Про те, що покаяння має велику силу

Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець

Слова. Том 3.

Духовна боротьба

Частина третя - Про гріх і покаяння

"Опам'ятавшись... " (1)

Бог перебуває дуже близько від нас, але водночас й дуже високо. Для того, щоб людина "вблагала" Бога зійти й перебувати разом з нею, їй потрібно смиритися й покаятися. Тоді, бачачи смиренність цієї людини, Всемилостивий Бог возносить її до небес і відчуває до неї велику любов. "На небі буде більша радість за одного грішника, що кається"2 , — говорить Євангеліє.

Бог дав людині розум для того, щоб та розважала, наскільки великим є її гріх, каялася й просила прощення. Нерозкаяна людина дуже зачерствіла й поглупіла, тому що не хоче покаятися й звільнитися від тієї малої пекельної муки, у якій вона живе і яка веде її в ще гіршу — вічну муку. Таким чином, вона позбавляє себе й тих земних райських утіх, які, перетворюючись у набагато більші, вічні утіхи, продовжуються у Раю поруч з Богом.

Перебуваючи далеко від Бога, людина перебуває поза собою. Подивися, у Євангелії написано, що блудний син "опам'ятавшись, він сказав до себе: іду до батька свого". Тобто блудний син вирішив повернутися до батька, отямившись і покаявшись. Живучи в гріху, він був поза собою, жив без розуму й смислу, оскільки гріх — поза здоровим глуздом.

— Геронде, Авва Алоній говорить: "Якщо людина хоче, то від ранку до вечора вона може досягти божественної міри"3. Що він має на увазі?

— Для духовного життя не потрібно багато років. Покаявшись, людина за одну мить може перенестися з пекельної муки до Раю4. Людина має здатність змінюватися. Вона може стати Ангелом, а може стати дияволом. Ах, яку ж силу має покаяння! Воно всмоктує в себе Божественну Благодать. Якщо людина піддасться одиному-єдиному смиренному помислу, то вона спасається. Якщо вона спокуситься гординею і при цьому не покається й у такому стані її застане смерть, то все — вона загинула. Звичайно, смиренний помисел повинен супроводжуватися і внутрішнім зітханням, внутрішнім сокрушениям. Тому що помисел є помисел, однак у людини є й серце. "Всією душею, і мислею, і серцем"5, — говорить піснописець. Але я думаю, що Авва Алоній має на увазі якийсь більш твердий стан. Для того, щоб досягти доброго стану, необхідний якийсь час. Я зашпортуюся, каюся — і в ту ж саму мить дістаю прощення. Якщо в мене є подвижницький дух, то я можу потихеньку зміцнити своє становище, але, поки це не відбудеться, мене буде кидати з боку в бік.

— Геронде, а чи може духовно допомогти собі людина літня?

— Коли людина зістариться, їй надається особлива можливість покаятися, тому що її ілюзії розвіюються. Коли людина була молодою, мала тілесні сили й не відчувала труднощів, вона не бачила своєї слабкості й думала, що з нею все гаразд. А на старість ті труднощі, з якими вона зіштовхується, і ті розчарування, що їх вони спричиняють, допомагають їй зрозуміти: вона є слабкою, вона [духовно] кульгає, і, зрозумівши це, — покаятися. Якщо така людина здобуде духовну користь з тих небагатьох років життя, які в неї залишаються, і якщо вона використає досвід, який залишили їй ті багато минулих років життя, то Христос не залишить її, Він помилує цю людину.

Сльози покаяння

Покаяння — це хрещення слізьми. Каючись, людина проходить через нове хрещення, відроджується. Апостол Петро своїм відреченням, певною мірою, зрадив Христа. Однак він "плакав гірко"6 і тому дістав прощення у своєму падінні. Тобто щире покаяння обмило апостола Петра, знову очистило його. Подивися: адже Бог спочатку сотворив землю, сотворив море, все інше, а вже із землі потім сотворив людину. Людина спочатку народжується тілесно, а потім, у Таїнстві Святого Хрещення, вона духовно відроджується від води — творіння Божого й від Святого Духа — Божественної Благодаті. "Водою і Духом"7 відроджується людина і стає людиною новою.

— Геронде, тобто подібно до того, як Бог при сотворінні людини взяв землю й сотворив її, так і зараз у Таїнстві Святого Хрещення Він використовує воду, для того щоб людину відтворити?

— Так, вода має очищувальний смисл, тому священик у Таїнстві Святого Хрещення занурює людину у воду. Людина обмивається від первородного гріха, очищається від гріхів, її осіняє Благодать Божа, вона облачається в Христа і стає новою, відродженою людиною. Це результат Святого Хрещення. Коли Никодим, прийшовши до Христа, запитав Його, як людина може народитися знову, Христос зрозуміло відповів йому: "Істинно, істинно, кажу тобі, коли хтось не народиться з води та Духа, не спроможний увійти у Царство Боже"8. У Таїнстві Святого Хрещення людина стає новою, досконалим творінням Бога після гріхопадіння. Тому якщо людина не осквернить своє Святе Хрещення, то в неї буде багато Божественної Благодаті. Але навіть якщо вона забруднить себе після Таїнства Святого Хрещення, то в неї є хрещення покаянням. Якщо людина усвідомлює свій гріх, якщо їй стане за нього боляче, то вона, певним чином, омивається слізьми покаяння і до неї знову приходить9 Благодать Божа.

— Геронде, я вже багато років не можу оплакувати свої гріхи, у мене нема ні сльозинки. Це значить, що в мене нема справжнього покаяння?

— Тобі що, не боляче за гріх, який ти чиниш?

— Боляче, але, напевно, цей біль неглибокий.

— Не приходь до висновку на підставі сліз. Звичайно, сльози — це розпізнавальна ознака покаяння, однак не єдина. Деякі люди плачуть і ще з мокрими від сліз очима починають сміятися. Сердечний біль і внутрішнє зітхання — це ті внутрішні сльози, які вищі, ніж сльози зовнішні. Одна нещасна людина казала мені: "Яка ж я тверда людина, отче! У мене нема ні сльозинки! Моє серце скам'яніло. Ох, яке ж у мене тверде серце!" Будучи дуже чутливим, цей нещасний відчував себе дуже жорстокосердим, тому що не плакав. Однак він глибоко переживав, стогнав, і було видно, що стогони й зітхання немов виходять із глибин серця цього нещасного! А хтось інший може плакати й відразу сміятися. Така людина подібна до мінливої весняної погоди. Наприклад, побачивши знедоленого, вона може розчулитися, трішки поплакати й відразу сказати собі: "Подивися, як я співчуваю чужому болю!" Або, проливши трохи сліз у молитві, вона каже: "Якщо моя молитва відбувається зі слізьми, то Бог її чує!" И у такий спосіб вона заспокоює свій помисел.

А бувають і безутішні сльози. Ці сльози — від тангалашки. У таких сльозах нема покаяння, але є зачеплений егоїзм. У цьому випадку людина егоїстично плаче через своє падіння. Вона роз'ятрює свою рану не тому, що засмутила Бога, а тому, що, будучи неуважною, впала в очах інших людей. Таким чином, вона страждає подвійно. Пам'ятаю одного ватажка банди заколотників під час громадянської війни. Хай дарує Бог покаяння цій людині! Якось до його рук потрапив один бідний глава сімейства, у якого було дев'ятеро дітей. Оскільки цей чоловік не погоджувався з комуністичною ідеологією, ватажок бандитської зграї повалив його додолу і почав безжалісно бити. А колись цей нещасний був його лакеєм. "Слухай, — кричав нещасний, — невже тобі мене не шкода! Адже в мене дев'ятеро дітей! Хіба ти не пам'ятаєш, як, коли ти був дитиною, я носив тебе на плечах? Що поганого я тобі зробив?" Бачачи, як ватажок жорстоко б'є ногами цього нещасного, один з його товаришів по зграї крикнув йому: "Послухай, що поганого він тобі зробив? Невже тобі його не шкода? Та він же глава сімейства". І відразу сталася дивна зміна: лиходій почав гірко плакати, тому що зауваження товариша зачепило його егоїзм!

Подібні сльози егоїстичні, вони подібні до каяття Юди. Юда, зрадивши Христа, пішов до фарисеїв, щоб сказати їм: "Згрішив". Але фарисеї відповіли Юді: "Ну а нам ти навіщо кажеш про те, що згрішив?" Ці слова зачепили Юду, він озлобився, жбурнув фарисеям срібняки, пішов і через егоїзм повісився10. Але якби Юда покаявся, пішов до Христа і сказав Йому "прости", то він би спасся.

Покаяння — це нескінченне рукоділля

— Геронде, що таке радіснотворний плач?

— Радіснотворний плач — це радість, від того, що ми печалимося за якийсь скоєний нами гріх. У радіснотворному плачі присутні і біль, і радість, тому він називається і радісною печаллю. Від любочестя людина засмучується тим, що засмутила Христа, однак вона і радується — тому що відчуває божественну розраду. Грішник, який щиро покаявся, отримує від Бога прощення, відчуває в собі божественну радість і може досягти духовної втіхи.

— Геронде, чи може людина, яка подвизається, жити в покаянні все своє життя?

— Так, подвизаючись правильно, людина не бачить свого успіху, вона усвідомлює самі лише падіння і тому живе в постійному покаянні. Вона не знає, що спочатку боролася з одним бісом, а зараз, можливо, бореться із цілим бісівським полчищем. Бо з чим більшою силою людина намагається викорінити із себе пристрасть і насадити в собі чесноти, тим більше ворогів збирається навколо коріння цієї пристрасті [тягнуть униз і заважають подвижникові цю пристрасть викорінити]. Тоді людина процвітає, незважаючи на те, що сама вона не знає про свій успіх. Вона може перебувати в такому стані, поки не помре. Вона може не бачити свого успіху, думати, що раз вона падає, то неодмінно [духовно] тупцює на місці. Однак насправді така людина процвітає, тому що вона постійно примножує боротьбу й бореться все з більшою і більшою кількістю тангалашок.

Для людини, яка подвизається, покаяння — нескінченне рукоділля. Коли хтось помирає, то його оплакують, закопують у землю, а потім забувають... Але за наші гріхи ми будемо плакати постійно — поки не помремо. Однак будемо здійснювати це діяння з розважанням і надією на Христа, Котрий перетерпів Розп'яття для того, щоб нас духовно воскресити.

Зміна життя

Для того щоб надалі не впадати у гріх, людина повинна намагатися уникати всього того, що її на цей гріх провокує. Приміром, якщо пияк хоче отримати допомогу й кинути пити, то він не повинен навіть наближатися до закладів, у яких продають алкоголь. Необхідна невелика ретельність і добре налаштування, і тоді Благий Бог допоможе нам перебороти труднощі. Приміром, у людини є якась пристрасть. Вона визнає цю пристрасть, подвизається для того, щоб її відсікти, кається, смиряється. У неї є бажання відсікти цю пристрасть. Це бажання доходить до Бога, і Бог їй допомагає. Але як Бог може дати людині Свою Благодать, якщо та не докладає зусиль до того, щоб змінитися, і продовжує грішити? Благодать Божа не приходить до людини, яка перебуває в стані неправильному, тому що такій людині Благодать Божа не допомагає. Бо якщо б Благодать допомагала й у таких випадках, то Бог дарував би її навіть дияволу.

Людина, котра впала в якийсь гріх, але не лежить у ньому, тобто не залишається у своїх гріховних думках, але кається у своєму падінні та подвизається з метою не повторити це падіння, приймає Благодать Божу і дістає допомогу. Однак якщо в людини нема покаяння й вона вважає гріх модою, то її стан демонічний.

— Геронде, а яким способом спасся один з розбійників, розп'ятий поруч з Христом?

— Цей розбійник переліз через паркан і потрапив у райський сад! "Покаяння розбійника Рай обкраде"11. Тобто своїм великим покаянням благорозумний розбійник зумів "обікрасти" навіть Рай.

— Геронде, якщо людина, котра змінила своє життя не живе за своїми старими гріховними звичками, однак іноді впадає в якийсь зі старих гріхів, то це значить, що в неї нема покаяння?

— Е, якщо вона падає при тому, що докладає необхідні зусилля до виправлення, то в неї є деякі зм'якшуючі провину обставини. Відразу змінити своє життя нелегко. Однак, дійсно зрозумівши, наскільки тяжкими є скоєні нею гріхи, людина перестає в них впадати.

За давніх часів покаяння було щирим. Якщо людина каялася, то вона вже не грішила. Пам'ятаю одну жінку, яка каялася. Як же вона допомогла мені своїм щирим покаянням! Вона поводилася дуже скромно, нічого не говорила. Одягнена в чорні — схожі на чернечі — одежі, ця жінка приходила в одну капличку й наводила там порядок, запалювала лампади... Навіть просто дивлячись на неї, ти діставав величезну користь. А зараз я бачу, як деякі люди, тільки-но змінивши своє колишнє гріховне життя, починають вчити інших, у той час як у них самих ще живе їхня ветха людина. Звичайно, якщо хтось покається, припинить жити так, як жив раніше — у блуді й розпусті, — і почне жити духовно, це буде великою допомогою й для інших. Однак якщо, тільки-но перейшовши з одного стану в інший, вона відразу починає видавати себе за духовну людину й проповідувати, то це омана.

— Можливо, Геронде, такі люди поводяться так, думаючи, цю в такий спосіб вони допоможуть іншим?

— Дійсно, вони поводяться так, для того, щоб допомогти іншим. Однак за їхніми діями — особливо якщо вони люди хоч трохи відомі — криється гордий помисел: "Зараз забудуть про Караїскакіса12 й Колокотроніса 13 і будуть говорити про мене!" Звідси зрозуміло, наскільки порочні їхні спонукальні причини. Якщо їм дійсно боляче за свої гріхи, то упродовж певного часу краще про них пам'ятати й уникати впевненості в собі. їм потрібно бути дуже уважними. І коли в них з'являються різні образи чи помисли з їхнього колишнього життя, треба виганяти їх як помисли огудні. Таке вигнання буде доказом того, що вони вже не приймають цих помислів, що їх [духовний] організм реагує на них [негативно]. Тобто, для того щоб по-справжньому змінитися, людина повинна погидувати своїм минулим, мати велику смиренність. Якщо вона втримає зі свого колишнього життя тільки дещо — те, що вважатиме не дуже шкідливим, то потім від цього "нешкідливого" забрудниться і все інше. З того моменту як людина буде мати хоча б одну малу думку — малу зарозумілість про свою ветху людину, Бог припинить надавати їй Свою допомогу й те, що буде робити ця людина, не буде чистим.

— Геронде, змінивши своє життя, людина повинна прагнути до того, щоб виправити в людей той помисел, який вони мали про неї раніше?

— Не треба егоїстично намагатися виправити чужий помисел. Якщо людина виправиться сама, то й помисел про неї у людей відпаде сам собою. А якщо її колишнє гріховне життя залишило шрам у суспільстві чи в її оточенні, то цей шрам розсмокчеться сам собою, коли людина буде поводитися правильно, похристиянськи. Людині, котра покаялася, не потрібно нічого говорити іншим. Сам Бог буде говорити з людьми словами її покаяння.

«...гріх мій завжди переді мною» (14)

— Геронде, чи корисно записувати свої гріхи, для того щоб їх не забути до сповіді?

— Якщо мені дійсно боляче за скоєний мною гріх, то я не можу його забути. Мене викриває моя совість. Моя душа болить, і я постійно пам'ятаю про свій гріх. Увесь час між скоєнням гріха й сповіддю гріх продовжує працювати" у мені, він вражає моє серце й викриває мене. Тобто я страждаю, однак відповідно до цього страждання отримую винагороду від Бога Однак якщо, скоївши якийсь гріх, я про нього зовсім не думаю, то це значить, що мій гріх мене зовсім не вражає. Я забуваю його й залишаюся невиправленим. Тому деякі люди, почувши, як їм роблять зауваження за якусь провину, сміються — начебто все це дрібниці. У цьому є безсоромність, байдужість. Так ставитися до свого гріха — це зовсім по-сатанинськи. Пам'ятаєш, що говорив пророк Давид? "Я бо провину мою визнаю і гріхом моїм журюся"15. І ще: "Гріх мій є завжди переді мною". Незважаючи на те, що Бог простив Давида, який покаявся, він — від любочестя — зазнавав внутрішнього болю і тому постійно приймав божественну втіху.

А деякі люди постійно займаються [духовною] "самодиагностикою", і ця справа їх засмоктує. Вони без кінця скрупульозно записують свої гріхи — нібито для того, щоб займатися тонким духовним діянням, "розкладають" ці гріхи на складові частини, заморочують собі голову, але не виправляються. А якби один за одним вони зауважували свої великі недоліки й почали подвиг виправлення себе, то недоліки малі теж би зникли.

— Геронде, якщо людина не живе в покаянні й при цьому славословить Бога, то чи прийме Бог її славослів'я?

— Ні, як же Бог може прийняти подібне славослів'я? Насамперед необхідне покаяння. Бо якщо людина перебуває в гріху, то яка їй користь від того, що вона скаже: "Слава Тобі, Котрий показав нам світло..."? У цьому є безсоромність. Ось єдине славослів'я, яке підходить такій людині: "Дякую Тобі, Боже мій, за те, що Ти не скидаєш блискавку, щоб мене спалити", тому що в славослів'ї такого роду присутнє покаяння.

Вимушене покаяння

— Геронде, авва Ісаак пише: "Кожне покаяння, чинене без власної волі, не містить у собі радості, а також не вважається гідним нагороди"16. Яким чином людина може каятися без свого бажання?

— Йдеться про людину, яка змушена покаятися, тому що впала в очах інших, однак смиренності при цьому вона не має. Я розумію слова святого Ісаака так.

— Тобто буває покаяння без нашого бажання?

— Так, буває й вимушене покаяння. Наприклад, бажаючи уникнути неприємних для мене наслідків, я прошу, щоб ти простила мене за те зло, що я тобі зробив, однак внутрішньо при цьому не змінююся. Людина, яка витончилася в лукавстві, робить вигляд, що покаялася, вона поводиться з лукавством, з удаваною добротою кладе людям поклони, просить у них прощення, для того, щоб ввести їх в оману. Однак і коли грішник іде до духівника, щоб розповісти йому про свої гріхи, тому що боїться потрапити в пекельну муку, — це теж не покаяння. Тобто для такої людини завдання не в тому, як би покаятися, а в тому, як би не потрапити в пекельну муку! Справжнє покаяння — усвідомити свої прогрішення, відчути за них біль, попросити в Бога прощення й після цього висповідатися. У такий спосіб до людини прийде божественна розрада. Тому я завжди рекомендую людям покаяння й сповідь. Саму тільки сповідь без покаяння я не рекомендую ніколи.

Дивися: коли починається землетрус, то видно, що ті, у кого є добре налаштування, починають сильно хвилюватися, каються й змінюють своє життя. Інші ж — більшість — на якусь мить приходять до тями, однак, коли небезпека минає, вони знову повертаються до свого колишнього життя. Тому, коли один чоловік розповів мені, що в їхньому місті був сильний землетрус, я запитав його: "То, виходить, вас хитнуло міцно? Але чи розбудив вас цей землетрус?" — "Розбудив, розбудив!" — відповів він. "Розбудити-то розбудив, — зауважив я, — однак ви знову заснете".

Покаяння приносить людині божественну розраду

— Геронде, що таке божественна розрада?

— Що таке божественна розрада? Щоб ви краще зрозуміли це, наведу такий приклад. Скажемо, дитина псує недорогу річ, приміром, ламає який-небудь інструмент батька, а потім впадає у відчай і плаче, тому що завдану нею шкоду вважає дуже великою. Однак, чим невтішніше вона плаче, усвідомлюючи, що заподіяла шкоду, і страждає, тим більше батько голубить і втішає її: "Нічого страшного, дитинко моя, не хвилюйся; невелика біда — ми купимо новий інструмент". А дитина, бачачи ніжну батьківську любов, від любочестя плаче ще безутішніше. "Я не можу не хвилюватися, — говорить вона крізь сльози. — Саме зараз ми потребуємо цей інструмент, а я його зламала". "Дитинко моя, — знову втішає її батько, — нічого страшного, цей інструмент був старим". Однак дитина продовжує плакати. І чим більше вона засмучується, тим більше батько стискає її у своїх обіймах, цілує й голубить її. У такий же спосіб, чим більше страждає й засмучується людина за свою гріховність чи за свою невдячність Богові, любочесно плачучи через те, що своїми гріхами вона засмутила Бога — Свого Отця, тим більшим божественним радуванням відплачує їй Бог і тим більше тішить її внутрішньо. Хоча в печалі такої людини присутній біль, однак у ній є надія й втіха.

Однак той, хто хоче отримати божественну втіху, про втіху просити не повинен. Така людина повинна відчути свій гріх, покаятися в ньому, і тоді божественна розрада прийде сама собою. Якось на Святій Горі виникла одна спокуса, й деякі ченці підмочили свою репутацію. Один з них, випадково зустрівши мене, почав говорити: "Ах, як же я хотів тебе побачити, щоб ти мене втішив". Він хотів, щоб я втішив його, тому що йому задали доброї прочуханки! І треба визнати, що той, хто задав йому цю прочуханку, правильно зробив! Я слухав цього ченця з великим подивом. Бути винним і при цьому просити втіхи! Якби, не просячи втіхи, він смирявся й говорив: "Я згрішив, Боже мій", то божественна втіха з'явилася б у нього всередині. Однак, будучи винним, він хотів, щоб я сказав йому щось таке: "Нічого страшного, не хвилюйся, адже твоя провина не така вже велика. До того ж винен не ти один, винні й інші". Ну, скажіть, будь ласка, що це за втіха? Це не втіха, а глузування. Божественна втіха приходить від покаяння.

— Геронде, а коли після гріховного падіння людина перебуває в покаянні, однак одночасно відчуває душевний і тілесний надлом, це значить, що її покаяння неправильне?

— У перший день душевний і тілесний надлом виправдані. Однак якщо в цієї людини є справжнє покаяння, то вона, переживаючи внутрішню скорботу й біль, при цьому зазнає і божественної втіхи.

— Так, але ж й гріха свого вона теж не забуває?

— Так, гріха свого вона не забуває. Така людина скорбить і втішається, скорбить і втішається. Вона завдає собі удару за вчинений гріх, і Бог її ласкаво гладить, вона знову б'є себе, і Бог знову гладить її... Це і є покаяння, яке приносить людині божественну втіху.

Зноски:

1 Лк. 15:17.

2 Лк. 15:7.

3 Пор.: Достопамятные сказания о подвижничестве святых и блаженных отцов. Свято-Троицкая Сергиева Лавра 1993. С. 42.

4 В даному випадку Старець має на увазі не загробне життя людини, а звільнення грішника від падіння і зміну стану його земного життя. — Прим, перекл.

5 Див.: Канон молебен по Пресвятей Богородице изрядный. Песнь 7.

6 Мт.26:75іЛк.22:62.

7 Йн. 3: 5.

8 Йн. 3: 5.

9 У даному контексті, говорячи: "Приходить Благодать Божа", Старець має на увазі, що Благодать Божа знову вступає в дію, являє Свою силу в грішникові, який покаявся.

10 Див.: Мт. 27: 3-5.

11 Див.- Октоих. Глас 1. На Воскресной утрени ипакои.

12 Караїскакіс Георгіос (1782-1827) — національний герой Еллади. Видатний діяч грецької революції 1821 р. — Прим, перекл.

13 Колокотроніс Феодорос (1770-1843) — національний герой Еллади. Видатний діяч грецької революції 1821 р. — Прим, перекл.

14 Пс 50: 5.

15 Пс 37:19.

16 Пор; Иже во святых отца нашего Исаака Сириянина Слова подвижнические. М, 1993. С. 11.

[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Духовна боротьба". Том 3. ]

[ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Духовна боротьба". Том 3. ]

[ Cкачати книгу в аудіоформаті: Старець Паїсій Святогорець "Духовна боротьба". Том 3. (на російській мові) ]

[ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" ]

Паїсій Святогорець "Слова" (українською):		Паисий Святогорец "Слова" (на русском):
[ Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" Том I ] [ Паїсій Святогорець "Духовне пробудження" Том II ] [ Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" Том III ] [ Паїсій Святогорець "Сімейне життя" Том IV ] [ Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" Том V ]		[ Паисий Святогорец "С болью и любовью о современном человеке" Том I ] [ Паисий Святогорец "Духовное пробуждение" Том II ] [ Паисий Святогорец "Духовная борьба" Том III ] [ Паисий Святогорец "Семейная жизнь" Том IV ] [ Паисий Святогорец "Страсти и добродетели" Том V ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!