 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Блаженної пам'яті старець Паїсій СвятогорецьСлова. Том 5.Пристрасті і чеснотиРозділ перший. Пристрасті.“Боротьба з пристрастями — це постійне солодке мучеництво за дотримання заповідей заради любові до Христа” Друга частина. Гордість – корінь зла.“Гордий відділений від Бога, тому що гординя — поганий провідник, ізолятор, що не пропускає Благодать Божу і віддаляє нас від Бога” Прихована гординя— Геронде, Ви сказали, що в мені є прихована гординя. Що таке прихована гординя? — Це внутрішня гординя. А внутрішня гординя набагато гірша за зовнішню. – А чим зовнішня гордість відрізняється від внутрішньої? — Зовнішня гординя помітна й тому легко піддається лікуванню. Людину, що має зовнішню гординю, можна впізнати і за одягом, і за ходою, і за розмовою. Але буває, що скажеш такій людині кілька слів, і вона починає виправлятися. А прихована гординя дуже підступна й тому з трудом піддається зціленню. Вона ховається глибоко, оточуючі її не бачать, і тільки досвідчена людина здатна розпізнати її. На приховану гординю страждають, в основному, люди духовного життя. Зовні вони можуть здаватися смиренними й благочестивими, а в душі приховувати таку гординю, що тільки тримайся! Так що, тангалашка може бути одягнений і в лахміття... — А людина, яка має приховану гординю, відчуває її? — Якщо спостерігає за собою, то відчуває. — Мені здається, що той, хто має приховану гординю, не відчуває в душі спокою. — Спокою від Бога не відчуває, навіть не знає, що це таке, але заспокоює свій помисел. — Геронде, що може допомогти мені розпізнати приховану гординю і як боротися, щоб позбутися її? — Уявімо, що ти ревно подвизаєшся й помисел тобі говорить, що ти робиш щось велике, що ти доброчесна людина. Якщо так, тоді в тобі є гординя, але ти її приховуєш. Якщо придивишся, то побачиш, що задоволення, яке ти відчуваєш, помилкове. Щоб прихована гординя відійшла, тобі потрібно зненавидіти цю неправду й відігнати її від себе. Люди гидують тими, у кого є зовнішня гординя, і цим допомагають їм виправитися. А ті, у кого є внутрішня, прихована, гординя, щоб її позбутися, повинні самі погидувати собою. Також, якщо ти даєш іншим право робити тобі зауваження, то цим теж собі допомагаєш, тому що прихована гординя виходить назовні, стає явною, а потім поступово зникає. Егоїзм — неслухняний син гордості— Гордість і егоїзм — це різні пристрасті? — Гордість, егоїзм, марнославство — це та сама пристрасть, тільки в різних її відтінках і проявах. Сатанинський ступінь гордості — то є гординя. Егоїзм — неслухняний син гордості. Егоїст завжди стоїть на своєму. Але як дерева, які, не згинаючись під напором вітру, зрештою ламаються, так і егоїст розбиває собі чоло, тому що не поступається. Егоїзм — велике зло! Хоча егоїст і не знаходить спокою, однаково стоїть на своєму! Наприклад, Арій. Мати говорила йому: “Стільки людей стверджують, що ти неправий, невже ти не розумієш?” “Знаю, — відповідав він, — але не можу підкоритися їхній думці?” Егоїзм Арія не дозволяв йому визнати свою помилку. — Невже йому було байдуже, що він стількох людей затягнув у свою єресь? — Це його не цікавило. “Якщо я визнаю помилку, — говорив він, — то втрачу повагу своїх прихильників”. І чим більше він розумів, що помиляється, тим активніше намагався переконати інших у своїй правоті. Страшна річ егоїзм! — Геронде, а чим егоїст відрізняється від гордовитого? — В егоїста є завзятість, упертість, а в гордого може не бути ні того, ні іншого. Наприклад, у церкві ви підходите до ікон по черзі, усі знають, хто за ким іде. Якщо в якоїсь сестри є егоїзм та коли інша сестра обжене її, вона так надується, що не піде прикладатися. “Якщо вона мене обігнала, — скаже, — я взагалі не піду прикладатися”. А якщо в неї гордість, то вона теж образиться, але не викаже цього, навіть ще й іншим, нібито з ввічливості, поступиться місцем: “Проходьте! І ти проходь, і ти!” — Геронде, що мені робити, коли принижують мою гідність? — Коли вражають твій егоїзм, не треба поспішати до нього на допомогу! Залиши його, нехай собі вмирає. Якщо егоїзм помре, то душа воскресне. — А як помирає егоїзм? — Треба поховати своє “я”, нехай гниє й перетворюється на добриво, щоб на ньому виросли смиренність і любов. Висока про себе думка— Геронде, чому я легко впадаю в гордість? — Якщо ти легко впадаєш у гордість, це означає, що маєш високу про себе думку. Думаєш, що щось собою являєш. Людина не стала б гордитися, якби не думала, що щось собою являє. І оскільки ти вважаєш себе людиною видатною, то й гордишся через найменший привід, як гіпертонік, у якого миттєво підскакує тиск, варто йому трохи похвилюватися. — Геронде, у мене знову охололо серце. Чому зі мною так відбувається? — Тому що голова в тебе як треба не закручена й у ній гуляє вітер високомудрування. Я ставлю заглушку, закручую, а ти її зриваєш. Тепер нам потрібно поставити заглушку якомога більшу і закрутити її міцніше. Знаєш, які б ти могла отримати від Христа дари, якби не мала цього недоліку? Коли ми втрачаємо увагу, то непомітно приходить диявол, простромлює нам голову вістрям високомудрування, надуває, як повітряну кулю, і запускає в небо. — Тому, хто високої про себе думки, нелегко помітити щось добре в інших. — Це так. Людина, котра високо про себе думає, перебуває в тумані гордині й не має ні духовного здоров’я, ні зору, тому й не може помітити ті достоїнства, що їх мають інші люди. Як можуть прийти високі думки від Бога, якщо ми зайняті високими думками про себе? Якщо Христос трішечки поверне в нас у голові хоч один гвинтик, то ми відразу почнемо молоти нісенітницю. Яка вже тут висока про себе думка? Той, хто має високу думку про себе, перебуває поза собою, така людина — безумець. Потрібно плавно опуститися на землю, щоб знайти самого себе, а інакше так і будеш витати в небесах і витрачати бензин даремно! Самовпевненість— Геронде, що означає: «Коли Господь не будує дому, — дарма працюють його будівничі»? — Це сказано про людську самовпевненість. Коли при здійсненні великого постригу, того, кого стрижуть, запитують: “Це все... перетерпіти обіцяєш?” — він відповідає: “Воістину, Бог допоможе”. Не говорить: “Так, я сам усе витерплю”. Якщо людина не ставить попереду у всьому Бога, але каже: “Я сам зроблю це, я самотужки зроблю те-то”, тоді вона хоч чоло собі розіб’є, все одно нічого не зробить. — Геронде, я дуже засмучую сестер: вони мені кажуть одне, а я роблю зовсім інше. — Це з тобою стається через самовпевненість. Тобі здається, що ти мух на льоту хапаєш, а насправді ловиш не мух, а повітря! Піднімаєш руку й думаєш, що впіймала муху. “Я впіймала”, — кричиш, а в кулаці ж то в тебе порожньо. Піднімаєш іншу руку. “Я впіймала муху”, — кричиш, а кулак знову порожній. Ти спочатку подивися, чи є щось в кулаці, а потім вже говори: “Я впіймала”. — Сестри кажуть, що їм зі мною важко, тому що я наполягаю на своїй думці, але я цього не зауважую. — Знаєш, у чому тут справа? Коли в тебе є певна думка, ти не розмірковуєш: “Мені прийшов помисел, і я не знаю, правильний він чи ні”, але вважаєш, що твоя думка завжди правильна, і тому стоїш на своєму. Ти як та господарка, котру чоловік попросив приготувати восьминога, а у восьминога не вистачало одного щупальця. “Ну що, готово? Зварився восьминіг?” — запитує чоловік. “Який восьминіг? Семиніг!” — відповідає дружина. “Не семиніг, а восьминіг!” — “Не восьминіг, а семиніг!” Зрештою чоловік не витримав і, розлютившись на вперту дружину, кинув її в колодязь. Але й відтіля вона продовжувала на пальцях показувати “сім, сім, сім”! Так що, говори, що думаєш, але не наполягай на своїй думці. — Але я часто зауважую, що моя думка правильніша, ніж думки сестер, з якими я разом працюю. — Через твою самовпевненість речі бачаться тобі в такому світлі. Будь акуратною: той, хто має до всього занадто логічний підхід, зі своїм егоїзмом і самовпевненістю може дійти до того, що перестане взагалі кого-небудь слухати. — А як мені позбутися самовпевненості? — Придивися до себе, і ти побачиш, що в тебе нема нічого свого, що ти нічого не можеш зробити без допомоги Божої. Якщо зрозумієш, що те добре, що ти робиш, — від Бога, а дурості — твої власні, то перестанеш довіряти собі й позбудешся самовпевненості. Вихваляння— Геронде, у кому сидить гордість, той завжди повідомляє про добро, яке робить? — Повідомляє чи не повідомляє, все одно приховане самовдоволення в ньому сидить! Днями прийшов до мене один чоловік. Говорив про себе і тільки про себе й раз у раз вставляв: “Говорю це во славу Божу”. Розповідає-розповідає... “Говорю це во славу Божу”. Я делікатно зауважую: “Може, трохи і твоєї слави тут є?” “Та ні ж, — відповідає, — все во славу Божу...” Виходить, чоловік прийшов не для того, щоб розповісти про те, що його хвилює, а щоб повідати про свої досягнення «во славу Божу», хоча насправді він усе розповідав заради своєї власної слави. У кожному разі, людина завжди втрачає, якщо повідомляє іншим про зроблене нею добро й пишається зробленим. Тільки без толку трудиться, ще й осуджується. Один чоловік, що готувався стати священиком, за сорок днів до хіротонії відбув у далекий монастир. Через тридцять вісім днів йому потрібно було вийти з монастиря у світ. І він зі шкіри пнувся, щоб повернутися в монастир і “відсидіти” ще два дні, щоб потім говорити, що провів у монастирі сорок днів перед хіротонією. Адже й Мойсей, перш ніж отримати десять заповідей, пробув на Сінаї сорок днів!.. Потім він усім говорив: “Я перед хіротонією провів на самоті сорок днів”. Але хіба так приходить благодать? Та краще б він просидів двадцять, або п’ятнадцять, або взагалі не сидів жодного дня, щоб не мати приводу вихвалятися, що просидів сорок днів, — більше б благодаті дістав. — Геронде, апостол Павло говорить: “Той, хто хвалиться, хай у Господі хвалиться”. У такій похвалі може бути гординя? — Ні. Як же в ній може бути гординя? Не гординя, а славослів’я, подяка Богові. Якщо ми вважаємо за велику честь і за благодіяння те, що Благий Бог влаштував так, що ми стали християнами, то в цьому нема ніякої гордині. Якщо, припустимо, хтось вважає особливим благословенням і радується, що Бог дав йому батьків, то це не значить, що людина вихваляється мирською похвалою. Це означає, що вона відчуває подяку Богові. Самолюбство— Геронде, я часто відчуваю незадоволеність і образу. — Яку образу? — Та ось думаю: “Чому люди не розуміють, скількох зусиль мені вартує зробити таку-то справу, і не виявляють до мене поваги?” — Коли людина робить щось зі смиренністю й любов’ю і не знаходить розуміння, то, природно, може відчути образу, хоча це й неправильно (принаймні, у цьому випадку є деякі пом’якшувальні обставини). Але, коли людина жадає від інших визнання, це вже гірше. Це прояв егоїзму, відчуття своєї правоти, самолюбство. Наскільки можливо, дій зі смиренністю. Роби те, що робиш, любочесно, заради Христа, а не через самолюбство або марнославство, щоб почути похвалу від людей. Коли людина не приймає похвали від людей, а трудиться тільки заради Бога, то Бог винагороджує її в цьому житті, обдаровуючи вдосталь Своєю благодаттю, а в майбутньому дарує блага Раю. — Геронде, а може до любочестя домішуватися самолюбство? — Диявол, який хоче все опоганити, може через самолюбство викрадати в людини частину любочестя. Людина має здорове честолюбство — любочестя, але якщо вона не буде уважною до себе, то заразиться самолюбством, і потім, що б не робила така людина, це не буде приносити плодів. Це все одно що черпати воду дірявим відром. Але якщо людина усвідомлює, що будь-яка справа, що робиться через самолюбство, порожня, то в неї відразу відпаде всяке бажання робити що-небудь напоказ. Її очі не захочуть бачити почестей, а вуха чути, що про неї говорять інші. — А я от не можу розрізнити, де в моїх вчинках любочестя, а де самолюбство. — Чисте видно відразу. Коли людина керується любочестям, то має внутрішнє повідомлення, тобто відчуває всередині спокій, тишу, а самолюбство привносить у душу занепокоєння й збентеження. — Геронде, помисел говорить мені, що впадаю в спокуси через те, що моє серце не належить цілком Богові. — Так, частиною його володіє самолюбство. Постарайся, щоб у жодну твою благу справу не вклинювалося самолюбство, щоб отримувати винагороду за працю повністю, без утримань на користь тангалашки, і насолоджуватися повною мірою внутрішнім миром. Аналізуй мотиви своїх вчинків, і як тільки помітиш, що дієш із самолюбством, відразу ж його відтинай. Якщо будеш подвизатися таким “добрим подвигом”, то звільнишся від мирських спонукань, центром яких є людське “я”. Тоді все піде як треба і не буде в тебе спокус ні зовнішніх, ні внутрішніх, а будеш ти насолоджуватися внутрішнім миром. — Геронде, мене засмучує мій застій у духовному житті. Мені б хотілося щодня йти вперед. — Знаєш, як буває іноді? Люди хочуть позбутися пристрастей і стати кращими не для того, щоб догодити Богові, а щоб подобатися іншим. Ось ти, наприклад, хочеш стати кращою й удосконалюватися в духовному житті. А ти подумала, чому ти цього хочеш? Для того, щоб бути ближче до Бога, чи щоб здаватися кращою за інших сестер? Припустимо, що ти намагаєшся приходити до церкви раніше за інших. А чому? Для того, щоб не спізнюватися на службу, тому що так правильно, або щоб приходити першою й удостоюватися похвали від сестер? Духовна людина думає про те, щоб подобатися Богові, а не людям. “Якби я хотів подобатися людям, — говорив апостол Павло, — то не був би рабом Христовим”. — Геронде, я завжди боюся, як би не впасти в очах людей, але не думаю про те, щоб ходити правильно перед Богом. Як зробити так, щоб завжди мати страх Божий? — Потрібне трезвіння. У будь-якій дії, навіть у найменшій, у центрі має бути Бог. Зверни всю себе до Бога. Якщо ти возлюбиш Бога, то твій розум постійно буде зайнятий розважаннями про те, як Йому догодити, як подобатися Богові, а не про те, як подобатися людям. Це тобі допоможе звільнитися від важких кайданів самолюбства, які є для тебе перешкодою до більш високого життя. І коли ти радітимеш від того, що падаєш в очах людей, то будеш внутрішньо тішитися Найсолодшим Ісусом. Льодяник похвали— Геронде, я почула похвалу й... — Ну й що? Що нас має хвилювати? Як інші до нас ставляться чи як до нас ставиться Христос? Інші будуть для нас рушійною силою чи Христос? Ти серйозна людина, то не поводься легковажно. Мене часто, у тому числі й люди поважні, хвалять, а мене від їхніх похвал нудить. Я сміюся про себе й відкидаю їхні похвали подалі. І ти теж, лише почуєш щось подібне, відразу відкидай подалі від себе. Це речі гнилі! Що ми здобуваємо від того, що інші нас хвалять? Тільки те, що післязавтра над нами будуть сміятися тангалашки? Людину, котра тішиться, коли інші її хвалять, обманюють біси. Якщо людина пошкоджена, тобто заражена гординею або схильна до неї, то будь-які похвали, “мирські” чи “духовні” (котрі стосуються тіла чи душі), шкідливі. Тому краще просто так інших не хвалити. Адже якщо людина слабка духовно, то своєю похвалою ми їй тільки нашкодимо, вона може загинути. Похвала як наркотик. Наприклад, чоловік, що починає виголошувати в храмі проповіді, може після першого разу запитати в інших, чи вдалася проповідь, на що йому варто звернути увагу, щоб не заподіяти шкоди слухачам. Інша людина, щоб його підбадьорити, може сказати: “Ти добре говорив, тільки на те-то, мені здається, варто звернути увагу”. Але потім схильний до гордості проповідник може дійти до того, що буде запитувати думку інших тільки для того, щоб почути від них похвалу. І якщо йому скажуть: “Так, гарна була проповідь”, — він зрадіє. “От як мене хвалять”, — буде думати він і бундючитися. Але якщо йому скажуть: “Погана проповідь”, почне переживати. Бачите, як тангалашка одним лише льодяником похвали обманює людину? Спочатку людина запитує з добрим налаштуванням, щоб зрозуміти, у чому вона має виправитися. А потім починає запитувати думку інших, щоб почути похвалу, що тішить її! Якщо ви радієте й відчуваєте почуття задоволення коли вас хвалять, і засмучуєтеся й вішаєте ніс, коли вам роблять зауваження або кажуть, що таку-то справу ви зробили не дуже добре, то знайте, що цей стан мирський. І хвилювання ваше мирське, і радість мирська. Людина духовно здорова радується, якщо ти їй скажеш: «Це в тебе погано вийшло», тому що цим ти допомагаєш їй побачити свою помилку. Вона визнає, що зробила справу не дуже добре, тому Бог її просвіщає, і вже наступного разу вона зробить її добре. Але знову ж буде вважати, що не вона зробила її, а Бог. “Що я сама могла би зробити? — говорить така людина. Якби Бог мені не допомагав, я б все робила безглуздо”. У такої людини правильне налаштування. — Геронде, як зробити так, щоб ми відчували себе однаково, і коли нас хвалять, і коли лають? — Якщо зненавидите мирську славу, то з однаковим налаштуванням будете приймати і похвалу, і ганьблення. Марнославство— Геронде, чому я відчуваю всередині порожнечу? — Це від марнославства. Коли ми прагнемо піднятися в очах людей, то відчуваємо всередині порожнечу — плід марнославства. Адже Христос приходить не в порожнечу, а в серце оновленої людини. На жаль, люди духовного життя часто прагнуть придбати чесноту, але ще хочуть мати й щось, що живило б їхню гординю, — суспільне визнання, привілеї й т.д. Так у них у душі з’являється порожнеча, порожнеча марнославства. Нема повноти, нема сердечної радості. І чим більше в них росте марнославство, тим більше збільшується порожнеча в душі й тим більше вони страждають. — Геронде, від чого походить тягар, що його я відчуваю у своєму діланні? — Не подвизаєшся зі смиренністю. Той, хто подвизається зі смиренністю, не зустрічає труднощів у своєму діланні. Але коли в людини є духовні устремління, супроводжувані марнославством, тоді в душі виникає тягар. Решта пристрастей не так сильно перешкоджають нам у духовному сходженні, якщо ми смиренно прикликаємо милість Божу. Але коли тангалашка нас уловлює марнославством, то зав’язує нам очі і змушує йти за собою вузькою і небезпечною стежкою, власне тоді ми й відчуваємо в душі тягар, тому що перебуваємо під впливом тангалашки. Духовне життя не те що мирське. У мирському житті, щоб, наприклад, якесь підприємство мало успіх, необхідно зробити добру рекламу, поширити ці, як вони там, буклети, постаратися зробити так, щоб про тебе дізналися. Але в духовному житті “підприємство” буде успішним, тільки якщо людина зненавидить мирську славу. — Геронде, як відігнати марнославні помисли? – Тішся речами, які протилежні до тих, до яких прагнуть мирські люди. Тільки маючи устремління протилежні мирським, можна діяти в царині духу. Хочеш, щоб тебе любили — радуйся, коли на тебе не звертають уваги. Хочеш почесне місце — сідай на лавку. Шукаєш хвальби — возлюби приниження, щоб відчути любов приниженого Ісуса. Шукаєш слави — прагни до безчестя, щоб відчути славу Божу. І коли відчуєш славу Божу, тоді відчуєш себе щасливим і будеш мати в собі радість, більшу за радощі всього світу.
[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ] [ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ] [ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
[
