"...не скорбіть як інші, що не мають надії"

Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець

Слова. Том 4.

Сімейне життя

Частина шоста - Про смерть і майбутнє життя

"Після всього того, що Бог зробив для нас, людей,
буде дуже невдячно, якщо ми потрапимо до пекла
і Його засмутимо. Не доведи, Боже, потрапити
до пекла не те що людині, а навіть якій-небудь пташці"

Смерть дітей

- Геронде, одна мати дев'ять років тому втратила дитину. Зараз вона просить Вас помолитися, щоб побачити її хоча б уві сні й утішитися.

— А скільки років було дитині? Вона була маленькою? Це має значення. Якщо дитина була маленькою і якщо мати перебуває в такому стані, що коли дитина явиться, мати не втратить душевного спокою, то дитина їй явиться. Причина того, що дитина не являється, є в ній самій.

— Геронде, а чи може дитина явитися не своїй матері, котра про це просить, а комусь ще?

— Як же не може! Адже Бог влаштовує все у відповідності [з нашою користю]. Коли мені говорять про те, що якийсь юнак помер, я вболіваю, але вболіваю по-людськи. Адже, дослідивши речі глибше, ми побачимо, що, чим дорослішою стає людина, тим більше їй треба боротися й тим більше в неї накопичується гріхів. Особливо люди світу цього: чим довше вони живуть, тим більше — своїми турботами, несправедливостями й тому подібним — вони погіршують свій стан, замість того, щоб його поліпшити. Тому людина, яку Бог забирає з цього життя в дитинстві або замолоду, більше здобуває, ніж втрачає.

— Геронде, чому Бог допускає, щоб помирало так багато молодих?

— Ніхто ще не підписував з Богом контракт про те, коли йому померти. Бог забирає кожну людину в найвідповідніший момент її життя, забирає особливим, тільки для неї придатним способом — так, щоб спасти її душу. Якщо Бог бачить, що людина стане кращою, Він залишає її жити. Однак, бачачи, що людина стане гіршою, Він забирає її, щоб спасти. А інших — тих, що ведуть гріховне життя, але мають налаштування зробити добро, Він забирає до Себе до того, як вони встигають це добро зробити. Бог робить так, тому що знає, що ці люди зробили б добро, якби їм випала для цього сприятлива нагода. Тобто Бог однаково що говорить їм: "Не трудіться: вистачить і того доброго налаштування, що у вас є". А когось ще — дуже хорошого, Бог забирає до Себе, тому що в Раю потрібні й квіткові бутони.

Звичайно, батькам і родичам померлої дитини все це зрозуміти нелегко. Подивися: коли вмирає маля, Христос бере його до Себе немов маленького Ангела, а його батьки ридають і б'ють себе в груди, тоді як їм варто було б радіти. Адже звідки вони знають, ким би він став, коли виріс? Зміг би він спастися? Коли у 1924 році ми їхали з Малої Азії морем, я був дитиною. На кораблі було повно біженців. Я лежав на палубі, закутаний матір'ю в пелюшки. Якийсь матрос випадково на мене наступив. Мати подумала, що я помер, і почала плакати. Одна жінка з нашого села розмотала пелюшки й переконалася, що зі мною нічого не сталося. Але якби я помер тоді, то точно був би в Раю. А зараз мені вже стільки років, я стільки подвизався, але в тому, опинюся там чи ні, однаково ще не впевнений.

Але, крім того, смерть дітей допомагає і їхнім батькам. Батьки мають знати, що з того моменту, як у них помирає дитина — у них з'являється молитвеник у Раю. Коли батьки помруть, їхні діти з ріпідами прийдуть до дверей Раю, щоб зустріти душі батька й матері. А це ж чимала справа! Крім того, маленьким дітям, які були вимучені хворобами або каліцтвом, Христос скаже: "Прийдіть у Рай і виберіть у ньому найкраще місце". А діти попросять Христа: "Тут прекрасно, Христе, але ми хочемо, щоб разом з нами була й наша ненька", і Христос, почувши прохання дітей, знайде спосіб, щоб спасти їхню матір.

Звичайно, матері не повинні впадати і в іншу крайність. Деякі матері вірять, що їхня померла дитина стала святою, і від цього впадають в оману. Одна така мати хотіла дати мені щось із речей свого померлого сина — на благословення, тому що вірила, що він став святим. "Благословіть, — запитала вона мене, — давати людям його речі на благословення?" — "Ні, — сказав я їй, — краще не треба". А інша така мати у Великий Четвер прикріпила до Розп'яття, що стояло посередині храму, фотографію своєї дитини, яку вбили німці. Вона говорила: "І мій син постраждав так само, як Христос". Жінки, які залишалися в храмі на ніч перед Розп'яттям, не стали їй заважати, дали їй спокій, щоб не ранити. А що їй було казати? Адже її душа була травмованою.

Втіха людини, яка скорбить

— Геронде, яка ж величезна сила потрібна людям, щоб не злякатися раптової смерті!

— Якщо люди осягли найглибший сенс життя, то вони знаходять сили правильно поставитися до смерті. Адже осягнувши сенс життя, вони ставляться до смерті духовно. Знаєте, скільки підлітків розбивається на мопедах! Знаєте, скільки молодих людей потрапляє в аварії на мотоциклах! Хлопці піднімають мотоцикли на заднє колесо, й у такому положенні їм дуже легко перевернутися, ударитися головою об асфальт і розбити собі голову. Вони ще вважають героєм того, хто задере мотоцикл вище за інших. "Я, — вихваляються такі підлітки, — змусив свій мотоцикл їхати на задньому колесі, як на задніх лапках, але потім я перевернувся". Бачиш, чому вчить їх диявол, бажаючи, щоб вони порозбивали собі голови? Адже, коли б вони їхали як належить, на двох колесах, то, навіть потрапивши в аварію, могли вдаритися не головою, а чимось ще й залишитися живими. Однак, якщо Бог допускає дияволу робити зло або ж допускає комусь бути неуважним, то це значить, що з диявольського зла або з людської неуважності вийде щось добре.

— Геронде, тоді чому наша Церква молиться "і допоможи охоронитися нам" від раптової смерті?

— Це справа інша. Церква просить Бога, щоб смерть не застала нас непідготовленими.

— Геронде, одна мати приходить сюди й безутішно скорбить, тому що вона послала свою дитину у справах, а ту на смерть збила машина.

— Запитай її: "Водій збив твою дитину через злобу? Ні. Ти послала її у справах, для того, щоб її збила машина? Ні. Виходить, скажи "Слава Тобі, Боже", тому що, якби машина її не збила, вона могла б піти по кривій доріжці. А зараз Бог забрав її в найвідповідніший момент. Зараз вона перебуває на Небі й не ризикує його втратити. Чому ти плачеш? Невже ти не знаєш, що ти своїм плачем мучиш дитину? Що ти хочеш: щоб твоя дитина мучилася або щоб вона радувалася? Подбай, щоб допомогти іншим своїм дітям, які живуть далеко від Бога. За ними тобі треба плакати, а не за тою, яка загинула". Так ось і вчора сюди приходила якась заплакана мати. "Бог забрав мого єдиного сина", — плакала вона, — і звинувачувала в цьому Бога. "Якщо ти, як слід, подумаєш про те, що з тобою сталося, — сказав їй я, — то прийдеш до висновку, що Бог зробив тобі честь. Він забрав до Себе маленького Ангела, забрав дитину хрещеною, не допустивши їй набути гріхів та пристрастей. Бог взяв до Себе Ангела, а ти Його за це ще й свариш? Дуже скоро ти відчуєш, як твій померлий син молиться за тебе Богові". Потім ця жінка розповіла мені про своє життя. Вона сказала, що коли була молодою, могла мати багато дітей, але тоді вона цього не хотіла.

Знаєте, скільки матерів моляться й просять, щоб їхні діти жили з Богом! "Я не знаю, що Ти зробиш, Боже мій, — говорять ці жінки, — я хочу, щоб моя дитина спаслася, щоб вона була з Тобою". Однак, якщо Бог бачить, що дитина зіб'ється з правильного шляху, що вона котиться до загибелі й нема іншого способу її врятувати, Він бере її до Себе несподіваною смертю. Приміром, Він допускає п'яному водієві збити дитину й у такий спосіб забирає її до Себе. Якби для дитини була можливість стати кращою, то Бог не допустив би нещасного випадку. Потім хміль вивітрюється з голови й у того, хто збив дитину. Чоловік приходить до тями і все наступне життя його мучить совість. "Я вчинив злочин", — говорить він і постійно просить Бога, щоб Він його простив. У такий спосіб ця людина теж спасається. А мати загиблої дитини, мучачись від душевного болю, починає жити більш зібрано, замислюється про смерть і готується до життя іншого. Так спасається й вона. Бачите, Бог за молитви матері влаштовує так, щоб спасалися людські душі. Однак, якщо матері цього не розуміють, то вони починають звинувачувати Бога! Чого ж тільки не доводиться Богові від нас чути!

Якщо людина перестає ставитися до речей по-мирському, то її душа знаходить спокій. Бо як людина може знайти істинну розраду, якщо вона не вірить у Бога і в істинне життя — у життя після смерті, у життя вічне? Коли я був у монастирі Стоміон, [поруч] у Коніці жила вдова, що постійно ходила на цвинтар і по кілька годин ридма там ридала. Вона билася головою об могильну плиту й своїми криками розбурхувала всю округу! Вона давала на цвинтарі вихід всього свого болю. Люди приходили туди, забирали її, а вона однаково поверталася. Це тривало роками. Чоловіка цієї жінки убили німці, а її дочка через кілька років після смерті батька, тільки-но виповнилося дев'ятнадцять, померла від серцевої хвороби. Так ця нещасна жінка залишилася сама. Якщо хтось подивиться на те, що сталося з нею збоку, то скаже: "Чому Бог допустив це?". І сама жінка, ставлячись до того, що сталося з нею саме так — збоку, не могла втішитися. Одного разу, коли я теж прийшов на цвинтар, щоб подивитися, що відбувається, вона почала мені говорити: "Чому Бог зробив саме так? Мій чоловік загинув на війні. У мене була єдина дочка. Бог забрав у мене і її..." Вона говорила, говорила, і звинувачувала Бога. Давши їй трохи виговоритися, я зауважив: "Я тобі теж дещо скажу. Чоловіка твого я знав.

Людиною він був дуже хорошою. Він загинув на війні за Батьківщину, виконуючи свій священний обов'язок. Бог не поставиться до нього несправедливо. Потім, після смерті твого чоловіка, Бог на кілька років залишив тобі дочку. Вона жила з тобою, і ти мала якусь розраду. Однак потім Бог, бачачи, що дівчина, можливо, збилася б [незабаром] з правильного шляху, забрав її в тому доброму налаштуванні, у якому вона перебувала. Він зробив не, щоб її врятувати". Ця вдова, хоча чоловік її був дуже тихою людиною, сама була трішки мирською. Звичайно, я не сказав їй про це прямо, не сказав їй "ти була мирською людиною", але запитав її: "Про що ти думаєш зараз? Ти любиш світ?" — "Я не хочу нікого й нічого бачити", — відповіла вона. "От бачиш, — сказав я їй, — світ помер і для тебе теж. Біль допомагає тобі й ніщо мирське тебе не цікавить. Таким чином, дуже скоро всі ви разом будете в Раю. Кому ще Бог зробив таку честь, як тобі? Ти це розумієш?" Після цієї бесіди нещасна перестала ходити на цвинтар. Як тільки — із чужою допомогою — вона змогла вловити найглибший сенс життя, то відразу ж заспокоїлася.

— Геронде, я чула, що коли людина помирає насильницькою смертю, вона позбувається своїх гріхів, тому що її гріхи бере на себе вбивця.

— У людини вбитої, якщо можна так висловитися, є зм'якшуючі провину обставини. Вона може сказати Богові так: "Я б покаялася, але він мене вбив". Таким чином, важкість [її гріхів] упаде на вбивцю. Однак дехто, в кого не вистачає розуміння, каже: "Якби існував Бог, Він не дозволив би такої кількості злочинів. Він карав би злочинців". Такі люди не розуміють, що Бог залишає злочинців жити саме для того, щоб у День Суду вони не змогли виправдатися в тому, що не покаялися, незважаючи на те, що Він дав їм для цього роки. А тих, кого злочинці вбивають, Бог теж не залишить.

Смерть — розлука на кілька років

Ми маємо зрозуміти, що в дійсності людина не вмирає. Смерть — це звичайне переселення з одного життя в інше. Це розлука на недовгий час. Приміром, якщо людина їде на рік за кордон, то її рідні прикро вражені, тому що вони розлучаться на один рік, або, якщо вона їде на десять років, вони засмучуються через цю десятилітню розлуку. Подібно до цього люди повинні сприймати ту розлуку з близькими людьми, що її приносить смерть. Приміром, якщо в людей похилого віку вмирає близька людина, то вони повинні сказати: "Років через п'ятнадцять ми знову зустрінемося". Якщо люди, у яких помер близький, ще молодий, то хай вони скажуть: "Ми знову зустрінемося років через п'ятдесят". Звичайно, людина зазнає болю через смерть рідної їй людини, однак до смерті треба ставитися духовно. Пам'ятаєте, що говорить апостол Павло? "...не скорбіть як інші, що не мають надії"2. Приміром, як часто я бачив би свого померлого родича, якби він залишився живий? Раз на місяць? Так треба подумати про те, що там, у житті вічному, я буду бачити його постійно. Наша тривога виправдана тільки в тому випадку, коли людина, котра померла, жила погано [ — не по-християнськи]. Приміром, якщо вона була людиною жорстокою, то нам треба за неї багато молитися — якщо ми її дійсно любимо й хочемо зустрітися з нею у житті іншому.

Зноски:

1 1Сол.4,13.

2 1Сол.413.

[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Сімейне життя". Том 4. ]

[ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Сімейне життя". Том 4. ]

[ Cкачати книгу в аудіоформаті: Старець Паїсій Святогорець "Сімейне життя". Том 4. (на російській мові) ]

[ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Сімейне життя" ]

Паїсій Святогорець "Слова" (українською):		Паисий Святогорец "Слова" (на русском):
[ Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" Том I ] [ Паїсій Святогорець "Духовне пробудження" Том II ] [ Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" Том III ] [ Паїсій Святогорець "Сімейне життя" Том IV ] [ Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" Том V ]		[ Паисий Святогорец "С болью и любовью о современном человеке" Том I ] [ Паисий Святогорец "Духовное пробуждение" Том II ] [ Паисий Святогорец "Духовная борьба" Том III ] [ Паисий Святогорец "Семейная жизнь" Том IV ] [ Паисий Святогорец "Страсти и добродетели" Том V ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!