 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Блаженної пам'яті старець Паїсій СвятогорецьСлова. Том 2.Духовне пробудження«Для того, щоб пройти в Раду Божу, треба стати «депутатом» від Бога, а не влаштовувачем теплих містечок для себе самого» —Геронде[1], як ви оцінюєте те, що відбувається? — А ви як оцінюєте? — Нам що казати, Геронде?.. Це ви нам розкажіть. — Мене турбує безтурботність, яка панує. Щось готується. Ми ще не зрозуміли як слід ні того, в який час живемо, ні того, що помремо. Що з усього цього вийде, не знаю, становище дуже складне. Доля світу залежить від кількох людей, але Бог ще втримує гальма. Нам потрібно багато і з болем молитися, щоб Бог втрутився в те, що відбувається. Візьмімося за це з жаром і починаймо жити духовно. Часи дуже складні. Зібралося багато попелу, сміття, байдужості — і для того, щоб усе це полетіло, потрібно, щоб сильно подуло. Старі люди казали, що настане час, коли люди почнуть брикатися. [І ось] — зносять огорожі, ні на що не звертають уваги. Страшно! Настало вавилонське стовпотворіння! Прочитайте молитву трьох отроків [2] і побачите, з якою смиренністю вони молилися. І в 82 Псалмі: «Боже, хто уподібниться до Тебе, не промовчи...». Ось це і потрібно, інакше добра не чекайте. Потрібне божественне втручання. З'являються деякі європейські хвороби і приймають усе більш занедбану форму. Якийсь глава сімейства — кіпріот, що живе в Англії, — сказав мені: «Ми наражаємося на духовну небезпеку. Треба втікати з Англії зі всією сім'єю». Дивишся — там батько одружується з дочкою, там мати виходить заміж за сина... Такі речі, що сказати соромно. А ми спимо, як ховрашки. Я не закликаю брати плакати, лише хочу звернути нашу увагу на велику майбутню небезпеку і здійняти руки до Бога. Подумаймо, як нам захиститися від зла. Потрібно притримувати гальма, тому що є намагання все згладити [знівелювати]. Зараз час молитися словами пророка: «Вчини з ними, з князями їхніми, як з Оревом і Зеевом, і Цалмунною... які говорили: "візьмемо собі у володіння поселення Божі"»[3]. Відбувається велике хвилювання. Така каша, голова в народу заморочена. Народ — як бджоли. Якщо вдариш по вулику, то бджоли вилітають назовні, починають гудіти: «Ву-у-у...» і, стривожені, кружляють навколо вулика. Потім вони візьмуть напрямок залежно від того, який вітер повіє. Якщо північний — повернуться до вулика, якщо південний — полетять. Так і народ, якому дме то «національний північний», то «національний південний», і в нього, у бідного, паморочиться голова. Однак, незважаючи на це запаморочення, я відчуваю в собі якусь втіху, якусь впевненість. Оливкове дерево, можливо, і засохло, але воно дасть нові пагони. Є частина християн, у яких перебуває Бог. Є ще люди Божі, люди молитви. Добрий Бог терпить нас і знову приведе все до ладу. Ці люди молитви залишають нам надію. Не бійтеся. Ми як етнос пережили стільки гроз і не загубилися. Так що ж, злякаємося бурі, яка повинна здійнятися? Не загубимося і зараз! Бог любить нас. У людині є прихована на випадок необхідності сила. Тяжких років буде небагато. [Лише] одна гроза. Я говорю вам це не для того, щоб ви налякалися, а для того, щоб знали, де ми перебуваємо. Для нас це дуже сприятлива можливість, торжество — труднощі, мучеництво. Будьте з Христом, живіть згідно з Його заповідями і моліться, щоб ви змогли дати труднощам відсіч. Залишіть пристрасті, щоб прийшла Божа Благодать. І якщо ввійде в нас добре занепокоєння (де ми перебуваємо і що ми маємо зустріти), то це нам дуже допоможе вжити необхідних заходів і приготуватися. Життя наше хай буде щораз більш невибагливим. Намагаймося жити більш духовно, бути дружнішими, допомагати тим, кому болить, допомагати бідним з любов'ю, зі співчуттям, з добротою. Давайте молитися, щоб з'явилися добрі люди.
Бог вкаже вихід Якнайкраще влаштує все Добрий Бог, але необхідно багато терпіння й уваги, оскільки часто, кваплячись розплутати клубки, люди заплутують їх ще більше. Бог розплутує з терпінням. Те, що відбувається зараз, триватиме недовго. Візьме Бог мітлу! У I860 р. на Святій Горі було багато турецького війська, і тому на певний час у монастирі Івірон не залишилося жодного ченця. Отці пішли — хто зі святими мощами, хто для того, щоб допомогти Повстанню. Тільки один чернець приходив здалеку запалювати лампади і підмітати. І всередині монастиря, і зовні було повнісінько озброєних турків, і цей неборака, підмітаючи, говорив: «Мати Божа! Що ж це таке буде?» Одного разу, з болем молячись до Божої Матері, він бачить Жінку, Яка наближається до нього, світиться і сяє лицем. Це була Мати Божа. Бере Вона з його рук мітлу і промовляє: «Не вмієш ти добре замітати, Я Сама підмету». І почала замітати, а потім зникла всередині вівтаря. Через три дні пішли геть всі турки! Мати Божа їх вигнала. Те, що не по правді, Бог викине геть, як з ока сльозою викидає порошинку. Працює диявол, але і Бог працює і зло перетворює на користь, так щоб з нього вийшло добро. Розіб'ють, наприклад, кахель, а Бог складає з уламків прекрасну мозаїку. Тому не засмучуйся, бо над усім і над усіма є Бог, Котрий керує всім і посадить кожного на лаву підсудних, щоб дав відповідь за вчинене, а відповідно і нагороду кожен від Нього одержить. Будуть нагороджені ті, хто в чомусь допоможе добру, і буде покараний той, хто чинить зло. Бог, зрештою, розставить все по своїх місцях, але кожен з нас відповідатиме за те, що він зробив у ці важкі роки своєю молитвою, добротою. Сьогодні намагаються зруйнувати віру і, для того щоб будівля віри завалилася, потихеньку виймають по камінчику. Однак відповідальні за це руйнування всі: не тільки ті, хто виймає каміння і руйнує, але і ми, що бачимо, як руйнується [віра], і не докладаємо зусиль до того, щоб її зміцнити. Той, хто провокує ближнього до зла, дасть за це відповідь Богові. Але дасть відповідь і той, хто в цей час перебував поруч: а він же бачив, як хтось чинив зло своєму ближньому і не протидіяв цьому. Народ легко вірить людині, яка вміє переконувати. — Люди, Геронде, як звірі... — Я на звірів не скаржуся. Бачиш, тварини не можуть зробити великого зла, тому що в них нема розуму, тоді як людина, яка далеко відійшла від Бога, стає гіршою від найстрашнішого звіра! Велике зло чинить. Міцний оцет робиться з прокислого вина. Інші, штучні види оцту не такі гострі... Страшніше, коли диявол вступить, у союз з розбещеною людиною, тоді він робить іншим подвійне зло, як і плотський помисел, коли вступить у союз із плоттю, робить плоті більше зло. Але для того, щоб диявол співпрацював з такою людиною, вона повинна розраховувати на нього, ця людина повинна сама віддавати перевагу злу, мати його в собі. Згодом, помилуй нас Боже, ці розбещувачі [свідомо] створять нам труднощі, завдадуть клопоту іншим людям, монастирям. Церква, чернецтво озлоблять їх, тому що вони перешкодять їхнім планам. Нинішній ситуації можна протистояти тільки духовно, а не по-світськи. Шторм підсилиться ще трохи, викине на берег консервні банки, сміття, всякий непотріб, а потім становище проясниться. І ви побачите, як у цій ситуації одні дістануть чисту винагороду, а інші оплатять борги. Вийде так, що страждання, які переживаються людьми, не стануть для них непосильними, хоча, звичайно, і «слава Тобі, Боже» говорити теж не будуть. Як же любить нас Бог! Якби те, що діється сьогодні[4], і те, що зараз задумують зробити, відбувалося двадцять років тому, коли люди мали більше духовне незнання, то було б дуже важко. Зараз люди знають: Церква зміцніла. Бог любить людину — Своє творіння— і подбає про те, що їй потрібно, тільки б сама людина вірувала і дотримувалася Його заповідей. «Проклятий той, хто справу Господню виконує недбало»[5] У старовину, якщо хтось з благоговійних ченців витрачав час, піклуючись про стан справ у світі, то його треба було замкнути у вежу[6]. Зараз навпаки: благоговійного ченця треба замкнути у вежу, якщо він не цікавиться і не вболіває за той стан, який запанував у світі. Якщо раніше ті, хто керував, мали в собі Бога, то зараз багато хто з тих, хто керує, у нього не вірують. Чимало таких, хто прагне розкласти все: сім'ю, молодь, Церкву. У наші дні цікавитися і турбуватися про стан, у якому перебуває наш народ — це віросповідання, тому що держава воює проти Божого закону. Закони, які вона приймає, спрямовані проти закону Бога. Є і настільки байдужі люди, що і Церкву не визнають [божественним] установленням, і до власного народу ставляться зарозуміло, але заради того, щоб самим поледарювати, говорять: «Апостол Павло каже, що не треба цікавитися світськими речами» і залишаються байдужими. Але апостол Павло мав на увазі інше. Тоді влада була в ідолопоклонницьких народів. Деякі поривали з державою і вірували в Христа й апостол Павло звертався до них: «Не піклуйтеся про справи світу цього» для того, щоб вони відокремилися від світу, тому що увесь світ був ідолопоклонницьким[7] . Однак відтоді, як прийняв владу Константин Великий і перемогло християнство, сформувалося потихеньку велике християнське Передання з церквами, монастирями, мистецтвом, богослужебним статутом і т.п. І, виходить, ми відповідальні за те, щоб зберегти все це і не дати ворогам Церкви це зруйнувати. Мені доводилося чути навіть духівників, котрі говорять: «Ви цим не займайтеся!» Якби вони мали велику святість і молитвою доходили б до такого стану, що їх нічого не цікавило, то я б і ноги їм цілував. Але зараз вони байдужі, тому що хочуть бути для всіх добрими і жити розкошуючи. Байдужість недозволена навіть світським, а вже тим більше людям духовним. Людина чесна, духовна не повинна нічого робити з байдужістю. «Проклятий той, хто справу Господню виконує недбало», — говорить пророк Єремія. Будемо допомагати людям духовно У давнину шестеро людей з десяти були богобоязливі, двоє помірні і двоє байдужі, але й останні мали всередині себе віру. Сьогодні не так. Не знаю, до чого це дійде. Постараємося зараз, наскільки можемо, допомогти людям духовно. Щоб — як тоді, при потопі, у Ноєвім ковчезі, так і зараз — врятувався б дехто, не покалічився духовно. Потрібно багато уваги і міркувань: проаналізувати те що відбувається з різних боків і допомогти людям. Думаєте, подобається мені, що збираються люди, чи я хотів бачити стільки народу? Ні, але в тому становищі, в якому ми перебуваємо, нещасним людям потрібно трохи допомогти. Я не став священиком саме для того, щоб не мати справ з людьми, і зрештою спілкуюся з ними ще більше. Але Бог знає мою прихильність і дає мені більше того, що Він давав би мені, якби я робив те, що мені подобалося. Скільки разів я просив Матір Божу знайти мені місце тихе, віддалене, щоб мені нічого не бачити, не чути і молитися за весь світ, але Вона не чує мене; а інші, дріб'язкові прохання мої — чує. Але ось, перед тим, як має прийти народ, Бог прив'язує мене до ліжка якоюсь хворобою, щоб я відпочив. Він не дає мені тієї насолоди, що я відчував колись у молитві, бо я не зміг би тоді розлучитися з нею. У той час, якщо хтось приходив у келію, я примушував себе вийти з цього духовного стану[8]. Там, у келії, я живу за розпорядком інших. Читаю всередині Псалтир, зовні стукають. «Почекайте, — кажу, — чверть години», а вони кричать: «Гей, отче, закінчуй молитися, Бог не образиться!» Зрозуміло, до чого доходять? І хай, якби доводилося відриватися ненадовго, але ж, як вийду назовні — все. Що встиг до того часу, те і встиг. О пів на сьому чи о сьомій ранку, щоб бути спокійним, я мушу вже і вечірню закінчити. «Світло ранішнє святої слави!» Коли ви закінчуєте утреню, я вже закінчую чотки за вечірню. Добре, якщо встигну з'їсти вранці антидор, потім жодних чаїв - падаю як, труп. Бувало, що і на Великдень, і на Світлу седмицю витримував дев'ять годин, триденки[9]. Можеш — не можеш, а треба змогти. Одного разу, вже не знаю, що народу завадило приїхати - можливо, шторм був на морі і не пішов корабель — але в келію не прийшов ніхто. Ех, я прожив синайський день, як тоді в печері святої Єпистимії! [10] Коли на морі шторм, то в мене штиль. Коли на морі штиль — у мене шторм. Звичайно, у мене є можливість віддалитися куди-небудь для безмовності. Знаєте, скільки людей пропонували мені оплатити дорогу, щоб я поїхав у Каліфорнію, у Канаду? «Приїжджай, — кажуть, — у нас є ісихастирій»[11]. Якщо я опинюся в незнайомому місці, то почуватимуся як у раю. Ніхто мене не буде знати, буде свій розпорядок, чернече, як я хочу, життя. Але, як бачиш, демобілізація буває тільки після війни. А зараз війна, духовна війна. Я повинен бути на передовій. Стільки марксистів, стільки масонів, стільки сатанистів і всіляких інших! Скільки біснуватих, анархістів, спокушених приходить, щоб я благословив їм їхні блуди. А скількох присилають до мене, не змушуючи їх задуматися; одні для того, щоб позбутися їх, інші, щоб самим не витягати змію з нори... Якби ви знали, як на мене тиснуть і зі скількох боків! В роті моєму гіркота від людського болю. Але всередині я відчуваю втіху. Якщо піду, то буду вважати, що пішов з передової, відступив. Буду вважати це зрадництвом. Так я це розумію. Хіба цього я хотів, коли починав служити Богові, чи, можливо, я монастирям хотів допомагати? Я відправлявся в одне місце, а опинився в іншому, і як же я зараз б'юся! І не чути, щоб [про те, що діється навколо] говорив хтось ще. Церкву руйнують? «Нічого», — скаже хтось. А сам дружить і з тим, і з іншим, тільки б тепліше влаштуватися! А що значить тепліше? Чи не те, що і його самого зрештою «влаштує» диявол. Це ж безчестя! Якби я хотів робити те, що приносить мені задоволення, — ех, знаєте, як це було б легко! Однак мета не в тому, щоб робити те, що влаштовує мене, але в тому, що допомагає іншому. Якби я думав про те, як влаштуватися самому, то міг би влаштуватися будь-де. Але для того, щоб пройти в Раду Божу, треба стати «депутатом» від Бога, а не влаштовувачем теплих містечок для себе самого.[1] Геронде - шанобливе звернення до духовної особи. Прим, перекладача [2] Див.: Дан. 2: 21, молитва Азарії і пісня трьох отроків. (Тут і далі всі посилання на Святе Письмо за Слов'янською Біблією). [3] Пс. 82:12-13. Див.: Суд. 7 і 8. [4] Виголошено в червні 1985 року. [5] ЄрЄм.48:10 [6] Високі оборонні споруди святогорських монастирів, які використовувалися для захисту від піратів. [7] Пор.: 2 Тим. 2: 4. [8] Після напруженого духовного стану, який пережив Старець (він відчував, що тане від любові до Бога та людей, ніби свічка, яка перебуває в теплі), він дістав з неба повідомлення про те, що не повинен відмовлятися від допомоги людям. З того часу він віддав день в розпорядження людей, які його відвідують, а ночами молився за різноманітні проблеми світу. Проте, коли кількість прочан надзвичайно зросла, у Старця був помисел віддалитися в невідоме місце, щоб присвятити весь свій час молитві. Тоді, вдруге, він дістав повідомлення про те, що він мусить залишитися у своїй келії "Панагуда" і допомагати людям. [9] Утримання від їжі та води до 9 години по-візантійськи (3 по опівдні) або протягом 3 днів. [10] В 1962-1964 роках Старець служив Богові на Синаї в пустельній келії святої Єпистимії. [11] Ісихастирій - (з грецьк. - безмовність) - монастир особливого типу, який часто залежить від материнської обителі, а також - окрема келія, розташована неподалік від материнської обителі. - Прим, перекладача. [ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Духовне пробудження". Том 2. ] [ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Духовне пробудження". Том 2. ] [ Cкачати книги в аудіоформаті: Старець Паїсій Святогорець "Слова". (на російській мові) ] [ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Духовне пробудження" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
[
