Про те, що Бог допомагає там, де не вистачає людських сил

Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець

Слова. Том 2.

Духовне пробудження

Частина четверта - Залежність від неба

«Божественній допомозі не
можуть зашкодити ні люди, ні біси.
Ні для Бога, ні для святої людини
нема нічого важкого.
Перешкодою є
лише наше людське маловір'я.
Своїм маловір'ям ми перешкоджаємо
великим божественним силам
наблизитися до нас»

Бог допомагає в тому, що не можна зробити по-людськи

—Що це там за дим?

—  Спалюємо непотрібне, Геронде.

—  Ви що ж, розвели багаття при такому вітрі?

—  Геронде, зранку дощ пройшов...

—  Та хоч би пройшов і дощ, і повінь: якщо після цього здійметься вітер, то все стане сухим, як порох! Теж мені кмітлива: «Дощ пройшов»! А як колись через ваше глупство почалася пожежа там, внизу, вже забули? Якщо хтось колись сів у калюжу, то далі йому варто бути дуже уважним. Бог допомагає там, де потрібна Його допомога, там, де люди не можуть нічого зробити по-людськи. Але нашій глупоті Він допомагати  не буде. Так ми виставляємо на посміховище світові навіть святих.

—  Геронде, а чи завжди зрозуміло, до якої межі потрібно діяти по-людськи?

—  Почнемо з того, що це видно. Але навіть якщо людина мала бажання зробити те, що вона могла, і не зробила це, тому що їй щось перешкодило, то у тяжку хвилину Бог допоможе їй. Втім, якщо в неї були сили, але не було бажання, Бог не буде їй допомагати.

Наприклад, тобі звелять зачиняти на ніч двері на засув, а ти лінуєшся, не замикаєшся й говориш, що Бог тебе збереже. Ти не замикаєшся не тому, що покладаєшся на Бога, а тому що лінуєшся. То як же тоді допоможе тобі Бог? Хіба Він буде допомагати ледареві? Бо якщо комусь сказано замкнутися на засув, а він цього не зробить, то його за один тільки непослух потрібно покарати.

Треба зробити те, що можна зробити по-людськи, і залишити Богові те, що по-людськи зробити не можна. А якщо зробити трохи більш того, що ти можеш, але не через егоїзм, а через любочестя, вважаючи, що ти не вичерпав ще всіх своїх людських сил, то Бог побачить і це. Таке любочестя буде Йому благоугодне, і Він поспішить на допомогу. Бог для того, щоб нам допомогти, хоче й нашого власного старання. Ось як Ной: сто років мучився, будуючи ковчег. Дерево пиляли дерев'яними пилами: знаходили дерева жорсткіші за інші і робили з них пили. Що ж, хіба Бог не міг зробити що-небудь і прискорити будівлю ковчега? [Міг — але], сказавши Ною й тим, хто був з ним, як будувати ковчег, Він потім давав їм на це сили . Тому будемо робити те, що ми можемо, щоб те, що не можемо ми, зробив Бог.

Одного разу якась людина прийшла до мене в келію й запитала: «Чому ченці сидять тут, а не йдуть у світ, щоб допомогти народу?» — «Якби вони йшли в світ і допомагали народу, — відповів я йому, — тоді б ти запитував, чому ченці тиняються по світі. Зараз вони не йдуть у світ, і ти запитуєш, чому не йдуть». Потім він каже мені: «Чому ченці звертаються до лікарів? Чому їх не зцілюють їхній Христос і їхня Богородиця?» — «Таке ж питання, — відповів я, — задав мені один лікар-єврей». — «Він не єврей», — заступився за мого співрозмовника один із тих, що прийшов з ним. «Неважливо, що він не єврей, — відповів я, — саме питання чисто єврейське. І я повторю вам відповідь, яку дав тому євреєві, оскільки ситуації схожі». «Ти, — сказав я йому тоді, — будучи євреєм, повинен знати Старий Завіт напам'ять. У пророка Ісаї говориться про те, як царю Єзекії, який був дуже хорошим, Бог дарував ще п'ятнадцять років життя. Бог послав до царя пророка Ісаю, який сказав йому: "Бог дарує тобі ще п'ятнадцять років життя за те, що ти винищив ідоложертовні гаї. А про твою виразку (у царя була виразка) Бог говорить, щоб ти приклав до неї зв'язку сухих смокв, і будеш здоровий!" Якщо Бог дарував йому п'ятнадцять років життя, то хіба Він не міг зцілити й цю виразку? [Звичайно, міг], але ця виразка могла бути зцілена й зв'язкою смокв» . Не будемо ж просити в Бога того, що може бути зроблене через людей. Будемо смирятися перед людьми й просити їхньої допомоги.

Людина повинна діяти по-людськи до якоїсь межі, а потім залишати все на Бога. Намагатися допомогти в тому, що не може бути зроблене по-людськи, це егоїстично. Часто бачу, що така впертість відбувається через дії диявола для того, щоб вивести цю людину з ладу. Я з тяжкою бідою розумію, до якої межі можна допомагати по-людськи і з якого моменту треба покладати все на Бога. Тому, бачачи, що по-людськи вплинути на ситуацію не можна, я здіймаю руки вгору, запалюю кілька свічок, покладаю труднощі на Бога, і вони відразу вирішуються. Бог знає, що я роблю це не тому, що мені ліньки діяти по-людськи.

Тому, коли просять нашої допомоги, ми повинні діяти розважливо й допомагати, наскільки ми можемо. А в тому, що ми не можемо, будемо допомагати хоча б самою молитовкою або ж покладанням усього тільки на Бога, що теж є певною таємничою молитвою.

Бог за природою благий, і Він піклується про все для нашого блага. Якщо ми щось попросимо в Нього, то Він дасть нам це, якщо воно служить для нашого блага. Бог щедро дарує нам необхідне для спасіння нашої душі й підтримки тілесного здоров'я, і Його благословення пребуває на нас. А якщо Він чогось нам не дає — або для того, щоб випробувати нас, або ж для того, щоб нас уберегти, — то будемо не тільки приймати це з радістю, але й роздумувати про це, щоб отримати від цього користь. Він знає, коли і як допомогти Своєму творінню, Він допомагає відомим Йому способом в потрібний для цього час. Проте часто Його немічному творінню не вистачає терпіння, воно хоче одержати те, що просить в цю ж мить, як мале дитя, що просить у матері бублик невипеченим і не може потерпіти, поки він буде готовий. Наше діло просити й терпіти, а добра наша Мати, Пресвята Богородиця, дасть нам те, що просимо, коли воно буде готове.

—   Геронде, а в яких випадках допомагають святі?

—   Вони допомагають, коли в цьому є справжня потреба, а не коли ми лише думаємо, що вона є. Тобто вони допомагають, коли нам це на користь. Зрозуміло? Приміром, дитина просить у батька мопед, але батько не купує. «Мені потрібний мопед, — ниє дитина, — я стомлююся ходити пішки, мучуся». Однак батько не купує йому мопед, тому що боїться, що син розіб'ється. «Я тобі потім машину куплю», — говорить він синові, кладе гроші в банк, а коли їх нагромадиться достатньо, купує машину. Так і святі; вони знають, коли нам треба допомогти.

—   Геронде, як ми відчуваємо милість Божу?

— Милість Божа — це божественна розрада, яку ми відчуваємо всередині себе. Бог влаштовує так для того, щоб ми не знаходили заспокоєння в людській розраді й вдавалися до розради божественної. Так, наприклад, австралійські греки,  опинившись зовсім самі, наблизилися до Бога більше, ніж ті, хто виїхав в інші країни, скажемо, до Німеччини, де греки й ближче до Батьківщини, і в оточенні співвітчизників. Тим, що виїхали в Австралію, труднощі  дуже допомогли вхопитися за Бога. Всі вони виїхали з однією валізою, опинилися далеко від Батьківщини, далеко від рідних, а треба було знайти роботу, вчителя для дітей і багато чого ще. Допомоги чекати було нізвідки.  Тому вони звернулися до Бога і втримали віру. А в Європі греки не переживали таких труднощів і тому не тримаються так сильно й за Бога.

«Просіть і дасться вам»

— Геронде, чому ми повинні просити Бога про допомогу, якщо Він знає наші потреби?

— Тому що є свобода. І, крім того, коли нам боляче за ближнього й ми просимо Бога допомогти йому, це завдає Йому сильного розчулення, тому що тоді Він втручається, не порушуючи свободи людської волі. Бог цілком налаштований допомогти людям, які страждають. Однак для того, щоб Він допоміг їм, хтось повинен Його про це попросити. Тому що якщо Бог допоможе комусь при тому, що ніхто не буде просити Його про це, то диявол виразить незгоду й скаже: «Чому Ти допомагаєш йому й порушуєш свободу людської волі? Він грішник і, значить, належить мені». З цього видно й велике духовне благородство Бога, Який навіть дияволу не дає права висловлювати незгоду. Тому для того, щоб втручатися, Він хоче, щоб ми просили Його про це. Він і хоче прийти на допомогу відразу ж, якщо це йде нам на благо. Він хоче допомагати Своєму творінню відповідно до його потреб. Стосовно кожної людини Він діє окремо — так, як більше йде на користь кожному.

Отже, для того, щоб допоміг і Бог, і святі, цього повинна хотіти й просити сама людина. В іншому ж випадку допомагати вони не будуть. «Чи хочеш стати здоровим?» — запитав хворого Христос. Якщо людина не хоче, то Бог це шанує. І якщо хтось не хоче в рай, то Бог не бере його туди силоміць, крім тих випадків, коли людина, яка перебувала в [духовному] невіданні, була несправедливо скривджена, тоді вона має право на божественну допомогу. В інших же випадках Бог не хоче втручатися. Людина просить допомоги? Бог і святі їй допомагають. Ледь встигнеш оком моргнути, як вони вже допомогли. А іноді й моргнути не встигаєш, настільки швидко Бог опиняється біля тебе.

«Просіть і дасться вам», — говорить Святе Письмо. Не просячи в Бога допомоги, ми зазнаємо повної невдачі. Якщо ж ми просимо божественної допомоги, то Христос мотузочкою зв'язує нас зі Своєю Благодаттю і втримує нас. Вітер дує то з одного боку, то з іншого, але ми прив'язані і перебуваємо в безпеці. Але коли людина не розуміє, хто її втримує, то вона розв'язує мотузочку, відокремлюється від Христа, її з усіх боків починають шарпати вітри, і вона страждає.

Знайте, що нашими бувають тільки пристрасті й гріхи. Що б ми не зробили доброго — воно від Бога, яких би не накоїли дурниць, вони — наша власність. Заледве нас залишить Божественна Благодать, то все — ми вже нічого не можемо зробити. У житті щоденному, як тільки Бог позбавляє нас кисню, ми відразу вмираємо. Так і у житті духовному: тільки Він трохи позбавляє нас Божественної Благодаті, як все — ми пропали. Якось під час молитви я відчув радість. Я стояв на ногах кілька годин і нітрохи не відчував втоми. Увесь час, поки молився, я відчував якийсь солодкий перепочинок, щось таке, що не передається словами. Але ось через якийсь час у мене з'явився помисел людський: «У мене не вистачає двох ребер, і я швидко простуджуюся. Щоб не позбутися цього стану й переживати його, скільки він буде тривати, треба піти, взяти теплу хустку й закутатися, інакше я можу застудитися». Як тільки я прийняв цей помисел, як повалився на підлогу. Я пролежав на підлозі близько півгодини, потім зміг підвестися, піти в келію й лягти. Перед цим, заглиблюючись у молитву, я відчував ніби якусь невагомість, легкість, радість, яку не описати словами. Але тільки лиш я прийняв цей помисел, як упав на підлогу. Якби я прийняв помисел гордий й, приміром, подумав би: «Ось питання: чи є ще хоч двоє-троє людей в такому стані, як я?» — то я б сильно нашкодив собі. Мій помисел не був бісівським. Я подумав як людина, як кульгавий думає про те, щоб взяти свої милиці. Цей помисел був природним, але бачиш, що зі мною трапилося навіть і від нього!

Єдине, що є в людини, — це налаштування, і Бог допомагає їй відповідно до цього налаштування. Тому я кажу, що всі блага, які в нас є — це Божі дари. Наші справи — ніщо, і наші чесноти є тільки суцільний ряд з нулів. Будемо ж намагатися постійно додавати нулі до нулів і просити Христа поставити на початку цього ряду одиницю. Так ми станемо багатими. Якщо ж Христос не поставить одиниці на початку, то вся наша праця зійде нанівець.

Благодать Божа приваблюється смиренністю

— Геронде,  подвизаючись, я зазнаю труднощів.

—  А чи просиш ти допомоги в Христа, чи ж бо решся сама? Чи сказала ти про свою слабкість Христові? Ти не смиряєшся, не просиш у Христа допомоги, а потім говориш: «Подвизаючись, я зазнаю труднощів». Якщо смирятися й просити в Христа трохи допомоги, то Він допомагає. Часто старання, яке докладає людина, егоїстичне, тому не допомагає й Христос. Викинь своє «я», не бери його в розрахунок, і в тебе вселиться Благодать Божа. Ми хочемо досягти святості магічним способом [без праці], однак Бог не допомагає людині, яка перебуває в [духовно] хибному стані. Якщо хоча трохи домішується корисливість, то це перешкоджає божественній допомозі.

—  Але, якщо я налаштована виправитися, хіба Бог не допоможе мені усвідомити мою слабкість, яку я не бачила сама?

—  Для того, щоб Бог допоміг, у тобі повинно бути налашування до подвигу. Говорячи «налашування до подвигу», ми маємо на увазі те, щоб людина доклала невеликих старань, щоб перебороти свою слабкість. Побачивши трохи чистого налаштування, Бог щедро допомагає людині, щедро посилає їй Свою Благодать. Людина входить у Боже русло.

—  Геронде, до якої межі допомагає нам Бог у духовній боротьбі?

—  До тої, поки ми самі допомагаємо Йому нам допомогти. Коли ви про щось просите в Бога упродовж тривалого часу й Він не дає вам допомоги, знайте, що причина цього — ваша гординя. Якщо в нас є пристрасті, наприклад, обжерливість, нестриманість язика, гнів, не допомагає нам позбутися їх, тому що ми заважаємо Божественній Благодаті. І навіть якщо в нас є тільки схильність до гордості, то ми однаково заважаємо Богові нам допомогти, навіть якщо подвизаємося й молимося більше, ніж потрібно. Неможливо, щоб Бог не допоміг, якщо нема побоювання, що людина припише це собі. Як тільки зникне схильність до гордості й людина стане духовно здоровою, то Бог відразу ж звільнить цю людину від пристрасті, яка мучить її, і винагородить за той подвиг «понад норму», який вона звалила собі на плечі. Тому для того, щоб дістати допомогу, ми повинні допомогти Богові своїм смиренним мудруванням. Скажемо так: «Боже мій, я така нікчемна людина! Прошу Тебе, прости мене й допоможи мені». Тоді Бог допомагає, тому що душа добрим і смиренним налаштуванням довірила себе в Його руки, має право на Божественну допомогу.

Треба вірити, що Христос і Пресвята Богородиця завжди захищають і допомагають нам, аби тільки ми мали смиренне мудрування. Наш Бог не глухий, щоб не почути нас, і не сліпий, щоб нас не побачити, Він не такий, як Ваал .

Допомога на початку духовної боротьби

— Геронде, ми правда, що Бог найбільше допомагає людині на початку її духовної боротьби?

—Так, Бог дуже допомагає людині, коли та робить перші кроки у своєму духовному житті, подібно до того, як батьки більше оберігають своїх дітей, коли ті ще маленькі. Коли ж діти дорослішають, батьки піклуються про них уже не так сильно, тому що діти починають користуватися власним розумом. На початку духовної боротьби людина чітко відчуває Благодать Божу, але потім Бог трохи віддаляється від неї, щоб вона вчинила подвиг і змужніла. Пам'ятаю, я посадив у себе на городі кілька кущів помідорів. Спочатку поливав їх щодня, а потім перестав і поливав тільки тоді, коли починало жовтіти їхнє листя. Без води помідорам було важко, і для того, щоб знайти вологу, вони були змушені пустити своє коріння глибоко в землю. Зав'язалися і їхні плоди. А якби я поливав їх безперестанку, то вони б тільки росли вгору, а їхнє коріння залишалося б на поверхні.

—  Геронде, ви сказали, що на початку своєї духовної боротьби людина відчуває Благодать Божу, а потілі Благодать трішки віддаляється від неї.

—  Так. Бог забирає Свою Благодать, щоб людина стала смиренною й усвідомила Його допомогу собі.

—  Чи не болісна така зміна?

—  Ні, тому що Бог не залишає людину зовсім. Коли людина починає духовно працювати, Бог дає їй, ну, скажімо... шоколадку. Так, потихеньку, людина привчається працювати і їсти шоколадки. Але якщо Бог перестає давати людині солодощі й та припиняє працювати, а починає голосити: «Спочатку-то я їла шоколадки, а зараз — жодної!.. Ох, яка ж на мене напала біда!..» — то така людина не процвітає. Тобто людина [навпаки] повинна цьому радіти. Не треба хотіти легкої допомоги від Христа, не треба просити поблажливості, тому що тоді ми залишимося  невипробуваними, ненавченими. І в армії ті, хто добре вчиться, залишаються живими. Якщо людина без кінця отримує допомогу, то врешті-решт вона  залишається безпомічною. Те, що Христос не допомагає постійно, породжує в мене розчулення. Я відчуваю себе як учень вимогливих викладачів. Здати духовні іспити важко: потрібно постійно стежити за собою й докладати зусиль, але в такий спосіб людина духовно процвітає. Хіба Богові важко постійно допомагати кожній людині? Звичайно, не важко, але тільки така допомога людині не допоможе. Якщо батьки без кінця годують своє розпещене дитя шоколадом, і сама дитина хоче, щоб її всі годували й годували, то така людина виросте ледачою, непокірливою, жалюгідною. Також і у житті духовному — якщо хтось постійно приймає Божу допомогу й не трудиться сам, то йому ніколи не досягти духовної зрілості. Тому Бог, допомагаючи людині на початку духовного життя, згодом потихеньку відходить убік, щоб та зрозуміла, що й сама повинна робити те, що в її силах. Ось, коли маля вчиться ходити, батьки не тримають його постійно за ручку, але дають йому спробувати пройти й самому. А як тільки воно хоче впасти, вони — раз! — підхоплюють його! Потім дитина розуміє, що її власних сил вистачить лише на те, щоб пройтися, тримаючись за що-небудь ще. Якщо ж дитинча ходить тільки коли його тримають за руку, а коли залишають, не тримається за що-небудь, щоб учитися ходити самому й потихеньку набиратися сил, а сідає на підлогу, то воно ніколи не навчиться ходити, тому що не зробило те, що могло.

— А чи відчуває людина, що спершу вона мала божественну допомогу, а потім її позбулася?

— Якщо людина не стежить за собою, то вона не відчуває нічого.

Божественні сили всемогутні

— Геронде, багато людей тривожаться: «Чим закінчаться ті чи інші [труднощі, спокуси], що відбуваються у світі?»

— Слухай-но, що я тобі скажу: зараз Бог, якби навіть і хотів нас залишити, не може цього зробити.

— Що ви маєте на увазі, Геронде?

—  А ось що: батьки, давши життя дитині, чим більше б'ються над тим, щоб її виростити, тим сильніше люблять її й уболівають за нею. Так і Бог — Він дав нам життя, Він якимось чином вистраждав, виростив нас, Він, якщо можна так сказати, стомився, роблячи з нами все, що Він зробив. І зараз Він не може нас залишити, навіть якби й захотів, тому що Йому боляче за нас, аби тільки самі ми мали хоч трішки любочестя. Якщо в нас є трішки любочестя, то ми не залишимося поза раєм.

—  Ви сказали, Геронде, що добрий Бог не залишить нас.

—  Так. Бог ніколи нас не залишає, Його залишаємо ми. Якщо людина не живе духовно, то вона не має права на Божественну допомогу. Вона має на неї право, живучи духовно й перебуваючи біля Бога. І тоді, якби щось трапилося і вмерла така людина, вона готова до іншого життя, так що вона залишається з прибутком і в цьому, і в іншому житті.

Допомозі Божій не можуть завадити ні люди, ні біси. Ні для Бога, ні для святої людини немає нічого складного. Перешкодою є лише наше людське маловір'я. Своїм маловір'ям ми заважаємо великим божественним силам наблизитися до нас. Біля нас є настільки велика сила, але в нас є присутнім у найвищому ступені людське начало, і ми не можемо осягти начало божественне, котре перевершує людські сили всього світу, оскільки сили божественні всемогутні.

Ми часто без користі просиджуємо цілими годинами, намагаючись самі знайти вихід з якоїсь ситуації й додаючи до цього всю свою недосвідченість. У нас тріщить голова й ріже в очах, ми не можемо заснути, тому що на нас напав тангалашка з нав'язливими думками. І зрештою знаходимо вихід, але потім Бог знаходить для нас вихід інший, кращий, той, про який ми навіть і не подумали, нам . же залишаються тільки головний біль і безсонні ночі. Якщо перед нами нема Бога, то втомлюється й болить голова, якою б правильною не була наша думка. Молитва ж з довірою до Бога відновлює сили людини. Тому давайте з довірою покладемо на Бога те, що важко здійснити по-людськи. Не будемо опиратися на власні людські старання, а Він зробить те, що найкорисніше.

Завжди, що б ви не збиралися зробити, говоріть «якщо Бог так бажає», щоб з вами не відбулося те, що трапилося з однією самовпевненою людиною. Чоловік збирався піти попрацювати у винограднику й сказав своїй дружині: «Завтра рано-вранці я піду у виноградник». — «Якщо Богові завгодно, підеш», — сказала йому вона. «Завгодно Богові чи не завгодно, — відповів він, — а я піду». Вранці, ще затемна, він вийшов з будинку, але по дорозі розпочалася така злива, що йому довелося повернутися. Ще не розвиднілось. Він постукав у двері. «Хто там?» — запитала дружина «Якщо Богові завгодно, - відповідає він, — то це я, твій чоловік!»

Благе налаштування

—  Геронде, що буде з тими, у кого є доброта, але нема віри?

—  Ти думаєш, у них нема віри? Добре, припустимо, що це так. Але хіба, коли вони були маленькими, мати не причащала їх? І, навіть якщо не причащала, хіба вони не були хрещені, не були помазані миром? Хіба народилися вони не від православних і хрещених матерів? Ось побачиш, як допоможе Бог цим людям, які мають доброту: випробуваннями  або хворобою, нещастями або землетрусом, блискавкою, громом, повінню, одним тільки словом або чим завгодно ще. І, зрештою, Він приведе їх у рай. Часто такій людині може з'явитися навіть святий або ангел, незважаючи  на те, що настільки великого благословення вона не заслуговує. Христос, використавши перед тим всі інші засоби, може зробити й це. Але часто з цими людьми трапляється таке: втручається диявол, обманює їх, і багато хто з цих нещасних впадають в оману, тому що диявол починає говорити: «А ось бачиш, Бог показав тобі настільки велике чудо, тому що ти можеш врятувати світ!» І нещасний замість того, щоб сокрушатися, замість того, щоб говорити: «Боже мій, як мені Тобі дякувати? Я не був гідний настільки великої Благодаті», приймає помисли, які приносить йому диявол, і пишається. Потім диявол приходить до нього знову й починає «телепередачу»: показує ангелів, святих і говорить йому: «Ти врятуєш всесвіт». Якщо ж така людина прийде до тями, то Бог знову допоможе їй.

У жодному разі не будемо забувати того, що всі ми маємо спадок, дари від Бога. Тому у всіх людей у глибині є доброта. Однак все заражає диявол. І дехто зараз, навіть відійшовши від Церкви, зберіг цю спадщину, цю доброту. Що ж, Бог допоможе їм Тому, зустрічаючи людину, яку затягло в гріховне життя, але співчутливу — що бачить, приміром, хворого й страждаючого серцем, що бачить бідняка й допомогає йому — знайте, що Бог не залишить цю людину, допоможе їй. Але якщо ви бачите, що той, хто відійшов від Бога, твердий, немилосердий, має й інші пристрасті, то ви повинні щодня й щоночі молитися за нього, щоб Бог висадив у його серце «десант» і людина ця навернулася.

Суди Божі — безодня. Я знаю одне: люди, які живуть життям мирським, ті, кому не випало сприятливої нагоди пізнати Бога, ті, хто був захоплений злом, ті, кого підштовхнули до нього — всі ці люди, якщо вони мають при цьому добре налаштування, приводять Бога в розчулення, і Він допоможе їм. Він пустить у хід різні способи для того, щоб такі люди знайшли свій шлях, Він їх не залишить. Він влаштує так, що навіть й у годину смерті вони перебуватимуть в доброму стані.

[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Духовне пробудження". Том 2. ]

[ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Духовне пробудження". Том 2. ]

[ Cкачати книги в аудіоформаті: Старець Паїсій Святогорець "Слова". (на російській мові) ]

[ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Духовне пробудження" ]

Паїсій Святогорець "Слова" (українською):		Паисий Святогорец "Слова" (на русском):
[ Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" Том I ] [ Паїсій Святогорець "Духовне пробудження" Том II ] [ Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" Том III ] [ Паїсій Святогорець "Сімейне життя" Том IV ] [ Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" Том V ]		[ Паисий Святогорец "С болью и любовью о современном человеке" Том I ] [ Паисий Святогорец "Духовное пробуждение" Том II ] [ Паисий Святогорец "Духовная борьба" Том III ] [ Паисий Святогорец "Семейная жизнь" Том IV ] [ Паисий Святогорец "Страсти и добродетели" Том V ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!