Про те, як приймати несправедливість

Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець

Слова. Том 3.

Духовна боротьба

Частина друга - Про справедливість і несправедливість

"О, якби всі люди чинили
зі мною несправедливо! Кажу вам
зі всією щирістю: найсолодшу
духовну радість я відчув серед
несправедливості"

Треба правильно налаштувати себе стосовно несправедливості

- Геронде, коли зі мною чинять несправедливо, моє серце озлоблюється.

— Щоб воно не оздоблювалося, ніколи не думай ні про те, що винен той, хто чинить з тобою несправедливо, ні про те, наскільки велика його провина, а помізкуй краще про те, наскільки винна ти сама. Подивися: коли люди сваряться, кожен з них стверджує, що має рацію саме він. Тому люди й перебувають у постійних протиріччях. Приміром, двоє йдуть у поліцію й, показуючи один на одного, навперебій стверджують: "Він мене побив!" Проте жоден з них не каже про те, скільки іншому дісталося від нього самого! Куди там — кожен ще й у суд на свого кривдника подає.

Якби ми розважали про те, що найбільшу зі всіх несправедливість взяв на Себе Христос, то приймали б несправедливість з радістю. Будучи Богом, Він через велику любов зійшов на землю й на дев'ять місяців вклав Себе в утробі Пресвятої Богородиці. Потім тридцять років Він був безвісним, з п'ятнадцяти до тридцяти років працював на євреїв теслею. А знаєте, які тоді були інструменти? У ті часи користувалися дерев'яними пилками з дерев'яними зубцями. Йому давали усілякі дошки й казали: "Зроби те, зроби інше..." Але як було стругати ці дошки? Спробуй-но постругати тим незграбним залізяччям, яке вживали тоді замість рубанків! Знаєш, який це був тяжкий труд? І після цього — три роки страждань. Заради проповіді пройшов Він босоніж всю [їхню землю] вздовж і впоперек. Він зцілював хворих, отверзав очі сліпим, а вони всі вимагали від Нього знамень. Він виганяв бісів з одержимих, а невдячні люди називали біснуватим Його Самого. Про Нього було стільки пророцтв і передбачень, Він здійснив стільки чудес, але, незважаючи на все це, зрештою Його піддали знущанням і віддали на Хресну Смерть.

Тому ті, хто терпить несправедливість, є найулюбленішими Божими чадами. Бо, терплячи несправедливість, ці люди носять у своєму серці Христа, який потерпів несправедливо. У засланні чи у в'язниці вони радіють так, немов перебувають у Раю, тому що Рай — там, де Христос.

— Геронде, а чи може ноша людини виявитися для неї непосильною?

— Бог не допускає, щоб ноша перевищувала наші сили. Це нерозважливі люди звалюють на плечі інших непосильний тягар. Часто Благий Бог допускає добрим людям пройти через руки злих, щоб вони зібрали небесну винагороду.

— Геронде, а чи має невдоволення зв'язок з невдячністю?

— Так. Може бути й таке: інші [роблячи людині зауваження] піклуються про її благо, але вона цього не розуміє, відчуває себе несправедливо скривдженою і висловлює невдоволення. Якщо така людина не стежить за собою, вона цілком може вважати, що з нею чинять несправедливо навіть тоді, коли вона робить якусь помилку і її просять бути уважнішою.

У такий спосіб вона може дійти й до безсоромності. Наприклад, черниця, обприскуючи оливкові дерева, наливає в розчин занадто багато отрутохімікату й спалює на деревах листочки. їй роблять зауваження, а вона, замість того щоб усвідомити свою помилку й сказати: "Простіть й благословіть", відчуває себе несправедливо скривдженою і плаче. "Вони чинять зі мною несправедливо, — думає вона. — Якби листя на деревах пожерла сарана, вони не сказали б ні слова! А зараз, коли це листя зіпсувала я, вони підняли такий лемент! Ах, Христе мій, тільки Ти мене розумієш". І давай собі заводити! Така черниця навіть може відчувати радість, думаючи про винагороду за ту "несправедливість", яку перетерпіла, і дякувати за це Христові! Такий стан — велика облуда.

Радість від прийняття несправедливості

— Геронде, чи є чистою та радість, що я відчуваю, коли мене розпікають за якусь мою провину?

— Дивися, без нарікання, але з радістю та словами: "Слава Тобі, Боже, так мені й треба!" — приймаючи наганяй за зроблені помилки, ти будеш мати половину радості. Але якщо тебе сварять незаслужено, безневинно з твого боку, і ти приймаєш догану з добрим помислом, то твоя радість буде повною. Я не спонукую тебе до того, щоб ти сама напрошувалася на несправедливість, оскільки в цьому випадку тангалашка вкине тебе в гординю, але закликаю до того, щоб ти приймала несправедливість, коли вона приходить сама собою, і втішалася з цього приводу.

Існують чотири стадії ставлення до несправедливості. Приміром, хтось тебе несправедливо б'є. Якщо ти перебуваєш на першому щаблі, то даєш йому здачі. Якщо перебуваєш на другому, то відчуваєш у собі дуже сильне збентеження, але стримуєшся й нічого не говориш. На третій стадії ти вже не бентежишся, а на четвертій почуваєш більшу радість і дуже втішаєшся душею. Якщо людину в чомусь несправедливо звинувачують, то, довівши, що ці звинувачення непереконливі, вона реабілітує себе й отримує задоволення. У цьому випадку вона відчуває радість мирську. Однак, ставлячись до несправедливості духовно, з добрим помислом і не піклуючись про те, щоб довести свою невинність, вона зазнає радості духовної. Тобто в цьому випадку вона має в собі божественну втіху й славослів'я Бога стає її станом. Знаєте, яку радість зазнає душа людини, коли її несправедливо скривдять і вона при цьому не виправдовується, домагаючись, щоб їй сказали "молодець" або "вибач"? І радість, яку переживає така душа зараз, терплячи несправедливість, більша, ніж та радість, якої вона зазнала б у випадку, коли б їй вдалося виправдатися. Ті, хто досягає такого стану, бажають віддячити своєму кривдникові як за радість, що той подарував їм у житті земному, так і за радість, яку він забезпечив їм у вічності. Наскільки ж духовне відрізняється від мирського!

У житті духовному інша система вимірів. Якщо ти залишаєш якусь некрасиву або негідну річ собі, то відчуваєш себе прекрасно. Якщо віддаєш її іншому, то почуваєшся недобре. Якщо ти [не нарікаючи] приймаєш несправедливість і виправдовуєш свого ближнього, то у своєму серці ти приймаєш багаторазово неоправданого Христа. Тоді за існуючим [духовним] законом Христос "продовжує строк оренди"1 твого серця. Він залишається в ньому й сповнює тебе миром і радуванням. Ах, голубчики мої, спробуйте й ви пережити цю радість самі! Навчіться тішитися не тією мирською радістю, а цією — духовною. Коли ви цьому навчитеся, у вас щодня буде Великдень.

Нема радості більшої, ніж та, котру відчуваєш, приймаючи несправедливість. О, якби всі люди поводилися зі мною несправедливо! Кажу вам зі всією відвертістю:, найсолодшу духовну радість я відчув серед несправедливості. Знаєте, як я радуюся, коли хтось називає мене спокушеним? "Слава Тобі, Боже, — кажу я, — бо за ці слова я дістану винагороду. А ось якщо мене назвуть святим, то я стану боржником". Нема на світі речі більш солодшої, ніж [прийнята тобою] несправедливість!

Одного разу вранці хтось постукав у залізне калатало біля хвіртки моєї Келії. Було ще занадто рано, щоб приймати відвідувачів. Я подивився у вікно й побачив юнака з просвітленим обличчям. Я зрозумів, що, раз Благодать Божа так його "видає", значить що він на власному досвіді пережив щось духовне. Тому, хоча в мене й були невідкладні справи, я залишив їх, відчинив йому двері, завів у Келію, приніс йому води й, бачачи, що в ньому приховане щось духовне, обережно почав розпитувати про його життя. "Ким працюєш, молодче?"-запитав я його. "Яка там, отче, робота, — відповів він. - Адже я виріс у в'язниці. Зараз мені двадцять шість років, і більшу частину свого життя я провів там". — "Що ж ти такого накоїв, що опинився у в'язниці?" — запитав я, і він відкрив мені своє серце. "З дитячих років, — почав він свою розповідь, — мені було дуже боляче бачити нещасних людей. Я поіменно знав усіх, хто страждає й відчуває нестатки, — не тільки в нашому приході, але й в інших. Наш парафіяльний священик і староста приходу все збирали й збирали гроші, витрачаючи їх на будівництво різних будинків, залів, на благоустрій храму тощо, а бідні, нужденні сім'ї залишалися зовсім нікому не потрібними. Я не беруся судити, чи була дійсна потреба у всіх цих будівлях, але просто кажу про те, що я бачив безліч знедолених. Ну і тоді я й став таємно брати зібрані на пожертвування гроші. Я брав не всі, а скільки було необхідно. На крадені гроші купував продукти, різні [необхідні] речі й залишав це під дверима бідняків. Відразу після цього, не бажаючи, щоб по підозрі в крадіжці схопили ні в чому не винну людину, я приходив у поліцію й казав: "Я вкрав гроші з церкви і їх витратив". Більше не говорив нічого. Мене били, називали "шпаною" й "злодієм", але я мовчав. Потім саджали у в'язницю. Так тривало кілька років. У нашому місті тридцять тисяч мешканців, всі вони про мене чули й інакше, як "шпаною" й "злодієм", не величали. А я мовчав і відчував радість. Якось я просидів у в'язниці повних три роки. Іноді мене саджали за самою лише підозрою в крадіжці — безвинно з моєї сторони, і коли затримували справжнього злочинця, мене відпускали. А якщо винного в злочині, якого я не робив, не знаходили, я відсиджував у в'язниці весь призначений цьому злодієві термін. Тому, отче мій, я й сказав тобі, що більшу частину свого життя провів у в'язницях".

Уважно вислухавши його розповідь, я відповів: "Ось що, хлопче. Хоч усе, що ти мені розповів, і здається, на перший погляд, хорошим, але насправді нічого доброго в цьому нема. Більше так не роби. Я тобі дещо пораджу. Послухаєшся моєї поради?" — "Послухаюся, отче", — відповів він. "Зі свого рідного міста тобі потрібно виїхати, — сказав я. — Поїдь туди, де тебе не знають, — у місто таке-то. Я подбаю про те, щоб ти зійшовся там з добрими людьми. Починай працювати й, скільки зможеш, допомагай знедоленим, ділися з ними останнім шматком хліба, тому що це має більшу ціну [ніж те, що ти робив дотепер]. Але навіть якщо людина не має що дати жебракові й у неї болить від цього серце, то вона дає йому милостиню вищого порядку. Вона дає йому милостиню кров'ю свого серця. Адже якщо людина дає милостиню з того, що має, то при цьому вона відчуває й радість, а ось якщо вона не має що дати, то вона відчуває в серці біль". Вислухавши мене, юнак пообіцяв послухатися моєї поради й пішов у радісному стані духу.

Минуло сім місяців. Одного разу я отримав листа з в'язниці Корідаллу2. Відкривши конверт, прочитав таке: "Отче мій, ти, звичайно, здивуєшся тому, що після скількох отриманих від тебе порад і даних тобі обіцянок я пишу тобі знову з в'язниці. Але знай, що цього разу я відсиджую строк, який вже відсидів раніше. Сталася якась судова помилка. Слава Богу, що серед людей нема справедливості: бо якби вона існувала, це було б несправедливістю стосовно людей духовних, які втрачали б тоді небесну винагороду". Прочитавши останні слова, я був вражений цим парубком, який настільки гаряче взявся за життя духовне й настільки глибоко збагнув найглибший сенс життя взагалі. Злодій заради Христа! Він мав у собі Христа Він не міг стримати себе від радості, яку переживав. Він переживав божественне навіженство, святкову втіху!

— Геронде, ця втіха походила від того, що люди вкривали його ганьбою?

— Ця радість походила від того, що він терпів несправедливість. Він був мирською людиною — не читав ні Житій Святих, ні творів Святих отців, і незважаючи на те, що його незаслужено били, саджали у в'язницю, незважаючи на те, що в місті його вважали шпаною, негідником і злодієм, незважаючи на те, що його ославляли й соромили, — незважаючи на все це, він не виправдовувався й до всього ставився настільки духовно! Парубок — а піклувався не про те, як відновити свою репутацію, а про те, як допомогти іншим. Великих, справжніх злодюг часто не ув'язнюють жодного разу, а цього бідолаху двічі ув'язнили за ту саму крадіжку. А скільки разів його ув'язнювали безневинно — поки не знаходили справжнього злочинця! Однак тієї радості, що зазнавав він, не зазнавали навіть всі мешканці того міста — разом узяті. Тридцять тисяч їхніх радостей не змогли б переважити однієї такої радості, як у нього.

Ось тому я й кажу, що в людини духовної нема скорбот. Коли в людині множиться любов і її серце обпалюється божественною ревністю, то скорбота вже не може знайти в ній місця. Оточуючі заподіюють такій людині біль і страждання, однак їх перемагає велика любов до Христа.

Прийняття несправедливості — прибуткова справа

— Геронде, трапляється, що якась сестра зводить на мене наклеп, а я не можу перенести цього [як потрібно] і байдужію до неї.

— Перечекай трохи! Чому вчить нас Церква? Як треба діяти в подібних випадках? І сама ти в якому випадку дістаєш більшу користь? Добре, допустимо, діло дійсно є таким, як ти кажеш, — тобто ти не винна. Ну так що ж: якщо з тобою обійшлися несправедливо, ти дістаєш користь. А та сестра, котра, бажаючи себе виправдати, звела на тебе наклеп, згодом відчує каяття совісті, буде каятися й ставитися до тебе з більшою любов'ю. Таким чином, від того, що з тобою обійшлися несправедливо, відбувається не одне добро, а відразу два або три. Тим самим тобі дається сприятлива можливість розбагатіти і з циганки-обідранки стати шляхетною панянкою. Чому ж ти хочеш і далі циганити [залишатися жебрачкою], коли Бог дає тобі змогу розбагатіти й ділитися своїм багатством з іншими?

— А мій помисел наполягає на тому, щоб я запитала сестру, яким чином вона витлумачила мою поведінку й звела на мене наклеп...

— Ну, звичайно, хіба тангалашка може стерпіти, бачачи, що в тебе є деякі [духовні] заощадження? Він змушує тебе виправдовуватися, щоб у такий спосіб ти вигнала з себе Христа.

— Геронде, але все-таки я б хотіла, щоб мені хоч інколи прощали мої прогрішності.

— Хочеш, щоб тебе виправдовували? Добре, припустимо, тебе виправдають. Ти від цього дістаєш духовний прибуток чи ж терпиш духовні збитки?

— Терплю збитки.

— А от якби в тебе був магазин, то що б ти хотіла — діставати прибуток чи зазнавати збитків?

— Діставати прибуток.

— Ну так от: якщо ми не хочемо зазнавати втрат в речах матеріальних, суєтних, то наскільки більше ми повинні намагатися не зазнавати втрат в духовному відношенні! Люди мирські переслідують матеріальну вигоду й не упускають її — то хіба правильно буде людям духовним знехтувати духовною вигодою? Але люди мирські — ще куди не йшло: розбазарюючи свої гроші, вони марнують лише свій матеріальний стан, тоді як ми, якщо не зазнаємо щодо себе несправедливості, пускаємо на вітер свій духовний, небесний стан. Все це майно ми розтрачуємо тут — на землі. Так навіщо ж ми будемо міняти небесне на земне? А крім того, нещасні мирські люди перебувають у духовному невіданні, тоді як нам відомий [духовний] смисл [нашого життя]. Ми ставали ченцями для того, щоб здобувати небесне, а виходить, що, направившись до однієї мети, ми прямуємо зовсім до іншої. Якщо мирську людину поранять, поб'ють або просто неправедно виженуть, то для неї це дуже гірко. Однак ми [ченці] повинні самі прагнути до всього цього, ми повинні терпіти все це заради любові до Христа. Ми повинні прагнути до того, щоб прийняти безчестя, презирство, образи — оскільки вони приносять прибуток нашій душі. Сімейна людина прагне себе виправдати, тому що має повсякденні турботи. Адже вона думає про те, як будуть жити вона сама і її нещасні діти, якщо, приміром, втратить репутацію або збанкрутує. Тому в людей мирських є зм'якшуючі провину обставини, тоді як у нас таких обставин нема.

Коли з нами поводяться несправедливо, то, приймаючи цю несправедливість, ми, по суті, приймаємо благодіяння. Приміром, мене оббрехали й неправедно ув'язнили. Ну то що ж? По-перше, оскільки ніякого злочину я не скоював, моя совість спокійна. А по-друге, мене чекає небесна винагорода. Хіба можна зробити мені більше благодіяння? Я не нарікаю, але славословлю Бога: "Як дякувати Тобі, Боже мій, за те, що я не скоїв цього злочину? Адже якби я його дійсно скоїв, то не міг би витримати каяття совісті". Для тих, хто думає так, в'язниця стає Раєм. Або інший приклад: хтось мене несправедливо вдарив. "Слава Тобі, Господи! — говорю я. — Можливо, у такий спосіб я спокутую якийсь із моїх гріхів, адже колись і я підняв руку на свого ближнього". Або ж мене справедливо висварили, і я дякую: "Слава

Тобі, Господи! Я приймаю це заради Твоєї любові, через яку Ти перетерпів заради мене ляпаси й образи".

Внесок у небесну скарбницю

— Геронде, я дратуюся від того, що в інших не складається хорошої думки про мене.

— Як добре, що ти мені про це сказала! Починаючи із сьогоднішнього дня я буду молитися за те, щоб в інших ніколи не було про тебе хорошої думки, оскільки хороша думка інших, дитятко моє, тобі не на користь. Бог, помишляючи про нас, допускає людям чинити з нами несправедливо, ображати нас для того, щоб ми спокутували цим якісь із наших гріхів або ж відклали деякий [духовний] капітал для майбутнього життя. Але я не можу зрозуміти: якого духовного життя ви хочете? Ви ще не зрозуміли, у чому полягає ваша духовна вигода, ви хочете витратити весь свій [духовний] капітал уже тут — а для Неба не залишаєте нічого. Чому ти розумієш все саме так? Які книги ти читаєш? "Евергетінос"3 читаєш? Хіба там не написано, як ти повинна діяти? А Євангеліє читаєш? Дивися — щоб читала щодня.

— Геронде, а я, роблячи якусь добру справу, засмучуюся, якщо вона не дістає в інших визнання.

— Послухай, але якого визнання ти хочеш: від Христа чи від людей? Хіба ти можеш отримати від чогось користь більшу, ніж визнання Христа? І що за користь у тому, що люди звертатимуть на тебе увагу? Якщо люди будуть визнавати зроблене тобою добро вже зараз, то потім, у житті вічному, ти почуєш: "Ти отримав свої блага за життя твого...'4. Нам варто втішатися тим, що інші не визнають наших трудів і залишають нас без [людської] винагороди, оскільки Бог врахує ці [по-людськи неоплачені] труди й відплатить нам за них вічною платою. Оскільки існує божественна винагорода, будемо намагатися зробити який-небудь — нехай і малий — внесок у Божу "ощадну касу". Несправедливість стосовно себе ми повинні приймати як велике благословення, оскільки за рахунок несправедливості на наш [духовний банківський] рахунок перераховується певна сума — у небесне благословення.

— Геронде, а якщо людина [благодушно] приймає несправедливість стосовно себе, але не тому, що думає про прийдешній Суд, а просто тому, що вважає ніби так буде краще, то вона поводиться правильно?

— Ну, а хіба думка про те, що так краще, не приведе її зрештою до думки про прийдешній Суд? Тільки хай вона остерігається поводитися так заради того, щоб бути "просто доброю людиною", тому що так роблять європейці5 . Треба думати про те, що ти — образ Божий і тобі у всьому варто бути схожим на свого Творця. Якщо людину спонукає до дії саме ця думка, то вона рухається у правильному напрямку. В іншому випадку їй загрожує небезпека впасти в гуманізм6 європейців.

Святе прикидання

— Геронде, скільки на Святій Горі пустельників?7

— Не знаю. Кажуть, що сім8. В останні роки знайти тихе, безмовне місце для подвижництва стало дуже нелегко. Тому, поки на Святій Горі ще існували окреможитні монастирі9, деякі з отців знаходили інший спосіб подвижництва. Приміром, спочатку подвизаючись десь ще, вони в якийсь момент говорили: "Ні, тут мені якось не до душі. Піду я краще попрацюю в якомусь окреможитному монастирі й зберу грошенят". Оточуючі вірили, що це дійсно так. Подвижник переходив в окреможитний монастир, працював там три-чотири місяці й потім вимагав великого збільшення до платні. А коли в такому збільшенні йому відмовляли, то казав: "Ну ні, так працювати мені невигідно. Я йду геть". Він брав зі собою трохи сухарів, йшов з монастиря, ховався в якійсь печері й здійснював подвиги. А в тих, хто залишився в обителі, створювалося враження, що він знайшов роботу десь ще. Коли мешканців цієї обителі запитували: "Ну як, був у вас отець такий-то?", вони відповідали: "Так, був, але який же він вередун! Прийшов сюди, щоб зібрати грошей. Вимагав собі підвищення! Подумати тільки: чернець і вимагає підвищення! Що ж це за чернець такий?" А подвижник, таким чином, мав подвійну користь — і від свого подвижництва, і від їхніх звинувачень. Та й від злодіїв теж: адже злодії, почувши, що в нього водяться гроші, йшли до нього в печеру, били його, але нічого не знаходили.

— Геронде, але якщо сестра приховує свої чесноти, то як я зможу наслідувати її?

— Що ж вона, по-твоєму, зовсім дурна, щоб не приховувати свої чесноти? Більший подвиг святі робили не для того, щоб придбати чесноту, але для того, щоб її сховати. Знаєте, що робили юродиві заради Христа? Спершу вони уникали лицемірства світу цього й вступали в царину євангельської істини. Але цього їм теж було замало, і вони йшли далі — до святого лицемірства заради Христової любові. Потім вони вже не переймалися ні тим, що з ними робили, ні тим, що про них говорили. Однак для цього потрібне велике смирення. І подивіться: якщо людині мирській сказати щось неприємне, вона ображається; якщо не похвалити її за щось, в неї псується настрій, тоді як Христа заради юродиві втішалися тим, що люди мали про них неправильний помисел.

За давніх часів були ченці, які прикидалися навіть біснуватими, бажаючи сховати свої чесноти й зіпсувати в інших добрий помисел про себе. Живучи у Філофеївському монастирі10 в той час, коли він був окреможитним, я застав там одного ченця, який колись подвизався в пустелі Віглі11. Зрозумівши, що тутешні отці здогадуються про його аскетичні подвиги й духовний успіх, він взяв благословення у свого духівника й пішов відтіля. "Ну от ще! — сказав ідучи. — Я цими зацвілими сухарями ситий по горло. Піду в якийсь своєкоштний монастир: там і м'ясним поласую, і поживу по-людськи! Дурень я, чи що, тут залишатися?" Так він перейшов у Філофеївську обитель і прикинувся біснуватим. Його духовні брати12, почувши, що він зробився "одержимим", стали говорити між собою: "Жаль бідолаху — він став одержимим. Ну а що ж: адже цього й слід було очікувати. Звідси втік: зацвілі сухарі, бачите, набридли! Перейшов у своєкоштний монастир — м'яса йому захотілося поїсти!" А що ж "одержимий"? А ось що: він прожив у Філофеї більше двадцяти п'яти років і всі ці роки не готував собі їжі й не лягав спати. Борючись зі сном, він всі ночі бродив з ліхтариком по монастирських коридорах. Украй знесилений, подвижник зупинявся й ненадовго тулився до стіни, але, тільки лиш сон починав його долати, він підхоплювався й пошепки починав вимовляти Ісусову молитву: "Господи, Ісусе Христе..." Потім він продовжував молитися подумки — не вголос, однак іноді молитва мимоволі зривалася з його вуст, і її було чути іншим. Зустрічаючись з ченцями, подвижник просив: "Молися, молися, щоб з мене вийшов біс". Якось одного разу один юний п'ятнадцятирічний черничок сказав мені про нього: "Та ну його, цього біснуватого". — "Не кажи так, — зауважив я йому. — Ця людина здобувала чималі чесноти й біснуватим тільки прикидається". Згодом цей юний чернець почав ставитися до подвижника із благоговінням. А коли подвижник помер, його знайшли зі списком монастирської братії на аркуші паперу, який він тримав у руках. Навпроти імені кожного ченця [добрий лицедій] написав якесь прізвисько. Він зробив це для того, щоб і після кончини зіпсувати іншим той — хай і найменший — добрий помисел, який вони, можливо, могли мати про нього. Потім його останки почали виділяти пахощі. Бачиш як: він хотів утаїтися, але Благодать Божа видала його іншим.

Тому нам не слід робити про людину висновків на підставі видимого — якщо ми не в змозі розрізнити те, що вона приховує в собі.

Зноски:

1 Орендатори приміщення для житла і професійної діяльності згідно з законом про оренду мають право на її продовження і після закінчення попереднього терміну.

2 Одна із центральних грецьких в'язниць. — Прим, перкл

3 "Евергетінос" — систематизована збірка аскетичних вчень святих отців, упорядкована близько XI ст. засновником ігуменом константинопольського монастиря "Евергетіс" Павлом і вперше видана наприкінці XVIII ст. преподобним Никодимом Святогорцем.

4 Лк. 16:25.

5 Говорячи про європейців, Старець не принижує народи Західної Європи, а бажає уберегти нас від пануючого в цих країнах духу раціоналізму.

6 Гуманізм — культурний рух, в центрі котрого стоїть самокерована — тобто відірвана від Бога і Церкви — людина; розвинувся на Заході у післясередньовічну епоху.

7 Одного разу у 1950 р., коли Старець Паїсій вперше прийшов на Святу Афонську Гору і шукав стежинку, котра пролягала із Кавсокалівії до Скиту Святої Анни, він зустрів самітника, обличчя котрого випромінювало світло. "На вигляд йому було близько сімдесяти, і по одежах його можна було зробити висновок, що він не мав жодних зв'язків з людьми... Зі всього було видно, що переді мною стояв святий". Коли Старець Паїсій запитав пустельника, де він живе, той відповів: "Тут" — і вказав на вершину Святої Гори. Потім досвідчені старці підтвердили отцю Паїсію, що на вершині Афону живуть в невідомості дванадцять самітників. Див.: Старец Паисий. Отцы-святогорцы и святогорские истории. Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 2001. С. 45—47.

8 Сказано в листопаді 1988 р.

9 Окреможитний (своєкоштний) монастир — протилежність спільножитному (кіновії). Обитель, яка не має ігумена і не керована епітропами. Служителі окреможитних монастирів дотримуються особистого розпорядку чернечого життя, не мають спільної трапези і отримують від монастиря грошову винагороду за несення послуху. Останній окреможитний монастир Святої Афонської Гори був перетворений на спільножитний у 1992 р.

10 У 1956-1958 рр.

11 Вігла — пустельна місцевість у південно-східній частині Афонського півострова.

12 Духовні брати — ченці, які отримали чернечий постриг від одного і того ж Старця.

[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Духовна боротьба". Том 3. ]

[ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Духовна боротьба". Том 3. ]

[ Cкачати книгу в аудіоформаті: Старець Паїсій Святогорець "Духовна боротьба". Том 3. (на російській мові) ]

[ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" ]

Паїсій Святогорець "Слова" (українською):		Паисий Святогорец "Слова" (на русском):
[ Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" Том I ] [ Паїсій Святогорець "Духовне пробудження" Том II ] [ Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" Том III ] [ Паїсій Святогорець "Сімейне життя" Том IV ] [ Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" Том V ]		[ Паисий Святогорец "С болью и любовью о современном человеке" Том I ] [ Паисий Святогорец "Духовное пробуждение" Том II ] [ Паисий Святогорец "Духовная борьба" Том III ] [ Паисий Святогорец "Семейная жизнь" Том IV ] [ Паисий Святогорец "Страсти и добродетели" Том V ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!