Робота й духовне життя

Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець

Слова. Том 4.

Сімейне життя

Частина четверта - Духовне життя

"Возлюбивши Бога, визнавши Його велику Жертву і Його благодіяння, а також з розважанням примусивши себе до наслідування Святих, людина швидко освячується: вона починає смирятися, відчувати своє непотребство й велику свою невдячність Богові"

Труд — це благословення

- Геронде, за давніх часів говорили: "Краще протирати підошви, ніж; ковдри". Що мали на увазі під цими словами?

— Власне цим хотіли сказати: "Краще стирати підошви, працюючи, ніж лежати в ліжку й байдикувати". Труд — це благословення, це дар Божий. Він оживляє тіло й освіжає розум. Якби Бог не дав людині труда, то людина покрилася б цвіллю. Люди працьовиті не перестають працювати навіть на старість. Якщо, маючи ще силу, вони перестануть трудитися, то почнуть сумувати. Припинити роботу для таких людей рівносильне смерті. Пам'ятаю, у Коніці один дев'яностолітній дідусь працював, не перестаючи. Зрештою, він так і помер на ріллі — за дві години ходьби від дому.

Але треба сказати й про те, що тілесний спокій, до якого прагнуть деякі люди, не є якимось стабільним станом. Перебуваючи в тілесному спокої, люди можуть лише на якийсь час забути свою душевну тривогу. У них є все: обід, десерт, душ, відпочинок... Однак, як тільки все це закінчується, вони прагнуть до ще більшого спокою. Таким чином, людям постійно чогось не вистачає й тому вони постійно роздратовані. Вони відчувають порожнечу, і їхня душа прагне цю порожнечу заповнити. Ну а той, хто втомлюється від праці, має постійну радість — радість духовну.

— Геронде, але якщо, наприклад, у тебе проблеми з попереком, то ти не можеш займатися ніякою роботою.

— Що ж, по-твоєму, поперек не потрібно тренувати? Хіба не допоможе попереку робота, яка буде для нього тренуванням? Я тобі ось що скажу: якщо людина їсть, п'є, спить і не працює, то в неї "розкручуються" всі внутрішні "гвинтики" і їй постійно хочеться спати, тому що її тіло, її нерви розслаблюються, стають розхлябаними. Потихеньку така людина доходить до того, що не може робити нічого. Досить їй трішки пройтися пішки, як вона починає задихатися. А от якщо вона стане потроху працювати й рухатися, то в неї зміцнюються і ноги, і руки. Подивися: люди, які люблять труд, інколи подовгу не сплять або навіть від утоми зовсім не можуть заснути, однак, незважаючи на це, у цих людей є сила. Це відбувається тому що, трудячись, вони загартовуються й зміцнюються тілесно.

Робота — це здоров'я, особливо для людини молодої. Я помітив, що деякі мамині синки, йдучи до війська, дозрівають, загартовуються. Армія таким хлопцям приносить дуже велику користь. Звичайно, те, про що я розповідаю, в основному відноситься до минулого часу. Сьогодні в армії бояться потурбувати солдат, змусити їх до чогось, тому що досить їх якось "потурбувати", як вони ріжуть собі вени, "піддаються нервовому потрясінню"... Для того, щоб діти були здоровими, я раджу батькам посилати їх працювати до когось і навіть платити цій людині гроші. Аби тільки діти любили роботу, яку будуть виконувати. Бо якщо, маючи силу і голову, юнак не працює, то він розслаблюється, стає млявим і в'ялим. А якщо при цьому він ще й бачить, що інші досягають успіху, то він заплутується у власному егоїзмі й нічому не радіє. Він постійно має помисли, і його розум немов забитий соломою. Потім до нього йде диявол і починає нашіптувати: "Нещасний, який же ти бездара! Один твій одноліток став викладачем, інший відкрив власну справу й заробляє гроші, а до чого дійдеш ти?" У такий спосіб диявол приводить цю людину до розпачу. Але якщо юнак почне працювати, то викличе довіру до себе — у доброму значенні цього слова. Він побачить, що теж може впоратися із труднощами, але, крім цього, і його голова буде зайнята роботою, і в нього не залишиться часу на сумніви. Тобто користь буде подвійною.

Вибір професії

— Геронде, деякі батьки підштовхують своїх дітей вибрати ту професію, якою володіють самі, і часто роблять це дуже наполегливо.

— Ні, вони чинять неправильно. Не треба тиснути на дітей, щоб ті робили те, що до душі батькам, якщо це не до душі самим дітям. Я знав юнака, котрий хотів вступити на богословський факультет і стати священиком. Але його мати була проти, вона наполягала, щоб він пішов у медичний. Цей юнак вивчився візантійському співу і співав у храмі. Він сам зробив музичний інструмент і підбирав на ньому церковні голоси. Багато церковних пісень він знав напам'ять. Юнак мав чималі дари, він писав тропарі, складав служби.

Закінчивши середню школу, юнак вступив на богословський факультет. Від цього з його матір'ю трапилося нервове потрясіння. Потім вона приходила до мене й просила: "Помолись, отче, щоб я видужала, і потім хай моя дитина робить те, що подобається". Але видужавши, вона знову стала перешкоджати тому, щоб її син вивчав богослов'я. І, зрештою, він залишив богословський факультет, закинув спів і загубив себе даремно.

Бачачи, що юнакам важко зробити вибір спеціальності, я раджу їм таке: "Подивіться, яка професія чи наука вам подобається. Треба, щоб ви робили те, до чого у вас є природна схильність". Якщо ж юнаки чи дівчата думають обрати той шлях, до якого в них нема прихильності, то я раджу їм віддати своє серце тому, до чого вони відчувають схильність, щоб це пішло їм на користь. Тобто я допомагаю їм обрати ту справу, яка їм подобається, і професію, відповідно їхнім силам. Достатньо, щоб те, що вони роблять, було з Богом. У когось є схильність до музики? Хай він стане, наприклад, хорошим музикантом або хорошим церковним півчим, і своїм співом допомагає тим, хто буде його слухати, так щоб вони возлюбили Церкву і молитву. У когось покликання до живопису. Хай він стане художником або іконописцем і з благоговінням буде писати ікони, які творитимуть чудеса. У когось покликання до науки? Хай присвятить себе цій діяльності і трудиться з любочестям.

І дивіться: з дитячого віку помітно, до чого в людини покликання. Одного разу у монастир Стоміон прийшла людина з двома малюками — своїми племінниками. Один — років шести-семи, сів поруч з нами і без зупинки ставив нам різні запитання. "Ким ти хочеш стати, коли виростеш?" — запитав я його. "Адвокатом!" — відповів той. Друга дитина кудись поділася. "Де ж він? — запитав я його дядька. — Чи не звалився він в обрив?". Ми вийшли його пошукати й почули, як зі столярної майстерні доносяться удари молотка. Заходимо в майстерню й бачимо, що маля так добряче обробило теслом гладко обстругану кришку верстата, що вона годилася після цього тільки в піч! "Ким же ти станеш, коли виростеш?" — запитав я його. "Столяром-червонодеревником!" — відповіло хлопча. "Станеш, — кажу, — станеш. Нічого, що зіпсував дошку! Подумаєш, невелика втрата".

Любов до роботи

— Геронде, чому деякими людьми під час роботи оволодіває нудьга?

— Можливо, вони не люблять свою роботу? Або, може, під час роботи постійно виконують набридливі одноманітні операції? Часто на деяких виробництвах, наприклад на фабриці, яка виготовляє вікна і двері, один майстер з ранку до вечора склеює дошки, інший постійно вставляє в них скло, третій щодня замазує їх замазкою. Ці люди постійно виконують одну монотонну операцію, а хазяїн ходить і за ними наглядає. І це триває не день і не два. А якщо постійно робити те саме, то людям це набридає. За давніх часів було не так: столяр приймав від будівельників чотири стіни й повинен був передати хазяїнові готовий будинок під ключ. Йому треба було настелити підлогу, вставити вікна й двері, промастити скло замазкою і так далі. Потім він брався за різні кручені сходи, точені перила, потім все це фарбував, потім була черга за шафами, за полицями... А наприкінці він брався за меблі. І навіть якщо один майстер не займався всім цим, однаково він знав, як що зробити. При потребі столяр міг би навіть покрити черепицею дах.

Сьогодні багато людей вимучені, тому що вони не люблять свою роботу. Вони поглядають на годинник і з нетерпінням чекають часу, коли можна буде піти додому. А от якщо в людини є старання, ревність до роботи і їй небайдуже те, що робить, то чим більше вона працює, тим більше ця ревність розпалюється. Потім людина віддається роботі й, коли приходить час іти додому, з подивом зауважує: "Як швидко минув час!" Вона забуває і про їжу, і про сон, забуває про все. Навіть якщо вона нічого не їла, голоду однаково не відчуває, і навіть якщо вона не спала, її не хилить на сон. І не тільки не хилить — вона радіє тому, що не спить! Вона не мучиться з голоду чи від недосипання: робота для такої людини — свято, торжество.

— Геронде, припустимо, двоє чоловіків виконують одну й ту ж роботу. Чому від неї один отримує духовну користь, а інший — духовну шкоду?

— Усе залежить від того, як вони виконують цю роботу й що мають у собі. Якщо чоловік трудиться зі смиренністю й любов'ю, то все [що він робить] буде просвіченим, очищеним, радісно благодатним, і сам він буде відчувати в собі внутрішнє відновлення сили. А от приймаючи гордий помисел про те, що робить роботу краще за когось, людина може відчувати якесь задоволення, однак це задоволення не наповнює її серця, тому що душа не дістає [духовного] повідомлення, не має спокою.

Крім цього, якщо людина виконує свою роботу без любові, то вона втомлюється. Наприклад, якщо хтось не любить роботу й для того, щоб закінчити її, треба піднятися вгору, то тільки сам вигляд цієї гори віднімає в нього сили. Тоді як інший, роблячи те ж саме від серця, йде і злітає на гору, сам того не зауважуючи. Наприклад, якщо людина підпушує грядки або просапує город від серця, то вона може працювати кілька годин і не стомлюватися — незважаючи на пекуче сонце. Якщо ж людина працює не від серця, то вона раз у раз зупиняється, позіхає, скаржиться на спеку й страждає.

— Геронде, чи може робота або наука поглинути людину настільки, що вона стане байдужою до своєї сім'ї, до інших обов'язків?

— Роботу треба любити просто: не треба бути в неї закоханим. Якщо людина не полюбить своєї роботи, то буде стомлюватися подвійно — і тілесно, і душевно. А якщо вона буде втомлена душею, то й тілесний відпочинок не відновлюватиме її сили. Душевна втома — ось що виснажує людину. Працюючи від серця й відчуваючи радість, людина не вибивається із душевних сил, і тілесна втома теж зникає. Я знаю одного генерала, котрий виконує навіть солдатську роботу. Знаєте, як він уболіває за солдатами? Як батько. І знаєте, яку відчуває радість? Ця людина виконує свій обов'язок і радується. Одного разу опівночі він виїхав з Евроса1, для того щоб поїхати в Ларису на пам'ять Святого Ахілія2 й встигнути на Божественну літургію, хоча йому можна було б приїхати й пізніше, тільки на молебень. Однак він вирішив поїхати раніше, для того щоб вшанувати Святого. Усе, що робить ця людина, вона робить від серця.

Задоволення, яке відчуває людина, любочесно виконуючи свою роботу, — це добре задоволення. Це задоволення дав Бог, для того щоб не стомлювалося Його творіння. Це — відновлення сил через втому.

Кожен має духовно використати той дар, який у нього є

Кожна людина має на благо використати наявний у неї дар. Адже Бог, наділивши людину якимось даром, і запитає з неї за це. Приміром, розум людини — це [дана їй] сила, але, відповідно до того, як кожен буде користуватися своїм розумом, він може зробити добро або зло. Якщо, будучи дуже розумним, чоловік використає свої здібності правильно, то він може робити винаходи, які допомагатимуть людям. Однак, використавши дані йому здібності неправильно, людина може винаходити, приміром, способи грабунку свого ближнього. Або, наприклад, взяти художників, які друкують свої малюнки в газетах і журналах. Одна карикатура, один малюнок може приховувати в собі цілу подію. Тобто якби ці художники використали гнучкість свого розуму з користю, то вони б її освятили й допомогли б і самим собі, і іншим. Тоді як зараз багато хто з таких людей роблять недобру справу: якщо вони безстидники — то безсоромне, якщо вони сміхотворці — то сміхотворне.

Тобто люди обдаровані, наділені особливими здібностями, або приносять іншим користь, або їх руйнують. Тоді як ті, хто особливих здібностей не має, зазвичай, не можуть зробити великого добра, але, принаймні, і великого зла вони теж не можуть зробити.

Робота і душевна тривога

— Геронде, у багатьох людей напружені нерви, коли вони повертаються після роботи додому.

— Я раджу чоловікам після роботи зайти в якийсь храм, поставити свічку, постояти десять-п'ятнадцять хвилин на службі або посидіти де-небудь у сквері та почитати уривок з Євангелія, для того щоб умиротворитися. Після цього хай ідуть додому — умиротворені та усміхнені. В іншому випадку вони приходитимуть додому роздратованими й затіватимуть сварку з ближніми. Не треба приносити додому тих проблем, з якими вони зіштовхуються на роботі: ці проблеми треба залишати за дверима свого дому.

— Геронде, проте деякі люди виправдовують свою напруженість і нервовість тією відповідальністю, яку вони мають на роботі і яка наповнює їх душевною тривогою.

— Вона наповнює їх душевною тривогою, тому що вони забувають зробити Бога помічником у своїх справах. Ледар зі своєю постійною приповідкою "нічого, Бог не залишить..." кращий, ніж такі люди. Як на мене, то краще людині працювати простим службовцем, правильно й з любочестям виконувати роботу, намагаючись спростити своє життя, обмежуватися необхідним і мати голову спокійною, ніж бути власником підприємства й постійно повторювати: "Ох, що ж мені робити?" І безумовно такі великі люди мають великі борги. А потім підмішується гординя. "Ось отримаю ще одну велику позику, — збудую те, влаштую інше й буду жити приспівуючи..." — кажуть такі люди, але потім прораховуються, розоряються, і їхнє майно продають з молотка.

Крім того, чимало людей у себе на роботі не трудяться головою. Вони безглуздо знесилюються і не можуть впоратися з дорученою їм справою. Потім вони падають в очах інших, і їхні душі наповнює тривога. Наприклад, людина хоче навчитися якомусь мистецтву або ремеслу, роками безперервно ходить до вчителя або в навчальний заклад, але, будучи неуважною, не може досягти успіху, тому що не працює головою. Людина має зрозуміти, що їй необхідно для роботи, і заповнити відсутнє. Наприклад, перебуваючи в миру й працюючи столяром, я побачив, що для меблів, які робив, мені був необхідний токарський верстат. Ну й що ж? Що, мені треба було шукати токаря й просити, щоб він мені допомагав? Ні. Я придбав токарський верстат і навчився працювати на ньому сам. Минув ще якийсь час, і я побачив, що мені треба було робити кручені сходи. Я посидів, згадав геометрію й арифметику і навчився виготовляти такі сходи. Якщо не працювати головою, то будеш мучитися. Всім цим я хочу сказати, що людина повинна працювати головою, тому що під час роботи часто з'являється купа проблем й ускладнень. Працюючи головою, людина стане вмілим майстром і, знаючи, як поводитися в кожній конкретній ситуації, буде йти вперед. У цьому вся основа. Голова має бути продуктивною силою у всьому. У протилежному випадку людина залишається недорозвиненою і гає час даремно.

Освячення праці

Кожна людина своєю молитвою, своїм [християнським] життям має освячувати свою працю й освячуватися сама. Якщо ж на роботі людині підкоряються інші люди і вона несе за них відповідальність, то вона повинна духовно допомагати і їм. Якщо хтось перебуває в доброму внутрішньому стані, то свою роботу він теж освячує. Приміром, якщо юнаки приходять до майстра для того, щоб той навчив їх своїй справі, одночасно він має допомагати їм навчитися жити духовно. Таке ставлення допоможе і самому начальникові, і його підлеглим, і його клієнтам, тому що Бог буде благословляти його працю.

Будь-яка професія може бути освячена3. Наприклад, лікар не повинен забувати: те, що головним чином допомагає в медицині, є Благодать Божа. Тому він має постаратися стати вмістилищем Божественної Благодаті. Лікар, будучи хорошим, добрим християнином і одночасно добрим фахівцем, допомагає хворим своєю добротою і своєю вірою, оскільки він допомагає їм ставитися до хвороби мужньо та з вірою. У випадку серйозної недуги такий лікар може сказати хворому: "Медицина як наука дійшла от до такого рівня. Однак там, де не вистачає людських знань, є Бог, Котрий творить чудеса".

А вчитель зобов'язаний постаратися виконувати своє служіння з радістю й допомагати дітям у їхньому духовному відродженні. Адже духовне відродження дітей під силу не всім батькам, навіть якщо вони налаштовані по-доброму. Прищеплюючи дітям знання, вчитель одночасно має намагатися, щоб вони стали справжніми людьми. Інакше яка їм буде користь від вивченої грамоти? Суспільство має потребу в правильних людях, котрі — якою би справою вони не займалися — виконували б її добре. Вчитель має дивитися не тільки за тим, чи добре вивчений урок, але брати до уваги й інші чесноти чи позитивні риси учнів — такі, як благоговіння, доброта, любочестя. Оцінки, які ставить дітям Бог, не завжди збігаються з тими оцінками, які ставлять їм учителі. Чиясь двійка для Бога може бути п'ятіркою з плюсом, а чиясь п'ятірка з плюсом для Бога може виявитися двійкою.

Професія не робить людину людиною

— Геронде, якщо під час роботи людина відчуває занепокоєння, то в чому причина цього?

— Можливо, вона не ставиться до своєї роботи з добрими помислами? Якщо вона ставиться до своєї праці правильно, то робота, якою б вона не була, стане для неї святом, торжеством.

— Геронде, а якщо людина дратується через те, що займається важкою чи брудною роботою? Приміром, трудиться на будівництві, миє казани в їдальні чи займається чимось подібним? Як вона має себе налаштувати?

— Якщо вона задумається над тим, що Христос умив ноги Своїм учням4, то дратуватися перестане. Христос зробив те, що Він зробив, ніби говорячи нам: "Ви повинні робити так само" Чим би не займалася людина: чи миє казани, чи чистить каструлі, чи копає землю — вона має радуватися. А хтось взагалі чистить каналізацію, тому що іншої роботи знайти не може. Весь день бідолаха в бруді й мікробах. А що він, не людина? Не образ Божий? Один глава сім'ї працював чистильником каналізації й досяг високого духовного налаштування. Він захворів на туберкульоз, і хоча міг піти з цієї роботи, не захотів, щоб на його місці мучився хтось інший. Ця людина любила життя низьке, зневажуване іншими, і за це Бог сповнив його Благодаттю.

Професія не робить людину людиною. Я знав портового вантажника, котрий воскресив мертвого. Коли я був дікеосом5 в Іверському скиту, одного разу до мене прийшла людина років п'ятдесяти п'яти. Прийшовши пізно ввечері, він не постукав у двері, не бажаючи турбувати отців, а ліг спати на вулиці. Коли брати скиту це побачили, вони завели його всередину й сповістили про це мене. "Чому ж ти не подзвонив у дзвіночок? — запитав я його, — ми б відчинили тобі двері й дали кімнату в готелі". — "Що ти таке кажеш, отче? — відповів він, — Як же я можу потурбувати братів?" Побачивши на його обличчі сяйво, я зрозумів, що він жив дуже духовно. Потім цей чоловік розповів мені, що в дитячому віці він залишився без батька й тому, одружившись, дуже любив свого тестя. Після роботи він спочатку заходив додому до тестя й тещі, а потім уже йшов до себе. Однак він дуже дратувався, тому що його тесть був великий лихослов. Багато разів він просив тестя перестати лихословити, однак той не вгамовувався. Одного разу тесть тяжко захворів. Його відвезли в лікарню, і через кілька днів той помер. Коли тесть помирав, вантажника не було поруч з ним, тому що в цей час він розвантажував у порту корабель. Коли прийшов у лікарню і йому сказали, що тесть помер, він пішов у морг і з великим болем став молитися: "Боже мій, прошу Тебе, воскреси його, щоб він покаявся, і потім забери назад". Відразу мертвий розплющив очі й став ворушити руками. Працівники моргу, побачивши що відбувається, з жахом втекли. Вантажник забрав свого тестя додому, і той незабаром одужав. Після нього він прожив у покаянні ще п'ять років. "Отче мій, — розповідав мені вантажник, — я дякую Богові за те, що Він зробив мені цю милість. А хто я такий, щоб Бог робив мені таку милість?". У цієї людини було багато простоти. 1 при цьому в нього була така смиренність, що йому навіть на гадку не спадало, що він воскресив мертвого. Він буквально розсипався на порох від подяки Богові за те, що Той для нього зробив.

Багато людей мучаться через те, що їм не вдається прославитися суєтною славою або збагатитися суєтними речами. Вони не замислюються над тим, що від усіх цих слав і багатств у житті іншому — тобто в житті справжньому — не буде ніякої користі. Та й перенести їх у те інше, справжнє, життя не вдасться. Туди ми перенесемо тільки ті з наших справ, за допомогою яких тут, на землі, отримаємо відповідний "закордонний паспорт" для майбутньої великої й вічної подорожі.

Зноски:

1 Еврос — ріка у Північно-Східній Греції, на кордоні з Туреччиною. — Прим. переклад.

2 Пам'ять Святителя Ахілія Ларісійського (бл. 330 р.) здійснюється 15 травня. — Прим. переклад.

3 Розуміється, крім професій, які несумісні зі званням християнина, котрих в наш час стало особливо багато, — наприклад, бандит, злодій, розповсюджувач аморальності, лихвар, чаклун, лікар, котрий робить аборти, фотомодель, скоморох і т.п. Такі професії не тільки не можуть бути освячені, але й потребують лікування покаянням. — Прим. переклад.

4 Див.: Йн. 13:4-14.

5 Дікеос — в святогорських скитах — чернець, якого обирають чи призначають на один рік для координації життя між мешканцями Скита. — Прим. переклад.

[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Сімейне життя". Том 4. ]

[ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Сімейне життя". Том 4. ]

[ Cкачати книгу в аудіоформаті: Старець Паїсій Святогорець "Сімейне життя". Том 4. (на російській мові) ]

[ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Сімейне життя" ]

Паїсій Святогорець "Слова" (українською):		Паисий Святогорец "Слова" (на русском):
[ Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" Том I ] [ Паїсій Святогорець "Духовне пробудження" Том II ] [ Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" Том III ] [ Паїсій Святогорець "Сімейне життя" Том IV ] [ Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" Том V ]		[ Паисий Святогорец "С болью и любовью о современном человеке" Том I ] [ Паисий Святогорец "Духовное пробуждение" Том II ] [ Паисий Святогорец "Духовная борьба" Том III ] [ Паисий Святогорец "Семейная жизнь" Том IV ] [ Паисий Святогорец "Страсти и добродетели" Том V ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!