Про роботу духівника над душами людей

Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець

Слова. Том 3.

Духовна боротьба

Частина п'ята - Про силу сповіді

Уміння поводитися з душею — справа тонка

- Геронде, як можна допомогти людям, які мають важкий, непіддатливий, "кособокий" характер?

— Будучи теслею, я працював з перекошеними, "кособокими" дошками й брусами. Однак при роботі з таким деревом потрібно було терпіння, тому що, з якого би боку ти не стругав перекособочену дошку, вона однаково "єрепениться", піднімає задирки. Тому, коли мені доводилося працювати з такими дошками, я брав подвійний рубанок й акуратно, потихеньку скоблив їх то з одного, то з іншого боку — і в такий спосіб домагався, чого хотів. І треба сказати, після обробки такі дошки виглядали дуже красивими — відкривався гарний малюнок їхніх волокон. Крім того, речі, зроблені з таких дощок, дуже міцні, їх нелегко зламати. Тим часом, не знаючи цього, майстер міг би викинути таку дошку, бачачи, що вона трішки кособока. Я хочу сказати, що люди, у яких тяжкий характер, мають внутрішні сили, і, давши тобі попрацювати над собою, вони зможуть рухатися в духовному житті семимильними духовними кроками. Однак роботі з такими людьми необхідно приділяти багато часу.

Крім цього, бажаючи з'єднати дві скривлені дошки, я ніколи не користувався великими цвяхами. Спершу я проганяв такі дошки рубанком, наскільки можливо, вирівнював їх, а потім скріплював тоненьким цвяшком. Якщо дві скривлені дошки відпружинювали одна від одної, то я ніколи не притискав їх насильно, збиваючи великими цвяхами: адже якщо з'єднати такі дошки подібним чином — насильно, то через певний час вони однаково тріснуть, розійдуться й виявиться, що вся наша робота була даремною.

Тим, хто має справу з душами людей, необхідні розважання й ще раз розважання. У духовному житті не буває одного рецепту, одного канону [на всіх]. Кожна душа відрізняється від іншої якістю й вмістимістю. Адже є посудини з більшою, а є посудини з меншою вмістимістю. Одні зроблені з пластмаси й не мають великого запасу міцності, інші — металеві, міцніші. Пізнавши якість і вмістимість душі, духівник діятиме відповідно до її можливостей, до її спадковості, а також відповідно до того, наскільки душа процвітає. Духівник повинен поводитися з людиною, котра сповідається, відповідно до того стану, у якому ця людина перебуває, з огляду на скоєний нею гріх і безліч інших обставин. У ставленні до людини безсоромної духівник має бути уважним, щоб не дати їй права [приводу] для безсоромності. Якщо душа того, хто сповідається [надто] чутлива, то духівникові треба постаратися допомогти йому перебороти його проблеми мужньо.

Крім цього, духівник має бути уважним і не брати за основу те, що він бачить у людині зовні. Він не повинен легко вірити почутому й приходити на підставі почутого до якихось висновків — особливо якщо духівник не наділений даром бачити людину глибше. Деякі дошки, які зовні здаються дуже міцними, всередині — потрух. Якщо ледь-ледь постругати такі дошки рубанком, то відразу стає видно, що в них усередині. А інші дошки зовні видаються ні на що не придатними, тоді як усередині їхня деревина дуже міцна.

Уміння спілкуватися з душею — справа тонка. У рецептах не повинно бути помилок. Подивися, організм кожної людини має потребу в тому вітаміні, якого йому не вистачає, і кожна хвороба виліковується відповідними ліками.

Не даваймо людині заспокоюватися у своїх пристрастях

— Геронде, якщо якась жінка скаже нам: "Мій духівник мене не зрозумів", що треба їй відповісти?

— Відповідайте їй: "Можливо, це ти сама не дала духівникові тебе зрозуміти? Можливо, провина лежить на тобі?". Зіштовхуючись з подібними випадками, змушуйте людину задуматися, не знаходьте їй легкого виправдання. Ці питання дуже тонкі. Тут часом бачиш, як людям вдається заплутати навіть духівників.

— А якщо людина скаже нам, що духівник їй не до вподоби?

— Якщо він їй не до вподоби, то, можливо, у цьому теж винна сама людина. Можливо, вона хоче, щоб духівникові було до вподоби її свавілля, щоб він виправдовував її в цьому. Припустимо, хтось зовсім не піклується про свою сім'ю, і на цьому ґрунті в нього із дружиною постійні сварки. І ось такий чоловік, бажаючи розлучитися, приходить до мене й починає скаржитися на дружину, розраховуючи, що я стану на її бік. Якщо я відповім чоловікові: "Ти сам винен у всій цій історії", то, не усвідомивши своєї провини, він скаже, що моя відповідь йому не до вподоби. Тобто деякі люди кажуть, що духівник їм не до душі, тому що духівники не дозволяють робити те, що хочеться.

Якщо духівник виправдовує пристрасті кожної людини, то він може подобатися всім, однак користі від цього люди не отримують. Якщо ми хочемо припасти кожному до душі в його пристрастях, то тоді давайте "припадім до душі" і дияволу. Приміром, ти приходиш до мене й починаєш скаржитися: "Така-то сестра мені нагрубила". — "А, — кажу я тобі, — не звертай на неї уваги". У такий спосіб я виправдовую тебе, і тобі це до душі. Трохи згодом до мене приходить та сестра, яка нагрубила тобі й починає скаржитися на тебе: "А така-то сестра зробила те-то й те-то". — "Та що ти, насправді! — кажу я їй. — Хіба не знаєш, що це за людина? Не сприймай її всерйоз". У такий спосіб я виправдав і цю сестру, а їй це теж сподобалося. Таким чином, я приходжуся до душі всім, однак усім при цьому я ставлю підніжки! Тоді як я повинен відповісти тобі так: "Ану ж бо, підійди сюди! Якщо сестра говорила з тобою грубо, виходить, ти дала їй привід!" Після таких слів ти скоріше усвідомлюєш свою провину й виправишся. Адже з того моменту, як людина усвідомить свою провину, все йде добре.

Справжній внутрішній спокій приходить, коли людина займає правильну [духовну] позицію. Наше завдання в тому, щоб знайти спокій у Раю, а не на землі. Деякі духівники заспокоюють, виправдовують помисел людини, яка потім каже: "Цей духівник мені дуже до душі!" — однак при цьому така людина залишається невиправленою. Але ж духівники повинні допомогти людині знайти її недоліки, щоб вона виправилася, і потім керувати нею, спрямовуючи її у потрібному напрямку. Справжнє заспокоєння приходить тільки в цьому випадку. А виправдання людини в її пристрастях — це не допомога їй. Для мене це злочин.

Для того щоб духівник міг допомогти двом людям, пов'язаним між собою, він повинен спілкуватися з кожним із них. Приміром, чуючи про те, що двоє людей різняться у своїх помислах, духівник повинен знати душу кожного, тому що кожен може представляти справу таким чином, як розуміє її сам. Духівник повинен брати на себе вирішення незгод цих людей тільки тоді, коли вони погодяться з тим, що він примирить їх згідно з Євангелієм. Тому що всі інші рішення будуть головним болем, який не припиняється, і доведеться постійно пити аспірин. Крім цього, духівник має ставити кожного з незгодних на своє місце, він не повинен нікого виправдовувати. Він мусить вказати кожному з людей на недоліки. У такий спосіб і одна, і інша кривизна будуть обтісуватися, а люди будуть приходити до згоди й до взаємного розуміння.

У мене нема жодної хорошої якості, крім такої: я ніколи нікого не виправдовую — навіть якщо людина не винна. Приміром, якщо до мене приходять жінки й починають скаржитися на чоловіків, я даю їм доброї прочуханки. Коли до мене приходять чоловіки й скаржаться на своїх дружин, я даю прочуханки цим чоловікам. Я не заспокоюю їхнього помислу, але вказую кожному на його недоліки, я кажу кожному те, що йому потрібно, щоб була користь. А в іншому випадку і чоловік і дружина йдуть від людини, до якої вони приходили порадитися, заспокоєними, однак вдома починають сваритися: "Ні, все-таки мав рацію священик, коли сказав мені, хто ти є насправді!" — докоряє один одному, а у відповідь чує: "А мені, знаєш, що він про тебе понарозповідав!" Я хочу сказати, що нікого не виправдовую в його пристрастях. І не тільки не виправдовую: деяких людей дуже сварю — зрозуміло, що для їхнього ж блага, — і вони дійсно йдуть внутрішньо заспокоєними. Тобто вони можуть іти від мене засмученими, однак розуміють, що моя гіркота більша, ніж їх власна.

— Геронде, дехто, коли ви його сварите, однаково відчуває себе, як за кам'яною стіною.

— Так, тому що я не сварю людину сухо, формально. Я юворю їй, що в неї є чесноти, з яких треба брати користь, і недоліки, які треба виправити. Якщо не сказати людині правди, то в якийсь момент, не почувши лестощів, [що полюбилися їй], вона вийде з рівноваги.

Як ставитися до людей, що впали у відчай

Якось до мене прийшов один схвильований юнак і сказав: "Геронде, я не в змозі виправитися. Мій духівник сказав мені: "Це в тебе спадкове..." Від таких слів юнак впав у відчай. Якщо хтось довірить мені свої проблеми, я скажу такій людині: "Це відбувається з такої і такої причини. Для того щоб змінитися, ти повинен зробити те-то й те-то". Приміром, до мене приходить людина, що мучиться якимось помислом і не може заснути. Вона п'є пігулки від головного й шлункового болю й запитує мене: "Може, мені їх краще не пити?" — "Ні, — відповідаю, — пігулки поки попий. Викинь той помисел, який тебе мучить, а після цього можеш залишити й пігулки. Якщо ти не викинеш помислу, твій стан не зміниться, ти й далі будеш мучитися". Бо яка буде користь цьому чоловікові, якщо він припинить пити пігулки, але не припинить тримати в собі помисел, який його мучить?

Добре, якщо духівник не доводить справу до такого стану, коли [перед тим, хто сповідається] треба запалювати червоне світло, але ставиться до деяких речей з терпінням. Але, звичайно, і той, хто сповідається, щоб отримати допомогу, повинен трудитися правильно.

Якось один парубок почав у якомусь питанні тиснути на дівчину, з якою був заручений. Хто його знає, що він їй наговорив... Вона розгнівалася, сіла в машину, поїхала й по дорозі розбилася. Після цього парубок хотів накласти на себе руки, тому що відчував, що став причиною її смерті. Він прийшов до мене й розповів про це. По суті, він вчинив злочин, однак я втішив його й привів до нормального стану. Втім, після цього він і зовсім перестав згадувати про цей випадок, зробився зовсім байдужою людиною, та ще й зв'язався з іншою дівицею. І ось, коли в такому стані через три роки він знову прийшов до мене, я задав йому доброї прочуханки, тому що небезпеки, що він накладе на себе руки, вже не було. Він не бачив, не визнавав за собою провини, і тому прочуханка була необхідною. "Невже ти не розумієш, — сказав я йому, — що минулого разу ти скоїв убивство й став причиною загибелі дівчини?" Якби цей парубок працював над собою правильно, то, не забуваючи про той випадок, він продовжував би страждати, однак за це страждання йому віддавалося б божественною втіхою, і тоді він не докотився б до такої цинічної байдужості.

Таким чином, слід бути дуже уважними. Адже хтось, вчинивши гріх, впадає у відчай. У цей момент ти можеш його втішити, але, щоб він не пошкодився, потрібно і його власне любочестя. Одного разу до мене в келію прийшов юнак, що впадав у плотський гріх і не міг звільнитися від цієї пристрасті. Нещасний впав у відчай. До мене він був у двох духівників, які строго намагалися пояснити йому, що він тяжко грішить. Хлопчина втратив усяку надію. "Коли я знаю, що здійснюю гріх, — вирішив він, — і не можу виправитися, то краще мені порвати всі стосунки з Богом". Коли я почув про те, що з ним відбувається, мені стало боляче за нещасного, і я сказав йому: "Послухай мене, благословенна душа. Ніколи не починай свою боротьбу з того, що ти не можеш зробити, але починай ЇЇ з того, що ти зробити можеш. Давай подивимося, що тобі під силу, і ти почнеш з цього. Чи можеш ти ходити до церкви щонеділі?" — "Можу", — відповів він. "А чи можеш постити щосереди і щоп'ятниці?" — запитав я знову. "Можу", — відповів він. "А можеш роздавати як милостиню десяту частину від твоєї зарплати або ж відвідувати хворих і допомагати їм?" — "Можу". — "А чи можеш ти — навіть упавши в гріх — молитися щовечора й просити: "Боже мій, спаси мою душу?" — "Геронде, — сказав мені він, — я буду все це робити". — "Ну отож, — кажу, — починай безпосередньо з сьогоднішнього дня робити все, що тобі під силу, а Всесильний Бог зробить те єдине, що тобі не під силу". Нещасний юнак заспокоївся й безперестанку повторював: "Дякую тобі, отче". Бачиш: у нього було любочестя, і Благий Бог допоміг йому.

До безсоромного потрібно ставитися суворо, до любочесних — поблажливо

Якщо людина, маючи благе налаштування, не отримала допомоги в дитячому віці, то сказати їй про те добре, що ти бачиш у ній [щось добре], не буде догоджанням і лестощами. Адже від цього людина отримує допомогу й змінюється, оскільки на божественну допомогу вона теж має право. Я сказав одному чоловікові: "Ти ж хороший. Те, що ти робиш, тобі не личить". Я сказав йому це, тому що побачив [у його серці] добру ниву й кинуте на неї недобре насіння. Я побачив, що всередині він був добрим, і зло, що він робив, було зовнішнім. Я сказав йому про те, що він хороший не для того, щоб йому підлестити, а щоб допомогти, щоб у нього почало працювати любочестя.

Деякі живуть за таким "типіконом": незалежно від того, чи є в людини дари, чи ні, вони в кожному разі говорять їй: "Ти бездара" — нібито для того, щоб вона не впала у гординю і не пошкодилася. Тобто підводять усіх під один знаменник. Однак якщо людина впадає у відчай й через те зло, що вона робить, і через те добро, що має в собі, то як вона зможе придбати впевненість, необхідну для того, щоб із запопадливістю взятися за духовний подвиг? А ось якщо сказати людині про те добре, що вона має в собі, і обробити в ній любочестя й благородство, то вона отримує допомогу, розвивається й процвітає.

Мій типікон такий: якщо бачу, що людина вирізняється якимись дарами або ж процвітає в духовній боротьбі, то я говорю їй про це. Ну а якщо я бачу в ній кривизну, — беру в руки важкого дрючка... Я не думаю про те, що перший або другий спосіб може зашкодити душі людини, тому що й у першому й у другому випадку присутня любов. Якщо вона пошкодиться від того, як я з нею себе поведу, це буде значити, що вона вже мала у собі пошкодження. Приміром, якщо якась черниця напише красиву ікону, то я скажу їй про те, що ікона написана добре. Якщо ж я побачу, що вона загордилася й стала нахабнуватою, то надалі в спілкуванні з нею я буду витримувати певну дистанцію. Звичайно, якщо черниця, що має послух в іконописній майстерні, загордиться, то з-під її пензлика будуть виходити не ікони, а карикатури, і вона отримає прочуханки ще й від інших. А якщо вона знову стане смиренною, то знову буде робити хорошу роботу. Хворобливі явища мені не до душі. Я терпіти не можу різні потворні виверти. Я постараюся тим чи іншим способом повернути все в нормальне русло. А як же інакше? Покривати різні хворобливі відхилення від норми?

— Геронде, а якщо безсоромна людина, коли їй співчувають, стає ще більш безсоромною, то як їй допомогти?

— Я тобі ось що скажу: якщо бачу, що моя увага, доброта, любов не йдуть людині на користь, то я вирішую, що не є близьким з цією людиною, і буваю змушений уже не поводитися стосовно неї з добротою. За [духовними] законами, чим з більшою добротою поводяться стосовно тебе, тим більше ти повинна змінюватися, розсипатися на порох, танути, подібно до свічки.

Якось давно я познайомився з одним чоловіком, і на початку нашого знайомства, бажаючи йому допомогти, розповів про деякі пережиті мною божественні події. Однак, замість того, щоб подякувати Богові: "Боже, як мені тобі дякувати за цю втіху..." — і впасти на землю з подяки, ця людина дала собі волю й стала поводитися з нахабністю. Тоді я зайняв стосовно нього строгу позицію. "Я допоможу йому здалеку, молитвою", — вирішив я. І вчинив так не тому, що не любив цю людину, а тому, що такий спосіб поведінки був їй на користь.

— Геронде, а якщо людина зрозуміє свою помилку й попросить вибачення?

— Якщо вона її зрозуміє — справа інша. Тоді ми з нею можемо прийти до взаємного розуміння. У протилежному ж випадку — якщо моє любочестя не йде їй на користь, я не знаходжу в цій людині віддачі й не відчуваю, що перебуваю з нею у спорідненні. Якщо в людини є любочестя, смиренність і нема нахабства, то й ти стосовно неї поводишся просто. З усіма людьми я спочатку поводжуся із привітністю й простотою. Я цілком віддаю себе іншому, щоб він дістав допомогу, щоб дати можливість розвитку для [створеної між нами] атмосфери любові. А потім потихеньку починаю вказувати людині на її недоліки. Залежно від віку мого співрозмовника я дивлюся на нього як на мого брата, батька або діда. Я зігріваю людину, як сонечко, щоб назовні вилізли всі змії, скорпіони, жуки — тобто її пристрасті, — а потім допомагаю людині їх умертвити. Однак якщо бачу, що ця людина не цінує [моєї любові до неї] і не отримує від моєї поведінки користі, але, граючи на моїй простоті або моїй щирій любові, починає поводитися зухвало, то потихеньку відходжу від неї, щоб вона не стала ще більш нахабною. Але спочатку я віддаю себе людині цілком, і тому моя совість залишається спокійною. Живучи в монастирі Стоміон, я взяв до себе одного хлопчика, щоб допомогти йому й заодно навчити столярному ремеслу. Я ставився до нього по-доброму, вважав його братом. Однак я бачив у юнаку деякі якості, які були мені не до душі. Одного разу я його запитав: "Котра година?" — "Година — у тебе в голові половина!" — відповів він мені. Ну що ж, тоді я подумав: "Ні, у такому дусі краще далі не продовжувати. Треба й мені трішки кумекати своєю "головою", тому що інакше хлопець пошкоджується". Я ж ставився до нього так, що якби в нього було любочестя, то за [духовними] законами він повинен був би впасти від подяки в ноги. Однак я побачив, що він не вміщував цього, не розумів мене. І потім він пішов від мене сам. Я його не виганяв. Бачиш: терпіння, любов роблять безсоромного більш безсоромним, а любочесного — більш любочесним.

Доброта шкодить людині, котра не покаялася

— Геронде, пам'ятаю, якось Ви мене так висварили...

— Якщо знадобиться, я тебе ще раз висварю, щоб ми всі разом пішли до Раю. Але вже цього разу вживатиму драконівські методи!.. Адже в мене який типікон: спершу даю людині зрозуміти, що вона має потребу в тому, щоб її висварили, а вже потім знімаю з неї стружку. Правда, гарний метод? Я бачу, як людина чинить якийсь серйозний проступок, сварю її за це й — само собою зрозуміло — стаю "злюкою". Але що я маю робити? Заспокоювати кожного в його пристрасті, щоб здаватися добреньким, а потім всією чесною компанією опинитися в пеклі? Коли людина, яку я висварив або ж зробив зауваження, хвилюється, то мене за це ніколи не мучить совість, тому що я сварю людину від любові до неї, для її ж власного блага. Я бачу, що людина не розуміє, наскільки вона ранила Христа тим, що зробила, і тому сварю її. Сварячи людину, зазвичай зазнаю болю, перевтомлююся, однак моя совість не мучить мене за це. Потім я можу спокійно — без сповіді — йти до Святого Причастя. Я відчуваю в собі втіху, радість. А втіха й радість для мене — спасіння душі.

— Геронде, іноді помисел підказує мені, що Ви розмовляєте зі мною втішливо тому, що строгість мені не під силу, або тому, що Ви вже багато разів казали мені про щось й, оскільки я цього не виконала, вирішили махнути на мене рукою.

— Ось благословенна душа! Ти що ж думаєш, що я буду жартувати спасінням твоєї душі? Це хтось недосвідчений може ставити подібні експерименти. А в зрілої людини є здатність до судження, і вона йде, не ухиляючись ні вправо, ні вліво. Відчувай себе в безпеці. Якщо я побачу в тобі непорядок, то чи буду я від тебе близько чи далеко, я тобі про нього скажу. Ти май у собі довіру й мир. Ах, ви мене ще зовсім не зрозуміли! Невже ти думаєш, що я ось так легко буду заспокоювати ваші помисли? Що я, по-вашому, скажу людині, бачачи, що її душа [надмірно] чутлива або що вона перебуває в потрясінні від усвідомлення свого гріха? У цьому випадку я втішаю людину, щоб вона не впадала у відчай. Однак, бачачи, що серце людини тверде, як камінь, я говорю з нею суворо, щоб розхитати цей камінь і зрушити його з місця. Адже, якщо, бачачи що хтось йде до прірви, я буду говорити йому: "Іди-йди, ти на дуже вірному шляху", хіба це не буде злочином з мого боку? Але в деяких людях є така погана риса: коли ти говориш їм, щоб вони не тривожилися, вони не вірять тобі й терзаються. Невже, побачивши в людині щось погане, я їй про це не скажу? Та хіба я зможу не зупинити того, хто прямує до пекла? Несучи за людину відповідальність, ти, коли це знадобиться, станеш навіть кричати [бажаючи її врятувати]. Зрозуміло, що особисто для мене краще мовчати, але я не можу мовчати, тому що відповідаю за інших.

Приміром, ти робиш мені якесь зло, і я тебе прощаю. Ти знову робиш мені якесь зло, і я знову тебе прощаю. У мене все в порядку, але якщо ти не виправляєшся від того, що я тебе прощаю, то твій стан дуже важкий. Інша справа, якщо ти [хочеш виправитися], але не можеш зробити це до кінця. Однак ти мусиш постаратися виправитися, наскільки можливо. Ти не повинна заспокоювати свій помисел і говорити: "Якщо він мене прощає, то в мене все прекрасно, й нема приводу для занепокоєння. Хвилюватися не потрібно". Людина може грішити, однак, коли вона кається, плаче, зі сокрушениям просить пробачення, хоче виправитися, тоді в неї є усвідомлення гріха, й духівник повинен її прощати. А ось якщо людина не кається й продовжує свою тактику, то той, хто відповідає за її душу, не може ставитися до цього несерйозно, зі сміхом. Доброта шкодить людині, яка не покаялася.

Повага до чужої волі

— Геронде, чи можливо, щоб людина свідомо приховувала своє падіння від духівника?

— Так, таке можливе, але й у тому випадку, якщо духівник знає або здогадується про її падіння, нема рації й користі говорити про це людині, яка впала. Часто, бачачи, що в духовному житті людини щось відбулося, здогадуючись або знаючи, що вона щось накоїла, я — поважаючи її — нічого не кажу їй про це, якщо вона сама не скаже. Я вважаю насильством, безчестям сказати людині про щось у той момент, коли вона сама не хоче, щоб я про це дізнався. Це делікатне питання, оскільки, сказавши людині про щось, що сталося з нею проти бажання, ти виставиш її на посміховище. Хіба можна насилувати іншого? Існує людська воля. Я скажу людині, що знаю про неї щось тільки в тому випадку, коли побачу, що вона перебуває в небезпеці й іншої можливості допомогти їй нема. Або ж я зроблю це, бачачи, що вона перебуває в невіданні й може зазнати повної невдачі й загинути.

Краще — якщо сама людина попросить тебе про це — дати їй зрозуміти, у чому вона винна, щоб вона сама почала вбивати в собі ветху людину, оскільки тоді вона менше відчуватиме біль. Подивися: якщо маля впаде само і вдариться, то воно плаче не так сильно, як тоді, коли його штовхнула інша дитина. Щоб одна людина сказала іншій, що їй потрібно робити, той, хто слухає повинен бути смиренним, а той, хто говорить, — у десять разів смиреннішим, і, крім цього, він сам повинен намагатися застосовувати у своєму житті те, чого вчить іншого. Якщо я раджу зробити щось на сто відсотків, то це значить, що сам я роблю це на сто п'ятдесят відсотків.

Але навіть й у цьому випадку я подумаю, чи варто йому про це говорити.

Звичайно, у кожному разі викривати можна тільки близьких і знайомих людей. Духівник повинен враховувати, які права над собою дала йому людина і яку відповідальність він за неї несе. Якщо духівник взяв на себе відповідальність за чиюсь душу, то він зобов'язаний її викривати — природно, з розважанням. Однак нема користі в тому, що ти стаєш чиїмось учителем і викриваєш погані звички людини, котра не давала тобі на це право. Це однаково що хтось зайшов би до мене в келію й став би переставляти в ній все по-своєму: переставив би лампадку, ліжко пересунув би он у той кут, а чотки перевісив би он на той цвях, не запитуючи мене про це.

Любов духівника до людини, що сповідається

Благодатний духівник любить душу й боліє за неї, тому що йому відоме її велике достоїнство. Він допомагає душі в покаянні, полегшує її за допомогою сповіді, звільняє її від душевної тривоги й веде її в Рай. Духівник називається "духовним отцем" — тому він повинен постаратися бути отцем правдивим: наставляти своїх чад з божественною любов'ю й ніжністю. Він повинен ставити себе на місце кожної людини, що приходить до нього на сповідь, й переживати її біль так, щоб та бачила свій власний біль відображеним на обличчі духівника. Це особливо необхідно в нашу епоху, коли людям потрібна свіжа вода, а не міцний оцет. Більшість людей, піддаючись бісівським впливам, з трудом приймають духовну пораду або зауваження. Тому навіть сварити людей треба з любов'ю: вказувати їм на помилку тонко, тактовно, змягчуючи це сміхом чи жартом.

Якщо в комусь є любов, то її бачать люди; якщо ж хтось має душевні пристрасті, то вони видають його. Якщо в нас нема любові, то, коли ми робимо якійсь людині "красиве" зауваження, вона єрепениться, стає дибки. А тоді, коли ми сваримо людину з болем і любов'ю, вона може образитися, однак у глибині це її не ранить, тому що вона відчуває любов. Я знаю одного духівника — дуже гладкої статури. Звичайно, одна із причин його надмірної ваги в статурі його тіла, але, крім цього, можливо, священикові вартувало б бути трішки стриманішим відносно їжі... Проте, знаєте, як цей отець боліє за ближнього, як він піклується за стражденних? У цього духівника є смиренність, тому що, мало подвизаючись і засуджуючи себе за це, він одночасно має чималу доброту. І тому багато людей знаходять у нього більше спокою своїм душам, ніж у якогось духівника-аскета.

Якщо в духівника нема рішучості піти заради любові до своїх духовних чад навіть у пекельну муку, то це не духівник.

[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Духовна боротьба". Том 3. ]

[ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Духовна боротьба". Том 3. ]

[ Cкачати книгу в аудіоформаті: Старець Паїсій Святогорець "Духовна боротьба". Том 3. (на російській мові) ]

[ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" ]

Паїсій Святогорець "Слова" (українською):		Паисий Святогорец "Слова" (на русском):
[ Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" Том I ] [ Паїсій Святогорець "Духовне пробудження" Том II ] [ Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" Том III ] [ Паїсій Святогорець "Сімейне життя" Том IV ] [ Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" Том V ]		[ Паисий Святогорец "С болью и любовью о современном человеке" Том I ] [ Паисий Святогорец "Духовное пробуждение" Том II ] [ Паисий Святогорец "Духовная борьба" Том III ] [ Паисий Святогорец "Семейная жизнь" Том IV ] [ Паисий Святогорец "Страсти и добродетели" Том V ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!