Про те, як діє диявол

«Той, хто уважно й гаряче береться
за спасіння своєї душі, подвизається,
процвітає, плодоносить, живиться
духовно й радується ангельски»

Диявол намагається вивести подвижника з ладу

Геронде, іноді спокуси навалюються одна за одною, і сил у мене нема...

— Я тебе навчу, як уникнути спокус. Приймеш те, що я тобі скажу?

— Єдиний спосіб уникнути спокуси — це стати... союзником диявола! Чого смієшся? Не подобається тобі цей спосіб? Ну, тоді слухай.

Поки людина бореться, у неї будуть спокуси й труднощі. І чим більше вона намагається уникнути спокус, тим сильніше повстає на неї диявол. Іноді наше життя протилежне життю євангельському, і тому через спокуси, якщо ми розумно використаємо їх, нам дається можливість привести наше життя згідно до Євангелія.

— А я, Геронде, заплутуюсь в дрібницях, і потім в мене нема налаштування прагнути чогось вищого.

— Це однаково що міни, які ставить ворог для того, щоб вивести військо з ладу. Тангалашка намагається вивести подвижника з ладу за допомогою дрібниць, коли бачить, що не може нашкодити йому інакше. Але знай, що бувають і маленькі тангалашки, які завдають, однак, чималої шкоди. Якось запитали одного маленького тангалашку «Ну а що ж можеш зробити ти?» — «Що можу зробити я? — перепитав той. — Я ходжу до кравчинь, до шевців — плутаю їм нитки й дратую їх!» Найбільші спокуси походять від дрібниць і не тільки між нами, але іноді й між державами. У людей духовних нема серйозних приводів для спокус, і тоді диявол як приводи використовує дрібниці. Він душевно ламає людину на глупоті, на дитячості, диявол робить людське серце таким, як хоче він, а людина після цього стає байдужою і стоїть на місці — як пеньок.

— Геронде, а чому, встановивши розпорядок, чин свого духовного життя й маючи спочатку налаштування подвизатися, я швидко втрачаю над собою контроль і повертаюся до старого?

— А ти сама не знаєш? Тангалашка, отримавши оповіщення про те, що ми працюємо духовно, «перемикає» нашу «програму» на іншу. Установивши для себе якийсь порядок, почавши рухатися по одній колії, ми опиняємося в іншій. І при нестачі уваги ми розуміємо це лише через деякий час. Ось чому подвижник повинен у всьому йти всупереч дияволу (з розважанням, звичайно), і [крім того], за ним повинен спостерігати досвідчений духівник.

— А чи веде сатана боротьбу з людиною, яка не здійснює тонкої роботи над самою собою?

— Сатана не йде до людей посередніх, він іде до подвижника: спокусити й вивести його з ладу. Ворог не буде втрачати часу й займатися тонкою роботою з тим, хто сам не робить над собою тонкої роботи. До того, хто шиє циганською голкою, він пошле біса із циганською голкою. До того, хто займається тонким рукоділлям, пошле біса, який займається тонким рукоділлям. До найтоншого вишивальника — біса [фахівця] з дуже тонких робіт, до тих, хто працює над собою грубо — грубого біса. До початківця він посилає біса початкуючого.

Люди з тонкою душею, з великим любочестям і вразливі повинні бути уважними, тому що диявол крутить своїм хвостом і робить їх ще більш чутливими, так що вони можуть дійти до зневіри, або навіть, Боже борони, до самогубства. Диявол хоча й підбурює нас, людей, іти всупереч своєму ближньому й сваритися, сам ніколи не йде всупереч. Недбалого він робить ще більше недбалим, він заспокоює його таким помислом: «У тебе болить голова, ти погано себе почуваєш, нічого страшного, якщо ти не піднімешся на молитву». Благоговійного диявол робить ще більш благоговійним, щоб вкинути його в гординю, або під'юджує його на подвиг, який перевищує його сили, щоб колись старанний подвижник знесилився, склав згодом всю свою духовну зброю й здався. Жорстокосердого диявол робить більш жорстокосердим, людину вразливу він робить надмірно чутливою.

Скільки ж людей, одні від вразливості, інші від своїх розхитаних нервів мучаться від безсоння, ковтають пігулки або без користі мучаться по лікарнях! Сьогодні рідко побачиш людину врівноважену. Люди стали акумуляторами, більшість немов наелектризована. А ті, хто не сповідаються, приймають на додачу і бісівські впливи, мають якийсь бісівський магнетизм, оскільки диявол має над ними владу. У небагатьох мирний погляд, юнаки це, дівчата чи люди похилого віку. Біснування! Знаєш, що таке біснування? Це коли неможливо прийти до взаємного розуміння з людьми.

Якимсь лікарям, що обговорювали тему анестезії при хірургічних операціях, я сказав: «Анестезія лукавого спричиняє тяжкі для людини наслідки, та ж, яку робите ви, йому допомагає». Анестезія диявола — це як отрута, якою змія паралізує птахів або зайченят, щоб пожерти їх без опору. Коли диявол хоче побороти людину, він посилає поперед себе бісеня-«анестезіолога», щоб той спочатку зробив людину байдужою. Потім уже диявол приходить сам і шматує людину, робить з нею, що хоче. Починається, проте, з «анестезіолога», який робить нам знеболюючий укол, і ми забуваємося. Наприклад, як ченці, ми обіцяємо «терпіти докучання й докори», даємо душі священні обітниці, а потім буває, що диявол заплутує нас, і ми робимо протилежне тому, що обіцяли. Ми починаємо з одного, а закінчуємо іншим, ми вирушаємо в одне місце, а приходимо в інше. Ми неуважні. Хіба я не наводив вам такі приклади?

Колись в Коніці не було банку. Коли люди хотіли отримати позику, вони йшли в Яніну. По декілька людей з навколишніх сіл збиралися і йшли сімдесят два кілометри пішки, щоб позичити грошей і купити, наприклад, коня. У той час, маючи коня, можна було утримувати сім'ю: впрягали свого коня в парі ще із чиїмось конем і орали. Отож, якось вирушив один селянин у Яніну позичити грошей, щоб купити коня, орати ним землю й не мучитися з мотикою. Отримав він у банку позику, а потім пішов ловити гав по єврейських крамницях. Один єврей побачив його й потяг усередину. «Ну-бо, дядьку, заходь, що за чудо, подивися!» Зайшов селянин у магазин, почав єврей знімати з полиць рулони тканини, брав один, кидав інший: «Бери, — казав, — гарний матеріал, а для дітей твоїх я віддам і дешевше!» Вирвався роззява з однієї крамниці й пішов до іншої. «Ану ж бо, дядьку, — говорить йому інший єврей, — проходь усередину, для тебе-то я продам дешевше!» Знімав перед ним рулони, розкривав, розвертав... Під кінець закрутилася в нашого бідолахи голова. Було в нього на додачу і трохи любочестя. «Ну що ж поробиш, — мовить, — якщо вже він і познімав рулони з полиці, і порозвертав їх... і нібито поступається для дітей ціною...» Віддав він євреєві ті гроші, що взяв у банку, і купив рулон тканини, але й вона виявилася зітлілою! Та й для чого було купувати цілий рулон тканини? Рулонами тканину навіть багатії не купували, брали, скільки було потрібно. Повернувся він зрештою додому з рулоном гнилої тканини. «А де кінь?» — запитують його. «Я, — відповідає він, — матеріалу для хлопців приніс!» Але що їм було робити з такою кількістю тканини? І в банк він заборгував, і коня не купив — нічого, крім рулону поїденої тканини! Ну й давай знову за своє: мотичити землю, мучитися, відпрацьовувати позику! А якби він купив коня, то повернувся б верхи, прикупив би й для дому чого-небудь і надалі не убивався б на полі з мотикою. Але бачите, до чого він дійшов через своє роззявство по єврейських магазинах? Так само робить і диявол. Як хитрий торгаш, він тягне тебе то з одного боку, то з іншого, він ставить тобі підніжки, домагаючись в остаточному підсумку того, що ти йдеш туди, куди хоче він. І якщо ти неуважний, то, відправляючись в одне місце, ти закінчуєш свій шлях в іншому. Диявол обманює тебе, і ти втрачаєш свої кращі роки.

Диявол робить усе для того, щоб людина не дістала користі

Диявол — умілець. Наприклад, якщо духовній людині принести під час Божественної Лтургії лихий помисел, то вона зрозуміє це, стрепенеться й віджене його. Тому диявол приносить їй думку духовну. «У такій-то, — говорить він, — книзі про Божественну Літургію написано те-то». Потім він відволікає увагу, наприклад, на панікадило, і людина думає про те, хто його виготовив. Або ж лукавий нагадає про те, що треба провідати такого-то хворого. «От це так, так! — скаже людина. — Осяяння прийшло під час Божественної Літургії!» — тоді як усередину вже встряє диявол. Людина починає співбесідувати зі своїм помислом і, тільки почувши, як священик виголошує: «Зі страхом Божим і вірою приступіть!» — розуміє, що Божественна Літургія закінчилася, а сама-то вона анітрішки не брала участі у ній. Так ось і тут, у храмі, коли черниця йде запалювати свічки на панікадилі, я зауважую, що навіть людям літнім спокусник перемикає туди увагу, і вони видивляються на те, як сестра запалює свічки. Це ж справжнє дитинство! Подібні речі тільки дітлахам на радість. «Запалила!» — кажуть вони. Малим дітям є в цьому виправдання, але дорослим людям?.. Або, тоді як під час Божественної Літургії потрібно уникати рухів, спокусник може підштовхнути яку-небудь із сестер перегортати у священний момент книгу на аналої, створювати шум і відволікати інших, що моляться, які чують шелестіння і запитують «Що це таке?» їхній розум відходить від Бога, а тангалашка радіє. Тому варто бути уважними, щоб під час богослужіння через нас не відволікалася увага інших. Ми шкодимо людям і не розуміємо цього. Або простежте за яким-небудь читанням у храмі: як тільки читець дійде до найсвященнішого моменту, від якого люди дістануть користь, то відразу [що-небудь відбудеться] або вітер сильно лясне дверима, або хтось закашляється... Увага людей відірветься, і користі від священних слів, які читаються, вони не дістануть. Так робить свою справу тангалашка.

О, якби бачили, як діє диявол! Ви не бачили його, тому й не розумієте деяких речей. Він робить усе для того, щоб людина не отримала користі. Я зауважую це в себе в келії, коли розмовляю з людьми. Як тільки я доходжу до потрібного мені, щоб допомогти слухачам, до кульмінаційного моменту бесіди, то відразу або відбувається якийсь шум, або хтось приходить, і я перериваюся. Диявол заздалегідь вселяє їм або ловити гав, дивлячись на скит навпроти[1], або допомагає їм побачити щось цікаве й підгадує час так, щоб вони прийшли в найважливіший момент бесіди, я перемінив тему, а мої співрозмовники не дістали користі. Тому що диявол, знаючи від початку бесіди, чим вона закінчиться, і бачачи, що він зазнає втрат, у найважливіший момент присилає кого-небудь, щоб мене перервати. «Агов, — кричить новоприбулий, — отче, де тут вхід?» — «Візьміть, — відповідаю, — лукуму й води й заходьте відтіля», а в ту ж хвилину заходять інші й переривають мене, тому що я повинен підвестися й привітатися з ними. Через недовгий час приходять треті, знову мені треба вставати, а вони й розмову заводять: «Ти звідки?» та інше, так що я знову змушений починати все спочатку — наприклад, повторювати те порівняння, що я вже наводив. Тільки я розійдуся, знизу кричить ще хтось: «Агов, отче Паїсію! Ти де живеш? Двері тут?» Давай знову піднімайся. Та хай тобі, спокуса! В один день диявол шість-сім разів влаштовував мені таке, і я навіть був змушений... виставити вартових! «Ти сідай там і дивися, щоб ніхто не прийшов відтіля. А ти сиди тут, поки я не закінчу своєї справи». Так можна шість-сім разів починати розповідати цілу історію, доводити розповідь до моменту, у якому люди можуть дістати користь, а тангалашки знову будуть тобі вистави влаштовувати.

Ох спокуса, що ж творить ворог! Він постійно перемикає нашу увагу на іншу частоту. Тільки та людина, яка подвизається, готова від чогось розчулитись, він «клац!» — перемикає їй настройку на що-небудь, що може відволікти людину. Знову згадує щось духовне? «Клац!» — приводить йому на пам'ять що-небудь інше. [Так] ворог раз у раз збиває християнина з толку. Якщо людина зрозуміє, як працює диявол, то багато від чого звільниться.

— Спостерігати. Спостерігаючи, вчишся. Хто найкращі метеорологи? Пастухи. [Чому?] Тому що вони спостерігають за хмарами, стежать за вітром.

— Люди легко підпадають як під добрий, так і під поганий вплив. Під поганий вплив потрапити легше, тому що канонаршить там диявол. Скажи, наприклад, комусь кинути курити, тому що це шкідливо. Як тільки він вирішить кинути, до нього відразу направиться диявол і скаже «Ось у цих сигаретах менше нікотину, а в цих — фільтр, який очищає, то кури такі, шкоди не буде». Тобто диявол знайде для цієї людини виправдання, щоб не кидати куріння, знайде для неї «вихід»! Адже диявол може знайти нам цілу купу виправдань. А ті сигарети, які він пропонує, можуть завдавати ще більше шкоди. Тому ми повинні мати силу волі. І якщо не перебороти свої недоліки, поки ти ще молодий, то потім їх буде важко перебороти, тому що чим дорослішою стає людина, тим слабіша її воля.

Якщо людина не має сили волі, то вона не може зробити нічого. Святий Йоан Златоуст говорить: «В "хотіти" і "не хотіти" полягає все»[2]. Тобто все залежить від того, хоче людина чи не хоче. Велика справа! Бог за природою благий і завжди хоче нам добра. Однак потрібно, щоб хотіли й ми. Тому що людина духовно летить за допомогою двох крил: волі Божої і волі власної. Одне крило — Свою волю — Бог назавжди приклеїв до одного з наших плечей. Але для того, щоб летіти духовно, нам теж потрібно приклеїти до іншого плеча своє власне крило — волю людську. Якщо людина має сильну волю, то в неї є людське крило, рівнодіюче з крилом божественним, і вона летить. Якщо ж воля в людини нерозвинена, то вона хоче злетіти, а [замість цього] летить шкереберть. Намагається знову — і знову те ж саме!

— Хіба ми не говорили про те, що можна укріпити все? У всіх людей є сила волі — в одних менша, в інших більша. Коли людина схильна до подвижництва, коли вона молиться й просить Бога помножити в ній силу волі, Бог допомагає їй. Людина повинна знати, що якщо вона не процвітає, то [це значить, що] вона або зовсім не прикладає волі, або прикладає її недостатньо, і [до того ж] вона ослаблена, так що користі в цьому знов-таки нема. Припустимо, що в якогось птаха одне крило міцне, а інше він залишає в недбальстві. З цього крила починає випадати пір'я, і згодом птах не може літати як треба. Одне його крило працює добре, але інше — немов поламаний гребінець. Птах ворушить цим крилом, але його наскрізь продуває вітер, і він не може злетіти. Ледь підскакує й летить шкереберть. Для того, щоб злетіти, цілим повинно бути й друге крило.

Я хочу сказати, що також і людині, якщо вона хоче завжди летіти правильно, духовно, варто бути уважною і не залишати без уваги свою волю. Тангалашка що робить? Потрошечки підбирається й висмикує з людського крила спершу яку-небудь малюсіньку пір'їнку, потім трохи більше перо, а потім, якщо людина неуважна, витягає й велике перо, так що людина хоче злетіти й не може. І якщо ворог висмикнув кілька пір'їн, то людина, намагаючись злетіти, летить шкереберть, тому що крізь обскубане крило її волі повністю гуляє вітер. Крило божественне постійно повне пір'я, воно «укомплектоване», диявол не може обскубати це божественне крило. Увага людини повинна бути спрямована до того, щоб не стати недбалою і не дати дияволу висмикнути перо зі свого [людського] крила. Коли людина потихеньку починає десь ледарювати, десь бути байдужою, то її воля втрачає силу. А якщо [сама] людина не хоче [трудитися духовно], то що зробить Бог? Бог не хоче втручатися, тому що Він шанує людську волю. У такий ось спосіб і Боже крило людині теж стає непотрібним. Однак, коли в людини є сила волі, тобто коли не ушкоджене і її власне крило, тоді хоче Бог — хоче й людина. І тоді людина летить.

— Геронде, що ж все-таки таке цей політ? Ви маєте на увазі бажання духовного успіху, бажання спастися?

— Ну звичайно ж, брате мій! Коли я кажу «політ», то маю на увазі духовний підйом, не маю на увазі те, щоб залетіти на який-небудь кипарис!

— Геронде, колись ви говорили, що можна зорати й засіяти землю, зробити все, що потрібно, і в підсумку не зібрати жодного зернятка.

Так, це так. Плоди праці людини неуважної розкрадає диявол. Але той, хто уважний і гаряче береться за спасіння своєї душі, — подвизається, процвітає, плодоносить, наповнюється духовно й радується ангельськи.

[1] Мається на увазі Кутлумшський скит святого великомученика Пантелеймона, навпроти якого розташована келія "Панагуда". - Прим, перекладача.

[2] "Отже... Вірний своєму слову Бог, і давши обітницю спасти вас, без сумніву спасе; але - як обіцяв. А як Він обіцяв? Якщо ми самі захочемо, якщо будемо коритися Йому, а не просто, не тоді, коли будемо перебувати в бездіяльності, як каміння і дерева". Пор. Св. Иоанн Златоуст. Творення. ТІЇ, КН.2.СП6., 1905. С. 607.

Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець

Слова. Том 2.

Духовне пробудження

Частина друга - Про подвижництво і благоговіння