Про хворобу

Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець

Слова. Том 4.

Сімейне життя

Частина п'ята - Про випробування в нашому житті

"Для того, щоб піти
в Солодкий Рай,
треба скуштувати у цьому житті
багато гіркого й отримати
на руки закордонний паспорт
пройдених випробувань"

Хвороби допомагають людям

- Геронде, що значить вираз "доброго тобі Раю"?

— Доброї тобі дороги в Рай.

— Геронде, а можливо, цей вислів означає: "Бажаю тобі опинитися в доброму Раю"?

— Ти коли-небудь чула, щоб хтось говорив про Рай недобрий? Але як би там не було, щоб потрапити в солодкий Рай, людина має скуштувати у земному житті багато гіркого. Так вона дістане на руки "закордонний паспорт" пройдених нею випробувань. Що ж діється в лікарнях! Які трагедії! Який же у людей біль! Скільки нещасних матерів, ідучи на операцію, думають про своїх діток і терзаються тривогою за сім'ю! Скільки батьків хворіють на рак, ідуть на опромінення і як вони мучаться. Ці люди не можуть працювати, але ж їм треба платити за житло, в них же стільки витрат! Тут ось інші, перебуваючи в прекрасному здоров'ї, однаково не можуть дати собі раду з витратами, а вже що казати про тих, хто хворий й при цьому знесилюється, працює, щоб хоч якось впоратися зі своїми сімейними витратами. Мене страшенно пригнічує людське горе. Скільки всього я чую щодня! Нескінченні муки, труднощі!.. Цілий день мій рот наповнений гіркотою від людського горя, а ввечері я голодний лягаю трішки відпочити. Я зазнаю величезної тілесної втоми, але водночас отримую і внутрішній відпочинок.

— Геронде, хвороба завжди приносить людині користь?

— Так, вона приносить величезну користь завжди. Хвороби допомагають людям, у яких нема чеснот, умилостивити Бога1. Здоров'я — це велика справа, але такого добра, як те, що приносить людині хвороба, здоров'я їй дати не може! Хвороба приносить людині духовне добро. Хвороба — це велике, велике благодіяння. Вона очищає людину від гріха, а іноді «гарантує» їй [небесну] винагороду. Душа людини подібна до золота, а хвороба подібна до вогню, що це золото очищає. Подивися, адже й Христос сказав апостолові Павлу•. "Сила Моя у безсиллі виявляється"1. Чим більше мучиться людина від хвороби, тим більш чистою і більш святою стає — аби тільки вона терпіла і приймала хворобу з радістю.

Єдине, що необхідно в деяких хворобах, — це трохи терпіння. Бог допускає хворобу, для того, щоб людина дістала невелику винагороду, і за допомогою цієї хвороби Бог очищає людину від наявних у неї недоліків. Бо тілесна хвороба допомагає в зціленні хвороби душевної. Хвороба тілесна приносить людині смиренність і в такий спосіб нейтралізує її душевну хворобу. Бог з усього добуває користь для блага людини! Усе, що Він допускає, приносить нам духовну користь. Він знає, що потрібно кожному з нас, і відповідно до цього дає нам хворобу — або для того, щоб ми отримали за неї винагороду, або для того, щоб розплатилися за якісь гріхи.

Небесна винагорода за хворобу

— Як поживає твоя мати?

— Погано, Геронде. Час від часу в неї дуже високо піднімається температура, і це завдає їй нестерпного болю. її шкіра тріскається, вкривається ранами, і ночами вона не може заснути.

— Знаєш, адже такі люди — мученики. Якщо не повністю мученики, то наполовину точно.

— А в неї, Геронде, все життя — суцільна мука.

— Значить і винагорода, яку вона отримає, буде відповідною. Знаєш, скільки вона має отримати? Рай їй гарантований. Бачачи, що людина може витримати тяжку хворобу, Христос дає їй цю хворобу, так, щоб за мале страждання в житті земному людина отримала велику винагороду в небесному вічному житті. Вона страждає тут, але дістане винагороду там, у житті іншому, тому що є Рай, і є винагорода [за скорботи].

Сьогодні приходила якась жінка з хворими нирками. Вона вже багато років ходить на гемодіаліз3. "Отче, — попросила вона мене, — будь ласка, перехрестіть мені руку. На моїх венах нема живого місця, і я не можу навіть нормально робити гемодіаліз".

— "Ці рани й виразки на твоїх руках, — сказав я, — у житті іншому перетворяться на алмази більшої ціни, ніж алмази світу цього. Скільки років ти ходиш на гемодіаліз?" — "Дванадцять", — відповіла вона. "Отже, — сказав я їй, — ти маєш право й на [духовну] "одноразову допомогу" і на "мінімальну пенсію". Потім вона показала мені рану на іншій руці й сказала: "Отче, ця рана не закривається. Через неї видно кістку". — "Так, — відповів я їй, — але через неї видно ще й Небо. Терпи, бажаю тобі доброго терпіння. Молитовно бажаю, щоб Христос помножив у тобі Свою любов і ти забувала про біль. Звичайно, я можу побажати тобі й іншого: того, щоб твій біль затих, але тоді зникне й велика винагорода. Отже, краще те, що я побажав тобі спочатку". Від цих слів нещасна жінка отримала втіху.

Коли тіло терпить випробування, душа освячується. Від хвороби страждає тіло, наш глинобитний будиночок, але від цього буде вічно радуватися хазяїн цього будиночка — наша душа — у тому небесному палаці, який готує нам Христос. За цією духовною логікою — яка нелогічна для людей світу цього, я теж радуюся й вихваляюся тими тілесними хворобами й вадами, які в мене є. Єдине, про що я не думаю, так це про те, що маю дістати небесну винагороду. Я розумію [свій біль] так, що [через нього] я розплачуюся за свою невдячність Богові, оскільки я не відповів належним чином на Його великі дари і благодіяння. Адже все в моєму житті — це один суцільний [духовний] бенкет: і моє чернецтво, і мої хвороби. Бог у всьому ставиться до мене людинолюбно, Він у всьому до мене ставиться поблажливо. Однак помоліться, щоб Він не записав мені всього цього на рахунок [лише] цього життя, тому що тоді — горе мені, горе! Христос зробив би мені велику честь, якби заради Його любові я постраждав би ще більше. Аби тільки Він мене зміцнював так, щоб я міг витримати [цей біль]. А винагороди мені не потрібно.

Коли людина в повному порядку відносно здоров'я, то це власне означає, що в неї щось не гаразд. Краще б їй чимось хворіти. Я отримав від своєї хвороби таку користь, якої не мав від усього подвигу аскези, який здійснював до того, як занедужав. Тому я кажу: якщо в людини нема обов'язків [стосовно інших], то я більше бажаю їй хвороби, ніж здоров'я. Будучи здоровою, людина залишається в боржниках, а от від хвороби, ставлячись до неї з терпінням, — вона матиме винагороду. Коли я жив у спільножитному монастирі4, туди одного разу приїхав один святий єпископ, дуже старий, на ім'я Єрофей. Він був на відпочинку і подвизався в скиту Святої Анни. Коли, від'їжджаючи, він сідав на коня, у нього задерлися штани й усі побачили його страшенно опухлі ноги. Ченцям, які допомагали йому сісти на коня, стало моторошно. Єпископ зрозумів це й сказав: "Це найкращі дари, якими нагородив мене Бог. Я прошу Його, щоб Він у мене їх не забирав".

Терпіння в болю

Коли ми на щось хворіємо, краще повністю віддавати себе Христу. Нам треба думати про те, що наша душа має набагато більшу потребу у терпінні й славослів'ї під час болю, ніж в "сталевому" тілі, за Допомогою якого ми можемо здійснювати великі тілесні подвиги. Адже від цих подвигів ми піддаємося небезпеці марнославства й похвальби, не розуміючи цього, тому що нам може здатися, начебто ми здатні завоювати рай власною "кавалерійською атакою".

Знаєте, скільки років я зазнаю болю? Іноді його можна витримати, а іноді він нестерпний. Біль, який можна витримати, — це стабільний стан. Знаєте, скільки я натерпівся від бронхоектази5 й від зробленої мені операції! Потім почалися всі ці історії з кишківником. Потім півроку я страждав від міждискової грижі й терпів сильний біль. Я не міг робити стільки поклонів, скільки робив раніше, і, незважаючи на те, що мені було навіть важко за собою доглядати, треба було допомагати й людям, які приходили до мене. Потім у мене в животі з'явилося щось тверде, і мені сказали, що це грижа. Коли я стомлювався, вона починала боліти й дуже опухала. Одного разу, напередодні свята Святого великомученика Пантелеймона, грижа розпухла й боліла. Але мені треба було йти в Пантелеймонівський Скит на цілонічне чування. "Піду, і що буде, те буде", — вирішив я, тому що мені треба було обов'язково бути на цьому святі. Під час чування хотілося трохи присісти, але я подумав, що якщо я опущу сидіння стасидії й сяду, то сядуть всі інші. Тому я вирішив зовсім не сідати і стояв. Після дванадцятигодинного цілонічного чування я думав, що мій стан дуже погіршиться. Ледь я, повернувся до себе в келію, як хтось постукав у залізне калатальце біля хвіртки. "Відкривай, отче!" — почув я чийсь голос. Я засміявся. "Ну все, — сказав я собі, — зараз тільки встигай крутитися". І дійсно: незабаром прийшли інші відвідувачі, потім ще й ще. А ввечері, відпустивши останніх відвідувачів, я побачив, що моя грижа... зовсім зникла! Але наступного дня, після того, як я відпочив, вона знову з'явилася! Потім вона мені заважала й боліла, але водночас приносила мені й радість. Адже Христос знав про мій стан, Він знав і про те, що піде мені на користь. Тому Він залишив мені цю грижу на п'ять років. Знаєш, як я з нею намучився?

— Геронде, а пам'ятаєте, коли у Вас були проблеми з ногами?

— Це інша історія. Я не міг стояти на ногах. І коли приходили люди, мені було нелегко. Потім болі у ногах пройшли, але почалися кровотечі. Лікарі сказали, що це був виразковий коліт. Відкрилася нова сторінка... Сім років кровотеч, болю... Але не беріть близько до серця, тільки моліться за здоров'я моєї душі. Я радуюся, що Бог вшанував мене й нагородив цим даром, і не хочу, що б Він у мене його віднімав. Слава Богу, Він допускає, щоб від хвороб я мав користь. У такий спосіб ми складаємо іспити на терпіння. Сьогодні одне, завтра інше... "Вам треба терплячості"6. Адже якщо не будемо терпіти ми, люди, що мають хоч скількись-то страху Божого, то що залишиться робити людям мирським? Однак я бачу, що багато мирян перевершують нас, ченців, у чеснотах. Мої батьки розповідали мені, що фарасіоти, занедужуючи чимось, не відразу бігли до Хаджефенді7, для того, щоб він їх зцілив. Спочатку вони терпіли біль. Вони терпіли, скільки могли — відповідно до свого любочестя і терпіння, тому що вважали благословенням постраждати. "Давай-но, — казали вони, — я теж помучу трішки свою душу заради Христа, якщо Христос зазнав великих мук, щоб мене спасти". Вони йшли до Хаджефенді за зціленням тільки тоді, коли бачили, що хвороба заважала їхній роботі й починали страждати їхні домашні. Бачиш, яке в них було любочестя! Якщо вже ці люди, будучи мирянами, міркували подібним чином і терпіли, то як треба міркувати мені — ченцеві? Христос сказав: "Вашим стражданням ви спасете душі свої"8. Дивіться: бо милостині Йова в той час, коли він мав усі блага, були не настільки бажані Богові, скільки Йому було угодне терпіння Иова під час спокуси, яка спіткала його9.

— Геронде, коли Ви говорите, що людина терпить біль, то Ви маєте на увазі, що вона приховує, що їй боляче?

— У крайньому випадку вона може дати оточуючим трохи зрозуміти, що їй боляче. Вона може сказати їм про свій біль, але не говорити про те, наскільки цей біль сильний. Адже якщо вона зовсім приховає свій біль від інших, то вони можуть спокуситися від якихось її вчинків. Приміром, якщо чернець мучиться від болю й не може піти на службу, то якщо він не скаже про свій стан іншим, можливо, хтось, хто не має добрих помислів, спокуситься.

Ставлення до болю

— Геронде, який біль Ви називаєте нестерпним?

— Біль, при якому течуть сльози. Це не сльози покаяння й не сльози радування. До якої категорії належать ці сльози, як ви думаєте?

— Можливо, Геронде, до категорії мучеництва?

— Звичайно, до категорії мучеництва.

— Геронде, коли я зазнаю сильного болю, то мені важко сказати слова "слава Тобі, Боже".

— Чому тобі важко їх сказати? Думай про те, що перетерпів Христос. Побої, приниження, бичування, розп'яття!10 І Він витерпів усе це "безгрішний Він"и, задля того, щоб спасти нас. І ти, коли тобі боляче, говори: "Заради Твоєї любові, Христе мій, я буду терпіти".

— Геронде, що необхідно, щоб перебороти біль?

— Необхідна мркність, зусилля.

— А як людині перебороти біль нестерпний?

— Якщо вона людина мирська — то мирською піснею, якщо вона людина духовна — то духовною піснею... Одного разу у мого батька піднявся сильний жар і почався страшний головний біль. Знаєте, що він зробив? Він наївся солоних оселедців, випив склянку вина й затяг пісню: "Прокинься, мій нещасний, безправний народе". Потім він проспівав ще кілька партизанських пісень, і його головний біль відійшов! Так — для того, щоб біль відійшов — і ми будемо співати духовних пісень! Пам'ятаю, як я одного разу застудився, і в мене почався такий страшний головний біль, що голова розколювалася. Ну що ж, я почав співати одну дуже гарну пісню, і головний біль минув. Дійсно, псалмоспівання разом з Ісусовою молитвою дуже допомагає в подібних випадках. Воно робить душу ніжною, тішить її, тому що постійні скорботи і болі гнітять душу, і вона байдужіє. І вчора вночі я теж не міг заснути від болю. Я навіть подумав про те, що якщо помру до світанку, то потім для мене наступить один довгий день. Адже в житті іншому не буває ні заходів, ні світанків... Але потім я прийняв... знеболюючу "піґулку" — проспівав тропар "Хворобами святих, які за Тебе постраждали, молимо Тебе, Господи, і всі наші хвороби зціли..." 12 . Дія цієї пігулки виявилася тривалою, її вистачило на всю ніч! У лікарів є такі пігулки?

— Геронде, кажуть, що вночі болі підсилюються.

— Так, уночі людині стає гірше. Але, крім того, вдень спілкуючись із людьми, розмовляючи, хворі забувають про свій біль. Уночі вони залишаються наодинці зі собою, їхній розум іде в біль, і їм здається, що він посилюється. Від болю під час хвороби нікуди не втечеш, але завдання в тому, щоб повернути ручку [духовного] настроювання на іншу частоту, щоб про ці болі забувати. Бо якщо ти ставишся до болю неправильно, то тобі стає ще болючіше. Якщо ти думаєш про біль, то біль посилюється. А от якщо ти включаєш у роботу добрий помисел, приміром, згадуєш про тих, кому ще болючіше, ніж тобі, або якщо співаєш щось церковне, то біль забувається.

— Геронде, біль, як правило, попереджає про те, що в організмі щось негаразд. У зв'язку з цим, яку увагу треба приділяти болю?

— Треба випробувати, наскільки вистачає твоїх сил, і бути уважним відповідно до цього. Особливо, якщо мова йде про людину літню. Тут необхідна увага, тому що якщо продовжувати гнати старий автомобіль з тією ж швидкістю, з якої він їздив, коли був новим, то він розлетиться на шматочки: колеса полетять в один бік, карбюратор в інший... Коли в мене болів поперек, я не міг молитися по чотках стоячи. Побачивши, що стан трішки покращився, я спробував підвестися: стоячи помолився по чотках і зробив земні поклони. Поперек заболів знову. Я трохи присів. Потім сказав собі: "Ану ж бо, спробуй ще раз". Повторилося те саме. Поперек знову заболів. Потім я вже втримувався від стояння на ногах і поклонів, але мій помисел був спокійним.

— Геронде, якщо я знаю, що мій біль не має на організм побічних наслідків, то він мене не турбує. Однак він турбує, якщо я знаю, що через біль проявляється серйозна хвороба.

— Дивися, приміром, хворий поперек може не мати для організму серйозних наслідків, однак цей біль сковує, "паралізує" людину, і вона не може ворухнутися. А от біль іншого роду тіло терпіти може.

— Геронде, біль озлоблює людину?

— Якщо людина не ставиться до болю духовно, то він може її озлобити. Однак, ставлячись до нього духовно, вона має мир і втішається божественною розрадою. Потім хвороба стає святом, торжеством. Людина радується, бо вона буде приєднана до сповідників і мучеників. Святі мученики забували біль, тому що їхня любов до Христа була сильнішою, ніж їхній біль, і нейтралізувала його.

— А хіба людина, котра зазнає болю і не ставиться до нього духовно, не очищається?

— Людина мирська очищається, але чернець — ні.

Співучасть у чужому болю

Коли людині боляче за ближнього, це деяким чином приводить Бога в розчулення. Бог радується, бо така людина своєю любов'ю показує, що вона перебуває з Богом у спорідненні, і це дає їй божественну розраду. [Якби цієї божественної розради не було], то людина не могла б витримати біль за свого ближнього.

— Геронде, як можна відчути чужий біль?

— Якщо ти теж зазнаєш болю, то думаєш про біль іншої людини, стаєш на її місце й великий біль відчуваєш не за себе, а за неї. Тобто твій власний біль допомагає тобі зрозуміти біль інших. А коли ти приймаєш свій власний біль з радістю, то ти втішаєш і тих, кому боляче. Але, звичайно, одна справа — це просто дізнатися, що хтось захворів, а інша — захворіти самому. Тоді ти розумієш хворого. Колись, чуючи слово "хіміотерапія", я думав, що це "хімотерапія"13, тобто думав, що раковим хворим як ліки дають соки, натуральну їжу. Звідки мені було знати, що таке "хіміотерапія"? Однак тепер я зрозумів, яка це мука.

— Геронде, а що переноситься важче — хіміотерапія чи опромінення?

— Важче? Одне від іншого не легше — і опромінення, і хіміотерапія... І гірше за все те, що всі ці процедури відбивають апетит. Тобі треба добре їсти, але ти не можеш нічого їсти. А лікарі наполягають: "Тобі треба їсти добре". Треба-то треба, ну а як тут будеш їсти, якщо всі ці хіміотерапії й опромінення відбивають апетит і перетворюють тебе на труп! Коли я проходив опромінення, то, незважаючи на те, що весь горів, зовсім не міг пити води. Навіть вода викликала в мені відразу. Мене починало від неї нудити14.

— Геронде, якби ви погодилися на операцію трохи раніше...

— Що там "раніше"! Я про те, щоб мені видужати, не молюся, тому що, хворіючи на рак, страждаю з тими, хто зазнає страждання. Я краще розумію тих, кому боляче, і є спільником у їхньому болю. Але, крім того, хвороба духовно корисна й мені самому. Я прошу тільки за те, щоб міг доглядати за собою самостійно й допомагати іншим. Однак хай буде так, як хоче Бог.

Якщо в тебе є хвороба й вона тебе не займає [тобто ти не звертаєш на неї уваги], то ти, якщо так можна висловитися, маєш право просити Бога, щоб Він поліпшив стан здоров'я інших людей. Але й та людина, у якої нічого не болить, хай хоч трохи постраждає за тих, хто відчуває біль. Як говорили фарасіоти: "Я понесу твою торбинку", тобто я візьму на себе твій біль, твою муку, твоє горе.

— Геронде, а яким чином вони брали це на себе?

— Любов'ю. Якщо людина з любов'ю каже комусь: "Я візьму твій біль", то вона його бере. Однак якщо вона його візьме, потім треба проявити багато терпіння, багато мужності, багато сил, для того щоб його понести. Деякі люди приходять і кажуть мені: "Геронде, я хочу взяти на себе твій біль". Деякі говорять це дійсно від мужності, однак окремі боягузики самі не знають, що белькочуть. Самі вони з найменшою дрібницею біжать до лікаря й дуже швидко впадають у відчай. Не можуть витерпіти власний малий біль, а ще говорять, що візьмуть на себе мій біль! Краще б уже вони терпіли свій біль, з радістю приймали ті скорботи, які Бог їм допускає, і не просили, нібито від любові, взяти на себе хворобу чужу. Адже якщо Бог раптом виконає їхнє прохання, але вони самі на той час уже забудуть, про що вони Його просили, і стануть нарікати, то, можливо, навіть звинуватять Бога в тому, що з ними сталося.

Догляд за хворими

Учора ввечері, ідучи в храм на чування, я побачив в одному куточку батька з малям на інвалідному візочку. Я підійшов до них, обійняв малюка й поцілував його. "Ти знаєш про те, що ти Ангел?" — запитав я його. А його батькові я сказав: "Для тебе велика честь доглядати за Ангелом. Радуйтеся, що ви обидва підете в Рай". Їхні обличчя просіяли від радості — вони відчули божественну втіху.

Ті, хто з любов'ю й терпінням доглядає за хворими, за каліками й тому подібними, своєї жертвою стирають власні гріхи. Якщо ж у них гріхів нема, то вони освячуються. Якось одна жінка розповідала мені про чудесні випадки зі свого життя. Я зачудувався, тому що той стан, про який вона розповідала, ми зустрічаємо в житіях святих, а вона була звичайною, простою жінкою. Але коли вона розповіла про те, як прожила більшу частину свого життя, я зрозумів, що все її життя було однією суцільною жертвою. Ще дівчиною вона почала доглядати хворих, тому що в будинку її батьків жили дідусь і бабуся, які були хворими. Коли вона вийшла заміж, то разом з ними жили свекор і свекруха, які теж були хворими. Потім занедужав її чоловік. Він лежав прикутим до ліжка, і вона доглядала його. Тобто все своє життя ця жінка провела, доглядаючи хворих. Усі ці роки вона дуже хотіла читати духовні книги, ходити в храм на цілонічні чування, але в неї не залишалося для цього часу. Однак, оскільки в неї було виправдання, Бог дав їй всю Свою Благодать, зібрану разом.

— Геронде, знаєте, деякі люди, занедужуючи, стають дивакуватими.

— Так, це дійсно трапляється. Але й здорові повинні хоч трішки виправдовувати занепокоєння, ремствування, бурчання або дивацтва хворих, тому що для них це природно. Особливо, якщо сама людина нічим не хворіла, вона не може зрозуміти хворого. Їй самій ніколи не було боляче, і тому її серце трохи жорсткувате.

Ті, котрі доглядають за хворим, за прикутим до ліжка, мають бути дуже уважними й намагатися не доводити того, за ким вони доглядають, до ремствування. Вони можуть доглядати за ним багато років, однак якщо наприкінці хоча б раз викличуть в нього нарікання, то втратять усе. Якщо душа людини залишає цей світ з наріканням, то ті, хто був його причиною, тяжко грішать. Потім лукавий буде мучити їх, нібито "стоншуючи" їхню совість [спогадом про те, що вони довели людину до нарікання й вона померла].

— Геронде, коли доглядаєш за хворим, то твої сили забирає не тільки втома, але й переживання, тому що ти бачиш, як рідна людина потихеньку вгасає.

— Подивися, коли занедужує один член сім'ї, вся сім'я зазнає за нього болю. А якщо хворий — батько, і він не може працювати, то вся сім'я і страждає, і бідує. Всі тривожаться, думають — виживе чи не виживе їхній батько. Він мучиться сам, мучаться і його близькі. Він вгасає, вгасають і ті, хто перебуває поруч. А на матір тоді навалюється особливе навантаження. їй треба піклуватися про дітей, треба ходити в лікарню, щоб доглядати за хворим. Я хочу сказати, що, коли людина занедужує тяжкою хворобою, не тільки сама вона страждає, знесилюється й хоче вмерти, але й рідні, які її доглядають, занепадають духом, мучаться й знесилюються. І чим тісніше пов'язані близькі люди між собою, чим більше вони одне одного люблять, тим більше допускає Бог те, що під кінець хвороби і сам хворий, і ті, хто його доглядає, зазнають більших страждань, більшого болю. Вони доходять до того, що говорять: "Нехай Бог забере його, щоб він відпочив". Але й самі вони після його кончини теж відпочинуть. Подивіться, адже коли в якійсь дуже дружній сім'ї батьки вмирають раптово, без попередньої хвороби, і ні самі батьки, ні їхні діти не зазнають страждань, доглядаючи за ними, то біль втрати, біль розставання з батьками для дітей дуже великий.

— Геронде, а наскільки може впливати душевний стан людини на її тілесне здоров'я?

— Якщо людина перебуває в гарному душевному стані, це полегшує тілесний біль. Якщо вона перебуває в поганому душевному стані, то цей поганий стан погіршує [тілесне] здоров'я. Візьмемо, приміром, хворого на рак, від якого відмовилися лікарі. Віруючи в Бога й опинившись у радісній духовній атмосфері, він може прожити більше часу. А в протилежному випадку від розладу він може згаснути за кілька тижнів. Іноді, з медичної точки зору, людина може виявитися здоровою, аналізи й дослідження можуть бути нормальними, але якщо має в собі те, що калічить її душевно, то насправді вона нездорова. Адже здебільшого хвороби починаються з розладу. У всіх людей є якась хвора точка. Одній людині розлад "ударить" по шлунку, іншій — по голові.

Найкращі ліки від будь-якої хвороби — це та духовна радість, яку Божественна Благодать вливає в душі. Духовна радість має в собі найбільшу цілющу силу у всіх хворобах. Вона — божественна мазь, що загоює рани, тоді як розлад ці рани подразнює.

Страждання хворого й довіра до Бога

— Геронде, чи правильно робить людина, яка тяжко занедужала і зважилася повністю віддати себе Богові?

— Якщо в неї нема зобов'язань [перед іншими], нехай вона робить, як хоче. Однак якщо є зобов'язання перед іншими, то вже від них залежить, чи треба їй звертатися за допомогою до лікарів, а чи віддати себе в руки Божі. Я ж теж пішов до лікаря не з власної волі... Якби я не пішов на це, як сказав лікар, "просте обстеження", то пухлина закрила б кишечник повністю. Я міг би лише пити трохи рідини, і потім усе б закінчилося... Бачите як: поїхав на "просте обстеження", а закрутився у цій веремії... То на томографію, то до кардіолога; рівень білку в крові то знижується, то підвищується. Ріжуть, зашивають, ставлять латочки... А що, зрештою, з усього цього вийшло? Справа йде до того, що я залишуся тут назавжди...

Звичайно ми говоримо: "Спершу хворі мають постаратися дістати допомогу по-людському, а вже там, де вони не можуть дістати людської допомоги, їм допоможе Бог". Але не слід забувати й про те, що, отримуючи допомогу по-людському, люди, що мають тяжкі захворювання, зазнають великих страждань. Вони змушені пройти через справжнє мучеництво. їм треба пережити безліч обстежень, операцій, пересадок органів, хіміотерапію, опромінення. Їм продірявлюють руки, для того щоб поставити крапельницю, у нещасних тріскають вени, їх годують через трубочку, через ніс, вони не можуть заснути... І все це для того, щоб зробити те, що може бути зроблене по-людському. Тобі зрозуміло? Справа не обходиться чимось простим. Приміром, у рані зібрався гній, і для того, щоб очистити її від цього гною, треба рану розрізати — потім усе закінчується добре. Ні, тут людину закручують у найсправжнісіньку карусель. Тому ми не повинні говорити: "Усе в порядку, цей хворий потрапив у руки добрих лікарів" — і заспокоювати себе цим. Ні, ми повинні мати на увазі таке: для того, щоб хворий дістав допомогу лікарів, він має пройти через справжні випробування, страждання. Ми повинні молитися з болем за те, щоб Христос дав йому терпіння й просвітив лікарів, тому що лікарі — особливо якщо в них нема смиренності — можуть робити помилки.

Подивися, адже коли руйнується будинок, то господар, не може в ньому залишатися. Так само й господар тіла — душа — не може залишатися у своєму будинку — у тілі, якщо воно руйнується. А зараз намагаються втримати господаря в його домі за допомогою заліза, сталі, за допомогою вітамінів А, В, С... Сподіваються й на те, що хворим допоможе наука. Але не всі хворі отримують допомогу. І через це просто триває їхнє життя з болем або, краще сказати, триває їхній біль. Адже самої лише науки недостатньо. Необхідна ще віра й молитва. Іноді навіть тут, у монастирі, я бачу, як сестри, які в миру були лікарями, хочуть більше допомогти хворому за допомогою медичної науки, ніж довірою до Бога й молитвою. Однак сердечна молитва зробить цих сестер власницями вищого медичного диплому, тому що, набуваючи її, вони залишать сподівання на людську науку. Якщо в людині буде виплекана любов з болем про всіх людей взагалі, то вступають у дію божественні сили. Аби тільки в душі була присутня глибока смиренність, щоб людина не загордилася й не образила Бога, вважаючи, що ці сили її власні.

Ми не повинні забувати, що Христос може зцілити навіть ті хвороби, які не зцілюються лікарями, але для втручання Христа повинна бути серйозна причина, а той, хто молиться за хворого, має бути дуже віруючим і дуже відданим Христу.

— Геронде, тобто якщо люди страждають, їм не треба просити медичної допомоги?

— Та я ж не це маю на увазі, брате ти мій! Я не кажу, приміром, що не треба давати хворому кисень і хай він задихнеться. Я хочу підкреслити, як страждає хворий, отримуючи людську допомогу, і те, що ми повинні молитися Христу, щоб Він допоміг хворим і вони не мучились. Якщо хвороба тяжка, то будемо просити Христа, щоб Він Своєю ласкою забрав цю хворобу. Адже якщо Христос трішечки погладить хворих по руці, то всі їхні хвороби зникають і вони одужують! Потім не потрібні ні ліки, ні отрути. А якщо Він ласкаво погладить людину по обличчі, то ще краще. А вже якщо Він її ще й обійме, то серце людське м'якне. Вам це зрозуміло? Однак мусить бути багато віри. Якщо в хворого нема віри, то він не одужує.

Хворі діти

— Геронде, та хвора дитина, яку приносили сьогодні її батьки, дуже страждає.

— Нічого, потихеньку її хвороба минеться. Але в неї на все життя залишиться чуйність, і вона буде пам'ятати свою хворобу. Ця чуйність допомагатиме їй духовно.

— Геронде, діти, хворі на білокрів'я, теж; дуже страждають.

— Таким дітям дуже допомагає Божественне Причастя. Багато дітей зцілилися від своєї хвороби за допомогою Божественного Причастя. Читаючи сто сорок п'ятий псалом, у якому ми просимо Бога зупинити кровотечу в тих, хто нею страждає15, будемо молитися за те, щоб Бог допоміг дітям, що страждають білокрів'ям, а так само за те, щоб у лікарнях було досить крові для дітей, що страждають на таласемію16. Ці діти мучаться більше, ніж ті немовлята, яких віддав на заклання Ірод17. Страждаючи від хвороб, маленькі діти мають чисту винагороду, тому що в них нема гріхів. Скількох же малят ми побачимо в житті іншому разом з мученицьким, ангельським чином офіруваних на смерть вифлеємських немовлят! Двомісячним малятам роблять операції, уколи, ставлять крапельниці! Де там знайдеш вену на такій крихітній ручці! І от їх колють, колють... У дитини пухлина головного мозку, і її опромінюють, маленька голівка лежить між товстенними електричними проводами... Навіть дорослий не може такого витримати, що тут говорити про немовлят!

— Геронде, ці немовлята в кінцевому підсумку видужують чи вмирають?

— Е, багато з них, звичайно, помирають, але і їхні батьки — як вони залишать дітлахів без медичної допомоги?

— Геронде, а чи є сенс у тому, що педіатри намагаються зберегти життя передчасно народжених немовлят?

— Лікарі мають робити все можливе й одночасно молитися за них немовлят. "Боже мій, — повинні говорити лікарі, — якщо ця дитина виживе й решту свого життя буде страждати, прошу Тебе, візьми її до Себе". Однак, одночасно вони повинні подбати, щоб немовлята приймали Святе Хрещення. Тоді ці діти будуть зустрічати своїх лікарів у Раю з запаленими свічками.

А коли діти вже перебувають у такому віці, коли можуть щось розуміти, лікарі повинні бути дуже уважними, щоб не травмувати їх, повідомляючи їм діагноз. Одній восьмирічній дитині лікарка сказала: "Ти осліпнеш". Її батько прийшов до мене із цією дитиною й прямо при ній розповідав: "Ми возили її за кордон для обстеження. Нам сказали, що вона осліпне". Та тут навіть у здорової дитини, якщо вона таке почує, може загостритися її хвороба. Що вже говорити про дитину хвору!

Щоб хворий одужав, треба йти на якусь жертву

Якщо ми просимо щось у Бога й при цьому самі нічим не жертвуємо, то наше прохання недорого коштує. Якщо я сиджу, склавши руки, й говорю: "Боже мій, прошу Тебе, зціли такого-то хворого", а сам при цьому не йду ні на яку жертву, то я однаково що просто вимовляю гарні слова [ — кидаю їх на вітер]. Якщо ж у мене є любов, якщо в мене є жертва, то Христос, побачивши їх, виконає моє прохання — звичайно, якщо це піде комусь на користь. Тому, коли люди просять вас помолитися за хворого, кажіть їм, щоб самі вони теж молилися або, принаймні, намагалися позбутися своїх недоліків.

До мене приходять деякі люди й просять: "Зціли мене, я чув, що ти можеш мені допомогти". Однак ці люди хочуть отримати допомогу, не докладаючи ніяких зусиль. Приміром, ти говориш людині: "Не їж солодкого, зроби цю жертву, щоб тобі допоміг Бог". А вони тобі відповідають: "Чому? Невже Бог не може допомогти мені й без цієї жертви?" Такі люди не можуть пожертвувати чимось навіть для себе самих. Де вже вони пожертвують собою заради іншого! Але є й такі, хто не їсть солодкого, щоб Христос допоміг страждаючому від цукрового діабету, або не сплять, щоб Христос дав трохи сну тим, хто страждає безсонням. Чинячи так, людина родичається з Богом. І тоді Бог подає людям Свою Благодать.

Коли людина говорить мені, що не може помолитися за когось зі своїх рідних, що захворів, я раджу піти заради цього хворого на жертву, пожертвувати чимось, що завдає шкоди її власному здоров'ю.

Якось до мене в келію приїхав один чоловік з Німеччини. У нього була дочка, що поступово ставала паралізованою. Лікарі від дівчинки відмовилися. Нещасний батько перебував у страшному розпачі. "Зроби й ти якусь жертву заради здоров'я своєї дитини, — порадив я йому. — Поклони ти класти не можеш, молитися ти теж не можеш. Добре. А скажи: скільки сигарет у день ти викурюєш?" — "Чотири з половиною пачки", — відповів він. "Викурюй одну пачку, — сказав я йому, — а гроші, які ти витрачав би на інші три з половиною пачки, давай як милостиню якомусь біднякові". — "Отче, — сказав він мені, — нехай моя дитина видужає, і я кину курити зовсім".

— "Ні, — говорю, — коли вона одужає, це вже не буде мати ціни. Ти повинен кинути курити зараз. Позбудься цього. Невже ти не любиш свою дитину?" — "Я не люблю свою дитину?! Та я заради неї кинуся вниз із шостого поверху", — відповів він мені. "Я не кажу тобі, щоб ти кинувся вниз із шостого поверху, я говорю, щоб кинув курити. Якщо ти зробиш божевільний учинок і кинешся вниз із шостого поверху, то ти залишиш свою дитину безпритульною і сам втратиш свою душу. Я раджу тобі зробити дещо легше: кинути курити. Кидай просто зараз!". Але він нізащо не хотів йти на таку жертву, а в остаточному підсумку пішов від мене в сльозах! Ну як можна допомогти такій людині? А от ті, які тебе слухають, отримують допомогу.

Іншого разу прийшов чоловік, задихавшись від пішої ходьби. Я зрозумів, що він багато курить, і сказав йому: "Дивак, що ж ти стільки куриш? Адже ти захворієш". Трохи віддихавшись, він сказав: "Моя дружина дуже хвора, і вона може вмерти. Прошу тебе, помолись, щоб сталося чудо. Лікарі в безсиллі опустили руки". — "А чи любиш ти свою дружину?"

— запитав я його. "Люблю". — "Тоді чому не хочеш їй допомогти? Сама вона зробила те, що могла, лікарі теж зробили все можливе. Ти зараз прийшов сюди й просиш мене, щоб я теж зробив те, що я можу: тобто щоб помолився за те, аби їй допоміг Бог. Однак що зробив ти сам, для того, щоб дружині допомогти?" —

"А що можу зробити я, Геронде?" — здивувався він. "Якщо, — сказав я йому, — ти кинеш курити, то твоя дружина видужає". Я подумав: якщо Бог побачить, що видужання духовне не допоможе його дружині, то, кинувши курити, ця людина, принаймні, сама позбудеться того зла, що приносить ця погана звичка. Минув місяць, і він радісний прийшов, щоб мені подякувати. "Геронде, — сказав він мені, — я кинув курити, й моя дружина видужала". Через якийсь час він знову прийшов до мене, був дуже засмучений і розповів, що потихеньку знову почав покурювати і його дружина знову тяжко занедужала. "Ну, — сказав я йому, — тепер ліки ти знаєш сам. Кидай курити".

Молитва за хворих

— Геронде, прийшли люди, які просять Вас помолитися за хвору дитину. І ще вони запитують, чи видужає вона. Що їм відповісти?

— Відповідайте їм так: "Старець буде молитися. Христос любить цю дитину й зробить усе, що піде їй на користь. Якщо Він побачить, що дитина, коли подорослішає, стане кращою, то Він почує молитву Старця. Однак якщо Христос побачить, що, ставши дорослою, дитина не буде перебувати в доброму духовному стані, то Він забере її до Себе зараз. Він зробить це тому, що Він цю дитину любить" — "Проси, — говорить Він, — і Я тобі дам [те, що просиш] "18• Але Бог дасть мені те, що я прошу, у тому випадку, якщо я сам віддав себе Богові. У протилежному випадку навіщо Він буде давати мені життя? Для того,щоб я від Нього відійшов? Якщо я молюся за хворого, то радуюся й тоді, коли він видужує, і тоді, коли він помирає.

— Геронде, а молячись за своє власне здоров'я, ми робимо правильно?

— Краще буде, якщо ми станемо просити Бога про звільнення від наших пристрастей. Тобто спершу будемо шукати й просити Царства Божого. Просячи Бога зцілити нас від хвороби, ми розтрачуємо наше небесне надбання. Однак, якщо не витримуємо тих страждань, які завдає нам хвороба, то будемо просити Бога нас зцілити, і Він вчинить у відповідності [з тим, що нам корисніше].

— Геронде, чи допоможуть хворому наші молитви, якщо сам він просить у Бога чогось іншого?

— Якщо хворий просить у Бога, щоб видужав тільки він сам, не молячись про те, щоб зцілилися й інші хворі, то він робить неправильно. От ти, сестро, коли була в миру, трудилася в лікарні. Що ти робила, коли хворий не міг творити Ісусову молитву?

— Я творила її сама, Геронде.

— Ти, звичайно, робила добре, але й сам хворий теж повинен був молитися.

— Він теж молився. Він говорив: "Пресвята Богородице, Володарко моя, спаси мене". Але, Геронде, хіба терпіння болю — це не молитва?

— От молодець! Так, звичайно, це теж молитва! Якщо людина просить вас помолитися за неї, тому що в такий-то день у неї призначена операція, то ви починайте молитися відразу, як вона вас про це просить. Не чекайте того дня й години, коли її повезуть в операційну, щоб у цей час почати молитися. І на службах, коли священик вимовляє: "Про тих, хто в немочі лежить", з болем співайте "Господи, помилуй". Якщо ви набираєте більше повітря й під камертон починаєте гудіти "у-у-у", щоб проспівати "Господи, помилуй" якомога музикальніше, то ваш розум теж буде витати в цьому "у-у-у..." і в іншій нісенітниці, тоді як нещасні хворі, страждаючи й мучачись, будуть чекати від вас хоч трохи допомоги! Адже хворі страждають від болю. Ти болю не маєш. То молися ж за них, щоб вони отримали допомогу. Якщо ти не зітхаєш від болю й не стогнеш, качаючись по лікарняному ліжку, то зітхни, принаймні, у молитві про хворих. Якщо здорові не будуть хоч трохи молитися за хворих, то дуже скоро Христос скаже їм: "Ви були здорові й не молилися за тих, хто страждав? "Не знаю вас..."19".

Якщо ми не молимося за хворого, то хвороба буде розвиватися природно. А якщо за нього молимося, хвороба може змінити свій природний хід. Тому завжди моліться за хворих.

Зноски:

1 Поняття "умилостивления" Бога в православному богослов'ї не має юридичного характеру західного богослов'я, а виражає людинолюбне покарання Боже людині, котра грішить, заради її спасіння.

2 II Кор. 12:9.

3 Гемодіаліз — діаліз і ультрафільтрація крові апаратом "штучна нирка". — Прим. переклад.

4 У монастирі Есфігмен у 1953—1955 рр.

5 Бронхоектаз — розширення бронхів і бронхіол внаслідок тривалого запалення або закупорки дрібних бронхів. — Прим. переклад.

6 Євр. 10: 36. Так називали преподобного Арсенія Каппадокійського мешканці Фарас. — Прим. переклад.

8 Лк.21:19.

9 Див. Книгу Иова

10 Див. Мт. 27:26-44; Мк. 15:15-32; Лк. 23:23-43 і Йн. 19:1-23.

11 Див. Іс. 53:9.

І2 Мт.5:11.

13 Від грецького слова «?????» — сік. — Прим. переклад.

14 Виголошено в червні 1994 р, за місяць до кончини.

15 Святий Арсеній Каппадокійський читав у подібних випадках 145-й псалом.

16 Див. виноску 9 до стр. 51.

17 Див. Мт. 2:16.

18 Див.Мт.7: 7;Мк. 11:24;Лк. 11:10 і Йн. 16:24.

19 Див. Мт. 25:12.

[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Сімейне життя". Том 4. ]

[ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Сімейне життя". Том 4. ]

[ Cкачати книгу в аудіоформаті: Старець Паїсій Святогорець "Сімейне життя". Том 4. (на російській мові) ]

[ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Сімейне життя" ]

Паїсій Святогорець "Слова" (українською):		Паисий Святогорец "Слова" (на русском):
[ Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" Том I ] [ Паїсій Святогорець "Духовне пробудження" Том II ] [ Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" Том III ] [ Паїсій Святогорець "Сімейне життя" Том IV ] [ Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" Том V ]		[ Паисий Святогорец "С болью и любовью о современном человеке" Том I ] [ Паисий Святогорец "Духовное пробуждение" Том II ] [ Паисий Святогорец "Духовная борьба" Том III ] [ Паисий Святогорец "Семейная жизнь" Том IV ] [ Паисий Святогорец "Страсти и добродетели" Том V ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!