 |
|
|
|
|
Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець
Слова. Том 3.
Духовна боротьба
Частина перша - Про брань помислів
"Бачачи все за допомогою
добрих помислів,
людина очищається й приймає
Благодать Божу.
А злими, "лівими", помислами
людина осуджує
й несправедливо кривдить інших,
перешкоджає приходу
Божественної Благодаті,
після чого приходить диявол
і терзає її"
 Сила
доброго помислу
- Геронде, у Старому Завіті, у Четвертій Книзі Макавейській,
говориться таке: "Благочестивий помисел — не викорінювач пристрастей,
а їхній супротивник"? Що це значить?
— Поглянь: пристрасті глибоко вкорінилися у нас всередині, але благочестивий,
добрий помисел допомагає нам не потрапляти до них у рабство. Коли людина,
постійно включаючи в роботу добрі помисли, робить свій добрий стан твердим,
стійким, [її] пристрасті вже не діють, і їх немов не існує. Тобто благочестивий
помисел не викорінює пристрасті, а бореться з ними й може їх подолати.
У Четвертій Книзі Макавейській описані [муки], що їх змогли перетерпіти
семеро Святих Отроків, їхня мати Свята Соломоніда та їхній учитель Святий
Єлеазар, бо всі вони мали благочестиві помисли. Я думаю, що автор [Священної
Книги] говорить про це для того, щоб зрозуміліше показати силу доброго
помислу3.
Один добрий помисел дорівнює за силою багатогодинному цілонічному чуванню!
Він має велику силу. Зараз є такі протиракетні системи, які лазерними
променями вражають ракету супротивника ще на стартовому майданчику й не
дають їй злетіти. Так і добрі помисли: вони випереджають зліт поганих
помислів з диявольських "аеродромів", на яких ті базуються,
і не дають їм піднятися в повітря. Тому, наскільки можете, не дозволяйте
дияволу насадити у вас лихі помисли. Намагайтеся випереджати його й насаджувати
в собі помисли добрі, щоб ваше серпе стало квітником і вашу молитву супроводжувало
божественне благоухания вашого серця.
Якщо людина тримає [у собі] хай навіть і "трохи лівий", тобто
лихий, помисел на когось, то який би подвиг вона не здійснювала — піст,
чування чи щось ще, — все буде марно. Чим допоможе їй аскеза, якщо вона
не тільки не бореться проти лихих помислів, але ще й приймає їх? Чому
вона не хоче спочатку очистити посудину від брудного масляного відстою,
придатного лише на мило, і тільки потім влити в неї чисту оливу? Навіщо
вона змішує чисте з нечистим і робить чисте ні на що не придатним?
Один чистий, добрий помисел має силу більшу, ніж будь-який аскетичний
подвиг. Приміром, диявол обплутав юнака павутиною нечистих помислів. Щоб
позбутися їх, юнак виконує цілонічні чування, постить, утримується від
їжі й води по троє днів підряд. Однак один включений ним у роботу чистий
помисел має силу більшу, ніж всі його чування й пости, і надає йому істотнішу
допомогу.
— Геронде, говорячи про "чистий помисел", Ви вкладаєте
в це слово обмежений [аскетичний] зміст або ж вживаєте його більш широко?
— І широко теж. За допомогою добрих помислів людина очищається й приймає
Благодать від Бога. А за допомогою "лівих" [недобрих] помислів
вона засуджує й несправедливо звинувачує інших. Роблячи це, вона перешкоджає
приходу Божественної Благодаті. А потім приходить диявол і терзає цю людину.
— Тобто, Геронде, осуджуючи інших, людина дає дияволу право
її терзати?
— Так. Вся основа в доброму помислі. Саме він підносить людину, змінює
її на краще. Треба досягти такого рівня, щоб бачити все чистим. Це і є
те, про що сказав Христос: "не судіть з вигляду зовнішнього, а судіть
справедливим судом'4. А потім людина входить у такий стан, що бачить все
не людським зором, а духовними очима. Вона всьому знаходить виправдання
— у доброму значенні цього слова.
Ми мусимо бути уважними, щоб не приймати лукавих телеграм диявола. Приймаючи
їх, ми осквернюємо "Храм Духа Святого"5, від нас віддалиться
Благодать Божа, у результаті чого ми [духовно] сліпнемо. Побачивши наше
серце непорочним, чистим, Святий Дух приходить і живе в ньому. Бо ж Святий
Дух любить непорочну чистоту. Тому Він і явився [на Йордані] у вигляді
голуба6.
Помисли "зліва" — найбільша хвороба
— Геронде, коли я маю впорядкувати якусь проблему, я дуже тривожуся
й не можу заснути.
— Твоя основна проблема — це багато думок. Якби цих багатьох помислів
у тебе не було, то й на послуху, і в духовному житті ти трудилася б з
набагато більшою віддачею. Але я навчу тебе такого способу, за допомогою
якого ти зможеш уникати багатьох помислів. Ось слухай. Приміром, якщо
в тебе в голові з'являється думка про якусь справу, яку ти маєш зробити
завтра, говори своєму помислу так: "Ця справа не на сьогодні. Завтра
я її й обміркую". А у випадку, коли ти маєш прийняти якесь рішення,
не муч себе думкою про те, як зробити краще, і не відкладай прийняття
рішення все далі й далі. Вибирай щось, роби рішучий крок, а турботу про
майбутнє віддай Богові. Намагайся уникати скрупульозності, надмірної старанності,
щоб не ламати собі голову. З любочестям7 роби те, що тобі під силу. При
цьому поводься просто й з повною довірою до Бога. Покладаючи на Бога своє
майбутнє й свої сподівання, ми, якимось чином, зобов'язуємо Його нам допомогти.
Від багатьох помислів навіть здорова людина стане ні до чого не придатною.
Якщо засмучується хворий і той, хто страждає, то в нього є виправдання.
Проте якщо хтось, хто є здоровим, непокоїться й страждає від помислів
"зліва", то на нього саме час надягати гамівну сорочку! [Чи
мислиме діло] — бути в доброму здоров'ї' й мучитися через власні думки!
Найтяжча хвороба нашої епохи — це суєтні помисли мирських людей. У них
може бути все, що хочеш, крім добрих думок. Вони мучаться, тому що не
сприймають обставини крізь призму духовності. Наприклад, людина їде кудись
машиною. У дорозі відмовляє двигун, і вона приїжджає на місце призначення
з невеликою затримкою. Маючи добрий помисел, той, хто спізнився, скаже
так: "Мабуть , Благий Бог пригальмував мене невипадково. Хтозна:
можливо, якби не виникло цієї затримки, я потрапив би в аварію! Боже мій,
як мені дякувати Тобі за те, що Ти вберіг мене від небезпеки!" І
така людина славить Бога. А той, хто не має доброго помислу, поставиться
до ситуації недуховно й почне звинувачувати й хулити Бога: "Та що
це за невезіння! Мені треба було приїхати швидше, а я спізнився! Все не
так, як треба! І все цей Бог..."
Приймаючи те, що з нею трапляється за допомогою "правого" помислу,
людина отримує допомогу. А працюючи "наліво", вона мучиться,
побивається, втрачає рівновагу. Пам'ятаю, як багато років тому ми приїхали
зі Святої Гори в Урануполіс8 і збиралися їхати далі — у Салоніки. Нам
подали вантажівку, вже завантажену всякою всячиною: валізами, апельсинами,
рибою, порожніми брудними кошиками з-під риби... У той же кузов почали
залізати люди: діти з Афоніади9, ченці, миряни. Хто міг — всідався на
дошках, інші стояли. Якийсь гладкий мирянин втиснувся на лавку поруч зі
мною. Від тісноти йому було дуже незручно, і він почав голосно обурюватися:
"Що ж це за неподобство!" А неподалік від нього сидів чернець,
весь заставлений смердючими рибними кошиками, — у бідолахи залишалася
зовні тільки сама голова. Вантажівка рушила по розбитій ґрунтовій дорозі,
її трясло й розгойдувало на ямах. Вставлені один в один кошики валилися
на ченця, і він, прагнучи вберегти голову, відштовхував їх руками. А мій
гладкий сусід по лавці продовжував голосно висловлювати невдоволення від
того, що сидів трохи стиснено. "Ну чого ти кричиш? — заспокоював
я його. — Глянь, як важко твоєму сусідові! Як ти там, отче?" — запитав
я ченця. "Тут краще, ніж у пеклі, Геронде", — з посмішкою відповів
він. Один сидів і при цьому мучився, а інший радів, незважаючи на те,
що на нього падали гори смердючих рибних кошиків. А дорога була неблизькою
— близько двох годин їзди. Мирянин подумки уявляв, наскільки комфортною
була б поїздка автобусом, і він був готовий рознести все вщент. А чернець
радів, думаючи про ті страждання, які зазнавав би в пеклі. "Через
дві години ми доїдемо до місця призначення й виберемося з цього кузова,
— міркував чернець. — А нещасні [грішники] мучаться в пеклі вічно. Та
й муки там пекельні — не до порівняння зі всіма цими кошиками і людською
тиснявою. Слава Тобі, Боже, — тут не так погано, як там".
— Геронде, у чому причина того, що, наприклад, два послушники
мають різний ступінь довіри до свого Старця?
— Причина в помислі. Можна мати пошкоджений помисел у ставленні до чого
завгодно й кого завгодно. Не маючи доброго помислу й не забираючи власного
"я" з кожної своєї дії, тобто діючи своєкорисливо, людина не
матиме користі навіть від Святого. Якби вона мала навіть Святого Старця
або Старицю, якби навіть її Старцем був [сам] Антоній Великий — та що
там говорити — навіть усі святі [якби вони були її Старцями] не змогли
б їй допомогти. Навіть Сам Бог не може допомогти такій людині, незважаючи
на те що Він дуже цього хоче. Якщо людина любить себе саму, тобто страждає
самодогоджанням, то вона витлумачує все через норов і смак свого "я".
Одні витлумачують все гріховно, інші — як їм це заманеться. Поступово
безглузді тлумачення стають для такої людини "природними". І
як би ти не повівся — такі люди однаково спокушаються.
А деякі, варто лиш звернути на них трішки уваги, сказати якесь добре слово,
злітають, як на крилах. Але, якщо не приділити їм уваги, вони дуже засмучуються
і впадають у крайнощі. Ці крайнощі — від ворога. Наприклад, такі люди
зауважують якусь дрібницю й на підставі цього будують своє [безпідставне]
припущення. А потім вони переконуються в тому, що справа вирішилася саме
так, як вони допускали. Наприклад, побачивши, що хтось занурений у думки,
такі люди думають, що він на них за щось сердиться, хоча людина може бути
замисленою тому, що чимось заклопотана. Кілька днів тому до мене прийшов
відвідувач і запитав про одного зі своїх знайомих: "Чому раніше він
зі мною розмовляв, а зараз ні? Можливо, причина в тому, що недавно я зробив
йому зауваження?" — "Ти знаєш, — сказав я йому, — він же міг
тебе побачити і просто не впізнати. Або ж хтось з його близьких захворів,
і він роздумує про те, як знайти лікаря. Або ж він збирався їхати за кордон
і був заклопотаний обміном грошей. Могло бути і щось ще". І з'ясувалося,
що чоловік, про якого йшла мова, був дійсно заклопотаний безліччю турбот
у зв'язку з хворобою когось зі своїх близьких. А його знайомий хотів,
щоб той за будь-яких обставин зупинився та з ним поговорив, і в результаті
почав мучитися цілою купою помислів.
Добрі помисли забезпечують людині духовне здоров'я
- Геронде, які характерні риси слабкого помислу?
— Що ти маєш на увазі? Вперше чую [про слабкий помисел].
— Ви говорили, що, приймаючи думку "зліва" і ображаючись
на чиюсь поведінку, людина...
— І я назвав такий помисел "слабким"?
— Я пригадала, як хтось хотів залишитися у Вас послушником і
Ви йому сказали: "Я не візьму тебе, тому що в тебе слабкий помисел".
— Ні, я сказав йому по-іншому. "Я не беру тебе послушником тому,
що ти не маєш духовного здоров'я", — ось що я йому сказав. "А
що значить "духовне здоров'я?" — запитав він. "У тебе нема
добрих помислів,
— пояснив я. — Як у людини, у мене можуть бути недоліки, а як у старого
ченця — можуть знайтися і якісь чесноти. Але якщо в тебе нема доброго
помислу, то і мої недосконалості, і мої чесноти завдадуть тобі шкоди".
Це про малу дитину можна сказати, що, поки вона ще незріла, її думка слабка
Але про дорослу людину сказати такого не можна.
— Геронде, а чи всі дорослі люди зрілі?
— У декого незріла голова Мова зараз не про тих, у кого вона просто не
думає. Якщо людина не поводиться просто, то її помисли спрямовуються до
зла, і вона все витлумачує викривлено. Така людина не має духовного здоров'я,
і їй не допомагає навіть добро. Навіть від добра така людина терзається.
— Геронде, а якщо [у монастирі] відбувається якийсь безлад,
свавілля, то чи варто шукати винного?
— Ти спершу пошукай, чи не винна в цьому ти сама. Так-то воно буде краще!
— Геронде, а якщо інші самі дають мені привід [думати, що винні
саме вони]?
— А скільки разів такий самий привід давала їм ти? Помисливши про це,
ти зрозумієш, що, ставлячись до того, що відбувається подібним чином,
ти робиш помилку.
— А кажучи: "Швидше за все, [цей безлад] стався з вини
такої-то сестри", ми приймаємо помисел "зліва"?
— Ти впевнена, що сестра дійсно винна?
— Ні, але вона робила подібне й раніше.
— Якщо не впевнена, значить, це помисел "зліва". А крім того,
навіть якщо ця сестра дійсно винна, то хто зна, як і чому вона так повелася.
— Геронде, а якщо я бачу, що, наприклад, у такої-то сестри є
певна пристрасть?
— Ти що, ігуменя? Це ігуменя несе [за вас] відповідальність і тому повинна
стежити за вашими пристрастями. Але чому ж ви стежите за тим, які пристрасті
мають інші? Ви ще не вивчилися працювати над собою. Якщо хочете навчитися
вправно це робити, то не досліджуйте, чим займаються інші, а включайте
в роботу добрі помисли про те, що бачите в них. Незалежно від того, яку
мету переслідує людина, — включайте в роботу добрі думки. Добрий помисел
містить у собі любов. Він обеззброює людину й змушує її поставитися до
тебе по-доброму. Пам'ятаєте черниць, які прийняли розбійника за Старця?
Коли він їм відкрився, вирішили, що це Христа заради юродивий і тому вдає
розбійника. Після цього вони почали ставитися до нього з подвійною повагою.
І, зрештою, ці черниці врятували і самого розбійника, і його спільників10.
— Геронде, а як бути, якщо сестра каже мені неправду?
— А якщо вона була змушена сказати цю неправду з твоєї вини? Або, можливо,
вона [просто] забула про щось і сказане тобі — це не обман? Наприклад,
покоївка просить у кухарки трохи салату, та відповідає, що вона не має,
але перша знає, що є. Якщо в покоївки нема добрих думок, то вона скаже:
"От брехуха!". Однак, якщо в неї є добрі помисли, вона скаже:
"Бідачка, закрутилася з роботою й забула, що в неї залишився салат".
Або ж вона може виправдати сестру таким помислом: "Мабуть, вона вирішила
приберегти салат для якогось іншого [більш важливого] випадку". Так
і ти: думаєш подібним чином, тому що в тебе нема духовного здоров'я. Якби
воно в тебе було, то навіть нечисте ти бачила б чистим. Однаково ти дивилася
б і на плоди фруктових дерев, і на гній, тому що гній допоміг [деревам]
виростити їхні плоди.
Той, у кого є добрі помисли, духовно здоровий і зло перетворює на добро.
Пам'ятаю, як під час окупації ті з дітей, у кого був міцний організм,
залюбки наминали кукурудзяний хліб і відрізнялися відмінним здоров'ям.
А діти багатих батьків їли пшеничний хліб з вершковим маслом, однак залишалися
хворобливими, тому що їхні організми були слабкими. У житті духовному
все точно так само. Взяти, до прикладу, людину, яка має добрі помисли.
Навіть якщо хтось її несправедливо вдарить, вона скаже: "Бог допустив
це, щоб я спокутувала свої колишні гріхи. Слава Богу!" Якщо ж добрих
думок у людини нема, то, навіть коли ти захочеш її ласкаво погладити,
вона подумає, начебто ти замахуєшся, бажаючи її вдарити. Подивіться на
п'яних: людина лиха у п'яному угарі трощить все підряд. Якщо п'яний має
добру душу, він плаче й усіх прощає. Один такий добряга, напиваючись,
починав бурчати: "Ти ось на мене дивишся недоброзичливо... Добре...
Я тебе золотом обсиплю. Прямо із відра!"
Той, хто має добрі помисли, все бачить добрим
Коли хтось говорив мені, що спокушається, бачачи в Церкві багато непристойного,
я відповідав так: "Якщо запитати муху, чи є тут на околицях квіти,
то вона відповість: "[Щодо квітів] не знаю. А ось консервних банок,
гною, нечистот о-о-он у тій канаві повнісінько". І муха почне перераховувати
тобі всі смітники, на яких вона побувала. А якщо запитати бджолу: "
Чи не бачила ти тут на околицях якихось нечистот?", — то вона відповість:
"Нечистот? Ні, не бачила ніде. Тут так багато запашних квітів!"
І бджілка почне перераховувати тобі безліч різних квітів — садових і польових.
Бачиш як: муха знає тільки про смітники, а бджілка — про те, що неподалік
росте лілія, а трохи подалі розпустився гіацинт".
Як я зрозумів, одні люди схожі на бджолу, а інші на муху. Ті, хто схожий
на муху, у кожній ситуації вишукують щось погане й займаються тільки цим.
Ні в чому вони не бачать навіть краплини добра. Ті, хто схожий на бджолу,
знаходять добро у всьому. Людина зіпсута і мислить відповідно. До всього
вона ставиться з упередженням, все бачить в хибному світлі, тоді як та,
у якої добрі помисли, — що б не побачила, що б їй не сказали — включає
в роботу добрий помисел.
Одного разу до мене в келію прийшов хлопчик — учень другого класу гімназії11.
Він постукав залізним калаталом у бильце хвіртки. Хоча мене чекав повний
мішок непрочитаних листів, я вирішив вийти й запитати, що він хоче. "Ну,
— кажу, — чого хочеш, молодче?" — "Це, — запитує, — келія отця
Паїсія? Мені потрібен Отець Паїсій". — "Келія-то, — відповідаю,
— його, але самого Паїсія нема — пішов купити сигарети".
— "Мабуть, — з добрим помислом відповів хлопчик, — отець пішов по
сигарети, тому що хотів зробити комусь послугу". — "Для себе,
— кажу, — купує. У нього закінчилися сигарети, і він, як очманілий, помчав
за ними в магазин. Мене залишив тут самого, і я навіть не знаю, коли він
повернеться. Якщо побачу, що його довго нема, теж піду". На очах
у хлопчика заблищали сльози, і він знову з добрим помислом — вимовив:
"Як ми втомлюємо Старця!" — "А навіщо він тобі, — запитую,
потрібен?" — "Хочу, — каже, — взяти в нього благословення".
— "Яке ще благословення, дурнику! Він же в омані! Такий безпутний
чоловічок — я його знаю як облупленого. Отже, даремно не чекай. Адже він,
коли повернеться, буде сильно не в дусі. А то ще й п'яний заявиться —
він же, крім усього, й за комір мастак закласти". Однак, що б я не
говорив цьому хлопчикові, до всього він ставився з добрим помислом. "Ну
добре, — сказав я тоді, — я почекаю Паїсія ще трохи. Скажи, що ти хочеш,
і я йому передам". — "У мене, — відповідає, — є для Старця лист,
але я дочекаюся його, щоб взяти в нього благословення".
Бачите як! Що б я не говорив — він усе приймав з добрим помислом. Я йому
сказав: "Цей Паїсій, як очманілий, помчав за сигаретами", а
він, почувши це, почав зітхати, на очах з'явилися сльози. "Хто знає,
навіщо він за ними пішов? — подумав він. — Напевно, хотів зробити добру
справу". Інші стільки читають [і добрих помислів не мають]. А тут
— учень другого класу гімназії має такі добрі помисли! Ти йому псуєш помисел,
а він майструє новий, кращий за попередній, і на підставі його доходить
до кращого висновку. Ця дитина викликала в мене замилування. Таке я побачив
уперше.
Помисли людини, що освятилася, і помисли людини лукавої
— Геронде, чи розуміє людина, котра має святість, хто лукавий
[а хто ні]?
— Так, вона розрізняє як людину лукаву, так і людину святу. Вона бачить
чинене кимось зло, але одночасно бачить у того, хто творить зло і його
внутрішню сутність. Вона розрізняє, що не зло — від спокусника, що воно
приходить у людину ззовні. Своїми душевними очима вона бачить власні гріхи
великими, а гріхи інших — малими. Вона дійсно бачить їх малими, а не обманює
себе. Вона може розуміти, що чинене кимось — це злочин, але — у доброму
значенні цього слова — виправдовувати лукавство злої людини. Вона не зневажає
таких людей, не вважає їх нижчими за себе. Вона навіть може вважати таких
людей кращими за себе й свідомо — з багатьох причин — терпіти чинене ними
зло. Наприклад, бачачи злобу злочинця, така людина думає, що цьому злочинцеві
ніхто не допоміг, і тому той опустився до того, що став чинити злодіяння.
А ще вона розуміє, що й сама могла б опинитися на місці цього нещасного,
якби Бог залишив її без Своєї допомоги. [Ставлячись до зла] подібним чином,
така людина отримує велику Благодать. А з людиною лукавою відбувається
зворотнє. Бачачи святість праведника, вона не знає його добрих помислів
— подібно до того, як не знає їх і сам диявол.
Той, хто здійснює [над собою] тонке діяння, виправдовує інших і не виправдовує
себе. І чим більше він просувається вперед у справах духовних, тим більшу
здобуває свободу й тим більше любить Бога і людей. Тоді він не може зрозуміти,
що значить злоба, оскільки постійно має про інших добрі помисли; його
думки постійно чисті, і на все він дивиться духовно, свято. Навіть падіння
ближніх ідуть на користь такому чоловікові. Він використовує їх як надійне
гальмо для себе самого, щоб бути уважним і не зазнати катастрофи. І навпаки:
людина, котра не очистилася, мислить лукаво й на все навколо дивиться
лукаво. Своїм лукавством вона забруднює навіть гарне, добре. Навіть чесноти
інших не йдуть їй на користь, тому що, будучи затьмареною чорною пітьмою
людиновбивці [диявола], вона і чесноти витлумачує за допомогою свого "Тлумачно-лукавого
словника". Вона завжди перебуває у внутрішньому розладі й ближніх
постійно розладнує своїм духовним мороком. Якщо така людина хоче звільнитися,
вона повинна зрозуміти, що необхідно очистити свою душу, щоб до неї прийшла
духовна просвітленість, очищення розуму й серця.
— Геронде, а чому часом та сама людина буває то лукавою, то
доброю?
— У цьому випадку вона піддається відповідним впливам і змінам. Людина
легкомінлива. Лукаві помисли можуть бути від диявола, однак трапляється,
що лукаво мислить сама людина. Тобто часто ворог створює певні ситуації,
щоб викликати в людей лихі помисли. Якось до мене в келію прийшов один
архімандрит, але я не встиг його прийняти. Коли він прийшов наступного
разу, я тяжко хворів і знову не зміг з ним поговорити й попросив прийти
ще раз. Тоді архімандрит почав мучити себе помислами, що я не хочу його
бачити, відчуваю до нього неприязнь. Він пішов у монастир, якому підпорядковувалася
моя Келія, і почав на мене скаржитися. Все це відбулося за навіюванням
лукавого.
Помисли людини — виразник її духовного стану
- Геронде, чому двоє людей на одну й ту ж саму річ дивляться
неоднаково?
— А хіба всі очі бачать однаково ясно? Щоб бачити ясно, чисто, треба мати
дуже здоровими очі душі. Адже ж, якщо здорові душевні очі, людина має
внутрішню чистоту.
— А чому, Геронде, іноді буває, що одну й ту ж подію одна людина
вважає благословенням, а інша — нещастям?
— Кожен витлумачує те, що відбувається, у відповідності зі своїм помислом.
На будь-яку подію, явище можна глянути як з доброго, так і з поганого
боку. Якось я почув про таке. В якійсь місцевості був монастир. Помалу
навколо почали зводитися будівлі й поступово монастир з усіх боків затиснули
мирські будинки. Вечірню там служили опівночі — разом з утренею. Миряни,
які мешкали навколо, теж приходили на богослужіння. Якось один початкуючий
молодий чернець, ідучи на службу, забув зачинити двері своєї келії, і
до неї зайшла жінка. Коли чернець про це дізнався, то страшно розхвилювалося:
"Лихо! Келія опоганена! Все, кінець, пропав!" Недовго думаючи,
хапає він флакон зі спиртом, виливає його на підлогу й підпалює! "Дезинфекція
підлоги!" Ще трішки — і спалив би монастир. Підлогу в келії він спалив,
однак не спалив свого помислу. А саме його й треба було спалити, тому
що в помислі й було зло. Якби, включивши в роботу добрий помисел, чернець
сказав собі, що жінка ввійшла до його келії через благоговіння, бажаючи
дістати користь, взяти [на благословення чернечу] благодать, щоб потім
самій подвизатися вдома, то з ним відбулася б духовна зміна, й він прославив
би Бога.
Духовний стан людини видно з її помислів. Люди судять про речі й події
відповідно до того, що мають у собі самі. Не маючи в собі духовного, вони
роблять помилкові висновки й несправедливо ставляться до інших. Наприклад,
той, хто ночами, бажаючи залишитися невідомим, подає милостиню, про перехожого,
якого зустрічає пізно вночі на вулиці, ніколи не подумає погано. А той,
хто марнує свої ночі в гріху, побачивши запізнілого перехожого, скаже:
"Ух, звірюга, де ж його носило всю ніч?", тому що судить із
власного досвіду. Або, приміром, людина, яка має добрі помисли, почувши
вночі стукіт на верхньому поверсі, порадується: "Б'ють поклони!".
А та, у якої добрих помислів нема, злобливо буркне: "Протанцювали
всю ніч безперервно!" Хтось, почувши мелодійний спів, скаже: "Який
прекрасний церковний спів!", а інший розсердиться: "Це що там
ще за пісеньки горланять?".
Пам'ятаєте, яке ставлення до Христа виявили двоє розбійників, розіп'яті
разом з Ним? Обоє бачили розіп'ятого на Хресті Христа, обоє відчували,
як затряслася земля, обоє перебували в однаковому стані. Але що помислив
один і що інший? Перший — той, що висів зліва, хулив Христа й казав: "Якщо
Ти є Христос, спаси Себе і нас"12. Інший — справа — міркував так:
"Ми ж бо приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого
злого"13. Один пішов на вічні муки, інший — отримав спасіння.
Зноски:
1 У святоотцівському аскетичному лексиконі слово "помисел"
може означати як просту думку, яка виникає в свідомості, так і душевний
рух, який спрямований на добро чи на зло. Крім цього, під "помислом"
може матися на увазі добре чи погане захоплення, набуте за допомогою розуму,
совісті, відчуття і волі. Будь-якій справі передують помисли, тому для
того, щоб духовна боротьба була правильною, вона повинна бути звернена
в першу чергу на розглядання помислів, з тим щоб творити помисли добрі
і виганяти злі. Всі християни мусять займатися цим діянням, але особливо
глибоко займаються ним монахи. (Далі примітки грецьких видавців подаються
без вказівок.)
2 Четверта Книга Макавейська слов'янськими мовами не перекладена. — Прим,
перекл.
3 В українському перекладі див.: 2 Мак. 6: 7.
4 Йн. 7: 24.
5 Пор.: 1 Кор. 6:19 і 3:16.
6 Див.: Мт. 3:16; Мк. 1:10; Лк. 3:22 і Йн. 1: 32.
7 Любочестя (φιλότιμο). Це слово
неодноразово зустрічається в мові Старця Паїсія, який підкреслює значення
любочестя в духовному житті. В сучасній українській мові еквівалента слову
φιλότιμο нема Небуквально його
можна перекласти як великодушність, налаштованість до жертовності, презирство
до матеріального заради морального або духовною ідеалу. — Прим. перекл.
8 Урануполіс — найближче до Святої Гори світське поселення, невелике село
на південно-східному узбережжі Афонського півострова. — Прим, перекл.
9 Афоніада (Афонська Церковна Академія) — розміщений на Святій Афонській
Горі закритий навчальний заклад для хлопчиків. Заснований у 1753 р. Крім
предметів, які входять в програму середньої школи, вихованці Афоніади
вивчають богословські та церковно-прикладні дисципліни (Святе Письмо,
Житія Святих, літургіку, давньогрецьку мову, візантійський церковний спів,
іконописання та ін.). — Прим, перекл.
10 Як розповідається в одній з давніх чернечих розповідей, одного разу
ватажок розбійницької банди задумав пограбувати добре укріплений жіночий
монастир. З цією метою він переодягнувся в чернечу одежу, прийшов до воріт
обителі і попросився на нічліг. Ігуменя і сестри прийняли його з великими
почестями — як великого авву. Всі мешканки монастиря зібрались, щоб взяти
у нього благословення. Воду, котрою вмивали ноги "авви", черниці
залишили як якусь святиню. Одна розслаблена сестра з вірою омилася тією
водою і отримала зцілення від хвороби. На загальний подив, вона підвелася
з одра і сама підійшла за благословенням до "авви". Чудо, що
сталося, внутрішньо змінило ватажка розбійників. Він покаявся і викинув
схований під чернечою рясою меч. Незабаром і він, і його спільники, ставши
ченцями, почали вести строге подвижницьке життя.
11 Відповідає 6-му класові середньої школи. — Прим, перекл.
12 Ліс. 23: 39.
13 Пор.: Лк. 23:41.
[ Повернутися до
змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Духовна боротьба".
Том 3. ]
[ Cкачати книгу:
Старець Паїсій Святогорець "Духовна боротьба". Том 3. ]
[ Cкачати
книгу в аудіоформаті: Старець Паїсій Святогорець "Духовна боротьба".
Том 3. (на російській мові) ]
[ Купити книгу
- Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" ]
Нагору
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
| Підписатись на розсилку |
|
|
|
| Християнські ресурси |
|
|
|
| Нове на форумі |
|
|
|
| Проголосуй! |
|
|
|
|
[