Про користь від доброго спілкування

Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець

Слова. Том 2.

Духовне пробудження

Частина друга - Про подвижництво і благоговіння

«Той, хто уважно й гаряче береться
за спасіння своєї душі, подвизається,
процвітає, плодоносить, живиться
духовно й радується ангельски»

Братерські відносини

Геронде, я тривожуся, коли ви говорите, що нас чекають нелегкі роки.

— Будьте між собою дружними й у злагоді, будьте духовно підготовленими й відважними, будьте одним тілом і нічого не бійтеся. Допомагає й Бог. Плекайте духовну любов, майте її такою, яку відчуває мати до своєї дитини. Хай відносини між вами будуть братніми, хай живе серед вас жертовність. А важкі дні ми потихеньку переживемо.

Ми, ченці, зрозуміло, ідемо зі світу цього й залишаємо знайомих і рідних заради того, щоб увійти у велику сім'ю Адама й Бога. Але миряни повинні підтримувати стосунки з родичами й знайомими, які живуть духовно, для того, щоб допомагати один одному. Якщо християнин, який духовно трудиться серед світу, підтримує зв'язок з людьми духовними, то йому є на кого опертися. Як би духовно ти не жив, добре коло спілкування (особливо в наш час) необхідне. Зв'язок з людьми духовними дуже (навіть більше ніж духовне читання) допомагає християнинові, тому що ця радість духовного союзу будить у ньому сильне завзяття до духовних подвигів. Добре також, якщо й на роботі, на службі духовні люди знайомі один з одним для того, щоб вони могли один одному допомагати. Наприклад, серед співробітників може виникнути якась проблема, і знадобиться взаємна підтримка. Якщо люди духовні не знають один одного, то вони можуть і не зважитися заговорити між собою.

—   Геронде, припустимо хтось [одного разу] відмовився допомогти нам у чомусь, і тепер ми не наважуємося знову попросити в нього допомоги. Чи правильно це?

—   Ні. Можливо, спочатку він не мав можливості допомогти. Однаково, що ти в мене просиш хрестик, і я тобі його даю. Іншого разу ти попросиш, а в мене нема, і [зрозуміло, що] я тобі його не даю. Потім я купую хрестики, щоб було що роздавати, а ти підходиш і не просиш, тоді як я чекаю випадку, щоб їх роздати.

Сьогодні люди живуть в одній багатоповерхівці й не знайомі між собою. А колись існувало сусідство, що допомагало людям пізнати одне одного, і при нестатках один одного підтримував. їхав, наприклад, хтось кудись на возі, зустрічав дорогою знайомого, запитував: «Звідки йдеш, куди прямуєш? Туди ж і я їду. Сідай, разом поїдемо». Або якщо людина хотіла кудись їхати конем, йшла до сусіда й запитувала його: «Збираєшся кудись? Якщо можеш зачекати, я через три години їду на коні й можу взяти тебе зі собою». Або казав: «Завтра їду туди-то. Приходь, переночуєш у нас, щоб швидше разом виїхати». Люди думали про ближніх і, коли могли в чомусь допомогти, не ухилялися від цього. У людей був добрий інтерес, і запитували вони про всяк випадок, щоб виручити. Навіть і по інших селах мали добрих знайомих.

—  Геронде, яка користь від того, що люди духовно пов'язані між собою?

— У наші дні, якщо навіть духовні люди і не хочуть бути пов'язаними між собою, то їх змусить до цього зв'язку диявол. Сьогодні диявол великою своєю злобою робить людям найбільше благо. Якщо, приміром, віруючий батько хоче знайти для своїх дітей домашнього вчителя, то він змушений буде знайти вчителя доброго й віруючого, тому що він збирається ввести його у свій дім. З іншого боку, віруючий вчитель, який не дістав ще місця й бажає давати дітям приватні уроки, буде шукати добру сім'ю, щоб почуватися в безпеці. Або якийсь майстер, який живе духовним життям, чи то маляр чи електрик, почне шукати роботу в хорошій сім'ї, щоб почуватися легко, тому що в домі світському він наживе собі неприємностей. Хазяїн-християнин теж буде шукати для роботи в себе в домі доброго майстра й віруючу людину. Як один, так і інший будуть шукати людину духовну, з якою можна співпрацювати. І так, потроху, духовні люди всіх ремесел і всіх наук познайомляться між собою.

В остаточному підсумку диявол, не бажаючи того, робить своєю злобою добро: відокремлює овець від козлів. Вівці відокремляться від козлів і почнуть жити єдиним стадом і з Єдиним Пастирем. Колись в селах селяни давали овець і кіз пастухові — хто п'ять, хто десять, і вівці паслися з козами разом, тому що кози в той час були розумні й не буцали овець своїми рогами. Зараз козли озлобилися й боляче буцають овець Христових. Вівці чекають доброго пастуха й хочуть собі стадо, яке складається з самих лише овець. Бо те, у що перетворився світ, годиться лише для тих, хто живе у гріху. Тому люди розділяться. І вівці, і козли будуть самі по собі. Ті, що хочуть жити духовним життям, поступовоне зможуть жити в цьому світі, вони постараються знайти подібних до себе людей Божих, знайти духівника й ще більше віддалитися від гріха. Ось оце добро й робить зараз диявол, сам того не бажаючи. І зараз не тільки в містах, але й у селах бачиш, що одні поспішають у розважальні центри й живуть байдуже, інші ж поспішають на чування, на молебні, на духовні збори, і ці люди спаяні між собою.

Дуже сильні братерські відносини народжуються у тяжкі роки. На війні ми, солдати одного напівбатальйону, два роки прожили разом і були спаяні між собою більше, ніж брати, тому що труднощі й небезпеки ми переживали разом. Ми були настільки спаяні, що кликали один одного «братом». Світські були люди, з світським напрямом думок, ні Євангелія не читали, ні духовних книг, а проте один з одним не хотів розлучатися. У людей була звичайна мирська, у доброму значенні цього слова, освіта, але вони мали те, що за все вище — любов, братерство. Недавно помер один з наших товаришів по службі, й інші однополчани приїхали на його похорон зі всіх кінців країни. І сюди кілька днів тому приїхав побачитися зі мною один мій однополчанин. Як же він мене стиснув у своїх обіймах! Я не міг з них вирватися!

Зараз ми воюємо з дияволом. Тому постарайтеся ще більше зріднитися один з одним, ще більше стати один одному братами. Так всі разом ми будемо йти по обраному нами шляху, разом підніматися по крутій стежці на солодку Голгофу.

Про духовне споріднення

— Геронде, вчора ви сказали нам, що відчували всіх людей, з якими зустрічалися в промину лі дні, своїми братами. Що таке духовне споріднення?

 — З усіма людьми ми брати по плоті. Всі ми брати, і всі ми раби Бога. Ми ж, віруючі, крім того, й по Благодаті діти Божі, спокутувані божественною Кров'ю нашого Христа. У житті духовному ми за плоттю є родичами по Адаму й духовно — родичами по Христу. Люди, які живуть духовно, відчувають між собою це духовне споріднення. Вони думають про одне, вони прагнуть одного, вони переслідують єдину мету.  А якби, наприклад, у тебе була сестра по плоті, яка живе, як їй заманеться,  по-світськи, то ніякого духовного споріднення з нею ти б не відчувала.

А чи може  розпастися духовне споріднення?

—  Коли хтось з людей припиняє жити духовно, то і його спорідненість з іншим, який живе духовно, припиняється. Не  інший, який духовно живе, віддаляється, а той, хто перестав духовно  жити відокремлює себе від нього; так само як наскільки живе людина з Богом, настільки вона до Бога й наближається, наскільки ж віддаляється вона від життя з Богом, настільки далі від Нього йде. І як Божественна Благодать є силою, що діє на відстані й передається людям, так і лукава енергія диявола є діюча на відстані й є силою, яка передається. Якщо, наприклад, дві душі перебувають у стані духовному й одна з них думає про іншу, то між ними є духовне єднання й одна душа передає божественну силу іншій. Так само і дві душі, які живуть гріховно й які мають між собою якесь спілкування: одна з них на відстані переймає від іншої бісівський вплив, від однієї йде телеграма до іншої.

—  Геронде, а коли хтось із двох людей, що мали  між собою такий бісівський зв'язок, змінюється на краще, то чи допомагає це іншому?

—  Так. Він не отримує відповіді, тому що той, хто змінився на краще, ніби не піднімає «слухавку» [свого духовного] «телефону». Обривається лінія, і зв'язку вже нема. Таким чином, є ймовірність, що людина, яка залишилася без відповіді, задумається, і, якщо вона захоче, це може їй допомогти.

—   Коли ми спілкуємося з людиною, яка має пристрасті, і ці пристрасті не мають на нас шкідливого впливу, то [ чи значить це, що] ми впливаємо на її характер?

—   Якщо в нас є духовний стан, святість, то ми справляємо на людину великий вплив, оскільки [тоді] на неї впливає Благодать Божа, і в такий спосіб наш ближній одержує користь. Коли ми від любові терпимо нашого брата, то він це розуміє. Так само й злість: якщо вона в нас є, то він її теж розуміє, навіть якщо вона не проявляється зовні. Що душа має, то вона й передає [іншій душі]. Пристрасть передає  пристрасть, роздратування передає роздратування, гнів передає гнів. Благодатний же дар благодатної душі передасть ближньому благодатний дар.

—   Допомагає, виходить, спілкування з людьми доброчесними?

—   Звичайно допомагає. Якщо піти в келію, де постійно кадять ладаном, то, вийшовши з неї, ти й сам будеш пахнути ладаном. Підеш у хлів — пропахнеш запахом хліва. Після світського дому будеш пахнути світськими ароматами. [Пам'ятаю], в окупацію ми посадили  п'ять гектарів динь різних сортів: американський сорт із сільськогосподарської школи — білі дині от такі величезні й дуже солодкі, а також «аргські» дині місцевого сорту й інші. Якщо траплялося, що поруч з американськими динями росли кабачки, то солодкість з дині йшла в кабачок. Кабачок ставав солодшим, а диня без смаку. Таке стається від запилення, від бджіл, які перелітають з квітки на квітку. Якщо побачиш диню з більшим «пупком», то знай, що вона виросла поруч з кабачками. Якщо «аргська» диня буде рости поруч з доброю динею, то вона забере в доброї солодкість. Добра диня солодкість втратить, але, принаймні, у цьому випадку вона теж піде в диню. Але якщо поруч з хорошою динею опиниться кабачок, то він стане солодшим, і потім при його готуванні знадобиться ціла пригорща солі. І диня втрачає, і кабачку це не на користь. Якщо ж диня поруч із динею, то добра втрачає, але інша стає солодшою. Я хочу сказати, що якщо християнин, який не дуже процвітає духовно, буде перебувати біля духовно процвітаючої людини, то остання може стомитися, може трохи виснажитися, але зате перший дістане користь. Якщо ж біля людини духовної буде людина світська, невіруюча, то й труд і час першої будуть витрачені даремно. Якщо людину світську зворушить щось зі сказаного іншою людиною, то це буде найбільше з того, що можливо. Але витлумачить вона сказане в поняттях [своєї] світської філософії, тобто сприйме це духом світським, і користі не отримає. Тобто залишиться кабачком, хоча й стане солодшим на смак.

Обачність у спілкуванні

В армії, у військах зв'язку, у нас була таблиця розпізнавання, що виказувала деякі конкретні ознаки, по яких було зрозуміло, яка радіостанція наша, а яка чужа; свої радіостанції ми знали. Якийсь час на спеціальних заняттях з техніки радіоприйому ми встановлювали проміжну радіостанцію й намагалися розпізнати приналежність чужої станції — запитували: «Що це?» або говорили: «Раз!» і слухали, яка буде відповідь, щоб упіймати їх на цьому. Іншими словами, якщо ми не могли з упевненістю визначити радіостанцію, то ми їй не довіряли й намагалися її розпізнати. Так і в житті духовному: бачачи, що якась «радіостанція» не наша, ми повинні сказати самим собі: «Навіщо мені із цією станцією працювати? Ще чого!» Коли радист, розуміючи, що радіостанція чужа, хоче з нею працювати — це серйозний проступок. Але наскільки серйозніша його провина, коли він знає, що радіостанція не тільки чужа, але ще й до того ворожа — і хоче працювати з ворогом! Я хочу сказати, що в питаннях, які стосуються наших зв'язків з іншими людьми, необхідні розважання й обачність. А найбільш надійно — це кожному радитися зі своїм духівником.

У розмовах також варто бути уважним, тому що найчастіше починається з духовного предмета, а закінчується пересудами. Аюдина не тільки гає час, але й душу свою вбиває осудом, оскільки ми не маємо права нікого засуджувати. Ми не маємо права засуджувати навіть того, що відбувається у світі. Якщо можемо, то, з болем поговоривши про щось, постараємося посприяти у виправленні поганого стану справ. І померлих осуджувати теж не повинні, тому що, на щастя, душі всіх людей перебувають у руках Божих.

Я бачу, що часто в багатьох людей помисел пошкоджується від одного неуважного слова. Знаєте, якими ми були б уважними, якби з вимовлених нами слів брали податок? Якби нам казали: «Стільки-то слів скажеш, скільки-то заплатиш», то ми б лічили свої слова. По телефону ж ми думаємо, що говорити й скільки говорити, тому що платимо за розмови. Багато часу витрачається зараз на слова.

—  Геронде, у Лєствиці написано, що осуд є породженням ненависті. А прості пересуди можуть мати в собі любов?

—  Так. Сильно люблячи якусь душу й бачачи, що інші заздрять їй, можна сказати що-небудь на її рахунок, щоб інші їй не заздрили. Усе треба випробовувати. Однак

 людина ущерблена або пошкоджена, яка вважає, що з нею поводяться несправедливо, і з цієї причини засмучена або роздратована, висловлює з якогось приводу своє обурення, може принести іншим душам таку шкоду, якої не в змозі завдати навіть диявол. Юда обурився розтратою вилитого мироносицею мира й сказав, що це миро можна було продати, а гроші роздати бідним. Під вплив Юди потрапили й інші апостоли, які мали Благодать. Вони побачили зовнішню правильність того, що сказав Юда, і потрапили під його вплив, тому що не відали його грошолюбного серця. А Христос навіть грошовий ящик доручив Юді, щоб наситити його пристрасть, і той «крав те, що туди вкидувано».

— Геронде, коли дві людини не згідні між собою й запитують думки третьої, то яку позицію варто зайняти тій?

— Якщо вона має справу з людьми, непорозуміння яких стосується чогось особистого, то їй краще сказати свою думку в присутності обох.  Інакше кожен використає її слова так, як йому вигідно. Якщо ж слово людини, у якої запитали про її думку, має вагу, то супротивники будуть використовувати сказане як важку артилерію й почнуть безжалісно обстрілювати один одного. І в того, хто це сказав, ці снаряди потраплять, а він не буде цього очікувати. Тому йому треба, наскільки можливо, уникати подібних людей, щоб зберігати в собі мир і бути здатним молитися за мир між цими людьми — і взагалі за мир [в усьому] світі. Якщо він не може зовсім уникнути таких любителів створювати спокуси, то хай, принаймні, уникає багатослів'я, щоб мати менше спокус. Те, що деякі не мають злоби, але є просто поверховими, значення не має, адже спокуси своєю поверховістю вони теж створюють.

Материнська любов

—  Геронде, а якщо людина відрізняється й любов'ю й люб'язними манерами, то це значить, що в неї є душевна чистота?

—  Буває по-всякому. Часто це буває світською ввічливістю. Так, у багатьох людей є доброта, вони ввічливі, але це не означає, що вони мають духовне благородство, жертовність. Добрі задатки в них є, але мова зараз не про це. Той, хто має мирську ввічливість і лицемірить, може накоїти багато зла. Тому що інша людина обманюється, розкриває [перед ним] своє серце і зрештою розтринькує своє благоговіння на людину мирську, яка не знає, що значить благоговіння. Це все одно, що давати золоті ліри тим, кому знайомі одні лише бронзові монети. Не варто також безцільно витрачати свій час і духовно наставляти людей, які знаходять задоволення в світських розмовах і в егоїстичному висловленні власних думок.

—  Геронде, а якщо в когось є якась проблема, він приходить і без кінця говорить про неї, причому на той час проблема  вже  якоюсь  мірою залагоджена, то як потрібно діяти?

— Коли він  приходить вперше, у нього є виправдання: він повинен виговоритися й має право відняти в тебе багато часу. У цьому випадку ти повинен його вислухати. Якщо не вислухаєш, то людина почне думати, що вона тобі набридла або що ти її не розумієш. Однак, якщо після цього цей чоловік продовжує повторювати увесь час одне й те ж, скажемо йому: «Справа не в тому, що я не можу тебе слухати, а в тому що тобі це не на користь. Ти й з літа робиш зиму. Але ж тепер справи йдуть краще, зараз весна. Незабаром і літо настане. А ти влітку думаєш про зимові холоди й мерзнеш [від власних помислів]». Однак іноді навіть у відносинах між людьми духовними спостерігається таке: один іде розповісти про свій біль іншому, а той не хоче його слухати, щоб не позбутися своєї радості. Він може вдати, що поспішає, або перемінити тему бесіди для того, щоб перебувати в спокої. Це зовсім по-сатанинськи. Це все одно, ніби хтось біля мене помирає, а я відходжу трохи далі й виспівую пісеньки. А як же «плачте з тими, що плачуть»?. Тим більше коли мова йде про серйозні церковні питання. Якщо християнин [і тоді] не співчуває чужій тривозі, то він не причетний [і] до Тіла Церкви.

— А якщо я не знаходжу для інших людей виправдання в якійсь їхній провині, то це значить, що в мене є жорстокосердість?

— Не знаходиш  виправдання іншим, але знаходиш собі самій? Тоді пройде зовсім небагато часу, і Христос не знайде виправдання для тебе. Якщо людина неуважна, то її серце може в одну мить стати твердим, як камінь. І в одну мить воно може [знову] стати ніжним. Набудь материнське серце. Знаєш, як відчуває мати: вона все прощає й іноді робить вигляд, що якихось витівок не зауважує. Терпи й виправдовуй, будь поблажливою до інших, щоб і Христос мав милосердя до тебе.

— Геронде, а як розширюється серце?

— Воно розширюється,  коли ти увесь час виправдовуєш непорядки, недосконалості, упущення інших і дивишся в них, як у дзеркало. Звичайно, лукавий іноді може приносити помисли про інших, тим паче коли існує якась справжня причина. Однак прийняття або відкидання цих помислів залежить від нас. Поставивши себе на місце іншої людини, ми поставимося до неї зі співчуттям і виправдаємо її. Крім того, коли щось відбувається не від злості, а від легковажності, то це буває зрозумілим і негативної реакції [у нас] не викликає. Те, що існують людські слабкості, це природно й властиво всім людям. Злом є наявність у людях злого налаштування.

—   Якщо хтось перебуває в поганому стані, а я в чудовому, то чи можу я на нього впливати?

А якщо це спокусник представляє тобі справу в такий спосіб? З чого ти взяла, що перебуваєш у кращому стані? З того моменту, як я починаю вірити, що я кращий від іншого, і жаліти його, мені потрібно жаліти вже не його, а самого себе. Навіть коли [християнин] бачить, що його ближній дійсно не в порядку, він виправдовує його й знаходить для нього пом'якшуючі  провину обставини. Він не шукає пом'якшувальних обставин тільки для самого себе, він має себе гіршим від інших, йому боляче за свою скверну. Він визнає, що за все, дане йому Богом, він не відплатив нічим, і говорить «Боже мій, не зважай на мене, відкинь мене убік. Я не зробив нічого. Допоможи іншому». Ті, що дійсно процвітають, не відчувають свого великого просування вперед, але саме лише велике сокрушення, смиренність і божественну любов з невимовною радістю.

[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Духовне пробудження". Том 2. ]

[ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Духовне пробудження". Том 2. ]

[ Cкачати книги в аудіоформаті: Старець Паїсій Святогорець "Слова". (на російській мові) ]

[ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Духовне пробудження" ]

Паїсій Святогорець "Слова" (українською):		Паисий Святогорец "Слова" (на русском):
[ Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" Том I ] [ Паїсій Святогорець "Духовне пробудження" Том II ] [ Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" Том III ] [ Паїсій Святогорець "Сімейне життя" Том IV ] [ Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" Том V ]		[ Паисий Святогорец "С болью и любовью о современном человеке" Том I ] [ Паисий Святогорец "Духовное пробуждение" Том II ] [ Паисий Святогорец "Духовная борьба" Том III ] [ Паисий Святогорец "Семейная жизнь" Том IV ] [ Паисий Святогорец "Страсти и добродетели" Том V ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!