Про помірність у повсякденному житті

Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Сімейне життя.

І коли рука твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноруким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгасимого, де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь. І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноногим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, до огню невгасимого, де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь. І коли твоє око тебе спокушає, вибери його: краще тобі однооким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огненної, де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь!

Християнський портал

Додатково


	Про помірність у повсякденному житті

Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець

Слова. Том 4.

Сімейне життя

Частина четверта - Духовне життя

"Возлюбивши Бога, визнавши Його велику Жертву і Його благодіяння, а також з розважанням примусивши себе до наслідування Святих, людина швидко освячується: вона починає смирятися, відчувати своє непотребство й велику свою невдячність Богові"

Від аскези людина уподібнюється до безтілесних Ангелів

- Геронде, якось Ви нам сказали: "У духовній боротьбі необхідно блокувати [супротивника]". Що Ви мали на увазі?

— Під час війни ворога намагаються блокувати. Його оточують, заганяють всередину міських стін, залишають голодним. Потім його позбавляють і води. Бо якщо ворог не має запасів води, продовольства й боєприпасів, то він мусить здатися. Я хочу сказати: якщо ми боремося з дияволом подібним чином — постом і чуванням — то він кидає зброю й відступає. "Постом, чуванням, молитвою небесні дари приймемо..."1 — говорить піснеспівець.

За допомогою аскези, подвигу людина уподібнюється до безтілесних сил. Звичайно, утримуватися потрібно, маючи на увазі вищу духовну мету. Якщо людина утримується, щоб позбутися шкідливих для здоров'я жирів, то вона піклується [лиш] про благо своєї плоті. У цьому випадку її аскеза схожа на аскезу тих, хто займається йогою. На жаль, питання аскези, подвижництва відсунули на другий план навіть люди, які належать до Церкви. "Ну а що ж, — кажуть такі люди, — треба ж поїсти, насолодитися одним, іншим... Адже Бог сотворив усе для нас". Знаєте, що заявив мені один архімандрит за обідом, влаштованим на нашу честь? Помітивши, що я не міг змусити себе з'їсти більше, ніж звичайно, архімандрит сказав: "Коли хтось зруйнує храм Божий, Бог зруйнує того!"2 "А ти випадково, — запитав я, — нічого не переплутав? До чого відноситься це місце Святого Письма? До аскези чи до блудного, розпусного життя? Святе Письмо має на увазі тих, хто псує, тобто руйнує [своє тіло — ] храм Божий блудом, зловживаннями. Святе Письмо не має на увазі тих, хто робить аскезу від любові до Христа". А він, бачиш як: заспокоював свій помисел і говорив: "Ми повинні їсти як слід, для того щоб не "зруйнувати" [своєю помірністю] храм Божий [ — своє тіло]"! А ще одна людина, відвідавши монастир, ділилася зі мною враженнями: "Я був у монастирі, де ченці так запостилися, що занедужали. Бурдюки з олією у них зовсім не торкнуті. От до чого, отче, доводять піст і чування!" Що ти тут скажеш? Такі люди не хочуть нічого втратити. Вони з'їдають свій обід, свої фрукти й свої тістечка, а потім, бажаючи себе виправдати, починають звинувачувати інших — тих, які здійснюють аскетичний подвиг. Такі люди [ніколи] не відчували тієї духовної радості, що її дають аскеза і помірність. "Мені необхідно випити стільки-то склянок молока, — говорить людина подібного складу. — Ні, під час посту я, звичайно, буду утримуватися. Однак потім я надолужу ті склянки молока, яких був позбавлений під час посту мій організм! Бо ж мені необхідно дістати стільки-то білка". І справа не тому, що його організм дійсно має потребу в білку. Ні, він говорить, що має право [пити це молоко], і заспокоює свій помисел тим, що в нього все в порядку, тим, що це не гріх. Але навіть якщо людина просто буде думати подібним чином, це вже буде гріхом. До чого ж доходить людська логіка! Чоловік [умудряється] виконувати встановлений Церквою піст, але при цьому й не позбуватися того, що під час цього посту він втратив. Е-е, ну як після цього [у такій людині] устоїть Дух Святий?

А поглянь, яким любочестям відрізняються деякі сімейні люди! Якось один дуже простий чоловік, що мав дев'ятеро дітей, прийшов на сповідь, і духівник благословив його причаститися. "Ех, отче, — відповів той.

— Куди мені там причащатися! їмо ж бо ми з олійкою. Я ж працюю. І діти мої теж". — "А скільки в тебе дітей?" — запитав його духівник. "Дев'ять". — "А чи багато олії ви додаєте в їжу?" — "Дві ложки рослинної". — "Скільки ж олії тобі дістається, бідолахо ти мій? — вигукнув духівник. — Іди й причащайся!" На одинадцятеро душ — всього лише дві ложечки рослинної олії. І при цьому його ще мучив помисел!

Я знав мирян, що освятилися від тієї аскези, яку вони здійснювали. Та ось не так багато років тому на Святій Горі трудився один мирянин зі своїм сином. Вони працювали на Афоні тривалий час. Потім у них на батьківщині трапилася добра робота й батько вирішив виїхати зі Святої Гори, забравши зі собою й дитину, щоб вся сім'я жила разом. Однак сина привело до розчулення аскетичне життя ченців, і він, пам'ятаючи про мирське життя з його душевною тривогою, повертатися не захотів. "Адже в тебе, батьку, — казав він, — є й інші діти. Залиш одного в Саду Пресвятої Богородиці". Він не піддався на умовляння батька, і той був змушений залишити його на Святій Горі. Цей хлопець був неписьменним, але дуже чутливим, він мав багато любочестя й простоту. Він відчував себе зовсім невартим чернечого постригу, оскільки вважав, що виконувати чернече правило і таке подібне йому буде не під силу. І ось він знайшов одну крихітну келію, яку раніше використовували як стійло для в'ючних тварин, завалив двері й вікно каменями й гілками папороті й залишив тільки маленьку круглу щілину — нору, для того, щоб уповзати у своє житло й виповзати з нього. Зсередини він закривав нору старим розірваним пальтом, яке десь підібрав. Він не запалював навіть вогню. Гнізда птахів були кращими житлами, ніж його гніздо, барлоги звірів були кращими домами, ніж той дім, у якому жив він. Однак радості, що відчувала ця душа, не мають і ті, хто живе в багатих палацах. Адже ця людина подвизалася заради Христа, і Христос був поруч із ним — не тільки в його келії, але й усередині його духовного будинку — у його тілі, у його серці. Тому цей чоловік жив у Раю. Зрідка він вилазив зі свого барлога і йшов у якусь келію, де брати обробляли городи. Він допомагав братії в трудах, і за це йому давали трохи сухарів і маслин. Якщо йому не давали працювати, то сухарів і маслин він не брав. За ті благословення, які він приймав, вважав за необхідне заплатити своєю працею подвійно. Звичайно, про його духовне життя знав Один Бог, тому що він жив у безвісності, просто й без шуму. Але через один випадок, що став потім відомим, можна зрозуміти багато чого. Якось він зайшов у якийсь монастир і запитав, коли починається Великий Піст, хоча Великий Піст був для нього майже цілий рік. Потім він пішов до себе в "барліг" і закрився зсередини. Минуло майже три місяці, а він навіть цього не помітив. Одного разу він вийшов зі своєї келії й пішов в один з монастирів, щоб запитати, чи скоро Великдень. Він постояв на службі, причастився під час Божественної літургії й потім разом з отцями пішов на трапезу. На трапезі він побачив червоні яйця. У той день було Віддання Паски3. Він зачудувався й запитав одного брата: "Слухай, невже вже Великдень?" — "Який там Великдень, — відповів той. — Адже завтра вже Вознесіння!" Тобто ця людина постила весь Великий Піст і плюс ще сорок днів до Вознесіння! У такий от спосіб він подвизався до самої смертної години. Мисливець знайшов його через два місяці після смерті й повідомив про те, що сталося, у поліцію й лікареві. "Від нього не тільки не було трупного запаху, — розповідав мені лікар, — але, навпаки — його тіло видавало пахощі".

Піст дітей

— Геронде, чи потрібно постити перед Святим Причастям п'яти-шестирічним дітям?

— Принаймні, увечері, напередодні того дня, у який вони будуть причащатися, їм треба поїсти пісної їжі з олією. Але це питання є в компетенції духівника. Краще, щоб мати запитала духівника, як постити її дитині, тому що в малюка можуть бути проблеми зі здоров'ям і йому, приміром, потрібно пити молоко.

— Геронде, а скільки часу маленька дитина має постити?

— Якщо дитина міцна, відзначається здоров'ям, то вона може постити. Крім того, зараз у продажу є величезна кількість пісних продуктів. Колись діти постили і цілими днями гасали й гралися. У Фарасах у Великий піст усі — і діти, і дорослі — постили до дев'ятої години4. Батьки збирали дітей у фортеці, залишали їм іграшки, щоб ті гралися, а о третій годині пополудні, коли церковний дзвін дзвонив на Літургію Предосвячених Дарів, йшли до церкви й причащалися. Святий Арсеній Каппадокійський казав: "Діти, якщо вони цілий день граються, про їжу навіть не згадують. То невже вони не витримають піст зараз, коли в пості їм допомагає і Христос?"

І у дорослих, які не постять, озиваються докори сумління, коли вони бачать, як постять діти. Пам'ятаю, я був маленьким і працював зі своїм майстром в одному домі. Там же ми й обідали. По середах і п'ятницях я виходив, не залишаючись на обід, і йшов їсти до себе додому, тому що ці люди не постили. Одного разу, пам'ятаю, була середа, вони принесли тістечка й хотіли мене почастувати. "Спасибі, — сказав їм я, — але я пощу". — "Поглянь-но, — здивувалися вони, — хлопчина постить, а ми, дорослі дядьки, їмо все підряд".

Піст із любочестям

Постом людина висловлює своє бажання. Через любочестя вона робить подвиг, аскезу, і Бог їй допомагає. Одначе якщо людина силує себе й говорить: "Куди подітися? Ось знову прийшла п'ятниця — і треба постити", то вона себе мучить. А от увійшовши в значення [посту] і здійснюючи піст через любов до Христа, вона буде радуватися. "Цього дня, — буде думати така людина, — Христос був розіп'ятий. Йому не дали пити навіть води — Його напоїли оцтом5. І я сьогодні цілий день не буду пити води". Роблячи так, людина відчує в собі радість більшу, ніж той, хто п'є найкращі прохолодні напої.

І дивися, багато мирських людей не можуть витримати піст у Велику П'ятницю. А ось на тротуарі, навпроти якогось міністерства, вони можуть сидіти, оголосивши голодування протесту — від упертості, настирливості, — щоб чогось домогтися. На це диявол їм силу дає. Те, що вони роблять, — це самогубство. А інші, коли приходить Великдень, з радістю голосно співають: "Христос Воскрес", думаючи при цьому, як вони зараз добре поїдять. Такі люди схожі на юдеїв, які хотіли зробити Христа царем за те, що Він нагодував їх у пустелі6.

А пам'ятаєте, що говорить Пророк? "Проклятий, хто Господню справу виконує недбайливо"7. Одна справа, якщо в людини є добре налаштування до посту, але вона не може постити, тому що, якщо не поїсть, у неї будуть тремтіти ноги, вона буде падати тощо. Тобто її сила, її здоров'я не сприяють тому, щоб вона постила. Інша справа — якщо людина не постить, маючи сили. Де тут знайдеш добре налаштування? А от поганий настрій, засмучення тої людини, що хоче, але не може подвизатися, заміняє великий подвиг, і сама вона має винагороду більшу, ніж той, хто має силу й подвизається. Адже той, хто має силу й подвизається, відчуває і якесь задоволення. Сьогодні приходила одна нещасна жінка років п'ятдесяти п'яти. Вона плакала, тому що не може постити. Чоловік з нею розвівся. Вона мала одну дитину, котра потрапила в аварію й загинула, і жінка залишилася сама. її мати теж померла, і в неї нема ні даху над головою, ні шматка хліба То одна, то інша з її знайомих беруть цю жінку у свій будинок, і вона робить там яку-небудь роботу. "У мене на совісті лежить тяжкий вантаж, отче, — сказала мені нещасна, — тому що я нічого не роблю. І гірше за все те, що я не можу постити. Їм що мені дають. Іноді, у середу й п'ятницю, дають пісне, однак часто дають скоромне, і я змушена їсти скоромне, тому що, якщо я не їм, втрачаю сили й не можу стояти на ногах". — "Їж, — сказав я їй, — оскільки в тебе нема сили". Людина має за собою стежити. Якщо вона бачить, що її сили не вистачає, то хай з'їсть якомога більше. "Визнач собі міру", — вчить преподобний Ніл Постник8.

— Геронде, а як за давніх часів деякі жінки в селах нічого не їли від чистого понеділка й до суботи Святого Федора Тирона?9 Як у них вистачало сил на такий піст — з купою справ, з домом, дітьми, худобою, городами?

— У своєму помислі ці жінки говорили: "Якби ми постили по-справжньому, то повинні були б нічого не їсти до Великої Суботи". Ну добре, думали, попощу хоча до суботи першої седмиці — адже ця субота наступить невдовзі. Або, можливо, вони думали: "Христос постив сорок днів10. То що ж, я не можу попостити всього один тиждень?" А крім того, ці жінки відрізнялися простотою й тому могли витримати такий піст. Якщо в людини є простота, смиренність, то вона приймає Благодать Божу, смиренно постить й божественно харчується. Тоді вона має божественну силу, і під час тривалого посту в неї є великий "запас міцності". В Австралії один юнак років двадцяти семи дійшов до того, що міг нічого не їсти упродовж двадцяти восьми днів. Духівник прислав його до мене, щоб він мені про це розповів. Цей юнак був дуже побожним і мав подвижницький дух. Він сповідався, ходив до церкви, читав святоотцівські книги, а найбільше — Новий Завіт. Одного разу, читаючи в Євангелії про те, як Христос постив сорок днів, юнак розчулився серцем і подумав: "Якщо Господь, будучи Богом, а по-людському — Безгрішною Людиною, постив сорок днів", то що ж треба робити мені — людині дуже грішній?" Тому він попросив у духівника благословення на піст, однак при цьому навіть не подумав висловити духівникові свій помисел про те, що протягом сорока днів хотів зовсім нічого не їсти й не пити. Отже, він почав піст з понеділка Першої седмиці Великого посту й до Хрестопоклонного тижня постив, не беручи до рота навіть води. А працював він на фабриці, й робота в нього була важка — складати ящики, ставлячи їх один на одного. Коли почався двадцять восьмий день посту, він відчув під час роботи невелике запаморочення й тому ненадовго присів. Потім випив чаю й з'їв невеликий сухарик. Він подумав, що якщо впаде і його відвезуть у лікарню, то там зрозуміють, що він знесилився через піст, і скажуть: "Погляньте, ці християни помирають від посту". — "Геронде, — сказав він мені, — пропостивши стільки днів, я відчуваю до їжі відразу. Але я змушую себе щось їсти, тому що інакше не можу працювати". Проте цього юнака турбував помисел про те, що він не витримав сорока днів розпочатого ним посту, і висловив цей помисел духівникові. Духівник з розважанням відповів: "І тих днів, що ти постив, було досить, не муч себе помислами". Потім духівник прислав його до мене, щоб, якщо в нього все-таки залишився помисел, який його мучив, я допоміг прогнати його. Бажаючи переконатися в тому, що спонукальні причини парубка були чистими, я запитав його: "Ти що, дав клятву постити сорок днів?" — "Ні", — відповів він. "Коли ти брав у духівника благословення на піст, то ти просто не подумав відкрити йому свій помисел про те, що хочеш нічого не їсти й не пити сорок днів, або ж ти свідомо сховав від нього цей — нібито добрий — помисел, для того, щоб пропостити сорок днів за власною волею?" — запитав я знову. "Ні, отче", — знову відповів він. Тоді я сказав: "Я, звичайно, і сам розумів твоє налаштування. Але я запитав тебе про це для того, щоб ти сам зрозумів, що за ті дні, які ти постив, ти будеш мати небесну винагороду. Цих днів було досить. І не муч себе помислами про те, що ти не зміг витримати сорокаденний піст. Однак наступного разу говори духівникові й ті добрі помисли, які в тебе є й те добре, що ти приховуєш у себе в серці. А духівник буде вирішувати, чи потрібно тобі брати на себе подвиг чи щось подібне цьому". Цей юнак мав велику смиренність завдяки тим смиренним помислам, які він у собі плекав. І цей піст він звершив від великого любочестя, заради Христа. І було природно, що Христос зміцнив його Своєю Божественною Благодаттю. А от якщо здійснити такий піст захоче хтось [хто, не має такої смиренності й] егоїстично говорить: "А чому і я не можу зробити те ж саме, якщо це зробив інший?" — то він пропостить всього один-два дні й після цього звалиться. І його розум теж затьмариться, тому що його покине Благодать Божа. Такій людині стане шкода навіть зусиль, витрачених на той піст, який він ледь витримав. Навіть може дійти до того, що скаже: "Ну й що дав мені цей піст?

За допомогою посту людина перетворюється на агнця, ягня. Якщо перетворюється на звіра, це означає одне із двох: або те, що почата аскеза перевищує її сили, або те, що вона займається нею від егоїзму й тому не отримує божественної допомоги. Навіть диких тварин, хижих звірів піст іноді приручає, смиряє. Подивися, адже коли тварини голодні, вони наближаються до людини. Інстинктивно тварини розуміють, що від голоду вони помруть, а наблизившись ао людини, можуть знайти їжу й залишитися живими. Одного разу мені довелося бачити вовка, що від голоду став як ягня. Узимку, коли випало багато снігу, він спустився з гір і зайшов до нас у двір. Ми з братом вийшли погодувати худобу, і я тримав у руках світильник. Побачивши вовка, брат схопив рогача і почав його бити. І вовк ніяк на це не реагував.

Якщо людина не дійде до того, щоб робити те, що вона робить через любов до Бога й через любов до людини — свого ближнього, то вона розтрачує свої сили даремно. Якщо вона постить і має гордий помисел про те, що робить щось важливе, то весь її піст сходить нанівець. Потім така людина стає схожою на дірявий бак, у якому нічого не тримається. Спробуй налий у дірявий бак води — потихеньку вся вона витече.

Задоволення від легкого життя

Якщо людина не має помірності у їжі, то вона носить на собі цілі запаси [жиру]. А от якщо вона утримується і їсть стільки, скільки їй необхідно, то її організм спалює з'їдене, і воно не відкладається в тілі.

Розмаїтість страв розтягує шлунок і розпалює апетит, але, крім цього, робить людину млявою і приводить її до тілесних розпалювань. Якщо за трапезою пропонується тільки одна страва й вона не дуже смачна, то людина, може, навіть її не доїсть або — якщо ця страва смачна й вона захопиться обжерливістю — з'їсть трохи більше. Однак якщо бачимо перед собою рибу, суп, картоплю, сир, яйце, салат, фрукти і солодощі, то хочеться все це з'їсти й ще просимо добавки. Апетит розпалюється і на те, і на інше. З'ївши щось одне, хочеш з'їсти й те інше, що стоїть поруч. І подивися, адже людина не може витримати, витерпіти від свого ближнього простого слова. Той їй не подобається, той її дратує... А ось нещасний шлунок терпить і смиряється з усім, що ми в нього кидаємо. А ми його запитуємо, чи зможе він це перетравити? Тобто шлунок, у якого нема розуму, перевершує нас у чеснотах! Він докладає зусиль, щоб перетравити все! А якщо одна спожита нами їжа несумісна з іншою, то, потрапляючи в шлунок, вони починають між собою "сваритися" І що тоді залишається робити шлункові? У нього починається нетравлення.

— А як, Геронде, можна позбутися звички багато їсти?

— Треба себе трішечки пригальмовувати. Не треба їсти все, що тобі подобається, щоб не розпалити апетиту, тому що потихеньку-помаленьку, а "гумно" стає все більшим й більшим. Потім шлунок — цей, як каже авва Макарій, злий "митар" — постійно просить ще й ще. Коли щось їси, ти відчуваєш задоволення, однак потім тобі хочеться спати: ти не можеш навіть працювати. Якщо ж вживати їжу одного виду, це допомагає втихомирити апетит.

— Геронде, а якщо на столі розмаїття страв, проте у малих кількостях, то людина зустрічається з тими ж самими труднощами?

— Е-е, труднощі ті ж самі. Тільки партійні фракції невеликі, і тому вони не можуть сформувати уряд!.. Коли є розмаїття страв, це схоже на те, що в животі збирається багато політичних партій. Одна партія дратує іншу, вони зчіплюються, б'ються між собою — і починається нетравлення шлунка...

Задоволення від помірної їжі більше, ніж те задоволення, що дають найсмачніші страви. Коли я був дитиною, йшов у ліс і за день з'їдав тільки шматочок бублика. О, та я не хотів нічого іншого! Найсмачніші страви не могли б замінити того духовного задоволення, що я зазнавав. Але я робив це з радістю. Однак багато людей ніколи не відчували задоволення легкого живота. Спочатку, з'ївши щось смачне, вони відчувають задоволення, а потім підключається гортанобісся, ненажерство, вони їдять багато й — особливо в літньому віці — відчувають важкість. Так вони позбавляють себе задоволення легкого живота.

Зноски:

1 Із спільного тропаря преподобним: "Пустельний житель і тілом ангел".

2 І Кор. 3:17.

3 Тридцять дев'ятий день після Пасхи, коли востаннє в храмі співається "Христос Воскрес" й інші пасхальні пісноспіви. — Прим. переклад.

4 Тобто нічого не їли і не пили до третьої години пополудні—дев'ятої години за візантійським часом.

5 Див-Мт.27: 34; Міс 15: 36; Ліс 23: 36 і Йн. 19: 29.

6 Див.: Йн. 6: 5-15.

7 Єр. 48:10.

8 Див.: Творения преподобного отца нашего Нила Синайского. М., 2000. С. 130.

9 Тобто утримувались від їжі та води п'ять днів.

10 Див.:Мт.4:2ІЛк.4:2.

11 Там само.