 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Блаженної пам'яті старець Паїсій СвятогорецьСлова. Том 4.Сімейне життяЧастина шоста - Про смерть і майбутнє життя"Після всього того, що Бог зробив для нас, людей, Засуджені покійні- Геронде, а коли людина помирає, то чи вона відразу ж розуміє, у якому стані перебуває? — Так, вона приходить до тями й ставить собі запитання: "Що ж я накоїла?". Але — "файда йок" 1 — тобто в тому, що вона ставить собі таке запитання, їй вже нема користі. Приміром, п'яний, убивши свою матір, сміється, виспівує пісеньки, тому що не розуміє, що накоїв. А коли хміль вивітрюється з голови, він починає плакати, ридати, запитувати себе: "Що ж я накоїв?" Те ж саме відбувається й з тими, хто живе гріховно. Ці люди подібні до п'яних. Вони не розуміють, що роблять, не відчувають своєї провини. Однак, коли помирають, з їхньої голови вивітрюється [земний] хміль і вони приходять до тями. У них відкриваються душевні очі, і вони усвідомлюють свою провину, тому що душа, вийшовши з тіла, рухається, бачить, відчуває все з незбагненною швидкістю. Дехто стурбований тим, коли буде Друге Пришестя. Але для людини, котра вмирає, Друге Пришестя, якщо можна так висловитися, уже настає. Тому що людина судиться в залежності від того, в якому стані її застає смерть. — Геронде, а що відчувають зараз ті, хто перебуває в пекельній муці? — Ці люди засуджені. Перебуваючи в темниці, вони зазнають мук відповідно до тих гріхів, які вчинили в житті земному. Ці люди чекають остаточного суду — прийдешнього Суду Христового. Але серед них є засуджені строгого й особливого режиму, а є й засуджені на більш м'які покарання. — А де зараз святі й благорозумний розбійник? 2 — Святі й благорозумний розбійник зараз у Раю, але вони ще не прийняли кінцеву славу, подібно до того, як і засуджені в пеклі ще не прийняли кінцевий осуд. Бог ще скільки століть тому сказав: "Покайтеся, наблизилося Царство Небесне"3. Але, незважаючи на це, Він все віддаляє й віддаляє час пришестя цього Царства, тому що чекає нашого виправлення4. Але ми, продовжуючи перебувати в наших пристрастях і гріхах, виявляємо тим самим несправедливість до святих, тому що вони [через нас] не можуть прийняти кінцеву славу, яку приймуть після прийдешнього Страшного Суду. Молитва за покійних і заупокійні служби— Геронде, чи можуть молитися душі засуджених покійників? — Вони приходять до тями й просять допомоги, однак допомогти собі вже не можуть. Ті, хто перебуває в пеклі, хотіли б від Христа тільки одного: щоб Він дав їм п'ять хвилин земного життя на покаяння. Ми, що проживаємо на землі, маємо запас часу на покаяння, тоді як нещасні покійні вже не можуть самі поліпшити свій стан, але чекають допомоги від нас. Тому ми зобов'язані допомагати їм своєю молитвою. Помисел підказує мені, що тільки десять відсотків засуджених покійників перебувають у стані демонічному й, будучи в пеклі, хулять Бога, подібно до того, як це роблять демони. Ці душі не тільки не просять допомоги, але й не приймають її. Та й навіщо їм допомога? Що може зробити для них Бог? Уявіть, що дитина йде з дому свого батька, розтринькує все його майно, до того ж на додачу ще й паплюжить батька останніми словами. Е-е, чим тоді може допомогти йому батько? Однак інші засуджені в пеклі — ті, у кого є трохи любочестя, відчувають свою провину, каються й страждають за свої гріхи. Вони волають про поміч й отримують відчутну допомогу від молитов віруючих. Тобто зараз Бог дає цим засудженим людям сприятливу можливість отримувати допомогу доти, поки не настане Друге Пришестя. За життя земний друг царя може поклопотатися перед ним, щоб допомогти якомусь засудженому. Подібно цьому, якщо людина — "друг" Бога, то вона може поклопотатися своєю молитвою перед Богом й клопотати, щоб душі засуджених покійників перевели з однієї "темниці" в іншу — у кращу, з однієї "камери" — в іншу, зручнішу. Вона навіть може випросити їм переведення з "камери" у яку-небудь зручнішу "кімнату" або "квартиру". Подібно до того як, відвідуючи ув'язнених, ми приносимо їм прохолодні напої тощо й полегшуємо тим їхні страждання, так само полегшуємо страждання покійних молитвами й милостинями, які здійснюємо за упокоєння їхніх душ. Молитви живих за покійних і чинені за їхнє упокоєння служби — це остання можливість дістати допомогу, яку дає покійним Бог — до Другого Пришестя. Після кінцевого Суду можливості дістати допомогу в них уже не буде. Бог хоче допомогти покійним, тому що Йому боляче за них, однак Він не робить цього, тому що в Нього є благородство. Він не хоче дати дияволу право сказати: "Як же Ти спасаєш цього грішника, адже він зовсім не трудився?". Однак, молячись за покійних, ми даємо Богові "право" на втручання. Треба сказати й про те, що в більше "розчулення" Бога приводять наші молитви за покійних, ніж за живих. Тому наша Церква і встановила освячення заупокійного колива, заупокійні служби, панахиди. Заупокійні служби — це найкращий адвокат за душі покійних. Заупокійні служби мають таку силу, що можуть навіть вивести душу з пекла. І ви після кожної Божественної Літургії освячуйте коливо за покійних. У пшениці є сенс: "Сіється в тлінні, а встає у нетлінні'5, — говорить Святе Письмо. У миру деякі люди лінуються зварити трохи пшениці й несуть у церкву родзинки, печиво, бісквіти, щоб священики прочитали над всім цим молитву за упокоєння покійних. А на Святій Горі старенькі ченці за кожною Божественною Літургією освячують коливо і за покійних, і за Святого, празник якого святкуємо, для того, щоб мати його благословення. — Геронде, а люди, що померли недавно, мають велику потребу в молитві? — Ну а як же! Коли хтось тільки потрапляє у в'язницю, хіба спочатку йому не дуже важко? Будемо молитися за покійних, які не благоугодили Богові, щоб Бог якось допоміг і їм. Особливо, якщо ми знаємо, що людина була жорсткою або жорстокою — точніше, якщо вона здавалася жорстокою, тому що іноді ми вважаємо людину жорстокою, а в дійсності вона не така. А якщо така людина ще й жила гріховно, то нам треба за неї багато молитися, подавати її ім'я на поминання на Божественних літургіях, записувати її' на сорокоусти й давати біднякам милостиню за спасіння її душі, для того щоб, почувши молитву бідняків: "Хай буде благословенний її прах", Бог привернувся на милість і помилував цю людину. Таким чином, те, що не зробила сама людина, зробимо за неї ми. А от якщо в людини була доброта, хай вона і не жила добре, — то від малої молитви вона дістає велику користь. Це відбувається тому, що вона мала добре налаштування. Я знаю випадки, що свідчать про користь, яку покійні отримують від молитви духовних людей. Одна людина прийшла до мене в келію і з плачем сказала: "Геронде, я перестав молитися за одного покійного знайомого, і він з'явився мені уві сні. "Ти, — сказав він, — не допомагав мені вже двадцять днів. Ти забув мене, і я страждаю". І дійсно, я забув про нього саме двадцять днів тому від безлічі турбот, і в ці дні не молився навіть за себе". — Геронде, коли хтось помирає і нас просять помолитися за нього, то чи правильно буде здійснювати за його упокоєння одну чотку перші сорок днів після кончини? — Якщо ти молишся за покійного по чотках, то разом з ним молися й за інших покійних. Навіщо поїздові їхати в таку далечінь тільки з одним пасажиром? Адже він може взяти й інших. Знаєте, скільки покійних мають потребу в молитві? Нещасні просять допомоги, і в них нема нікого, хто б за них помолився! Деякі люди дуже часто здійснюють панахиду за когось зі своїх покійних родичів. Але від цього не отримує допомоги навіть та людина, за яку відбувається молитва, тому що така молитва не дуже-то бажана Богові. Якщо вони вчинили за цього покійного стільки заупокійних богослужінь, то хай одночасно моляться й за інших покійних. — Геронде, іноді я починаю тривожитися за спасіння свого батька, тому що він не мав з Церквою ніякого зв'язку. — Ти до останнього моменту не можеш знати, яким буде Суд Божий. Коли тебе це турбує? Щосуботи? — Я не стежила. А чому щосуботи? — Тому що субота — це день покійних, покійні мають на нього право. — Геронде, а ті покійні, за яких нікому помолитися? Чи отримують вони допомогу від молитов людей, які моляться за покійних взагалі — не називаючи конкретних імен? — Звичайно, отримують. Я, молячись за всіх покійних, бачу уві сні й своїх батьків, тому що вони радуються молитві, яку я здійснюю. Щоразу, коли в мене в келії служиться Божественна літургія, я здійснюю і загальну заупокійну літію за всіх покійних, молюся за покійних королів, архієреїв і так далі. А наприкінці говорю "і за тих, кого нема кому пом'янути". А якщо іноді я опускаю молитву за покійних, то мої знайомі померлі являються мені. Один мій родич був убитий на війні, і я не записав його імені для поминання на заупокійній літії, тому що воно було записано для поминання на проскомідії разом з іншими, які полягли смертю хоробрих. І ось я побачив цю людину на весь зріст. Він стояв переді мною під час заупокійної літії. І ви подавайте для поминання на проскомідії не тільки імена хворих, але й імена покійних, тому що покійні мають у молитвах більшу потребу. Найкраще поминання покійнихКорисніше, ніж всі поминання й заупокійні служби, які ми можемо вчинити за покійних, буде наше уважне життя, та боротьба, яку ми здійснюємо заради того, щоб позбутися своїх недоліків й очистити душу. Адже результатом нашої свободи від речей матеріальних і від душевних пристрастей буде не тільки те, що самі ми відчуємо полегшення. Полегшення відчують і покійні праотці всього нашого роду. Покійні відчувають радість, якщо їхній нащадок живе з Богом. Якщо ми не перебуваємо в доброму духовному стані, то наші покійні батьки, дід і прадід, всі наші предки страждають. "Поглянь-но, як живе наш нащадок!" — кажуть вони й страждають. Однак, якщо ми перебуваємо в доброму духовному налаштуванні, вони радуються, тому що були співробітниками Бога в нашому народженні, й Бог деяким чином зобов'язаний їм допомогти. Тобто покійним буде радість, якщо ми почнемо подвиг і постараємося благоугодити Богові своїм життям. Роблячи так, ми зустрінемося з нашими покійними в Раю, і всі разом будемо жити в житті вічному. Із цього випливає, що варто трудитися й вести боротьбу з нашою ветхою людиною, щоб ставши новою, вона вже не шкодила ні собі, ні іншим людям, але допомагала і собі, і іншим — чи то вони живі, чи покійні. Дерзновенність праведників до Бога— Геронде, у листі до початкуючих ченців Ви пишете: "Істинні ченці розуміють, що те, що вони отримують у цьому житті, є лише частина райської радості і що в Раю ця радість буде більшою. Але при цьому через велику любов до свого ближнього вони хочуть ще пожити на землі, щоб допомогти людям молитвою, і клопотати, щоб у справи світу втрутився Бог і світ дістав допомогу" 6. — Читай: "Ченці хочуть пожити на землі, для того, щоб страждати разом з людьми й допомагати їм молитвою". — Геронде, а в житті іншому справленій чернець теж своєю молитвою буде допомагати людям? — Він допомагатиме їм своєю молитвою і у житті іншому, але тоді він не буде страждати, тоді як зараз він з ними співстраждає. Він не живе на землі приспівуючи, "зі щасливими очима й сяючим обличчям"! Однак, чим більше страждання чернець зазнає за свого ближнього, тим більшою божественною розрадою йому віддається, і ця винагорода деяким чином сповіщає ченця, що його ближній отримав користь. Ця райська радість є божественною винагородою за болі, які він зазнає за свого брата. — Геронде, тобто святі, у котрих ми просимо допомоги, не співчувають разом з нами? — Так, брате мій, — бо там же нема болю! Де їм страждати? У Раю? "Де нема ні хвороби, ні печалі, ні зітхання"7. Хіба не так говориться про Рай? Крім того, святі [з власного досвіду] знають про ту божественну винагороду, що її дістануть люди, які мучаться в цьому житті, і це знання радує їх. Бо інакше і Сам Бог, маючи стільки любові, стільки жалю, як би міг витримати цей великий людський біль? Він може його витримати, тому що знає про ту божественну винагороду, що чекає людей, які страждають. Тобто, чим більше мучаться люди тут, тим більшу небесну винагороду Бог відкладає їм на Небі. А от ми всього цього не бачимо й тому співчуваємо тим, кому боляче. Але якщо людина хоча б трохи бачить, що чекає на тих, хто страждає, у житті іншому, і знає про божественну винагороду, яку вони дістануть, то її страждання не настільки велике. — Геронде, а якщо ми просимо Бога допомогти покійному, котрий не має потреби в цій допомозі? Тоді наша молитва є марною? — Як же вона може бути марною? Коли ми говоримо: "Упокій раба Твого (ім'я)", а ця людина в житті іншому перебуває біля Бога, то вона на нас не ображається. Навпаки: наша молитва приводить її в розчулення. "Поглянь-но, — говорить вона, — я в Раю, біля Бога, а вони переживають". Так наша молитва діє на любочестя цієї людини, і, молячись за нас Богові, вона допомагає нам ще більше. Але, крім того, звідки ти знаєш, у якому стані перебуває той чи інший покійний? Звичайно, насамперед треба молитися за тих, про кого ти знаєш, що своїм земним життям вони засмутили Бога. Потім треба молитися за інших подібних покійних, а після цього — молитися за всіх покійних взагалі. Прийдешній Страшний Суд— Геронде, як очищається душа? — Якщо людина потрудиться в зберіганні й плеканні заповідей Божих, якщо вона здійснює роботу над собою, якщо вона очищається від пристрастей, то її розум просвічується. Вона підноситься на висоту споглядання, і її душа стає такою, якою була душа людини до падіння первозданних людей. У такому стані людина перебуватиме після воскресіння мертвих. Однак, зовсім очистившись від пристрастей, людина може побачити воскресіння своєї душі ще до загального воскресіння. Якщо це відбудеться, то її тіло буде ангельським, безтілесним, і матеріальна їжа їй не буде потрібна. — Геронде, а як буде відбуватися Страшний Суд? — На Страшному Суді в одну мить буде відкрито, у якому стані перебуває кожна людина. Кожен сам піде в те місце, якого він гідний. Кожен, як на екрані телевізора, буде бачити й своє власне непотребство, й духовний стан іншого. Людина як у дзеркало буде вдивлятися у свого ближнього й, прихиливши голову, піде на своє місце. Приміром, невістка в житті земному сиділа перед своєю свекрухою нога за ногу, а свекруха зі зламаною ногою піклувалася про її, невістчиного, сина — свого онука. Якщо на Страшному Суді ця невістка побачить, що Христос поміщає її свекруху в Рай, а саму її туди не беруть, то вона не зможе нічого заперечити й запитати Христа, чому Він це робить. Адже та земна сцена буде стояти в неї перед очима. Вона буде пам'ятати, як її свекруха зі зламаною ногою доглядала за онуком, і не наважиться піти в Рай. Та й сама вона не зможе поміститися в Раю. А, приміром, ченці побачать ті труднощі, ті випробування, які переживали люди мирські, побачать, як вони їх переборювали. Якщо ченці жили неправильно, то вони, понуривши голову, самі підуть у те місце, якого заслуговують. Черниці, які не догодили Богові, побачать на Страшному Суді матерів-героїнь, які не давали чернечих обітниць, не мали тих благословень і сприятливих можливостей, які мають черниці, і, незважаючи на це, здійснили подвиг і досягли високого духовного налаштування. Як же, бачачи все це, засоромляться черниці за дріб'язковість і низькість, якими вони займалися й від яких самі ж мучились! Ось так, — говорить мені помисел, — мине Страшний Суд. Тобто на Страшному Суді Христос не буде говорити: "Иди-но сюди, що ти там накоїв?" або "Ти підеш у пекло, а ти в Рай". Ні: кожна людина, порівнюючи себе з іншим, сама піде в те місце, якого вона заслуговує. Майбутнє життя— Геронде, я принесла солодощі, щоб Ви почастували сестер. — Поглянь-но, як вони радіють! У житті іншому ми будемо говорити: "Яким же дурницям ми радувалися! Як же нас тоді ці глупства хвилювали!" А зараз, у-у-у, наше серце просто стрибає від цих радощів. — Геронде, а як нам зрозуміти [суєтність цих радощів] уже зараз? — Якщо ви зрозумієте це зараз, то не скажете так у житті майбутньому. Що не кажи, але ті, що живуть там, на Небі, живуть добре. Знаєш, яким на Небі займаються рукоділлям? Безперестанним славослів'ям Бога. — Геронде, чому мертве тіло називається "останками"? — Тому що тіло — це те, що залишається на землі після людини, після її смерті. Основна людина - душа — йде на Небо. На прийдешньому Суді Бог воскресить і тіло людини, щоб вона була суджена разом з ним, тому що людина разом з ним жила і грішила. У житті іншому всі матимуть однакове тіло - тіло духовне, всі будуть однакового зросту: і маленькі, і високі, всі будуть однакового віку: і юнаки, і старі, і діти — оскільки у всіх людей однакова душа. Тобто в житті іншому у всіх людей буде той самий ангельський вік. — Геронде, а в майбутньому житті ті, хто перебуватиме в пеклі, чи зможуть бачити тих, хто буде в Раю? — Уяви, що вночі в кімнаті горить вогонь. Ті, хто стоїть на вулиці, бачать тих, хто перебуває в цій світлій кімнаті. Так само й ті, хто буде перебувати в пеклі, бачитимуть тих, хто буде перебувати в Раю. І це буде для них ще більшою мукою. І уяви знову: ті, що вночі перебувають на світлі, не бачать тих, хто стоїть на вулиці в темряві. Так само й ті, хто перебуває у Раю, не побачать тих, хто в пеклі. Бо якби ті, хто перебуває в Раю, бачили грішників, котрі мучаться, то їм було б боляче, вони вболівали б через їхню гірку долю й не могли б насолоджуватися Раєм. Але в Раю "нема хвороби...". Ті, хто в Раю, не тільки не будуть бачити тих, хто в пеклі — вони навіть не будуть пам'ятати, чи мали вони брата, чи батька, чи матір, якщо й ті не будуть у Раю разом з ними. "І того ж дня загинуть його задуми"*1, — говорить псалмоспівець. Бо якщо ті, що перебувають в Раю, будуть пам'ятати про своїх родичів, котрі мучаться в пеклі, то який же це для них буде тоді Рай? І мало того: ті, хто в Раю, будуть думати про те, що інших людей [крім тих, хто перебуває в Раю] нема. Так само вони не пам'ятатимуть й про ті гріхи, яких допустилися в житті земному. Якщо вони будуть пам'ятати про свої гріхи, то від любочестя не зможуть змиритися з думкою, що засмутили Бога. Треба сказати й про те, що радість, яку відчуватиме кожна людина в Раю, не буде однаковою. В одного буде наперсток радості, в іншого — чашка радості, у третього — ціле озеро радості. Однак кожен відчуватиме себе наповненим, і ніхто не буде знати — скільки радості, скільки божественних веселощів відчуває інший. Благий Бог влаштував так, тому що, якби одна людина знала про те, що інша відчуває більшу радість, ніж вона, то Рай не був би Раєм, тому що тоді й у Раю почалися б [заздрості, подібні до земних:] "чому він відчуває більшу радість, а я меншу?". Тобто кожен у Раю побачить славу Божу відповідно до чистоти своїх духовних очей. Однак ця гострота духовного зору [слави Божої] не буде визначена Богом. Вона залежатиме від чистоти кожної окремої людини — А от дехто, Геронде, не вірить у те, що є пекло і Рай. — Не вірить у те, що є пекло і Рай? Але якщо нема Раю і пекла, то як мертві можуть існувати в небутті? Адже вони — душі! Бог безсмертний [за суттю], а людина безсмертна за Благодаттю. Отже, і в пеклі вона теж залишиться безсмертною. Крім того, навіть у цьому земному житті наша душа якоюсь мірою переживає Рай або пекло — відповідно до того стану, у якому перебуває. Якщо людину мучать докори сумління, якщо вона відчуває страх, зніяковілість, душевну тривогу, розпач або ж одержима ненавистю, заздрістю й тому подібним, то вона [ще в земному житті] живе в пекельній муці. А от якщо в людині є любов, радість, мир, лагідність, доброта й подібне цьому, то вона живе в Раю. Вся основа — це душа. Адже це вона відчуває і радість, і біль. Спробуй-но підійди до померлого й почни говорити йому найприємніші для нього речі, наприклад: "Приїхав твій брат з Америки", або щось подібне до цього. Він нічого не зрозуміє. Якщо ж ти накинешся на нього й переламаєш йому руки й ноги, то він теж нічого не зрозуміє. Із цього виходить, що в людині відчуває не що інше, як душа. Хіба все це не змушує задуматися тих людей, які сумніваються в існуванні пекла й Раю? Або, припустимо, ти бачиш прекрасний приємний сон. Ти радуєшся, твоє серце солодко б'ється, і ти не хочеш, щоб цей сон закінчувався. Ти прокидаєшся, і тобі шкода, що ти прокинувся. Або ж ти бачиш сон поганий. Приміром, сниться, що ти впав і поламав собі ноги, у сні ти страждаєш і плачеш. Від страху прокидаєшся з мокрими очима, бачиш, що з тобою нічого не сталося й радісно вигукуєш: "Слава Богові, що це був сон!" Тобто до цього причетна душа. Бачачи поганий сон, людина страждає більше, ніж вона страждала б у дійсності, подібно до того, як хворий уночі страждає більше, ніж удень. Так само, коли людина помре й піде в пекельну муку, для неї це буде більш скорботним [ніж той стан пекельної муки, що вона, можливо, переживала на землі]. Уявіть, що людина вічно переживає жахливий сон і вічно мучиться. У земному житті ти і впродовж кількох хвилин не можеш терпіти поганий сон. А уяви — не доведи, Господи! — перебувати в скорботі [вічно]. Тому в пекло краще не потрапляти. Що ви на це скажете? — Геронде, ми стільки часу б'ємося, щоб не потрапити в пекло. Так що ж, по-вашому, ми туди все-таки потрапимо? — Якщо в нас не буде розуму, то потрапимо. Я нам ось чого побажаю: вже якщо в Рай, так всім, а вже якщо в пекло — то нікому... Правильно кажу, чи ні? Будемо дуже невдячні, якщо після всього, що Бог зробив для нас, людей, ми потрапимо в пекельну муку і засмутимо Його. Та не доведи, Боже, — щоб не тільки людина в пекло потрапила, але навіть і пташка. Нехай Благий Бог дасть нам добре покаяння, щоб смерть застала нас у доброму духовному налаштуванні й ми знову повернулися в Його Небесне Царство. Амінь. Зноски: 1 Турецьке висловлювання, котре означає - нема смислу, "безглуздо". 2 Див.: Лк. 23: 32-33 і 39-43. 3 Мт. 3: 2. 4 Говорячи "нашого", Старець мав на увазі все людство. 5 1Кор. 15:42. 6 Старец Паисий Святогорец. Письма Свято-Троицкая Сергиева Лавра. 2001. С 44. 7 Із заупокійного кондака "Зі святими упокій..." 8 Пс.145:4.
[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Сімейне життя". Том 4. ] [ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Сімейне життя". Том 4. ] [ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Сімейне життя" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
[
