Про те, що усвідомлення нами своєї гріховності розчулює Бога

Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець

Слова. Том 3.

Духовна боротьба

Частина третя - Про гріх і покаяння

Визнання своєї помилки

- Геронде, Авва Ісаак говорить, що в молитві треба відчувати себе ніби дитиною1.

— Так, треба відчувати себе дитиною, але дитиною неслухняною. Треба усвідомлювати, що ти засмутив свого Отця, і оплакувати це. Тоді ти відчуєш божественну ласку. Не треба говорити так: "Я дитина, і тому Бог зобов'язаний мене любити й мене прощати, отже, я можу викидати різні фокуси".

— Геронде, я прочитала у святого Григорія Ніського, що для того, щоб називати Бога Отцем, ми повинні досягти безпристрасності, у протилежному випадку — це "брань і зневага"2.

— Не хвилюйся, дурненька. Святитель написав це для тих, хто живе бездіяльно й грішно. Проте, якщо, чинячи гріх, людина глибоко усвідомлює свою провину, вона може називати Бога Отцем.

— Геронде, я відчуваю себе великою боржницею Бога, і це завдає мені болю.

— З того моменту, як ти починаєш відчувати себе боржницею Бога й смиренно говорити "згрішила, Боже мій", Бог прощає тебе, допомагає тобі й дає тобі Свою Благодать. І якщо в цьому стані тебе застане смерть, ти спасешся. Адже ти не просто називаєш себе боржницею й одночасно продовжуєш скочуватися по похилій площині. Ні — ти подвизаєшся. Ти не перебуваєш у бісівському стані — Боже збав! Бо з Божою допомогою тут, у монастирі, всі сестри більш-менш перебувають у покаянні. А крім того, знай, що, відчуваючи себе ні на що не здатною, духовна людина приймає Божественну Благодать. Бо це усвідомлення своєї гріховності стає для такої людини [духовним] обмиванням.

Коли в розмові зі мною хтось з болем говорить про себе: "Я такий, сякий, розтакий", то я радуюся, тому що як тільки людина визнає свої гріхи, то вона від них звільниться. Якось на Афоні я випадково набрів на хатину, у якій жив один чоловік разом з котами й собаками. Боячись пожежі, він навіть не запалював вогню для тепла. Цей чоловік був забутий і залишений всіма! Мені стало за нього боляче, але, коли я почав висловлювати йому своє співчуття, він відповів: "Не жалій мене, чернече. Я повинен помучитися. Якби ти знав, скільки я всього накоїв, ти б мене не жалів. Для мене й ті умови, у яких я живу зараз, надто хороші". Але хіба Бог не влаштує спасіння такої людини — які б гріхи вона не зробила раніше? Нещодавно3, коли був у лікарні, до мене підійшла одна жінка, руки якої були настільки сколоті від переливання крові, що на них було страшно дивитися! Там буквально не було живого місця! "У мені нема нічого доброго, — говорила мені вона, — можливо, Бог пожаліє мене й візьме до Раю. Адже ж в мене є такий-то порок, такий-то недолік" — і вона звинувачувала себе в цілій купі різних недоліків. Якою ж тонкою роботою стосовно себе вона займалася! Я не бачив іншої людини, що перебувала б у подібному стані!

— Геронде, я чула, як одна людина казала: "У мене є помисел, що [судячи людей] Христос поставиться до нас із поблажливістю". Це правильний помисел?

— Якщо в людини є велике смирення, якщо вона усвідомлює свої помилки, великою мірою відчуває свою провину й страждає, тоді Христос "поставиться" до неї з полегкістю і простить її. "Дитя Моє, — скаже Христос ній людині, — припини про це думати. Це все в безповоротному минулому". Однак, якщо, не усвідомлюючи своєї провини, людина заспокоює свій помисел тим, що Христос "проявить" щодо неї полегкість і милосердя, то це дуже небезпечно. То виходить, що Христос дасть винагороду грішникам?

Добре пізнання себе приводить Бога в розчулення і дає нам божественну допомогу і райську радість. Однак, якби ми могли отримати допомогу й без пізнання себе, Бог не вимагав би від нас навіть цього.

— Геронде, Ви сказали "добре пізнання себе". А буває й недобре пізнання себе?

— Так, можна, маючи помилкове пізнання своєї внутрішньої людини, виправдовувати себе й заспокоювати свій помисел Тому, кажучи, що в людини є усвідомлення помилки, я маю на увазі те, що вона докладає хоча б малих старань до виправлення. Приміром, я винен тобі п'ятсот тисяч драхм При зустрічі з тобою я кажу: "За мною боржок — п'ятсот тисяч", але повернення боргу мене не турбує, я просто визнаю за собою борг. Минає трохи часу, я знову згадую про це й знову кажу тобі: 'Так, так, за мною боржок". Але це не означає усвідомлення [боргу]. Дійсно усвідомлюючи за собою борг, людина не спить: вона шукає спосіб його повернути. І в цьому випадку слова: "Я тобі винен" — вона вимовляє таким тоном, що позикодавець отримує повідомлення про те, що віддача боргу дійсно хвилює боржника.

Усвідомлення гріховності та процвітання у боротьбі

— Геронде, якщо людина не процвітає у своїй духовній боротьбі, то чи правильно, якщо вона говорить собі: "Якою ти є, такою ти й залишишся. Нічого кращого я від тебе не чекаю".

— Ставлячись до свого стану подібним чином, можна увійти в оману. Така людина може дійти до того, що почне говорити: "Ті, кому призначено потрапити до Раю, у нього потраплять. Виходить, навіщо я буду подвизатися?" Так що ж, виходить, що святі освятилися без боротьби? Говорячи так, людина чекає свого виправлення й звільнення від пристрастей, не подвизаючись. Вона поводиться подібно до того старого чоловіка, який хотів поласувати ягодами і сів під шовковицею з роззявленим ротом, очікуючи, коли якась ягода сама впаде з дерева йому до рота

— Геронде, як я можу зрозуміти, що духовно процвітаю?

— Якщо в тебе є усвідомлення своєї гріховності, то буде й духовний успіх. Чим більшими ти бачиш свої гріхи, тим більше усвідомлення гріховності ти будеш здобувати й тим більше процвітатимеш.

— Геронде, а чи можна усвідомлювати свою гріховну помилку й при цьому не процвітати?

— Коли людина усвідомлює свою гріховну помилку й знову, не бажаючи того, її здійснює, то це значить, що в неї є гординя або схильність до гордині. І тому Бог не допомагає їй досягти успіху.

Якщо людина усвідомлює свою гріховність, то це велика сила, велике діло. Потім людина починає гидувати собою, смиряється, приписує все добре людинолюбству й доброті Божій і відчуває велику вдячність до Нього. Тому Бог любить грішників, які усвідомлюють свою гріховність, які каються і живуть зі смиренністю більше, ніж тих, хто багато подвизається, однак не визнає своєї гріховності й не має покаяння.

Треба смиренно просити милості Божої для нашого виправлення

— Геронде, коли святі отці говорять, що покаяння полягає в тому, що людина приймає рішення не повторювати попередніх гріхів і скорбить за них, то це означає, що ми повинні пам'ятати про скоєні нами гріхи постійно?

— Ні, не потрібно пам'ятати кожен гріх окремо, але треба постійно мати усвідомлення своєї гріховності. До якогось моменту людина повинна думати про свій гріх, а потім їй варто смиренно просити милості Божої — і якщо в неї нема гордині, то Бог їй допоможе. Особливо людині вразливій: якщо вона покаялася й висповідалася у своїх старих гріхах, то краще їх забути. Бо інакше тангалашка може нагадувати їй її старі гріхи, пригнічувати помислами, для того, щоб віднімати в неї час і відволікати її від молитви. Однак якщо людина, яка не відрізняється чуйністю, бачить, як у неї народжується гординя, то буде непогано, якщо вона пригадає свої гріхи, для того, щоб смиритися.

— Геронде, а чи може людина усвідомлювати свою гріховність, але при цьому не мати покаяння?

— Може, якщо в неї нема смиренності. Коли до покаяння домішується егоїзм, то людина без кінця мучить себе думками: "як же я міг це зробити?", "як подивляться на це люди?", "що ж про мене подумають?" — і терзається. У словах "як же я знову міг це зробити?" і "як я міг до такого докотитися?" — є егоїзм. Покаяння в таких словах нема. Людина повинна зрозуміти, що вона згрішила, і, зрозумівши це, смиренно попросити милості Божої. "Боже мій, — повинна сказати така людина, — я згрішив, прости мене. Ось така я погань. Пожалій мене. Якщо Ти не допоможеш мені, то я можу стати ще гіршим, кращим я стати не можу. Сам я ніколи не виправлюся". І, сказавши це, треба постаратися не повторювати свій гріх. Багато людей, згрішивши, зазнали болю не тому, що вони впали в очах людей, а через те, що вони поранили своїм гріхом Бога. Якщо людина, що жила по-мирському, перериває свої зв'язки з мирським духом, то потім, часто і не бажаючи того, вона відчуває, що цей дух вабить її до себе. Однак такій людині не потрібно впадати у відчай. Я думаю, що в такому разі успіхом буде й добра стурбованість, що почалася в грішника, яка викриває його душу за здійснені провини й за те, що він міг зробити щось [добре], але не зробив цього. Потихеньку відбувається боротьба, людина мимоволі смиряється й впадає в розпач добрим розпачем, тобто зневіряється у своєму "я". Тоді вона пояснює все дароване їй добро Благодаттю Божою і воістину вірує в слова, сказані Господом: "Без Мене не можете чинити нічого4. Якщо згодом така людина стане любочестно, з великою смиренністю подвизатися, уповаючи при цьому на Всемогутність Божу, то Благий Бог її помилує.

Печаль за наші гріхи

— Геронде, як людина може допомогти собі не повторювати вчинений нею проступок?

— Якщо людині стане по-справжньому боляче за свою провину, то вона її не повторить. Для того, щоб людина виправилася, у ній повинно бути присутнім внутрішнє сокрушения зі щирим покаянням. Тому святий Марко Подвижник наставляє: "Якщо людина не скорбітиме за свій гріх, відповідно до його міри, то вона знову легко потрапить в ті ж тенета"5. Тобто, якщо гріх невеликий, потрібне менше покаяння, якщо гріх тяжчий, потрібне покаяння більше. Не розглядаючи величину свого падіння й не засмучуючись за нього відповідно до цієї величини, людина легко впадає в той же самий або навіть ще більший гріх.

— А як ми можемо зрозуміти, що засмутилися через наше падіння не відповідно до його величини?

— Доказом невідповідності між падінням і сумом є те, що ви знову впадаєте в той самий гріх. Крім цього, стежачи за собою, не обмежуйтеся однією [духовною] діагностикою. Ви ж бо без кінця займаєтеся [духовними] мікробіологічними дослідженнями. Знайшовши свій [духовний] мікроб, ви розглядаєте його й говорите: "Треба цю комашку розчавити". Однак лікування ви так і не починаєте. Ну добре, ось ви переконалися, що страждаєте через якесь нездужання. Відразу ж треба думати про те, як цю хворобу зцілити. Яка користь від того, що ви будете постійно займатися самими аналізами, не намагаючись виправитися? Ви кажете: "У мене є така-ось пристрасть, у мене є пристрасть інша". Однак ви не відсікаєте ці пристрасті й, голосячи, залишаєтеся в тому ж пристрасному стані. Таким чином, ви викидаєте на вітер свою силу й розтрачуєте себе даремно. Ви розтрачуєте свій розум, своє серце. Від розладу ви стаєте хворими й потім нічого не можете робити. Потім, видужавши, знову починаєте голосити: "Як же це я так того разу розхворілася? Чому це відбулося?" Я не кажу, що не треба стежити за собою, ні. Не дозволяйте своїм гріхам проскакувати непоміченими. Але, брате мій, впадати у розпач теж потрібно до якоїсь межі! Не можна бути байдужим, але ж і відчуття лихої долі, нещастя теж треба уникати! Ти зробила щось неправильно? Задумалася над цим? Побачила свою помилку? Усвідомила її? Висповідала її? Якщо так, то продовжуй свій шлях, не застрявай на цій помилці. Відклади її тільки у своїй пам'яті, для того, щоб наступного разу, коли тобі знову випаде нагода її повторити, ти була уважною.

Якщо ми не намагаємося виправити свої помилки, то роздратування через них даремне. Печалячись через помилки, не намагаючись їх виправити, ми однаково ідо безперестанно плачемо за якимось хворим, але при цьому не намагаємося допомогти йому стати здоровим.

— Геронде, засмучуватися не потрібно навіть тоді, коли ти заслужено страждаєш за якусь скоєну тобою помилку?

— Не так. У цьому випадку засмучуватися потрібно, однак печаль має бути відповідною, пропорційною дотвоєї помилки. Якщо тобі не стане боляче за свою помилку, то ти з легковажності знову повториш її — тобто залишишся невиправленою. Однак, якщо, почавши з покаянної печалі, ти доходиш до розпачу, виходить, ти засмутилася більше, ніж було потрібно. У подібних випадках необхідно трішки підбадьорити себе й поставитися до зробленої тобою помилки з деякою часткою доброї байдужості.

Нам потрібне самодокоряння, а не розпач

— Геронде, але хіба легко глибоко усвідомити свою гріховність, перебуваючи на початку духовного шляху?

— Коли ми знаходимося на початку нашого духовного життя, Бог у Своїй любові не допускає нам, щоб ми усвідомили нашу гріховність, і, отже, не зігнулися [під її вагою]. Деякі любочесні й чутливі душі не змогли б витримати усвідомлення своєї гріховності й терпіли б шкоду. Таким чином, Бог засліплює наші очі, й ми не бачимо всіх наших гріхів разом. Приміром, рукав нашого одягу може бути забруднений пташиним послідом, а ми, дивлячись на нього, будемо думати, що це не послід, а квіткові пелюстки. Однак, коли ми процвітаємо в нашій духовній боротьбі, Бог делікатно допускає нам бачити наші помилки. Водночас Він дає нам і силу для того, що б ми подвизались і ці помилки виправляли. Якщо відсутній досвід, то тонка робота не на користь. Те ж саме відбувається й з усвідомленням благодіянь Божих. Якби людина, перебуваючи на початку свого духовного життя, бачила благодіяння Божі, то в неї почався б духовний крововилив, тому що, бачачи благодіяння Божі й усвідомлюючи свою невдячність за них, людина страждає, тане.

— Геронде, а я не бачу своїх помилок, і моє серце подібне до каменю.

— Іноді Бог допускає нашим очам не бачити наших помилок, а нашому серцю — бути каменем, тому що в протилежному випадку диявол може довести нас до відчаю. Людина повинна ставитися до своєї гріховності розважливо. Покаяння, у якому присутні душевне терзання й розпач, — не від Бога, у такому покаянні накрутив своїм хвостиком тангалашка. Людина повинна бути уважною, тому що диявол, підловивши її "справа" — на покаянні, може кинути її "вліво" — у печаль і розпач. Диявол хоче зламати людину — душевно й тілесно — і довести її до непридатності. Тобто він приносить інше сокрушення — наповнене душевною тривогою, для того щоб сокрушите цим сокрушениям людину. Приміром, диявол може сказати людині: "Ти такий великий грішник, що не спасешся". Роблячи вигляд, що піклується про душу людини, диявол вводить її в душевну тривогу й розпач! То навіщо ж дозволяти дияволу робити все, що він хоче? Коли диявол говорить тобі: "Ти грішниця", відповідай йому: "Ну а тобі яке до цього діло? Я скажу, що я грішниця, коли захочу цього сама, а не тоді, коли цього захочеш ти".

— Геронде, а в чому причина того, що душа часто зневіряється?

— Зневіра й душевна важкість зазвичай мають свою причину в каяттях совісті, які відбуваються тому, що людина занадто вразлива. У цьому випадку людині необхідно висповідатися, щоб розраховувати на допомогу від духівника Бо якщо людина занадто вразлива, то гріх, який вона вчинила, може бути дуже маленьким, однак ворог збільшує цей гріх в очах такої людини. Він показує їй цей гріх через мікроскоп, для того, щоб довести її до розпачу і непридатності.

Приміром, диявол може переконати таку занадто чутливу людину, що вона нібито дуже засмутила своїх ближніх, що вона створила їм труднощі тощо. У такий спосіб диявол доводить людину до душевного розладу, який перевершує її сили. Однак якщо диявол дійсно піклується про благо нашої душі, то чому він не йде спокушати [будити] совість байдужої людини? Але де там людину байдужу — для того, щоб вона не отямилася, — диявол переконує, що її великий гріх не такий вже значущий.

Людина повинна пізнати себе такою, якою вона є й насправді, а не такою, якою являє її у власних очах ворог — диявол. Бо диявола турбує одне: як заподіяти нам зло. Людина ніколи не повинна впадати у відчай — тільки б у неї було покаяння, тому що і гріхи її менші, ніж гріхи диявола, і зм'якшуючі провину обставини в неї є — адже вона сотворена із землі, але, будучи неуважною, спіткнулася й забруднилася.

Для того, щоб духовна боротьба була результативною, ми повинні обертати колесо [нашої духовної машини] в бік, протилежний тому, куди його крутить диявол. Диявол навіює нам, що ми нібито щось із себе являємо? Нам треба вибробляти в собі самодокоряння. Переконує, що ми не являємо із себе нічого? Будемо говорити: "Бог мене помилує". Якщо людина поводиться в такий спосіб — із простотою, довірою до Бога й сподіванням на Нього, то в її життя входить покаяння, смиренність і вона сягає духовних висот.

— Геронде, отже, самодокоряння не допомагає в духовній боротьбі?

— Допомагає, однак потрібне міркування. Приміром, людина може говорити сама собі: "Ах ти, недоумку такий_". Однак картати себе треба зі смиренністю, для того, щоб посміятися над дияволом, а також з мужністю, а не з відчуттям власного злополуччя. Нам необхідне самодокоряння, а не розпач.

Якщо людина вірить у те, що вона не робить нічого хорошого; якщо — у доброму смислі цього слова — вона розчаровується в собі, у своєму "я"; якщо вона вірить у те, що своїми ділами вона постійно додає нулі до нулів, і при ньому продовжує свою духовну боротьбу з надією на Бога — це ознака того, що вона досягла духовної зрілості У цьому випадку Благий Бог, побачивши нулі її благого власного наміру, пожаліє її й поставить на початку цих нулів одиницю. Таким чином, її нулі зростуть в ціні, і вона стане духовно багатою. У смиренному стані розчарування в собі ховається добрий духовний стан

Духовне діяння зі збільшувальним склом

— Геронде, яким чином людина може постійно бачити себе грішною?

— Людина може бачити себе грішною, якщо вона випробовує себе з увагою. Чим з більшою увагою випробовує себе людина, тим більшим грішником вона себе бачить.

— А як може займатися таким діянням той, хто обтяжений безліччю турбот?

— Добре, якщо протягом дня така людина хоч скількись часу присвячує Ісусовій молитві, а також має певний час для підрахунку своїх [духовних] прибутків і втрат. Погляньте господар бакалійної крамниці підраховує свої гроші щодня. Адже, не контролюючи своїх прибутків і боргів, збанкрутіє, і його посадять у боргову яму.

— Геронде, деякі люди не знають, що їм говорити на сповіді? Чому?

— Це є свідченням того, що вони не займаються тонкою роботою над собою. Якщо ми не займаємося тонкою роботою, то не зауважуємо за собою навіть грубих погрішностей. Нам потрібно очистити очі нашої душі. Сліпа людина не бачить нічого. Людина одноока щось уже бачить, однак краще за інших бачить той, у кого є обидва ока й вони здорові. Ну а якщо в такої людини є під рукою й телескоп з мікроскопом, то вона буде бачити дуже чітко й те, що знаходиться далеко, і те, що дуже близько. Приміром, невелику різьблену іконку я можу закінчити за три дні, однак, залишивши її полежати кілька днів і потім знову взявши в руки, я знайду в ній багато недоліків. Над однією іконкою я можу працювати і тиждень, і місяць, і два роки. А якщо захочу, то можу працювати над нею і п'ять років. Однак у цьому випадку я повинен буду працювати зі збільшувальним склом Я хочу сказати, що духовне діяння теж не має кінця Чим більше людина духовно процвітає, тим чистішими стають очі її душі, і тоді поступово вона бачить свої гріхи все більшими й більшими. У такий спосіб людина смиряється, і до неї приходить Благодать Божа Святі, які говорили: "Я окаянний грішник", вірили в це, тому що очі їхньої душі перетворилися в [духовні] мікроскопи. Чим більше вони процвітали, тим потужніший духовний мікроскоп здобували і, таким чином, бачили себе більшими грішниками. Ось, наприклад, зараз неозброєним оком я дивлюся на мою руку, і вона здається мені гарною. Однак якщо подивлюся на неї через збільшувальне скло, то ось ці волосинки, яга зараз ледь видимі, уявляються цілим кипарисовим гаєм! "Брате мій, — здивуюся я, — це що ж, виходить, я троглодит?" Здійснюючи над собою таке духовне діяння, ви гидуєте своєю ветхою людиною.

Наша ветха людина — це злісний "квартиронаймач", котрий живе в нас. Для того щоб він пішов, ми повинні зруйнувати його житло та почати зводити новий будинок — будувати нову людину.

Зноски:

1 Пор.: Иже во Святых отца нашего Исаака Сириянина Слова подвижнические М, 1993. С. 97.

2 Αγ.αρηγορΐονΝύσσης.Είςτήνπροσενχήν.ΛόγοςΒ'.Ρ0.44,1141 А; пор.: св. Григорий Нисский. Творения, ч. 1. // Творения святых отцов в русском переводе, издаваемые при Московской Духовной Академии. Т. 37. М., 1861.

3 У 1994 р.

4 Йн. 15:5.

5 Пор.: Добротолюбіє в російському перекладі. Т. І. Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 1992. С 560.

[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Духовна боротьба". Том 3. ]

[ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Духовна боротьба". Том 3. ]

[ Cкачати книгу в аудіоформаті: Старець Паїсій Святогорець "Духовна боротьба". Том 3. (на російській мові) ]

[ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" ]

Паїсій Святогорець "Слова" (українською):		Паисий Святогорец "Слова" (на русском):
[ Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" Том I ] [ Паїсій Святогорець "Духовне пробудження" Том II ] [ Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" Том III ] [ Паїсій Святогорець "Сімейне життя" Том IV ] [ Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" Том V ]		[ Паисий Святогорец "С болью и любовью о современном человеке" Том I ] [ Паисий Святогорец "Духовное пробуждение" Том II ] [ Паисий Святогорец "Духовная борьба" Том III ] [ Паисий Святогорец "Семейная жизнь" Том IV ] [ Паисий Святогорец "Страсти и добродетели" Том V ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!