 |
|
|
|
|
Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець
Слова. Том 3.
Духовна боротьба
Частина третя - Про гріх і покаяння
"Справжнє покаяння полягає в тому,
щоб спершу, усвідомивши свою провину,
людина відчула біль,
попросила у Бога прощення
й уже після цього висповідалася.
У такий спосіб приходить
божественна розрада. Тому я
завжди раджу людям каятися і
сповідатися. Тільки сповідатися
(без покаяння)
я не раджу ніколи".
 Очищення
серця
- Геронде, Христос спроможний поміститися в серці будь-якої людини?
— Христос вміститися здатен, тільки ось люди не здатні Його вмістити,
тому що не намагаються виправитися. Щоб Христос у нас помістився, наше
серце повинно очиститися. "Серце чисте сотвори в мені, Боже..."1.
— Геронде, а чому дикі тварини не завдають шкоди святим?
— Коли люди втихомирюються, дикі тварини теж утихомирюються й визнають
людину своїм володарем. У Раю до гріхопадіння Адама і Єви дикі звірі їх
благоговійно облизували, а після гріхопадіння почали на них кидатися,
щоб розірвати. Коли людина повертається в стан, у якому перебувала до
гріхопадіння, тварини знову визнають її своїм паном. Одначе сьогодні зустрічаються
люди, які гірші, ніж тварини, гірші, ніж змії. Вони використовують у корисливих
цілях безпритульних дітей, відбирають у них гроші, а коли бачать, що над
ними згущаються хмари, викликають поліцію, звалюють на малолітніх усю
свою провину й навіть здають їх у будинки для божевільних. Тому сто сорок
сьомий псалом, який преподобний Арсеній Каппадокійський читав для того,
щоб дикі тварини стали смирними й не робили зла людям, я читаю з тією
метою, щоб стали смирними люди й не робили зла ні подібним собі людям,
ні тваринам.
— Геронде, а яким чином людина повертається в стан, у якому
перебувала до гріхопадіння?
— Повинно очиститися серце. Треба здобувати душевну чистоту — тобто
щирість, чесність, несвоєкорисливість, смиренність, доброту, незлобивість,
жертовність. У такий спосіб людина споріднює себе з Богом, й у ній почиває
Божественна Благодать. Якщо в людини є тілесна чистота, але нема чистоти
душевної, Бог не перебуває в ній, тому що в такій людині живуть лукавство,
гордість, злість і подібні пристрасті. її життя — суцільний обман. Починайте
свій подвиг саме з цього — зі старання здобувати душевну чистоту.
— Геронде, а чи можна за один раз викорінити якусь погану звичку?
— Насамперед людина повинна зрозуміти, що ця звичка їй шкодить. Зрозумівши
це, вона повинна захотіти почати боротьбу, щоб позбутися цієї звички.
Для того, щоб викорінити погану звичку одним махом, треба володіти великою
силою волі. Мотузка, поступово протерши рівчик в криничному зрубі, вже
не зісковзує ні вправо, ні вліво. Так і будь-яка звичка поступово протирає
рівчик в серці й потім виходить із цього рівчика з трудом. Тому треба
бути дуже уважним, щоб не набувати поганих звичок, тому що потім буде
потрібна чимала смиренність і велика сила волі, щоб їх викорінити. Як
казав священик Тихон: "Добра звичка, синку, — це чеснота, звичка
погана — пристрасть".
Але, що не кажи, я переконався в тому, що якщо, подвизаючись, людина
все одно продовжує оступатися й не міняється, то причина в її егоїзмі,
себелюбстві й своєкорисливості. Такій людині не вистачає смиренності й
любові, і це перешкоджає божественному втручанню. Сама людина не дає Богові
їй допомогти. Приміром, якщо Бог допоможе такій людині перебороти якусь
пристрасть, то вона припише це собі й загордиться, тому що вирішить, що
справилася зі своєю пристрастю сама — без Божої допомоги.
Визволення від гріховної пітьми
— Геронде, якщо людина забруднить себе [гріхами] після Святого
Хрещення, то це дуже тяжко?
— Залежить від того, наскільки вона себе забруднить. Один вимажеться
весь з голови до ніг, інший — заплямується тільки ледь-ледь, у когось
— одна брудна пляма, у когось дві...
— А які гріхи бруднять Благодать Святого Хрещення — тяжкі?
— Ну звичайно, смертні гріхи опоганюють Святе Хрещення, і тоді Божественна
Благодать теж віддаляється від християнина. Звичайно, Вона не полишає
його [зовсім], як і Ангел Хоронитель його не полишає. Пам'ятаєте, що сказав
диявол ідольському жерцеві, на дочці якого хотів оженитися один чернець?
"Не квапся. Цей чернець залишив Бога, але Бог його ще не покинув"2.
— Геронде, а чи можна жити в пітьмі гріха й не відчувати цього?
— Ні, відчувають всі, але тільки в людей є байдужість. Для того, щоб хтось
прийшов до світла Христового, він повинен захотіти вийти з гріховної пітьми.
Візьмімо як приклад людину, котра опинилася в темному льосі й помилково
зачинила за собою двері. Побачивши, як через якусь дірочку в льох пробивається
промінь світла, вона йде на це світло, потрошки розширює отвір, знаходить
двері й виходить назовні. Так само й людина, що перебуває в пітьмі гріха:
з того моменту, як вона відчує добро необхідністю й у неї ввійде добра
стурбованість, вона буде докладати зусиль, щоб вийти з цього мороку. Сказавши:
"Те, що я роблю, — неправильно, я збилася зі шляху", людина
смиряється, до неї приходить Благодать Божа, і в подальшому вона живе
правильно. Але якщо в людину не ввійде добра стурбованість, то виправитися
їй непросто. Приміром, хтось сидить у замкненому приміщенні й почувається
погано. Ти кажеш такій людині: "Встань, відкрий двері, вийди на свіже
повітря й прийдеш до себе", а вона у відповідь починає: "Вийти
на свіже повітря я не можу. Але скажи, чому я замкнена у чотирьох стінах
і не можу дихнути? Чому тут нема свіжого повітря? Чому Бог посадив мене
сюди, а іншим дав можливість насолоджуватися волею?". Ну хіба можна
допомогти такій людині? Знаєте, скільки людей мучаться, тому що не слухають
того, хто може надати їм духовну допомогу? Гріхом людина перетворює земний
рай у земну пекельну муку. Якщо душа забруднена смертними гріхами, то
людина переживає демонічний стан: стає дибки, мучиться, не має в собі
миру. І навпаки: мирний той, хто живе з Богом, спрямовує свій розум у
божественні смисли й постійно має добрі помисли. Така людина живе в земному
раю. У неї є щось відчутно інше, ніж у того, хто живе без Бога. І оточуючі
це теж помічають. Ось це і є Божественна Благодать, що видає людину, навіть
якщо вона прагне залишитися невідомою.
Гріхи по добрій волі
Нам варто бути дуже уважними до гріхів по добрій волі, тому що наша воля
— це і є те, на що зверне Свою увагу Бог [коли буде нас судити]. Гріхи,
які ми вчинили через неуважність, не настільки тяжкі. У деяких гріхів
є й пом'якшувальні обставини, незважаючи на те, що бути гріхами вони однаково
не перестають.
Крім цього, якщо ми грішимо, не бажаючи цього, то Бог влаштовує все так,
щоб наша помилка була використана для чогось доброго. Це не значить, що
нам потрібно було згрішити для того, щоб це "добре" відбулося,
— просто Бог використає наш гріх во благо і [з цього] виходить щось добре,
оскільки ми згрішили, не бажаючи цього. Проте, якщо ми каємося в гріху,
вчиненому нами свідомо, то нам [самим] треба молитися, щоб результатом
нашого гріха не стало якесь зло.
— Геронде, а як спасся той чернець, про якого говориться в "Евергетіносі"?
Він десять років щодня впадав у той самий гріх, але щодня приносив за
нього покаяння3.
— Чернець, про котрого йде мова, був якимось чином поневолений пристрастю,
полонений нею. У нього не було поганого налаштування, але він не дістав
допомоги, його підштовхнули до зла Тому він мав право на божественну допомогу.
Він боровся, страждав, він щиро каявся. І, зрештою, Бог його спас. Бачиш
як: у людини може бути добре налаштування, але якщо вона не отримає допомоги
в дитинстві та захопиться злим, то потім їй вже важко буде зіпнутися на
ноги. Людина намагається [встати], знову падає, знову піднімається...
Тобто вона бореться. Бог не залишить таку людину. Бо ж нещасна долучає
власне невелике старання, вона просить божественної допомоги й здійснює
гріх незловмисно. Приміром, людина вирушає в дорогу, не маючи наміру вчинити
гріх. Але, йдучи цим шляхом, вона піддається якійсь спокусі й впадає в
гріх. Потім вона кається, намагається [звільнитися від гріха], але їй
знову влаштовують якусь пастку, і нещасна, не будучи налаштованою робити
щось погане, знову падає й знову кається. У такої людини є зм'якшуючі
провину обставини. Адже вона не хоче робити щось погане, але захоплюється
злом, а потім кається. Але якщо хтось каже: "Для того, щоб домогтися
цієї мети, мені потрібно скоїти таку-то несправедливість, для того, щоб
домогтися чогось ще, треба піти на таке-то лукавство" — тощо, то
він грішить навмисно, усвідомлюючи, що робить. Тобто така людина будує
свій гріховний план і разом з дияволом складає програму здійснення того
чи іншого гріха А це дуже негоже, оскільки [гріх] скоюється із заздалегідь
обміркованим наміром. Така людина не впадає в якусь спокусу, але приступає
до здійснення гріха разом зі самим спокусником. Вона ніколи не дістане
божественної допомоги, тому що не має на неї права. Зрештою такі люди
помирають нерозкаяними.
Але й той, хто каже, що покається в старості, — як може бути впевненим
в тому, що встигне покаятися й смерть не застане його несподівано? Пам'ятаю
одного підрядника, який жив гріховно. "Ось зістарюся, — казав він,
— поїду до Єрусалима, омиюся в Йордан-ріці, і всі мої гріхи зітруться
з пам'яті". І він продовжував жити, як жив. Нарешті, коли він дійшов
до того, що в нього більше не було сил грішити — ходив і то ледь-ледь,
— вирішив їхати до Єрусалима. "Слухай, — сказав він одному зі своїх
майстрів, — вирішив я поїхати в Єрусалим, обмитися в Иордан-ріці".
— "Е, хазяїне, — відповів йому той, — якщо ти чистий, то доїдеш,
якщо нечистий — не доїдеш". Як ніби напророчив! Тільки-но підрядник
доїхав до Афін, щоб оформити необхідні документи, як помер. Якісь люди
забрали всі його гроші, відвезли його в похоронне бюро й звідти в труні
надіслали назад — у його місто.
Будемо робити добро заради любові до Христа
— Геронде, коли я думаю про грядущі тяжкі роки, мене опановує
страх.
— Чого ти боїшся? Можливо, ти боїшся потрапити до пекла і мучитися разом
з тангалашками? Я розумію, якщо ти говориш так: "Христе мій, допоможи
мені удостоїтися Раю, щоб не заподіяти Тобі болю. Бо Тобі буде дуже тяжко
знати, що я в пеклі після всього того, що Ти для мене зробив". Але
в бажанні опинитися в Раю задля того, щоб тобі було добре, любочестя нема.
Я кажу це не для того, щоб ми почали жити розхлябано, безчинствувати й
потрапили в пекельну муку. Але іноді в людини з'являється свого роду пристрасть:
"Буду робити добро задля того, щоб не позбутися Раю". Якщо ж
у нас є любочестя, то ми станемо міркувати в такий спосіб: "Стільки
нещасних людей, які не зазнали навіть трохи істинної радості в цьому житті,
будуть мучитися в пеклі, а я буду думати про себе?" Скажу вам відверто:
питання про те, буду я в Раю чи в пеклі, мене не займає. Я сам уже відкинув
себе вбік. Питання про те, чи буду я в Раю, не займає мене не тому, що
я не хочу бути поруч із Христом, ні. Але я не ставлю перед собою мети
робити добро для того, щоб у такий спосіб заробити собі Рай. "Навіть
якщо Ти відкинеш мене вбік, Христе мій, — кажу я, — я не ображатимуся:
бо ж Раю я недостойний".
Сьогодні наше життя безрадісне й тяжке, тому що зменшилися героїзм, любочестя.
Навіть духовні люди думають, як дріб'язкові торговці, і доходять до того,
що живуть нібито духовним життям. Вони прагнуть урвати від життя будь-яке
задоволення, поки воно не перейшло в гріх. "Це [уже] гріх [або ще
не гріх]? — прораховують такі люди. — Ні, [ще] не гріх. Виходить, я можу
цим насолодитися". Наприклад, до посту ставляться так: "Ага,
завтра в нас що: п'ятниця. Ну то що ж, виходить, сьогодні за п'ять до
дванадцятої ночі можна їсти м'ясо. Неси, поїмо! Ні, після дванадцятої
вже не можна — починається нова доба і буде гріх". Тобто такі люди
хочуть і земним життям насолодитися і Раю не позбутися. Тобто вони ставляться
до гріха й до пекельної муки подібно до дріб'язкових торговців. Одначе
якби вони мислили любочесно, то казали б [собі] так: "Христос перетерпів
Розп'яття і стільки вистраждав заради мене! То хіба я можу поранити Його
своїм гріховним вчинком? Я не хочу опинитися в пекельних муках ні з якої
іншої причини, крім тієї, що я не зможу витримати страждань Христа, Котрий
буде бачити, що я перебуваю в пеклі".
Не будемо робити добро з розрахунком, що ми дістанемо за нього винагороду,
але станемо подвизатися заради любові до Христа. Постараємося, щоби все,
що ми робимо, було чистим, відбувалося заради Христа. Будемо уважними,
щоб [у наших діях] не було людського начала, догоджання собі, своєкорисливості
й такого іншого. Будемо пам'ятати про те, що Христос бачить нас, спостерігає
за нами, і постараємося не засмучувати Його. У протилежному разі наша
віра й наша любов розповзаються по швах.
І якщо ми придивимося до всього, що робимо в духовному житті: до подвижництва,
до посту, до чування й тому подібного, то побачимо, що всі [ці засоби]
зміцнюють і наше тілесне здоров'я. Хтось [подвизаючись] спить на жорсткому
ліжку? І лікарі радять те ж саме: "Спи на твердому, тому що спати
на м'якому шкідливо". Хтось б'є поклони? Багато хто займається гімнастикою,
щоб зміцнити м'язи. Хтось ще задовольняється коротким сном? Адже довгий
сон одурманює людину. Хіба не кажуть: "Ця людина як сонна муха, а
ось та — молодець, не позіхає"? Тобто духовні вправи, які робить
людина, зміцнюють і її тілесне здоров'я. А крім того, людина дістає більшу
користь від помірності. Бо і ті, хто займаються науковими дослідженнями
й тому подібним, намагаються жити доброчесно, щоб їхні голови були не
запаморочені, а мали ясність думки. Звичайно, не в цьому мета нашої [чернечої]
помірності, але одним з результатів духовних вправ, які ми робимо, є саме
та користь, до якої прагнуть люди мирські. Ми здійснюємо духовне, і через
це духовне отримуємо й тілесне здоров'я.
Спокуси в нашому житті
Бог допускає спокуси відповідно до нашого духовного стану. В одному випадку
Він допускає нам зробити якусь помилку, приміром, проявити невелику неуважність
у чомусь, щоб наступного разу ми були уважними й уникли або, краще сказати,
попередили більше зло, яке готувався зробити нам тангалашка. В іншому
випадку Він дозволяє дияволу спокушати нас для того, щоб нас випробувати.
Тобто [у цьому випадку] ми складаємо іспити і замість зла диявол робить
нам добро. Пригадайте Старця Філарета, який скорбів: "Чадо, Бог залишив
мене — сьогодні не було жодної спокуси!"4. Старець хотів боротися
зі спокусами щодня — щоб діставати від Христа переможний вінець.
Людина сильна, подібна до Старця Філарета, не уникає спокус, але просить
Христа: "Христе мій, пошли мені спокуси і дай мені силу боротися".
Одначе людина слабка скаже інакше: "Христе мій, не допусти мені впасти
у спокусу". "/ не введи пас у спокусу..."5. Однак часто,
потрапляючи в якусь спокусу, ми починаємо нарікати: "Ну не можна
ж так! Бо ж я теж людина, я більше не можу!", тоді як нам би слід
сказати: "Я не людина, я людський покидьок. Боже мій, допоможи мені
стати людиною!" Я не закликаю до того, щоб ми самі прагнули до спокус.
Але, коли спокуси приходять, ми повинні зустрічати їх витримкою й молитвою.
Під час будь-якої духовної зимової негоди будемо з терпінням і надією
чекати духовної весни. Найбільші спокуси, як правило, проносяться, як
ураган. І якщо в той момент, коли вони навалюються, нам вдається їх уникнути,
то бісівське полчище, пролетівши [над нами], несеться далі, а ми звільняємося
від небезпеки. Коли людина з'єднується з Богом, у неї вже не буває спокус.
Хіба може диявол зробити зло Ангелові? Ні: [наближаючись до нього] він
згоряє сам.
Духовне життя дуже просте й легке. Це самі ми, подвизаючись неправильно,
його так ускладнюємо. Доклавши трохи старання й маючи при цьому велику
смиренність і довіру до Бога, людина може досягти значного успіху. Бо
там, де смиренність, дияволу нема місця. А там, де нема диявола, нема
і диявольських спокус.
— Геронде, чи може людина впасти в якийсь гріх за допуском Божим?
— Ні, говорити, що Бог допускає нам грішити, — це дуже велика помилка.
Бог ніколи не допускає, щоб ми впадали в гріх. Це самі ми допускаємо собі
[давати дияволу привід], а потім він приходить і починає нас спокушати.
Наприклад, маючи гординю, я відганяю від себе Божественну Благодать, від
мене відступає мій Ангел Хоронитель, і до мене приступає інший "ангел"
— тобто диявол. У результаті я зазнаю повної невдачі. Але це не Боже потурання,
а сам я допустив диявола [підштовхнути мене до гріха].
— Геронде, а чи правильно говорити про якесь своє падіння: "Це
спокусник мене підштовхнув?"
— Мені теж часто доводиться чути від декого, що в його стражданнях винен
спокусник, тоді як насправді ми самі винні в тому, що неправильно ставимося
до того, що з нами відбувається. А крім того, спокусник — він же і є спокусник.
Хіба він стане втримувати нас від зла? Він робить свою справу. Не треба
звалювати всю провину на нього. Один послушник жив у келії разом зі своїм
Старцем. Одного разу, коли Старець ненадовго відлучився, послушник взяв
яйце, поклав його на кільце ключа — пам'ятаєте ті стародавні амбарні ключі?
— і став присмажувати яйце на свічці! Раптом повертається Старець і застає
його за цим заняттям. "Що це ти там робиш?" — "Та ось,
Геронде, лукавий підбив мене спекти яєчко!" — став виправдовуватися
послушник. Раптом у кімнаті пролунав страшний голос: "Ну ні, такого
рецепту я раніше не знав! Від нього навчився!". Диявол іноді спить,
але ми самі провокуємо його [нас спокушати].
У грішників є багато вихідного матеріалу для смиренності
Ті, хто колись жили гріховним життям, а згодом, покаявшись, почали жити
духовно, повинні з радістю приймати приниження і скорботи, які їм випадають,
тому що, приймаючи їх, вони розплачуються з колишніми боргами. Ми бачимо,
що преподобна Марія Єгипетська, яка колись жила гріховно, покаялася й
змінила своє життя, її мучили мирські похоті. Проте, для того щоб прогнати
ці похоті, преподобна вступила у велику боротьбу. Диявол говорив їй: "Ну
що ти втратиш, якщо одним оком глянеш на Олександрію? Я ж не підштовхую
тебе бігти туди на гульки! Ти тільки трішки подивися на неї здалеку!"
Але Свята навіть і не глянула в той бік. Яке ж у неї було покаяння! В
інших преподобних жон, котрі не жили раніше мирським життям, такої брані
не було. А в преподобної Марії, яка мирським життям жила, була й брань.
Це страждання [через брань] — припікання гріховних ран. У такий от спосіб
і перші, і другі підходять до кінця в однаковому [духовному] стані.
— Геронде, а у випадках, як із преподобною Марією Єгипетською,
той, хто подвизається, зовсім не має божественної втіхи?
— Та чому ж не має! Має, та ще скільки! Преподобна Марія досягла такої
духовної міри, що при молитві піднімалася на лікоть від землі.
Великі грішники, пізнавши самих себе, природно, мають багато вихідного
матеріалу для смиренності. Звичайно, будь-яке падіння залишається падінням.
Але падіння — це ще й вихідний матеріал, "сировина" для смиренності
й молитви. Гріхи, які використовуються грішником для смиренності, однаково
що гній, яким ми удобрюємо ґрунт. То чому ж не використати цю речовину
для удобрювання ниви своєї душі, щоб вона стала родючою й дала врожай?
Тобто людина, що вчинила великі гріхи, відчувши, наскільки велика її провина,
і сказавши: "Я не повинен піднімати голову й дивитися на людину",
сильно смиряється й тому приймає велику Благодать. Вона стійко, без збоїв
процвітає і може досягти чималої [духовної] міри. А той, хто великих гріхів
не робив, не налаштувавши себе правильно, не буде казати: "Бог зберіг
мене від багатьох небезпек, а я настільки невдячний. Я грішніший за найбільшого
грішника". Така людина духовно поступається грішникові, який усмиряє
себе.
Пригадайте хоча б фарисея й митаря6. У фарисея були діла, але була й гординя.
А в митаря були гріхи, однак він визнавав їх, сокрушався, смирявся — а
це і є те головне, чого хоче від людини Христос. Тому — легким способом
— митар спасся. Бачили, як зображений фарисей на одній іконі? Він показує
на митаря пальцем: "Я не такий, як він!" Бідолашний митар, ховаючись
за колоною, і очей не сміє підняти, щоб розглянутися навколо. А фарисей
показує Христові пальцем, де перебуває митар! Ви звернули на це увагу?
Можна подумати, Христос Сам не знав, де ховався митар! І ось, незважаючи
на те, що фарисей виконував зовнішні приписи закону, все це не принесло
йому ніякої користі. Що творить гординя! Грішник, у якого нема смиренності,
має митареві гріхи і фарисейську гординю. Подвійні "дари"! Як
кажуть в Епірі7 , "і вошивий, і паршивий".
Щоб стати духовно здоровими, постарайтеся, наскільки можливо, очиститися
від духовних токсинів — тобто пристрастей.
Зноски:
1 Пс 50:12
2 Див.: Древний Патерик. М., 1899. С 87.
3 Див.: ΕΰεργετιναςΤ.Α', ' Αθήάι, 1996.Σ.
34 і далі.
4 Див.: Старец Паисий. Отцы-святогорцы и святогорские истории. Свято-Троицкая
Сергиева Лавра. 2001. С. 63.
5 Лк.11:4.
6 Див.: Лк. 18:9-14.
7 Епір — область в Західній Греції. — Прим, перекл.
[ Повернутися до
змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Духовна боротьба".
Том 3. ]
[ Cкачати книгу:
Старець Паїсій Святогорець "Духовна боротьба". Том 3. ]
[ Cкачати
книгу в аудіоформаті: Старець Паїсій Святогорець "Духовна боротьба".
Том 3. (на російській мові) ]
[ Купити книгу
- Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" ]
Нагору
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
| Підписатись на розсилку |
|
|
|
| Християнські ресурси |
|
|
|
| Нове на форумі |
|
|
|
| Проголосуй! |
|
|
|
|
[