Про внутрішнє безладдя людей і про їх зовнішній вигляд

Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. З болем та любов'ю про сучасну людину.

Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий! І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного! Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.

Християнський портал

Додатково


	Про внутрішнє безладдя людей і про їх зовнішній вигляд

Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець

Слова. Том 1.

З болем та любов'ю про сучасну людину

Частина третя - Про духа Божого і духа світу цього

«Внутрішня чистота істинної людини прикрашає і її зовнішній вигляд»

Нещасні мирські люди одягаються відповідно до свого внутрішнього стану

- Геронде, побажайте мені що-небудь.

- Бажаю, щоб ти стала «духовно наповненою», подібно до юродивої Святої Ісидори ¹, щоб ти досягла «доброго лицемірства». Поглянь- нещасні мирські люди святкують своє мирське лицемірство і одягаються відповідно до свого внутрішнього стану. У давні часи святково вдягалися тільки раз на рік - на Великдень. Зараз більшість людей - гарно вбираються постійно. Тобто в давнину гарно вбраних людей можна було бачити тільки сім днів на рік - на масляну, а зараз їх видно щодня... Кожен вдягається так, як йому підказує помисел! Люди стали зовсім дивними. Вони збожеволіли! Мало людей стриманих, скромних - чи то чоловіки, чи то жінки чи діти. Особливо жінки - вони вже дійшли до межі. Сьогодні, по дорозі до міста я бачив одну таку особу, обмотану широченною стрічкою - нібито бинтом, у якихось немислимих височенних чоботях і коротенькій спідниці. «Так модно», - пояснили мені. Інші жінки крокують ось на таких тонюсіньких каблучках. Десь нерівно ступлять - і точно потраплять до хірурга-ортопеда. А вже про зачіски краще взагалі помовчати... Бачив ще одну «красуню», хай простить мене Бог - що ж це була за людина! Обличчя якесь дике. У зубах сигарета: «пах-пах!». Очища червоні! Кажуть, що зараз люди взяли за правило не курити вдома, поки діти маленькі. А нещасні діти народжуються вже прокопченими, як оселедці! І кава теж на шкоду, від неї потім гримасують як і не знаю хто. Відійшла Благодать Божа, повністю залишила людей.

Пам'ятаю, під час мого перебування на Сінаї приїжджали люди, одягнені так, що навіть не знаходилося слів. Як мені було боляче дивитися на тих туристок, які приїжджали в обитель! Як же вони бридко виглядали! Все одно, що бачиш викинуті на смітник прекрасні візантійські ікони, з тією лише різницею, що люди - ікони Бога - викинули себе на смітник самі. Одного разу я побачив якусь жінку, вдягнену в щось на зразок фелона ², і сказав: «Ну, слава Богу, хоч одна одягнена більш-менш пристойно. Добре, чого вже там, хай хоч у фелони, хоч у мелони, зате, принаймні, відрізняється від інших». Але ось «дама у фелоні» повертається до мене обличчям... Що я бачу! Все спереду в неї було цілком відкрите!

До чого докотилися люди! Мені надіслали фотографію однієї нареченої з проханням помолитися, щоб її шлюб був щасливим. Її весільне плаття не вкладалося в рамки ніяких пристойностей. Бути так одягненою, значить, нечестиво ставитися до Таїнства, до священного простору Церкви. Духовні люди і ті про це не думають, що ж вимагати від інших? Тому я і повторюю: якщо і монастирі не стануть стримуючою силою, то ніякого іншого гальма не знайдеться. Сьогодні люди нестримні, у них нема гальм.

У давнину, коли були Христа заради юродиві, у світі було дуже мало божевільних. Так, можливо, нам варто попросити Христа заради тих юродивих зцілити юродивих від природи, щоб знову з'явилися у світі юродиві заради Христа? Та що там казати: сьогодні бачиш і чуєш найнеймовірніші речі. Якась людина розповіла мені, що нинішні модники-лобуряки беруть свій одяг, у різних місцях спеціально протирають і куйовдять його, потім розрізають і товстезною голкою нашивають латки. Я коли це почув, навіть перехрестився. Ну добре, для робочої людини природно бути так одягненою. Але для лобуряки!.. А потім ця людина розповіла мені і дещо інше. «Розповім, каже, - тобі, Геронде, і дещо покрутіте. Моя дружина зустріла якось на площі Злагоди ³ одного хлопчика з сім'ї наших друзів. Бачить вона, що штани в хлопця розірвані на тому місці, відкіля ноги ростуть. «Дитинко, - звертається моя дружина, - прикрийся ти хоч долонькою ззаду...» - «Дай мені спокій! - відповідає їй юний лобуряка. - Зараз мода така!» Нещасні діти!..

- Геронде, деякі носять блузки, сорочки з зображеннями Святих. Чи можна це робити?

- Якщо Святі зображені на блузках чи куртках, то хай, нічого страшного. Краще нехай носять на собі зображення Святих, ніж картинки з дияволом. Але зображувати Святих на штанях негоже. Це неблагоговіння. Є такі побожні люди, що люблять прикрашати одяг різними християнськими малюнками. Наприклад, коли Патріарх Димитрій був в Америці, там випустили блузки, футболки з зображенням Патріарха і храму Святої Софії в Константинополі.

- Вони зробили це від благоговіння?

- Ну не євреї ж це зробили, а християни. Бо є також і люди, які роблять щось добре, так само як поряд із шарлатанами є добрі лікарі.

- Геронде, свавілля в одязі відбувається і через вплив з-за кордону?

- Ну а відкіля ще? Тому в роки моєї юності і говорили: «Ну, це люди зі Смирни...» Смирна була приморським містом, і туди стікалося багато іноземців. Святий Арсеній був дуже суворий стосовно одягу. Якась дівчина з Фарас вийшла заміж і носила строкату хустку, привезену зі Смирни. Святий Арсеній неодноразово робив їй зауваження, казав, щоб вона викинула цю хустку і вдягалася скромно, як усі фарасиянки. Молода чепуруха його не слухала. Одного разу Святий Арсеній знову побачив її в строкатій хустці і строго звелів: «Західних болячок мені у Фарасах не потрібно. Знай, що якщо ти не опам'ятаєшся, то діти, яких будеш народжувати, помиратимуть після свого хрещення. Вони, як ангели, будуть іти до Бога, але тобі не доведеться натішитися ні з кого з них». Але вона і після цього не застановилася, і в неї померло двоє дітей. Тільки тоді вона зробилася розсудливою, викинула свою строкату хустку, прийшла до Святого Арсенія і попросила в нього пробачення.

- Геронде, а чи допомагає в духовному житті темний одяг тому, хто хоче стати ченцем?

- Так, темний одяг дуже допомагає. Він допомагає втекти зі світу, тоді як яскравим кольоровим одягом людина чіпляється за світ. Якщо той, хто збирається стати ченцем, говорить: «От коли піду в монастир, тоді і буду вдягатися в чорне, тоді і буду виконувати чернече правило»,- то він і там, у монастирі, зробить своє життя... чорним. Якщо ж, ще знаходячись у світі, людина робить з радістю те, що повинні робити ченці, і з нетерпінням чекає цього, то вона і у світі радіє духовно і потім, у житті чернечому, буде йти нагору, перескакуючи через дві і через три сходинки.

- Геронде, іноді діти, які ходять до Церкви і скромно вдягаються, піддаються з боку старших сильним нападкам.

- Роблячи так з вірою і від серця, вони і старших ставлять на своє місце. Я був знайомий з однією дівчиною, яка носила чорне плаття з довгими рукавами. Яке ж у неї було благоговіння! Якось одного разу одна надто «моднюча» баба почала їй дорікати: «І не соромно тобі, молоденькій дівчині, ходити в чорному і з довгими рукавами?» - «Якщо ви, літні люди, не даєте нам таких прикладів, - відповіла їй дівчина, - то, принаймні, будемо вдягатися в чорне ми, молоді». Так вона поставила стару модницю на місце.

Бачиш як: якась жінка ховає чоловіка і відразу вдягається в яскравий одяг. Що тут скажеш? А от моя сестра, залишившись вдовою у двадцять три роки, вже не знімала чорного плаття до самої своєї смерті. Для мене блаженні не ті яскраво одягнені бідачки, що провадять гріховне - «помітне» - життя, а ті вдови, котрі, хай і не за своєю волею, одягши чорне плаття, живуть білим, світлим життям і, не нарікаючи, славословлять Бога.

- Вони зробили це від благоговіння?

- Геронде, свавілля в одязі відбувається і через вплив з-за кордону?

- Геронде, а чи допомагає в духовному житті темний одяг тому, хто хоче стати ченцем?

- Так, темний одяг дуже допомагає. Він допомагає втекти зі світу, тоді як яскравим кольоровим одягом людина чіпляється за світ. Якщо той, хто збирається стати ченцем, говорить: «От коли піду в монастир, тоді і буду вдягатися в чорне, тоді і буду виконувати чернече правило», - то він і там, у монастирі, зробить своє життя... чорним. Якщо ж, ще знаходячись у світі, людина робить з радістю те, що повинні робити ченці, і з нетерпінням чекає цього, то вона і у світі радіє духовно і потім, у житті чернечому, буде йти нагору, перескакуючи через дві і через три сходинки.

- Геронде, іноді діти, які ходять до Церкви і скромно вдягаються, піддаються з боку старших сильним нападкам.

Сьогодні не відрізнити чоловіка від жінки

Одного разу до Премудрого Соломона, бажаючи його випробувати, привели дітей - абсолютно однаково одягнених хлопчиків і дівчаток, для того, щоб він відрізнив одних від інших. Соломон відвів дітей до джерела і велів їм помитися. Спостерігаючи, як діти вмивалися, він розділив їх. Дівчатка акуратно, сором'язливо пирскали водою в очі, тоді як хлопчики сміло хлюпали воду в обличчя і били по ній долоньками.

Сьогодні чоловіки стали настільки жіночними, ідо часто їх і не відрізнити від жінок. У давні часи на відстані п'ятисот метрів можна було відрізнити чоловіка від жінки. Зараз іноді не відрізниш і зблизька. Не зрозумієш: чоловік перед тобою? жінка? Тому пророцтво і говорить, що прийде час, коли не можна буде відрізнити чоловіка від жінки. Старець Арсеній Печерник якось запитав одного довговолосого юнака: «То хто ж ти є? Хлопчик ти чи дівчинка?» Сам Старець не міг цього зрозуміти. Раніше на Святій Горі таких стригли. Зараз приїжджають які є... Але я їх стрижу: ножицями, якими обрізаю вовну, коли плету чотки. Знаєте, скількох я вже обстриг! Я стрижу їх у дворі за стіною іконостасу. Коли приходять такі довговолосі, я говорю до них: «От добре! А то в мене є кілька лисих знайомих, і я обіцяв приклеїти їм шевелюри. Зробіть ласку, дайте вас обстригти! Що поробиш, адже я дав людям слово».

- Погоджуються, Геронде?

- Залежить від того, як їм про це сказати. Я ж не налітаю на них з лементом: «Що за гидота така! Як вам не соромно! Ви не поважаєте це священне місце!», але кажу: «Слухайте, хлопці, адже цим волоссям ви ображаєте свою чоловічу гідність. Якщо ви побачите, як гвардієць почесної варти марширує по площі Злагоди з дамською сумочкою, як ви до цього поставитеся? Ну, скажи, чи личить гвардійцю сумочка? Давай обстрижемо твоє волосся!» І стрижу. Знаєте, скільки я збираю волосся! Іноді, якщо хто-небудь з них закомизиться і почне всякі «чому» та «навіщо», я відповідаю: «Що ще за «чому»? Хіба я не чернець? От і роблю постриги. Адже це моя робота». Уся справа в тому, як це подати. Хлопці сміються, а це мені і потрібно. Після цього я їх стрижу. Ні, імена при «постригу» не змінюю. Тільки одному дав ім'я «Достойно є», тому що, коли я робив його "постриг", неподалік проходив хресний хід з іконою «Достойно є». А які бувають задоволені батьки моїх «пострижеників»! Знаєш, скільки вдячних батьківських, материнських листів мені приходить? Ого! Тільки за це простить мене Бог!

Зараз ще взяли моду обстригати на голові волосся, а позаду залишати хвостик. «Гей, орли! - запитую, - який же в цих хвостах сенс?» - «Ми, - відповідають «орли», - залишаємо хвости, щоб на нас звертали увагу».

- «Диваки ви, диваки, - відповідаю я їм, - та ж у людей сьогодні стільки проблем, що вони не будуть звертати на вас уваги, навіть якщо ви почнете їм за це платити!» А інші, здоровенні дилди носять у вухах сережки. Скільки ж я познімав з них цих сережок!

- А деякі, Геронде, носять тільки одну сережку.

- Одну сережку носять анархісти. Одна сережка у вусі - символ анархії. Вони вдягають цю сережку не для того, щоб прикрасити себе, як жінки. Вони проколюють своє вухо і вдягають сережку на знак протесту. Якось до мене в келію прийшов батько із сином двадцяти двох років - довговолосим, з бородою і сережкою у вусі. «Непристойними є для хлопців сережки, - сказав я йому. - Багато хто вас розуміє неправильно. Мені це пояснювати не потрібно, але люди ж не знають, що ви анархісти, і розуміють це неправильно». Потім він зняв сережку і віддав її мені. Вона була золота. «Віддай її, - кажу, - ювеліру, щоб він зробив тобі натільний хрестик».

- Деякі, Геронде, носять сережку навіть у носі.

- Це значить, що диявол вставив їм у ніс кільце. Тільки вуздечки не видно. А деякі носять на шиї широкі золоті ланцюжки - у кілька рядів. Одному з них я влаштував прочуханку, познімав з нього всі ці брязкальця і сказав: «Віддай це золото якомусь сироті. Чи дай його своїй матері, щоб вона передала якому-небудь біднякові». Після того, як я привів його в більш-менш Божий вигляд, він мене запитує: «Що мені робити?» - «Почни з того, - кажу, - що надягни на себе хрестик на скромному ланцюжку». Подумати тільки - чоловіки, а носять золоті прикраси! Стоїть перед тобою, весь виблискує золотом, на шиї в два-три ряди грубезні золоті ланцюжки - принцеси і то таких не носять, стоїть і скаржиться, які в нього проблеми! А проблеми-то саме в цьому! Його проблеми - це покута, яку він несе. З одних я знімаю ці брязкальця сам, іншим кажу, щоб вони зробили це своїми руками. Люди втратили міру. Вони стали ні на що не здатними. Деякі носять на шиї знаки зодіаку. «Що це? - запитую одного. - Вперше таке бачу». - «Це, - відповідає, - таке звірятко, мій знак зодіаку». А мені спершу здалося, що це іконка Божої Матері. «Що ж, - кажу, - самі ви хіба теж звірятка з зоопарку, якщо носите на собі ці знаки зодіаку?» Ой, диваки... Внутрішнє безчинство випирає назовні. Давайте ж молитися, щоб Бог просвітив молодь і зберіг трохи закваски.

Люди прагнуть простоти

Добре, що люди прагнуть простоти. Вони дійшли до того, що ввели простоту в моду, хоч всередині в них простотою і не пахне. Деякі приїжджають на Святу Гору в потертому одязі, який вилиняв, і я запитую себе: «А чому вони так одягнені? Адже вони не працюють в полі?» Хтось розмовляє на невигадливій сільській мові, тому що для нього це природно, і ти радієш, чуючи дзюркотіння сільської мови. А ще хтось підлаштовується у своїй мові «під селянина», але від його «мужицької говірки» стає нудно. А деякі приїжджають на Святу Гору при краватках... З вогню та в полум'я... Один такий «прочанчик» узяв із собою на Афон шість чи сім краваток. Вранці, збираючись йти до мене, він одягнув краватку, костюм - вирядився як на парад. «Що ти там копирсаєшся?» - запитує його хтось. «Збираюся до отця Паїсія», - відповідає він. «А навіщо ти так урочисто вдягаєшся?» - «Тому, - відповідає, - щоб зробити йому честь». Ох, до чого ж ми докотилися!

У людей зовсім нема простоти. Від цього молодь і почала скитатися, не знаходити собі місця. А духовні люди, не вміючи жити просто, «застебнуті на всі ґудзики», молоді не допомагають. Нинішній молоді нема з кого взяти приклад, і вона починає вести спосіб життя волоцюг. Тому що, бачачи в християнах людей, застебнутих на всі ґудзики, затягнутих краватками, набундючених, молоді не знаходять у них ніякої відмінності від людей цього світу і тому протиставлять себе всьому. Якби вони бачили в духовних людях простоту, то не доходили б до такого стану. Але молоді зараз відрізняються мирським духом, а християни - мирським чином. «Нам, християнам, варто ходити так, це робити сяк, а це - так...» Християни поводяться так не від серця, не від благоговіння, а тому, що «так потрібно поводитися». А молоді, бачачи все це, кажуть: «Що це? Ходити до церкви з затягнутою шиєю? Ану, йдемо звідси!» Вони скидають із себе все і бродять роздягненими. їх кидає в іншу крайність. Тобі зрозуміло?

Усе це молодь робить, виражаючи свій протест. У молодих є ідеали, але їм нема з кого взяти приклад. їх варто пожаліти. Тому потрібно, щоб хтось «зачепив» їх самолюбство, вразив їх своєю простотою. Молоді люди обурюються, бачачи, як навіть духовні люди, навіть священики намагаються стримати їх за допомогою мирських хитрощів. Однак, зустрічаючись зі скромністю, а також із простотою і щирістю, молоді задумуються. Тому що, якщо в людини є щирість, і вона не підносить себе, то вона проста і має смиренність. Усе не дає спокій їй самій, але водночас помітно і для інших. Інша людина відчуває, чи боляче тобі за неї, чи ти лицеміриш. Якийсь волоцюга кращий, ніж християнин-лицемір. Тому потрібна не лицемірна «посмішка любові», а природна поведінка, не злість і прикидання, але любов і щирість. Мене більше вражає, якщо людина упорядкована внутрішньо, тобто якщо в неї є повага і справжня любов до інших, якщо вона поводиться просто, а не за встановленими «моделями поведінки». Адже в протилежному випадку людина застрягає на одному зовнішньому і стає зовнішньою людиною, тобто тим самим масляничним рядженим.

Внутрішня чистота прекрасної душі справжньої людини облагороджує і її зовнішність, а божественна насолода Божої любові тішить і саму цю людину, і оточуючих. Внутрішня душевна краса духовно прикрашає й освячує людину навіть зовні, за допомогою божественної Благодаті людина виглядає іншою. А крім цього, вона прикрашає й освячує навіть той некрасивий одяг, який носить наповнена Благодаттю людина Божа. Отець Тихон ⁴ сам товстою голкою шив скуфейки з відрізків ряси. Ці скуфії були схожі на якісь кульки, але він носив їх, і вони випромінювали велику Благодать.

Який би одяг не вдягав Старець - старий чи мішкуватий, він не виглядав негарним, тому що своєю внутрішньою душевною красою він робив красивим і його. Якось один відвідувач сфотографував Старця в тому вигляді, в якому його застав, - з кульком замість скуфії на голові й у якійсь піжамі, яку він накинув йому на плечі, бачачи, що священик мерзне. І сьогодні ті, хто дивиться на цю фотографію, думають, що Старець носив архієрейську мантію, але ж це була всього-на-всього стара строката піжама! Навіть до лахміть отця Тихона люди ставилися з благоговінням і брали їх собі на благословення. Така благословенна людина, яка змінила себе внутрішньо й освятилася, навіть зовні має гідність більшу, ніж усі ті люди, які без кінця змінюють свою зовнішність (тобто свій одяг), а всередині зберігають свою тлінну людину з її «доісторичними гріхами».

"Хай не буде одягу чоловічого на жінці і хай не вдягається чоловік в одежі жіночі» ⁵

- Геронде, як нам ставитися до жінок, які приходять у монастир у штанях? Вони часто говорять, гцо штани не тільки зручніші, але і скромніші, ніж короткі спідниці.

- Нинішні жінки вдягаються чи в міні-спідниці, чи в штани! Вибирають одне з двох! У той час як у Старому Завіті про це сказано зовсім ясно і ще й з якими подробицями! «Чоловіку недозволено вдягатися в жіноче плаття, а жінці - у чоловіче». Це закон. Але і крім закону, вдягати на себе одяг протилежної статі - непристойно. Чоловіків, які надягають спідниці, набагато менше, ніж жінок, що носять штани.

- Однак жінки, які працюють на полях, кажуть, що вільно рухатися під час роботи вони можуть тільки в штанях.

- Це тільки відмовки.

- Геронде, а матері кажуть, що дівчатка носять штани, щоб не застудитися.

- Хіба не можна придумати нічого іншого? Що, нема теплих колготок? От хай і носять теплі колготки, щоб не застудитися. Можна вийти з будь-яких труднощів - було б бажання.

- Геронде, що робити, коли в монастир приїжджають якісь офіційні особи, а з ними жінка в штанях?

- Ви їм пояснюйте. Запитаєте їх, чи хочуть вони, щоб ви пішли заради них на проступки, порушили заведений порядок і в монастирі коїлося безчинство?

- Одного разу, Геронде, приїхали тридцять викладачок у штанях, і ми пропустили їх в обитель.

- От і погано, не треба було цього робити. Треба було їм сказати: «Вибачте, у нас у монастирі таке правило: жінкам у штанях вхід заборонений». Бо потім вони поїдуть і в інші монастирі, там будуть говорити, що в таку-то обитель їх пропустили в штанях. Ви, не бажаючи їх компрометувати, зробили їм виняток, а вони потім скомпрометують вас. Повісьте на воротах табличку з відповідним уривком зі Старого Завіту. Зшийте півсотні спідниць і м'яко, по-доброму пропонуйте їх жінкам у штанях чи короткому платті, що, не знаючи про монастирські порядки, приїжджають до вас вперше.

- Геронде, а як бути, коли приїжджають учні старших класів і всі дівчатка одягнені в штани?

- Винесіть їм частування за ворота ^⁶. Це змусить їх задуматися. Чи, якщо вони заздалегідь повідомляють вам про свій приїзд, попередьте їх по телефону. «Будь ласка, нехай вчительки й учениці будуть одягнені не в штани». Так вони зрозуміють, що треба поставитися до монастиря з повагою. Тут не парафія. На парафії священик повинен наставляти жінок, щоб вони зрозуміли, чому їм не можна носити штани і привели себе в належний вигляд. А якщо іншим разом у його храм прийдуть жінки в штанях з іншої парафії, то він повинен щось придумати. Церква - мати, а не мачуха.

- Геронде, однак, багато хто каже: «Діючи з такою строгістю, ви відганяєте людей від Церкви».

- Але якщо у Старому Завіті є заповідь від Бога, що забороняє жінкам надягати чоловічий одяг, то що їм ще потрібно? Але вони, бачиш, міркують: «Чому жінка не може носити штани? Чому в парафіяльні ради не можуть входити атеїсти - адже Церква і народ - це те ж саме?» Але в такий спосіб доля Церкви буде залежати від рішення безбожників! От і перетворять храми в бібліотеки, склади тощо, якщо вони до всього підходять зі своїм «чому». І що ти на це скажеш?

В монастирях не потрібно терпіти і роздягнених туристів. Нічого виправдовуватися тим, що на зібрані з туристів гроші монастир буде вдягати бідняків - це відмовка лукавого, котрий прагне зробити ченця далеким від Божих благословень і перетворити його на мирську людину. Навпаки, справжнє відсторонення ченця від світу, здійснене заради Христа, робить його багатим чеснотами.

- Геронде, у монастирі Стоміон Ви були змушені вішати відповідні оголошення для туристів?

- Так, я розвісив дощечки-оголошення. Одна зі словами «Ласкаво просимо» була біля входу в монастир. Ще дві висіли нижче, у двадцятьох хвилинах ходьби від обителі. На одній було написано: «В одязі непристойному - на річку» і стояла стрілочка, яка вказує до ріки. На іншій було: «В одязі благопристойному - до священної обителі» і стрілочка - покажчик до монастиря. Правда, добре написав?

- Геронде, а що нам робити влітку? У цей час року багато жінок приходять в обитель з відкритою спиною.

- Е, зшийте які-небудь попони - закривати їм спину. Тоді вони зрозуміють, що треба з повагою ставитися до місця, в яке прийшли.

Косметика - плями на образі Божому

До якого ж неподобства докотилися сьогодні люди! Нинішні жінки роблять собі різні хімічні завивки, і волосся у них стоїть сторчма - ніби накрохмалене. А як вони пахнуть! Просто алергія починається. Бачачи мирську жінку, по-мирському прикрашену, що по-мирському пахне, я відчуваю внутрішню відразу.

Якось мені сказали, що певна особа поїхала до Німеччини вчитися косметології. «І що ж таке косметологія?» - запитав я. "Косметологи, - пояснили мені, - бабусь перетворюють у молодиць!" Ось тут-то я і згадав, що теж бачив якось одну літню «молодицю» з горизонтальним шрамом на чолі. «Що з нею, бідною?» - запитав я потім в її знайомого. «Нічого страшного, - відповів той. - Вона зробила пластичну операцію, щоб на обличчі натягнулася шкіра і зникли зморшки». А я-то подумав, що нещасна бабуся потрапила в аварію і перенесла серйозне хірургічне втручання. До чого ж доходять нинішні люди!

- Сьогодні, Геронде, косметику гріхом не вважають.

- Так, це я вже зрозумів. Нещодавно зустрів одну жінку, з якою був колись знайомий. Колись вона була подібна до ангела, а зараз, розмальовану, я її навіть не впізнав. «Бог, - сказав я їй, - сотворив все дуже премудро, але у відношенні до тебе допустився однієї великої помилки». - «Чому, отче?» - здивувалася вона. «Тому, - відповідаю, - що не «прикрасив» тебе синцями під очима! Це була Його помилка! Інших людей Він сотворив красивими, але з тобою прорахувався! Невже ти сама не розумієш, нещасна? Адже всією цією косметикою ти себе спотворюєш! Все одно що береш візантійську ікону й у різних місцях брудниш її фарбою, малюєш, псуєш. Так що ж, будемо спотворювати фарбою образ Божий - [себе самих]? Уяви, що художник намалював гарну картину, потім прийшла людина, яка нічого не розуміє в живописі, схопила пензлика і наставила на картині різних незграбних мазків, тобто спотворила твір мистецтва. Ти робиш те ж саме. Цією косметикою ти все одно що говориш Богові: «Ти, Боже мій, зробив мене погано. Я виправлю Твою помилку».

Пам'ятаю ще одну жінку. Вона прийшла до мене з червоними нігтями - довжелезними, як у яструба, і почала просити: «Моя дитина тяжко хвора. Помолись, отче. Я теж молюся, але...» - «Що ти там молишся! - перебив я її. - Такими кігтищами ти наносиш рани Христу! Щоб дитина видужала, пострижи спершу свої нігті. Заради здоров'я своєї дитини зроби, принаймні, це: обріж нігті і змий з них фарбу». - «А можна я пофарбую їх білим лаком, отче?» - «Я тобі кажу: очисти свої нігті від фарби і підстрижи їх. Зроби хоч якусь жертву заради здоров'я своєї дитини. Так що ж це таке, га? Бо якби так було потрібно, то Бог споконвічно сотворив би тебе з червоними нігтями...» - «То, виходить, я пофарбую їх білим лаком, отче?» Ох, вимучила. «Так, - подумалося мені, - дочекаєтеся ви здоров'я - і ти, і твоя дитина... » Найбільше духовно «зашкоджує» дітям мати, коли вона, сама не обтяжена скромністю, намагається позбавити скромності своїх власних чад.

Хтось може бути не дуже привабливим чи мати якесь каліцтво. Бог знає про це і духовно допомагає йому. Адже Бога більше турбує не тіло, а душа. В усіх нас є достоїнства, але є і якісь невеликі вади, недоліки. Це навіть не хрест, а маленькі хрестики. Ці хрестики допомагають нам у спасінні душі.

¹ Блаженна Ісидора служила Богові у жіночому Тавеннисіотському монастирі, заснованому Преподобним Пахомієм Великим на початку IV століття на березі ріки Ніл у Верхній Фіваїді. Несучи подвиг юродства заради Христа, Блаженна прикидалася позбавленою розуму і біснуватою, усмиряла й принижувала себе. Замість чернечого куколю вона покривала голову лахміттям, ходила босоніж, без нарікання і зі смиренністю приймала від інших приниження і побої. Святість Блаженної була відкрита в ангельському видінні пустельнику Авві Пітіриму, який, у свою чергу, розповів про неї всім сестрам монастиря. Після цього, бажаючи уникнути слави людської, Блаженна таємно залишила обитель і служила Богові у безвісності до самого дня своєї кончини. Пам'ять преподобної Ісидори святкується 10 травня. Див. Житія Святих, місяць травень, день десятий.

² Фелон - священницька риза. - Прим. перекладача.

³ Центральна площа в Афінах. - Прим. перекладача.

⁴ Про Старця Тихона див. в кн. Старец Паисий. Отцы-святогорцы и святогорские истории. Свято-Троицкая Сергиєва Лавра, 2001. С. 13-39.

⁵ В українському перекладі: "Жінка нехай не вдягається, як чоловік, а чоловік нехай не зодягається в жіноче вбрання; бо огидний перед Господом, Богом твоїм, кожен, хто таке робить" (Втор. 22:5).

⁶ За традицією гостинності, в монастирях Греції кожного паломника, який приходив, зустрічають частуванням - лукумом чи якимись іншими солодощами та стаканом холодної води. - Прим. перекладача.

[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину". Том 1. ]

[ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину". Том 1. ]

[ Cкачати книги в аудіоформаті: Старець Паїсій Святогорець "Слова". (на російській мові) ]

[ Купити книгу - Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" ]

Паїсій Святогорець "Слова" (українською):