба робити! От якщо тобі скажуть: “Не ходи, тому що ти минулого разу впала”, тоді не ходи. Зрозуміла? Коли тобі говорять щось робити, роби, але роби правильно й зі смиренністю. Нічого не робити, щоб не загордитися, ще гірше. Це однаково що дивитися на бій збоку, не воювати, щоб не дістати поранень. Воювати потрібно, але воювати правильно. А інакше, яка від тебе користь?

Зламати гордість тобі допомагає твій брат

— Геронде, я засмучуюся, коли сестри мені роблять зауваження.

— Гордишся, тому засмучуєшся. Зламати гординю тобі допомагає твій брат, якщо ти даєш йому право робити тобі зауваження й дозволяєш сказати кілька слів наставляння. Так очищується душа.

Людина з трудом бачить власне високомудріє, тому вона має ставитися до інших людей як до лікарів і приймати від них всі ліки для зцілення від своєї хвороби. У кожної людини є в запасі ліки для свого ближнього. Хороший лікар ставиться до хворого зі співчуттям і любов’ю, поганий — зі злістю й ненавистю. І часто саме другий буває для людини кращим, тому що саме в такого хірурга скальпель входить глибше.

— Геронде, я нерозумна, тому часто не розумію, за що мені роблять зауваження.

— Скажи краще: “Я розумна, але в мене нема смирення”. Ти, коли тобі вказують на помилки, починаєш виправдовуватися. Як ти можеш визнавати свої помилки, якщо ти не допускаєш помилок, а інші тебе тільки задарма осуджують? Людина, котра виправдовує себе, коли інші їй роблять зауваження, вбиває смиренність. А людина, котра зізнається у своїх помилках, смиряється, і її осіняє Благодать Божа.

— Геронде, мені здається, що я не намагаюся довести свою правоту, а просто хочу пояснити, що мене неправильно зрозуміли.

— Я помітив, що в тебе є прихована гординя, що виражається в самовиправданні. Намагайся не виправдовуватися, що б тобі не говорили. Щиро попроси пробачення, цього досить. Словом “пробач” і щирим каяттям кладеш край гордині.

— Сьогодні якась дитина пустувала в архондарику. Мати веліла їй попросити пробачення, а вона відповідала: “Не хочу”. Чому деяким людям так важко сказати «пробач»?

— Гонор не дозволяє.

Духовне розщеплення особистості

— Геронде, як мені позбутися зарозумілості?

— Якщо ти заглянеш всередину себе, пізнаєш себе, то побачиш там таке каліцтво, що сама собі спротивишся.

Якщо людина через пізнання себе не смириться природно, то Благодать Божа не зможе перебувати в ній. Диявол все життя (навіть якщо Бог дасть людині довголіття Мафусала) буде грати з нею в кота й мишки: то диявол вселить гордий помисел, то людина відповість помислом смиренним. То один буде перемагати, то інший. Так і будуть продовжувати дудіти в одну дуду.

— Геронде, я бачу, що всі сестри, навіть молоді, перевершили мене в чеснотах.

— Сама не смирилася, то смирилися інші. Знаєш, що роблять, коли хочуть запустити ракету в космос? Beдуть зворотний відлік: “Десять, дев’ять, вісім, сім… один, нуль!” Коли доходять до нуля, ракета стартує. Ти дійшла до нуля, тепер полетиш нагору. Ти фізику вчила?

— Так, Геронде.

— Прийшов час вивчити духовну фізику, дізнатися, як відбувається духовне розщеплення особистості.

— Як, Геронде?

— Коли ти займешся собою, пізнаєш себе, смиришся — тоді відбудеться духовне розщеплення твоєї особистості, звільниться духовна енергія, і ти полетиш у космос. Тільки так можна вийти на духовну орбіту, у протилежному випадку залишишся на мирській.

Нема людині ніякої користі, якщо вона пізнає увесь світ, але не пізнає свій власний. Якщо ж вона спочатку пізнає свій внутрішній світ, тобто свою особистість, то потім легко зможе вивчити не тільки землю, але й космос. Коли людина пізнає себе, тоді само по собі відбувається розщеплення її особистості, і вона починає обертатися на духовній орбіті, поза земним тяжінням, поза тяжінням світу. Хоча вона і живе на землі як людина, але не зазнає тяжіння гріха і взагалі мирських похотей.

— Якщо в людині залишається гординя, то це значить, що в неї нема правильного уявлення про себе?

— Так, ще не відбулося духовного розщеплення її особистості.

— Тобто ми знову повертаємося до смиренності?

— Ну звичайно! Людина, у якій є гордість, не пізнала себе. Якщо вона пізнає себе, то гординя відійде. Пізнання — це головне. Нема пізнання, тому нема і смиренності. І коли людина в смиренні пізнає себе, тоді отримує визнання в людей.

— А якщо є пізнання, але нема смиренності?

— Тоді нема доброго налаштування, любочестя.

Високе положення й смиренне налаштування

— Геронде, у мені є гордість?

— Є трішки. Принаймні, потрібно, щоб гордість була в межах допустимої норми, у рамках, передбачених законом...

— А є “допустима кількість” гордості?

— Якщо трішки загордиться той, у кого є здібності, знання й т.д., то в нього є пом’якшувальні обставини. Це, звичайно, не означає, що така гордість хороша, але, принаймні, у людини є виправдання. Але той, у кого нема ні здібностей, ні знань, не має права бути пихатим, він просто зобов’язаний бути смиренним. Якщо він гордиться — значить зовсім пропав. Наприклад, медсестра пишається, коли робить хворому укол пеніциліну й у того знижується температура. А Флемінг, котрий відкрив пеніцилін, був смиренною людиною! Після свого відкриття він приїхав до Америки. Люди зустрічали його оплесками. Він теж аплодував, а потім і запитав: “А кому вони аплодують?” І, коли довідався, що йому, зніяковів! Що я хочу сказати: відкривач пеніциліну не гордився, а медсестра, яка робить укол, звеличується. Тому Василій Великий говорить: “Найвеличніше діло, якщо людина має високе положення й смиренне налаштування”. Це дуже дорогоцінна якість, і вона винагороджується Богом.

Яке часом смирення зустрічається у військових, що мають високий чин, і яка гоноровитість у простих жандармів. Прийшов якось до мене в келію сержант жандармерії, такий розв’язний, і пустився в розмови... “Я поліцейський, я такий, я сякий!” Був би він начальником всієї жандармерії і то б так не говорив. Жах! А бувають люди багаті, високопоставлені, талановиті й при цьому мають таку смиренність, таку простоту. Військові, що мають високі звання, не носять форми, щоб уникнути почестей. Пам’ятаю, один генерал, у якого було багато нагород з війни, збираючись на парад, говорив: “Знову тягти на собі ці нагороди...”. А інший, у якого всього-на-всього було нагород одна нашивка, весь час носив форму, щоб показувати нагороди. Пришив і широкі галуни, і його мало не покарали, тому що за статутом галун повинен бути певної ширини. Бідні люди!

— Виходить, якщо хтось високо несеться, займаючи при цьому невисоке становище, то цим показує свою дурість?

— Не один раз показує, а багато!

Не привласнюй собі того, що тобі дав Бог

— Геронде, я пишаюся фізичними здібностями й духовними дарами, які, як мені здається, у мене є.

— З якої нагоди тобі хизуватися? Ти створила небо й землю? Не привласнюй собі того, що тобі дав Бог, і не прагни показати, що маєш те, чого в тебе нема. Кажи собі: “Бог через мою слабкість дав мені деякі дари, щоб я не засмучувалася й не відчувала себе нещасною. Тепер я повинна ці дари розвинути, щоб збагатитися духовно. Слава Тобі, Боже мій! Дякую Тобі, що Ти зглянувся наді мною й мені допоміг”. Ти вважаєш своїми всі дари, які маєш, але чи твої вони насправді? “Що маєш, чого б ти не одержав?” Ось де потрібна кмітливість, ось де потрібно попрацювати головою, щоб зрозуміти, що всі дари від Бога. Варто Благодаті Божій нас залишити, ми нічого не зможемо робити. Все просто. Припустимо, у когось є деякі здібності й він ними пишається. Насамперед хай подумає, звідки в нього ці здібності. Їх йому дав Бог. Сам він що зробив? Нічого. Наприклад, комусь Бог дав побільше розуму, і він може мати свою справу й жити в достатку. Що ж йому тепер пишатися своїми успіхами? Варто Благодаті Божій його залишити, він може влізти в борги й потрапити у в’язницю.

Про всяк випадок, той, у кого є дари, але нема смиренності, і він своєю зухвалою поведінкою ображає ближнього, змушує Христа трохи послабити гвинтики в нього в голові для примусової смиренності. Припустимо, хтось хоче зрушити з місця великий камінь і не може, тому що не вистачає розуму. Тут до нього підходить інший, розумніший і говорить: “Ну що, до тебе не доходить?” Бере лом і, використовуючи його як важіль, легко зрушує камінь. Коли він так поводиться, чи не повинен Бог трішки послабити в нього гвинтики в голові? З деякими відомими проповідниками трапляється такий параліч мови, що вони потім слова не можуть сказати! Ось як їм доводиться смирятися. А що було б, якби Бог допускав такому проповідникові безперешкодно говорити? Кожного Бог гальмує своїм способом, щоб той не нашкодив собі.

Потрібно уважно стежити, щоб дари, які нам дав Бог, не привласнювати собі. Потрібно дякувати Богові й переживати, як би не виявитися такими, що не заслуговують дарів. Одночасно потрібно вболівати за тих, хто не удостоївся таких дарів від Бога, і молитися за них. І коли бачимо людину, яка у чомусь нам поступається, будемо говорити собі: “Якби вона мала дари, які мені дав Бог, то була б зараз святою. Я не тільки не розвинув даних мені дарів, але ще й обманюю Бога, привласнюючи собі дари, які Він мені дав”. Звичайно, Бог не засмутиться, коли людина привласнює собі дари, які Він їй дає. Тільки Він не може дати їй більших дарів, щоб не нашкодити. Але, якщо людина діє з простотою й смиренністю й визнає, що її дари від Бога, тоді Бог дає їй й інші.

Гордістю ми самі себе робимо нещасними, тому що відмовляємося від дарів, які нам дає Бог, а також засмучуємо Бога, Котрому важко бачити нас нещасними. Хоча в Нього є щедрі багатства, які Він може нам дати, але не дає, щоб не нашкодити. Отже, що відбувається? Якщо Він нам дає який-небудь дар, то ми починаємо дивитися на інших, як на мух, і ображати їх своєю зарозумілою поведінкою. Якщо не дає — впадаємо у розпач. Тоді Бог говорить: “Якщо їм дати якийсь дар, вони пишаються, шкодять собі й з іншими поводяться хамовито. Якщо не давати, мучаться й страждають. Ось Я і не знаю, що робити”.

Будемо дякувати Богові не тільки за ті дари, які Він нам дав, але й за те, що Він створив нас людьми. Адже Він господар у Своєму будинку, а тому міг створити нас і зміями, і скорпіонами, і черепахами, і мулами, і ослами. Будемо говорити так: “Бог міг би створити мене мулом, потрапив би я до поганого господаря, що вантажив би на мене по сто п’ятдесят кілограмів і бив, але Він так не зробив. Він міг би створити мене змією або скорпіоном, але не створив. Він міг би мене зробити черепахою, свинею, жабою, комаром, мухою й т.д., але не зробив. Ким Він мене створив? Людиною. А я відповідаю даним мені дарам? Ні”. Якщо людина не розмірковує подібним чином, то вона, хоча й здається людям праведником, — найбрехливіша людина на землі, тому що обманює не людей, а Бога, що наділив її стількома дарами. Але якщо вона розважає правильно, то й тоді, коли досягне духовних вершин і буде робити тисячі чудес щодня, помисел не підкаже їй, що вона робить щось особливе, тому що все приписує Богові, а сама дивиться, чи гідна вона того, що Бог їй дав. Така людина в цьому житті приймає благодать за благодаттю, стає благодатною людиною, тому що смиренність стала для неї природним станом. І якщо вона за все віддає належне Богові й стає вдячним рабом Божим, то почує в майбутньому житті: “Добре, слуго благий і вірний: у малому ти був вірний, поставлю тебе над великим”.

[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ]

[ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ]

[ Cкачати книгу в аудіоформаті: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. (на російській мові) ]

[ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" ]

Паїсій Святогорець "Слова" (українською):		Паисий Святогорец "Слова" (на русском):
[ Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" Том I ] [ Паїсій Святогорець "Духовне пробудження" Том II ] [ Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" Том III ] [ Паїсій Святогорець "Сімейне життя" Том IV ] [ Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" Том V ]		[ Паисий Святогорец "С болью и любовью о современном человеке" Том I ] [ Паисий Святогорец "Духовное пробуждение" Том II ] [ Паисий Святогорец "Духовная борьба" Том III ] [ Паисий Святогорец "Семейная жизнь" Том IV ] [ Паисий Святогорец "Страсти и добродетели" Том V ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!