Про молитву, зброю міцну

«Якщо комусь боляче за те,
що панує зараз у світі,
якщо хтось молиться за це,
то люди отримують допомогу,
і при цьому свобода їхньої волі
залишається непорушною»

Мирська людина в минулі часи, збираючись щось зробити, перед цим думала. Якщо ж хотіла зробити щось людина духовна, то вона і думала, і молилася. У наш час навіть «духовні» люди, мало того що не моляться, але й не думають. Справа часто стосується серйозних питань, а вони ставлять експерименти, і на кому — на людях! У всіх випадках, перед тим як щось почати, будемо ставити собі питання: «Чи обміркував я це? Чи помолився я за це?» Роблячи щось, не подумавши й не помолившись, людина діє по-сатанинськи. Часто багато християн своїми діями перешкоджають Божому втручанню. Вони думають, що впораються із завданням самі, і при тому, що навіть невіруючі говорять: «З Божою допомогою», ці люди так не кажуть. Наприклад, хтось бореться проти карнавалу[1], тоді як можна помолитися, і Бог дасть такий град, що всі люди розбіжаться і всі виступи відмінять. Або, припустимо, дехто звинувачує у чомусь якогось архієрея, інші оскаржують ці звинувачення в Державній Раді, але й на цьому не зупиняються: демонстрації, шум, статті в газетах... Без кінця людські старання — Богові ці люди діяти не дають, не вдаються до молитви, щоб Він відповів через неї. Все невиправлене й непоправне виправляється смиренням і молитвою.

Сьогодні ми живемо в часи Апокаліпсису, і не обов'язково бути пророком, щоб це зрозуміти. Все йде одне за одним. Ми не знаємо, що нас чекає, це видно з того стану, який панує у світі. Тому зараз, як ніколи, нам потрібно сильніше обпертися на молитву й поборотися зі злом молитвою. Це єдиний вихід. Будемо просити Бога пожаліти Своє творіння, хоч ми й не вартуємо того, щоб Він нас шкодував. Люди не зможуть прийти до взаєморозуміння. Кожен почне робити те, що спаде йому на думку. Здійсниться те, що пророкував святий Косма Етолійський[2]: «Треба буде довго йти, щоб зустріти людину, а ті, хто залишиться жити, будуть їсти золотими ложками». Звичайно, у декого є помисел: «Яка ж користь від молитви, якщо пророцтва все одно здійсняться?» Так, Бог знає, що події розвиватимуться саме так, але ми молимося для того, щоб зло було менш болісним і не дістало поширення. Тому і в Євангелії говориться, що заради вибраних дні скоротяться . Наприклад, на війні сила молитви робить чудо, більше людей залишаються живими, а жертв, навпаки, буває менше. Від усього цього люди дістають духовну користь, стають віруючими й у хорошому сенсі змінюються.

Неабияка справа. Чудо вже те, що дотепер світ не злетів у повітря. Хай простягне Бог свою руку — увесь світ залежить від трьох-чотирьох людей, його доля перебуває в руках декількох навіжених зайдиголів. Прямо за прислів'ям: «Кінь з конем б'ється, а копитом курям дістається». Так воно і є. Коли починається смута між великими державами, то несправедливості сиплються на голови нещасних маленьких. Брикаються більші, а валяться маленькі. Необхідно багато-пребагато молитви, щоб Бог просвітив тих, хто має владу, тому що вони, якщо захочуть, можуть зруйнувати світ. Але Бог дуже легко може трохи просвітити і їх. Якщо ж Він просвітить когось одного, то варто тому тільки віддати відповідне розпорядження, як усе поміняється.

— Геронде, не могли б ви, якщо можна, назвати нам щось із того, про що треба молитися особливо.

— Насамперед будемо просити, щоб внаслідок нашої молитви ті, хто живе, і ті, хто буде жити, прийшли до визнання Бога. Я, говорячи у своїй молитві: «Сподоби милості Твоєї знаючим Тебе», додаю: — І незнаючим Тебе». І навіть так молюся: «Господи, спаси нечестивих». (Церква, звичайно ж, правильно встановила виголошення: «Господи, спаси благочестивих», тому що інакше нечестиві могли б сваритися, чуючи, як за них моляться.) Потім, коли священик вимовляє «Про тих, хто заповідав нам, недостойним, молитися за них», я додаю: «І про тих, хто не заповідав», оскільки ми повинні молитися й за тих, хто просив нас про це, і за тих, хто цього не просив, за тих, кого ми знаємо й не знаємо. У скількох тисяч людей є потреба набагато більша й проблеми більш серйозні, ніж у тих, хто просив наших молитов! Будемо молитися й за тих, з ким обійшлися несправедливо, щоб правда стала явною; про те, щоб були помилувані ті, хто перебуває у в'язницях, а пережиті ними страждання пішли їм на користь, і вони виправилися.

Підкладаючи у вогонь дрова, я молюся: «Зігрій, Боже мій, тих, хто позбавлений тепла». Спалюючи листи, які мені надсилають (прочитавши листи, я спалюю їх, тому що вони містять те, що не повинні знати інші, і зокрема, сповідання гріхів), я говорю: «Хай попалить Бог всі їхні недоліки. Хай допоможе Він їм жити духовно і хай освятить їх». А ще в мене є звичка просити святих захищати людей, які носять їхні імена, а у всіх святих я прошу опіки над тими, у кого нема святого покровителя[3]

— Геронде, як краще: просити милості Божої взагалі або, відповідно до заповіді Спасителя «просіть і дасться вам» , просити в молитві й про щось конкретне?

— Молися взагалі й говори: «Господи Ісусе Христе, помилуй страждаючих тілесно й душевно». Ця молитва охоплює й покійних. Якщо тобі на думку приходить хтось із рідних, то вимов за нього молитву: «... Помилуй раба Твого (ім'я його)» і відразу ж перейди до загальної молитви за увесь світ: «...Помилуй увесь світ Твій». Ти можеш мати на увазі конкретну людину, яка перебуває у злиднях, трохи помолитися за неї, а потім промовляти молитву «Господи, Ісусе Христе, помилуй нас» з болем за всіх, щоб... поїзд не пішов тільки з одним пасажиром. Не потрібно застрявати на комусь одному, інакше потім ми не зможемо допомогти молитвою ні самим собі, ні іншим. Коли ти молишся, приміром, за когось, хто хворий на рак, то молися за всіх, у кого рак, і додавай молитовку за покійних. Або, якщо ти бачиш якогось нещасного, то хай твій розум відразу ж іде до всіх нещасних, і молися за них. Пам'ятаю, як дитиною я побачив якогось жебрака, що помер на порозі турецького будинку, близько десяти метрів від нашого. Він називався Петром. Туркеня знайшла його зранку лежачого біля їхнього ґанку, і, коли почала його розштовхувати, зрозуміла, що він помер. Я його дотепер поминаю. А скільки на світі таких «Петрів»! Тому, хто молиться, корисно просити про щось визначене й думати про те, що наші ближні страждають, тому що від цього його серце вражається болем. А потім з болем у серці людина повертається в молитві від конкретного до загального й сердечною молитвою більше допомагає людям.

Ченцеві добре розділяти свою молитву на три частини: за себе самого, за увесь світ і за покійних. Але навіть і при такому поділі, незважаючи на те, що він здається рівним, найбільша турбота ченця за себе самого, тому що його душа одна, тоді як живих і покійних — мільярди.

— Геронде, а я на послуху переважно молюся тільки за себе саму.

— Це неправильно. Якщо молитися тільки за себе саму в келії, молитися тільки за себе саму на послуху, то як серце вразиться болем? Коли в когось з'являється любов, біль, жертовність, то з'являється і якесь вище співчуття до інших, а серце від цього тішиться. Таким чином, людина не забуває молитися під час роботи. Тоді люди отримують дієву допомогу, але допомогу отримує і той, хто молиться, і хто переживає духовну радість. Виконуй свій послух і молися: «Господи Ісусе Христе, помилуй нас», щоб твоя молитва допомагала всім людям. Це «помилуй нас» охоплює всіх людей, навіть і тих п'ятьох-шістьох — скільки їх там — «великих», від яких залежить доля всього світу. Трудися й молися за тих, хто трудиться. Ця молитва допомагає й тим, хто працює тілесно, і тим, хто працює духовно. Тому що трудяться багато хто, і до того ж трудяться ретельно. Одні — на благо Церкви й держави. Інші — на зло: всі ночі просиджують, придумуючи, як зруйнувати світ. Треті збираються на конференції й намагаються знайти спосіб, щоб перешкодити попереднім зробити зло. Четверті теж працюють день і ніч, не сплять, намагаючись знайти вирішення загальнолюдських проблем. Молися, щоб Бог просвітив злих і вони робили менше зла або щоб Бог зовсім усунув зло. Молися, щоб Він просвітив добрих і вони допомагали людям. Молися за тих, хто хоче трудитися, але, будучи хворим, не може; молися й за тих, хто здоровий, але не може знайти роботу, у той час як відчуває нужду. Думай про різні випадки й молися за них. Коли розум спрямовується до всіх цих людей, серце вражається болем, і молитва стає сердечною. Скільки людей протягом усього дня має потребу в молитві! Не витрачайте ж час марно. Почавши молитися про те, хто цього попросив (неважливо, що він, не маючи великої потреби в молитві, вважає, що має потребу в ній), той хто молиться, йде далі й думає про всіх тих, хто зазнає ще більшої потреби. А тоді допомогу отримує і той, хто думав, що він має потребу в молитві, тому що він послужив приводом для чиєїсь молитви за багатьох.

Допомога, яка надається за допомогою молитви

— Геронде, святий апостол Яків говорить: «Ревна молитва праведника має велику силу. Що значить «ревна»?

— Потрібно, щоб той, хто просить чиїхось молитов, і сам при цьому намагався допомогти собі, хотів спастися. Він повинен подвизатися. Тобто для того, щоб дістати допомогу від молитви праведної людини, потрібно самому мати добре налаштування. Бог чує молитву, чинену серцем, однак і той, за кого моляться, повинен хотіти прийняти допомогу. Якщо ж він цього не хоче, то той, хто молиться, повинен мати святість Паїсія Великого, щоб він зміг вивести його душу з пекла[4]. Тому спочатку моліться за тих, хто налаштований спастися.

Я, просячи Бога про різні потреби, кажу: «Боже мій, хай Твоя допомога буде помітною, щоб люди отримали від цього й духовну користь. Якщо ж вона не буде помітна, то не потрібно нам допомагати». Багато хто навіть і не розуміє, від яких ураганів рятує нас Бог, зовсім не думають про це і не славословлять Його. Тому будемо просити, щоб Христос, Матір Божа, святі допомагали народу, але хай їхня допомога буде відчутною, щоб людям це йшло на користь. Припустимо, хтось оступа-ється на риштуванні, але Бог влаштовує так, що він чіпляється там, де зачепитися не було за що, і залишається живим. Або хтось падає й не калічиться, потрапляє в автомобільну аварію й залишається неушкодженим. У всіх цих випадках треба помолитися, щоб людина зрозуміла, що вона врятувалася тому, що Бог допоміг їй і, зрозумівши це, отримала духовну користь. Один мій знайомий упав з моста в річку й залишився живий. «Ну що, — запитав я його, — стрибнув глибину поміряти?» Святі тримають нас на руках. Одному юнакові я дав на благословення хрестик. Він мчав на мотоциклі й перелетів разом з ним через таксі, перевернувся в повітрі й помчав далі дорогою — не отримавши ні подряпини. Від неминучої загибелі рятуються багато людей, та лише деякі це усвідомлюють і виправляють себе.

— Якщо я молюся за когось, але сам він не просить про допомогу, то чи отримає він її?

— Це залежить від багатьох чинників. Насамперед, якщо в цієї людини було добре налаштування, але вона не мала сприятливої можливості його реалізувати, то вона має право на божественну допомогу. Хай інші й не будуть за неї молитися, пройде час, і Бог дасть їй сприятливу можливість виправитися. Але якщо вона попросить про допомогу із самого початку, то Бог втрутиться, і вона виправиться раніше. В іншому випадку вона виправиться пізніше. Молитвою ми даємо Богові право на втручання. Нема сумнівів: якщо людина від серця просить допомоги й смиренно говорить: «Молися, отче, і за мене», то вона обпалює твоє серце, і ти не можеш її забути. Якщо ж вона говорить зовсім поверхово: «Молися, молися, протягни якийсь вузлик, немов говорить тобі: "Привіт!"» — то як тут її згадаєш?

Коли відбувається сердечна, з болем молитва про потреби світу, люди, що просять у той час допомоги в Бога, відразу ж її одержують. Я можу навести чимало очевидних прикладів. Багато років тому якийсь чоловік, перебуваючи в глибокому розпачі і збожеволівши, перейшов через кордон і опинився в одній з комуністичних країн. Там його прийняли за шпигуна, схопили, били й відправили до в'язниці. У в'язниці він молився. Один мій знайомий чернець дізнався про його нещастя й помолився: «Боже мій, прошу Тебе, звільни його! Тобі легко це зробити». З в'язниці його повели на допит, а після допиту він... опинився на території Греції. Коли його допитували вже наші слідчі, він відповідав: «Мене били, посадили у в'язницю, вимагали признання. А що було потім, я не пам'ятаю. Навіть і не зрозумів, як опинився на грецькій заставі, не знаю, як це відбулося». Така сила молитви. Молитва схиляє Бога до милості.

Добре, якщо наша «рація» працює не перестаючи, щоб встигати за всіма, хто просить про допомогу. В армії, у роті зв'язку, ми не тільки стежили за чужими радіостанціями, але й допомагали своїм. Ми вмикали проміжну радіостанцію для тих, хто перебував далеко від центру й не мав достатньої потужності; ми приймали їхні повідомлення й передавали їх далі. Нас завжди було двоє, і ми у дві зміни чергували біля рації цілодобово, тому що якби радист був тільки один, то він би переривався й тоді той, кому була потрібна допомога, не одержував би її, його повідомлення не досягали б місця призначення. Одна така рація, якщо вона працює постійно, може допомагати тим, чиї повідомлення не доходять до центру. Так і той, хто має дерзання до Бога й молиться за ближнього, вмикає свою проміжну «радіостанцію» між людиною, яка просить про допомогу, і Богом. Але якщо один буде просити про допомогу, а інший свою радіостанцію вимкне, то що з цього вийде?..

— Геронде, коли ми просимо про щось серйозне, то чи не повинна молитва супроводжуватися постом?

—Та ж про це і говорити потреби нема, це необхідно. Піст, аскеза є передумовами молитви. Але для того, щоб молитва була справжньою, потрібно відчувати біль за людей. Бо для багатьох християн нашої епохи бажання не хвилюватися стало вже типіконом, зразком. Навіть пенсіонери, що просиджують цілими днями безперервно без діла, не хочуть наблизити до себе якусь покинуту дитину, тому що вона завдасть їм клопоту. Вони краще поїдять, вип'ють філіжанку кави, підуть прогуляються, провідають якогось хворого в лікарні з медсестрами й доглядальницями, підуть туди, де все в порядку, тому що це легше. Тобто все це буде їм на задоволення, а заодно й помисел свій вони будуть заспокоювати тим, що виконали свій обов'язок. Скількох же я просив допомогти покинутим дітям! Але все марно.

На Святій Горі якось пішли хресним ходом просити за дощ, і замість дощу спалахнула пожежа! На хресний хід не можна ходити як на прогулянку. Повинен з'явитися біль. Та хіба залишаться спокуса або якісь труднощі нерозв'язаними, якщо ченці помоляться від серця? Але я бачу, що за дух панує в монастирях, незважаючи на всі ці тяжкі роки. «Будемо радуватися!» Та тут світ горить! Нас просять відслужити службу, припустимо, за якогось хворого. Ми співаємо «Відкрию Тобі руку» і радіємо. Людина помирає, а ми задоволено проводимо свій час і говоримо: «Відслужили чування за хворого». Та яке там чування?! Ви влаштували собі розвагу! Так, це духовна розвага. А іноді ми не молимося за того, хто хворий, навіть коли священик виголошує: «Про тих, хто в немощі лежить». Але наша допомога була б дієвішою, якщо ми помолились трішки й по чотках. Я не закликаю до скасування передбачених церковним статутом святкових чувань, але у випадках, подібних до тільки що наведеного, потрібно знаходити трохи часу й для того, щоб протягнути принаймні одну-дві чотки з молитвою: «Господи Ісусе Христе, помилуй раба Твого».

Вся основа в якості молитви. Молитва повинна бути сердечною й походити від болю. Для Бога достоїнство має не стільки кількість, скільки якість молитви. Кількість молитви в монастирях є, але цього мало, повинна бути і якість. Стільки людей молиться й по стільки годин! Та якби ця молитва була сердечною, то світ давно змінився б! А тому ціль у тому, щоб церковні служби відбувалися від серця.

Сердечна молитва допомагає не тільки іншим, але й нам самим, оскільки вона сприяє тому, щоб у нас з'явилася внутрішня доброта. Коли ми ставимо себе на місце іншого, у нас природно з'являються любов, біль, смиренність, подяка Богові з безперестанним Його славослів'ям. І тоді, ставши приємною Богові, наша молитва за ближнього допомагає йому.

— Геронде, під час молитви моє серце залишається холодним

— Це від того, що розум не шле телеграму серцю. А крім цього у молитві потрібно потрудитися, неможливо в одну мить досягти такого стану, щоб розум зовсім не відходив. Необхідне терпіння. Як у двері стукають? Стукнуть раз, стукнуть другий, потім чекають — і двері відчиняються. А ти хочеш один раз постукати й відразу ввійти. Так не буває. Коли ти починаєш молитву, у тебе що, нема до неї бажання?

— Я відчуваю потребу у допомозі, тому що відчуваю себе слабкою.

— Ось саме з цього і починають. У молитві необхідна наполегливість. «Залишся з нами», — говорить Євангеліє про двох учнів, що зустріли Господа на шляху в Емаус. Христос залишився з ними, тому що вони, перебуваючи з Ним в [духовному] спорідненні, мали на це право. У них були смиренність, простота, доброта в доброму значенні цього слова, дерзання. У них були всі передумови, щоб Христос залишився з ними, і тому Він це зробив.

Про все, що просимо, потрібно молитися з вірою, потрібно терпіти, і Бог заговорить. Бо, молячись з вірою, людина якимось чином зобов'язує Бога виконати те, що просимо, заради цієї віри. Тому, просячи щось у Бога, «не засумнівайтеся», і будемо почуті. «Майте віру й не сумнівайтеся» , — сказав Господь. Бог знає, коли дати нам те, про що ми просимо, так, щоб це не завдало нам духовної шкоди. Іноді ми просимо про що-небудь Бога, але не маємо терпіння й хвилюємося. Ми могли б хвилюватися, якби наш Бог не був сильним, але якщо ми маємо Всесильного Бога, у Якого така безодня любові, що Він живить нас Своєю Кров'ю, то нашому хвилюванню нема виправдання. Іноді ми не довіряємо вирішення якихось труднощів у руки Божі, а діємо по-людськи. Коли просимо про щось у Бога, але наша віра вагається, і ми, не чекаючи, поки Він відповість на наше прохання, хочемо по-людськи домогтися того, чого важко домогтися, то це схоже на те, що ми подаємо Цареві Богові прохання, але, коли Він простягає Свою руку до дії, забираємо наше прохання назад. Потім ми знову просимо Його, але наша віра знову вагається, ми знову хвилюємося й повторюємо те ж саме. Так наша мука стає затяжною. Тобто ми поводимося, немов людина, яка подає прохання в Міністерство, але незабаром, передумавши, забирає його назад. Потім вона знову передумує й подає його знову, проходить ще трохи часу, і вона знову забирає його. Однак прохання повинно лежати на місці, щоб до нього дійшла черга.

— Геронде, а як ви молитеся про якусь потребу?

— Основа всього в тому, щоб стало боляче. Якщо не боляче, то можна годинами тягти чотку, але молитва не буде мати жодного результату. Якщо людині боляче за те, про що вона молиться, то вона й самим лише зітханням здійснює сердечну молитву. Багато хто, коли люди просять їхніх молитов, не мають у своєму розпорядженні часу і моляться про потреби цих людей самим лише зітханням. Я не кажу, що не потрібно молитися, але якщо трапилося так, що часу нема, то зітхання за чужий біль є сердечною молитвою. Тобто за своєю силою воно дорівнює цілим годинам молитви. Наприклад, ти читаєш лист, бачиш потребу, зітхаєш і потім молишся. О, та це велике діло! Ти ще не взяв трубку, ще не набрав номер, а Бог уже чує тебе! А наскільки добре розуміє це той, за кого відбувається така молитва! Подивіться, як біснуваті, де б вони не перебували, розуміють, коли я молюся за них, і кричать!

Справжня молитва — це не задоволення, не «нірвана», вона починається з болю. Що це за біль? Людина мучиться в доброму значенні цього слова. їй боляче, вона стогне, страждає, про що б вона не молилася. Знаєте, що значить «страждати»? Так, вона страждає тому, що є співучасником у спільному людському болі або ж у болі якоїсь конкретної людини. За цю співучасть, за цей біль Бог відплачує їй божественною втіхою. Звичайно, людина не просить божественної втіхи, вона приходить як наслідок, оскільки вона є співучасником у чужому болі.

— Людина про щось дізнається, наприклад, про те, що стався нещасний випадок. «Ах!» — зітхає вона, а Бог відразу дає їй розраду за це мале зітхання. Вона бачить, як комусь боляче, і відразу співчуває йому, втішаючись божественною втіхою від Бога, і не залишається із цією гіркотою болю. Тоді ближній отримує допомогу від її молитви. Або ж вона міркує: «Бог дав нам стільки, а що зробив для Нього я?» Якась людина сказала мені такі слова, що дуже мене вразили: «Коли відбувається Таїнство Божественної Євхаристії, то Ангели закривають свої обличчя, ми ж причащаємося Тілом Христовим. А що зробив для Христа я?» Так у доброму смислі страждає душа.

— Геронде, а як тому, хто молиться, зрозуміти, що його молитва допомогла ближньому?

— Той, хто молиться, дізнається про це за тією божественною утіхою, яку він відчуває в собі після виконаної ним сердечної, наповненої болем молитви. Однак спочатку біль іншої людини потрібно зробити своїм болем, а після цього здійснювати й сердечну молитву. Любов є божественна властивість, вона надихає ближнього. Так і у лікарнях, якщо лікарі й медсестри дійсно страждають за хворих, то це є найдієвішими ліками з усіх, які вони їм дають. Хворі бачать співчуття до них і відчувають упевненість, безпеку, втіху. Той, хто страждає, не потребує ні наших багатьох слів, ні наших повчань. Він розуміє, що тобі за нього боляче, і це допомагає йому. Біль — це все. Якщо нам боляче за когось, то ми забуваємо себе, свої власні потреби.

— Геронде, коли я страждаю за когось, то з'являється якась тривога, і я не можу молитися.

— З цієї тривоги видно, що в тобі живе людське начало. Я чим більшого болю зазнаю за інших, тим більше молюся й духовно радуюся, тому що я говорю про все Христові, а Він приводить усе до порядку. І я бачу, що чим більше минає років, тим більше зменшується тілесна енергійність, але енергійність душевна множиться, тому що любов, жертовність, біль за ближнього дають велику душевну силу. Ось, поглянь-но, вчора ввечері, коли ви здійснювали чування, я був не дуже бадьорим, але я отримував силу від чужого болю. Всю ніч до Божественної Літургії я простояв на ногах, приймаючи народ[5]. Потім у храмі я знову стояв на ногах, але, незважаючи на це, не відчував втоми, тому що мені було боляче за людей і цей біль давав мені силу. Так і ти — молися й радуйся. Бог все влаштує.

Якщо людина ставиться до болю по-духовному, то в неї нема скорботи. Взяти хоча б тих людей, які приходили до мене. Як же боляче мені було за них! Я не вислуховував їх абияк, упіввуха, я страждав, зітхав, але кожним зітханням покладав труднощі на Бога, і Він утішав мене в тому болі, що я переживав за ближнього. Тобто при духовному ставленні до чужого болю приходила божественна розрада, тому що якщо в болі є надія на Бога, то в ньому є й божественна розрада. А інакше як все це можна витримати! Якби не було цієї розради, то як би я міг жити з усім тим, що мені доводиться чути? Мені боляче, але я думаю і про божественну винагороду тим, кому боляче. Ми перебуваємо в руках Божих. Якщо є божественна правда, божественна винагорода, то ніщо не проходить марно. Скільки людина мучиться, стільки їй за це й воздасться.

Бог, бачачи на землі стільки болю, бачачи навіть і те, що недосяжне нашому сприйняттю, втім не впадає у відчай. «Ти більше страждаєш? Я більше дам тобі в житті іншому», — говорить Бог і від цього радується. А в іншому випадку як би Він, так би мовити, міг витримати стільки несправедливості, стільки зла? Однак, маючи на увазі винагороду тим, хто страждає, Він, якщо можна так висловитися, може витримати цей великий біль. А нам, що не бачимо, яку славу отримає наш ближній, і тим, що страждають за нього, Бог відплачує божественною втіхою.

— Геронде, чи не виснажує людину це переживання за ближнього?

— Ні. Якщо ставитися до кожної проблеми духовно, то виснаження не буде. Спочатку, чуючи, як хтось страждає, людина зазнає гіркоти, але потім у якості винагороди приходить божественна розрада, і її організм не руйнується. Гіркота від мирських переживань призводить до хвороб: шлункової кровотечі та ін., але гіркота від болю за когось містить у собі божественний бальзам і не шкодить організму.

— Геронде, іноді миряни просять мене помолитися за вирішення їхніх проблем. Я молюся, але болю не відчуваю.

— Цьому можуть бути дві причини. У першій є небезпека, у другій — духовний підхід до проблеми. Перший випадок — це коли чернець забуває про своїх близьких, але й про інших теж не думає, тобто не молиться за людей. Це дуже погано. Тобто ми, залишивши наших близьких, приходимо в монастир та з часом їх забуваємо. Але ж інших людей забути при цьому набагато легше. Так, ми поклали початок нашого духовного життя, але не стали духовним співучасником у болю інших. Ми духовно не розвиваємося для того, щоб могти відчути їхні потреби, і є небезпека впасти від цього в нечутливість. Потихеньку чернець стає байдужим, і його серце перетворюється на камінь. В іншому випадку тому, хто молиться, боляче за весь світ, але він відчуває й утіху, розуміючи, що той, хто страждає, буде мати винагороду від Бога, буде мучеником. Цей помисел приносить йому глибоку впевненість, він зазнає внутрішньої радості. У цьому випадку його серце не кам'яне, але наповнене божественної любові.

Якщо ченці не будуть уважними, то їхні серця можуть стати дуже черствими. Люди мирські бачать біди, нещастя своїх ближніх і переживають за них. Ми цього не бачимо й можемо дійти до того, що станемо просити всього лише для самих себе. І якщо ми не займаємося делікатним діянням, щоб відчути нещастя інших людей і творити за них сердечну молитву, то ми станемо жорстокосердими. Ми дійдемо до того, що будемо прагнути власної вигоди, і наше серце від байдужності скам'яніє. Це суперечить Євангелію. Чернець повинен бути співучасником, відчувати біль і молитися за всіх людей. Це не відволікає його, навпаки, молитвою він допомагає і собі, й іншим.

— Геронде, я, незважаючи на те, що бачу все своє окаянство, більше молюся за інших. Можливо, мені краще молитися не за інших, а тільки за себе саму?

— Від [великої] смиренності? Якщо від смиренності, то з великою смиренністю говори Богові: «Боже мій, Ти мене таку, як я є, почути не повинен. Але хіба не буде несправедливим, якщо через мене стражда тимуть інші? Бо якби я перебувала в стані духовному, мала дерзновіння в молитві, Ти б чув мене й допомагав їм. У тому, що хтось страждає, є й моя провина. Але чим провинився мій ближній, чому він повинен через мене страждати? Прошу Тебе, допоможи йому». Тобто все залежить від того, на яке місце стосовно інших ми ставимо себе. Ти відчуваєш свою недостойність, але ось, бачачи чиєсь страждання, ти хвилюєшся, співчуваєш, молишся. Я, бачачи, наприклад, сліпого, відчуваю винним за це себе, тому що якби я перебував у духовному стані, то міг би його зцілити. Бог дав нам можливість стати святими, робити чудеса, подібно до Нього. І ми, визнаючи свою велику або малу духовну хворобу, смиренно просимо тілесного здоров'я для нашого ближнього, нашого співчоловіка, будучи винними в його хворобі. Тому що якби ми були духовно здоровими, то він би давно зцілився й не мучився. Маючи вірну позицію стосовно інших, вважаючи себе винними у всьому, що відбувається у світі, ми молимося: «Господи Ісусе Христе, помилуй нас», і увесь світ дістає допомогу. І за своє окаянство — треба відчути за нього біль і вимолити милість Божу. Але, звичайно, якщо людина досягла духовного стану, то для себе самої вона не просить нічого.

Я бачу, що часто ми неправильно розуміємо слова: «Господи Ісусе Христе, помилуй мене», і з псевдо смиріння не говоримо: «Помилуй нас», не молимося за інших, але лише за самих себе. Тому і люди мирські іноді неправильно розуміють нас, ченців, і ображаються, говорять, що ми егоїсти й піклуємося лише про те, щоб спастися самим. «Помилуй мене» — це для того, щоб не впасти в гордість. Одна молитва смиренної людини, що вірить у те, що вона найгірша, має вартість більшу, ніж ціле всенощне чування, яке чиниться з гордим помислом. Молячись з гордістю, ми знущаємося зі самих себе.

Не забувайте про те, що ми переживаємо тяжкі часи, і про те, що необхідно багато молитви. Пам'ятайте ту велику потребу, яку відчувають зараз люди, пам'ятайте про ту велику ретельність до молитви, яку вимагає від нас Бог. Моліться за це загальне божевілля, що захопило увесь світ, моліться за те, щоб Христос пожалів Своє творіння, тому що воно наближається до катастрофи. Хай Він божественним способом втрутиться в цю божевільну епоху, яку ми переживаємо, тому що світ ведуть у смуту, у божевілля, у глухий кут.

Бог закликав нас молитися за світ — світ, у якому стільки проблем! Нещасні люди, вони не встигають навіть перехреститися! Якщо не будемо молитися ми, ченці, то кому ми це залишимо? Під час війни солдат перебуває в стані бойової готовності: він уже в чоботях, він тільки й чекає наказу. У такому ж стані повинен перебувати й чернець. Ех, якби мені бути Макавеєм[6]! Я йшов би в гори, щоб постійно молитися за людей.

Молитвою ми повинні допомогти усьому світові, щоб диявол не міг творити, що йому заманеться. Диявол домігся зараз якихось прав. Бог не те щоб дозволяє йому робити все, що захочеться, просто Він не хоче порушувати свободу волі. Тому нам потрібно допомогти світові молитвою. Якщо комусь боляче за те, що панує зараз у світі, якщо хтось молиться за це, то люди отримують допомогу, і при цьому свобода їхньої волі залишається непорушеною. Якщо Благодаттю Божою ви ще трішки процвітатимете, то ми почнемо щось особливе відносно молитви, поставимо цю справу як слід. Ви станете «радаром», бо все, що відбувається навколо, змушує нас до цього. Ми організуємо молитовну бригаду. Ви будете воювати чотками. Молитва повинна відбуватися з болем. Знаєте, яку тоді вона має силу?

Мене дуже ранить, коли я бачу ченців, що діють не через Бога, молитвою, а по-людськи — у тому, чого важко досягти по-людськи. Бог може все впорядкувати. Маючи правильне духовне діяння, можна самою лише молитвою будувати монастирі, постачати їм все необхідне і допомагати усьому світу. Не потрібно навіть працювати: тільки молися. Ченцеві треба намагатися не ламати собі голову над тими чи іншими труднощами незалежно від того, чи відносяться вони особисто до нього, до ближнього чи ж до загального стану світу. Йому потрібно вдаватися до молитви й через Бога посилати в світ багато божественних сил. Бо так чи інакше, це і є справа ченця, і якщо він цього не зрозумів, то життя його не має ніякого змісту. А тому чернець повинен знати, що кожне його хвилювання, що підштовхує його до пошуку людських вирішень у різних труднощах, які мучать його й завдають йому головного болю, походить від лукавого. Якщо ви бачите, що вас турбують питання, які по-людськи розв'язати не можна, якщо ви не покладаєте їх на Бога, то знайте, що це — хитрування лукавого для того, щоб ви залишили молитву, за допомогою якої Бог може послати не просто божественну силу, але багато божественних сил, і надана допомога буде тоді не просто божественною допомогою, але Божим чудом. З тієї хвилини, як ми починаємо хвилюватися, ми заважаємо Богові втручатися в те, що відбувається. Ми віддаємо перевагу логіці, а не Богові, не Божій волі, вибравши яку, мали б право на божественну допомогу. Диявол, вправно викрадаючи любов ченця, намагається втримати його в мирській любові, у мирському сприйнятті й мирському служінні ближньому, тоді як чернець здатен діяти у своєму чернечому просторі, він спроможний працювати за своєю спеціальністю, спеціальністю «зв'язківця», тому що це і є той послух, який поклав на нього Бог. Усе ж інше, все, що ми здійснюємо людськими стараннями, відноситься до нижчого розряду.

Крім цього, ченцеві краще допомагати іншим своєю молитвою, а не своїми словами. Якщо в нього нема сил стримати того, хто чинить зло, то хай він здалеку допоможе йому молитвою, тому що в протилежному випадку він може нашкодити собі. Одна добра, сердечна молитва має силу більшу, ніж тисячі слів, коли слова не доходять до інших. Про мене кажуть, що я допомагаю людям, які до мене приходять. Але своїм справжнім приношенням світові я вважаю ті півтори години, протягом яких читаю Псалми. На все інше я дивлюся як на розвагу: прийдуть, нещасні, виговорять мені свій біль, ну, дам їм якусь пораду. Тому я не вважаю допомогу своїм власним привнесенням: людям допомагає молитва. Якби я міг віддавати молитві увесь свій час, то допомагав би світові більше. Припустимо, за день я прийму двісті осіб з їхніми стражданнями. Але хіба у світі страждають лише двісті людей? Не зустрівшись з кимось одним і [за цей час] помолившись за увесь світ, я зустрічаюсь з усім світом. А тому я кажу людям: «Я хочу розмовляти з Богом про вас, а не з вами про Бога. Так краще для вас, але ви мене не розумієте».

Не будемо в ці тяжкі роки недбайливо ставитися до молитви. Молитва — це безпека, молитва — це зв'язок з Богом. Пам'ятаєте, що пише авва Ісаак? «Бог запитає з нас відповіді не за те, що ми не здійснювали молитву, але за те, що ми не мали зв'язку із Христом, і нас обдурив диявол» .

[1] Мається на увазі нехристиянська традиція проведення в Греції щорічного оливкового карнавалу, який супроводжується галасливими видовищами та народними гуляннями. - Прим. перекл.

[2] Святий священномученик рівноапостольний Косма Етолійський (+ 1779; пам'ять мученицької кончини 24 серпня). Жив у XVIII столітті. Чимало часу подвизався на Святій Афонській Горі. Після божественного призвання вийшов у світ і з проповіддю проходив через міста і села поневоленої турками Греції. Проповідував Євангеліє, відкривав школи, перешкоджав ісламізації греків. Здійснив багато чудес і залишив дуже багато пророцтв про майбутнє всього людства. Заслужено вважається великим пророком нового часу. Проповіді та пророцтва святого Косми дуже поширені та читаються в Греції, на слов'янські мови не перекладені. - Прим, перекл.

[3] Хрещення людей з нехристиянськими іменами не вважається з Грецькій Церкві недопустимим. За встановленим звичаєм такі люди святкують день свого тезоіменинства в Неділю Всіх святих. - Прим, перекл.

[4] У житії преподобного Паїсія Великого описується такий випадок: якийсь недбалий послушник впав через непослух в певний гріх і, не встигнувши покаятися, помер. Після наполегливих молитв його старця Бог відкрив йому, що душа послушника буде перебувати в пеклі до дня Страшного Суду, під час якого вона дістане остаточну, властиву для неї відплату. Тоді старець звернувся до преподобного Паїсія і попросив його помолитися до Бога за спасіння померлого. Після гарячої молитви преподобного Христос звільнив душу нерозкаяного послушника з пекла.

[5] Старець має на увазі чування з 9 на 10 листопада 1993 р. Він був вимучений раком, проте, незважаючи на це, стоячи на ногах і спираючись на крісло, благословив приблизно тридцять тисяч людей, які прийшли цього дня.

[6] Прізвисько "Макавей" (це слово, ймовірно, означає "той, хто вражає ворогів") було дано вождеві юдейського повстання 166 рою/ до Р.Х. Юді та в подальшому його послідовникам. Повстання було спрямоване проти Антіоха IV Епіфана, який стояв на чолі династії Селевкидів. Макавеї були самовідданими борцями за вітчизняну віру та державну незалежність Ізраїлю. (Див. книги Макавейські).

Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець

Слова. Том 2.

Духовне пробудження

Частина п'ята - Про духовну зброю