Про необхідність спостереження за собою й пізнання себе

Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець

Слова. Том 3.

Духовна боротьба

Частина третя - Про гріх і покаяння

Дослідження себе

У армії, у Військах Зв'язку, у нас була мережа радіостеження, а в радистів були таблиці розпізнавання [своїх і чужих радіостанцій]. Ми стежили за радіостанціями й розуміли, яка з них чужа, а яка — наша, тому що іноді до зв'язку між нашими радіостанціями підключалися ворожі радисти. Так само кожній людині варто спостерігати за своїми помислами й діями, щоб бачити, чи збігаються вони із заповідями Євангелія. Треба помічати свої помилки, боротися, щоб їх виправити. Бо той, хто дозволяє своїй помилці прослизати непоміченою або не замислюється над своїми недоліками, коли інші вказують йому про них, не може духовно процвітати.

Дослідження себе — це найкорисніше зі всіх інших досліджень. Людина може читати багато книг, однак, якщо вона не стежить за собою, все прочитане не приносить їй ніякої користі. А ось коли вона за собою стежить, то користь, яку дістає, велика, навіть якщо вона читає небагато. В останньому випадку вчинки, поведінка людини витончуються — що б вона не робила. А інакше вона припускається грубих помилок й не розуміє цього. Коли до мене в келію приходять відвідувачі, то я приношу їм пеньки для сидіння з іншого кінця подвір'я.

І я помітив, що, йдучи геть, люди навіть не замислюються над тим, хто віднесе ці пеньки назад, на їхнє місце. Або, бачачи, як я несу їм один пеньок, і розуміючи, що його не вистачить для того, щоб сісти всім, відвідувачі однаково чекають, поки я принесу їм і решту. Але якби ці люди хоча трішки задумалися й сказали: "Добре, адже нас п'ятеро-шестеро. Невже отець повинен сам тягати для нас пеньки з іншого кінця двору?" — то, взявши кожен по пеньку, вони швидко перенесли б їх на потрібне місце.

— Геронде, одна з молодших сестер запитала мене: "А будучи початкуючим ченцем Старець не мав падінь у своїй боротьбі? У нього не було ніякого помислу "зліва"? Він ніколи не впадав в осуд?"

— Коли в моїй боротьбі відбувалося щось подібне або коли мене сварили, то я не давав всьому цьому "безмитних прав".

— Геронде, що значить "безмитні права"?

— Давати своїм помилкам, гріхам "безмитні права" — це значить ставитися до них з байдужістю. Тобто намагатися, щоб усвідомлення помилки не стосувалося душі, а "пролітало" повз неї. Якщо земля скам'яніє, стане твердою, то, скільки б дощу на неї не лилося, вона не всмоктує в себе воду. Подібне відбувається і з людиною, котра дає своїм помилкам і гріхам "безмитні права". Нива серця такої людини оздоблюється від байдужості, і що б їй не сказали, що б з нею не трапилося, її це не зворушує, тобто вона не відчуває своєї провини і не кається. Коли я [будучи ще початківцем] дізнавався, що хтось назвав мене, приміром, лицеміром, я не казав: "Та щоб йому порожньо було, раз він говорить такі речі", але намагався знайти причину, що спонукала так про мене сказати. "Щось тут негаразд, — думав я, — ця людина не винна, це сам я був у чомусь неуважний, дав їй привід, і вона неправильно витлумачила мою поведінку. Ні з того ні з сього сказати таке вона не могла. Якби я був уважним і поводився розумно, вона не витлумачила б мою поведінку так перекручено. Я нашкодив своєму ближньому й відповім за це перед Богом". І відразу ж я намагався знайти, у чому моя помилка, і виправити її. Тобто я не досліджував, чому людина сказала про мене таке: чи від ревнощів, від заздрості, чи тому, що зрозуміла перекручено почуте від інших. Це питання мене не займало. І зараз у всіх [подібних] випадках я вчиняю так само. Якщо, приміром, хтось скаже мені жорстке слово, я не можу навіть заснути. І якщо діло дійсно є таким, як він говорить, то я засмучуся і намагаюся себе виправити. Але навіть якщо все виглядає і не так, як подумала і сказала ця людина, то я однаково засмучуся, буду думати про те, що я в чомусь винен, тому що був неуважний і спокусив мого ближнього. Я не звалюю всю провину на ближнього: я замислююся над тим, як буде судити мої дії Бог, а не про те, якими вони здадуться людям.

Якщо людина не буде досліджувати те, що відбувається подібним чином, то їй ніщо не принесе користі. Часто кажуть: "Така-то людина втратила контроль над собою". Знаєте, коли людина втрачає над собою контроль? Коли вона за собою не стежить. Якщо в людини не все гаразд з головою, і тому вона не контролює себе, то в неї є зм'якшуючі провину обставини. Проте зм'якшуючих провину обставин нема в того, хто, не маючи жодних проблем з головою, не контролює свої дії, оскільки не стежить за собою.

Досвід від наших падінь

У дослідженні самих себе вам буде дуже корисно час від часу аналізувати своє життя: крок за кроком, починаючи з дитячого віку. Це необхідно для того, щоб бачити, де ви перебували раніше, де ви перебуваєте зараз і де ви повинні перебувати. Не порівнюючи минулого із сьогоденням, ви не зрозумієте, що, навіть будучи в більш-менш непоганому стані, однаково перебуваєте не там, де вам варто було б перебувати... Ви не зрозумієте того, що засмучуєте Бога. Коли людина молода, у неї є виправдання в тому, що вона перебуває в не зовсім хорошому стані. Однак у неї нема виправдання, якщо вона, вже вийшовши з юного віку, перебуває в тому ж стані або ж виправляється недостатньо.

Чим більше минає років, тим більше духовно зрілою повинна ставати людина. А використовуючи во благо досвід свого минулого, ми йдемо вперед більш упевнено й більш смиренно. Часто навіть мінливі злети і падіння в [духовній] боротьбі допомагають людині в тому, щоб вона плідно й упевнено звершувала свій духовний шлях до Вишнього.

Цілком природно, що дитина, яка вчиться ходити, стрімголов звалюється зі сходів, ударяється головою об поруччя, залазить з ногами на стілець і падає з нього. Маля не розуміє, що, вилазячи з ногами на стілець і встаючи на його край, воно впаде разом зі стільцем. Але, дорослішаючи, малюк здобуває досвід, зріє й стає уважним. "Минулого разу, — думає він, — я заліз з ногами на стілець і впав. Зараз я вже не буду цього робити". Так само й у нашій [духовній] боротьбі: уважно стежачи за всім, що відбувається і використовуючи все во благо, ми здобуваємо досвід, використовуючи який дістаємо чималу допомогу.

Пам'ятаю, у нас вдома, у Коніці, було шестеро коней: і дорослі коні, і лошата. Одного разу мені випало переводити наших конячок через місток, зроблений з колод. Одна колода прогнила, і нога молодого чотирирічного коня провалилася між колод і дощок. Потім я полагодив місток, замінив всі згнилі колоди й дошки на міцні. Однак щоразу, коли я гнав коней через цей міст, коник, який одного разу на ньому провалився, починав непокоїтися, трясти головою і або, порвавши вуздечку, втікав, або одним махом перестрибував на інший бік містка. Бачите: якщо вже безсловесна тварина — чотирирічний кінь — використала свій досвід і не ступала на те місце, де колись була пастка, то наскільки більше повинна використати досвід від своїх падінь людина!

Треба приковувати ворога до одного місця й завдавати йому удару

— Геронде, я ще не полюбила смиренність, жертовність, сприйняття несправедливості...

— Справа є не зовсім такою, як ти говориш. Я [за тебе] не тривожуся, тому що бачу: в тобі з'явилася добра стурбованість. Ти швидко позбудешся пристрастей, тому що почала "ловити себе на місці злочину". А це допомагає більше, ніж будь-який інший подвиг. Той, хто "ловить себе на місці злочину", позбувається своєї ветхої людини й виходить на правильну духовну дорогу. Наша ветха людина розкрадає те, що здобуває людина нова. Вивчившись ловити нашу ветху людину на місці злочину, ми ловимо разом з нею всіх інших злодіїв, які розкрадають те добре, що дарує нам Бог. Таким чином, духовне багатство залишається в нас.

— Геронде, а якщо я буду дуже переживати за допущену мною помилку, наприклад, за те, що грубо поговорила з кимось зі сестер, то це піде мені на користь?

— На користь тобі це піде, але треба бути уважною, щоб не переборщити, не вийти за межі [розумної печалі]. Зазнавай смутку, але разом зі смутком відчуй і радість, тому що тобі була дана сприятлива нагода помітити свою хворобу, що вийшла назовні, і зцілити її. Поміркуй так: "Якщо я нагрубила сестрі й повелася з нею погано, то це значить, що в мене всередині сиділа якась пристрасть. А зараз мені трапилася сприятлива нагода: пристрасть вийшла назовні, щоб я її побачила й виправила". Але, звичайно, і прощення в сестри попросити потрібно. Падіння допомагають тобі пізнати саму себе. Все виходить назовні, й потихеньку відбувається корисна робота [над собою]. Подивися, адже й лікарі іноді дають хворим різні речовини для того, щоб проявилися симптоми їхньої хвороби й був поставлений правильний діагноз. Наприклад, хворим дають цукор, потім беруть у них на аналіз кров і дивляться, чи підвищився рівень цукру.

У духовній боротьбі необхідно визначити "координати" слабких місць нашого характеру — наші недоліки — і після цього намагатися завдавати удари в ці місця. Як на війні: роблячи розвідку якогось району, ми відзначаємо на карті місця, у яких перебуває ворог, або плацдарми, з яких він може піти на нас у наступ. І потім ми стежимо за цими місцями з особливою увагою. Бо, знаючи, у яких конкретно місцях перебуває ворог, можна рухатися з упевненістю. Військові розгортають карту й кажуть: "Ворог перебуває тут і тут. Виходить, нам потрібно встигнути захопити ось цю та ось цю висоту. Сюди потрібно послати підкріплення, а тут необхідні такі-то і такі-то види зброї". Тобто, знаючи, де перебуває ворог, можна розробити якийсь план. Однак, для того щоб це зробити, потрібно турбуватися й досліджувати [район бойових дій]. Спати тут не можна.

— Геронде, що краще: коли людина виявляє свої недоліки сама чи ж коли їй говорять про них інші?

— Добре, коли людина виявляє свої недоліки сама, але і в тому випадку, коли про них кажуть інші, їй теж не слід заперечувати. Треба приймати викриття від інших з радістю. Адже можна бачити себе таким, яким тобі хочеться себе бачити, а не таким, який ти є насправді.

— Геронде, інші, збоку, бачать мене краще, ніж я бачу себе сама?

— Захотівши, можна побачити себе краще, ніж бачать нас наші ближні. Тобто самій людині зручніше виявити свою реакцію на щось, якусь помилку й визначити їх причини, тоді як сторонній спостерігач приходить до висновку про свого ближнього на підставі власних припущень.

— Геронде, а чи може людина, намагаючись побачити себе такою, якою вона є, цього не домогтися?

— Так. Якщо в старанні людини присутня гординя, то побачити себе такою, якою вона є насправді, вона не зможе.

Треба вдивлятися в інших, як у дзеркало

Людина бачить себе краще, коли вона дивиться на інших, як у дзеркало. Кожного Бог наділив дарами, необхідним для того, щоб отримати користь, — незалежно від того, використає людина ні дари во благо чи ні. Якщо людина використає дароване їй з користю, то вона досягне досконалості. Наші недоліки — чи придбані вони від власної неуважності, чи успадковані від наших батьків — це теж наша власність. Кожен з нас повинен прагнути до того, щоб від цих недоліків звільнитися. А поки ми від них не звільнимося, нам потрібно "вдивлятися" у недоліки нашого ближнього і з'ясовувати для себе, де перебуваємо ми. Приміром, побачивши в ближньому якийсь недолік, треба відразу міркувати: "Дай-но подивлюся, можливо, такий самий недолік є і в мене". І, якщо ми дійсно знайдемо в собі цей недолік, треба докласти всіх зусиль, щоб від нього звільнитися.

— Геронде, а якщо помисел говорить мені, що в мене нема такого недоліку, як потрібно йому відповідати?

— Відповідай так: "У мене є інші — більші недоліки. Цей недолік мого ближнього, у порівнянні з моїми, мізерно малий". Адже іноді твої недоліки можуть у дійсності бути меншими, однак і зм'якшуючих провину обставин у тебе теж менше. Якщо людина досліджує себе подібним чином, то вона бачить, що її вади більші, ніж у її ближнього. А потім вона починає бачити в ближньому і його чесноти. "Дай-но я подивлюся, — каже така людина, — чи є ця чеснота в мене? Нема. Ох-ох-ох! Як же я ще далеко від того [духовного стану], у якому повинна перебувати!" Виконуючи таку роботу, людина від усього отримує допомогу, змінюється — у доброму значенні цього слова — і вдосконалюється. Вона дістає користь від святих, дістає користь від подвижників, дістає користь навіть від людей світу цього. Приміром, побачивши, як мирська людина не бере себе в розрахунок і жертвує собою, християнин, який здійснює над собою таку духовну роботу, каже: "А в мене є таке любочестя? Де там! Але ж я ще й духовна людина!" І, таким чином, він намагається наслідувати побачене добро. У нас — тобто у всіх людей — стільки роботи! Благий Бог премудрим способом все влаштовує для нашого блага.

Той, хто пізнає себе по-справжньому, має смиренність

— Геронде, я переважно виявляю свою гординю вчорашнім числом, уже після того, як впадаю у цей гріх.

— Завдання в тому, щоб ти побачила її до падіння. Якщо тобі кажуть, що ти зробила щось добре, не відчувай задоволення. Не давай похвалі прилипати, чіплятися за тебе.

— А що могло б мені в цьому допомогти?

— Пізнання себе. Якщо людина пізнала саму себе, то все — питання закрите. Після цього похвали стають сторонніми предметами: вони до неї вже не прилипають. Приміром, якщо людина знає, що вона голодранець, то до неї не може прилипнути помисел, що вона король. Якщо ти уявиш себе принцесою, це буде значити, що ти розумово відстала.

— А якби я вже заздалегідь була готова не приймати похвали, це сприяло б мені в брані, про яку ми говоримо?

— Звичайно, треба намагатися бути готовою. Іноді це буде в тебе виходити, а іноді й ні. Завдання в тому, щоб ти пізнала себе. Не пізнавши своєї ветхої людини, християнин не усмиряється. Тому не зможе відбутися духовне розщеплення його [егоїстичного] атома, необхідне для того, щоб вийти на духовну орбіту. І, таким чином, людина залишається на орбіті мирській.

— Геронде, а чи може моє пізнання себе бути неправильним?

— Та ми ж з тобою не говоримо про неправильний стан. Той, хто має про себе правильне уявлення, має смиренність. А коли людина смириться, обов'язково прийде Благодать Божа.

Людина, що здійснює роботу, необхідну для пізнання себе, схожа на того, хто глибоко вкопується в землю й знаходить у ній корисні копалини. Чим більше ми заглиблюємося в самопізнання, тим нижчими ми себе бачимо. У такий спосіб людина смиряється, проте десниця Божа її постійно піднімає. І коли людина нарешті пізнає себе, смиренність стає вже її станом і

Благодать Божа в обов'язковому порядку має право на "продовження оренди" [у її серці]. Гординя такій людині вже не загрожує. А ось той, хто не здійснює над собою подібного діяння, постійно додає до свого [духовного] сміття все нове і нове, нарощує свою купу сміття, якийсь недовгий час гордо сидить на її вершині й в остаточному підсумку скочується вниз.

Нам треба дізнаватися, чим ми хворі

— Геронде, я часто бачу недоліки інших людей і засуджую їх.

— А чи знаєш ти свою власну хворобу?

— Ні.

— Ось тому ти й знаєш хвороби інших. Якби ти знала свою власну хворобу, то про хвороби інших людей не мала б і поняття. Я кажу не про те, щоб ти не була спільником у їхньому болю, але щоб ти перестала аналізувати їхні недоліки. Якщо людина не займається собою, то лукавий знайде їй роботу, і ця людина буде займатися іншими. Однак, працюючи над собою, людина знає і себе, і свого ближнього. В іншому ж випадку [маючи помилкові уявлення], роблячи неправильні висновки про саму себе й підходячи з такими ж критеріями до інших, людина робить помилку й у ставленні до них.

— Геронде, а що найбільше допомагає людині виправитися?

— Насамперед, воля, бажання. Воля, бажання [виправитися] — це, певним чином, добрий почин. Потім людина повинна зрозуміти, що вона хвора, і почати приймати відповідні [духовні] антибіотики. Бо якщо [тілесно] хворий приховує свою хворобу, то в якийсь момент він — несподівано й сам не зрозумівши як — звалиться як підкошений, і лікарські засоби вже будуть для нього безсилі.

Скажімо, людина знає, що вона схильна до туберкульозу, і з цієї причини в неї нема апетиту. "Чому ти не їси?", — запитують її. "Е, — відповідає вона, — ця страва мені не дуже до смаку!" Потім у неї починається занепад сил, і вона ледве пересуває ноги. "Що з тобою, чому ти ледве плетешся?" — дивуються люди, "А мені, — відповідає вона, — подобається ходити повільно. Навіщо я буду носитися як очманіла!" Вона приховує, що в неї занепад сил і через це ледь пересуває ноги. Потім у неї починається кашель. "Чому ти кашляєш?" — запитують її люди. "Це в мене алергія!" — відповідає вона. Приховує, що сухоти вже вразили її легені й вони дуже хворі. Проходить ще якийсь час, і хвора починає харкати кров'ю. "А це що таке?!" — запитують її ближні. "Дурниця, — відповідає, — запалення слизової оболонки горла!"

— Геронде, і все це людина робить для того, щоб її хвороба залишилася непомітною для інших?

— Так, вона поводиться так, щоб приховати свою хворобу. Так вона її ховає-приховує, а потім туберкульоз переходить у швидкоплинну форму. Легені розкладаються, у хворого йде горлом кров, як із труби, яка лопнула, він валиться з ніг, і оточуючі дізнаються про його хворобу. Одначе хвороба вже зайшла в таку стадію, що допомогти йому непросто. А якби на самому початку хвороби він визнав, що причина його, приміром, трохи підвищеної температури — туберкульоз, що починається, і дав себе лікувати, то став би здоровішим від здорового. Так само й у духовному житті: той, хто виправдовує свої пристрасті, в остаточному підсумку піддається бісівському впливу, і це не може залишитися непоміченим. А знаєш, що буває, коли людина приймає бісівський вплив? Той, хто приймає бесівський вплив, оздоблюється, стає звіром, встає дибки, розмовляє з людьми зухвало, з безсоромністю і не приймає допомоги ні від кого.

Тому вся основа в тому, щоб спочатку чоловік пізнав свою недугу й тішився з цього. Опісля він повинен дати себе лікувати, приймати відповідні ліки. Крім того, він повинен бути вдячним своєму лікареві — духівникові, або Старцеві — і не противитися йому. Приміром, хворому роблять переливання крові: він простягає лікареві свою руку, дає проколоти вену, відчуває біль, але терпить, бо знає, що переливання йому допоможе. А як страждає той, кому роблять хірургічну операцію! Однак, незважаючи на страждання, хворий погоджується для того, щоб його прооперували і він одужав.

— Геронде, а якщо я знаю, що, приміром, чиєсь строге зауваження піде мені на користь, то чому я не приймаю це зауваження як щось приємне?

— Ну добре, хай приємного в зауваженнях не знаходиш. Але ти хоча б розумієш, що робиш невірно?

— Так, розумію.

— Ну, коли розумієш, це вже дещо. Дивися: гірку-прегірку пігулку хворий приймає охочіше, ніж солодку карамельку, тому що розуміє: пігулка принесе йому користь. Не прийнявши гірких ліків, хворий не зцілиться. Людина повинна пізнати свою неміч, прийняти відповідні [духовні] ліки для того, щоб потім її зміцнив Христос.

[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Духовна боротьба". Том 3. ]

[ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Духовна боротьба". Том 3. ]

[ Cкачати книгу в аудіоформаті: Старець Паїсій Святогорець "Духовна боротьба". Том 3. (на російській мові) ]

[ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" ]

Паїсій Святогорець "Слова" (українською):		Паисий Святогорец "Слова" (на русском):
[ Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" Том I ] [ Паїсій Святогорець "Духовне пробудження" Том II ] [ Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" Том III ] [ Паїсій Святогорець "Сімейне життя" Том IV ] [ Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" Том V ]		[ Паисий Святогорец "С болью и любовью о современном человеке" Том I ] [ Паисий Святогорец "Духовное пробуждение" Том II ] [ Паисий Святогорец "Духовная борьба" Том III ] [ Паисий Святогорец "Семейная жизнь" Том IV ] [ Паисий Святогорец "Страсти и добродетели" Том V ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!