Себелюбність і її наслідки

Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець

Слова. Том 5.

Пристрасті і чесноти

Розділ перший. Пристрасті.

“Боротьба з пристрастями — це постійне солодке мучеництво за дотримання заповідей заради любові до Христа”

Перша частина. Себелюбність – матір пристрастей.

«У кому є себелюбність, той не має спокою, у такої людини нема душевного миру, тому що вона внутрішньо несвобідна»

Себелюбність — причина всіх пристрастей

— Геронде, що таке себелюбність?

— Себелюбність — це виконання примх своєї ветхої людини, тобто любов до своєї ветхої людини. І обжерливість, і егоїзм, і впертість, і заздрість своїм походженням завдячують себелюбності. Один через себелюбність шукає для себе зручностей і комфорту й не рахується ні з ким. Інший зі схоластичною точністю піклується про їжу й про сон, тільки б чогось не сталося з його дорогоцінним здоров’ям. Третій вимагає, щоб з ним рахувалися, його цінили. Варто його злегка в чомусь ущемити, зробити не так, як він хоче, відразу зривається: «Чому зі мною не рахуються? Я їм покажу». Так, страшна річ себелюбність!

— Геронде, як може людина говорити: «Та ж за Тебе нас убивають повсякчасно»?

— Може так говорити, якщо приносить у жертву заради іншого свої побажання. Будь-яке побажання несе на собі відбиток людського “я”, себелюбності. Якщо людина не розважає над тим, чи подобається іншим те, що подобається їй самій, і починає вимагати: “Хочу того, хочу цього” або “чому ти це для мене не зробив, чому ти мені того не дав?” — така людина зрештою підпадає під владу диявола.

– Деякі люди не можуть заспокоїтися, коли щось відбувається не за їхнім бажанням.

— Та як же вони заспокояться, коли в їхньому побажанні сидить їхнє “я”? Якщо в бажанні людини сидить її “я”, то як там може бути Христос? Але коли нема “я”, а є єдине, головне, тобто Христос, — значить є все. А коли Христа нема — значить нема нічого. Коли людина відкине від себе своє “я”, тоді Бог дає їй все чудесним способом.

— Геронде, коли Ви говорите нам, що потрібно відкинути своє “я”, я відчуваю страх — а раптом не витримаю.

— Ох, яка біда! Це однаково що сказати: «Якщо я відкину свої пристрасті, що в мене залишиться?» Бо коли я кажу, що треба відкинути себе, то маю на увазі відкинути свої пристрасті, позбутися своєї ветхої людини. Для людини дорослої, котра розуміє що до чого, якось несерйозно говорити: «Не можу відмовитися від свого «я». Якби тобі говорили: «Візьми лом і розбий цю стіну», а ти крім пензлика ніколи нічого в руках не тримала, то могла б сказати: “Не можу”. Але ж для того, щоб позбутися ветхої людини, потрібна не фізична сила — потрібне смирення.

Їж несмачне й насолоджуйся Христом

Себелюбність — це і бажання їсти і відпочивати більше, ніж необхідно. По-хорошому, тілу треба давати тільки те, чого воно потребує. Одна справа бажання й інша — потреба. Одне — бажання насолод для тіла, й інше — потреба в необхідному. Припустимо, переді мною стоять два блюда, у кожному їжа однакова за кількістю вітамінів, але в одному вона смачніша, ніж в іншому. Якщо віддам перевагу більш смачній їжі — це й буде себелюбність. Але якщо віддам перевагу їжі смачнішій, щоб викликати в собі апетит, тому що через хворобу страждаю на відсутність апетиту, то в цьому буде розважання.

Тіло, цей “злий митар”, як говорить авва Макарій, може вимагати більше, ніж йому потрібно, залежно від того, до чого звик організм. Якщо в людини шлунок невеликий, то їй і постити легше, а якщо ні, то вона стає рабом свого шлунка, тому що шлунок потрібно чимось заповнювати. Взяти, приміром, людину огрядну: у неї в животі цілий склад, їй, щонайменше, половину телятка треба з’їсти, щоб наїстися, а потім ще й випити відра зо два води!

— А раніше, Геронде, люди були фізично міцніші чи вони більше себе примушували?

— Звичайно, і фізично були трохи міцніші, але й примушували себе більше. Старець Хаджі-Георгій своїм ченцям щодня давав трохи меду й горіхів. Але ж всі вони були молодими, років по п’ятнадцять, період активного росту, але духовно були дорослими! Сьогодні люди дотримуються мирської логіки: «Не треба діткам постити, щоб не захворіли, всього в них має бути вдосталь, потрібно оберігати їх від труднощів». Так і живуть, бідолахи, вимагаючи увесь час котлет, але від цього не мають жодної користі.

Коли людина радіє, що не їсть задля любові Христової, тоді вона по-справжньому живиться. Якщо вона заради любові Христової віддає перевагу несмачному над смачним, тоді через несмачне насолоджується Христом.

Любов до себе знищує любов до ближнього

— Геронде, сьогодні якийсь дідусь насилу піднімався сходами у храм, і ніхто йому не допоміг, хоча багато людей проходили повз нього.

— І “священик... побачивши його, пройшов мимо... і левіт... глянувши, пройшов мимо”. Мають рацію вони... Не знають... ніколи не чули Євангеліє про доброго самарянина! Що сказати? Себе самих любимо, а інших ні. Любов до себе знищує любов до ближнього, тому так і поводимося. Але той, хто любить себе, живе не за духом Євангелія. Якби Христос думав про Себе, то сидів би на Небі, не приходив би на землю, не страждав, не дав би Себе розіпнути заради нашого спасіння.

Сьогодні майже в усіх людях є себелюбність, але нема духу жертовності. Сьогодні панує дух: “Аби тільки мені не було погано”. Знаєте, як важко дивитися на оточуючих! Нещодавно в лікарні я був свідком такої ситуації: треба було підняти лежачого хворого, щоб перенести до іншої палати; медбрат не зрушив з місця, хоча це була його робота. “Не можу: у мене болить поперек”, — сказав він байдуже! Так, бачиш, людина нелюдяна! А вагітна медсестра разом з іншою взяли й перенесли його. Про себе вони не думали. А та й зовсім забула про те, що вона вагітна, і кинулася рятувати! Знаєте, як я радію, дивлячись на людину, котра, сама перебуваючи в скруті, жертвує собою заради інших! Дуже радію! Серце радіє. Відчуваю спорідненість з такою людиною, тому що вона близька до Бога.

Інші нехай пропадуть пропадом!

— Геронде, сьогодні багато людей очікували на Вас, а якийсь молодик не став чекати й увійшов без черги.

– Так, увійшов і сказав: “Мені потрібно тебе побачити. Я був на Афоні, не знайшов тебе там і приїхав сюди”. “Добре, — кажу йому. — Ти не бачиш, що інші люди чекають? Може, тепер усіх кинути й займатися тобою?” “Так, отче”, — говорить. Уявляєш? Люди стоять на сходах, яблуку ніде впасти, — хворі, жінки з малими дітьми... а цей наполягає на своєму. І було б якесь серйозне питання, а то нісенітницю якусь молов. Головний він, інші хай пропадуть пропадом!

Буває, приходять люди й кажуть: “Сьогодні, отче, молися тільки за мене й ні за кого іншого”. От які претензії! Бо це однаково що говорити: “Цим поїздом поїду тільки я, щоб нікого іншого у вагонах не було”. Але ж поїзд все одно їде, чому б і іншим ним не поїхати?

— Геронде, як зрозуміти слова Христа: “Хто хоче спасти своє життя, той його занапастить”?

— Мається на увазі, щоб людина “занапастила” своє життя в доброму значенні. Щоб вона не рахувалася зі своїм життям, а жертвувала ним заради інших. “Ніхто хай не шукає для себе користі — лише для іншого”, — говорить апостол Павло. У цьому вся основа духовного життя: забувати себе, у хорошому значенні, і звертатися до іншого, брати участь у його болях і труднощах. Треба не шукати способу уникнути труднощів, але знаходити можливість допомогти іншій людині, порадувати її.

— Геронде, а як зрозуміти, що потребує інша людина, щоб для неї це зробити?

— Постав себе на місце іншого, тоді зрозумієш, що йому потрібно. Якщо будеш сидіти у своїй шкаралупі, то не зможеш зрозуміти, що потрібно іншій людині.

У наш час більшість думає про те, як сісти на місце іншого, а не як поставити себе на його місце. Я іноді спостерігаю, як дехто підходить до причастя, обганяючи інших. Кожен з них думає: “У мене справи, я поспішаю” — і не думає: “А чи гідний я причаститися?” або “може, інша людина більше за мене поспішає?” Нічого подібного! Причащаються й спокійно йдуть. Але ж навіть якщо тобі не вистачить Причастя, то ти повинен радуватися, що воно дісталося іншому, а не тобі. А якщо у священика тільки одна частка, одна перлина, і знайдеться хвора людина, яка перебуває при смерті, і їй потрібне Причастя, то ти маєш радіти, що не ти причастишся, а вона. Ось чого хоче від нас Христос. Ось так Христос і входить у серце, наповнюючи людину радістю.

Мука самозаспокоєння

— Геронде, у мене непорозуміння з однією сестрою.

— Знаєш у чому справа? Багато людей бачать, у чому інші їх обмежують, і не бачать того, у чому вони обмежують інших. У них вимоги тільки до інших, не до себе. Але логіка духовного життя в тому, щоб звертати увагу на те, у чому ти обмежуєш інших, а не на те, у чому обмежують тебе, прагнути до того, що потрібно іншому, а не до того, що потрібно тобі. Хіба ми прийшли в це життя відпочивати чи для вигод і комфорту? У цей світ ми прийшли не для того, щоб весело провести час, а щоб очистити себе й приготуватися до життя іншого.

Якщо ми думаємо тільки про себе й робимо тільки те, що нам хочеться, то потім починаємо хотіти, щоб і інші думали про нас, служили нам, допомагали... тобто, щоб завжди було добре нам. “Мені так хочеться”, — говорить один, “А мені по-іншому”, — говорить другий. Кожен прагне до того, що подобається йому, але спокою не знаходить, тому що справжній спокій приходить тоді, коли людина думає не про себе, а про інших.

Під час окупації у 1941 році ми, рятуючись від німців, які розоряли села, палили й убивали, пішли з Коніци в гори. У той день, коли німці ввійшли в Коніцу, двоє моїх братів зранку зійшли з гори на рівнину прополювати кукурудзу на городі. Почувши, що прийшли німці, я кинувся до матері: “Мамо, я побіжу вниз, попереджу братів”. Вона мене не пускала, тому що всі їй говорили: “Ті однаково пропали, хоч цього не пускай, а то і його втратиш”. “Як би не так”, — подумав я. Начепив солдатські черевики й побіг униз на город. Похапцем я не встиг добре зав’язати черевики, і, коли біг через поле, яке недавно полили, вони поспадали мені з ніг і застрягли в болоті. Я їх покинув і побіг босоніж уздовж ріки, а там повно будяків. Близько години влітку по жарі я біг по колючій траві й не відчував ніякого болю. Прибігаю на город до братів, кричу: “Німці прийшли, треба ховатися”. І тут ми бачимо озброєних німецьких солдатів, що йшли до нас. “Продовжуйте працювати, — кажу я братам, — а я зроблю вигляд, що прополюю й проріджую кукурудзу”. Німці пройшли повз нас і навіть нічого не сказали. Тільки потім я помітив, що мої ноги всі в ранах від колючок, а до того моменту я навіть нічого не відчував. У тому бігу була радість! Радість самопожертви. Хіба міг я кинути своїх братів? А якби з ними щось сталося? Та мене б потім мучила совість. Навіть якби в мене совісті не було, однаково я б потім зазнавав муки самозаспокоєння.

Себелюбність відбирає в нас мир і радість

— Геронде, чому в мені нема мирного духу постійно?

— Ти не звільнилася від свого “я”, ти ще в’язень своєї ветхої людини. Постарайся умертвити своє “я”, інакше воно знищить тебе. У кому живе себелюбність, той не може мати спокою, душевного миру, тому що він внутрішньо невільний. Така людина все робить, як черепаха, і рухається, як черепаха. Черепаха може вільно висунути голову? Більшу частину часу вона сидить у своєму панцирі.

— Теоретично мені здається, що я працюю над собою, але на практиці...

— На практиці важко. Ось тут саме й утискується наша ветха людина. Але якщо ми не будемо з ретельністю й розважанням утискати нашу ветху людину, то вона змарнує все наше духовне життя.

— Геронде, а як виглядає пекло?

— Розповім тобі одну історію, котру я колись чув. Якось одна проста людина попросила Бога показати їй Рай і пекло. І от одного разу вночі уві сні ця людина почула голос: “Ходімо, я покажу тобі пекло”. Тоді вона опинилася в кімнаті. Посередині стояв стіл, за яким сиділо багато людей. На столі була каструля, повна їжі. Але люди були голодними: вони черпали довгими ложками з каструлі, але не могли піднести ложки до рота. Тому одні з них гарчали, інші кричали, ще інші плакали... Потім вона почула той самий голос: “Підемо, тепер я покажу тобі Рай”. Тоді ця людина опинилася в іншій кімнаті, де стояв такий же стіл з каструлею, і також довкола нього сиділи люди з довгими ложками. Однак всі були ситі й веселі, тому що кожен з них, черпаючи з каструлі їжу, годував своєю ложкою іншого. Тепер ти розумієш, як можеш ще в цьому житті відчути Рай?

Той, хто творить добро, радується, бо втішається Божественною втіхою. А той, хто коїть зло, страждає, і земний рай перетворює на земне пекло. Якщо в тобі є любов, доброта — ти ангел, і куди б не пішов, де б не перебував, разом зі собою несеш Рай. А якщо в тобі живуть пристрасті, злість — значить, у тобі перебуває диявол, і куди б ти не пішов і де б не перебував, разом зі собою несеш пекло. Уже в цьому житті ми починаємо відчувати Рай або пекло.

[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ]

[ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ]

[ Cкачати книгу в аудіоформаті: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. (на російській мові) ]

[ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" ]

Паїсій Святогорець "Слова" (українською):		Паисий Святогорец "Слова" (на русском):
[ Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" Том I ] [ Паїсій Святогорець "Духовне пробудження" Том II ] [ Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" Том III ] [ Паїсій Святогорець "Сімейне життя" Том IV ] [ Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" Том V ]		[ Паисий Святогорец "С болью и любовью о современном человеке" Том I ] [ Паисий Святогорец "Духовное пробуждение" Том II ] [ Паисий Святогорец "Духовная борьба" Том III ] [ Паисий Святогорец "Семейная жизнь" Том IV ] [ Паисий Святогорец "Страсти и добродетели" Том V ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!