"Подвиг добрий"

Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець

Слова. Том 2.

Духовне пробудження

Частина друга - Про подвижництво і благоговіння

«Той, хто уважно й гаряче береться
за спасіння своєї душі, подвизається,
процвітає, плодоносить, живиться
духовно й радується ангельски»

Боротьба за освячення душі

Мені дуже радісно, коли я бачу у світі, який наповнився тангалашками, душі уважні й такі, які служать Богові. Бог, будучи добрим і справедливим, всім нам дав відповідні дари: наприклад, мужність чоловікам і любов жінкам. Він дав їх нам для того, щоб ми вдосконалювались, за допомогою божественної Благодаті піднімалися по духовній драбині й усе більше наближалися до Того, Хто є нашим Творцем. Ніколи не треба забувати, що крім людей, які можуть допомогти нам духовно, ми маємо біля себе й Самого Христа, який нам допомагає, Пресвяту Богородицю, Херувимів, Серафимів і всіх святих. Отже, дерзайте! Христос дуже сильний, Христос всесильний, Він дасть нам Свою божественну силу, щоб ми «зламали роги» лукавому. Він постійно невидимо стежить за нами, Він буде зміцнювати нас, якщо матимемо благий намір й робитимемо невеликий, по наших силах, подвиг.

Станемо, наскільки можливо, уникати приводів до гріха. Будемо уважні до наших почуттів, тому що все починається із цього. А якщо часом це для нас важко, то давайте, принаймні, уникати цікавості, щоб наші очі не  розглядали гріховні картини і біси потім не влаштовували б нам кіносеансів. Якщо взяти палаючі вуглинки й стиснути їх у руці, то вони її, природно, обпечуть. Але якщо ми станемо катати їх у руці, звичайно, не надто довго — то вони не заподіють шкоди. Так і гидкі образи: коли вони миготять швидко, очі їх не втримують, а тільки торкаються злегка, і ці образи не печуть потім душу.

Ті люди, які були неуважними й у мирському житті набули поганих звичок, хай після свого навернення, не нарікаючи терплять брань від ворога, не задовольняючи, однак, злої похоті. Якщо вони стануть у такий спосіб діяти, то очистяться й досягнуть стану людей доброчесних, які не пізнали великих гріхів, не набули поганих звичок, але не терплять і великої брані. Чимало досягнуть ті, хто використає свої попередні падіння як досвід. Ідучи мінним полем, не знаючи місцевості, людина змушена просуватися вперед дуже повільно й обережно, інакше злетить у повітря. А якщо знати місцевість, то з наявним досвідом можна і будучи пораненим просуватися вперед упевнено й швидко. Той, хто зайнявся необробленою нивою своєї душі, виполе з неї всі терни пристрастей і насадить на їхньому місці чесноти. Однак це дуже тяжка праця, яка вимагає великої сили волі й терпіння.

—  Геронде, не могли б ви розповісти нам про практичну сторону цієї праці?

—  Треба намагатися щодня поміщати в себе щось духовне, яке протидіє чомусь світському й грішному, й так, потихеньку, позбутися тлінної людини й згодом уже вільно рухатися в духовному просторі. Заміняти гріховні картини, що перебувають у пам'яті, святими ликами, світські пісні — церковними піснеспівами, світські журнали — духовними книгами. Якщо людина не відвикне від усього світського, грішного, не буде мати зв'язку із Христом, з Божою Матір'ю, зі святими, з торжествуючою Церквою й не віддасть себе цілковито в руки Божі — вона не зможе досягти духовного здоров'я.

—  Геронде, що таке духовне здоров'я?

—  Духовне здоров'я прирівнюється до чистих помислів, просвіченого розуму й очищеного серця, що постійно має в собі Христа й Пресвяту Богородицю. Велика увага, самоспостереження й молитва суттєво допомагають набути здоров'я душі. Молитва необхідна для очищення душі, і розважливість — для збереження доброго духовного стану.

Звичайно, життя — це не будинок відпочинку: воно має радощі, але має й скорботи. Воскресінню передує Розп'яття. Удари випробувань необхідні для спасіння нашої душі, тому що вони її очищають. Як і з одягом: наскільки більше ми його тремо, коли перемо, настільки чистішим він стає. Те ж саме й восьминіг: чим більше ми його б'ємо, тим чистішим й м'якшим він стає. І риба здається прекрасною, коли вона жива плаває в морі й навіть коли вона лежить на базарі — у лусці й невипотрошена. Але до вживання вона придатна тільки тоді, коли очиститься — стане на вид потворною і потім спечеться. Так і людина: коли вона скине з себе все світське, то при нібито зовнішній втраті життя, світської жвавості — луски, вона вишкрябує із себе все непотрібне, «пропікається» і тоді вже стає придатною до вживання.

Що допомагає духовно процвітати

Тим людям, яким Бог допустив (або для того, щоб пригальмувати їх, або від заздрості лукавого) бути побитими холодом північних вітрів — випробувань, потрібно потім багато сонячного тепла й духовної свіжості, щоб вони розцвіли й принесли плід. Так і деревам, які довірливо розкрили свої бруньки назустріч оманливому теплу зимової відлиги й безжально побитим після цього крижаним північним вітром, потрібно потім багато весняного сонячного тепла й дощику, щоб почали циркулювати їхні соки й ці дерева принесли квіти й плоди.

— Геронде, що необхідно для духовного навернення?

— Любочесний подвиг з надією й довірою до Бога. Простота з любочесним подвигом приносять внутрішній мир і впевненість, і тоді душа наповнюється надією й радістю. Для того, щоб той, хто бореться, був увінчаний, необхідні терпіння, любочестя й духовна відвага. Відвага виливається з любочесного серця, а якщо від серця робити щось для Христа, то це не втомливо й не боляче, тому що біль за Христа є духовним бенкетом. При невеликій любочесній завзятості й спостереженні за собою можна духовно розвинутися в дуже короткий термін. Потім душа буде діставати допомогу від Христа, Пресвятої  Богородиці, ангелів і святих. Дуже допомагають також читання, молитви, звернення всередину себе. І трохи помовчати допомагає теж.

Христос наш дає силу тим, хто заповзявся «подвигом добрим», який вчинили всі святі заради того, щоб підкорити плоть духові. Навіть якщо ми дістанемо рани, не потрібно втрачати холоднокровності, але просити допомоги Божої і мужньо продовжувати боротьбу. Пастир Добрий почує й відразу поспішить [на допомогу], як біжить на допомогу пастух, почувши, як жалібно бекає ягня від отриманої рани, укусів вовка або пса. До тих, хто [колись] жив життям, яке було гідне плачу, і [нині] здійснює духовний подвиг, я відчуваю більше любові, постійно маю їх у своїй пам'яті й відчуваю за них більше болю, ніж за тих, кого не мучать пристрасті. Так і чабанові за ягня поранене або ослаблене боляче більше, ніж за інших, і про нього він піклується особливо, поки й воно не стане здоровим.

А іноді причиною того, що ми, духовно працюючи правильно, не бачимо ніякого успіху, буває от що: біс, оскільки ми оголосили йому війну, попросив у сатани підкріплення. І якщо рік тому ми воювали з одним бісом, то нині воюємо з п'ятдесятьма, а через рік їх буде ще більше й так далі. Бог не допускає нам це бачити, щоб ми не загордилися. Ми не розуміємо цього, а Бог, бачачи [у нас] добре налаштування, працює над нашою душею.

—  Геронде, у чому причина, якщо хтось духовно працює, але насправді не процвітає?

—  Можливо, він діє гордо. Але сказати вам, на чому спалюються деякі й не процвітають? Маючи передумови [для духовного розвитку], вони розтрачують їх на дрібниці, і потім у них нема сили, яка відповідає духовному подвигу. Припустімо, ми починаємо наступ на ворога й, зібравши все необхідне, готуємося до бою. Однак ворог, боячись поразки, намагається диверсіями й атаками в інших місцях фронту нас розколоти й відволікти нашу увагу. Ми звертаємо нашу увагу туди, відправляємо війська праворуч і ліворуч. Час іде, боєприпаси й продовольство витрачаються, обмун дирування ми даємо старе. Солдати починають нарікати. У результаті виснажаться всі наші сили, й ми не зможемо поборотися з ворогом. І в духовній боротьбі дехто поводиться так само.

—  Геронде, а чи не допомагає духовному успіху і навколишнє середовище?

—  Так, допомагає, але іноді можна жити серед святих і не процвітати. Хіба існували передумови більші, ніж в Юди, що постійно перебував з Христом? Юда не мав смиренності й доброго налаштування. Після своєї зради він знову не упокорився, з гнівом і егоїзмом жбурнув срібняки й з лукавством поліз у петлю. А фарисеї вчинили по-диявольски. Після того, як їхня справа була зроблена, вони сказали Юді: «Ти побачиш» Бог діє відповідно до стану людини. Духу Святому не перешкоджає ніщо. І от що я зрозумів: де б не опинилася людина, якщо вона буде діяти любочесно, може досягти бажаного, тобто спасіння своєї душі. Лот взагалі жив у Содомі й Гоморрі, а в якому духовному стані він перебував! Зараз же, хочемо ми цього чи ні, ми повинні діяти, щоб стати кращими й у нас діяла божественна Благодать. Те, що відбувається, змушує й буде змушувати нас ще більше наблизитися до Бога, щоб мати божественну силу й правильно діяти в будь-якій ситуації. І, звичайно, добрий Бог не залишить, Він надасть нам Своє заступництво.

Повинні знати й те, що, поліпшуючи свій духовний стан, ми й самі почуваємося краще й Христа тішимо. Хто може уявити собі ту велику радість, яку відчуває Христос, коли Його діти процвітають? Бажаю всім людям досягти духовного процвітання й з'єднатися із Христом, Який є Альфа й Омега. Коли все наше життя залежне від Альфи й Омеги, тоді все освячено.

Духовне читання

— Геронде,  читання яких книг може допомогти людям, у яких пробуджується добре занепокоєння?

— Нехай вони спочатку читають Євангеліє, щоб зрозуміти, що значить «Христос». [Після того, як вони] трохи прийдуть у сокрушення, хай читають Старий Завіт. Знаєш, як буває важко, коли твоєї допомоги просять люди, які нічого не читали? Це так ніби учень початкової школи йде до професора університету й каже йому: «Допоможи мені». І що тоді говорити професорові? Що «один плюс один дорівнює два»?

А трапляється, що приходять люди, які не мають у собі доброго занепокоєння, і говорять: «У мене, отче, проблем нема, все прекрасно, так просто зайшов подивитися на тебе». Але людина ніколи не може сказати, що в неї нема ніяких проблем. Щось [все одно] є. Боротьба за духовне життя не закінчується ніколи. Або як дехто мені каже: «Скажи нам щось духовне». Однаково що прийти до бакалійника й сказати: «Дай нам товару». Тут тобі й бакалійник розгубиться. Не просять чогось конкретного: стільки-то рису, стільки-то цукру й т.д., а твердять «Дай нам товару». Або все одно що до фармацевта прийти й сказати: «Дай нам ліків», не пояснивши, чим вони хворі, чи ходили до лікаря й що їм сказав лікар. Спробуй тут розберися! А той, у кого є духовне занепокоєння, розуміє, чого йому не вистачає, шукає це й одержує користь. Я коли був початкуючим і читав якусь книгу — переписував її, щоб не забути, і намагався застосувати прочитане на практиці. Я читав не для того, щоб приємно проводити час. У мені було добре занепокоєння, і коли я чогось не розумів, то запитував, щоб дізнатися [правильний зміст]. Я мало читав і багато випробовував себе прочитаним. «Де я перебуваю? Що роблю?» — я садив себе на лаву підсудних, не давав читанню безмитних прав [на вхід в одне вухо й вихід з іншого].

Сьогодні люди від великого читання доходять до того, що стають [подібними] до магнітофонів і забивають свої касети непотрібними речами. Однак, за святим Ісааком, «навчання без діяння є передумовою сорому»[1] Точно так само багато тих, хто цікавиться спортом, сидячи на дивані, ліниво читають спортивні журнали й газети — самі при цьому можуть бути, як телята, а спортсменами захоплюються. «Ех — кажуть, — це вражаючий спортсмен, молодчина», а самі при цьому не пітніють і власної ваги ні на один кілограм не скидають. Читають-читають про спорт, при цьому валяються на дивані й дістають не користь, а одне тільки задоволення від читання. Зі світських одні читають газети, інші пригодницькі романи, іце інші дивляться, як грають на стадіонах, і так [всі] ці люди проводять свій час. Те ж саме роблять деякі з тих, хто читає духовні книги. Вони можуть ночами не спати, читати ці книги запоєм й діставати задоволення. Беруть духовну книгу, всідаються зручніше й читають. «Я дістав користь», — скаже хтось із них. Скажи краще, що ти одержав задоволення, що приємно провів час. Тому що це не користь. Ти дістаєш користь тільки тоді, коли розумієш, про що говориться в книзі, випробовуєш себе й примушуєш себе застосовувати прочитане до самого себе. «Про що говорить те, що я читаю? Де я духовно перебуваю? Що мені варто робити?» І потім чим більше хтось дізнається, тим більшу він несе відповідальність. Я не кажу, що не треба читати, щоб не знати багато й не бути [за це] відповідальним. Таке ставлення до читання було б лукавством. Я маю на увазі те, що не слід читати лише для того, щоб діставати задоволення. Погано, якщо в такого читача міцна пам'ять, і він багато чого запам'ятовує. Говорити він теж може багато чого й обманювати себе, вважаючи, що застосовує прочитане до свого життя. У такий спосіб і в собі й в інших він викликає помилкові почуття. Тому не заспокоюйте свій помисл великим читанням. Візьміться за застосування [прочитаного]. Багато читання дає освіту енциклопедичну — так кажуть?

—   Так, Геронде.

—   А завдання в тому, щоб сформувати себе богоцентрично. Я не збираюся ставати університетським професором і не зобов'язаний знати багато. Отримавши ж богоцентричну освіту, я, якщо буде потреба, зможу легко дізнатися щось із іншої галузі. Ясно?

— Чи корисно  у випадку неуважності сконцентруватися на читанні?

— Так, треба трошки почитати щось дуже сильне, для того, щоб зігрілася душа. Піклування й турботи покриються прочитаним, і розум перенесеться в царину божественну. Інакше розум відходить в ті справи, якими він займався більшу частину часу.

— Геронде, а коли хтось стомився або засмучений і хоче почитати щось легеньке: якесь оповідання, повість тощо?

— Хіба нема ніякої духовної книги, придатної для такого випадку? Мета не в тому, щоб людина забула свій смуток, а в тому, щоб вона його позбулася. Художня література порятунку не дає. Ні романи, ні газети, ні телевізор не допомагають у духовному житті. Навіть духовні журнали часто завдають християнам шкоди, збуджуючи безглузду ревність й викликаючи зніяковілість. Будьте уважні: не читайте у вільний час зайвого. Читати книги певного роду — це однаково що набивати свій шлунок ріденькою юшкою з гарбуза, однаково ніби порпатися в скирті соломи в пошуках одного пшеничного зернятка. «Так, — каже дехто, — але від такого читання я відпочиваю». Та як же ти від почиваєш, голубчику, коли в тебе від цього «чтива» запаморочена голова й ріже очі? Треба  поспати, для того щоб відпочити. З того, що читає людина, можна розпізнати її духовний стан. Людина дуже світська буде читати аморальні журнали. Не дуже світська буде читати журнали не такі брудні або газети. Той, хто ходить до церкви, — духовні видання, сучасні духовні книги або твори святих отців й так далі.

— Геронде, які духовні книги допомагають найбільше?

— Дуже велика  користь від різних святоотцівських книг, які в наші дні видаються, слава Богу, тисячами. У цих книгах можна знайти те, до чого ти прагнеш, чого потребуєш. Вони — справжній духовний хліб, вони безпечно ведуть по духовному шляху. Однак для того, щоб вони допомогли, їх потрібно читати зі смиренністю  й молитвою. Святоотцівські книги подібні до томографії[2]: подібно тому як на томографії запам'ятовується тілесний стан людини, так у духовних книгах — її духовний стан. У кожній пропозиції святоотцівських текстів криється не один, а безліч змістів, які кожен розуміє у відповідності зі своїм духовним станом. Добре б читати самі першоджерела[3], а не переклади, тому що перекладач відтворює оригінал відповідно до власної духовності. Але в кожному разі для того, щоб зрозу міти святих отців, треба стиснути себе, скон центрувати розум і жити духовно, тому що свято- отцівський дух сприймається тільки духом. Особливо сильно допомагають подвижницькі слова авви Ісаака Сіріна, але читати їх необхідно потроху, щоб їжа засвоювалася. «Евергетінос»[4] — це велике благодіяння, оскільки [через нього] можна пізнати весь святоотцівський дух. Ця книга допомагає тому, що вона описує боротьбу святих отців з усіма пристрастями по порядку, душа пізнає те, як трудилися отці, і дістає користь. Також і житія святих: це освячена історія, і тому вони неабияк допомагають, особливо дітям. Але не слід читати їх, як казки.

Для того щоб набувати благоговіння, нема потреби мати багато знань. Якщо міркувати над тим малим, що ми знаємо, то серце запрацює. У когось від одного тропаря все всередині перевертається, а інший знає все напам'ять і нічого не відчуває, тому що рухається поза духовною дійсністю. Отже, читайте отців, хоча б один-два рядки на день. Це вітаміни, що суттєво зміцнюють.

«Істинні  поклонники...»

«У цьому маленькому й зворушливому храмику, — говорить дехто, — я переживаю Божественну Літургію, а у великому храмі — ні. Якщо церква поштукатурена й побілена, то я не відчуваю нічого, у розписаній же, з гарним іконостасом і т.п. я переживаю Божественну Літургію». Це [те ж саме], що людині, яка не хоче їсти, підсолити й поперчити їжу для того, щоб у неї з'явився апетит.

—   Тобто, Геронде, назване вами не має ніякого значення? Не допомагає?

—   Я такого не кажу. Допомагає, але не треба зупинятися на цьому. В іншому випадку людина буде прагнути відчути Христа магічним способом, буде шукати темну келію, тьмяну лампадку, храм, що налаштовує до розчулення і без цього не зможе молитися. Але в будь-якому місці [мусимо почувати себе] однаково: чи у поїзді, чи у печері, чи в дорозі. Бог зробив кожну людину малою церківкою, і її можна всюди носити із собою.

Усі шукають спокою, але спокій приходить до нас зсередини. І ці нещасні, які ходять на прощу від однієї святині до іншої, хочуть знайти Христа, у той час як Христос перебуває біля них. Маючи змогу знайти Його без зусиль, вони стомлюються й в кінцевому результаті не знаходять Його. Людина по-справжньому духовна не досягає спокою від вештання і милування різними визначними пам'ятками. Вони для тих, хто страждає, тому що допомагають їм трохи забути свій розлад. Людина духовна, що має божественну втіху, не має потреби в подібних речах. Якщо ж вона не має в собі божественної втіхи, то нічим не відрізняється від світських людей. її прагнення й інтереси теж будуть не духовними, а світськими. Така людина буде прагнути досягти спокою за допомогою чогось світського.

Багато людей приїжджають на Святу Гору, відвідують різних отців, надихаються тим, що чують від кожного, по-своєму витлумачують і плутають зміст сказаного і на додачу говорять: «Дуже добре провели час!» Але якби вони відвідували якогось одного отця, радилися б з ним і намагалися виконати те, що він їм сказав, то одержували б справжню допомогу. Те, чим вони займаються зараз, називається «духовним туризмом». Вони марнують час, без мети мучаться й користі не отримують. А як було б легко, якби вони трималися одного отця й виконували те, що чули! Тому що тоді вони відчували б, що внутрішньо відходять від втоми, у той час як зараз вони бродять із одного місця в інше й, подібно як люди світу цього, відпочивають, милуючись зеленню святогорських пейзажів.

Є й такі, що кажуть: «Поїду до одної Матері Божої, до іншої Матері Божої!» Матір Божа одна. Вони ж займаються цим не від благоговіння, а від бажання покататися, розважитися. З цього видно, що в них неспокійно на душі. Того, у кого нема благоговіння, смиренності, хоч у саму Кувуклію Всесвятого Гробу Господнього посади — нічого не побачить. Якщо ж є благоговіння, то можна побачити Благодатний Вогонь біля Голгофи. Якось один послушник з Лаври Святого Сави прийшов у Велику Суботу до Гробу Господнього за Благодатним Вогнем для своєї обителі. Переважно навколишні монастирі посилають братію за Благодатним Вогнем. Послушник пішов на хитрість: будучи одягненим у рясу, він відтіснив мирян і виліз уперед. Але пізніше, коли прийшли священнослужителі, його самого відсунули назад, тому що було заздалегідь визначено, кому де стояти. Тоді послушник почав лаяти себе: «Ах ти грішник останній, ах ти пропаща душа, ще й уперед поліз із усією своєю скверною! Ану ж бо геть звідси, забирайся! Ти й у храмі бути недостойний!» І він вірив у те, що говорив собі. Вийшов він із храму й став просити Христа: «Христе мій, прошу Тебе, не гидуй мною й дозволь піти до якої-небудь іншої святині». Потім він піднявся до Голгофи й там знову ганив себе: «Подумай тільки, на яке ти пішов лукавство! Носиш, нікчемо, рясу й через це відпихав інших, кращих за себе...» І в якусь мить, коли він так себе ганив, зі Святої Голгофи вийшло сильне Світло, яке пройшло через все його єство. «Благодатний Вогонь зійшов!» — сказав тоді бідолаха, пішов, взяв від Голгофи Благодатного Вогню у свій каганець і пішов.

—  Тобто, Геронде, паломництво, наприклад на Святу Землю, не йде на користь?

—  Дивись: у наші дні, подорожуючи для того, щоб дістати невелику користь, ти в поїздах, літаках, готелях отримаєш [швидше за все] велику шкоду. Все стало світським. Яку користь можна одержати, прямуючи у духовне місце й бачачи там великий світський безлад? Для того, щоб все це пішло на користь, треба бути дуже сильною людиною. І цей екскурсовод, що розповідає й пояснює, коли подорожують групами, краще б він часом помовчав! Тому що він розповідає не благоговійно, наприклад: «Тут Гетсиманія, тут — Всесвятий Гріб Господній», а починає торохтіти: «Це те, це се, зараз ми їдемо у Вифлеєм, туди прийшли мудреці з Персії» і потихеньку «відвозить» прочан... [мало не ] до Кувейту! Тому, хто читав Святе Письмо й знає, що тут Гріб Господній, а тут Гетсиманія, такий екскурсовод не дає зосередитися й помолитися. Ці розповіді потрібні тільки для того, хто не читав Святого Письма, але ті, хто їде на паломництво до Святої Землі, його читали. І люди, замість того, щоб отримати користь, залишаються із замороченою головою. Так ще й тікають відразу від однієї святині й поспішають до іншої — почуте не втримується в них. Інша справа, коли супутники й керівники в паломництві — люди духовні, коли заздалегідь була проведена відповідна підготовка.

Якась переселенка з Фарас, що поселилася в Яниці, говорила: «Це що, хаджі?[5] За півгодини летять до Єрусалима, за півгодини повертаються. Хіба це хаджі?» За старих часів бідненькі прочани залишалися біля святинь і здійснювали там чування для того, щоб дістати духовну користь, а ще для того, щоб не витрачати гроші на готель і роздавати милостиню. Якщо ж хтось після повернення з прощі ні в чому не змінювався духовно, то йому говорили: «І пішов ти часником, і повернувся цибулею». Святий Арсеній Каппадокійський кожних десять років ходив на прощу в Єрусалим і п'ять днів ішов пішки до Мерсини, щоб сісти там на корабель. Сьогодні таке зустрінеш нечасто. Пам'ятаю, як прийшов до мене в келію якийсь росіянин з Владивостока. Це навпроти Японії. Він дав обітницю піти пішки на Святу Землю. Коли він прийшов до Владики за благословенням, той сказав йому: «Ненормальний, ну куди ти підеш пішки?» Тому спочатку він пішов у Загорськ, біля Москви, у монастир і взяв благословення в одного старця. На Великдень він вийшов пішки із Загорська й у жовтні прийшов до Єрусалима. По сімдесят кілометрів на день проходив. Потім з Єрусалима він пішки прийшов на Святу Гору й зібрався знову йти в Єрусалим. У ньому була дійсно божественна ревність, він жив в іншому світі. Він знав трохи по-грецьки, і ми один одного розуміли. «Я думав, — сказав він мені, — що зустріну там антихриста й стану мучеником, що він мені голову відріже! Але не було його там! Зараз знову піду до Єрусалима і за тебе поклін покладу перед Гробом Господнім, а ти моє ім'я поминай». Підхопився він і поклав земний уклін, щоб показати мені, як він це зробить, і як стукнеться головою об камінь! У ньому було видно полум'я. А так, як подорожують на Святу Землю інші — для туризму й без благоговіння, — краще туди не їздити.

Наскільки ж відчутна на Святій Землі присутність Христа! Наприклад, по дорозі до Голгофи відчуваєш, як щось міняється. Навіть не знаючи, куди веде цей шлях, йдучи по ньому, дуже переживаєш. Там є й табличка, на якій латиною написано «via Dolorosa»[6]. А біля Гробу Господнього — розмаїття людей. Клірики, миряни, одні одягнені пристойно, інші непристойно, хто в довгій одежі, хто в короткій, хто зовсім майже без одягу, одні пострижені, інші з довгим волоссям. Різний народ, різні люди, різні племена. І віросповідань різних: той римо-католик, цей вірменин. Але всі приходять туди й поклоняються святині. Це справило на мене враження. Це вражає. Але все вищезгадане потрібно розглядати з добрим помислом для того, щоб воно розчулювало й піднімало духовно.

—   Геронде, а якщо немає бажання бути прочанином,  то це значить, що відсутнє благо говіння?

—   Ні. Я от був не у всіх монастирях Святої Гори, не був у багатьох святинях. Наприклад, до святого Йоана Руського я не їздив, але не не значить, що я не визнаю нього святого. Добре мати благоговіння до якогось святого [мощі якого перебувають] у якомусь святому місці, але не треба гнатися за тим, щоб поїхати туди. Поїдемо, коли нам випаде сприятлива нагода або буде якась причина. Важливо те, що  сказав Христос самарянці: «Істинні поклонники поклоняться Отцю в дусі й істині».

Спасіння нашої душі

— Геронде, одні відчувають впевненість у тому, що вони спасуться, а інші сумніваються в цьому. Яке налаштування є більш правильним?

—Мета у тому, щоб людина дотримувалась заповідей Божих. Духовна людина повинна досягти такого стану, що якби навіть Бог і не впустив її в рай, то її це не хвилювало б. Треба добре зрозуміти, що сьогодні ми живі, а завтра можемо відійти, і намагатися прийти до Христа. Ті, що досягли по Благодаті Божій пізнання суєтності цього життя, одержали найбільший дар. Їм нема потреби досягати дару прозірливості й передбачати майбутнє, оскільки досить передбачити, потурбуватися про спасіння своєї душі й вжити максимально можливі духовні заходи для того, щоб врятуватися. От і Христос сказав: «Скільки коштує одна душа, не коштує увесь світ». Якою ж вагомою є вартість душі! Тому спасіння душі — це велика справа.

— Тобто, Геронде, не слід надіятися на спасіння і боятися мук?

— Якщо є надія на спасіння, то страху мук нема. Якщо у людини є надія на спасіння, то вона більш-менш у порядку. Бог не залишить людину, яка чинить духовний подвиг, наскільки вона може, з любочестям, не налаштовану до безчинств і то переможену, то перемагаючу в боротьбі своїй. Хто хоч трохи налаштований до того, щоб не засмутити Бога, піде в рай «у холошах». Благий за Своєю природою Бог «вштовхне» того в рай, Він дає набагато більше, ніж людина заслужила, Він влаштує все так, щоб взяти її душу в той час, коли вона перебуває в покаянні. Вона може битися все своє життя, але Бог не залишить її, забере її в найбільш сприятливий час.

Бог добрий, Він хоче, щоб всі ми спаслися. Якби порятунок був тільки для декого, то для чого було розпинати Христа? Райські ворота не тісні[7], вони відкриті всім людям, що смиренно схиляються й не роздуті гординею. Аби тільки вони покаялися, тобто віддали тягар своїх гріхів Христові, і тоді вони вільно пройдуть крізь ці двері. Крім того, у нас є пом'якшуюча обставина: ми тілесні, ми не один тільки дух, як Ангели. Однак нам нема виправдання, якщо ми не каємося й не наближаємося смиренно до нашого Спасителя. Розбійник на хресті сказав одне тільки «прости» і спасся. Спасіння людини залежить не від хвилини, а від секунди. Смиренним помислом людина рятується, приймаючи ж помисел гордий, вона втрачає все.

Нам потрібно спастися через любочестя, і не через що інше. Для Бога нема найбільшого болю, ніж бачити людину в муках. Думаю, що самої лише вдячності Богові за всі Його благословення і смиренного, з любов'ю, ставлення до Його образів — наших ближніх у поєднанні з невеликим любочесним подвигом досить для того, щоб наша душа була упокоєна і в цьому, і в іншому житті[8].

[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Духовне пробудження". Том 2. ]

[ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Духовне пробудження". Том 2. ]

[ Cкачати книги в аудіоформаті: Старець Паїсій Святогорець "Слова". (на російській мові) ]

[ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Духовне пробудження" ]

Паїсій Святогорець "Слова" (українською):		Паисий Святогорец "Слова" (на русском):
[ Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" Том I ] [ Паїсій Святогорець "Духовне пробудження" Том II ] [ Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" Том III ] [ Паїсій Святогорець "Сімейне життя" Том IV ] [ Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" Том V ]		[ Паисий Святогорец "С болью и любовью о современном человеке" Том I ] [ Паисий Святогорец "Духовное пробуждение" Том II ] [ Паисий Святогорец "Духовная борьба" Том III ] [ Паисий Святогорец "Семейная жизнь" Том IV ] [ Паисий Святогорец "Страсти и добродетели" Том V ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!